Важка замітка


Світлина від Бессмертный барак.



В начале декабря 1930 года в Харьковском оперном театре состоялся Съезд народных певцов Советской Украины, куда из разных областей были свезены 337 делегатов. Основная задача Съезда - привлечение народных певцов к социалистическому строительству. После съезда, под предлогом поездки в Москву, незрячих участников погрузили в эшелон и подвезли к окраинам станции Казачья Лопань (Харьковская область). Поздно вечером кобзарей и лирников вывели из вагонов в лесополосу, где были заранее вырыты траншеи. Построив незрячих кобзарей и их малолетних поводырей в одну шеренгу всех расстреляли. Тела расстрелянных засыпали землей. Музыкальные инструменты сожгли рядом. Борьба с кобзарством велась не один год. Исследователи утверждают, что народных исполнителей хватали и расстреливали, как нищих и бомжей. А скрывать следы расправы людей "без прописки" было несложно. 


Світлина від Бессмертный барак.


Більше тут

Залишу тут для себе

Знаете, в чем прелесть этого, пусть и весьма половинчатого ВП?

Оно сразу показало, ху из ху.
Со многими и до него всё было ясно, но теперь все пазлы сложились четенько.
Разделение на граждан и "простий нарід" настолько яркое, что хоть мелом круг обводи. Воистину - простота хуже воровства.

Граждане тихо (и громко) хихикают, нарид паникует.
Граждане вступили в войну в марте 2014 года, нарид же не хочет видеть эту войну даже в ноябре 2018.
Граждане проверяют рюкзаки (мужчины - боевые, женщины - медицинские), нарид интересуется, будет ли мобилизация и не перекроют ли границы.
Граждане докупают патроны и перевязочные средства, нарид - соль (блд, почему соль???) и гречку.
Граждане стебутся в ФБ, нарид тупо репостит российские фейки и вбросы.
Граждане понимают, что без адекватного руководства не победить, нарид же в своей ненависти к Порошенко не заметил, как полюбил Путина.
Граждане ждут нашей победы, нарид - окончания войны (хоть их эта война никак не коснулась).
Граждане хотят, чтобы была Украина, нарид - хоть Малороссия, хоть Новороссия, лишь бы кормили и били не часто.

И кем вы будете - гражданином или наридом - решать только вам.

Искренне ваш, Роберт Хайнлайн.

Дитинство.

1. Була в мене подружка, баба Соня. Чи не єдина доросла, котру я взагалі дорослою не сприймала. Це найближча сусідка. Іноді мене з нею лишали, ми нігті фарбували на руках, ногах. Багато говорили про життя. Я не дуже розуміла, нащо мені та школа і чи хочу взагалі туди, тож вона пообіцяла, що піде зі мною до першого класу і сидітиме за однією партою. І не пішла. Я їй влаштувала розбірки увечері 1 вересня і навіть обізвала брехухою, змушена була вибачатися, бо батько то все почув.

2. Блатні пісеньки. Мій дід у свої 12 років за сталінських часів був судимий та ув'язнений. Іноді (коли вип'є), співав блатняк. Мені завжди в таких випадках говорили дорослі "іди, не слухай оце". Ну я-то все одно слухала. І співала потім однокласницям, коли разом зі школи теліпалися. Саме так, бо ми не йшли, а спинялися через кожні 2-3 кроки, щоб порахувати ґав тощо. Дорога зі школи додому відстанню кілометр могла займати годину. 

3. Музичний талант. Мене не прийняли до музичної школи. І досі якщо треба, щоб гості пішли, мене просять заспівати. Іноді це моє безталання є предметом шантажу)

4. Взагалі була спокійною дитиною. Бабуся казала, що "Таню можна посадити на стільчик, і вона там годинами сидітиме". А дід казав, що "Таня гірша від хлопця". Обидвоє були праві, бо хорошою дівчинкою я була наодинці. Або з дорослими. А в колективі однолітків мозковим центром. Це з моєї, відмінницької, подачі у третьому класі увесь клас влаштував бойкот вчителю. Бо він публічно побив учня, ні за що. Тоді не було заведено скаржитися батькам, ми все вирішували самі.

5. Вперше покурила у 6 років. Сиділи ми на лавці гуляли: я, мій брат з Одеси, ще троє сусідських хлопців. Всі малі ( років 5-6), а я - найстарша, семилітня, за місяць до школи. Говорили про цигарки і що ніхто ще не спробував. Аж тут проїздить машина, з неї викинули димлячий бичок. Я, недовго думаючи, забираю його й докурюю на очах у шпани. Кашляла й смерділа ще довго, але респектом в їхніх очах користуюсь досі))

6. Безстрашні були: однокласниця жила у багатоповерхівці, ми тоді вже у 5 класі були, навчалися у другу зміну. Я завжди зранку приходила до неї, і, поки батьки на роботі, ми лазили на дах. Щось кричали, виходили на самий краєчок щоб похизуватися безстрашністю. Кидали сирі яйця з даху: на людей, машини і так просто. Колись поцілили дільничному на фуражку, втекли непоміченими, він нас, двох зразкових дівчаток, ні в чому не міг запідозрити, ходив по хлопчачих сім'ях з розборками.

7. Хотіла бути дитячим лікарем, але гралася чомусь у школу. В мене було багато ляльок (12 штук), всі вони сиділи за табуреточками на маленьких стільчиках. Кому не вистачало місця - були покарані й вигнані з класу. 

8. Любила новий рік і зиму. Батько приносив величезну ялину, аж під стелю, триметрову, вона займала половину великої кімнати, ми всі разом прикрашали. Я любила вимкнути світло, увімкнути підсвітку й лежати, фантазувати. Мандаринки,  апельсинки, навіть сирки в шоколаді аж із Києва якось були. А ще робили листівки з тих ялинкових іграшок, що розбилися ненароком. Треба було їх на пилючку подрібнити, вирізати листівку, помазати клеєм та посипати отим пилком. Краса! 

9. На всі свята я підписувала листи усім родичам та друзям, це був мій обов'язок. Я писала список, кого вітатиму, мама виділяла бюджет, я купляла листівочки по списку + 2 запасних. І підписувала. Обов'язково гарно і без помилочок. Родичі досі згадують.

10. Колись полізла рукою у воду, що грілася у відрі кип'ятильником. Мама прала й сказала піти перевірити, чи не нагрілася бува там вода. Ну я рукою й перевірила. Більше так не роблю.

11. Тортури ікрою. Мій дядько нам на подарунки (теж десь під нов.рік) привозив трилітрову банку червоної ікри. І я мала з'їсти хоча би одненьку столову ложку на день. Не любила, відмовлялася, ховала за заварником у кухні, щоб не їсти))

12. Поміняла три школи. Це три різні колективи. Зрозуміла, що для авторитету треба гарно навчатися та нічого не боятися. Особливо з того, що бояться однолітки.

Дякую батькам. Мама мотивувала до навчання, а батько - до сміливості.




Проект "душа назовні", 
гроші можете перевести волонтерам, 
https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=524590134723440&id=100015173746469 ;)

Алгоритм всьопропальщіка. Не моє, ділюсь. Матюки, 18+

Інструкція, шо робити, коли вводиться воєнний стан

1. Негайно розпочинай кіпіш, дзвони всім родичам, знайомим і верещи в слухавку “ПІЗДЄЄЄЦ, ВСЬОМУ ПІЗДЄЄЄЄЦ!!!!”. Кажи шоб вони це поширювали в геометрічній прогресії

2. Пиши во всі соціальні мережі побільше постів, шо всьо пропало, піздєц і ми всі помремо, хунта і все таке. Пости сопровождай картінкамі Вєлікой Дєпресії США 30-років.

3. Діставай великі чумайдани, мішки і торби, бери всіх своїх домашніх, включаючи котів, біжи в АТБ і скуповуй гречку, борошно, свічки і сірники, бо піздєц скоро. Пизди тих, хто лізе поперед черги, бо він забере все і тобі не вистачить.

4. Знімай всі гроші з карток, картки блокуй, видаляй нахуй акаунти з платіжних систем, кажи всім шо так і треба робити, бо піздєц. Гроші ховай в труси - так і ходи завжди.

5. Не забувай: ВСЬОМУ ПІЗДЄЦ!

6. Купи рибальську лєску і кручок, бо скоро піздєц і їжи не буде, доведеться рибалити. Навчись готувати жаб і хробаків. Приручи всіх місцевих собак - пригодяцця під час голоду.

7. Припиняй платити за світло, газ та іншу комуналку, бо скоро все одно піздєц. За інтернет плати, щоб була можливість писати в Фейсбук пости про те, що скоро піздєц. За мобільний зв'язок теж плати, шоб координувати набігі на АТБ можна було.

8. Забарикадуйся вдома, а краще в підвалі, бо піздєц. Виходь тільки вранці і то бігай пєрєбєжкамі під балконами, шоб тебе не помітили.

9. Не пускай дітей в школу і садік, розбери машину на запчастини, бо пісдєц і хунта її в армію забере. Викинь закордонний паспорт, бо нікуди не випустять. Квитки на потяг і автобус не купляй, бо з міста не випустять, купляй тільки на трамвай.

10. І головне: побільше волай ПІЗДЄЄЄЦ! Чим більше і голосніше будеш волати, тим краще.