Ці сходи бачили багато поколінь людей, а народилися більше сотні років тому.

З нічними стоянками у старих кварталах проблема, вірніше, їх просто нема, тому машини охороняють місцеві люди, а паркують на ніч прямо на вулицях. 

А оцей старенький тут сидить вже другий день. Зранку немає, увечері теж. І собачка така в нього трохи хворенька. Колоритна парочка.

Ідемо, сунемо ніс майже в кожну шпарину, нас скоро гнатимуть євреї зі своїх дворів))

Прямо, наліво, направо, прямо - і ось ми біля нескінченних східців на Ланжирон 

Нарешті дійшли до пляжу

Море вчора було кращим: трохи прохолодне та прозоре, як сльоза. Сьогодні майже прозоре, штиль, але надто тепле. Людей тьма, світлину зроблено о 19.00, народ потроху почав розходитися.

На шляху додому полюбилося нам місце зі смачним форшмаком, пивом та величезними порціями вареників. Персонал гарно говорить мовою. Ціни дуже демокритичні: удвох смачно повечеряти можна вкластися у дві, максимум три сотні гривень.

Солодких вам снів! Я теж вже все світло вимкнула, бо в нас режим: завтра до спеки треба повернутися з ранкового моря 

Слава Богу, розібралися, випровадили дівчат... Дивимося одна на одну, дивуємось безвідповідальній провідниці, як так взагалі можна усіх підряд пускати...

Аж глядь: нагорі їхній рюкзак лишився. Я бігом за ними, мотнулася по перону, не знайшла. Сказала цій дивачці у залізничній формі, що рюкзак треба би повернути, вона щось там типу "передам по рації, ляля..." Я пригадала, що у квиточку бачила ім'я-прізвище забуваки, починаю шукати в фб. Шкодую, що раніше не помітила наплічника. Коли підходить хлопчина, без речей, з водичкою в руці, такий трохи здивований, на нас глип: "добрий вєчєр", ми ж йому "добрий", а він чомусь втік прожогом. А тоді повернувся й якось дивно поглянув, спитав, чи можна на нижнє поряд присісти. Посидів хвилину, уважно нам в обличчя заглядав, пішов десь... Але я зайнята, вся в пошуках методу людині повернути наплічник, бо як жеж їй важко прийдеться в подорожі з дитиною без потрібних речей! І тут мою доню осяяла думка: "Хлопець - наш сусід, рюкзак - його, а дивний він, бо лишав речі з іншими людьми, а повернувся до нас, ото й бігає".  

Так воно все й виявилося, ми зізналися своєму супутнику, що ледь не віддали іншим людям його речі, він дотепер дякує, що таки не віддали, бо, виявляється, в тому наплічнику купа квитків на фестиваль на цілу компанію друзів.

Тут ще дещо по ходу відбувається по дорозі, але поки що бажаю всім солодких снів і гарного дня на завтра.

Не факультативні, а обов'язкові. З наступним складанням ЗНО.

Жінки та літак. Автор Олексій Сєргєєв.

Один день бандерівця: