Сьогодні у Тернополі відбулося традиційне Свято зими.

     Однак певний відхід від традицій попередніх років, чи навіть десятиліть, все ж таки маємо. Враховуючи погодні умови лютого місяця, та товщину криги на Тернопільському озері, майже весь комплекс заходів відбувся безпосередньо на озері. На суші була розташована сцена та торгівельні (харчувально-зігріваючі) заклади, хоч зігрітись біля палаючих дров можна було і на озері.

     Готую фотоальбом, який почну виставляти із завтрашнього дня. Як мовиться: «Ласкаво просимо!» Сподіваюсь буде цікаво.

                  А зимі КіНЕЦЬ!!!

20°С           Греки одягають светри (якщо їх знаходять)

15°С           Ямайці вмикають обігрівачі (якщо їх мають)

10°С           Американці починають труситися від холоду.

                   Росіяни   на дачах сіють огірки

5°С             Можна побачити своє дихання. Італійські авто стають неслухняними  в керуванні. Норвежці ідуть до озера купатися

 0°С            В Америці замерзає вода. В Росії вода стає густішою

-5°С            Французькі авто стають неслухняними  в керуванні

-15°С          Кіт впирається, хоче спати з тобою в ліжку. Норвежці одягають светри

-17°С          У Нью Йорку власники житлових будинків вмикають опалення. Росіяни востаннє за сезон виїжджають на дачі

-20°С          Американські авто стають неслухняними  в керуванні

-30°С          Уряди піднімають питання бомжів. Кіт вже спить у твоїй піжамі

-35°С          Дуже холодно, щоб думати. Не запускаються японські авто

-40°С          Плануєш зо два тижні не виходити із гарячої купелі. Шведські авто стають неслухняними  в керуванні

-42°С          В Європі не функціонує транспорт. Росіяни їдять морозиво на вулицях

-45°С          Вимерзли греки. Уряди реально починають щось робити для бомжів

-50°С          Повіки змерзаються при морганні. На Алясці зачиняють кватирки при купанні

-60°С          Білі ведмеді вирушили на південь

-70°С          Замерзло пекло

-73°С          Фінські спецслужби евакуйовують Санта Клауса з Лапландії. Росіяни одягають вушанки

-80°С          Росіяни не знімають рукавиць навіть при наливанні водки

-114°С        Замерз етиловий спирт. Росіяни п’яніють

(із мережі Facebook. Авторство польське)

Часть II. Париж

 Поселение в отель

Журналист и Костя войдя в номер к своему удивлению обнаруживают одну кровать на двоих

Журналист: Ха-ха! Ну нормально! Та-а-ак, ну так как мы тут будем спать? Как братья, или как любовники?

Программист Костя: Это ошибка?

Журналист: Да нет! Какая может быть ошибка? Это расплата за отдельный номер для генеральши.

Программист Костя: А почему расплачиваемся мы?

Журналист: Вопросов подрывающих основы нашего общества прошу не задавать! Я ведь правильно говорю, Маруся? (обращается к черной работнице отеля) Правильно!

Негритянка (ничего не понимая кивает головой): Уи, уи!

Журналист: Правильно! Вот! А у тебя нет скрытой гомосексуальности?

Программист Костя (смеется): Нет!

Журналист: У меня тоже.

Шоппинг

Заведующий галантерейным магазином: Сегодня после обеда у нас свободное время. Предлагаю заполнить его экскурсией «Париж торговый».

Профессор: Не успели прилететь, и сразу!

Журналист: Шоппинг

Жена генерала (возмущаясь): Ведите себя прилично! Что могут подумать о русских?

Руководитель группы: Да уж, попрошу не выражаться!

Гид Жанна: Я с удовольствием покажу вам наш новый торговый центр.

Группа ускоренным шагом идет на шоппинг

Руководитель группы: Нужно гордо нести марку советского туриста!

Жена генерала: Марку! Что о нас подумают французы!

Заведующий галантерейным магазином (запутавшись в выборе товара, работнице торгового центра): Мне жаль вас мадам. Торговля без дефицита, это ж не торговля!

Работница торгового центра ( не понимая): Уи! Уи!

Заведующий галантерейным магазином: Это не торговля! Это караул!

Работница торгового центра: Уи! Уи!

Заведующий галантерейным магазином: Ферштейн?

Алла, коллега Кости (разглядывая бижутерию): Фантастика! Костя, вы не чувствуете себя несчастным?

Костя: Нет! Мы приехали из счастливой страны. Нас можно осчастливить колбасой. Я чувствую себя здесь, как в музее…

Сбор после шоппинга

Руководитель группы: Все?

Помощник руководителя группы: Да, вроде бы все тут. Кроме доярки и поэта.

Руководитель группы: Где?

Помощник: Ну поэта мы оставили в гостинице, а…

Журналист: … а наша пейзанка, кажется попросила политического убежища в отделе женского белья.

Профессор: Безобразие! Никакой дисциплины!

Идет рыдающая доярка.

Жена генерала: Деточка! Ведите себя прилично! Что о нас подумают французы?

Журналист: Она просто не  выдержала столкновения с жестокой реальностью капитализма.

Слесарь-передовик: Да заткнись ты! Деловой нашелся! Ты хоть раз в сельпо был?

Журналист: Вы хоть и гегемон, вы напрасно грубите прессе! Я был везде.

Помощник: Я предупреждал, что если человек не был в Венгрии или в Чехословакии на худой конец, его нельзя выпускать за границу. Это ж психологическая травма!

Ужин

Руководитель группы: Уважаемые! Сейчас товарищ Жанна выдаст на ужин каждому по 30 франков. Я лично прослежу, чтобы все поели. Поели! В прошлой группе валюту экономили… до голодных обмороков!

Экскурсия

Гид Жанна: Сейчас башня не только символ Парижа, но всей Франции. К двухсотлетию великой французской революции, ее должны отремонтировать.

Программист Костя (ехидно): Тоже к круглым дата пену гонят… ха-ха-ха

Профессор: Вы мешаете слушать!

Гид Жанна: У вас будет свободное время и вы сможете с удовольствием насладиться панорамой Парижа. А стоит это недорого, всего 35 франков.

Заведующий галантерейным магазином: Тридцать пять франков? Я лучше себе пиджак куплю.

Жена генерала: Ведите себя прилично! Вам что пиджак дороже..? (после паузы) Подумаешь, панорама Парижа! У нас с Ленинских гор такое видать!!!

Слесарь-передовик: Да! Да! А карусель сколько стоит?

Гид Жанна: Пять франков

Слесарь-передовик: По коням!!! (группа дружно садиться на карусель)

Опоздание

Опоздал заведующий галантерейным магазином

Помощник руководителя группы: Вы смотрели на часы?

Заведующий галантерейным магазином не реагирует на вопрос.

Помощник руководителя группы (кричит):Что???

Руководитель группы: Ну вы то что? Приличный человек...! Почему опоздали?

Заведующий галантерейным магазином не реагирует на разговоры.

Руководитель группы: Что? Паспорт потеряли?

Заведующий галантерейным магазином: Вот!

Руководитель группы: Что cлучилось?

Помощник руководителя группы: Была провокация?

Заведующий галантерейным магазином (мрачно): Пиджак себе купил… за 150 франков. А в соседнем магазине точно такой же… за 110.

Руководитель группы (со злостью): Тфу! (отворачивается)

Журналист: Ты не волнуйся! Я видел такой же за 200. Только мужской))))

Захотілось поділитись враженнями від переглянутого фільму, що змальовує не таку вже й далеку та водночас далеку нашу історію. Величезна держава входить стадію свого поступового розвалу, що іменується правлячою верхівкою як „перестройка”. Для когось це свого роду трагедія, для когось початок нового життя, але напевно всі ми відчуємо певну ностальгію. Важкі були часи, але зараз вони не легші. Хтось живе тим, що все краще ще попереду, а хтось з гіркотою усвідомлює, що все краще було там... Ми стали бувати у світах частіше, але переважна більшість там не з метою пізнання „достопримечательностей” та подорожей... Але це вже зовсім інше питання.

Повернімось у ті роки! Фільм має назву „Парижская любовь Кости Гуманкова” за однойменною повістю Ю.Полякова і висвітлює історію поїздки радянської туристичної групи в Париж. У фільмі є все чим „грішила” тодішня система, і бюрократія, і формалізм, і пропаганда, і розкидані долі, і... але все це подано у формі гумору, а сюжетна лінія – несподіване кохання. Добрий гумор та смішні ситуації в які потрапляють "совєтіко" туристо найбільш мене вразили. І взагалі окремі вислови там майже афористичні. Перли совка так би мовити!

 Часть I. Путевка

 Инструктаж

Руководитель группы: Значит так, товарищи! Каждый  советский человек, выезжающий за границу – это полпред нашего советского образа жизни. Поэтому вы должны осознавать, что в Париж мы едем прежде всего – Ра-бо-тать! Главное за границей – дисциплина!

Помощник: А тепер поднимем руки те, кто бывал в капиталистических странах. Ага! А тепер те кто не бывал ни в капиталистических, ни в социалистических!

Руководитель группы: Угу!

Помощник: Ладно! Записывайте! Водка. Или коньяк – две бутылки! Колбаса сухая – один батон. Сигареты – десять пачек. Ну-у-у, ничего лишнего из продуктов питания мы брать не советуем.

Руководитель группы: Да!

 Заполнение таможенных деклараций

Заведующий галантерейным магазином (витирая вспотевшую лысину): Фух, кросворд какой то! А золотые зубы нужно вносить?

Журналист, который побывал везде: Не надо! Вы ж не в Бухенвальд едете! Инструктаж не надо было пропускать.

Заведующий: Я был в горкоме партии по очень важному делу.

Журналист: Это мы знаем, а вот перстенек впишите. За это в Бастилию могут посадить…

Заведующий: Оййй, не надо, не надо! Бастилию сломали.

Журналист: Советская торговля неуязвима! А вы на чем застряли? (обращается к программисту Косте, главному герою) У вас золота нет? Оружие спрятали надежно?

Программист Костя (задумчиво с легкой иронией): Мое оружие – советский образ жизни!

Руководитель группы к своему помощнику: Список группы! Без моего разрешения не отлучаться! Накажу! Товарищи проходим таможенный досмотр!

 Группа ждет вылета

Руководитель группы к своему помощнику (командным тоном) : Списо-о-о-ок!!!

Помощник: Все на месте, кроме поэта

Руководитель группы: Где?

Программист: Сказал что в туалет пошел…

Журналист: Плохо вы знаете психологию творческих работников.

Подходит выпивший поэт, на ходу декламируя «Мы всю жизнь летаем над помойкой…»

Журналист руководителю: На верху работает бар, где наливают за рубли.

Слесарь-передовик производства: Да ну?

Журналист: Да!

Слесарь-передовик: Я в туалет! (убегает)

Руководитель группы выпившему поэту, слегка возмущенным тоном: Я вас выведу из состава группы! И-и-и-и, оставлю в Москве!

Журналист: Не надо пугать человека Родиной!

                               Одна-єдина на білім світі,                                 
                               З твого імення сонце світить.                          
                               Одна-єдина, одна-єдина,                                   
                               Моя ти рідна Україна!                                         

                              Прийміть мої віншування малі за великі,

                              Би Ви були сего року здорові , як цвєки,
                              Би Вас біда оминала і жаба не тисла,

                              Міліція не пиняла й свекруха (теща) не гризла!
                              Би Ви нічим не журились та й добре ся мали,
                              Би Ви такі файні були, гей би цицьку ссали,
                              Би Вас дощі не мочили, лиш сонечко гріло,
                              Та ще й би Вас сотку років "наліво" кортіло!

                             Лети моя віншуванка, стелися по полі,

                             Бажаю Вам в Новім році щасливої долі!

     Живемо в напів-екстремальних умовах. Коли приходять загально  -національні, -державні, -християнські свята, екстрім сягає апогею.

     Потрапив київський колега у лікарню на Святий вечір ,  - вчора поховали     Не дурний був колега. Не стану перераховувати його здобутків та "регалій". Головне що він був колега. Не начальник!!! Хай спочиває з Богом!     

     Екстрім. Вибачайте за стару і заїжджену тему, - тема транспорту. Став свідком надто нетипового випадку. Людині в погонах стало погано. Відкидаю будь-які закиди! Курсант, майбутній офіцер надто делікатного вигляду і тілобудови. Його бліде обличчя запримітив ще коли він зайшов в автобус-душогубку.

    Отож відкиньмо всі за і проти! У що перетворено армію? Так, молода людина бажає бути потрібною цьому суспільству, бажає мати професію, професію у давні і добрі часи - почесну. Ні, я не про армію, в якій служило моє покоління, в якій довелось служити мені! Пригадайте класиків, як знатні родини відправляли своїх чад "пороху понюхать".

     Моральна сторона цієї справи давно спохаблена, тепер і елементарно підібрати здорових юнаків існуюча система не спроможна. Здоров'я нащадків з покоління в покоління погіршується. Вибір надто звузився. В армію потрапляють ті, хто не спроможний відкупитись, або ось такі диваки.

     Кому ж вони потрібні такі захисники? Хіба що батькам. Мамам. І не дивно, що першою з сидіння підвелась мама. Чиясь мама. Отакого ж воїна напевно...