Важко повірити, що був тут востаннє десь років двадцять п’ять. Я про один із трьох парків Тернополя – парк Національного відродження. Ні, бував я тут частенько, коли відбувались концерти та мітинги на Співочому полі, коли почав фотографувати для сайту, але на дільниці з атракціонами був ще тоді коли катав своїх дітей. У цьому році у моїх ювілеї, - синові вже виповнилось 25, доньці на днях 30 років. А я прийшов сюди, щоб покатати внучку. Мої фото із цієї прогулянки не варті того, щоб їх виставляти у фотоальбомі, тому вирішив їх «прикрасити» своїми думками та спогадами.

Тут нічого не змінилось і це викликає подвійні відчуття. З одного боку приємно повертатись туди де все до дрібниць знайоме. Серед сучасних барвистих атракціонів, ці здаються своїми, і вони таки свої, бо виготовлені руками своїх спеціалістів. Навіть ціни співмірні тим колишнім… коштував квиток 40 копійок – плати 4 гривні, а де 70 копійок – відповідно. По чесному! Якщо потрапити у місця із сучасними (імпортними), то можна переоцінити свої можливості і бігти до банкомата. Але оці труби і каркаси, фігурки, машинки, так старанно покриті фарбою (хоч і не всюди),  викликають сум. Старість не приховати. На мить задумався  про прожите…, на мить подумав про «руки своїх спеціалістів»… На мить задумався, бо малеча довго думати не дає.

Найбільше збереглося колесо огляду, двадцяти метрової  висоти атракціон. Згадав своє дитинство, коли батько на Великдень хотів завести мене на церковну дзвіницю. Хоч і було мені вже сім років, боявся висоти. На моє щастя, вчора обійшлося все без ексцесів. 

А мені не страшно

Ей ви, там внизу!))

Катання на «Веселих гірках» викликало просто бурю емоцій. І не тільки у внучки. Ні, не молоді літа пригадались! Вразив накинутий ланцюговий «пояс безпеки», з під якого моя малеча могла просто вислизнути як пір’їнка. Але спільне катання лише на користь, дідусь тримав міцно.

Сумно що найбільше зношені каруселі для найменшеньких, бо там завжди багато відвідувачів. Але маленьким багато для щастя не треба. Та й нам стареньким також. Нам понад усе потрібен дитячий сміх, - бо це ж щастя. А якщо крізь гул і скрегіт отих «своїх» стареньких каруселів доноситься твоє «дідусю-ю-ю-ю», то взагалі життя вдалося прекрасно. Геть песимізм!

О, світу Заступнице Царице Неба і Землі, безустанна наша Молитвеннице, чи є таке місце, де б не проявлялась милість Твоя. До Тебе взивали батьки наші і були почуті, на Тебе надію покладали і не були осоромлені. Не відвертайся і від нас, грішних та немічних, що перед святим чудотворним Твоїм образом наболівші серця приклонивши, молитви гарячі возносимо, оспівуючи дивні знамена Твої, в місті Тернополі явлені.

Благаємо, Милосердна Мати, будь і надалі повсякчасною нашою Хоронителькою. Як птаха в негоду, рятуючи пташенят, прикриває їх крилами, так і Ти,  Преблага і Пречиста, покрий Покровом святим Своїм місто наше, землю нашу і всіх людей Своїх, рятуючи від бід та скорбот

(початок молитви до чудотворного образа Матері Божої Тернопільської)

Фрагмент ікони. Взято із мережі

7 липня, в другу неділю після П’ятидесятниці, всіх святих Землі Української, та чудотворної Тернопільської ікони Божої Матері. У храмі Різдва Христового, Української автокефальної православної церкви, міста Тернополя було відслужено урочисту Божественну літургію, та вшанування Тернопільської чудотворної ікони Божої Матері.

Після літургії, священнослужителі та парафіяни за давньою храмовою традицією тричі обійшли з Чудотворною іконою навколо храму, після чого було відправлено Молебень до Богородиці із читанням молитви до чудотворного образа Матері Божої Тернопільської.

Прикладання парафіян до чудотворного образа із миропомазанням та врученням маленьких образків з молитвою до чудотворного образа Матері Божої Тернопільської 

Докладніше про історію ікони читайте тут: 

http://www.kda.org.ua/chudikon/371-ternopilska-ikona-bozhoi-materi.html

Відомий у моєму краю та за межами аграрний бізнесмен втілює в життя проект, якому він дав назву «Яблунева столиця світу». Проект передбачає посадку саду площею 2600 га.

Вже посаджено 650 га.  Допомагають здійснювати цей задум 5 молодих випускників Уманського аграрного університету. Єдиний агарний ВУЗ, який готує фахівців такого профілю. А можливо і не один, не стану зараз встановлювати достовірність цієї інформації. Скажу лише що молоді хлопці задоволені тим що мають роботу і непогану зарплату, роботодавця, який ставиться до них просто по батьківськи. Ну а  справу їх рук мав щастя спостерігати сьогодні. 

Ділянка посаджена восени 2012 р.

Команду консультує не на багато старший технолог із Італії. Враження від цих молодих людей співзвучне із враженнями від побаченого саду.

Трьохрічний сад вже дасть перший урожай 

Система крапельного зрошування

Оскільки господар підприємства людина музична, грає на акордеоні і має чудові вокальні дані, то до нього частенько навідуються в гості відомі музиканти. Його добрі справи надихають до творчості. Наш земляк, співак та композитор з містечка Хоростків – Павло Доскоч написав пісню та зняв оцей кліп прямо у молодому саду. Допомагали йому студенти місцевого аграрного коледжу.

http://www.youtube.com/watch?v=FsExRwi6H2w

Побажаємо успіху у здійсненні цього проекту!

     Тоді він був добродушним і веселим балакуном, до певної міри несерйозним та байдужим «пофігістом». Про таких говорять - «не соскушишься»... Але ми у всьому і завжди знаходили спільну мову та розуміння. Я не відчував ні крихти зверхності по відношенню до мене, хоч знав про його родословну, про життєву справу батька… Сподівався, що він піде по батьківських слідах і на це вказувала його військова спеціальність. Мова йде про мого друга по армійській службі.

     Коли розлітались у рідні куточки, обмінювались адресами всі, навіть хлопці із Середньої Азії. Ніхто не мав жодного сумніву про майбутнє спілкування, але виявилось, що вир цивільного життя дуже несприятливий для цього. На відміну від строго регламентованого армійського, воно нас «закрутило» «втягнуло» і про спільні наміри взаємно забулося. Десь лежить у батьківській хаті маленький записничок із адресами… його адресою, домашнім телефоном. Із 81-го року це досі лежить, а я днями поліз шукати друга у мережі.

     Не пам’ятаю де почув фразу: «Знаю що життя людину міняє, але щоб настільки?!» Проте характером він можливо і не змінився. Чомусь мені у це віриться…

     Отже, по родинній лінії він не пішов, вибрав собі іншу професію. Варто сказати гідну професію, досить таки затребувану у наш час, але працювати, тобто служити, довелось ментом((( Нині він підполковник у відставці, учасник неодноразових затримань озброєних злочинців, звільнення заложників, антитерористичних операцій у Чечні.

     Неважко здогадатись, що ми із моїм другом нині громадянами різних країн. Хто мав нагоду зустрічатись із чеченськими хлопцями, особливо в армійських умовах, не в захопленні від цього((( Але після того що коїлось на їхній землі…! Я завжди був на стороні цього маленького, гордого народу. Для людини яка побувала під кулями, будь-які аргументи – нуль… Ні, я не думаю що в разі нашої переписки мова дійде до таких подробиць, але не можу уявити свого друга-добряка, душевну людину у подібній ролі…

     Хтось скаже – молодець! Це справжня чоловіча робота, серед ментів також багато порядних і чесних людей… Дай Боже щоб так і сталось! Хочеться вірити і на це спонукає останній рядок із біографії. Мій друг є життєвим прототипом героя серіалу про ментів. Серіал звичайно про добрих ментів))) і його герой добрий.

     Із соціальної мережі я б почерпнув дуже мало інформації, якби не біографія викладена на сторінці  кандидата у депутати до законодавчих зборів. Так, дружбан зараз у політиці. Член партію ЛДПР (партії Жиріка). Факти  «добивають»… хоч можливо не варто так сприймати, бо всі ми люди.

     Чим же керуватись? Оцією думкою, чи як говорив сусідній дідусь: «Чи ти білий, чи ти красний – все одно москаль!»

Онуки — це продовженняжиття

З рідненького коріння пагінці.

 Народжується, йде у світ дитя,

 А ми для них, звичайно, праотці.

 Їм все дамо, що маємо самі:

 Культуру і традиції усі.

 Звитяги, що здобуті у борні,

 І ніжні ранки в сонячній росі.

 Пісні свої, що линуть в небеса,

 Гостинність нашу, хліб на рушнику,

 Щоб в душу їх закралася краса

 І простелила доленьку легку.

 Готові зняти ми зірки ясні,

 Щоб їм вони світили у житті.

 Оберігати наяву і в сні,

 Щоб часом ті не збилися з путі.

 Прихилимо їм неба чистоту,

 Світ чарівний в дарунок віддамо.

 Душі своєї щедрість й широту...

 По суті, ми для цього й живемо.

Друзі, сьогодні о 14 год 05 хв. у мене народився внук    

Вага - 3700  мужичок

Життя чудове!

      Якось непомітно, принаймні для мене, пройшов в Росії день відмови від Інтернету. Непомітно, але Мурзилки International свою пародію видали. Мені сподобалась!

Пока мы можем болтать и петь,

Пока остались остатки мозга,

Давай отключим, товарищ, сеть!

Пока не поздно, пока не поздно.

Мы разом вырвем все юэсби

И не воткнем их обратно в гнезда

Достань модэмы и разруби!

Еще не поздно, еще не поздно...

Припев (дважды)

Чаты, чаты- это ерунда!

Блоги, блоги - вовсе под запрет!

Личному общенью - Да! Да! Да!

А всемирной сети - Нет! Нет! Нет!

Забудь про аську, да чорт бы с ней!

Забудь про почту, где тыщи писем!

Ты счет теряешь ночей и дней

Ты стал зависим, ты стал зависим.

Красивых женщин в метро полно,

В библиотеках...  Да я серьезно!

Закрой с порнухой скорей окно!

Пока не поздно, пока не поздно.

Припев (дважды)

Чаты, чаты- это ерунда!

Блоги, блоги - вовсе под запрет!

Личному общенью - Да! Да! Да!

А всемирной сети - Нет! Нет! Нет!

Заходьте на yuotube та переглядайте!  http://www.youtube.com/watch?v=hrBr7Q7_eNE

     Надійшов лист зверху із завданням надати інформацію для розробки вебсторінки  служби. Програміст, що готовий це робити, прийшов на роботу недавно. Але річ зовсім не в його стажі, а в тому, що він програміст, і цим все сказано. Від специфіки роботи служби він далекий.

     Шеф заадресував лист зверху своїй "правій руці". Можливо варто було б направити його програмістці Каті, - програміст все ж таки! Але "права рука" - протеже програмістки Каті, тому і взявся активно виконувати доручення сам.

     В завданні зверху фігурували терміни не властиві специфіці діяльності служби, таких немає ні в положенні про службу, ні у програмі її робти.  Керівники підрозділів своїм виглядом демонстрували нерозуміння, що від них хочуть    "Права рука" нерозумів цього ще більше, але зібрав їх на невеличку нараду і як вишуканий старий комунопартійний брехун озадачив... здебільшого жестикулюючи руками...  "Я думаю, що три сторінки тексту буде достатньо для однієї вебсторінки..."  - підсумував він на закінчення.

- Скажіть, у вас є твіттер?

- Ні, немає і ніколи не було. Я можу про це довідку з шкірвендиспансера представити

     Почну із банального. Ми живемо серед краси. Той хто тримає фотокамеру в руках, а тут таких абсолютна більшість, легко зі мною погодиться. Так, наша земля – це унікальна краса! А ще ми ходимо по грошах. Мова піде не про чорноземи, а про туризм. Заробляти ми не вміємо не тому що ледацюги, а тому що такі у нас порядки… були, є і… То ж виникає логічне запитання: для чого ж заробляти, коли все рівно ці зароблені багатства  присвоїть хтось. Народ живе сам по собі і успішно, як бачимо,  виживає. Та все ж можливо дещо перепало б і народу. Ну хоча б із заробленого (присвоєного, відібраного…) хтось колись зробить нормальні дороги..!

     Давненько мріяв побувати у Кам’янці Подільському і нарешті вчора побував. То ж перші враження від дороги. Ділянка від Гримайлова (територія Тернопільщини) до річки Збруч – жахлива! Саме на ділянці де шлях перетинає гірський  кряж Подільські Товтри і розташований природний заповідник «Медобори» - яма на ямі((( Тут декілька кілометрів тягнеться густий грабовий ліс, підвищена вологість ґрунту, траса мало захищена від цього. Рух на мінімальній швидкості, автобус оминає вибоїни, час від часу чути удари гілок об дах.

     І ось нарешті Збруч, ріка-кордон і ріка єднання. Так, дорога тут краща і до самого кінцевого пункту автобус мчав гарненько. Але про річку єднання. Не стану вдаватись у пропагандистські штампи. Час робить своє, грань у менталітеті людей що мешкають по обидва боки цієї ріки поступово стирається, якби того комусь не хотілось. Хоч і стоїть при в’їзді Лєнін, стоїть відповідна символіка і в самому Кам’янці, але люди тут ні при чому. Вони хороші і привітні. Взагалі люди що звикли приймати туристів відкидають всякі стереотипи, це я помітив навіть у Криму, а люди які подорожують, збагачуються спілкуванням та гордістю за нашу землю.

     Кам’янець святкує у ці дні своє свято – день міста. Нажаль мені не пощастило, бо зустрів він мене дощем, або я його привіз. Вдома, як виявиось згодом,  хоч і було дуже похмуро, але день був сухим.  Незважаючи на погоду привіз дуже яскраві враження. Це місто без перебільшення перлина Поділля, це місце яке приваблює туристів з всіх куточків України та з-за кордону. Гарне охайне містечко, прекрасні краєвиди каньйону ріки Смотрич з небаченими переходами та місточками, архітектура старого міста та велична фортеця, храми, зелень парків... а багатовікова історія його стратегічного розташування. Цікаво надзвичайно! Все це викликає лише захоплення та бажання побувати ще і ще.

     Урочистості та розважальні заходи тривають і сьогодні. А вчора на площі біля міської ратуші відбувся концерт колективів що приїхали із країн СНД, та близького зарубіжжя. Атмосфера по справжньому святкова незважаючи на погоду. Запросити багатолюдні колективи, розмістити їх, на це спроможне не кожне місто. Тим більше, що Кам’янець, це все ж таки райцентр.

     Отже, заробляти на туризмі вигідно! Цьому треба повчитись. Зокрема моя область нараховує понад 30 замків. Нажаль більшість із них у плачевному стані. Почитаймо історію, всі вони збудовані польськими вельможами. Ми побачимо, що самі козаки по декілька разів їх руйнували ведучи війну проти поляків. Потім був період руйнування «до основанья, а затем… Такий край, така історія! Але виникає запитання, а хіба на території скажімо Чехії, чи у Кракові пройшло менше «революцій, бунтів і постань…», хіба у їхніх замках та палацах жили не такі ж вельможі? Чому там на це є кошти? Там вміють заробляти гроші, там дещо перепадає і народу, там є що залишити майбутнім поколінням.

     Що залишиться після нас? Хотілось щоб замітка була святковою, бо день міста все ж, але як не зачепити тему Андріївського узвозу? Це ж навіть варварством не назвати! Це щось гірше, бо намагаються вирвати серце…

     Якщо хтось про альбом... Буде!

Найперше, хочу привітати всіх Вас дорогі подруги із Днем Матері!

Бажаю тепла та посмішок, радості та гордості за діточок (онуків)! Хай горе та негаразди оминають всіх Вас і Ваше материнське щастя, бо воно те джерело, що живить Ваші душі! Будьте здоровими та щасливими на довгі, довгі роки!

     Вихідні дні у Тернополі перенасичені подіями. Основна із них, присвячена Вам наші жіночки - Дню Матері. Вчора у нас вже в п’яте відкрився фестиваль «Цвіт вишиванки». Попередньо заявлено про участь 170 майстрів. Скільки приїхало важко сказати, поки що повідомлень ЗМІ не чув. На мій погляд найбільш була представлена сусідня Івано-Франківщина.

Вишита мапа Івано-Франківщини

     Тернопільщина також славиться своїми традиціями вишивки. У Подільському регіоні краю,  (Борщівський район), останні сягають своїм корінням у глибоку давнину, є неповторними  за своїм стилем. Маємо відому майстриню, що прославилась витворами унікальних узорів та виробів на основі борщівської традиційної вишивки. До неї звертаються відомі та славетні люди України та за її меж.  

Борщівська сорочка.  Минуле та сучасне

     Від моменту відкриття, а це відбулося о 13-ій годині, над Театральним майданом звучали пісні. Склад виконавців від самодіяльних аматорів до професійних місцевих і запрошених співаків і композиторів, що відбулось під завершення першого дня фестивалю.

Програмою передбачалось і проведено презентацію наречених та подружніх пар у весільних вишиваних  нарядах. Підведення підсумків та нагородження заплановано на сьогодні.

Одна із весільних пар готується до виходу на сцену

     Окрім цього, день співпав із випускним вечором, традиційним маршем цьогорічних випускників. Вони не обійшли увагою і фестиваль, оскільки декілька десятків дівчат та юнаків прийшли на свій випускний вечір у вишиваних платтях та сорочках. А тому, поіменно під оплески присутніх були запрошені на фестивальну сцену.

Наші випускники 2012

     Свій альбом запропоную вашій увазі найближчим часом. Запрошую до перегляду!

На привеликий жаль сьогодні різко зіпсувалась погода. Доля другої частини фестивалю під питанням. Але будемо сподіватись на краще!

Нічого кращого немає, як тая мати молодая... (Т.Шевченко)

     Ще раз всіх жіночок із Святом! Щастя та добр Вам!