В Одесі на 61 році життя відійшла у вічність геніальна співачка, перша леді одеського та українського джазу, воістину народна артистка, яка не дочекалась звання, навіть, заслуженої - ТЕТЯНА БОЄВА!

Одеса, Україна та весь музичний світ втратив один із найунікальніших своїх голосів. Тетяна Боєва входила в 10 - ку найкращих джазових співачок світу! Вона була володаркою премії Пола Мак-Картні за краще виконання пісні "Yesterday", а також внесла свою чималу лепту у розвиток вокальної педагогіки.

Хай лунає музика весни в душі кожного із вас! І у тих хто відпочиває на природі, і у тих хто трудиться біля земельки!

Я всім цього щиро зичу! Прощаюсь до 3-го! Будьте здорові та щасливі! Па-па!

Мій друг, швидше всього для багатьох це наш спільний друг, тільки що опублікував замітку: http://blog.i.ua/user/657509/976284/  Коротенька заміточка закінчується цитатою:«Невезение – это судьба. Судьба – это характер и обстоятельства. Характер можно изменить, а обстоятельства – создать». М.Веллер 

     Сиджу,  прикидаю і прикладаю сказане до власної ситуації. Коли нам оголосили про вимушені короткотермінові відпустки без збереження заробітної плати, я вирішив діяти в аспекті «покращення життя» самостійно – приєднав «вимушені» три дні до законних вихідних. Така собі міні відпусточка! Планував поки наступить мир, труд, май… продовжити свою серію поїздок по тернопільських замках. Нажаль хвороба зірвала усі плани.

     Тепер, згідно Веллера, мені потрібно «создать обстоятельства», - тобто написати повторно заяву… коли повністю одужаю. І…змінити свій характер. Змінити свій характер, це напевно стати повним пофігістом. Бо який ще може бути характер в людини, який би сприяв везінню? чи не помічав протилежного? Щось той Веллер трохи затеоретизувався.

     Людина планує, а Бог керує

     От і закінчились Великодні свята! Хоч у деяких областях Західної України вітатись «Христос воскрес» будуть аж до 40 дня від  Воскресіння Господнього, на моїй батьківщині це вітання сьогодні звучало востаннє. Поминальна неділя (Проводи), вже півтора десятка років збирає до рідного села набагато більше гостей, ніж самі Пасхальні дні. Практично зустріти своїх односельців, однокласників і родичів, яких доля закинула десь далеко, можна лише у цю неділю, у церкві та на кладовищі.

Зустрічі ці бувають і приємними і не зовсім.

-         Привіт красуне! – каже поважний пан, помітний керівник у Львові, до своєї однокласниці також львів’янки, і обоє цілуються.

-         Що поробиш, коли зустрічаємось лише на кладовищі, - ніби виправдовуючись каже він.

-         Бо ми з тобою чомусь різними вулицями ходимо по Львову, - каже вона. Що правда, ти не ходиш. Тебе возять.

-         Та ні, іноді ходжу…)))

     Приємно було спостерігати за цією зустріччю. Приємно коли люди в доброму здоров’ї і не міняються, хоч старші від мене на декілька років.

Та на жаль сьогоднішній день не лише радість зустрічей. Когорта  моїх однокласників сьогодні зменшилась. Вічний покій душі!

     Прошу вибачення у вас друзі за сумне та трагічне! Але це наше життя! Живемо під Богом, живемо надбаннями та втратами і нікуди від останніх не дітись. Тільки нехай нас Господь обереже та заступить від трагічних втрат!

Добра, благодаті та ласки від воскреслого Господа всім бажаю!

     В часи коли портативна відеокамера була і рідкістю, і розкішшю, довелось мені побувати на одному весіллі. Серед близьких родичів виділявся молодий симпатичний чоловік. Виділявся не лише тим, що не випускав із рук той самий предмет розкоші, а всім своїм виглядом доводив - в житті у нього все склалось на відмінно.

     Знявши всі весільні ритуали і тости рідних та близьких, чоловік почав знімати побажання присутніх гостей. Робив це у невимушеній формі – сам на сам. Типу своєрідних інтерв’ю: «А щоб ви хотіли побажати?». Гості веселилось, танцювали, а десь там у глибині фойє, біля парадного входу, на лавочках увіковічнювались відверте, щире, бажане, ніби погляд у майбутнє молодої сім'ї. Саме до цього спонукав сам оператор, ведучи бесіду із людьми. Дійшла черга і до мене. Після моїх побажань кохання, взаєморозуміння, поваги, подружнього довголіття і діточок, майстер камеру не вимкнув,  зробивши мені зауваження: «Ви забули побажати багато грошей…». Я відповів, що там де є всі складові сімейного щастя, там гроші обов'язково будуть. Коли ж його немає, гроші його не замінять і навіть багато грошей там не на користь.

     Можливо я видамся смішним ідеалістом, але принципово не включаю "гроші" в свої побажання, кого б це не стосувалось. Ну Бог з ним! Побажати молодятам, молодій сім’ї, це цілком прийнятно. Але коли ти пів-життя знаєш людину, її можливості – це звучить  безглуздо. Все що він може,  він уже довів. Все на що спроможний.  Безперечно, він спроможний на більше, але шановні, де ми трудимось? В цій країні багато не заробиш! Красти всі не можуть… те що доступно простому смертному (крадієві), вже давно розкрадено. Виграєш джек-пот? А це ще велике питання чи тобі його віддадуть. «Я бажаю тобі багато грошей!» Читай: «Підкреслюю, що у тебе їх немає... і швидше вього вже й не буде!». Можливо ніхто саме так, і не сприйме, але слухати такі побажання чомусь нудно. Тостуючий, або немає що сказати, або сам зациклений на грошах.

     Оце вчора виповнилось два рочки моїй онучці. Відсвяткував. Зайшов в кабінет до колеги поділитись враженнями що та як маленька говорить, як реагує. Звісна річ, що з порожніми руками ніхто до дитини в гості не йде. Тим більш у день її народження. Але моя колега зпохабила мою розповідь, все моє захоплення внучкою питанням: «А скільки…». Чи тому що ще не має внуків, чи зациклена на грошах??

Реал безпощадний, хоч він і так мені дуже довго терпів. Та ось і грянув той день, коли життя нагадало: "Одним віртом жити не будеш!!!". Можливо декого це розсмішить, але мені потрібно відвійти ненадовго. Я так думаю.

Прошу вибачення за відсутність. Вдячний за увагу, і більшу, і меншу, і неувагу! Я до всіх вас повернусь, бо ви мої друзі!

Всім бажаю добра і гарного настрою! Рухайтесь з легкою музичкою по життю..!

Блукаючи нетрями Інтернету, випадково натрапив на незалежний культурологічний часопис „Ї” (це назва). У його 63 номері, присвяченому Тернополю, є цікавий матеріал про роки національно визвольних змагань (1917-1920). У цей період, коли влада мінялась як шапка героєм відомої оперети, Тернопіль встиг тричі побувати в ролі столичного міста. Наперед скажу, що подаю уривки матеріалу не так з інформативною метою, хоч можливо для декого і це виявиться цікавим, як з метою поділитись тим, що найбільш вразило мене (це у виділеному мною абзаці).

>Отже, у ніч з 21 на 22 листопада 1918 р., через наступ поляків, українське військо та вище керівництво ЗУНР змушені були залишити Львів. З 23 листопада  по 31 грудня 1918 р. уряд Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) перебував та працював у Тернополі. Про все це буде далі трохи докладніше.

>16-31 травня 1919 р. в Тернополі перебували Директорія та уряд Української Народної Республіки (УНР). В існуванні республіки тоді був один з найбільш критичних і важких періодів. У результаті наступу більшовицьких військ зі сходу і польських із заходу контрольована владою УНР державна територія обмежувалася частиною півночі сучасної Тернопільщини і невеликим районом навколо Кам'янця-Подільського. На початку червня уряд спішно покинув Тернопіль через наступ поляків і виїхав до Кам’янця-Подільського, який вже виконував роль столиці до цього.

>У серпні-вересні 1920 р., внаслідок наступу військ червоної армії в нашому краї більшовицький режим Росії за сприяння українських більшовиків створив Галицьку Соціалістичну Радянську Республіку (ГСРР). Маріонеткова держава зникла також із черговим наступом поляків, які залишись тут аж до 1939 р.

Коротенько про повсякденну роботу та державотворчу діяльність уряду ЗУНР і чим це закінчилось.

В Тернополі перебули та працювали, голова уряду й одночасно державний секретар фінансів Кость Левицький і державні секретарі: військових справ - Дмитро Вітовський, судівництва - Сидір (Ісидор) Голубович, закордонних справ - Василь Панейко, пошти і телеграфу - Олександр Пісецький, внутрішніх справ - Лонгин Цегельський, тобто шість із чотирнадцяти членів уряду (дехто не зміг виїхати зі Львова, інші працювали в Станіславові).

Від початку грудня президент УНРади і весь уряд працювали в приміщенні польської гімназії (вона тоді не діяла).

Нині - це приміщення міської гімназії, до цього загальноосвітньої школи № 4 на вул. Грушевського. (моє фото від 22 серпня 2008 р.)

Уряд працював в напрямках:

     Створення армії, котра мала відвоювати Львів і надалі забезпечити незалежність республіки. Власне у Тернополі започатковано роботу щодо реорганізації наявних українських частин в регулярну Галицьку армію.

     Створення системи державної влади та її правових засад. Державний Секретаріат встановив та укріпив зв'язки з повітами, реалізовуючи практику проведення своєї політики через повітових комісарів.

     Створення державної жандармерії для забезпечення правопорядку

     Робота з формування законодавства та створення системи правових відносин у державі, що започатковано у Львові, (закони з організації судів, прокуратури)

     Зовнішньополітична діяльність здійснювалась виходячи з того, що республіка  змушена була вести нерівну війну з Польщею. Останню всіляко підтримувала Антанта, тоді як єдиним союзником ЗУНР могла бути лише Українська держава за Збручем. За дорученням Ради Державних Секретарів наприкінці листопада з Тернополя на Велику Україну виїхала офіційна делегація ЗУНР.

Після цього розпочалася підготовка до об'єднання (злуки) УНР і ЗУНР в одну державу.

17 січня 1919 р. з Тернополя виїхала офіційна делегація ЗУНР у Київ на проголошення Акту Злуки та участь у Трудовому конгресі України.

У середині грудня уряд сколихнула криза: публічно стало відомо, що К. Левицький та Я. Литвинович причетні до незаконного продажу нафти. Спочатку голова уряду відсторонився від його діяльності, а 23 грудня офіційно подав у відставку. Раду Державних Секретарів тимчасово очолив С. Голубович.

За таких обставин було прийнято рішення перенести вищі державні структури ЗУНР у Станіславів, нині Івано-Франківськ. Вирішальну роль тут відіграло розташування цього міста майже в центрі контрольованої урядом території, його близькість до нафтоносного Бориславського регіону, де видобувався основний стратегічний товар республіки -  нафта.

Вся ця епопея державотворення кумедна для українофобів. Викликає вона певний скептицизм і для людей поміркованих відносно українського питання.  Однак раджу зазирнути сюди , щоб переконатись - енергетичний потенціал тодішньої республіки був більш ніж солідним. Та навіть і тепер виникає питання, для чого нам їхній Сибір з дорогим газом? Але на Олімпі видніше.

А мій висновок стосується все ж таки людського фактора (жирний абзац). Члени уряду ЗУНР були вихідцями із галицької інтелігенції і порядних родин, практично всі з "руками, які не крали". У такий критичний період, коли все висіло на волосині, в повному ворожому оточенні, не уникли того, чим хвора наша еліта протягом всієї історії України. Допоки вони ще не при владі, поки вони стоять перед людьми на Майданах - доти вони чесні

Шановні друзі та подруги! До опублікованої мною декілька днів тому  фотографії, я просив придумати підписи-коментарі, які б передали своє сособисте та особливе бачення знятого. Не можу похвалитись аж надто активним обговоренням. Однак, є коментарі які мені сподобались.

Зокрема мені сподобався жартівливий коментар незнайомки Sun plus - "У братьев Матроскиных радость - бабушка приехала".

Але найбільше до вподоби думка віртуальної подруги Валенитини (valyamedik) - "У кожного свій обмін цінностей". Саме цей підпис вважаю найкращим і хочу відзначити його музичним подарунком. Валюша, для тебе цей відеокліп із ліричною мелодією:  

Користуючись нагодою, ще раз вітаю всіх жінок, та особисто нашу Валентину із святом 8-го Березня! Добра та щастя Вам! Будьте завжди коханими і жаданими!

                   Жінці потрібна казка,
                   Гарні, п'янкі слова,
                   Жінці потрібна ласка
                   І кожен день дива…

Від щирого серця хочу привітати Вас, мої дорогі подруги, з жіночим святом 8-го Березня! Бажаю весняного тепла та сонечка в душах, щоб життя було переповнено любов'ю, ласкою, дивами, які несуть взаємні почуття, розумінням Вашої сильної половинки того, що потрібно для справжнього щастя.

Про все це співається в пісні. По суті пісня як заклик для нас, чоловіків, то ж я бажаю, щоб ці рядки стали реальністю, щоб жилося всім за отим змістом. Бо "жінці потрібно красиво в щасті весь вік прожить...". Будьте завжди коханими, красивими і щасливими!

З Святом!

Чужої мови я не знаю,

А чи на світі є чужа?

Та лиш тією заспіваю,

Котрою мати нарекла.

Як не зречешся ти тієї,

Що у колисоньці чував,

Душа засвітиться зорею.

Зорю, щоб людям ти віддав.

Колиско моя яворова,

На денці лона твого,

Дитино, колишеться слово,

Начувайся сину його.

Леліймо слово колискове,

Нехай пра-правнукам буде.

Нехай і їх щодень додому

Колиска мамина зове.

Бо там краплина милосердя,

Там доброта гойдає світ

І не остудиться там серце,

Душа прийдешня, маків цвіт.

Від діда прадіда твого,

Зорею буде повік

Священне вкраїнськеє слово,

На тому стоятиме рід.