Рашизм

Победим, наша сила несметна,
Гений Сталина в бой нас ведет.
Наша армия в битвах бессмертна,
Как бессмертен cоветский народ. 
З інтернету

Тези цієї статті не є результатом моєї творчості. Усе вже було багато разів проговорено іншими авторами, і просто зібрано тут в одне ціле.
Рашизм - це ідеологія й практика правлячого режиму Російської Федерації, яка базується на ідеї зверхності "російських співвітчизників", їхньої "особливій цивілізаційній місії", антидемократизмі й неоколоніалізмі радянсько-імперського типу, використанні православ'я як моральної доктрини, та на геоекономічних інструментах, у першу чергу, енергоносіях.
Паралелі з нацизмом напрошуються самі собою. Обидва режими, мімікруючи й використовуючи слабкість світового порядку, витікаючи з бажання реваншу, граючи на конфліктах між гравцями-державами, змогли достатньо окріпнути й кинути виклик усьому світові. Обидва вони базувалися на неподоланій моральній спадщині своїх попередників-імперій.
Втім, теперішня РФ оперує набагато більшим людським і збройним потенціалом, аніж Німеччина кінця 30-х. Чого вартує тільки ядерна зброя.
Термін "рашизм" - неідеальний, бо вже містить у собі закид росіянам.
Але словосполучення "німецький нацизм" міцно закріпилося в усьому світі. Адже більшість німців підтримало його, або принаймні пасивно прийняло.
Тож тепер саме від росіян залежатиме, чи отримає таку ж етнічну конотацію режим сучасного Кремля.
Ідеологічні засновки й внутрішні обставини рашизму
"Ужасным поступком было закрытие Саровской обители, изгнание монахов, осквернение святынь, но промысл Божий даже этот дурной и страшный поступок обратил к добрым последствиям: именно здесь, в обители преподобного Серафима, наша страна получила то, что мы называли "оружием сдерживания". В условиях холодной войны именно появление ядерного оружия предотвратило третью мировую войну с ее самыми страшными и губительными последствиями."
Митрополит Московський і Всея Русі Кірілл, 11 вересня 2009 року

Центральна категорія рашизму - "соотєчєствєннікі", аналог нацистських "фольксдойчів" із російськомовністю як основною ознакою. Вторинна їхня ознака - приналежність до спільного "отєчєства" як підстава для подальшого спільного громадянства, та для включення всіх "своїх" в одну державу.
Рашизм не є вузько етнічним. Він тут ближчий до "арійської" концепції, котра включала в себе практично всі германські народи Європи. Риторика "захисту співвітчизників" також неначе взята з 1938-го.
Рашизм є ідеологією, базованою на міфі переможної "Великої Вітчизняної Війни". Саме це й дає моральне право на подальше насильство щодо "нацизму". Агресивна військова доктрина, із правом війни за кордонами РФ і правом на превентивне застосування ядерної зброї, завершують світогляд атаки під маскою "захисту".
Рашизм базується на дефіциті пам'яті й відповідальності за імперські та комуністичні часи. Геббельсівська пропагандистська практика сучасної Росії нав'язує цензуровані картини минулого. Свіжі фільми-агітки на замовлення російського Федерального агентства з культури і кінематографії є "танками свідомості", мотиваторами вбивати "ворога". Вони готують людей до війни.
Широкі верстви ностальгуючих за СРСР, що прагнуть реваншу після "великої поразки" 1991 року, є опорою рашистського режиму.
Покруч радянських і російських імперських традицій, що формується пропагандою, ренесанс Сталіна - наслідок моральної пустоти суспільства.
Брак сенсу в щоденному існуванні простого росіянина ,з його безробіттям і алкоголізмом, штовхає до військової героїки як простого змісту життя.
Вкотре відроджується стадний колективізм, падіння вартості індивіда.
Рашизм твориться елітами із кримінально-кагебістською свідомістю. Для цих людей можливо все, вони - без моральних гальм.
Безкарність злочинців попередніх часів заохочує до нових злочинів. І Путін, і Янукович, власне, як і Гітлер, прийшли до влади демократичним шляхом. Це свідчить, що їхні погляди й методи є близькими для широкого кола громадян.
Моральне опертя рашизму - Російська православна церква, яка не опонує антигуманному режимові, а навпаки - освячує його, виправдовує й організаційно підтримує.
Міжнародні обставини
"Ми довідалися про це з повідомлень ЗМІ. 
Це (угода між Росією і Україною щодо продовження терміну 
базування ЧФ у Севастополі) - двостороння справа Росії й України, 
які є партнерами НАТО".
Джеймс Аппатурай, 
офіційний представник НАТО, 22 квітня 2010 року.
Зона впливу Росії - це беззаконня й насильство, це вбогість і безглуздя. Придністров'я, Південна Осетія й Абхазія, Чечня й Дагестан - яскраві приклади "нового російського порядку".
Україна, руками свого керівництва знищуючи свій суверенітет, також стає частиною цієї зони.
Пробою сили рашистського режиму була війна в Грузії.
І знову аналогії прослідковуються досить чітко: Південна Осетія - це "Судети" сучасного світу. Місцеві "судетські росіяни" стають форматом, у якому російський паспорт стає територією путінської РФ. Цинічне спонсорство місцевих режимів, цинічна роздача російських паспортів, і таке ж цинічне "миротворство", "захист співгромадян", і не допуск міжнародних сил - усе цевдалося. Усе залишилося безкарним.
Невиразна резолюція ОБСЄ не мала жодних практичних наслідків - ні санкцій, ні обмежень для російської політичної еліти. ООН - копія довоєнної Ліги націй, та ще й із правом вето в агресора.
Далі - ще веселіше. Світоч демократії США, самоусунувшись з Європи, займається із Кремлем ядерною "розрядкою" без особливих обтяжень для останнього, без кари за акт агресії проти суверенної держави.
Аналогічно виглядає "розрядка" між Польщею й Росією на фоні ран Грузії, що кровоточать. Цинізм. Продаж "Містралів" Францією - цинізм.
Еліти ЄС є або "шрьодеризованими", або залежними від Кремля. "Цивілізованому світові" чужі наші проблеми. Вони ніколи не опинялись в ситуації, щоб саме їхнє право на існування заперечувалося, з репресіями й асиміляцією такої глибини, з таким колоніальним визиском.
Як результат, для рашистської еліти на найближчі 4 роки відкривається унікальний коридор можливостей. Можна робити майже все, і нічого за це не буде. "Це - внутрішня справа Росії й України", кажуть єврочиновники на останні події. Справжній зміст цієї фрази: "це внутрішня справа Росії".
Приблизно така внутрішня справа, як її зачистки чеченських аулів.
Роль України, та наслідки для неї
"Украинцы - это растерянный народ - 60% - 
нашого, русского народа, и 40% - 
ненавидящего нас народа, это проамериканские враги". 
Олександр Дугін, 11 серпня 2009 року

Рашизм не придумав нічого нового щодо України. Як Австрію в 1938-му, її чекає аншлюс.
Втім, специфічною рисою є те, що не всі українці надаються до такого недружнього поглинання. Тому частину з них треба звести до "галичан", затаврувати як "нацистів", щоб потім успішно "денацифікувати".
Романтична концепція "об'єднання слов'янських народів" виявляється просто потребою свіжого гарматного й дешевого трудового м'яса, можливістю подальшого ефективного економічного визиску й промивання мізків для гарантування собі легітимності.
З чим Україна входить у цю кризу?
У нас немає власних моральних авторитетів світового рівня. Немає високих адвокатів України у світових столицях. Немає власного голосу на чужині. Адже нас видно або крізь московські окуляри, або дуже здалека - депресивно, нецікаво й неважливо.
При негативному сценарії подій, в Україні встановиться маріонетковий режим, керований зсередини радниками Кремля. Відбудеться знищення й витіснення в еміграцію тих, хто вміє, і має сміливість говорити альтернативно, потужне придушення громадянських свобод, заблокування кордону для звичайних громадян. Цей сценарій видається мені вірогідним.
Можна розглядати й страшніші версії.
У Сербії й Чечні були можливі етнічні чистки - чому це неможливо в Україні? Невже "зачистка" України руками самих громадян України, за дружньої допомоги правлячих рашистів - настільки нереальна? Хочеться повоювати з Китаєм чи знову освоювати Сибір - невже неможливо організувати й таку можливість, чи тепер такий страшний дефіцит товарних вагонів?
А чи традиція колабораціонізму була перервана люстрацією й адекватним осмисленням нашого минулого?
При середньозваженому сценарії - триватиме повільна "азієінтеграція", правитиме тупуватий неефективний авторитарний режим. Проявиться конфлікт інтересів спайки Янукович-Кремль з економічними націоналістами Донбасу. Ми й надалі житимемо в болоті неприйнятих рішень. Цей сценарій я вважаю найвірогіднішим.
Існує й позитивний сценарій.
Потужний виступ опозиції з переконливою перемогою на місцевих виборах хоча б у частині України, з потужною парламентською кампанією, з успішною мобілізацією громадян, та перемогою на президентських виборах 2015 року.
Я б найбільше хотів вірити в нього. Але поки що українська опозиція займається прикладною граблістикою, а не боротьбою за Україну й за свою політичну перспективу.
Який із цих сценаріїв зреалізується - прямо залежить від нас.
Насамкінець
Ситуація не є безнадійною.
Існує інша Європа, яка не сп'яніла від газу й "перспектив модернізації Росії", для якої цінності демократії й прав людини не є пустим звуком. І ми повинні до тої Європи достукатися.
Існує США, котре також пам'ятає про свої цінності.
Існують європейські еліти, прикриті власними ядерними парасольками, якісний національний інтерес котрих у кінцевому результаті таки переможе короткотерміновий економічний егоїзм. Об'єднана Європа, як один із центрів світу, не дозволить себе руйнувати рашистській Росії.
Сама нова рашистська імперія буде недовговічною - надто багато протиріч усередині неї. Її демографічна катастрофа, фальшива ідеологія, пробудження пригноблених народів, у тому числі й росіян, - змете корумпований режим, і створить новий порядок денний для цілого регіону.
Але найважливішою є наша сила й солідарність, наша віра в майбутню Україну. І наші дії задля того, щоб її зберегти.
Остап Кривдик, спеціально для УП
______________________________


Рашизм - квазіідеологієя, що склалася на території Росії на початку XXI століття. Являє собою еклектичну , суперечливу суміш імперства, великодержавного шовінізму, ностальгії за радянським минулим і релігійного традиціоналізму. Рашизм протиставляє себе західним, ліберально-демократичним цінностям та інститутам, таким як вільні вибори, громадянські права і свободи. У зовнішній політиці є обгрунтуванням агресивної, загарбницької позиції, відомої як «збирання земель руських» . Академічно рашизм не формалізований і існує тільки для виконання тактичних завдань уряду Росії початку XXI століття за допомогою щоденної масованої пропаганди серед населення країни.

Ватник - рядовий апологет рашизму. Психологічно відрізняється низькою здатністю до самостійного критичного мислення, високим ступенем сугестивності. Часто малоосвічений. Відтворює окремі, сформульовані в лозунговій формі (див. «Крим наш!") положення рашизму. Модель споживання ватником інформації міцно пов'язана з телемовленням: для функціонування в активній фазі йому потрібно 2-3 години телепропаганди на день.

Георгіївська стрічка (в критичній літературі також «Колорадська стрічка») - відмітний знак агресивних прихильників рашизму під час скоєння ними актів насильства щодо дисидентів. Так рашісти відрізняють один одного під час мітингів, маршів, нападів на прихильників альтернативних точок зору, а також на окупованих територіях. Ідея використовувати георгіївську стрічку як символ з'явилася ще до встановлення рашизму в якості панівної ідеології. Спочатку вона була даниною пам'яті в свято 9 травня - день перемоги СРСР над нацистською Німеччиною. За своїм початковим призначенням використовується нечастл.
http://yury-nesterenko.livejournal.com/190735.html

Див. також
Имперский «рашизм»: бессмысленный и беспощадный

___________________

Що таке «рашизм»?
Про ідеологічне коріння російсько-українського конфлікту
В основі будь-якої загрози для нормального життя людей у світі, хоч би в чому ця загроза  виявлялася — соціальні конфлікти, злочинність, аморальність тощо, - лежить соціопатія.

Соціопатія — це соціальна хвороба особистості, зумовлена ураженням її волі і свідомості так званим «комплексом сваволі та ілюзій», тобто «комплексом», що перетворює волю на свавілля, а свідомість - на ілюзії. Ця хвороба в різних країнах і в різні часи виявляється в різних видах, що мають свою власну специфіку і симптоматику. Вона може вразити будь-який народ: наприклад, у ХХ столітті ця біда сталося з німцями, що захоплювалися нацизмом.

Російсько-український конфлікт став виявом соціопатичного «комплексу», що вразив частину росіян, який зветься «Рашизмом» (від слова Russia в англійській транскрипції).

Рашизм, як різновид соціопатії, можна визначити таким чином: «Рашизм - це ідеологія, що базується на ілюзіях і обґрунтовує, у свою чергу, припустимість будь-якого свавілля заради хибно трактованих інтересів російського суспільства».

У зовнішній політиці рашизм виявляється, зокрема,  у порушені принципів міжнародного права, нав’язуванні світові своєї версії історичної правди виключно на користь Росії, у зловживанні правом вето в Раді Безпеки ООН тощо.

У внутрішній політиці проявом рашизму є порушення прав людини на свободу думки, переслідування учасників «руху незгодних», використання ЗМІ для дезінформації свого народу тощо.

Взагалі в політиці рашизм виявляється як порушення «золотого» правила політичної етики: «Не створи свавілля! Бо свавілля руйнує світоустрій». Створений Російською Федерацією конфлікт з Україною - це прояв рашизму у вигляді політичного свавілля — порушення суверенітету України.

Використання саме такого «пояснювального інструментарію», як концепція «рашизму», дає змогу, зокрема, глибше зрозуміти коріння сьогоднішнього російсько-українського конфлікту, який не можна зводити лише до підступів політичних маргіналів, бо вони роблять те, що їм дозволяє народ.

Але ліки від хвороби рашизму, що вразила частину росіян, які підтримують антиукраїнську політику, вже визрівають в російському суспільстві. Найефективнішими ліками від цієї хвороби стануть російські ж АНТИРАШИСТИ.

Росія, завдяки їм, неодмінно одужає, і тоді російсько-українські відносини стануть справді братніми.

Олександр КОСТЕНКО, професор
______________________________________________________________

Рашизм - це ідеологія і соціальна практика правлячого режиму Російської Федерації , які характеризуються такими [шістьма] ознаками і рисами:
[1] обгрунтування за расовою ознакою переваги і винятковості лише російської нації, що в силу цього проголошується панівною;
[2] нетерпимість і дискримінація стосовно інших «чужорідних», «ворожих» націй і національних меншин;
[3] заперечення демократії і прав людини;
[4] насадження режиму, заснованого на принципах тоталітарно-корпоративної державності і вождизму;
[5] затвердження насильства і терору з метою придушення політичних противників і будь-яких форм інакомислення;
[6] мілітаризація суспільства, створення воєнізованих формувань [дружини, казаки - те саме що штурмовики в Третьому Рейху] і виправдання війни як засобу вирішення міждержавних проблем.
Рашизм веде до повного заперечення прав і свобод людини, він несе в собі потенційну і реальну загрозу миру і безпеки людства.

Нове Богохульство

Колись люди не хулили Бога в Америці. Існували серйозні соціальні заборони проти цього. Деякі громади навіть прийняли закони проти богохульства. Отже, богозневага й досі є великим гріхом в Америці, і незабаром може стати злочином знову. Але, на жаль, в Америці з'явився новий бог, відтак, і нове богохульство.

Дозвольте мені вчинити нове богохульство, поки це ще законно. Те що ми знаємо як "Голокост", в основному є пропагандою воєнного часу. Пропагандою, котра на відміну від більшості пропаганди воєнного часу, не була тихенько забутою. Замість цього вона продовжувалась: кожен рік, починаючи з 1945 року, розросталася і ставала більш фантастичною, більш ненависною і більш небезпечною щоб піддавати її сумніву.

Правда в тому, що десь між 700 000 і 1500000 людей загинули в німецьких таборах праці в 1944 і 1945 роках. Багато з них були жидами. Багато хто не були. Більшість із них померли впродовж останніх шести місяців війни від хвороб і голоду, спричинених американськими бомбардуваннями Німеччини що зруйнували її інфраструктуру. Траплялись деякі звірства, але вкрай нечасто. Небагато людей знають, що Міжнародний Червоний Хрест мав відділення в Освенцімі з 1942 року і до кінця війни. Це відділення ніколи не повідомляло і не реєструвало будь-яких злодіянь (кілька років тому міжнародне жидівство змусило Червоний Хрест вибачитися перед жидівством - і він таки вибачився за те що не побачив того, чого ніколи не відбувалося).

Уїнстон Черчілль написав п'ятитомну історію Другої світової війни і жодного разу не згадав Голокост. Він ніколи не згадував його, адже розумів, що Голокост був лише військовою пропагандою і не хотів заплямуватися, сподіваючись, що існуватиме остаточна історія війни без пропаганди, котру може спростувати навіть здоровий глузд. Я міг би продовжити, проте згадувані мною докази доступні читачам нашого видання з численних патріотичних джерел, навіть за умов широкої цензури в американських засобах масової інформації і бібліотеках, якій вони й дотепер піддаються.

Колись я вважав битву за Голокост великим політичним козирем, котрий дозволяє нам відновити високу моральну перевагу над проблемою цензури у лівих. Але тепер я бачу дещо набагато важливіше за це. Голокост якісно відрізняється від дурної брехні держав громадянам своїх країн, покликаної надихнути їх настільки, щоб вони почали посилати своїх дітей помирати в закордонних війнах. Голокост - не довоєнна пропаганда. Це післявоєнна пропаганда.

Навіщо нам пропаганда після Другої світової війни? Оскільки за останні дві тисячі років Друга світова війна була найбільшою людською катастрофою  для арійських народів,  нам "язичникам" не дозволили пізнати істину. Це було більше, ніж різанина наших расових родичів і знищення нашої расової батьківщини. Друга світова війна була найзначнішим перехрестям на якому зіткнулися християнські народи з тих часів як Арміній зіткнувся з легіонами Риму в тевтонських лісах дві тисячі років тому. Проте, Арміній виграв битву в Тевтонському лісі. Християнський світ програв Другу світову війну. Ми програли, тому що ми дійшли до перехрестя і пішли хибним шляхом.

Наш уряд потребує післявоєнної пропаганди, такої як голокост, тому що боротьба в титанічній ідеологічній битві тієї війни досі триває. Ми всі знаємо, що євреї використовують свій Голокост, щоб вимагати грошей, вимагати привілеїв, вимагати політичних і моральних переваг над християнськими народами. Однак наш уряд анти-Христа потребує Другої світової війни для того щоб продовжувати експлуатувати і нищити християнські народи Європи. Якщо арійським народам поки ще дозволено вважати, що вони мають право на суверенітет у межах даної їм Богом батьківщини, то справжнє глобалістське шахрайство скоро це припинить.

Не-білі, нехристиянські народи роїлися в Європі та Америці після Другої світової війни. Вони змінили нашу культуру, мову, церкву і громади. Те ж саме відбувається і в Європі. Наша колись заснована на англійському загальному праві правова система перетворилася на незрозуміле талмудичне чудовисько - із злочином думки (злочини "ненависті"), приписуванням вини за асоціацією (змова), криміналізацією законного протесту (федеральні і цивільні позови проти мирних протестів щодо заборони абортів), федеральними повістками в суд як загрозою анти-імміграційним групам, і випробуванням супротивників федеральної тиранії судовими процесами. Ми настільки слабкі, що перестали захищатися. І ми слабкі через те, що наша духовна основа зруйнована іудео-християнською провиною - багато що з неї прищепила оточуючим брехня Голокосту. Останнє велике зусилля християнської нації заради захисту суверенітету батьківщини свого народу (Друга світова війна) зображується як найбільший злочин в історії. Наш народ, як вівці, вірить в цю брехню.

Навіть палео-консервативний жидівський політолог Пол Готфрід (один з небагатьох жидівських письменників котрих я дійсно люблю читати) згоден з більшістю зауважень висловлених Інститутом перегляду історії. (IHR, PO Box 4296, Торранс, Каліфорнія 90510). У чудовому листі до IHR Journal він нарікає на "ненависть до себе у поєднанні з поблажливістю до себе, що характеризує нашу культуру". Проте професор Готфрід - жид, і тому не дивує коли він каже що ми маємо боротися з комплексом провини перед ними, але при цьому зовсім не заперечує голокостну міфологію. Я поділяю біль професора. І я його розумію. Втім, професор Готфрід повинен розуміти, що існує два боки цієї історії. Мені насправді байдуже як зображують себе релігійні групи подібні до євреїв. Сподіваюся, що такого роду міфи прославлять їх справи, збільшать їх страждання в очах інших і піднімуть їх роль в історії. Але якщо брешуть про події Другої світової війни, це є такою ж самою наругою над пам'яттю мого народу, як Голокост для жидів. Мене не турбує їх релігійна догма доти, поки її не починають запихати в горло моїм дітям, чи за мої податки зводити свої символи на американській державній власності, або використовувати мої податки для ведення американської зовнішньої політики не на користь американців, або для наклепу на мою націю.

Битва за голокост є битвою за відданість наших дітей. Це битва за наше право бути нацією. Це битва за суверенітет нашої батьківщини. Чи повинен я "заперечувати голокост?" Ні! Справді - ні. Сподіваюся, що голокост ніколи не заперечуватимуть і ніколи не забуватимуть. Сподіваюся, що голокост запам'ятають як найбільше пропагандистське зусилля і кампанію ненависті, яка коли-небудь велася проти цивілізованих людей. Ми ніколи не повинні забувати. Ми повинні дивитися на пограбування нашого народу і нашої культури і питати: чому не темніють небеса? Ми втратили волю і мужність щоб захистити себе. Настав час здійснити нове богохульство. Це час заперечення богів Нового Світового Порядку і честі тих з нас, хто буде горіти на вогнищі за це.

Tom Blair 
News Editor, The Jubilee
2 травня 1997
The New Blasphemy

"С любой ложью нужно бороться" - интервью с Юргеном Графом

Представляем вашему вниманию интервью нашего журналиста с Юргеном Графом – известным историком, публицистом, автором ряда научных и публицистических бестселлеров, в которых он раскрывает тайные механизмы мирового порядка и подвергает критическому анализу общепринятую концепцию холокоста.

1. Господин Граф, со времени вашего предыдущего публичного интервью прошло немало времени, однако вы регулярно радуете читателей своими новыми книгами и ревизионистскими эссе. Помимо чисто исторических исследований вы в последнее время занимаетесь также изучением тайных пружин мировой политики. Что сейчас является предметом вашего научного интереса?

К сожалению, мне сейчас остается сравнительно мало времени для исследований, так как я должен заботиться о своей семье, и поэтому большую часть своего рабочего времени занимаюсь переводами (перевожу на немецкий язык книги и статьи с различных языков, преимущественно с английского, русского и итальянского). Во второй половине 2013 года я хотел бы написать, если мне позволят обстоятельства, книгу о подоплеках вторжения Третьего мира в Европу. Эта массовая иммиграция не является случайностью, ею управляют определенные круги, которые преследуют этим весьма конкретные цели. Чтобы европейские народы смирились с тем, что они постепенно становятся меньшинством в собственной стране, нужно сломать их уважение к самим себе, разрушить их естественные инстинкты. Это происходит в первую очередь посредством лжи о Холокосте, во вторую очередь с помощью разжигания комплекса вины за рабство, колониализм и т. д. Все это я хотел бы показать в моей будущей книге, естественно, опираясь на доказательства из безупречных и неоспоримых источников. Впрочем, относительно аналогичных явлений в США, очень большую и полезную работу в этом плане уже проделал Кевин Макдональд в своей превосходной книге "The Culture of Critique".

2. На многих форумах и блогах в сети интернет тысячи исследователей-любителей ежедневно подвергают критическому анализу не только каждый нюанс легенд холокоста, но и сопутствующих легенд и реальных исторических событий. Каково, по Вашему мнению, главное направление ревизионистских исследований холокоста? Какими темами должны заниматься сегодня ревизионисты интенсивнее всего?

Если Вы под «ревизионизмом» понимаете ревизионизм Холокоста в узком смысле, то я сказал бы, что существует комплекс тем, исследованный ревизионистами пока в весьма неполной мере, а именно – масштабы расстрелов евреев на оккупированных советских территориях. То, что такие расстрелы были – абсолютно бесспорный факт. Но мы не знаем их масштаба, так как наличествующие документы, прежде всего, донесения «айнзацгрупп» (оперативных карательных отрядов) ненадежны. Они опровергаются частично другими документами; против их подлинности или правильности содержания свидетельствует также то, что братские могилы с таким большим количеством жертв, о котором утверждают, так никогда и не были найдены. С этим трудным заданием и должна разобраться команда исследователей-ревизионистов; работа уже началась. По причине сложности вопроса и изобилия обнаруживаемого материала не следует рассчитывать на то, что результаты этих поисков появятся раньше начала 2015 года.

Конечно, помимо Холокоста, другим сферам также требуется ревизионизм, так как это слово означает просто «перепроверка». То, что исторические утверждения подвергаются проверке на их обоснованность, является абсолютно нормальным процессом. Большое политическое значение имеет, прежде всего, ревизионизм событий 11 сентября. На эту тему существует уже большое число хороших книг и видеофильмов, и не только в России, но и на Западе все растущее число людей ставит под сомнение официальную версию, согласно которой террористические нападения 11 сентября 2001 года были совершены арабами-радикалами. Даже одного того факта, что под вечер 11 сентября обрушился еще и третий небоскреб, о котором никто не утверждает, что и в него попал самолет, достаточно, чтобы отправить официальную версию в царство легенд. К царству легенд относится также мнимая ликвидация Усамы бен Ладена. Разоблачение этой лжи было бы для ведущей державы Нового мирового порядка, США – врага всего мира номер 1, безграничной катастрофой, которую господствующая каста этой страны не смогла бы пережить.

3. Какие положения из ваших работ вызывают наибольшую критику со стороны оппонентов?

Антиревизионисты принципиально не разбирают суть аргументов ревизионистов. Единственное исключение – это группа антиревизионистских блогеров – Джонатан Харрисон, Джейсон Майерс, Роберто Мюленкамп, Сергей Романов и Николас Терри – которая на своей странице в Интернете „Holocaust Controversies“ («Дискуссии о Холокосте») разместила очень подробную критику ревизионистских книг о Белжеце, Собиборе и Треблинке („Belzec, Sobibor. Treblinka: Holocaust Denial and Operation Reinhard. A critique of the falsehoods of Mattogno, Graf and Kues“ – «Белжец, Собибор, Треблинка: Отрицание Холокоста и Операция Рейнхард. Критика ложных утверждений Маттоньо, Графа и Кюеса»). Наш ответ, который вдвое длиннее атаки против нас, появится приблизительно через месяц. Мы докажем, что наши противники оперируют ложью и искажениями.

4. Какой прогресс был достигнут в ревизионистских исследованиях со времени выхода Вашей книги «Миф о холокосте»?

Три основных комплекса вопросов Холокоста таковы:

a) Освенцим

b) Так называемые «восточные лагеря смерти»: Белжец, Майданек, Собибор и Треблинка

c) Расстрелы на Востоке.

Со времен выхода в середине девяностых годов моей книги "Der Holocaust-Mythos" («Миф о Холокосте») ревизионизм в первой области, Освенцим, достиг очень больших успехов, во второй области, так называемые «восточные лагеря смерти», – огромных, а в третьей области, касающейся проблемы расстрелов на Востоке, только очень скромных успехов.

В отношении Освенцима следует назвать, в первую очередь, фундаментальные исследовательские работы Гермара Рудольфа и Карло Маттоньо, которые отражаются в многочисленных статьях в „Vierteljahresheften fr freie Geschichtsforschung“ (Ежеквартальном журнале за свободные исторические исследования), а также в целом ряде книг, из которых, прежде всего, следует выделить книгу Маттоньо „Auschwitz. The Case for Sanity“ («Освенцим. Дело для здравого смысла»).

Что касается «восточных лагерей смерти», то с момента появления «Мифа о Холокосте» был опубликован ряд монографий, причем как на немецком, так и на английском языке. Я приведу здесь только английские названия, так как в России сегодня гораздо больше людей понимают английский язык, нежели немецкий:

- Jrgen Graf and Carlo Mattogno, „Concentration Camp Majdanek. A historical and technical Study“ (за прошедшее время вышло уже третье издание);

- Carlo Mattogno and Jrgen Graf, „Treblinka – Extermination Camp or Transit Camp?“;

- Carlo Mattogno, „Belzec in Propaganda, Testimonies, Archeological Research and History“;

- Jrgen Graf, Thomas Kues and Carlo Mattogno, „Sobibor. Holocaust Propaganda and Reality“.

Относительно Белжеца и Собибора наше задание было очень сильно облегчено глупостью противоположной стороны. Американский музей Холокоста поручил польскому профессору археологии Анджею Коле произвести раскопки и пробурить скважины на территории этих мнимых лагерей смерти. Хотя Кола, сознавая политическую взрывоопасность своей работы, и сделал желаемые от него лицемерные признания в пользу Холокоста, но результаты его исследований, проанализированные в наших книгах о Белжеце и Собиборе, категорически доказывают, что в этих лагерях погибла только очень небольшая доля от тех жертв, которые должны были погибнуть там согласно официальной версии. Несмотря на все свои усилия, Коле не удалось найти даже самые незначительные следы изображенных свидетелями «зданий для убийства людей с помощью газа». Но без зданий для убийства газом никого нельзя было отравить газом, ни в Белжеце, ни в Собиборе.

Что касается масштабов расстрелов евреев, а также, в более общем плане, немецкой политики в отношении евреев на оккупированных немцами советских территориях, то тут я должен обнадежить вас уже упомянутым исследованием, которое, вероятно, выйдет через два года. Разумеется, я могу с уверенностью сказать вам, что команда исследователей-ревизионистов сможет ответить далеко не на все вопросы.

5. В последнее время можно заметить следующее явление. Пропагандисты Холокоста все меньше внимания уделяют уже дискредитировавшим себя газовым камерам и направляют свои усилия в сторону «Холокоста от пуль» на оккупированных советских территориях. Мы видим, как возле предполагаемых мест расстрела появляется все больше памятников, хотя при этом там напрочь отсутствуют места захоронений. Куда на ваш взгляд исчезли останки жертв, если они вообще существовали?

Относительно газовых камер положение ортодоксальных историков совершенно безнадежно. У них, кроме абсурдных свидетельских показаний, нет ничего, на что они могли бы опираться, а мы располагаем огромным количеством документальных и вещественных доказательств против официального тезиса. Потому вполне логично, что противоположная сторона в течение последних лет придает все большее значение расстрелам на Востоке. В соответствии с этим так сильно пропагандировалась книга французского мошенника Патрика Дебуа о «Холокосте от пуль». Если указанные Дебуа места действительно содержат братские могилы с трупами расстрелянных евреев, то следовало бы раскопать все эти могилы и провести эксгумацию трупов. Но этого не сделали, по крайней мере, пока. И почему же не сделали?

6. Утверждают, что в Бабьем Яре в Киеве состоялся самый большой расстрел в истории человечества, однако там также не обнаружено никаких вещественных доказательств этого. В Вашей книге «Великая ложь XX века» вы писали, что у ревизионистов в этом вопросе очень много пробелов. Были ли за прошедшее время заполнены или же все еще остались эти пробелы в знаниях относительно Бабьего Яра?

В упомянутой запланированной книге, естественно, большое внимание будет уделено Бабьему Яру. На сегодняшний день я не могу пока ничего сказать больше на эту тему.


7. В «Мифе о холокосте» Вы высказываете мнение, что если доводы ревизионистов победят, мир фундаментально изменится. Довольны ли вы темпами, с которыми распространяются идеи ревизионистов?

Естественно, я не могу быть доволен этими темпами, но успехи на самом деле есть. Всюду высказываются новые и новые ревизионисты. Последний пример – английский еврей Питер Эйзен, который в своем блоге представляет чисто ревизионистские позиции. Однако я полагаю, что Холокост не лопнет, пока не погибнет или, по меньшей мере, существенно не ослабнет система финансового капитализма. До тех пор, пока эта система существует, она будет защищать ложь всеми средствами, в крайнем случае, с помощью усиления репрессий. В Германии один процесс против ревизионистов следует за другим. Это показывает, как отчаянно нуждается противоположная сторона в этой лжи.

8. Считаете ли Вы, что результаты Нюрнбергского трибунала раньше или позже будут пересмотрены?

Для пересмотра Нюрнбергского приговора требуются весьма радикальные политические изменения, прежде всего, в Германии. Почему державы-победительницы Второй мировой войны должны снимать вину с немцев, если сами немцы вовсе не хотят этого и фанатично настаивают на своей неповторимой вине?

9. Господин Граф, из-за ревизионистских воззрений Вам пришлось эмигрировать из родной страны. Другим ревизионистам даже довелось оказаться в тюрьме. Некоторые люди считают, что исследования исторических проблем не стоят таких жертв, что для сегодняшнего мира практически не играет никакой роли то, является ли официальная версия Холокоста правдивой или нет. Что бы Вы могли возразить на это?

С любой ложью нужно бороться, так как Иисус Христос говорит, что отцом лжи является дьявол. Чем больше ложь, тем вреднее она для мира. Ложь о лагерях смерти и газовых камерах отравляет мир уже шесть с половиной десятилетий. Не только для немцев, но и для белых народов вообще разоблачение этой лжи просто необходимо для их существования, так как тогда противники тех, кто выступает за сохранение идентичности белых народов и против иммиграции из Третьего мира, больше не смогут использовать против них аргументы вроде: «Такие идеи ведут к Освенциму».

10. Даже сторонники официальной теории Холокоста признают в своих работах, что ревизионисты выглядят в глазах многих людей бесстрашными рыцарями, выступившими на борьбу со злом. Господин Граф, сегодня можно без преувеличения сказать, что вы вписали свое имя в историю, сумев радикально изменить взгляды миллионов людей. На постсоветском пространстве вы являетесь едва ли не самым известным исследователем-историком в этой сфере. Приносит ли Вам это удовлетворение? Вы никогда не чувствовали в себе желания сменить такую славу на тихую и уютную жизнь?

Во-первых: То, что я самый известный ревизионист в постсоветском пространстве, ничего не изменяет в том факте, что заслуги других исследователей, таких как Фориссон, Рудольф и Маттоньо, значительно больше, нежели мои.

Во-вторых: У меня есть еще тот или другой проект книг – необязательно на тему Холокоста, но по другим также политически очень актуальным и взрывоопасным темам.

В-третьих, наши враги не оставили бы меня в покое, если бы я умолк или даже сам отказался бы от написанного мною. Эти люди не знают прощения и милости. Единственное, что они вынужденно и неохотно уважают, – стойкость. Посмотрите, что произошло с Дэвидом Ирвингом. Он не справился с постоянным давлением и попытался подлизаться к холокостному лобби, указав общее число жертв Треблинки, Белжеца и Собибора в 2,4 миллиона человек, тогда как сами еврейские историки Холокоста довольствуются полутора миллионами. Это сальто-мортале совсем никак не помогло Ирвингу; средства массовой информации продолжают ругать его как «отрицателя Холокоста», а сами ревизионисты теперь его презирают. Он потерял своих старых друзей и не приобрел новых. Я буду остерегаться подражать ему в этом.

Март 2013 г.



См. также:
Обыкновенный ревизионизм. Интервью с Юргеном Графом
Суд в Швейцарии над Юргеном Графом и Герхардом Ферстнером 
Юрген Граф. О пересмотре количества жертв концлагеря Майданек
Юрген Граф. РЕВИЗИОНИЗМ ХОЛОКОСТА
Юрген Граф. Миф о холокосте
Юрген Граф. Транзитный лагерь Собибор: еврейские мифы и реальность
Юрген Граф. Треблинка: критический анализ официальной версии
Юрген Граф. О наказуемости «отрицания геноцида»

Проект "Феникс" - идеологическая диверсия против России и Украин

Молодым евреям устроят сильный эмоциональный всплеск, чтобы разжечь у них желание, а массовые убийства помогут им самоидентифицироваться.

Евреи с постсоветского пространства являются агентами Израиля?

Еврейский портал IzRus сообщает, что новый проект "Феникс" инициированный фондом Genesis, центром "Яд Вашем", Сохнутом, организациями "Джойнт" и Claims conference для молодых еврейских лидеров, станет фундаментом дальнейшего развития еврейских общин в странах СНГ,переведя "эмоциональный всплеск" в практическое русло.

Десятки молодых евреев из разных стран СНГ побывавших, или планирующих побывать в Израиле по программе "Таглит", подали заявки на участие в новом образовательном проекте организованном рядом крупных еврейских организаций, работающих в СНГ, США и Израиле. "Феникс" основан на образовательной платформе, включающей в себя как изучение еврейской истории до и после Холокоста,так и последующую реализацию его участниками добровольческих проектов в своих общинах.

В рамках проекта 120 молодых людей в возрасте от 20 до 30 лет и около 20 инструкторов пройдут несколько онлайн-курсов и интерактивный подготовительный семинар во Львове, а затем направятся в Польшу, где посетят исторические объекты, связанные с уничтожением нацистами европейского еврейства - в частности, города Люблин, Варшаву, Краков и Жешов. Вернувшись домой, они приступят к реализацииобразовательных и волонтерских проектов в своих странах проживания

"Этот проект очень сильно отличается от всех иных, в рамках которых группы молодых израильтян или евреев из диаспоры посещают Польшу, или проходят семинары в "Яд Вашем". Тема Холокоста для многих русскоязычных евреев становится одной из опор в вопросе личной самоидентификации, и поездки в места, где происходили массовые убийства евреев всегда сопровождаются сильным эмоциональным всплеском. Молодые люди возвращаются домой, буквально горя желанием начать что-то делать, каким-то образом превратить свои эмоции в продуктивные действия. Но ранее этого не происходило, так как не существовало никаких рамок, никаких структур, способных содействовать им. "Феникс" впервые дает им возможность проявить себя, поднять собственные проекты", - заявила порталу IzRus Маша Поллак, директор отделения изучения Холокоста в бывшем СССР в центре "Яд Вашем". 

По окончанию образовательной части "Феникса" всем его участникам предоставят профессиональную помощь в разработке своих идей, помогут в приобретении необходимых знаний и навыков для их осуществления, а также будут постоянно координировать их работу. "Мой будущий проект рассчитан не только на еврейскую молодежь, но и на все обычные школы моего города - Днепропетровска. Я знаю насколько мало времени уделяют в школьной программе теме массового уничтожения евреев, и я часто сталкиваюсь с людьми, которые вообще не знают о чем идет речь, когда слышат слово "Холокост". Я хочу это изменить, для начала - хотя бы в масштабах города", - рассказала порталу IzRus Кристина Романченко. 

23-летняя активистка еврейской общины, Романченко является директором и одним из создателей местной организации МЕОД ("Молодежное еврейское образование Днепропетровска), партнера Сохнута в городе. "У меня довольно большой круг общения, много соратников, и они смогут принять участие в проведении проекта, который принесет пользу всем. Еврейская молодежь, узнав больше о своей истории, о трагическом прошлом, сможет приблизится к своим корням, повысит их мотивацию к участию вобщинных проектах. А школьники в Днепропетровске смогут лучше нас понять, так как еврейская трагедия неразрывно связана с той войной, которая и украинскому народу обошлась очень дорого",- считает Кристина. 

Проект "Феникс" начнет работу 3 мая, когда вся группа участников соберется во Львове, и продлится 9 дней. Организаторы проекта надеются, что, познакомившись между собой, молодые евреи-активисты сумеют создать фундамент для новой, неформальной образовательной сети, которой будет оказываться повсеместная поддержка разных структур, участвующих в "Фениксе". Волонтерские проекты, созданные участниками "Феникса" рассчитаны для начала на год, но организаторы надеются, что многие из них разовьются в более продолжительные программы.


Неевреям с детства пытаются привить чувство вины за еврейский "холокост"


Комментарий РХ.

Из этой на первый взгляд невинной информации можно выделить несколько важных моментов.

1. Для евреев история делится на два периода "до и после холокоста". Других исторических вех (холокосты сотворенные еврейским государством, жидобольшевиками и сионистами, октябрьский еврейский переворот 1917 года, Вторая мировая война, создание Израиля вкупе с оккупацией Палестины, распад СССР и др.) для них не существует. Тем самым на наших глазах цинично и нагло переписывают историю, превращая ее в миф, главное место в котором занимает "еврейский Холокост".

«Гостинцы» от детей Израиля – детям Палестины
2. Иудейская идеология «холокоста» активно внедряется в сознание еврейской молодежи - интеллектуальное, эмоциональное и эстетическое развитие которой осуществляется исключительно в узкой плоскости "массового уничтожения евреев". Прямо сказано, чтовоспитание и самоидентификация еврейской молодежи будет основываться на теме массовых убийств и насилия. Открыто заявлено что "проявление себя" еврейской молодежью будет реализовываться через тему холокоста! Т.е процесс формирования личности у еврейской молодежи проводится не на примерах добродетели, мужества и торжества разума, а на сочиненных историях о том как кого-то убивали и истязали. Данное целенаправленное сужение мировоззрения еврейской молодежи до рамок убийств и страданий, в конечном счете обязательно изуродует ее нравственный облик. Зачем это делается? Более логичным представляется, что эти "эмоциональные всплески с переводом их в практическое русло" направлены на возбуждение у еврейских детей ненависти и готовности к реализации ветхозаветного еврейского  принципа "око за око". 

3. Евреи открыто заявляют, что внушение первенства еврейского страдания неевреям  они будут пытаться осуществить путем увеличения количества часов в школьных программах стран-членов СНГ для изучения "темы массового уничтожения евреев". Это один из способов, с помощью которого евреи реализовывают тезис о своей "исключительности" (богоизбранности). Эксперты называют эту "исключительность" проявлением нацизма

4. Для внедрения идеологии «холокоста» в сознание нееврев, молодые евреи с помощью специальных организаций и инструкторов будут вовлечены в создание сетевых структур, управляемых и финансируемых извне. По сути, создается инструмент в виде классический агентурной сети для ведения"в практическом русле" подрывной идеологической деятельности на территории государств членов СНГ. Давно не секрет, что тема холокоста превращена еврейскими организациями в средство утверждения, оправдания и маскировки политического и духовного еврейского господства.


После этих открытых еврейских признаний даже неспециалист сделает вывод, что проект "Феникс" является идеологической диверсией, направленной против России и Украины.

А те кто в этом сомневается, пусть прочтут слова Путина, сказанные явно о "молодых еврейских лидерах" в декабре 2012 г. в послании Федеральному собранию:
"Политики, получающие финансирование из зарубежных фондов и обслуживающие интересы других правительств, не могут быть политиками в России".

Источник:
 Проект "Феникс" - идеологическая диверсия против России и Украины

В Казахстане продлили запрет на деятельность компартии

Срок запрета на деятельность оппозиционной Коммунистической партии Казахстана продлен еще на полгода. Об этом сообщил лидер партии (на период, пока деятельность КПК приостановлена, он просит называть его "общественным деятелем") Газиз Алдамжаров.

Решение о продлении запрета, по его словам, приняли судебные органы.

Напомним, что деятельность КПК была приостановлена в октябре 2011 года по решению алма-атинского суда по административным делам. Партия была наказана за участие в оппозиционном движении "Народный фронт", созданного в преддверии парламентских выборов (в альянс вошла также незарегистрированная партия "Алга!" / "Вперед!").

Прокуратура расценила участие КПК в деятельности незарегистрированного "Народного фронта" как административное правонарушение. Лидер партии, со своей стороны, ссылался на то, что альянс еще не является сформировавшейся организацией (поэтому, по его логике, предъявлять партии претензии за участие в нем как минимум преждевременно). Суд, однако, поддержал доводы прокуратуры.

Компартия Казахстана была создана в начале 1990-х годов. Она стала преемницей распущенной Коммунистической партии Казахской ССР. Лидером КПК долгое время был Серикболсын Абдильдин, в прошлом работавший в правительстве Казахской ССР. Аламжаров сменил его на посту первого секретаря партии в 2010 году.

"Народный фронт", в который входит КПК, выступает за смену власти в Казахстана. После декабрьских беспорядков в Жанаозене и их подавления силовыми структурами оппозиционеры призывали сограждан прекратить поддержку "режима Назарбаева" и бойкотировать парламентские выборы. Альянс считается близким к опальному банкиру Мухтару Аблязову, покинувшему Казахстан (последний не скрывал своей связи с оппозицией, заявляя, что намерен помогать "Народному фронту" "всеми имеющимися возможностями").

Лутковська "виявила", що її сестра - дружина міністра.

Кандидат на пост уповноваженого Верховної Ради з прав людини Валерія Лутковська є родичкою міністра юстиції Олександра Лавриновича.

Цю інформацію вона підтвердила в ефірі телеканалу "Інтер".
 
"Я б хотіла повернутись до свого минулого і нагадати, що так само я працювала з Романом Михайловичем Зваричем, Миколою Васильовичем Оніщуком. Я дійсно багато років пропрацювала з Олександром Володимировичем Лавриновичем, настільки, що нас уже просто пов'язують, бачте, вже навіть родинні стосунки (її сестра - дружина міністра юстиції)", - сказала вона.
 
При цьому Лутковська зазначила, що нагадала Лавриновичу про родинні стосунки. "Коли я сьогодні розмовляла з міністром і сказала йому, що, як виявилося, ми з ним родичі. Він сказав: Ні-ні, ти так не кажи. Відразу говори, що дочка", - розповіла вона.
 
"Я не дуже розумію, у зв'язку із чим існують перестороги, що скажімо те, що я працюю на сьогоднішній день в цьому уряді, але при цьому працювала при всіх решта, що це може завадити об'єктивності", - заявила кандидат на пост.
 
"З приводу незалежності, мені, мабуть, що повезло, у зв’язку із тим, що ніхто не втручався ніколи у мою діяльність як урядового уповноваженого у справах Європейського суду, мені дуже повезло, моя об’єктивність зберігалась при всіх міністрах, з якими б я не працювала", - уточнила вона.
 
Лутковська також заявила, що вона публічно не висловлює свою позицію у справах проти колишніх членів уряду "хоча б тому, що поки у мене ще є клієнт, який називається "держава Україна", і я працюю на сьогоднішній день адвокатом держави в Європейському суді".
 
Як відомо, на посаду омбудсмена претендує тільки уповноважений Кабінету міністрів у справах Європейського суду з прав людини Валерія Лутковська, яку висунули депутати з провладних фракцій. Представники опозиції відмовилися висувати свою кандидатуру на цей пост.

Сразу четыре порнозвезды участвуют в выборах в Италии

На фоне экономического и политического кризиса в Италии, серьезно подорвавшего доверие граждан к чиновникам, в рядах участников грядущих муниципальных выборов оказались вышедшие на пенсию порноактрисы.

Звезда фильмов для взрослых Чиччолина - в миру Илона Сталлер - баллотируется в пригороде Милана Монце, известному своим автодромом. Чиччолина хочет, ни много ни мало, стать мэром. Ее коллега Милли ДАббраччо (настоящее имя Эмилия Куччиньелло) идет на выборы в неаполитанском городе Торре-дель-Греко, пишет Corriere della Sera.

Попытать счастья в политике намерены также Луана Борджиа и Амандха Фокс - обе «актрисы» рвутся к управлению городом Таранто в регионе Апулия. 

Кстати, ДАббраччо изначально претендовала на Монцу, но приняла решение отказаться от борьбы в этом городе, узнав, что конкурировать придется с Чиччолиной. Так что актриса решила переключиться на Торре-дель-Греко.

«Я там как Мадонна. И в Неаполе, и в окрестностях меня очень любят (ДАббраччо родилась в пригороде Неаполя). После Марадоны (играл за «Наполи» с 1984 по 1991 годы) идет Милли ДАббраччо», - цитирует The Napoli Today слова актрисы.

47-летняя ДАббраччо имеет некоторый политический опыт. Так, в 2008 году она баллотировалась в парламент от «Социалистической партии», однако потерпела поражение. 

60-летняя Чиччолина куда опытнее. Еще в 1979 году, параллельно со съемками в порно, она занималась политикой в составе итальянской «Партии зеленых». Позже перешла в «Радикальную партию», от которой в 1987 году вошла в парламент. В 1991 году она даже организовала собственную политическую организацию - «Партию любви». Законотворчество Чиччолины явило итогом свыше 12 законопроектов, ни один из которых, правда, не был принят. Многие предусматривали дарование обществу полной сексуальной свободы. Так, Чиччолина выступала за свободные отношения в тюрьмах и предлагала создать «отели любви». Актриса также запомнилась как борец за мир: в разное время она предлагала Ясеру Арафату, Саддаму Хусейну и Усаме бен-Ладену заняться с ней любовью в обмен на отказ от войны. 

В начале 2000-х годов Чиччолина подумывала стать мэром Милана и даже членом парламента Венгрии - своей родной страны. Эти политические вершины ей не покорились. 

В отличие от претендовавших на один и тот же город Чиччолины и ДАббраччо, Борджия и Фокс от соперничества решили не отказываться.

44-летняя Борджия, «однофамилица» двух Римских Пап, имеет связи в том числе в религиозных кругах, отмечает Politica 24.

Фокс выступает с экологической программой: она предлагает закрыть грязные промышленные предприятия и порт итальянских ВМС. В развитии Таранто актриса предлагает сделать ставку на туризм. Впрочем, по мнению аналитиков, участие 26-летней Фокс в выборах является, скорее, саморекламой. 

На Чернігівщині вшанували пам'ять жертв Корюківської трагедії

У Чернігівської області відбулись меморіальні заходи до 69-х роковин Корюківської трагедії.

Як повідомили УНІАН у прес-службі Чернігівської облдержадміністрації, у місті відбулася урочиста хода до Меморіалу на честь героїчного опору жителів м. Корюківки німецько-фашистським загарбникам, церемонія покладання квітів та мітинг-реквієм. У заходах узяли участь керівництво Чернігівської облдержадміністрації, обласної ради, Українського інституту національної пам’яті, Корюківської районної та міської влади, громадськості.

У своєму виступі голова Чернігівської облдержадміністрації Володимир ХОМЕНКО підкреслив, що у вересні минулого року Президент України підписав указ, яким визначив вшанування 70-х роковин Корюківської трагедії на державному рівні. Документ передбачає будівництво Меморіального комплексу пам'яті жителів населених пунктів України, знищених фашистськими окупантами, та проведення відповідних жалобних заходів на всеукраїнському рівні.

В.ХОМЕНКО повідомив, що у даний час триває підготовка до спорудження у Корюківці цього меморіалу. На найближчій сесії Чернігівської облради буде розглянуто питання про створення комунального закладу «Музейно-меморіальний комплекс пам’яті жителів населених пунктів України, знищених фашистськими окупантами».

Крім того, у рамках заходів презентовано «Мартиролог встановлених жертв Корюківської трагедії 1943 року» – список, що містить понад 1600 прізвищ людей, знищених у Корюківці у березні 1943 року.

*** У роки Великої Вітчизняної війни Корюківка була центром партизанського руху на Чернігівщині, там постійно діяло партійне та комсомольське підпілля. 27 лютого 1943 року партизани розгромили фашистський гарнізон, визволили в’язнів з тюрми та повернулися в ліси. Упродовж 1-3 березня німці знищили містечко, убивши та спаливши заживо майже 7 тисяч його мирних жителів. За даними істориків, це наймасовіше одномоментне вбивство нацистами мирного населення за всі роки Другої світової війни (а не виссаний жидами з пальця Бабин Яр). Інформація про Корюківську трагедію тривалий час замовчувалася, оскільки, на думку радянських ідеологів, ця подія кидала тінь на партизанський диверсантський рух.

Тернопольская газета сравнила темнокожих студентов с обезьянами

Международный скандал разгорается вокруг публикации в "Новой тернопольской газете", где на первой полосе напечатали обидный для темнокожих и арабов материал.

Африканцев издание изобразило в коллаже в виде обезьян, обнимающих блондинок, на фоне группы темнокожих, пьющих пиво, с заголовком "Біля "Орнави" (местный торговый центр. — Ред.) лилася "чорна" кров" и подзаголовком "Араби з неграми билися за наших курвів". В статье рассказывается о драке между студентами из африканских и арабских стран из-за тернополянки. Тон и лексика публикации, некорректные как к темнокожим, так и к нашим женщинам, шокировали не только тернополян. О статье уже узнали за границей, и теперь Украину обвиняют в откровенном расизме и ксенофобии.

Французский сайт The Observers процитировал скандальную статью и взял комментарий у студента-конголезца Бекса Лава, который четвертый год учится в тернопольском университете имени Ивана Пулюя. По словам африканца, в коллаже на заднем плане изображены его земляки-сокурсники, которые не имеют отношения к инциденту под "Орнавой" и без понятия, как их фото, сделанное задолго до конфликта, могло попасть в газету. Лава жалуется, что украинские студенты теперь смеются над его друзьями. Конголезец признается, что над темнокожими в Украине издеваются.

Автор статьи в тернопольской газете не указан. Помимо обидного коллажа и заголовка, вся публикация выдержана в расистском стиле. Студентов из Африки называют "черным нашествием", которое несет "обострение криминогенной ситуации, всплеск проституции и неизвестные болезни". Редактор "Новой тернопольской газеты" (она — в тройке самых популярных в Тернополе) Николай Мартынчук заявил, что не считает статью обидной и не видит в ней нарушения журналистских стандартов и этики: "Мы не говорили, что африканцы и арабы люди низшей расы. Но если они здесь учатся, то должны уважать наши законы и традиции, а они часто нарушают их". Стиль статьи главред считает нормальным, а неприличное слово "курва" — нормативным: "Его даже Иван Франко употреблял". Тем временем комментарии, которые оставляют иностранцы под статьей на французском сайте, очень нелицеприятные для нашей страны. Пи Кофи замечает, что уровень цивилизованности Украины оказался ниже африканских стран. А Энтони Кук советует иностранцам устроить бойкот Украине и не ехать сюда.

На тернопольских интернет-форумах обсуждают скандал с обидной публикацией. Большинство тернополян возмущены, как мог появиться такой материал. "Позорная шокирующая статья. И не только потому, что африканцев сравнили с обезьянами, а всех иностранных студентов назвали сексуальными извращенцами. Задели и девушек-украинок, мол, с чернокожими могли связаться только барышни легкого поведения", — негодует тернополянка Елена.

Горожане призывают не покупать газету, напечатавшую расистскую статью, а темнокожим студентам с фото предлагают подать в суд.

Російська влада криміналізована на всіх рівнях

Десятки мільйонів росіян втягнуті у кримінальні схеми. Про це на зустрічі «Природа й суть російського неототалітаризму», організованою книгарнею «Є» та виданням «Український тиждень», заявив російський політик, історик та громадський діяч Юрій Афанасьєв.

«У Росії відбулася криміналізація влади на всіх рівнях. Згори й знизу. Однак варто розуміти, що влада - це не лише уряд і парламент, чи просто парламент. Швидше це уряд, парламент та прості люди. У нас кримінальна влада у криміналізованому соціумі. Й кількість втягнутих у це людей - десятки мільйонів!» - заявив Афанасьєв.
 
Крім того, він стверджує, що не можна говорити про криміналізацію самої лише влади.
 
«Створені Путіним корпорації типу Газпрому чи «Аерофлоту»  не зовсім «прозорі»: неможливо зрозуміти, куди йдуть гроші, хто власник цих підприємств. Всі кінці губляться в офшорних зонах. І на це, до речі, скаржився сам Путін», - зазначив політик.
 
«А під час мітингів у Москві у ЗМІ почали виступати олігархи, які вимагали, аби до них прислухалися. З цього можна зробити висновок, що відбувається протиборство між  путінським кланом та іншою «елітою», - вважає Афанасьєв.
 
Нагадаємо, на зустрічі, що відбулася у книгарні «Є», Афанасьєв зазначив, що «справжня Росія ще не сказала свого слова у протесних акціях».
 
Юрій Афанасьєв – російський політик та історик, ідеолог антикомуністичного руху в СРСР, один із засновників і співголова руху «Демократическая Россия».
 
Тиждень