Чистая и нечистая пища - Божье предписание

     Причудливые блюда азиатской кухни – змеиные супы, запеченные ящерицы и крысы, – вызывают смущение у многих людей. Как христианам реагировать на подобные рационы? Есть ли в Священном Писании предписания относительно пищи?

    

     Издревле наш народ отличался особым отношением к тому, что мы употребляем. Это, конечно, обусловлено христианскими традициями, которые бытуют в обществе. Поэтому и настораживает нас современная тенденция, когда в ресторанах и кафе наряду с привычными блюдами предлагаются вниманию посетителей вышеупомянутые деликатесы восточной кухни – японской, китайской, корейской, малайзийской.      Священное Писание и в данном случае не оставляет нас без ответа. В 1 Тим. 4:4-5 написано: "Ибо всякое творение Божие хорошо, и ничто не предосудительно, если принимается с благодарением, потому что освящается словом Божиим и молитвою". Как видим, перед употреблением пищи следует выяснить, освящена она словом Божиим и, по доброму христианскому обычаю, поблагодарить за нее Бога в молитве. С последним критерием понятно, так как благодарность за хлеб насущный за семейным столом является неотъемлемой традицией в наших жилищах. А как относительно освящения Божьим Словом?      В Библии есть два отрывка, в которых содержатся практические Божьи рекомендации относительно пищи. Первый – книга Бытия 1:29: "И сказал Бог: вот, Я дал вам всякую траву, сеющую семя, какая есть на всей земле, и всякое дерево, у которого плод древесный, сеющий семя; – вам сиебудет в пищу". Вегетарианская еда является оптимальной для человека, так как предназначена Богом с самого начала. После всемирного потопа рацион человека пополнился мясом и рыбой, но с определенными ограничениями. Второй отрывок – 11 глава книги Левит – описывает разделение на чистую и нечистую мясную пищу. Предлагаю вкратце рассмотреть Божьи советы. Относительно рыбы сказано в 9-10 текстах: "Из всех животных, которые в воде, ешьте сих: у которых есть перья и чешуя в воде, в морях ли, или реках, тех ешьте". Следовательно, отсутствие у рыбы поплавков и чешуи является признаком непригодности к пище. Несъедобные также такие птицы: орел, гриф и морской орел, коршун, сокол, ворон, страус, сова, чайка, ястреб, филин, рыболов, ибис, лебедь, пеликан, сип, цапля, удод и нетопырь (13-19 тексты). Из мелких же животных, ползающих по земле, эти есть нечистые: крот, мышь, ящерица, суслик, крыса, улитка, еж, хорек (29 текст). В 41-42 текстах находим ответ относительно употребления змеиных деликатесов: "Всякое животное, пресмыкающееся по земле, скверно для вас, не должно есть его; всего ползающего на чреве и всего ходящего на четырех ногах, и многоножных из животных пресмыкающихся по земле, не ешьте, ибо они скверны". С насекомых разрешено есть саранчу (20-22 тексты). В 3-м тексте данной главы есть критерий относительно употребления в пищу домашних животных: "Всякий скот, у которого раздвоены копыта и на копытах глубокий разрез, и который жует жвачку, ешьте". По этой причине мясо верблюда, зайца, тушканчика, свиньи несъедобно, так как оно не имеет признаков принадлежности к чистым животным (4-8 тексты).      Посетив кафе, владелец которого является представителем ислама, я заметил следующую картину – ассортимент, который здесь предлагается, чрезвычайно широк, однако нет никаких блюд со свинины или зайчатины. Получается парадокс: мусульманский мир, позаимствовав библейские санитарные законы, заботится о том, чтобы последователи Магомета были здоровы, в то время как мы, христиане, почти ничего не знаем об этом?      Здесь также уместно вспомнить, что деление на чистую и нечистую пищу было сделано Богом еще задолго до того времени, как жил Авраам – прародитель арабов и израильтян. В Бытие 7:1-2 написано: "И сказал Господь Ною: войди ты и все семейство твое в ковчег, ибо тебя увидел Я праведным предо Мною в роде сем; и всякого скота чистого возьми по семи, мужеского пола и женского, а из скота нечистого по два, мужеского пола и женского".      Читая библейские советы относительно того, что употреблять, а что – нет, мы имеем свободный выбор – принять эти истины, или проигнорировать ими. Хотя бесспорным является тот факт, что в новозаветные времена апостол Павел советует христианам все же учитывать Божьи советы относительно пищи (1Тим. 4:4-5). Действительно, кто более компетентен в данном вопросе – человек, который с течением времени стал есть все подряд, или Бог, сотворивший нас и давший четкие инструкции в Своем Слове относительно пищи? 

 

Чи пам'ятають сучасні протестанти про переконання Лютера?

     В Україні мають свої громади віряни майже всіх протестантських напрямків – лютерани, англікани, пресвітеріани, баптисти, адвентисти, методисти, п’ятидесятники, менноніти. Але чи вірять вони сьогодні так, як вірили їхні попередники в епоху Реформації?
 

     Протестантизм - друга за величиною гілка християнства. Саме слово протестант має таке значення: “pro” - бути за щось, бути згідним з чимось, “testari” - свідчити. Тому протестант - це свідок, який несе істину. Найбільшою проблемою сучасного протестантизму є відсутність у повсякденному житті вірян читання Біблії, що перетворило багатьох протестантів у звичайних секулярних людей. Фактично людина не може називатися протестантом, якщо не слідує головному принципу Реформації Sola Scriptura - "Біблія і тільки Біблія". 

     Вальтер Вайс, відомий християнський дослідник, піднімає важливе питання, нагадуючи протестантам про переконання реформаторів, які відрізняються від бачення багатьох сучасних протестантів. Цікавий той факт, що протестанти XVI століття настільки добре знали біблійні пророцтва сьомого розділу книги Даниїла, що вирішили закарбувати їх на камені. У Нюрнберзі на будівлі міського муніципалітету були зроблені скульптури, що зображують чотири світові держави, представлені звірами в сьомому розділі книги Даниїла. Примітно, що малий ріг на скульптурі виходить не з третього звіра - Греції, як сьогодні інтерпритують майже всі протестанти, асоціюючи владу малого рогу з правлінням Антіоха Єпіфана, а з четвертого - Риму. Для Мартіна Лютера, Жана Кальвіна та інших реформаторів було зовсім неважко визначити владу антихриста з сьомого розділу Даниїла, другого послання апостола Павла до Солунян і 13 розділу Одкровення, так як вони досліджували Святе Письмо. А от сьогодні, після проведеного опитування мешканців Нюрнберга з'ясувалося, що люди, які вважають себе протестантами, зовсім не знають про значення скульптур, розміщених на будівлі міського муніципалітету.       Наступним фактом зневаги історією протестантизму є музей Мартіна Лютера в Вартбурзі, де реформатор зробив переклад Біблії. Якщо сьогодні ви візьмете участь у екскурсії по музею, то весь час гід вам буде розповідати про св. Катерину. Фрески, речі, історії - все тільки про св. Катерину і ні слова про Мартіна Лютера, за винятком хіба що тільки зображення Лютера у вигляді п'янички з келихом пива і відповідним написом "на цьому стою, і не можу інакше". Ось вона, протестантська реальність сьогодні!       Кому вигідно, щоб протестантизм був представлений в такому світі? Хто зацікавлений в тому, щоб сучасні протестанти не ідентифікували, на відміну від їх попередників, владу антихриста? Нижче викладений матеріал допоможе розібратися в цьому непростому питанні.  http://video.yandex.ru/users/christianskoevideo/view/206/

Вальтер Вайс напоминает об убеждениях Лютера, Кальвина, Гуса

Верят ли сегодня протестанты – лютеране, англикане, баптисты, адвентисты, методисты, пресвитериане, конгрегационалисты – так, как верили их предшественники в эпоху Реформации? 
 
Протестантизм – вторая по величине ветвь христианства. Само слово протестант имеет следующее значение: “pro” – быть за что-то, быть согласным с чем-то, “testari” – нести свидетельство. Поэтому протестант – это свидетель, несущий истину. Наибольшей проблемой современного протестантизма является отсутствие в повседневной жизни чтения Священного Писания, что превратило многих протестантов в обычных секулярных людей. Фактически человек не может называться протестантом, если не следует главному принципу Реформации Sola Scriptura – “Библия и только Библия”. 

Вальтер Вайс поднимает важный вопрос, напоминая протестантам об убеждениях реформаторов, которые отличаются от видения многих современных протестантов. Интересный тот факт, что протестанты XVI века настолько хорошо знали библейские пророчества седьмой главы книги Даниила, что решили запечатлеть их на камне. В Нюрнберге на здании городского муниципалитета были сделаны скульптуры, изображающие четыре мировых государства, представленных зверями в седьмой главе книги Даниила. Примечательно, что малый рог на скульптуре выходит не из третьего зверя – Греции, как сегодня интерпритируют почти все протестанты, ассоциируя власть малого рога с правлением Антиоха Епифана, а из четвертого – Рима. Для Мартина Лютера, Жана Кальвина и других реформаторов было совсем нетрудно определить власть антихриста с седьмой главы Даниила, второго послания апостола Павла к фессалоникийцам и 13 главы Откровения, так как они исследовали Писание. После проведенного опроса жителей Нюрнберга выяснилось, что сегодня люди, считающие себя протестантами, не знают значения скульптур, размещенных на здании городского муниципалитета. 

Следующим кричащим фактом пренебрежения историей протестантизма является музей Мартина Лютера в Вартбурге, где он сделал перевод Библии. Если сегодня вы примете участие в экскурсии по музею, то все время гид вам будет рассказывать о св. Екатерине. Фрески, вещи, истории – все только о св. Екатерине и ни слова о Мартине Лютере, за исключением разве что только изображения Лютера в виде пьяницы с бокалом пива и соответствующей надписью “на сем стою, и не могу иначе”. Вот она, протестантская реальность сегодня! 

Кому выгодно, чтобы протестантизм был представлен в таком свете? Кто заинтересован в том, чтобы современные протестанты не идентифицировали, в отличии от их предшественников, власть антихриста? Нижеизложенный материал поможет разобраться в этом непростом вопросе. 

http://video.yandex.ru/users/christianskoevideo/view/206/ 

Источник http://www.bible.com.ua/news/r/60997

Завершился всемирный съезд Церкви Адвентистов Седьмого Дня

     В городе Атланта штат Джорджия (США) с 23 июня по 3 июля 2010 года проходила 59 Сессия Генеральной Конференции Церкви Адвентистов Седьмого Дня (ГК АСД) под девизом «ПРОВОЗГЛАШАЯ БОЖЬЮ БЛАГОДАТЬ».

     Первая сессия у адвентистов состоялась еще 20 мая 1863 года, на которой присутствовало всего 20 делегатов. В работе же 59-й Сессии приняли участие 2410 делегатов, представляющих 16 миллионную всемирную адвентистскую семью.
     На таких сессиях, которые проходят один раз в пять лет, избираются руководители всемирной церкви, принимаются изменения и дополнения в Рабочий курс Церкви. Делегаты также принимают отчеты из всех тринадцати мировых полей. Трансляция 59 Сессии ГК осуществлялась на спутниковом канале «Hope Channel», где можно было слушать вдохновенные ежедневные проповеди мировых адвентистских спикеров и многочисленные выступления музыкальных коллективов, представляющих разные нации и культуры.       Президентом всемирной адвентистской Церкви был избран Тед Н.С. Вильсон, занимающий до этого должность вице президента ГК АСД. Т. Вильсон был предложен на высшую церковную должность комитетом назначения, состоящим из 246 членов. Он сменил на этом посту Яна Полсена, выполнявшего роль руководителя всемирной Церкви АСД с 1999 года. В своем выступлении после избрания Тед Вильсон сказал: «Адвентистская Церковь это не просто организация, не просто одна из конфессий, это Божья Церковь остатка. Я всего не знаю, но я буду искать мудрости у своих коллег, а также из Библии и Духа Пророчества, являющегося одним из величайших даров, данных Богом Церкви Адвентистов Седьмого Дня».      В 2000 году Т. Вильсон был избран генеральным вице-президентом во время Сессии Генеральной Конференции проходившей в Торонто, Канада. За время своего 36 летнего служения он находился на административных и исполнительных церковных должностях в США, Африке и в России. С 1992 по 1996 годы пастор Вильсон был президентом Евро-Азиатского отделения Церкви АСД. Т. Вильсон имеет степень доктора религиозного образования Нью-Йоркского университета, степень магистра богословия университета Эндрюса и степень магистра в области общественного здравоохранения университета Лома-Линда. У Т. Вильсона и его супруги Нэнси три дочери.      На должность исполнительного секретаря Генеральной Конференции избран Д.Т. Нг – гражданин Сингапура, последние три года работавший заместителем секретаря Генеральной Конференции. Пастор Нг начал свое служение в 1970 годах в раздираемой войной Камбодже, из которой вместе с женой был эвакуирован незадолго до того, как город Пномпень был захвачен Красными кхмерами. Затем он служил в Таиланде, Малайзии и Сингапуре, был пастором, капелланом, преподавателем и директором одного из унионных отделов. У пастора Нг и его супруги Айви двое взрослых детей.      Казначеем Генеральной Конференции был переизбран Роберт Е. Лемон, который работает в области церковных финансов уже около 40 лет. Р. Лемон в течение десяти лет совершал служение в Африке – сначала в Заире, а затем в республике Берег Слоновой Кости.       Пастор Т. Вильсон высоко оценил деятельность своих коллег, сказав, что «они не только эксперты каждый в своей области, но и люди Божии, и по Его милости предстоящее пятилетие будет наполнено Божьими чудесами».      В Евро-Азиатском отделении (в Москве) также произошли изменения. Президентом Церкви АСД на постсоветском пространстве избран пастор Б. Биаджи, ранее служивший здесь казначеем. Секретарем избран пастор В. Крупский, бывший руководитель Церкви АСД в Украине, и казначеем – Брент Бёрдик, из Канады.      И, наверное, самым знаковым событием для всех делегатов и гостей из Евро-Азитского отделения было избрание Артура Штеле генеральным вице-президентом Генеральной Конференции всемирной Церкви АСД. Артур Артурович после своего избрания предположил, что, вероятнее всего, будет возглавлять Комитет библейских исследований.      Во время работы Сессии всех присутствующих приветствовали почетные гости, представители различных христианских организаций и церквей. С приветствием также обратился и мэр города Атланты Казим Риид. Было получено поздравление из Белого Дома от президента США Барака Обамы.      На завершающем собрании около 65 тысяч присутствующих стали очевидцами великого праздника вдохновенья – Парада наций. Делегаты Генеральной конференции в национальных одеждах с табличками с названием своей страны и государственными флагами прошествовали по подиуму этого огромного зала, демонстрируя уникальность каждого народа и единство всех детей Божиих. Торжественно прозвучали фанфары, и многотысячная аудитория исполнила псалом «Скоро Господь наш придет!». В центре зала, сымитированная флажками тысяч участников торжества, появилась живая эмблема всемирной Церкви АСД – языки пламени, указывающие на Дух Святой, Книга – Библия и Крест, как символ Божьей Благодати.      Несомненно, огромный интерес представлял Выставочный комплекс, где были расположены экспозиции из всех тринадцати всемирных отделений Церкви АСД, а также из многочисленных церковных учреждений и организаций. Здесь можно было посмотреть фильмы, получить подарки, послушать музыку, попробовать сок, хлеб и другие продукты, выпускаемые адвентистскими предприятиями питания, и здесь можно было встретить друзей, с которыми не виделись много лет, просто познакомиться со своими братьями и сестрами из разных стран, континентов и дальних уголков земного шара.

Яка Церква істинна?

     Якщо в апостольські часи існувала одна єдина істинна Церква Христова, то сьогодні прогресуюча кількість різноманітних деномінацій ускладнює для багатьох людей питання, яка ж Церква є істинною Божою Церквою в наш час? В Святому Письмі є ряд ознак, з допомогою яких можна визначити видиму істинну Церкву Божу.

Яка Церква істинна?

     Першою і найголовнішою ознакою є спадкоємність вчення Церкви. Апостол Павло пише про віруючих, що вони "збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос" (Еф. 2:20). Чи навчає Церква так, як вчили пророки, Христос і апостоли? Якщо відповідь позитивна, то ви на правильному шляху.

     Друга ознака описана в Матв. 28:19 – "Тож ідіть, і навчіть всі народи". Істинна Церква Божа на землі – не національна, а всесвітня Церква, яка несе звістку про спасіння по Божій благодаті в Ісусі Христі, "благовістячи вічну Євангелію мешканцям землі, і кожному людові, і племені, і язику, і народові" (Одкр. 14:6).

     Третьою ознакою є віра в єдиного вічно сущого Бога в трьох окремих особах – Отця, Сина і Святого Духа. Несприйняття Ісуса Христа Вічносущим Богом (Ів. 1:1-3,14) і Духа Святого Божественною особистістю (Дії 13:2) вказує на відсутність біблійного підгрунтя релігійної спільноти.

     Четверта ознака – прийняття Ісуса Христа, як єдиного посередника між Богом і людьми в питанні спасіння. "І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали" (Дії 4:12). Якщо Церква не визнає Христа єдиним посередником (1 Тим. 2:5), то слід замислитися над її істинністю.

     П'ята ознака – істинна Церква очікує повернення Господа. І Святе Письмо і символ віри "Вірую" свідчать про друге пришестя Господа. Під час вознесіння Христа два анголи з'явились і звістили апостолам: "Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!" (Дії 1:11). Апостол Павло в Євр 9:28 сказав, що "Христос другий раз з'явиться тим, хто чекає Його на спасіння". Маючи хоча б елементарні знання латинської, можна легко визначити Церкву, яка очікує другого пришестя Христа.

     Шостою ознакою є дотримання заповідей Божих. Ця ознака настільки важливий, що згадана в Одкр. 14:12 поряд з вірою в Ісуса Христа. А в Одкр. 12:17 написано, що не всі, хто називає себе християнами, а лише ті, що дотримуються заповідей Божих, викликають особливу лютість у ворога душ людських. Істинна Церква визнає всі заповіді Десятислів'я, якими пізнається гріх (Рим. 3:20, 7:7).

     І, останнє, істинна Церква Божа завжди знаходиться в опозиції до світу, за що гнана та переслідувала світськими людьми в усі періоди історії. Ісус сказав: "Коли б ви зо світу були, то своє світ любив би. А що ви не зо світу, але Я вас зо світу обрав, тому світ вас ненавидить" (Ів. 15:19). Неможливо догодити світу, і в той же час зберегти вірність Богу. Про Першоапостольську Церкву, яка зберігала чистоту євангельського вчення, говорили наступне: "Відомо про секту цю нам, що їй скрізь спротивляються" (Дії 28:22).

     Істинна видима Церква Божа є. І визначити її з допомогою Святого Письма, яке є компасом у духовних питаннях, не так вже й важко.

Какая Церковь истинная?

     Если в апостольское время существовала единая истинная Церковь Христова, то сегодня все увеличивающееся количество деноминаций затрудняет для многих людей вопрос, какая же Церковь является истинной? Открывая Священное Писание, мы находим ряд признаков, по которым можно определить видимую истинную Церковь Божью.

     Первым и самым главным признаком является преемственность учения Церкви. Апостол Павел пишет о верующих, что они “утверждены на основании Апостолов и пророков, имея Самого Иисуса Христа краеугольным каменем” (Еф. 2:20). Учит ли Церковь так, как учили пророки, Христос и Апостолы? Если ответ положительный, то вы на правильном пути.

     Второй признак описан в Матф. 28:19 – “Итак идите, научите все народы”. Истинная Церковь Божья на земле – это не национальная, а всемирная Церковь, которая несет весть о спасении по Божьей благодати в Иисусе Христе, “благовествуя живущим на земле и всякому племени и колену, и языку и народу” (Откр. 14:6).

     Третьм признаком является вера в единого вечносущего Бога в трех отдельных личностях – Отца, Сына и Святого Духа. Непринятие Иисуса Христа вечносущим Богом (Ин. 1:1-3,14) и Духа Святого Божественной личностью (Деян. 13:2) указывает на отсутствие библейского основания религиозного сообщества.

     Четвертый признак – принятие Иисуса Христа, как единственного посредника между Богом и людьми в деле спасения. “Ибо нет другого имени под небом, данного человекам, которым надлежало бы нам спастись” (Деян. 4:12). Если Церковь не признает Христа единственным посредником (1 Тим. 2:5), то следует задуматься над ее истинностью. 

     Пятый признак – истинная Церковь пребывает в ожидании возвращения Господа. В Евр 9:28 сказано, что “Христос во второй раз явится для ожидающих Его во спасение”. Имея хотя бы элементарные знания латинского, можна легко определить Церковь, ожидающую второе пришествие Христа.

     Шестым признаком является соблюдение заповедей Божиих. Этот признак настолько важен, что он упомянут в Откр. 14:12 наряду с верой в Иисуса Христа. А в Откр. 12:17 написано, что не все, называющие себя христианами, а только соблюдающие заповеди Божьи вызывают особенную ярость врага душ человеческих. Истинная Церковь признает все заповеди Десятисловия, которыми познается грех (Рим. 3:20, 7:7).

     И, последнее, истинная Церковь Божья во все времена находится в оппозиции к миру, за что гонима и преследована мирскими людьми. Иисус сказал: “Если бы вы были от мира, то мир любил бы свое; а как вы не от мира, но Я избрал вас от мира, потому ненавидит вас мир” (Ин. 15:19). Невозможно угодить миру и в то же время сохранить верность Богу.

     Истинная видимая Церковь Божья есть. И определить ее с помощью Священного Писания, которое является компасом в духовных вопросах, не так уж и трудно.

Ікони - дискусійне питання в християнському світі

     В Україні більшість населення є прихожанами православної церкви, тому й ікони сприймаються, як невід'ємний атрибут релігійного культу. Але якщо подивитися на людство в цілому, то є такі країни, як США, Великобританія, Німеччина, Норвегія, Швеція, Фінляндія в культурі яких ікон нема. Як це не дивно, але в їхньому релігійному культі ікони відсутні. Загалом це пояснюється тим, що провідною релігією в цих країнах є протестантизм (по статистиці в Норвегії близько 98% населення є протестантами). Чому ж існують такі різні форми поклоніння, якщо Бог у нас один?

http://bm.img.com.ua/dnevnik/photo/4296006/52/10352.jpg

     В даній статті пропоную розглянути історію виникнення ікон. Враховуючи те, що увесь християнський світ має лише дві думки щодо ікон – одні їх сприймають, а інші – ні, давайте проаналізуємо бачення кожної з сторін, посилаючись виключно на біблійні тексти та історичні факти.

     Відкриваючи Біблію з самого початку, ми бачимо, що Адам і Єва, перші люди на землі, вільно спілкувалися з Богом. Це продовжувалося до того моменту, доки вони не згрішили. В результаті гріх призвів до руйнації відносин з Богом, тому одним з наслідків неправильного вибору стало також і те, що в майбутньому людство було позбавлене прямого спілкування з Богом так, як до цього спілкувались їхні прабатьки. Коли Мойсей попросив Бога показати йому Свою славу, то отримав таку відповідь: „Ти не зможеш побачити лиця Мого, – бо людина не може побачити Мене – і жити” (Вихід 33:20). Пізніше, в навчальній промові до ізраїльського народу, Мойсей сказав такі слова: „І будете ви сильно стерегти свої душі, бо не бачили ви того дня жодної постаті, коли говорив Господь до вас на Хориві з середини вогню, щоб ви не зіпсулись, і не зробили собі ідола” (Повторення Закону 4:15-16). З цих текстів стає зрозуміло, що в часи Старого Завіту поклоніння іконам не існувало. Про це також читаємо в книзі пророка Ісаї: „І до кого вподобити Бога, і подобу яку ви поставите поруч із Ним?” (Ісаї 40:18). В епоху Нового Завіту, після вознесіння Ісуса Христа, апостол Павло звертається з такими словами до римлян: „бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце. Називаючи себе мудрими, вони потуманіли, і славу нетлінного Бога змінили на подобу образа тлінної людини” (Римлян 1:21-23). В усіх цих текстах бачимо незаперечну істину – в біблійні часи про поклоніння зображенням не могло бути й мови. Якщо навіть і були зроблені подоби херувимів, які були над ковчегом у Господньому храмі, то вони аж ніяк не були предметом поклоніння. Юридичне підкріплення щодо відношення Бога до поклоніння зробленого людськими руками знаходиться в другій заповіді Божого Закону: „Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я - Господь, Бог твій” (Вихід 20:4-5). В Ефесян 2:20 апостол Павло написав принцип, по якому розпізнається вчення на істинність: "Отже, ви вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос." Чи пророки, апостоли, Ісус Христос залишили нам приклад шанування ікон? Чи Господь використовував ікони під час молитви до свого Отця, чи залишив Він нам ікону Свого Отця, як приклад для наслідування? Ні і ще раз ні! Ісус молився до Свого Отця в напрямку Неба і нам залишив приклад, куди звертатися під час молитви: "Отче наш, що єси на Небесах". Цілком очевидно, що ікони ввійшли у Церкву після часу Христа і апостолів, і до чистого євангельського вчення не мають жодного відношення.

     Святе Письмо має чітку, недвозначну позицію щодо питання поклоніння іконам, тому й неважко зрозуміти ті церкви, які свої принципи віровчення будують виключно на Біблії. Звідки ж тоді бере початок культ поклоніння іконам? В Біблії такої постанови немає, тому пропоную звернутися до історичних джерел.

     Історик М.Е.Поснов в своїй книзі „Історія християнської Церкви” вказує на час появи іконопоклоніння: „В IV ст. з великими зусиллями, але все ж таки поступово запроваджуються ікони Спасителя, Божої Матері, Апостолів і Святих, не в розумінні портретів чи історичних повчальних картин, а в якості предметів для поклоніння”. Та не всі позитивно відреагували на дане нововведення. Наприклад, святий Епіфаній Кіпрський, який жив саме в той час, в своєму "Заповіті", датованому біля 315 р. н. е., заповів не заносити ікони в церкви. Лактацій писав з цього приводу:"неправильно і недоцільно, що образ Божий шанує образ людський" (Божественні настанови II 17, 6).“Збереглися зображення Павла, Петра і Самого Христа, написані фарбами на дошках. Природньо, що стародавні звикли, не вельми замислюючись, по поганському звичаю, шанувати в такий спосіб своїх рятівників” (Євсевій Кесарійский. Церковна Історія, 18розділ). Як бачимо, Євсевій Памфіл, найближчий сподвижник Костянтина, засуджує зображення Христа і апостолів, вважаючи їх "поганським звичаєм шанувати... своїх рятівників". І в такій оцінці він не є єдиний – всі отці Ранньої Церкви, до Блаженного Августина, і що може деяких здивувати, Афанасія Олександрійського, відкидають не лише усяку можливість поклоніння перед зображенням, а й налаштовані дуже скептично стосовно самого такого образотворчого мистецтва. Аж тільки в сьомому столітті на Трульському Соборі в 692 році приймаються основні засади іконопоклоніння. Таким чином, через 700 років після Христа і Апостолів з'явилось перше церковне рішення про поклоніння іконам. Та однак цьому рішенню не вдалось довго проіснувати. В 754 році зібрався VII Вселенський собор, учасниками якого були майже всі візантійські єпископи в кількості 338 чоловік. Вони всі виступили проти ікон. В рішенні даного собору було проголошено, що „всі ікони, зроблені з будь-якого матеріалу, також писані фарбою за допомогою мистецтва живописців, повинні бути викинуті з християнських церков”. В сьомому параграфі рішення собору було зазначено, що „використання ікон заборонено Святим Письмом”. 

     Отже, як ми бачимо, в православній церкві в ту епоху виник рух, до того ж вселенських масштабів, який не тільки поклав під сумнів іконопоклоніння, але й визнав його недійсним з точки зору Святого Письма. Пізніше, в 787 р. за ініціативою імператриці Ірини і патріарха Тарасія, відбувся наступний Вселенський собор, під час якого було відновлено іконопоклоніння і так продовжується по сьогоднішній день - одні за ікони, інші – проти. Головне розпізнати, де знаходиться істина.

День Господній

“Пам'ятай день суботній, щоб святити його” – одна з десяти Божих заповідей, така ж, як і "Шануй батька й матір", “Не чини перелюбу”, "Не кради". Субота в Біблії названа днем Господнім, бо цей день освятив Бог і заповів нам святити його. А про святість неділі, першого дня тижня, немає жодного біблійного тексту.

10 заповедей - закон Божий

     В Святому Письмі від книги Буття до книги Об'явлення розповідається про святість суботи. Творець на початку історії нашої Землі освятив суботу (Бут. 2:1-3). Давши Десять Заповідей, Бог звелів святити сьомий день як пам'ятник про створення світу (Вих. 20:8-11). Важливо підмітити, що сьомим днем є субота, так як в Євангеліях написано, що Христос воскрес в перший день тижня, тобто в неділю. Сам Господь за звичаєм додержувався суботи (Луки 4:16,31), і навчав, що заповідь Божа стоїть вище передання людського (Матв. 15:3). Син Божий наголосив, що прийшов не порушити Закон, але виконати і звеличити його (Матв. 5:17-18; Ісаї 42:21). Він навчав Своїх учнів молитися про те, щоб і через сорок років після Його воскресіння ніщо не змусило їх порушити святість суботи (Матв. 24:20). Апостоли також за звичаєм святкували суботу (Дії 16:13). Біблійною ознакою святих Божої Церкви є віра в Ісуса Христа і дотримування всіх десяти Божих заповідей (Об’явл. 12:17, 14:12).

     Чому ж тоді значна частина християнського світу святкує неділю, незважаючи на відсутність будь-яких біблійних доказів і підстав для цього? Варто зазначити, що саме християни, які прийняли рішення ігнорувати якусь з Десяти Божих Заповідей, почують слова Ісуса Христа: “Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі. Багато-хто скажуть Мені того дня: Господи, Господи, хіба ми не Ім'ям Твоїм пророкували, хіба не Ім'ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім'ям Твоїм чуда великі творили? І їм оголошу Я тоді: Я ніколи не знав вас... Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!” Справжній християнин ніколи не вважатиме нормальним те, що Бог вважає беззаконням – перелюб, зневагу до батька й матері, відмову святити суботу, обман тощо, тому що це є гріхи, в яких потрібно каятися, і по Божій благодаті в Ісусі Христі отримати прощення і очищення від них. Закон Божий, як дзеркало, відображає наш гріх, але не може врятувати від нього. Спасіння приходить лише від Ісуса Христа. Коли ми вдивляємося у дзеркало Закону Божого, то бачимо свої гріхи. І якщо ми їх визнаємо, тоді Ісус очищує нас від гріха Своєю святою кров'ю. Звернувшись до Закону, багато з нас виявлять, що порушують Заповідь про дотримання суботи. Що ж вимагається від нас у такому разі? Зовсім небагато - прийти до Ісуса і з Його допомогою знайти втіху у святкуванні суботи (див. Ісаї 58:13). Коли ж ми знову звернемося до Десятислів’я, то зрозуміємо, що віднині вільні, тому що життя наше увійшло в правильне русло і не суперечить більше Законові Божому.

     Існує хибна думка, що Ісус прийшов скасувати Десять Заповідей. Насправді християнам усіх часів Він залишив слова: “Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, – Я не руйнувати прийшов, але виконати. Поправді ж кажу вам: доки небо й земля не минеться, – ані йота єдина, ані жоден значок із Закону не минеться, аж поки не збудеться все” (Матв. 5:17-18). Узагальнивши Десятислів’я в дві заповіді – любити Бога і любити свого ближнього, Христос сказав, що ці дві заповіді не замінюють Закон і Пророків, а на них стоять Закон і Пророки. Жодного разу в розмові Господа з фарисеями не стояло питання в дні відпочинку, а в тому, як святити суботу. Взагалі уважне дослідження виявляє, що духовна еліта того часу засуджувала Ісуса Христа не за порушення четвертої Божої заповіді, а за ігнорування їхнього тлумачення цієї заповіді. Сам Ісус знаходив утіху в суботньому дні і свято дотримувався Заповіді про суботу. “І прибув Він до Назарета, де був вихований. І за звичаєм Своїм Він прийшов дня суботнього до синагоги, і встав, щоб читати” (Луки 4:16). Дивлячись у майбутнє, Ісус бажав, щоб Його учні й надалі отримували радість від дотримання суботи. Він навчав їх молитися про те, аби їхня втеча з Єрусалима не відбулася суботнього дня (Матв. 24:20). Ісус мав на увазі зруйнування Єрусалима, яке сталося у 70 р. н.е., через сорок років після Його воскресіння. Земне життя Ісуса та Його вчення свідчать: Він не змінив заповідь про суботу, а навпаки, утвердив і звеличив її. У всі віки від створення світу і до сьогодення людині необхідний суботній день, щоб відпочити від своєї праці та присвятити цей час спілкуванню з Господом, бо суботній день освячений і благословенний нашим Творцем.

     Якби апостоли відмінили святість суботи або перенесли святкування суботи на інший день, то про це згадувалося б у Новому Заповіті. Але ми бачимо протилежне. Апостол Павло проповідував у суботу: “І Павло, за звичаєм своїм, до них увійшов і з ними змагавсь три суботи з Писання” (Дії 17:2). Можливо, це випадковий збіг обставин, а не звичай? Відповідь дають наступні тексти: “І він щосуботи розмову точив у синагозі, переконуючи юдеїв та гелленів” (Дії 18:4). “А як стали виходити вони, то їх прошено, щоб на другу суботу до них говорили ті самі слова” (Дії 13:42). “А в наступну суботу зібралось майже все місто послухати Божого Слова” (Дії 13:44). Коли апостоли несли Слово Боже в нові землі, вони не завжди могли знайти юдейську синагогу, де можна було б навчати. Так сталося одного разу з апостолом Павлом, але ніщо не примусило його відійти від ревного дотримання Четвертої Заповіді. “...Звідтіля ж у Филипи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії. І пробули ми в цім місті днів кілька. Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звичаєм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посходились” (Дії 16:12-13). У книзі Дії апостолів згадуються 84 суботи, яких апостоли дотримувалися: Дії 13:14,42,44 – дві суботи в Антіохії; Дії 16:13 – одна субота у Филипах; Дії 17:2 – три суботи в Солуні; Дії 18:4,11 – 78 субот у Коринті. Останнім із дванадцятьох апостолів помер Іван. За своє життя він написав п'ять книг, які увійшли в Біблію: Євангеліє, три послання та Об'явлення. Він помер близько 100 р. н.е., приблизно через 70 років після воскресіння Христа, але ніде у своїх писаннях він не говорить про перенесення святкування з сьомого на перший день тижня. Інакше і не могло бути, бо від Самого Ісуса він чув слова: “Бо Син Людський Господь і суботі!” (Матв. 12:8). Ніхто з апостолів не говорив про зміну суботи.

     Ті, хто прийняв рішення чинити беззаконня, порушуючи четверту Божу заповідь, вказують на біблійні тексти, в яких нібито скасовано святість суботи. Чи справді це так? Перед розглядом послань апостола Павла варто зазначити, що сам апостол вважав важливим для християнина дотримуватись Божих заповідей (1 Кор. 7:19). Отже, в Кол. 2:16-17 ключовою фразою є “тінь майбутнього”, і тут йде мова не про щотижневу суботу, а про річні свята, які в Левит 23:37,38 названі “вашими” суботами, які ізраїльтяни святили крім Господніх субот. Жодна з десяти Божих заповідей не була тінню майбутнього, у них інше призначення – ними пізнається гріх (Рим. 3:20, 7:7). В 14 главі римлян Апостол Павло не скасовує святості суботи, а застерігає від осудження ближніх, так як всі ми станемо перед Божим судовим престолом. Ось тільки які аргументи матимуть в судний день люди, які ігнорували святістю суботи, перед Богом, Який освятив суботу? В Дії, 15 главі крім четвертої заповіді не згадано й третьої “Не вимовляй Божого Імені надаремно”, але хіба можна припустити, що ця заповідь втратила свою силу? До речі, апостоли передбачили і попереджували, що в майбутньому з'явиться багато лжепророків, які будуть проповідувати фальшиві вчення і намагатися відхилити людей від істинного християнства. Павло, наприклад, говорив: “Бо я знаю, що як я відійду, то ввійдуть між вас вовки люті, що отари щадити не будуть... Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою...” (Дії 20:29-30). На жаль, це передбачення збулося.

     Відхід під додержання суботи відбувся у постапостольські часи. Неділю, перший день тижня, особливо шанували давні римляни, називаючи його Dies solis – “день сонця”. Вони були язичниками і поклонялися цьому світилу. Перші християни поступово почали запозичувати звичай виокремлювати цей день. У Новому Заповіті ми не знайдемо жодних вказівок щодо святкування неділі або ж двох днів одночасно. З історії відомо, що в деяких районах минуло кілька століть, перш ніж субота і спокій, який вона несла із собою, були забуті і виник звичай святкувати неділю. Це сталося не відразу. Віруючі продовжували святити суботній день, але поступово в традицію входило святкування неділі. Одне з перших богослужінь, що відбулося в неділю, було в Італії в середині II ст. Після цього довший час існували дві групи християн: одні з них додержувалися двох днів, інші – тільки суботи. 7 березня 321 р. н.е. імператор Костянтин видав закон, згідно з яким усі християни, крім зайнятих землеробською працею, зобов'язані були святкувати неділю. Через деякий час постановою Лаодикійського собору, який відбувся в другій половині IV ст., християнам було заборонено відпочивати в суботу. Через пророка Даниїла Господь провіщав, що в певний історичний момент політично-релігійна влада “буде думати позмінювати свята та права” (Дан. 7:25).

     Хто ж наважився зробити ревізію Десяти Заповідей? У католицькому катехізисі написано: “Питання: Який день є днем Господнім? Відповідь: Субота є день Господній. Питання: Чому ми додержуємося неділі замість суботи? Відповідь: Ми додержуємося неділі замість суботи, тому що Католицька Церква перенесла це свято із суботи на неділю”. В Аугсбурзькій сповіді, написаній Мартіном Лютером, у 28-му розділі читаємо: “Вони (католики) перенесли день Господній із суботи на неділю, порушуючи Декалог. Здається, немає іншого вчинку, яким би вони так пишалися, як зміною суботнього дня. Велика, говорять вони, влада і сила Церкви, якщо вона може скасувати одну з Десяти Заповідей”. Як бачимо, додержання неділі було запроваджено Римо-Католицькою Церквою. Проте цей день ніколи не був освячений і благословенний Господом.

День Господень

     «Помни день субботний, чтобы святить его» — одна из десяти заповедей Божьих, такая же, как и «Не прелюбодействуй». Суббота в Библии названа днем Господним, ибо этот день освятил Бог и заповедал нам святить его.

10 заповедей - закон Божий

     В Священном Писании от книги Бытия и до книги Откровения написано о святости субботы. Творец в начале истории нашей Земли освятил субботу (Бытие 2:1–3). Дав Десять Заповедей, Бог велел святить седьмой день как памятник о сотворении мира (Исход 20:8–11). Важно отметить, что седьмым днем является суббота, так как в Евангелии написано, что Христос воскрес в первый день недели, в воскресенье. Сам Господь по обыкновению соблюдал субботу (Луки 4:16,31), и учил, что заповедь Божья стоит выше предания человеческого (Матфея 15:3). Сын Божий отметил, что пришел не нарушить Закон, но исполнить и возвеличить его (Матфея 5:17–18; Исаия 42:21). Он учил Своих учеников молиться о том, чтобы и через сорок лет после Его воскресения ничто не заставило их нарушить святость субботы (Матфея 24:20). Апостолы также по обыкновению праздновали субботу (Деяния 16:13). Библейским признаком святых людей из Божьей Церкви, есть вера в Иисуса Христа и соблюдение всех десяти Божьих заповедей (Отк. 12:17; 14:12). А о святости воскресенья, первого дня недели, не существует ни единого библейского текста.

     Почему же тогда значительная часть христианского мира празднует воскресенье, несмотря на отсутствие каких бы то ни было библейских доказательств и оснований для этого? Стоит отметить, что именно христиане, которые приняли решение игнорировать какую либо из Десяти Божьих Заповедей, услышат слова Иисуса Христа: «Не всякий, говорящий Мне: „Господи! Господи!“, войдет в Царство Небесное, но исполняющий волю Отца Моего Небесного. Многие скажут Мне в тот день: Господи! Господи! не от Твоего ли имени мы пророчествовали? и не Твоим ли именем бесов изгоняли? и не Твоим ли именем многие чудеса творили? И тогда объявлю им: Я никогда не знал вас; отойдите от Меня, делающие беззаконие» (Матфея 7:21–23). Настоящий христианин никогда не будет считать нормой то, что Бог считает беззаконием — прелюбодеяние, пренебрежительное отношение к отцу и матери, отказ святить субботу, обман и т.п., потому что это есть грехи, в которых нужно исповедаться, и по Божьей благодати в Иисусе Христе получить прощение и очищение от них. Закон Божий, как зеркало, отражает наш грех, но не может спасти нас. Спасение приходит только от Иисуса Христа. Когда мы всматриваемся в зеркало Закона Божьего, то видим свои грехи. И если мы их исповедаем, тогда Иисус очищает нас от всякого греха Своей святой кровью. Обратившись к Закону, многие из нас обнаружат, что нарушают Заповедь о соблюдении субботы. Что же требуется от нас в таком случае? Совсем немного — прийти к Иисусу и с Его помощью найти утешение в праздновании субботы (см. Исаия 58:13). Когда же мы вновь обратимся к Десятисловию, то поймем, что отныне свободны, так как жизнь наша вошла в правильное русло и не противоречит более Закону Божию.

     Существует ошибочное мнение, что Иисус пришел отменить Десять Заповедей. На самом деле христианам всех времен Он оставил слова: «Не думайте, что Я пришел нарушить закон или пророков: не нарушить пришел Я, но исполнить. Ибо истинно говорю вам: доколе не прейдет небо и земля, ни одна иота или ни одна черта не прейдет из закона, пока не исполнится все» (Матфея 5:17–18). Обобщив Десятисловие в две заповеди — любить Бога и любить ближнего, Христос сказал, что эти две заповеди не заменяют Закон и Пророков, а на них стоят Закон и Пророки. Ни разу в разговоре Господа с фарисеями не стоял вопрос о дне отдыха, а только о том, как святить субботу. Вообще внимательное исследование выявляет, что духовная элита того времени осуждала Иисуса Христа не за нарушение четвертой заповеди Божьей, а за игнорирование их толкования этой заповеди. Сам Иисус находил утешение в субботнем дне и свято соблюдал заповедь о субботе. «И пришел в Назарет, где был воспитан, и вошел, по обыкновению Своему, в день субботний в синагогу, и встал читать» (Луки 4:16). Глядя в будущее, Иисус желал, чтобы Его ученики и впредь получали радость от соблюдения субботы. Он учил их молиться о том, чтобы их бегство из Иерусалима не состоялась в субботу (Матф. 24:20). Иисус имел в виду разрушение Иерусалима, которое произошло в 70 г. н.э., через сорок лет после Его воскресения. Земная жизнь Иисуса и Его учение свидетельствуют: Он не изменил заповедь о субботе, а наоборот, утвердил и возвеличил ее. Во все века от сотворения мира и до сегодняшнего дня, человеку необходим субботний день, чтобы отдохнуть от своего труда и посвятить это время общению с Господом, ибо субботний день освященный и благословенный нашим Творцом.

     Если бы апостолы отменили святость субботы или перенесли празднование субботы на другой день, то об этом упоминалось бы в Новом Завете. Но мы видим обратное. Апостол Павел проповедовал в субботу: «Павел, по своему обыкновению, вошел к ним и три субботы говорил с ними из Писаний» (Деяния 17:2). Возможно, это случайное стечение обстоятельств, а не обычай? Ответ дают следующие тексты: «Во всякую же субботу он говорил в синагоге и убеждал Иудеев и Еллинов» (Деяния 18:4). «При выходе их из Иудейской синагоги язычники просили их говорить о том же в следующую субботу» (Деяния 13:42). «В следующую субботу почти весь город собрался слушать слово Божие» (Деяния 13:44). Когда апостолы несли Слово Божие в новые земли, они не всегда могли найти иудейскую синагогу, где можно было бы обучать. Так случилось однажды с апостолом Павлом, но ничто не заставило его отойти от соблюдения четвертой заповеди. «Филиппы: это первый город в той части Македонии, колония. В этом городе мы пробыли несколько дней. В день же субботний мы вышли за город к реке, где, по обыкновению, был молитвенный дом» (Деяния 16:12–13). В книге Деяния апостолов упоминаются 84 субботы, которых апостолы придерживались: Деяния 13: 14,42,44 — две субботы в Антиохии; Деяния 16:13 — одна суббота в Филиппах; Деяния 17:2 — три субботы в Фессалониках; Деяния 18:4,11–78 суббот в Коринфе. Последним из двенадцати апостолов умер апостол Иоанн. За свою жизнь он написал пять книг, вошедших в Библию: Евангелие, три послания и Откровение. Он умер около 100 г. н.э., примерно через 70 лет после воскресения Христа, но нигде в своих писаниях он не говорит о перемещении святости седьмого дня на первый день недели. Исследование книг Нового Завета показывает, что никто из апостолов не говорил об изменении субботы.

     Те, кто принял решение делать беззаконние, нарушая четвертую заповедь Божию, указывают на библейские тексты, в которых якобы отменена святость субботы. Действительно ли это так? Вначале исследования посланий апостола Павла стоит отметить, что апостол считал важным для христианина соблюдение заповедей Божиих (1 Кор. 7:19). Итак, в Кол. 2:16–17 ключевой фразой является «тень будущего», и речь тут идет не о еженедельной субботе, а о годовых праздниках, которые в Левит 23:37,38 названы «вашими» субботами, и которые израильтяне святили кроме Господних суббот. Ни одна из десяти Божьих заповедей не была тенью будущего, у них другое назначени- ими познается грех (Рим. 3:20; 7:7). В 14 главе Послания к римлянам апостол Павел не говорит об отмене святости субботы, а предостерегает от осуждения ближних, так как все мы предстанем пред Божьим судным престолом. Вот только какие аргументы, будут иметь в судный день люди, которые игнорировали святостью субботы, перед Богом, освятившим субботу? В Деяниях 15 главе, кроме четвертой заповеди не упомянуто и о третьей «Не произноси Имени Божьего напрасно», но разве можно предположить, что эта заповедь утратила свою силу? Кстати, апостолы предвидели и предупреждали, что в будущем появится много лжепророков, которые будут проповедовать фальшивые учения и пытаться отклонить людей от истинного христианства. Апостол Павел говорил: «Ибо я знаю, что, по отшествии моем, войдут к вам лютые волки, не щадящие стада; и из вас самих восстанут люди, которые будут говорить превратно, дабы увлечь учеников за собою.» (Деяния 20:29–30). К сожалению, это предсказание сбылось.

     Уход от соблюдения субботы произошел в послеапостольские времена. Воскресенье, первый день недели, особенно почитали древние римляне, называя его «Dies solis» — «день солнца». Они были язычниками и поклонялись этому светилу. Первые христиане постепенно начали заимствовать обычай выделять этот день. В Новом Завете мы не найдем никаких указаний о праздновании воскресенья или двух дней одновременно. Из истории известно, что в некоторых районах прошло несколько веков, прежде чем суббота и покой, который она несла с собой, были забыты и возник обычай праздновать воскресенье. Это произошло не сразу. Верующие продолжали святить субботний день, но постепенно в традицию входило празднования воскресенья. Одно из первых богослужений, которое состоялось в воскресенье, было в Италии в середине II в. После этого долгое время существовали две группы христиан: одни из них придерживались двух дней, другие — только субботы. 7 марта 321 г. н.э. император Константин издал закон, согласно которому все христиане, кроме занятых земледельческим трудом, обязаны были праздновать воскресенье. Через некоторое время постановлением Лаодикийской собора, прошедшего во второй половине IV века, христианам было запрещено отдыхать в субботу. Через пророка Даниила Господь изрек, что в определенный исторический момент политически-религиозная власть «возмечтает отменить праздничные времена и закон» (Даниила 7:25).

     Кто же решился сделать ревизию Десяти Заповедей Божиих? В католическом катехизисе написано: «Вопрос: Какой день является днем Господним? Ответ: суббота день Господень. Вопрос: Почему мы празднуем воскресенье вместо субботы? Ответ: Мы празднуем воскресенье вместо субботы, потому что Католическая Церковь перенесла этот праздник с субботы на воскресенье. В Аугсбургской исповеди, написанной Мартином Лютером, в 28-й главе читаем: «Они (католики) перенесли день Господень с субботы на воскресенье, нарушая Декалог. Кажется, нет иного поступка, каким бы они так гордились, как изменением субботнего дня. Большая, говорят они, власть и сила Церкви, если она может отменить одну из Десяти Заповедей». Как видим, соблюдение воскресенья было введено Римско-Католической Церковью. Но этот день никогда не был освящен и благословен Господом.

Иконы - дискуссионный вопрос в христианском мире

     В России, Украине и Белоруссии большинство населения являются прихожанами Православной Церкви, поэтому и иконы воспринимаются как неотъемлемый атрибут религиозного культа. Но если посмотреть на человечество в целом, то в таких странах, как США, Великобритания, Германия, Норвегия, Швеция, Финляндия, иконы в религиозном культе отсутствуют. В целом это объясняется тем, что ведущей религией в этих странах является протестантизм (по статистике в Норвегии около 98% населения являются протестантами). Почему же существуют такие различные формы поклонения? Учитывая то, что весь христианский мир имеет всего лишь два мнения относительно икон — одни их воспринимают, а другие — нет, нужно проанализировать видение каждой из сторон, ссылаясь исключительно на библейские тексты и исторические факты.

http://bm.img.com.ua/dnevnik/photo/4296006/52/10352.jpg

     Открывая Библию с самого начала, мы видим, что Адам и Ева, первые люди на земле, свободно общались с Богом. Это продолжалось до того момента, пока они не согрешили. В результате грех привел к разрушению отношений с Богом, поэтому одним из последствий неправильного выбора стало также и то, что в будущем человечество было лишено прямого общения с Богом так, как до этого общались их прародители. Когда Моисей попросил Бога показать ему Свою славу, то получил такой ответ: «Лица Моего не можно тебе увидеть, потому что человек не может увидеть Меня и остаться в живых» (Исх. 33:20). Позже, в обращении к израильскому народу, Моисей сказал: «Твердо держите в душах ваших, что вы не видели никакого образа в тот день, когда говорил к вам Господь на Хориве из среды огня, дабы вы не развратились и не сделали себе изваяний, изображений какого-либо кумира, представляющих мужчину или женщину» (Втор. 4:15–16). Из этих библейских текстов становится понятно, что во времена Ветхого Завета поклонение иконам не существовало. Об этом также читаем у пророка Исаии 40:18: «Итак кому уподобите вы Бога? И какое подобие найдете Ему?» В эпоху Нового Завета, после вознесения Иисуса Христа, апостол Павел обращается с такими словами в послании к Римлянам 1:21–23: «Но как они, познав Бога, не прославили Его, как Бога, и не возблагодарили, но осуетились в умствованиях своих, и омрачилось несмысленное их сердце; называя себя мудрыми, обезумели, и славу нетленного Бога изменили в образ, подобный тленному человеку, и птицам, и четвероногим, и пресмыкающимся». Во всех этих текстах видим неоспоримую истину — в библейские времена о поклонении изображением не могло быть и речи. Если даже вспомнить изображения херувимов, которые находились над ковчегом в храме Господнем, то они отнюдь не были предметом поклонения. Иначе и не могло быть, так как во второй заповеди Закона Божия написано: «Не делай себе кумира и никакого изображения того, что на небе вверху, и что на земле внизу, и что в воде ниже земли; не поклоняйся им и не служи им, ибо Я Господь, Бог твой» (Исх. 20:4–5). В послании к Ефесянам 2:20 апостол Павел описал принцип, по которому распознается истинное учение: «Итак вы уже не чужие и не пришельцы, но сограждане святым и свои Богу, быв утверждены на основании Апостолов и пророков, имея Самого Иисуса Христа краеугольным камнем.» Оставили ли пророки, апостолы, Иисус Христос пример для почитания икон? Использовал ли Господь иконы во время молитвы к Своему Отцу, оставил ли Он нам икону Своего Отца, как пример для подражания? Нет и еще раз нет! Иисус молился Своему Отцу в направлении Неба и нам оставил пример, куда обращаться во время молитвы: «Отче наш, сущий на небесах» Совершенно очевидно, что иконы вошли в Церковь после времени Христа и Апостолов, и к чистому евангельскому учению не имеют никакого отношения.

     Священное Писание имеет четкую и недвусмысленную позицию по вопросу поклонения иконам, поэтому и нетрудно понять те Церкви, которые свои принципы вероучения строят исключительно на Библии. Откуда же тогда берет начало культ поклонения иконам? В Библии такого постановления нет, поэтому предлагаю обратиться к историческим истокам.

     Историк М. Э. Поснов в своей книге «История христианской Церкви» указывает на время появления иконопочитания: «В IV веке с трудом, но все же постепенно внедряются иконы Спасителя, Божьей Матери, Апостолов и Святых, не в смысле портретов или исторических обучающих картин, а в качестве предметов для поклонения». Но не все положительно отреагировали на данное нововведение. Например, святой Епифаний Кипрский, который жил как раз в то время, в своем «Завещании», датированном около 315 г. н. э., завещал не заносить иконы в Церкви. Лактаций писал по этому поводу: «Неправильно и нецелесообразно, что образ Божий почитает образ человеческий» (Божественные наставления II 17, 6). «Сохранились изображения Павла, Петра и Самого Христа, написанные красками на досках. Естественно, что древние привыкли, не слишком задумываясь, по языческому обычаю, чтить таким образом своих спасителей» (Евсевий Кесарийский, Церковная История, 18 раздел). Как видим, Евсевий Памфил, ближайший сподвижник Константина, осуждает изображение Христа и апостолов, считая их «языческим обычаем чтить… своих спасителей». И в такой оценке он не является единственным — все отцы ранней Церкви, до Блаженного Августина, и что может некоторых удивить, Афанасия Александрийского, отвергают не только всякую возможность поклонения перед изображением, но и настроены весьма скептически по отношению к такому виду изобразительного искусства. И только в седьмом веке на Трульском Соборе в 692 году принимаются основные принципы иконопочитания. Таким образом, почти через 700 лет после Христа и апостолов появилось первое церковное решение о поклонение иконам. Но однако, этому решению не удалось долго просуществовать. В 754 году собрался VII Вселенский собор, участниками которого были почти все византийские епископы в общем количестве 338 человек. Все они выступили против икон. В решении данного Собора было провозглашено, что «все иконы, сделаны из какого-либо материала, также написаны краской с помощью искусства живописцев, должны быть выброшены из христианских Церквей». В седьмом пункте решения Собора было указано, что «использование икон запрещено Священным Писанием».

     Итак, в Церкви в ту эпоху возникло движение, причем вселенских масштабов, которое не только поставило под сомнение иконопочитание, но и признало его недействительным с точки зрения Священного Писания. Позже, в 787 году по инициативе императрицы Ирины и патриарха Тарасия, состоялся следующий Вселенский собор, во время которого было возобновлено иконопочитание, и так продолжается по сегодняшний день — одни за иконы, другие — против. Главное — распознать, где находится истина.