В УКРАИНЕ РЕФЕРЕНДУМ. ПРИСОЕДИНЯЙСЯ!

10.11.11 08:56 Януковича и ВР хотят свергнуть с помощью референдума на YouTube11 ноября в Украине начинается "политический видеореферендум", направленный на прекращение полномочий президента Януковича и Верховной Рады VI созыва.

Как сообщили Цензор.НЕТ в пресс-службе гражданского движения "Спільна справа", это будет "первый в мире политический видеореферендум", который инициировало само движение и ряд делегатов Народной Рады.

"Для того, чтобы принять участие в референдуме достаточно записать видеообращение к президенту и парламенту, в котором необходимо объяснить свое нежелание дальше терпеть их пребывание при власти", - сказано в сообщении.

"Текст обращения произвольный, однако заканчиваться обращение должно одинаково: "Вы уволены! Убирайтесь прочь!", - агитирует "Спільна справа".

Читайте также на Цензор.НЕТ, На пятницу намечен "захват" Украины. ФОТО

После этого видеозапись должна быть размещена в Youтube с пометкой "видеореферендум", отмечает движение.

"К такому шагу инициаторы вынуждены были прибегнуть после блокирования властью всех попыток граждан провести референдум по прекращению полномочий президента и парламента традиционным способом", - объясняет "Спільна справа".

СУСАНИНЫ В МОДЕ - ГДЕ ИДЕМ?

Петро ПОРОШЕНКО: «Фактори зовнішніх загроз та внутрішньої кризи допоможуть виявити і об’єднати відповідальних політиків»
Алла ДУБРОВИК, Микола СІРУК, «День»

ФОТО НАДАНЕ ПРЕС-СЛУЖБОЮ П.ПОРОШЕНКА

 

Колишній міністр закордонних справ України, голова Ради Національного банку, політик та успішний бізнесмен Петро Порошенко, перебираючи в руках чотки, розповів «Дню» про те, який вплив у нинішніх владних коридорах має великий бізнес, як в Україні заробляють на політиці та чому він відчуває ризик рейдерських атак.

«ЄВРОСОЮЗОВІ ТРЕБА «ВІДПУСТИТИ» ГРЕЦІЮ»

— Петре Олексійовичу, не можна оминути питання економічної кризи у Греції. Нещодавно відбувся саміт ЄС із цього приводу, сьогодні (інтерв’ю записувалося 3 листопада. — Ред.) це питання розглядалося на саміті G 20. У самій Греції постійно відбуваються протести, йдеться до відставки прем’єр-міністра. На вашу думку, які уроки з цього має винести українська влада, яка сьогодні також стикається із зростанням протестних настроїв усередині країни?

— Я думаю, перш ніж робити висновки, треба вивчити позитивний і негативний досвід. Мені здається, що Україні ще потрібен системний аналіз, взятий не зі стрічок Bloomberg чи Reuters, а власний, з висновками та адаптацією до українських реалій. І незважаючи на те, що цю роботу мають проводити МЗС, Мінекономіки, декілька академічних інституцій та шанованих вчених, як і група, що доручив створити Президент для online-спостереження та реагування на ризики, детальний аналіз висновків із подій у Греції не зроблено. Всі знають, що в Греції йдуть протести, що ця країна має непідйомний борг. Усі знають, що криза в Греції та її борг можуть, якщо не перемогти їх, нанести непоправної шкоди європейській фінансовій системі та фінансовій моделі функціонування Євросоюзу. Але дуже мало людей знає, що призвело до цього.

— А ви особисто знаєте відповідь на це питання?

— Причина проста. Якщо ти живеш не за коштами, то рано чи пізно достатку прийде кінець. Я проаналізував фінансовий стан грецької залізниці. Якщо її дохід становить 100 мільйонів євро, а витрати — 500 мільйонів євро, а гарантований державою борг грецької залізниці перевищує 13 мільярдів доларів, то країні таке функціонування залізниці не потрібно, або вкрай шкідливе.

Для платників податків і для держави було б дешевше кожного пасажира залізної дороги відвести до місця призначення на таксі, ніж оплачувати таку не функціонуючу систему.

За даними британської преси, середня зарплата працівника грецької залізниці становить 60 тисяч фунтів на рік, а у Британії майже на 30—40 % менша при більш інтенсивній роботі. Я не хочу ображати грецьких залізничників, але вони стільки не заробили, і стільки не заробила країна. А держава покривала ці незароблені кошти тим, що заганяла себе в абсолютно непосильні борги, які сьогодні становлять 300 мільярдів доларів, за які пропонують розрахуватись європейським платникам податків.

— А що ви скажете про роль ЄС у даній ситуації?

— Що б не ухвалював саміт «Групи двадцяти» чи ЄС, я залишаюся при своїй думці. Вона, до речі, кардинально різниться від пропозицій, які ухвалені керівництвом країн. Я наголошую на тому, що єдиним можливим виходом із даної ситуації для громадян Греції, грецького уряду, самого ЄС і навіть для фінансової стабільності світу було б випустити Грецію з єврозони. Є необхідність у зосередженні всіх інтелектуальних зусиль на розробці найбільш безболісної процедури виходу країни з єврозони. І зробити це треба було ще рік тому. Вже тоді було зрозуміло: Греція ніколи свої борги не сплатить. Країна опинилась у пастці. Ставши самостійною, вона б різким зменшенням вартості валюти (девальвацією) стрімко відновила свій платіжний баланс, конкурентоспроможність власної економіки, й постраждали б лише ті, хто інвестував у суверенний борг Греції, а не пересічні громадяни.

Бажаючи врятувати Грецію, лідери ЄС роблять погану послугу європейській фінансовій системі, європейській стабільності, але найбільш парадоксальне — вони роблять погану послугу грекам. Якщо на грецьку економіку накласти цей непідйомний борг, то це означає, що на багато років, для того щоб повертати ці борги, грецький народ потрапляє у фінансове рабство без будь-якої надії вибратися з нього.

«УКРАЇНСЬКІ ЗАПОЗИЧЕННЯ СПОЖИВАЄ НЕ СУСПІЛЬСТВО»

— То які уроки з цього треба зробити українській владі?

— Ті ж самі, що й грецькій. Україна живе не за коштами. Нам кажуть, що ми у даних умовах маємо значно менший борг щодо ВВП, але темпи, за якими ми набираємо ці борги, кризи й ризики, пов’язані з погіршенням умов торгівлі за основними продуктами українського експорту при бездіяльності влади, гарантовано призведуть, якщо нічого не робити, до стану, близького до грецького, де сьогодні безробіття — 16%. В тому числі 40% серед молоді, тобто кожна друга молода людина, безробітні; рівень злочинності, кількість самогубств, кількість бездомних, які внаслідок банкрутств залишилися без засобів для існування, в умовах переддефолтної жорсткої економії уряду збільшилися майже удвічі. І це лише частина наслідків. При цьому найгірше те, що ті, хто сьогодні приймає рішення, не будуть нести ні політичної, ні моральної, ні кримінальної відповідальності. Основний тягар ляже на народ.

— От ви кажете: греки живуть не за коштами, й українці теж. Але ж український залізничник не отримує такої зарплати, як грецький, та й рівень нашого життя далекий від грецького. Що конкретно ви маєте на увазі, говорячи, що Україна живе не за коштами?

— Справді, тут існує кардинальна відмінність. У Греції доступ до коштів, отриманих через запозичення, мали майже всі громадяни, в той час як українські запозичення споживає не суспільство. Сьогодні левова частина запозичених нами грошей іде на будівництво інфраструктурних проектів, які не мають видимої віддачі. А якщо борги йдуть на амбіційні, але абсолютно безглузді «національні проекти», то нічого, крім шкоди, це державі не принесе. Нічого «національного» і близько тут немає, тому ніякі державні гарантії там не мають бути присутніми.

— Можете навести приклад подібних «шкідливих», на вашу думку, проектів?

— Я вважаю, що на будівництво електрички Київ — Бориспіль не треба давати державних гарантій. Просто потрібно, щоб бізнес прорахував економічну ефективність цього проекту. Якщо він ефективний, туди прийдуть гроші бізнесу. А якщо ні, це злочин — витрачати на це кошти держави.

Це, до речі, стосується більшості сьогоднішніх так званих національних проектів. Вони для держави ніколи не окупляться. Натомість борги, які ми нарощуємо, щоб їх реалізувати, просто позбавлять нас будь-якої надії на майбутній розвиток країни.

Чому, наприклад, будівництво вокзалу фінансується за державний кошт? Віддайте це бізнесу! Нехай він прорахує прибутковість і ризикованість цього проекту й фінансує його. Якщо там буде ризик того, що цей проект не окупиться, то це ляже тягарем на бізнес. А чому вчитель із Тернополя чи шахтар із Донецька має сплачувати ризики, які бере без будь-якої для цього підстави якийсь чиновник? Він не відповідає. І цим наша політика нарощування боргу кардинальним чином відрізняється від боргу Греції.

Але наслідки для нашої держави є ще набагато гіршими. Адже модель функціонування в нас перевернута з ніг на голову.

— То як повернути все на місце?

— Для ефективного виходу з кризи державі за теорією Кейнса потрібно дотримуватися трьох критеріїв. По-перше, держава сама повинна робити інвестиції, коли немає купівельноспроможного попиту, коли криза й ніхто в ніщо не вірить, тримаючи гроші у скляних банках. Тоді держава має зробити кроки, щоб запустити економіку.

— Таж ніби все по Кейнсу, ви щойно самі навели приклади державних інвестицій!

— По-перше, державні інвестиції треба робити лише туди, де комплектуючі є українськими, або національними, як каже Кейнс. По-друге, робоча сила, яка працює на проектах, які інвестуються державою, повинна бути українською. Люди повинні витратити отриману зарплатню всередині країни. І, по-третє, економічна модель функціонування даної інвестиції має в короткий термін принести повернення цих грошей.

А якщо держава виходить на ринок, робить запозичення й витрачає їх неефективно, то це не лише нарощує борг, а й вбиває приватну ініціативу, створюючи неконкурентні умови на ринку. Сьогодні в Україні — не по Кейнсу — державні інвестиції не виконують ні першого, ні другого, ні третього критерію.

«МЕТОДИ, ЯКИМИ ВЛАДА НАМАГАЄТЬСЯ ОЖИВИТИ «ЗҐВАЛТОВАНУ» ЕКОНОМІКУ, ВАРВАРСЬКІ»

— Уряд сьогодні хоче обмежити споживче кредитування. На вашу думку, це правильний крок?

— Ні. Я б заборонив споживче кредитування імпортних товарів, щоб ми не нарощували дефіцит платіжного балансу. Але нам потрібно нарощувати внутрішній попит, і грошово-кредитна політика держави повинна цьому сприяти, створювати легкий доступ до ресурсів, які мають обертатися в країні.

Мені здається, що подібні рішення є емоційними й короткочасними, вони прийняті без аналізу серйозної стратегічної перспективи. Ключова умова економічної політики повинна мати дві складові. По-перше, має бути чітко задекларована мета, яка повинна бути абсолютно конкретною. Я б її сформулював так: «Ми гарантуємо, що метою нашої економічної політики є такий-то конкретний результат (наприклад, створення робочих місць), і ми кладемо свою політичну відповідальність, що цей результат, завдяки нашій економічній політиці, буде досягнуто. Якщо ми його не досягнемо, то несемо політичну відповідальність, і більше нас до влади не допускайте».

От зараз ніхто ж навіть не уявляє, для чого робляться реформи. Я хочу розчарувати тих, хто переконаний, що там, «нагорі», все знають і розуміють, але вони просто дуже зайняті, й у них просто не доходять руки, щоб прояснити, що відбувається, та коли вони звільняться, то все пояснять... Сьогодні в нас немає задекларованої мети, а реформи, як засіб її досягнення, проводяться. В таких умовах цей рух не те що безсистемний, а відсутній як такий.

— Як би ви сформулювали мету економічної політики?

— На мою думку, ключовим критерієм ефективності економічної політики є створення нових високооплачуваних і висококваліфікованих робочих місць. І коли вам хтось буде говорите інше, не вірте.

Це для мене не просто декларація. Я сам чиню саме так. Давайте в цьому позмагаємося, а тоді ми разом вирішимо, що подобається суспільству!

— Ви як практичний бізнесмен можете сказати, що сьогодні відбувається з українською економікою?

— Вона вже давно зґвалтована і не рухається. А методи, якими сьогодні намагаються її оживити, просто варварські. З одного боку, влада оживляє економіку нібито проводячи дерегуляцію, декларуючи зниження податкових ставок, а з іншого — витягуючи з економіки абсолютно невиправдані в умовах кризи податкові «забаганки». Це нагадує, коли в лікарні з одного боку хворого підключили до апарата штучного дихання, а з іншого — душать, схопивши його за горло. От і виходить, що нашу «хвору» економіку і лікують, і вбивають. Та ще й чекають від цього результату.

— А ви знаєте, як оживити економіку?

— Треба зняти непосильний податковий тягар. Наприклад, із дрібного чи середнього підприємця, який сьогодні захоче інвестувати гроші в розвиток своєї справи — створити додаткові робочі місця, закупити нову виробничу лінію тощо, обов’язково «здеруть» усе, і жодної копійки до реальної економіки так і не повернеться. 50% будуть вкрадені, ще 50% — неефективно використані через різноманітні корупційні схеми так званих національних проектів.

Але ж якщо він свої гроші вкладає в розвиток свого підприємства, то він вкладає в розвиток реальної економіки, й він сам проконтролює, щоб не було корупційних дірок, а інвестиції максимально б сприяли створенню робочих місць. Значить, виходить, що він більш ефективно працює, ніж держава. Тому в інтересах суспільства треба підтримати такого підприємця, звільнивши малий і середній бізнес від сплати податку на прибуток при здійсненні інвестиції. Підтримавши реальними діями такого підприємця, а не міфічну державу, яку сьогодні представляють корупційні чиновники, які абсолютно відірвані від потреб суспільства. До речі, суспільство і держава — в нас сьогодні абсолютно протилежні поняття.

«УВЕСЬ ПАРТІЙНИЙ СПЕКТР ПАРЛАМЕНТУ РОБИТЬ БІЗНЕС НА ПОЛІТИЦІ»

— Український великий бізнес сьогодні має вплив у владних коридорах?

— Не має. О’Генрі колись писав: «Коли мене запитали, хто є найуспішнішими бізнесменами в США, я сказав: продавці свинини. Але потім виправився — політики, а вже потім — продавці свинини». От і в нас політики випередили будь-якого реального бізнесмена за достатком і за впливом.

— Але ж Партію регіонів, яка сьогодні при владі, називають партією великого бізнесу...

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

 

— Коли ми кажемо: відокремити бізнес від політики, це не означає не пускати бізнесменів у політику, а мається на увазі «виштовхнути» звідти тих, хто політику зробив «бізнесом» і заробляє на цьому більше, ніж будь-який бізнесмен. І якщо ви з цієї точки зору запитуєте мене про партії як інструменти великого бізнесу, то вони там усі, весь політичний спектр парламенту, дуже непогано, краще будь-якого бізнесу, заробляють на політиці. Й інтереси цього політичного «бізнесу» справді кардинально переважають інтереси малого та середнього бізнесу, і великого бізнесу, до слова, теж. Переважає «бізнес», який у нас називають політикою.

— Коли ви востаннє зустрічалися з Президентом чи прем’єром?

— Остання моя зустріч із прем’єром була публічною. Це було під час обговорення вимог про скасування експортного мита на продукцію українського аграрного комплексу, в тому числі й для стабілізації платіжного балансу. Я тоді наголосив, що ключова позиція — це не інтереси великого бізнесу, а гривня, стабільність якої непродуманими кроками вони підривають. Мене заспокоїли. Мовляв, турбуватися не варто: у зв’язку з тим, що буде знижено ціну на природний газ, ситуація з платіжним балансом буде швидко стабілізована. Я не бачив підстав для подібного оптимізму. І сказав про це прем’єру. Наступного дня уряд відкликав свій законопроект, експортне митно було скасоване.

Коли мені потрібно, я можу сказати, зателефонувати й зустрітися.

— А із Президентом коли у вас була остання зустріч?

— Із Президентом я не бачився вже давно. Але переконаний, що якби це було б важливо, то зустріч би відбулася.

— Що ви маєте на увазі під «якби це було важливо»?

— Влада має чути, що те, що вона робить, і те, що потрібно людям, — це велика різниця. Мені байдуже, хто буде автором реформ, хто буде отримувати собі зірки на груди, хто буде рятівником країни... Ми маємо зробити країну конкурентною. Моя позиція завжди є публічною, тому що я переконаний: очевидні речі сьогодні суспільству потрібно говорити. Інтереси економічної політики, важелі, мету треба питати не в Миколи Азарова, Петра Порошенка чи Валерія Гейця. Зупиніться на вулиці, знайдіть токаря, шахтаря, вчителя й запитайте: ви знаєте, для чого держава робить реформи, проводячи економічну політику? Й якщо вони будуть знати, то значить, держава на правильному шляху. Але якщо той, хто мав би від влади запитати, буде навіть боятися вийти до людей, ризикуючи отримати негативне сприйняття, то це вам індикатор того, що влада йде не туди. І «Беркут» чи інші силові структури не здатні захистити.

Ніколи не можна лякати силою — «Беркутом» чи штурмом. При таких обставинах не народжується вихід країни з кризи

Читайте продолжение.

СУСАНИНЫ В МОДЕ - ГДЕ ИДЕМ? (ч2)

ПРОДОЛЖЕНИЕ.

«НАМ СЬОГОДНІ ДУЖЕ ПОТРІБНА КОНСОЛІДАЦІЯ»

— А який би ви запропонували Президенту рецепт виведення країни з кризи?

— Варіант, яким скористалися наші предки на зламі ХІХ—ХХ століть. Тоді були дуже подібні до наших умови: суспільство розколоте, напружена економічна та політична ситуація... Михайло Грушевський посадив тоді представників розрізнених політичних еліт на один корабель і поплив у Канів. І от в умовах, коли ніхто не може зіскочити, він сказав: будемо кататися доти, доки не розробимо спільну, об’єднавчу концептуальну позицію розвитку держави. На жаль, йому так і не вдалося тоді цього досягти.

Можливо, варто до цього повернутися. В Києві ж, до речі, відновлюються регулярні рейси до Канева, то нашій владі треба скористатись цією можливістю й довести справу, яку почав Грушевський, до кінця.

Консолідація нам сьогодні дуже потрібна. А фактори зовнішніх загроз та внутрішньої кризи лише допоможуть виявити й об’єднати відповідальних політиків.

— Українська влада сьогодні намагається маневрувати між зоною вільної торгівлі з ЄС і Митним союзом. Чи вистачить сил, щоб не перевернутися?

— Нічого подібного, жодних маневрів наша влада не робить. Наша влада є ні суб’єктом, ні об’єктом, а всього лише інструментом, який використовують сильні світу цього у своїх інтересах. І нічого спільного це, як ви його назвали, з «маневрування», так само як і з інтересами України, не має.

— То ми підпишемо угоду про зону вільної торгівлі з ЄС чи ні?

— Все ми підпишемо. Що потребує сьогодні українська економіка? Потужного платоспроможного попиту, як у середині країни, так і за кордоном, для продукції вітчизняного виробництва. Мене дивує, коли представники влади ратують: нам треба терміново збільшити виробництво, наприклад, літаків чи ще чогось. Для цього банки повинні видати кредити цим підприємствам, і в нас буде економічний прорив. Це — божевілля. Це — радянська модель роботи. Я кажу так зовсім не тому, що хочу якось принизити економічну модель СРСР. Ні. В її основі лежала інша задекларована мета. Тоді, коли в нормальному суспільстві метою є конкуренція, яка стимулює скорочення витрат і покращення якості продукту, то в СРСР ціллю економічної політики була всезагальна зайнятість. І вона, до речі, була досягнута. Інша річ, що нікого не цікавило, куди дівається вироблена продукція, чи потребує ринок стількох літаків, ракет, тощо. Мета була, щоб усі були зайняті.

От якщо Україна збирається повертатися в радянську епоху й ми обираємо модель всезагальної зайнятості, то нам справді потрібно кредитувати конкретних виробників, компенсуючи кредитні ставки «обраному» бізнесу, вбивати конкуренцію.

Але якщо ми хочемо нормального суспільства, то треба обирати геть іншу модель поведінки. Найперше, просто зрівняти умови — зняти податковий тягар, але для всіх. Тоді себе проявлять справді кращі, які зуміють виробляти кращу за ціною та якістю продукцію, й вони йтимуть на ринок. Але тут у нас відбуваються дуже цікавіші речі. Об’єми внутрішнього купівельноспроможного попиту після підняття тарифів та серйозного показника інфляції обміліли, тому для нас сьогодні постало зрозуміле стратегічне завдання доступу до нових ринків. А таким для нас є ринок Європейського Союзу. На ринку СНД ми вже присутні. І максимум, що з нього ми можемо для себе ще взяти, — це захист від застосування економічних санкцій.

— То виходить, що український бізнес має бути першим «промоутером європейської України»...

— Українському бізнесу спочатку потрібно відірватися від «маски-шоу», перевірок, хабарів і решти, і хоча б подумати над тим, про що я щойно сказав. А от коли він це зробить, він зрозуміє, що кращою антикризовою політикою для України є нові ринки збуту.

Я особисто брав участь у складанні угоди про створення вільної торгівлі. Вона не симетрична! Всі свої ринки ми давно відкрили ще на початку минулого десятиліття. Але зараз нам вдалося погодити нові вигідні позиції для себе.

І коли хтось каже: та нащо нам та Європа, там криза, їм свою продукцію не має куди дівати, а тут ще й ми зі своєю, — він глибоко помиляється. Україна, маючи меншу собівартість при високій кваліфікації робочої сили й якості товарів, може продавати конкурентоспроможну продукцію.

«ТІ, ХТО ВИВІВ УКРАЇНСЬКІ ГРОШІ В ОФШОРИ, НЕ ВВАЖАЮТЬ ЇХ УКРАЇНСЬКИМИ»

— Сьогодні Україна додаткові фінансові резерви шукає через позики. Натомість, можливо, доцільніше знайти спосіб повернення фінансових «втікачів». Ви бачите, як сьогодні можна повернути «відмиті» через офшори українські гроші?

— Ніяк. Знаєте чому? Бо у вашому запитанні міститься змістовне протиріччя. Ті, хто вивів ці кошти, не вважають їх українськими. Й вивели їх для того, щоб в Україну не повертати. Але щоб ті, як і будь-які інші гроші, повернути в Україну, дивіться перший пункт — створення інвестиційної привабливості в країні, умов для створення робочих місць, викорінення корупції. І тоді в країну прийдуть і офшорні, й всі інші гроші, на яких не буде написано, чиї й які вони.

— У списку Forbes сьогодні є вісім українців, чимало з них збагачують британську корону, купуючи нерухомість у Лондоні, навчаючи там своїх дітей. Чи на бачите ви тут тенденції до зростання соціальної напруги в Україні?

— Я не хочу це коментувати. Мене у першу чергу цікавить основне питання. Скільки податків платять лідери списку Forbes? А якщо людина заплатила податки, виконала свої зобов’язання перед суспільством, виплатила зарплату своєму персоналу, забезпечила нормальні умови праці, вона відповідає загальнолюдським критеріям соціальної відповідальності бізнесу. А після цього, створивши тисячі робочих місць, сплативши мільярди податків, забезпечивши гідні умови існування життя й розвитку своєї команди, інвестуючи в розвиток України, людина вважає, що їй потрібно купити яхту чи літак, чи квартиру, чи футбольний клуб, чи готель, — це її власна «вавка в голові». Й нехай вона із цією «вавкою» живе. Але щоб жити таким чином, людина повинна це право — ЗАРОБИТИ. Не вкрасти, не обманути, не «вимутити», а ЗАРОБИТИ.

Я хочу розчарувати багатьох, у тому числі багатих українців, які думають, що суспільне багатство чи гроші створюються у банках, і які збираються жити на відсотки від вкладів, тобто бути рантьє. В банках у кращому випадку гроші зберігаються, а у гіршому — втрачаються. Натомість створюються вони у диму заводських труб, новозбудованих промислових підприємств. Тут я консерватор.

«СТРАШНО, ЩО ПОЛІТИЧНІ «НЕРОБИ» ЗРОБИЛИ ПІДПРИЄМЦІВ «ІЗГОЯМИ» В ОЧАХ СУСПІЛЬСТВА»

— Петре Олексійовичу, ви згадали про маски-шоу, регуляції тощо. Як ви як реальний бізнесмен оцінюєте реальні умови ведення бізнесу в Україні?

— Я оцінюю умови роботи бізнесу як некомфортні, неконкурентні, корупційні. Так як це оцінюють не лише реальні бізнесмени, а й справжні політики, справжні журналісти, вчителі, лікарі, діячі культури. Підприємець (мені це слово більше подобається, ніж бізнесмен), якщо він справжній підприємець, — це плоть від плоті свого народу, і він несе рівні ризики. Він не захищений, створюючи чесний продукт, адже в очах суспільства є ізгоєм, яким його сьогодні зробила абсолютно викривлена політична модель. Тим часом політичні нероби, які утримуються на сплачених податках підприємців, набираються нахабства звинувачувати його й переконувати народ, що це правда. А народ замість того, щоб володіти творчою мотивацією, через таку викривлену пропагандистську машину приречений, на жаль, у це вірити. І це страшно.

— Чи готові ви підтримати ініціативу збільшення в Україні податку на доходи, з якою у своїх країнах виступили заможні американці, німці?

— Я вважаю це справедливим, але починати потрібно не з цього, а з того, щоб суспільство повірило, що сплачені мною податки використовуються компетентно, професійно та в інтересах суспільства. І лише після того, коли влада переконає суспільство в тому, що вона не краде, що ні при держтендерах, ні при держзакупівлях нічого корупційного немає, що вона почала з себе, і платить більше податків, і в її представників немає майна чи джерела доходу, походження якого вони не можуть пояснити, лише тоді вона має моральне право звернутися до людей із тим, щоб і вони зробили свій обов’язковий внесок у розвиток суспільства.

— Ви сьогодні відчуваєте ризики рейдерської атаки?

— Ризики є й вони зростатимуть. В умовах, коли люди не можуть заробляти чесною працею своє, вони будуть намагатися брати чуже. Це буде йти у всіх прошарках українського населення.

Не треба створювати антирейдерських груп, треба просто забезпечити безпеку власності, починаючи від інтелектуальної, закінчуючи іншими її видами. А правоохоронні органи мають виконувати свої функції. Не буде тоді ніякого рейдерства.

А коли в нас створюються групи, комісії, то це означає просто одне, що правоохоронні органи не виконують свої функції. Коли влада є співучасником рейдерського захоплення, то ніщо від цього захоплення не захистить: ні комісія, ні будь-який закон.

— Останнім часом в Україні значно активізувався російський капітал, особливо в сфері банківської діяльності: відкриваються представництва російських банків, компанія найбільшого українського бізнесмена Рината Ахмєтова взяла позику в рублях у російського банку, навіть державна програма будівництва доступного житла в Україні фінансуватиметься «Сбербанком России»... Натомість банки з європейським капіталом продовжують згортати свою діяльність. Про що це свідчить: Росія користається моментом? Чи треба, і якщо треба, як нам від цього захищатися?

— Захищатися від цього не треба. Якщо в Україну йдуть гроші за прозорими і зрозумілими правилами, їх треба брати. Україна потребує будь-яких прозорих, «не брудних» грошей. Звертати увагу потрібно на джерела, а не на країну походження. Потрібно лише виробити єдині правила і забезпечити їхнє функціонування. І проблема в нас у цьому, а не в тому, щоб захищатися від російських грошей.

— Чи спілкується зараз «помаранчева» команда? Бачите ви політичну перспективу для когось із колишніх «помаранчевих» лідерів?

— Звичайно, спілкуємось. Але я бачу перспективу, коли всі, незалежно від кольорів, як я казав, сядемо на корабель і по дорозі до Канева домовимося.

КАК ЖИТЬ ДАЛЬШЕ?

А ведь такой менталитет и у нас наблюдается! Очень удобный для власти.

http://video.i.ua/user/2989/25721/324077/?_rand=415976276

Так и будем жить?

авторитаризм в тоталитаризм?

Симптом страха
время публикации: 3 ноября 2011 г., 12:19 последнее обновление: 3 ноября 2011 г., 17:57
версия для печати сохранить в виде файла отправить по почте просмотр фотоиллюстраций

Виталий Портников

Виталий Портников

Лучшей возможности для перерастания авторитаризма в тоталитаризм, чем сейчас, в Украине уже не будет.

Украинские правоохранительные органы оказались в очевидном замешательстве после заявлений президента страны о скупке неизвестными лицами оружия и подготовке ими нападений на органы государственной власти. Если в первые минуты после заявления Януковича на заседании Кабинета министров эту информацию не смогли подтвердить ни в МВД, ни в СБУ, то спустя несколько часов в СМИ стали "сливать" информацию из анонимных источников, подтверждающих, что да - опасность существует, да еще какая!

Правоохранителей можно понять. Просто так подтвердить президентские слова они не могут. Для иллюстрации правдивости сказанного Януковичем необходим хоть один эпизод, хоть один задержанный, подтверждающий, что он готовил нападение. Спустя сутки в украинских правоохранительных структурах вспомнили о задержанных в Алупке и Торезе, которые среди своих намерений называли (или теперь будут называть, после соответствующей работы?) нападения на органы государственной власти.

Никаких реальных эпизодов в распоряжении МВД и СБУ нет - и, в отличие от не отвечающего за свои слова президента страны, они не могут позволить себе работать не с фактами, а с иллюзиями. Если подтверждать слова президента просто так - то с равным успехом можно направить журналистов в какую-нибудь ближайшую к их редакции психиатирическую лечебницу. И можно представить себе, какое количество желающих устроить вооруженное нападение мог бы найти там президент Янукович!

Тем не менее, к высказыванию Виктора Федоровича стоило бы отнестись серьезно. Это не только синдром безответственного отношения к своим словам и неуважения к согражданам, которым можно вешать на уши любую лапшу. Это еще и симптом параноидального страха. Из человека, который живет в таком страхе, рассказывает людям небылицы по телевизору, а возможно - и сам верит в свои рассказы - умелые "силовики" могут вить веревки, обменивая усиление президентской безопасности и защиту первого лица от мнимых заговорщиков на вседозволенность МВД и СБУ.

Пока что силовики стесняются подтверждать нелепицы - но пройдет немного времени и они начнут раскрывать мнимые заговоры и рассказывать о предотвращенных попытках государственных переворотов. Ну и под шумок расправляться с бизнес-конкурентами, которых в одночасье станут превращать в организаторов этих переворотов. Ничего нового - все это уже было в странах "третьего мира", было и в сталинском Советском Союзе.

Лучшей возможности для перерастания авторитаризма в тоталитаризм, чем сейчас, в Украине уже не будет - нищая дезориентированная страна, перепуганный президент, ушлые руководители силовых структур... До тоталитарной диктатуры, в которой Янукович может оказаться не только вождем, но и орудием чужой алчности, остается всего несколько шагов. Если, конечно, хватит денег. И если украинцы не опомнятся.

http://rus.newsru.ua/columnists/03Nov2011/simptom.html

И ГДЕ ЖЕ ПРАВДА? МЫ НЕ СКОРО УЗНАЕМ.

Брат Аслана Дикаева: убитый был не бандитом, а милиционером
02.11.2011 22:21

Для начала маленькая справка: редакция нашего сайта не искала связи с родственниками убитого 1 октября в Одессе Аслана Дикаева, его родной брат Адам сам позвонил к нам в редакцию. Мы не готовы заявить, что сказанная им информация — истина в последней инстанции, но многое из рассказа Адама Дикаева, как минимум, заставляет задуматься.

«Аслан Дикаев никогда не участвовал в гражданской войне в Чечне. Он служил в структуре Разведывательного управления Министерства обороны Российской Федерации, а потом, после демобилизации 7 лет прослужил в органах милиции. - рассказал Адам Дикаев. - Он никогда не был бандитом, он с бандитами боролся! Сами подумайте, смог бы ли стать убийцей человек, работающий в милиции?»

По словам Адама Дикаева, Аслан приехал в Украину 5 лет назад отдыхать в Крыму. Там на него, при посредничестве какого то бизнесмена вышли заместитель Министра МВД (Украины) и кто-то из начальства Одесской милиции. После этого он уволился с рядов российской милиции и перебрался в Украину. Здесь милиционеры пообещали ему и гражданство и вид на жительство (жил все это время он без необходимого пакета документов). Чем он конкретно занимался, Аслан не уточнял: сначала он говорил, что работает у бизнесмена охранником, потом — что у него есть кафе на берегу моря.

Больше он рассказал мне в прошлом году, когда я отдыхал в Одессе в санатории имени Чкалова. Он приехал ко мне и рассказал о связях с руководством украинской милиции и о том, что работает он на них.

Сейчас на территории России у убитого, кроме брата есть еще мать и 16 двоюродных братьев. Все они читают статьи в Интернете и недоумевают, почему в Украине из их брата — милиционера сделали киллера.

Адам Дикаев задается вопросом: почему героями спецоперации сделали тех, кто убил Аслана без суда и следствия, почему милиционеры не захотели добиться ни имен заказчиков убийств, ни обстоятельств этих убийств. Также брату убитого Дикаева невдомек: если Аслана не покрывало руководство милиции, где бы он раздобыл такой арсенал оружия, если ему его не дали, не предоставили жилье и транспорт.

Адам заметил, если у Аслана не было покровителей в милиции, то почему он больше суток сидел в отеле («Особняк» на Литературной, - ред.) и никуда не уезжал.

Кстати, Адам Дикаев также уточнил, что даже свой автомобиль марки БМВ он приобрел у одного из руководителей Крымского УБОПа.

По словам Адама, его брат собирался уехать из Украины, и именно поэтому милиция начала за ним охоту.

Редакция 048.ua ни в коем случае не обвиняет кого-либо из руководства украинской милиции. Но, как еще одна версия случившегося в Одессе, рассказ человека, представившегося родным братом Аслана Дикаева, безусловно, имеет право на жизнь.

КОМУ ДОВЕРЯЕШЬ? КОМУ УЖЕ ДОВЕРИЛ...

29.10.2011 11:35 Владимир Литвин имеет льготы как участник боевых действий - Кужель
Владимир Литвин имеет льготы как участник боевых действий - Кужель

Вице-премьер и лидер "Сильной Украины" Сергей Тигипко - амбициозный политик и хочет большего, чем имеет сейчас. Сначала он желает стать премьером, потом - президентом. Об этом в интервью "Газете по-украински" сказала его бывшая заместительница в партии Александра Кужель.

"У  "Регионов" очень упал рейтинг, а "Сильная Украина" топчется на их поле. Они убирают конкурента путем вливания в Партию регионов", - отметила она.

На вопрос, что вливание "Сильной Украины" в Партию регионов Тигипко будет легче проводить реформы, Кужель ответила:

"Вопрос - какие реформы? Хорошо, если проведут судебную реформу и сделают суды прозрачными. Тигипко хочет реализовать реформу льгот. Например, в Швеции раз в пять лет проверяют право на льготы. А у нас, бывает, заходишь в огромное здание - все в коврах, хрустале, а хозяин пишется инвалидом. Это постыдно. Председатель Верховной Рады Владимир Литвин имеет льготы как участник боевых действий ".

Депутаты тоже не чураются получать льготы как чернобыльцы.

"Многие народные депутаты получают 50 тысяч как чернобыльцы. Однажды за помощью ко мне обратилась женщина. Говорит: "Я родила от мужа-чернобыльца ребенка. Он нас бросил и ушел к другой женщине, у которой уже был ребенок. И льготы с мужем перешли к чужому ребенку". Таких ситуаций множество. Мы давали Тигипко предложения, как провести подготовительный этап реформирования льгот. Предлагаем разумные шаги, а они делают по-своему. Так какой смысл к ним идти, что это даст стране, людям? ".

Полностью интервью читайте здесь

Отметим, что Литвин даже не проходил срочную службу в Советской Армии, не говоря об участии в боевых действиях.

Джерело: <a href="http://gazeta.ua/ru/articles/politics/_vladimir-litvin-imeet-lgoty-kak-uchastnik-boevyh-dejstvij-kuzhel/407220">Gazeta.ua</a>

ХИ-ХИ, АЖ ПЛАКОТЬ ХОЧЕТСЯ

Высший административный суд Украины поступила жалоба на президента Виктора Януковича, в которой истец потребовал отменить указ главы государства о присвоении донецкому поэту Борису Белашу звания Героя Украины

Как пишет Дело, в сентябре истец опросил признать незаконным указ главы государства от 23 августа, которым Янукович присвоил звание Герой Украины Борису Белашу «за выдающийся личный вклад в обогащение национального культурно-художественного наследия, многолетнюю плодотворную творческую деятельность».

Исковые требования обоснованы тем, что данный Указ издан с нарушением статьи 6 Закона Украины «О государственных наградах Украины» согласно которой звание Герой Украины присваивается гражданам Украины за совершение выдающегося геройского поступка или выдающегося трудового достижения. Истец высказал сомнение относительно того, что Белаш является гражданином Украины и совершил выдающийся геройский поступок или выдающееся трудовое достижение.

Однако суд отказал в удовлетворении жалобы. Судьи мотивировали свое решение тем, что присвоение звания не касается самого истца и не затрагивает его прав, свобод или интересов.

Бывший народный депутат от Партии регионов, донецкий поэт и писатель Борис Белаш является членом Национального союза писателей Украины. Автор более 30 книг, выходивших в издательствах Донбасса, Киева, Москвы. Лауреат Всеукраинского конкурса «Колесо Золотой Фортуны». Заслуженный работник культуры Украины.

В одном из своих интервью Борис Белаш прокомментировал слухи о том, что он является любимым поэтом Виктора Януковича. Поэт с ними согласился. «Это, наверное, потому, что из всех поэтов он лучше всего знает меня, поскольку мы знакомы очень давно. Он меня тепло воспринимает. Виктор Федорович меня часто цитировал в нужную минуту, находя нужные строчки. Мои стихи иногда помогали ему ярче ответить на каверзные вопросы», - сказал писатель.

Одно из произведений Героя Украины:

Если стану я нардепом, Обеспечу свой народ Салом, яйцами и хлебом. Пусть потешит свой живот. Пусть он ложкой ест сметану, Напихается икрой, Возражать ему не стану. Я – такой! Завалю печеньем, кексом, Хочешь торт, трюфели – на! Если надо, то и сексом Угощу его сполна. И ни-ни, Ни в коем разе, Не за деньги, а за так. Ну а как же без фантазий Сексуальных? Да никак!

Продолжение читать обязательно:

http://www.unian.net/rus/news/news-453607.html