Украденная жизнь



Прошлые пару дней провел в Копенгагене, куда фирма отправила меня пообщаться с коллегами из Дании. Я должен сказать, что это были пара очень… revelating (извините, я лучше слова не подберу) дней, когда много каких-то отдельных фактов, ощущений и мыслей складываются в один целостный пазл, и некоторые грани нашего бытия выступают настолько остро и рельефно, что буквально испытываешь боль от их осознания. Прям на луну выть хочется, серьезно.

Сначала небольшая экспозиция, которая к Копенгагену имеет такое себе отношение, но которая важна: у нас в конторе работает чувак из Ирана. Я весьма удивился, когда увидел, как он заказывает пиво, и еще больше удивился свинине в его меню.

Потом оказалось, что про Иран и его внутренние терки я знаю так же мало, как про нотную грамоту, и что у них там все совсем не так, как нам отсюда кажется. Что “настоящие” персы ненавидят арабов, ислам и весь этот пиздец. Что они там, например, очень даже рады прибухнуть винишко и не только (и даже не только персы рады, ага). И много-много всего другого, что я пока пытаюсь уложить у себя в голове.

И там же, за бокалом пива и говяжьим стейком, другой чувак из Индии рассказывал про то, какой пиздец у них в Мумбаи в сезон дождей. А я пытался объяснить всем, что pork fat — это сало, и это вкусно, если его уметь засолить с нужными специями.

Это все само по себе интересно: я из Украины во время поездки в Скандинавию узнаю от коллег про тонкости внутренних терок в Иране и какой пиздец этот ваш Мумбаи. Перекресток миров, культур и эпох, ага. Это само по себе интересно, в общем, и заслуживает отдельного осмысления, но я и не про это хотел поделиться.

Так вот, я сначала гулял по улицам этого чудесного и невероятного города, где у людей открытые и светлые лица, и смотрел… ну, на очередной красивый город. Вена, например, тоже может в дворцы, а Стокгольм в офигенные ратуши. И брусчатка на Лютеранской не хуже, в общем-то.

Да и люди в большинстве цивилизованных стран тоже вполне дружелюбны и открыты. И вот я гулял, смотрел, и ничего особо не видел, пока мимо не прошла толпа студентов, у которых посвящение в первокурсники. Не тошнотная тягомотина совковых вузов, а чисто их студенческий тусняк с музыкой, пивом и беззаботным весельем. То есть, у нас тоже народ развлекался, и мы тоже были беззаботные распиздяи, но все дело в том, где и когда ты веселый распиздяй.

Я в какой-то момент совсем по-другому посмотрел на город вокруг. Я посмотрел на Копенгаген, как на город, где могли бы пройти МОИ студенческие года. Где Я мог бы гулять по красивым улицам, общаться с необычными людьми, и узнавать из первых рук про другие культуры. Где вокруг были бы не мрачные озлобленные рожи людей, ведущих борьбу за выживание с младшей школы, до очереди в пенсионном фонде, а открытые лица людей, которые охотно идут на контакт и спокойно помогают приезжим.

Понимаете, я на минуту даже не представил, а вот ПРОЧУВСТВОВАЛ, насколько иным был бы мой мир, проведи я свое студенчество ТАМ. Не обязательно конкретно в Копенгагене, просто в интересном и чистом городе, населенном интересными и открытыми людьми.

И тут я понял, как же сильно меня ОБОКРАЛИ. Как сто лет назад нас ВСЕХ обокрали. У нас украли намного больше, чем деньги или даже жизни. У нас отняли само умение жить как нормальные люди. Я знаю, что мне не передать всю глубину этого ощущения ни текстом или картинкой, но это то, как все обстоит. У нас. Отняли. Возможность. Жить. Как. Люди.
Просто. Вдумайтесь.

Это отняли у меня, у тебя, у него и у нее. Это украли у наших родителей и у их родителей. Сотни миллионов душ обрекли жить в каком-то вечном мраке, где человек человеку волк, а непривычное — это опасное и враждебное. Как сто лет назад тень легла, так все живое и изуродовало. И уродство тут теперь — быть человеком. А быть не-человеком — норма. И живем мы, соответственно не как люди.

Я не хочу никаких выводов делать, или мораль составлять. Это не про мораль пост, это про ощущения.

Хотя нет, мораль, все же подведу один итог. Мы, конечно, должны попробовать начать жить как люди у себя дома. Обязаны вернуть все то, что у нас украли, и восстановить то, что за сто лет разрушили.

Но если не получится — спасти своих детей, и любой ценой вытолкнуть их из этого проклятого болота. Пускай хоть у них будет возможность взрослеть среди людей, а не среди озлобленных на весь мир, и вечно всем недовольных морлоков. Незачем им вообще знать, что это такое — жить не как люди.

Urchin Fog

Шок! Порошенко витратив 5.7 млн за два дні!

  • 17.08.21, 09:14

На жаль, ніхто не пише, що П"ятий Президент витратив ці кошти на закупівлю оптичного та деякого іншого устаткування для ВСУ перед поїздкою на лінію фронту.
Кожен годує ту армію, яку вважає за доцільне.

Тепер живіть із цим.


21 липня 1953 рік, Німеччина

  • 23.07.21, 15:51
Нещодавна була річниця одної події, про яку мало хто пам"ятає, хоча вона входить в дуже довгий перелік злочинів, які вчинив СРСР.
21 липня 1953 років Москва зажадала від США припинити роздачу безкоштовної їжі жителям Східного Берліна, котрі масово виступили за поліпшення рівня життя, припинення репресій і проведення вільних виборів... (дивно, вони ж жили тепер по канонам самої вільної країни світу) Повстання та повстаючі були придушені радянськими танками - це за 15 років до другого танкового заїзду по Європі.
Весь побудований СРСР соціалістичний концтабір в одному фото


А що там дерева?

  • 23.06.21, 19:23
Почали вже саджати отой охуліард дерев чи поки всі ямки до одної не викопають - не почнуть?
Хтось з вельми розумних коментаторів стверджував, що "всьо рєальна". І лісохазяйства справляться, і команди "сажатєлєй" є, і навіть місце під оту всю тайгу - теж є...
Чувак, ну так шо там?

Пішов з життя Слава Се

Пішов з життя латвійський письменник і сценарист В'ячеслав Солдатенко, відомий під всевдонімом Слава Се. Йому було 52 роки, повідомляє телеканал LTV7.

3 червня В'ячеслав був госпіталізований в одну з ризьких лікарень з двобічною пневмонією, викликаною інфекцією Covid-19. Цього разу лікарі програли бій ...

В кінці нульових ризький сантехнік, бард і психолог В'ячеслав Солдатенко здійняв в повітря інтернет своїми нотатками в "Живому журналі", які він публікував під псевдонімом Слава Се і портретом Адріано Челентано. Історії одного розлучення, двох дочок і непоказного здорованя, чия "чоловіча самотність пахне хом'ячком", зібрали навколо автора десятки тисяч відданих фоловерів і, в кінцевому рахунку, вилилися в книгу "Сантехнік, його кіт, дружина та інші подробиці", чий тираж найбільше російське видавництво "АСТ" додруковувало кілька разів. У тому ж році віддані читачі довели Славу Се до премії Інтернет-сервісу "Імхонет" в номінації "Улюблені журналісти". За першою книгою була видана друга, третя, четверта ...

Паралельно Слава Се став затребуваним співавтором і автором сценаріїв для фільмів і мультфільмів, серед яких "Джентльмени, удачі!" і "Три богатирі: хід конем" ... В цьому році Слава Се викладав на своїй фейсбук-сторінці захоплюючі пости, в яких розповідав про творчі зустрічі. Також він описував, як йде робота над сценарієм до фільму латишського продюсера і режисера Андрія Екіса. Був сповнений надій. "Режисер Андрейс Екіса називає мене генієм, - писав Слава Се. - Він каже діалоги вражаючі, а колізії як наркотик. Він не міг відірватися, читав всю ніч. Я прошу знайти хоча б один грішок, щоб мені дивитися у дзеркало, не встаючи перед собою на коліна. Режисер так і бути, знаходить. Головний герой надто злий, його треба зробити добрим ... "

звідси

Бог зазвичай не обмежується одним талантом, коли наділяє ним людину, а дає декілька. Слава непогано грав на гітарі та співав.




Євгену Коновальцю - 130

  • 14.06.21, 12:53

Сьогодні 130 років від дня народження Євгена Коновальця.
Він був справжнім Героєм. Воїном. Інтелектуалом.
Щиро любив свою землю і націю – тому присвятив їм себе і своє життя.

Герої не вмирають. Слава Провіднику!

John Sidney McCain III

  • 05.06.21, 10:48

Джон Маккейн вийшов після п'яти з половиною років у в'єтнамській катівні Ханой Хілтон повністю сивим.
Після полону він став курсантом Національної військової академії США, де написав роботу з рекомендаціями щодо зміни правил поведінки в полоні:
«У майбутньому, якщо противник для досягнення своїх пропагандистських цілей почне публікувати нелояльні до нашої країни заяви, нібито зроблені американськими полоненими, уряд Сполучених Штатів має встановити політику, через яку будь-яка подібна заява буде вважатися отриманою за допомогою жорстокого поводження.
Сполучені Штати не мають сподіватися, що всі зможуть успішно опиратися в полоні».

Редиска

Режим доковырялся до мышей.
Уже иллюзий нет у алкашей.
Бастует цех. Шумят домохозяйки.
Подростки ходят в красно-белой майке,
читают интернет и Телеграм,
не верят в телевизор ни на грамм,
не слушают речей политрука.
Просрал страну. Лояльными пока
остались лишь менты и КГБ.
Но это, как мы знаем, вещь в себе —
до той поры, пока им деньги платят.
А если денег завтра вдруг не хватит,
то будет миллион людей с ружьем.

А мне, в преклонном возрасте моём,
пора уже подумать и про отдых —
о теплых тапках, минеральных водах,
да только на кого оставить трон?
Над ним уже кружатся сто ворон
и непонятно, кто у них вожак.
Ведь должен быть какой-то главный враг,
которого казнить — и тишина.
И снова будет тихая страна.
Домохозяйки, алкаши и дети
напишут комплименты в интернете.
Доярки, хлеборобы, кузнецы —
все поведут себя как молодцы
и понесут к моим портретам розы.
Опять как в детстве расцветут колхозы
и ждать никто не будет перемен
(чья суть — лишь прозябание и тлен,
в отличие от нынешнего счастья —
полнейшей несменяемости власти).

Но подлый враг уже подкрался близко.
Вчера, представьте, утром ем редиску.
Чуть надкусал с боков, — вот так, вот так —
Гляжу — преступный красно-белый флаг!
Почти в моей тарелке и во рту!
Чуть отдышался. Думаю — пойду
смотреть хоккей. А там играл Спартак.
И что-то с их эмблемою не так.
У каждого спортсмена и фаната
цвета такие, будто страны НАТО
решили мне опошлить весь хоккей!
Ну ладно, гады, думаю, окей...
Пошел в тюрьму понаблюдать расстрел.
Обычно круто. Тут — смотрел, смотрел...
лишь красное пятно на белом теле!
Ну я не понимаю в самом деле...
Ну как им это удается?! Как?!
Изображают красно-белый флаг
когда уже и перестали жить!

Всё, думаю. Пора идти ловить
зачинщика. Но где тот враг реальный?
В России — хорошо, у них Навальный.
А я давно зачистил огород.
Но кто-то ж баламутит мой народ?
Не сам же он стремится вон из клетки?

И в этот миг доносят из разведки —
есть самолет с врагом! Готов удар!
Тревога по войскам! Гудит радар!
Спецназ для орденов готовит китель!
Последний мой исправный истребитель
взлетает с поля, колыхая рожь!
Мой штаб для новостей готовит ложь.
Все на захват чужого самолета!
И ну наперебой пугать пилота —
и атомною станцией, и БУКом...
В итоге — двух студентов с ноутбуком
ссадили и отправили в тюрьму.

И я вот, если честно, по уму,
реально ждал какого-то финала —
конец протеста, телеграм-канала,
откат в родное детство и колхоз...
А тут — эффекта нет. А мир всерьез
воспринял шутку. Вот ведь дураки!
Уже нигде не подают руки.
Уже моих послов послали в жопу.
Уже закрыты рейсы на Европу.
А мне ещё с утра звонит ХАМАС:
«Ты чо в натуре подставляешь нас?
Кафир усатый лысый безбородый?
Свободу палестинскому народу!»

Послал их нахер. Трубку положил.
Опять звонок. На этот раз — ИГИЛ.
Кричат: «Не поступают так в ИГИЛе!
Мы всем ИГИЛом это осудили
и шлём из катакомб лучи говна!»

Потом звонит какая-то страна
с акцентом как у Северной Кореи.
И говорит: «Ты должен быть добрее!
Ты там совсем попутал берега!
Ты приобрел в моем лице врага!
И стал для нас вчера страной-изгоем!
И чучело твое я перед строем
торжественно вчера в Пхеньяне сжег...»

Я отключил звонок. Поспать прилег,
и вроде даже начал видеть сны...
Тут прямо у кровати из стены
выходит тень маньяка Чикатило!
И тоже в грубой форме осудила!

Я встал и сделал Путину звонок.
И он мне говорит: «Держись, сынок!
У нас всё то же самое в стране.
Всё держится на палках и говне.
Говна всё больше. Палки бить устали.
И внешние враги уже достали.
И с внутренним врагом веду войну.
Сынок, давай куплю твою страну?
Возьму за полцены. Возможен бартер.
Она — недостающий пазл на карту.
Я ж, как ты помнишь, коллекционер:
хочу себе собрать СССР.
Как в нашем детстве. Помнишь, мы сидели
и клеили с вожатыми модели —
машинок, самолетов, кораблей...
Продай страну. Ну правда, не жалей.
Я собираю их по барахолкам.
Модель уже не будет ездить толком,
но я покрашу, посажу на клей...
Не торопись, подумай пару дней...»

Я понимаю: он несет херню.
Но если вдруг решусь, перезвоню.

(с) Лео Каганов

Трохи прекрасного від Ігоря Губермана

  • 27.05.21, 14:03
Коли читаєш "Пожилые записки" Ігоря Губермана

    Приятель мой когда-то жил в Ташкенте, по соседству с ними обитала дружная еврейская семья: мать с отцом и три сына.

    Все четверо мужчин были огромными и очень здоровыми, работали на мясокомбинате в цехе забоя. Я вспоминаю их, когда мне говорят, что мы – народ непьющий. Эти вставали каждый день в пять утра, выпивали по стакану водки (гладкому, а не граненому) и шли на работу.

    И только вернувшись, ели, хотя на работе тоже пили – на работе пили все. И тут один из сыновей женился. Новобрачная была росточка кукольного (из приличной, уважаемой семьи: дочь портного) и своего гиганта-мужа боготворила до того, что даже дышала реже, когда смотрела на него. И спросила она как-то у свекрови (беспокоить мужа не осмелясь):

    – Мама, а почему Боря с утра пьет водку, а не завтракает кофе с булочкой?

    И мать (её все в доме уважали, в семье царил матриархат) немедля громко закричала:

    – Борух, тут вот Роза интересуется, чего ты, как гой-босяк, пьешь с утра водку, а не кофе с булочкой?

    Двухметровый Борух чуть подумал, наклонился ближе к невысокой матери и почтительно сказал ей:

    – Мама, но кто ж это с утра осилит кофе с булочкой?

Патерналізм vs капіталізм, або як просрати все

  • 08.05.21, 11:12


З 1829 року Куба - перша країна в Іберо-Америці (включаючи Іспанію і Португалію), яка починає використовувати пароплави в морських перевезеннях.
1837 рік - третя країна в світі (після Англії і США), в якій побудована залізниця.
1847 рік - перша країна в Америці, в якій починає застосовуватися ефір в анестезії при хірургічних операціях.
1877 рік - перша країна в світі, в якій демонструється використання електрики в промисловості.
1881 рік - на Кубі розгадана найстрашніша тропічна хвороба того часу - жовта лихоманка - і винайдено ліки, що використовуються до цих пір. Відкривачем був кубинський лікар Карлос Финлаі.
1889 рік - на Кубі встановлено перше в Іберо-Америці (включаючи Іспанію і Португалію) і друге в Америках, після США, вуличне освітлення.
Між 1825 і до незалежності в 1898 році Куба була джерелом 60-75% доходу іспанської скарбниці.
1900 рік - на Кубі з'являються перші в Латинській Америці автомобілі. Першою в Америці та Іспанії жінкою-водієм стала кубинка Рене Мендес Капоте.
1906 рік - Гавана - перше місто в світі, в якому встановлена телефонія з прямим набором (не через «оператора», а з дисковими телефонними апаратами).
1907 рік - в Гавані вперше в Латинській Америці (включаючи Іспанію) відкривається рентгенологічне відділення.
З 1915 по 1959 рік - кубинське песо (peso cubano) - єдина валюта в світі, яка за 44 роки знецінилася відносно долара США всього лиш на 1 цент.
1918 рік - перша країна в Америці, включаючи також Іспанію і Португалію, яка дозволила розлучення.
1922 рік - друга країна в світі, яка відкрила радіостанцію і перша в світі передала по радіо концерт і регулярні новини.
У 1928 році на Кубі було вже 68 радіостанцій, 43 з яких - в Гавані. За цим показником Куба займала 4-е місце в світі після США, Канади та СРСР і перше місце в світі за кількістю радіостанцій на кількість населення і таку маленьку територію.
Куба - перша країна в світі, випустила радіовиставу (радіоспектакль) та стала родоначальником радіосеріалів, в майбутньому - телесеріалів. Таким чином, Кубу вважають батьківщиною телесеріалів. Автор першої постановки - кубинець Фелікс Кайнет (Flix Caignet)
1929 рік - заснована авіакомпанія Cubana de Aviacin, одна з перших комерційних авіакомпаній світу.
1935 рік - Куба стає найбільшою латиноамериканською країною за кількістю експорту радіосеріалів і радіосценаріїв.
1937 рік - Куба першою в Латинській Америці прийняла закон про 8-годинний робочий день і про мінімальну заробітну плату.
1940 рік - перший в світі президент - мулат (від чорної матері і батька-мулата), обраний абсолютною більшістю кубинців. При цьому на Кубі тоді, як і зараз, більшість населення - білі. Як не дивно, ним став майбутній диктатор - Фульхенсіо Батіста (Fulgencio Batista y Zaldvar).
1940 рік - на Кубі прийнята сама просунута в Іберо-Америці (включаючи Іспанію і Португалію) конституція, серед її досягнень: вперше в Латинській Америці встановлені рівні в усьому права між чоловіками і жінками, між расами тощо. В Іспанії жінка отримала рівні з чоловіком права лише в 1976 році.
1950 рік - друга країна в світі, яка відкрила телевізійну станцію і студію. Куба стає телевізійним центром Латинської Америки, Гавана стає центром шоу-бізнесу Латинської Америки (зараз цей центр - Майамі).
1952 рік - перший в світі житловий будинок з бетону побудовано в Гавані (будівля El Focsa).
1954 рік - Куба - країна з найбільшою кількістю корів і биків на душу населення в світі. У той же час Куба - третя в світі країна за споживанням м'яса на душу населення (слідом за Аргентиною і Уругваєм).
1955 рік - друга країна в Латинській Америці (включаючи Іспанію) після Уругваю з найменшим рівнем дитячої смертності (33,4 на тисячу новонароджених).
1956 рік - ООН визнала Кубу латиноамериканською країною з найменшою кількістю безграмотного населення (23%, для того часу це була низька цифра). У Гаїті було 90% неписьменних, в Іспанії, Сальвадорі, Гватемалі, Болівії, Венесуелі, Бразилії, Перу, Домініканській республіці - трохи більше 50%.
1957 рік - ООН визнає Кубу країною з одним з кращих медичних показників в світі і кращим в Латинській Америці та Іспанії. На Кубі був 1 кваліфікований лікар-фахівець на 957 жителів.
1957 рік - сама електрифікована країна в Латинській Америці з найвищою кількістю електрифікації житлових будинків (83%) і жител з туалетом і з усіма зручностями (80%). Ці показники були одними з найвищих у світі.
1957 рік - за кількістю споживаних щодня калорій кожним кубинцем - 2870 - Куба була другою після Уругваю.
1957 рік - Гавана - друге місто в світі, в якому відкрився 3D кінотеатр і кінотеатр-мультизал. Гавана була містом з найбільшою кількістю кінозалів в світі - 358 - обганяючи Нью-Йорк, Париж, Лондон і всі інші міста світу.
1958 рік - друга країна в світі, яка почала трансляцію кольорового ТБ і масовий продаж кольорових телевізорів (у багатьох будинках досі стоять ці телевізори).
1958 рік - третя країна в Латинській Америці за кількістю автомобілів (160 тисяч, тобто одна машина на 38 кубинців). Перша країна в ЛА за кількістю електроприладів в будинках кубинців. Перше місце в світі по довжині залізниць на кв. км і за кількістю радіоприймачів в світі (1 на 2 осіб).
З 1950 по 1958 рік Куба займала друге / третє місця за доходами населення в Іберо-Америці, обганяючи Італію і більш ніж в 2 рази Іспанію. Незважаючи на невелику площу і всього 6,5 мільйона чоловік населення, в 1958 році Куба займала 29-е місце серед світових економік, набагато попереду всіх країн Латинської Америки, Іспанії, Італії, Португалії.
1958 рік - відповідно до Міжнародної організації праці, по середній зарплаті робочих Куба - на восьмому місці в світі (після США, Канади, Швеції, Швейцарії, Нової Зеландії, Данії та Норвегії), а по доходах селян - на сьомому місці в світі. Рівень безробіття - один з найнижчих в світі - 7,07%. Всього працюючого населення на Кубі в 1958 році - 2 204 000 чоловік.
Крім усього цього, до 1958 року Куба була країною з найкращим дорожнім покриттям в Латинській Америці, з найбільшою кількістю супермаркетів в Латинській Америці, з найсучаснішим аеропортом (Гавана), з найбільшими іноземними інвестиціями і з найбільшим в Америці бюджетом на збереження історичних і архітектурних пам'яток...

А потім їх звільнили комуністи...

Віктор Коров'янко