Профиль

rutzit

rutzit

Украина, Каменец-Подольский

Рейтинг в разделе:

Свежие фотографии

На літо втрачено права...

На літо втрачено права.

Холодним полем ходить пустка.

І осінь – золота вдова

На небо ночі в’яже хустку.

Бринить скорботою сльота.

Мовчить природа простодушно,

Бо нині навіть самота

Така чаруюча і слушна.


За річкою вечір тоне...

За річкою вечір тоне.

Немає думок і лиць.

Там ходять туманні коні,

І сіно беруть з копиць.

Прозорі пливуть печалі,

І хмарний посинів жмут.

А далі… не треба далі,

Достатньо того, що тут.


Жива печаль холодної пори...

Жива печаль холодної пори.

Бере за плечі непомітно втома.

Знайомий світ, знайомі кольори

Ізнов спектакль показують знайомий.

Не смієш дихать. Нащо зайвий звук?

Та я і сам неначе нетутешній.

І котить сонце в ніч небесний жук,

І падолист обтрушує черешні.


Відпочинь. Бачиш, осінь зібрала мозаїку?

Відпочинь. Бачиш, осінь зібрала мозаїку?

Подивись, як танцює вона незрівнянною примою,

Бо великі міста, зазвичай, посередні прозаїки,

І без неї не тішать душі незвичайною римою.

А такого не купиш. Запасів не зробиш із надлишком.

Не опишеш дослівно ніякою звучною мовою.

Це звичайна пора для такого незвичного затишку,

У якому і кава без цукру здається медовою.



Не засмучуйтесь, осене!

Не засмучуйтесь, осене!

Нащо сльози гіркі?

Вам ще потім морозами

Малювати зірки.

Для такої трагічності

Це даремні труди:

Не придумано вічності

Навіть для самоти.

Тож не будьте Ви сірою,

Не розводьте росу,

Я у Вас й досі вірую,

І у Вашу красу.

 

Намалюйся і зникни...

Намалюйся і зникни,

А душі не тривож.

Стане осінь у вікна

Сивий сіяти дощ.

Змиє спрагу і втому,

Змінить неба фасон,

Тільки тіні знайомі

Боронитимуть сон.



Потім буде все...

А потім буде…

Потім буде все,

Чого хотілось

Літом голосистим,

Покриються туманами шосе,

І стане світ

Палаючо-барвистим.

І те, що віком

В прірву не змело,

Покинути ніколи не посміє.

І буде чай,

І споминів тепло.

І будеш ти.

І затишок.

І мрія.

 

Пливли човни у небі білопінні...

Пливли човни у небі білопінні,

Везли кудись перейдені часи,

І ліс дививсь волого і шипшинно

На поле, що згубило голоси.

А в полі тім, за пагорба окрайцем,

Де сонця падав соковитий плід,

Доба у ніч скакала диким зайцем,

І у ріллю вкарбовувала слід.


Стояв самотній верболоз...

Де нещодавно журавлі

На крилах несли втіху,

Зима літала на мітлі,

І світ трусила сміхом.

Світивсь крижинками мороз,

А в голубій долині

Стояв самотній верболоз,

І бачив сни осінні.



Де дивний сад мене чекає...

Холодне небо металеве

Повільне цокання хвилин.

Повзе дорога черешнева

Межи розораних долин.

Сидить зоря на небокраї,

Доба рушає за поріг,

Де дивний сад мене чекає,

І навіть яблучко зберіг.