Профиль

rutzit

rutzit

Украина, Каменец-Подольский

Рейтинг в разделе:

Последние статьи

Свежие фотографии

А вечір був...

А вечір був мов писаний у Книзі,

В якій казалось, що усе мине,

На обрії сиділи хмари сизі,

Пришестя виглядаючи нічне.

Зірок у небі вже було чимало,

Якесь у серці тануло ім’я,

Й мені минало, все мені минало:

І видане, і віддане, і я.



І от зима…

І от зима… Подвір’я оніміло

(навіщо слів порожня метушня?)

Виблискують сніжинки білі-білі

У срібній гриві хмарного коня.

Якесь тепло розлито понад світом,

Хоча морозом світиться блакить,

І огортає душу оксамитом,

Та чайник розтривожений кипить.


Учора хвилювалися сичі...

Учора хвилювалися сичі,

У темряві котилось «пугу-пугу»,

Дрімало небо в часу на плечі

І марення дивилося про тугу.

Холодний місяць дерся через ліс,

Зірки неквапом малювали коло,

І обережно вітер хмару ніс,

Немов боявся кинути додолу.



Зима іде, напевне, пішки...

Зима іде, напевне, пішки,

Ще й зупиняється щомиті,

Гризе цукерки та горішки

І розглядає все на світі.

А потім до самого ранку

Лягає під кущем безсила.

Уже приходила Маланка,

Та снігу так і не зустріла.



Мишине військо

У війська мишиного

Слави немало,

І служать там майже

Самі генерали.

Була б невідомою

Армія та,

Якби не труди

Рядового Кота.


мал. Рини Зенюк



Конкістадор

Конкістадоре! Тут тобі не раді:

Ніхто ще не любив скажених псів.

Іди своє шукати Ельдорадо

В любові, а не в плетиві лісів.

Ти ж пропадеш у просторах Вест-Інду

На п’ять, на десять чи на двадцять літ,

Твоя зів’яне з горя Розалінда,

І у сльозах покине білий світ.

Ти ж крові тут залишиш ціле море!

Держави перетвориш на сміття!

Не раді тут тобі, конкістадоре.

Іди додому і плоди життя.



Привид

Потворний привид

Вічної зими

У вікна заглядає,

Шкірить ікла.

Бо він лихий

Від того, що є ми

На цій Землі,

І досі ще не зникли.

Він хоче крові.

Він без жертв – ніхто.

Його дратують

Розуміння лиця.

І тішиться Верховне Шапіто,

Нікчемним блазням все

«яка різниця?»


За сріблотканим океаном...

За сріблотканим океаном,

Де пахнуть цитрусом віки,

Прозорим ранішнім туманом

Мої клубочаться думки.

А в небі – крила лебедині,

А у квітках – бджолиний труд,

Тож не шукай мене, людино,

В холоднім натовпі отут.


А хмари йшли із моря воду пити...

А хмари йшли із моря воду пити,

І щось шуміло поруч, у ліску,

А ми на пляжі, ще маленькі діти,

Величні замки зводили з піску.

В нас не було і крихітки печалі,

Дзеленькав сріблом кожен голосок,

Бо ми не знали, ми іще не знали

Наскільки ненадійний той пісок.




Не тлій зажурою, Адаме...

Не тлій зажурою, Адаме,

І безнадією не тлій:

Земля вагітніє плодами,

Вона прекрасна, друже мій!

Тож не ховай у сльози очі,

Без того вистачає смут,

Едем є скрізь, як сам захочеш

І не поскупишся на труд.



Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
266
предыдущая
следующая