Ліс оголивсь. Йому не соромно, І не бентежиться йому, Земне й небесне знову порівно У осінь дивиться німу. Холодний день зітхає втомлено, І там, де снів стоїть стіна, Порожнім полем ходять спомини І літа губиться луна. [Приєднана картинка]

ці небеса і осінь неминуча і жовтолист як символ перемін де зорі в душу дивляться колючі і ходить день до ночі на уклін і ці думки про простоту і вічне про у віках загублене святе де щось було до пам’яті дотичне та білим сном і досі там цвіте[Приєднана картинка]

Чи небо весняне, Чи небо осіннє, Чи інші кермують забави сезонів, Людина – людинозалежне створіння Від вибуху Всесвіту Й до Всесвіту скону. Людина людині і сонце, і зорі В годину мажорну, В годину мінорну, Людина людині – Той острів у морі, Який захистить Від нещадного шторму. Людина людину П’янить і тривожить, Людина в людині Блукає луною… Людину пошли мені, Прошу, мій Боже, І дай їй зустрітися, Боже, Зі мною.[Приєднана картинка]

Не озивайсь. Мовчи. Мовчи. Мовчи на день, на ніч, на вічне, Слова сховай у горлі кличні У іншу дійсність ідучи. І там, за краєм дивини, Де звично царствує буденне, Де не вартують одкровення, Мене тихенько пом’яни.[Приєднана картинка]

Так треба: літо відбулося, Пішло у сни без мелодрам, Ліси зелені гублять коси, У дуплах холодно медам, Останні зерна ронить колос, Тепла виводиться дурман, І вечори зітхають вголос, І світ ховається в туман.[Приєднана картинка]

У пору ту, де ночі сила, І бродять думи кочові, Пухнаста зіронька злетіла Та загубилась у траві. Хитнулись тіні з переляку, Туман зворушивсь уві сні, І хтось невидимий заплакав, І зажурилося мені.[Приєднана картинка]

Тому що день. Тому що світ. Тому що гори і долини. Тому що сонячний політ. Тому що вітер без упину. Тому що квіти і сніги, І невмирущі пори року. Тому що дивляться зірки В озера чисті і глибокі. Тому що ніжність німоти Мішає помисли і карти. Тому що є у всьому ти, За це отут побути варто.[Приєднана картинка]

І ніч мовчить, і ліс, і птиці Згубили ноти золоті, Мовчать тумани блідолиці В пустопорожній темноті. Навшпиньки вітер ходить лугом, У травах сплять минулі дні, І ти поспи. Немає туги, Є тільки тиша в тишині.[Приєднана картинка]

Гроза проходить над садами, Б’є блискавиці жовтий нерв, І небо вогкими губами Цілує маківки дерев. Спекотний день звалився в Лету, Сплітає дощ прозору сіть, Тікає гуска в очерети, Вода за гускою кипить.[Приєднана картинка]

Ще світ не спить, і сонцю ще далеко, На овиді танцюють міражі, Тримає степ в долонях сизу спеку Та марить про тумани і дощі. З торбами за плечима ходять міфи – Безсмертні свідки згублених століть, Потомлені лежать в могилах скіфи І ковила нерушена стоїть.[Приєднана картинка]