Коротка довідка про життєвий і творчий шлях Лесі Українки

(з книги «Леся Українка. Сюжети з життя: фотокнига»/Автори-упорядники:

Н. Чіп, І Веремєєва. - Київ: ТОВ «Спалах», 2001. – 166 с.)

«Лариса Петрівна Косач-Квітка, велика українська поетеса і драматург, відома світові під іменем Лесі Українки - одна з найвизначніших постатей в історії національної культури. Вона належить до того неширокого кола геніальних особистостей, що своїм талантом і звитяжною працею підносять і звеличують дух народу, до якого належать, відкривають йому ширші горизонти буття, дають поштовх до повноцінного самовідчуття і розвитку.

Народилася Леся Українка 25 (13 за ст. стилем) лютого 1871 р. в місті Новоград-Волинському. Вона була другою дитиною в сім’ї голови повітового з’їзду мирових посередників Петра Антоновича Косача. Мати Лесі, Ольга Петрівна Косач, походила з старовинного роду Драгоманових. Михайло Петрович Драгоманов – видатний український вчений, історик, філософ, фольклорист, громадський діяч - рідний брат Лесиної матері. Леся Українка все життя вважала свого дядька М.П.Драгоманова духовним наставником і вчителем. Сама Ольга Петрівна теж була відомою письменницею (літературний псевдонім – Олена Пчілка), етнографом, видавцем (під її орудою виходили у 1907-1916 рр. українські часописи "Рідний край" і "Молода Україна"). Дитинство Лариси Косач проходило серед мальовничих лісів та озер Волині. Чутлива дівчинка всім єством вбирала красу рідного краю, його пісні та легенди. Через роки ці враження перелилися в поетичні строфи, в безсмертну мелодію "Лісової пісні"...

Першим товаришем Лесі по дитячих іграх став старший брат Михайло (1869 р. нар.). Вони були настільки нерозлучні, що рідні жартома називали їх спільним ім’ям – "Мишелосіє". Дружба ця тривала ціле життя.

У чотири роки Леся навчилася читати, а у вісім – написала першого вірша. Цей вірш, "Надія", сповнений зовсім недитячим сумом, виник через глибокі переживання дівчинки, пов’язані з арештом і засланням Лесиної тітки Олени Антонівни Косач, яка брала участь у політичному русі, спрямованому проти російського самодержавства.

1879 р. у зв’язку з переводом батька на службу до Луцька, туди переїжджає вся родина Косачів, в якій на той час вже було троє дітей (1877 р. народилася Лесина сестра Ольга). Того ж року Петро Антонович придбав землю (близько 500 га) в селі Колодяжному поблизу м.Ковеля, почав розбудову будинків для сім’ї. Колодяжне згодом стало справжнім родинним гніздом Косачів.

На самому початку 1881 р. Леся сильно застудилася. Так почалася тяжка недуга – туберкульоз кісток, яка мучила поетесу все життя, і боротьбу з якою вона сама назвала "тридцятилітньою війною".

Через хворобу Леся Українка ніколи не навчалася ні в гімназії, ні в будь-яких інших навчальних закладах. Спочатку вона опановувала науки разом з братом Михайлом у приватних вчителів (зокрема вивчала грецьку і латинську мови), згодом з допомогою матері оволоділа німецькою і французькою.

Займаючись самостійно, Леся вивчила багато іноземних мов, досконало знала історію, світову літературу, філософію. Вона стала однією з найосвіченіших жінок свого часу.

Хвороба поклала край ще одному захопленню поетеси – серйозному навчанню грі на фортепіано. За думкою рідних, у Лесі були здібності до музики, не менші, ніж до поезії. Проте туберкульозний процес кісток лівої руки, прооперованої у 1883 р., не дав змоги вповні розвинути цей талант.

У листопаді 1884 р. львівський часопис "Зоря" надрукував поезію "Конвалія". Це перший друкований твір юної поетеси Лариси Косач, підписаний іменем "Леся Українка".

За порадою матері Леся і Михайло Косачі перекладають "Вечори на хуторі під Диканькою" М.Гоголя. Згодом у світ вийшла книжка: Гоголь М.

Вечорниці (Оповідання...). Переклад Михайла Обачного (псевдонім М.Косача. – Авт.) й Лесі Українки, під редакцією Олени Пчілки. Львів, 1885.

У червні 1887 р у Львові вийшов з друку альманах "Перший вінок", в якому опубліковано поему Лесі Українки "Русалка" та кілька поезій.

Наприкінці 1880-х – на початку 1890-х рр. Леся Українка бере активну участь в об’єднанні молодих українських літераторів "Плеяда". На засіданнях гуртка обговорювались літературні твори, проводилися конкурси перекладів.

Своїм завданням плеядівці ставили розвиток української літератури в контексті загальноєвропейської. Роботою молодих письменників опікувалися старші товариші – композитор Микола Лисенко, письменник Михайло Старицький, Олена Пчілка.

На той час Леся Українка – вже сформована творча особистість з ясними цілями та твердими переконаннями. У її доробку чимало досконалих поезій, серед яких є справжні шедеври, прозові твори, переклади з Г.Гейне, А.Міцкевича, Гомера, В.Гюго. Вона пише навіть "Стародавню історію східних народів". Книга ця була створена для допомоги у навчанні молодшим сестрам і брату. (Всього в родині Косачів було шестеро дітей: Михайло, Лариса, Ольга, Оксана - 1882 р.нар., Микола -1884 р.нар., Ізидора – 1888 р.нар.).

Перша поетична збірка Лесі Українки "На крилах пісень" побачила світ у березні 1893 р. Вона була видана у Львові, у підготовці книжки до друку брав участь Іван Франко. В неї ввійшли ранні вірші поетеси, а також поетичні цикли "Сім струн", "Зоряне небо", "Сльози-перли", "Подорож до моря", "Кримські спогади", "В дитячому крузі".

У 1894 р. збулася мрія Лесі побачитися з родиною дядька – М.П.Драгоманова, який ще з 1876 р. перебував в еміграції, і на той час жив у Болгарії, працюючи на посаді професора у Софійському університеті. Більше року прожила Леся Українка в Болгарії. Вона багато працює в дядьковій бібліотеці, спілкується з Михайлом Петровичем, обговорюючи з ним всі проблеми, що її хвилюють. Щирі, приязні стосунки склалися у Лесі з усією родиною Драгоманових. Проте, саме тут поетесі судилося пережити першу тяжку втрату: 8 червня 1895 р. М.П.Драгоманов помер від розриву аорти.

Змученою повертається Леся додому. Стан здоров’я погіршується, загострюється туберкульозний процес на суглобі ноги. Та ніякі фізичні страждання не могли подолати сильної натури поетеси. У найтяжчі часи, наскільки дозволяють обставини, вона продовжує працювати, у стосунках з рідними і друзями намагається ніколи не обтяжувати їх своїми проблемами, зберігаючи видимий спокій та оптимізм.

У 1897 р., перебуваючи на лікуванні в Ялті, Леся Українка знайомиться з Сергієм Костянтиновичем Мержинським, службовцем з Мінська, який у Криму лікувався від сухот. Зустріч ця відіграла важливу роль у житті поетеси.

Варто лише сказати, що шедеври інтимної лірики, неопубліковані за життя Лесі («Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами...", "Все, все покинуть, до тебе полинуть...", "Хотіла б я тебе, мов плющ обняти..." та ін.) присвячені саме Мержинському.

На початку 1899 р. професор Бергман у Берліні прооперував Лесі хворий суглоб правої ноги. Операція пройшла успішно, проте надіям на повне одужання не судилося збутися...

Восени того ж року у Львові виходить друком друга поетична збірка Лесі Українки "Думи і мрії". В книгу ввійшли поетичні цикли "Мелодії", "Невільничі пісні", "Відгуки", "З пропащих років", "Кримські відгуки", поеми "Давня казка" та "Роберт Брюс, король шотландський".

Наприкінці ХІХ ст. Леся Українка починає звертатися до жанру драми.

Першу п’єсу – "Блакитна троянда" – вона написала у 1896 році. Драматична ж поема "Одержима" була створена за одну ніч в січні 1901 р. у Мінську, біля ліжка вже смертельно хворого Сергія Мержинського, якого Леся доглядала до самого кінця... Після смерті друга, яка сталася 3 березня 1901р., Леся виїжджає до Буковини. Вона, мабуть, інтуїтивно відчувала, що нові, сильні враження допоможуть перемогти горе, відновити життєві сили. У Чернівцях на неї чекала письменниця Ольга Кобилянська, з якою у Лесі Українки склалися добрі приятельські стосунки. Пізніше до Лесі у її карпатських подорожах приєднався Климент Васильович Квітка – майбутній чоловік поетеси.

Між тим "тридцятилітня війна" з хворобою вимагає нових жертв: процес поширився на легені. Два роки поспіль (1902-1903) Леся виїжджає на лікування до Італії, консультується зі швейцарськими лікарями.

У квітні 1902 р. у Чернівцях виходить у світ третя збірка поезій Лесі Українки – "Відгуки". До неї ввійшли поетичні цикли "Невольницькі пісні", "Ритми", "Хвилини", "Легенди", драматична поема "Одержима".

Того ж року видано книжку "Дитячі гри, пісні й казки з Ковельщини, Лущини та Звягельщини на Волині. Зібрала Л.Косач. Голос записав К.Квітка" (Київ, 1903). Готується до друку київське видання поетичної збірки "На крилах пісень" (із значними поступками цензурі вийшла у 1904 р.). Починаючи з цього часу, більшість творів Лесі Українки у першодруку з’являються на сторінках часопису "Літературно-науковий вісник".

У 1907 р. Леся і К.Квітка взяли шлюб. Подружжя спочатку оселилося в Криму, потім перебралися до Грузії, куди Квітка отримав призначення по службі (за фахом він був юристом, хоча за покликанням – музикознавцем).

Фізично Леся почувається все гірше. З 1908 р. їй вже відомо, що туберкульоз перекинувся на нирки. Три поїздки (у 1909-1913 рр.) на лікування до Єгипту не допомогли. Хвороба перемагала тіло... Та дух Лесі Українки був насправді незламним. За останні десять років життя Слово поетеси досягло довершеності і філософської глибини. Нею був створений цілий новий світ, назва якому - драматургія Лесі Українки. "Кассандра", "У пущі", "Оргія", "Руфін і Прісцилла","Адвокат Мартіан", "Вавілонський полон", "Камінний господар", "Лісова пісня" – так, це цілий світ, світ, який ще чекає на гідне сценічне втілення та осмислення.

1 серпня 1913 року завершився земний шлях Лесі Українки. 1871-1913...

Так мало коротких років... Та життя Поета не вкладається в рамки реального часу та реальних подій. Його втаємничена сутність, непідвладна забуттю і тліну, схована від сторонніх очей і, водночас, відкрита кожному – Творчість.

Найважливіші, найвірніші свідчення про Лесю Українку слід шукати в її поезіях і драмах. Сюжети ж земного буття поетеси – це тільки придорожні знаки, які вказують напрямок, відмічають віхи шляху, яким ми йдемо – шляху пізнання».

Наталія Терехова,

директор Музею видатних діячів української культури

Леся Українка — одна з найвизначніших постатей в історії української літератури. По собі вона залишила великий літературний доробок - вражаючі поеми, прозові твори, вірші, публіцистичні статті, переклади світової класики.

Народилася Лариса Косач, саме таким є справжнє ім’я Лесі Українки, 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському. Батько її – Петро Косач, був службовцем, мати – Ольга Драгоманова-Косач – письменницею, яка публікувалася під псевдонімом Олена Пчілка.

У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники й музиканти, влаштовувалися мистецькі вечори й домашні концерти. Великий вплив на духовний розвиток Лесі Українки мав дядько Михайло Драгоманов, відомий громадський і культурний діяч.

Свій перший вірш – «Надія» – Леся написала дев’ятирічною дівчинкою. Сталося це під враженням від арешту й заслання до Сибіру рідної тітки, Олени Косач, яка належала до київського гуртка «бунтарів». А вже у тринадцять років Ларису Косач почали друкувати. У 1884 році у Львові в журналі «Зоря» опублікували два вірші («Конвалія» і «Сафо»), під якими вперше з’явилось ім’я – Леся Українка. На початку 1893 року у Львові виходить перша збірка поезій поетеси – «На крилах пісень».

Ще в дитячі роки Леся захворіла на туберкульоз, з яким вона боролась усе життя. Хвороба спричинила до того, що дівчинка не ходила до школи, однак завдяки матері, а також Михайлу Драгоманову, вона дістала глибоку і різнобічну освіту. Письменниця знала 11 мов, вітчизняну і світову літературу, історію, філософію.

Побувавши 1891-го року на Галичині, а згодом і на Буковині, Леся познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України: Іваном Франком, Михайлом Павликом, Ольгою Кобилянською, Василем Стефаником, Осипом Маковеєм, Наталією Кобринською.

За свої погляди і творчість поетеса перебувала під негласним наглядом поліції, і цензура не раз забороняла її твори. Більшість своїх робіт вона публікувала за кордоном Російської імперії - Берліні, Дрездені, Празі, Відні.

Все життя Леся Українка була вимушена лікуватися, проходити через болючі медичні процедури, а окрім цього шукати для життя місця, що уповільнювали б розвиток хвороби.

Останні роки Леся Українка жила в Грузії та Єгипті. Разом із чоловіком Климентом Квіткою вона працювала над зібранням фольклору та власними драмами.

Але хвороба прогресувала. На початку липня 1913 року Лесин стан різко погіршився. А 1 серпня 1913 року в грузинському місті Сурамі Леся Українка померла. Її похорони відбулися через кілька днів у Києві на Байковому кладовищі.