У нас немовби то була, криза, а тут ще й президентські вибори на носі, плюс ще епідемія, усе як у той приказці «І шити, і варити, і завтра Великдень». А тут ще у Київ приїздиш, якась секта з’явилася називають себе свідками інфляції - нехристі, до всіх чіпляються з братньою любов’ю та закликають голосувати за того хто всіх чує. А тут на бігбордах написи вона працює -, і хто та вона, яка працює теж невідомо! Потім їдеш, скрізь палатки кольору хакі стоять, біля них люди з лінощами починають совати тобі якісь часописи, і виникає думка може вони теж свідки інфляції?! Та ні називають себе солдатами божими, і тикають образчик з якимось молодиком в окулярах! Кажуть що то Біг їх всєя сутній.
А приїздиш до Криму так там взагалі жах будь де висять плакати з відьмою, яка стоїть з косою на тлі напису «остров Крим» одразу згадуєш уроки географії і думаєш, як може бути півострів - островом ?. Але зненацька тебе хапають під руки якісь люди в червоному питають - чи знаєш ти язик усємі панімаємий; ну ти їм – так, знаю а ЩО? І теж починаються молитви пєснопенія, ти ім. – А ви що теж свідки інфляції? Вони кажуть так але ті хто у Києві ті одступники, бо зреклися вони ойчізни Московської та не виконали обіцянки предвиборчі! Потім запитуєш – А що то за відьма з косою? І тобі кажуть, що то матір божа свідків інфляції, яка обіцяє Крим відокремити від України, та зробити усі кримчанам велике щастя, не спитавши у них на то дозволу, бо на то воля всевишнього. І розумієш що таки треба шукати альтернативу, тим усім свідкам, не життя, а суцільне божевілля.

В одному селі жила Червона Шапочка. Дівчина гарненька, ставненька1. Нижню половину її вроди облягали вичовгані джинси. Верхню — розписаний незрозумілими гаслами балахон. На голові хвацько2 сиділа червона шапочка. Подарунок від бабусі на день шістнадцятиріччя. За те її і називали Червоною Шапочкою. Одного разу мама каже Червоній Шапочці:

— Ось тобі пиріг, пляшка вина. Однеси бабусі. Нехай підкріпиться трохи. Старенька вона стала. Нездужає.

Як у справжній казці, бабуся жила за лісом.

— Тільки спіши, — каже мати, — поки сонечко високо.

Червона Шапочка пішла.

Відійшла на таку віддаль, що не побачиш її неозброєним оком. Сіла під кущ. Випила вино. З'їла пиріг. Дістала з потайної кишені джинсів цигарку. Запалила, смалить і наспівує:

Ах, эта красная рябина Я на тебя смотрю, любимый,

Среди осенней желтизны. Теперь уже со стороны...

Як тут з кущів виходить Вовк! Страшенний, величезний. Очі голодним вогнем світяться.

— А-а-а! — гаркнув. — Червона Шапочка! Попалась! Зараз тебе з'їм!

Червона Шапочка озирнулася. Цвикнула1 через густо напомаджену губу.

— Пішов геть! Шкет нещасний! Ще не таких бачила.

Дихнула Червона Шапочка на Вовка перегаром вина й тютюну. Вовк очманів. Схопила Червона Шапочка Вовка за вуха, сіла на нього верхи і гукнула:

—Поїхали!

—Куди? — перелякався Вовк.

— Куди-небудь! — пришпорила боки Вовка дерев'яними підошвами своїх стукалок. І той рвонув.

Каталася Червона Шапочка на Вовкові до ранку. Вранці під'їхала до бабусиної хати. Зайшла у світлицю:

—Чао предкам!

—Дитино рідна! — сплеснула в долоні бабуся. — А ти де в таку рань тут узялася?

—Ша! — приклала пальця до вуст Червона Шапочка. — Якщо маман питатиме, де я була, скажеш, у тебе ночувала.

—Господь з тобою, дитино! А ти хіба не з дому?..

— Дай щось пошамати2! — сказала Червона Шапочка, викаблучуючись перед дзеркалом.

—Нема, дитино, — каже бабуся. — Бо я хворіла.

—Давай бабки. Пошлю Вовка, принесе зараз.

Бабуся витріщилася на внучку.

—Гроші давай! — хрипко пояснила Червона Шапочка.

Бабуся тремтячими руками дістала вузлика. Розв'язала.

Подала Червоній Шапочці свою пенсію.

—На. Нема більше.

—Тоді я тебе з'їм! — налякала Червона Шапочка.

Якраз у цей час повз хату бабусі проходив мисливець. Дивиться, біля хати лежить загнаний Вовк, язика висолопивши і хвоста відкинувши. А з хати доноситься схлипування бабусі:

— Не маю, внученько! їй-Богу, більше не маю!..

Мисливець вскочив у хату. Напоготові рушницю тримає.

— Хто тут бабусю ображає?
Червона Шапочка криво осміхнулася:

— А ти у родинні справи не вмішуйся! Браконьєр нещасний! Ось напишу на тебе скаргу, що ти вбив Вовка, обікрав бабушенцію і приставав до мене. Тоді закукурікаєш...

Мисливець був сміливий. Ніколи не тремтів перед найстрашнішим звіром. А тут жилки в нього затрусилися1. Він згадав свою жінку молоду. Діточок білозубих. І, знітившись, почав задкувати до виходу.

Що далі діялося у бабусиній хаті, ніхто не знає. Бо свідків не було. Тільки десь під полудень з хати вийшла Червона Шапочка. З набитим вузликом на спині. І зникла в лісі.

Де вона блукає, досі ніхто не знає.

Може, стрінеться вам принагідно. То сповістіть хоча б її маму. Бо побивається, руки ламає, де її чадо неповнолітнє, не знає...

    Мрія

 

       Одного разу їжачки забажали Мрію. Взяли — і забажали. А якщо їжачок щось (або когось)  забажає, то він цього обов'язково доб'ється. Будь-якими методами. І якщо бачите, що їжак чогось бажає — ховайтесь. Тому що небезпечна це справа — на його дорозі стояти. Особливо, якщо він не один, а зграєю. І за Мрією.

        Склад був старий, запорошений і сильно погризений щурами. Стіни його — упереміш дошки-бетон-алюміній — давно вимагали фарбування, а предмети, що скупчилися на полицях, приголомшували уяву своїм різноманіттям та безглуздям.

          Доглядач складу сумував. Він сумував так вже тисячу, а може, й цілих дві тисячі років. На носі у нього сиділи потріскані окуляри і волохатий павук в ковпаку з бубонцями, на пальцях фальшиво сяяли тьмяні золоті кільця, а холодні блакитні очі уважно дивилися на світ, фіксуючи будь-які зміни, що в ньому відбувалися. Ось полетіла муха, оно промінь світла проник крізь дах, що прохудився, хтось до стійки протупав... До стійки... Протупав...

- Не віддавайте їм! - тихо прошепотів голос знизу.

- Не зрозумів... - приголомшено виголосив Доглядач.

- Нізащо не віддавайте! - жаркий шепіт став голосніше — внизу немов би стали навшпиньки в надії бути почутими.

- Так не віддавати-то що?! - Доглядач намагався розгледіти відвідувача, але стійка була широка, а тягнутися було лінь.

- Нічого не віддавайте, - прошепотіли з-під стійки.

- Кому не віддавати?! - Доглядач починав втрачати терпіння, а павук на його носі нервово в'язав прапор кубинської революції.

- Їм, - голос знизу був дуже тихим.

- КОМУ ЇМ?!!! - не витримав Доглядам і різко перегнувся через стійку. Павук задзвенів бубонцями. Внизу скромно, навшпиньках, стояв їжачок.

- Ти хто? - здивувався Доглядач?

- Моє їм'я і порядковий номер вам нічого не скажуть, - хлюпнув носом Тридцять другий праворуч. - Я рятую вас від найжахливішого кошмару.

- Це ще від якого? - здивувався Доглядач.

- Ось він прийде — самі й дізнаєтесь, - ухильно відповів їжачок.

- Хто прийде? - брови Доглядача нестримно дерлися все вище і вище — він вже нічого не розумів.

- Дізнаєтесь, - Тридцять другий праворуч нервово обернувся, потім поманив лапкою Доглядача. Той нагнувся ще нижче. - Тільки дивіться, я вам нічого не говорив.

- Вони прийдуть, і будуть просити щось. Я думаю, що Мрію, - швидко-швидко заторохтів їжачок на вухо Доглядачу. - А ви її не давайте!

- Так я й не дам, - гмикнув Доглядач. Якщо в них документу немає.

- У них “Треба!” є, - сумно пробурмотів Тридцять другий. - Воно сильніше за документ.

- Немає нічого сильнішого за документ! - жорстко поставив крапку Доглядач. - Немає документу — немає й мрії.

- Ну дивитесь, як знаєте. Я вас попереджав. Ви їм тільки Мрію не віддавайте. - і Тридцять другий праворуч вислизнув за двері.

       За п'ять хвилин у двері постукали.Тараном. На порозі стояв Головний Їжак.

- Доброго дня, я за Мрією, - скромно човгнув він ніжкою.

- А документ є? - підступно запитав Доглядач. - І взагалі, навіщо вона вам?

- Нада! - ухильно відповів Головний Їжак.

         Очі Доглядача заскляніли і він відправився шукати на полицях Мрію. Історія повторювалась. Павук тихенько в'язав прапор кубинської революції.

          Запорошена пилом, потерта Мрія стояла на пеньочку. В ній не було нічого особливого, вона була звичайна. Але їжачкам було все одно. Мрія була біла, пухнаста, і, що саме головне, ЇЖАЧА.

...        ...

Висловлюємо подяку за цю чудову казку Євгену Каменецькому  та сайту  http://ejik-land.ru/

Ефір

Неділя, 8 листопада 23:20
Про програму

http://k1.ua/uk/programs/entertainment/bakhmatov_kuzma

Багато років поспіль у рідній країні..

Доктор Хаус підкорив корумповану республіку. В той час, як ненависна Верховна Рада припинила засідання і заблокувала трибуну, курс долару стрибав, як тиск у гіпертоніка при перегляді порнофільму. Нестабільна політична ситуація стала стабільним явищем. Люди почали отримувати зарплату, трохи більшу за квартплату. Смак червоної ікри знайомий народу завдяки сухарикам. Громадяни не можуть кинути пити, тому що пиво дешевше за молоко. Чемпіон світу з боксу б'ється за крісло мера, а мер б'ється зі злом у Галактиці. Чужинці роблять новини для місцевих, а місцеві нічого не роблять, тому що працює Вона. Народ сподівається, що країні допоможе рятівник-очкарік, людина, яка почує кожного і хтось сильний, мабуть спортсмен.

І доки в кабінеті міністрів йдуть одвічні дебати з приводу цих тривожних подій, якийсь розумний дядько для вирішення конфлікту направив вести новини тандем невгамовних, і в той же час симпатичних, охоронців двох грамів щастя, миру, добра, світла і справедливості.

<}>  <{>

За гарний малюнок висловлюю подяку шановному "Prophet"...

Можливо, Ви сподівалися прочитати щось інше, але мені видалася доволі дотепною ця історія... Хотілося б аби Вам сподобався дещо... Незвичний підхід до теми, яка тут зачіпається... ))) Розумію що неоднозначно, а проте, як на мене, змушує замислитись. Приємного (таки сподіваюся) читання !!!

          Вона споглядала усе, що відбувалося довкола й міркувала собі: "І хто сказав, що тут буде коридор зі світлом в кінці? Може цей хтось, в метро давненько не катався? Такі тунелі лише там бувають. Ой, мамо, дурять же ж нас! Опаньки! Що я бачу! Еге-гей! Ха-ха. Я тут вгорі! Ось тут у вас над головами! Бовдури… Ото умора! Агов! Не треба до мого тіла підводити електрику… Ти, красунечка не надумайся цей шприц в мене вганяти!.. Дурепа. Все одно я вже тут, і назад не повернуся. Якщо б з ким поговорити, а то лікарі підуть вже скоро, зовсім нудно стане… Ой, дядечку, не треба кричати матом, що "ми її втрачаємо". Ви вже втратили. Ось вона я. І ось вона я лежу там перед вами. А нічого було п'яного анестезіолога в операційну пускати. Ой! А ти хто?"

         Красивий молодий чоловік виник нізвідки й завис поруч з нею в повітрі, закинувши ногу на ногу. Довге чорне волосся перехоплене чорною стрічкою,  трохи спадає на ліву щоку, прикриваючи одне око.  «А очі красиві… Чорні… Лише якісь нелюдські. І блідуватий чогось він, і в ганчірки якісь замотаний. Хіппі мабуть", - тривали міркування далі ... Вона відзначила деяку його привабливість, проте подумки нагадала сама собі: "Я рудих і зеленооких люблю".

         «Що, на всю лікарню знайшовся ще один п'яний анестезіолог?» – треба ж якось розмову зав'язати. Чоловік простягнув їй руку, почувши натомість: «Ні, шановний, я не танцюю. Лише співаю. До того ж, лише в туалеті і у ванні, коли нікого вдома немає. А ще погано готую, страшенно ледача, і не особливо красива. Але тепер це залишилося там. Внизу. Та скільки можна чіпляти на мене електроди! Все одно не оживе ця ваша кардіограма»!

- Підемо!

- Це ще куди?

- Підемо зі мною.

- Я запитала не "з ким мені йти", а куди! Різницю вловив? Ти взагалі хто такий?

         Він назвався. Вона переварила інформацію і дико розреготалася, страшенно образивши хлопчину.

-  А ти, сподіваюся, не від передозування помер, хлопчику? Придумав теж! Ой не можу! Сатана! Чого тоді не Господь Бог? Або хто там у вас?

          Натомість вона почула: «Не богохуль, молода діва»!  Поруч з нею виник ще один молодий чоловік .

- Та що ж таке! Поки жива була - так ніхто і увагу не звертав, а як померла, так оно вже другий клеїтся…

          Цей другий був дуже схожий на першого... Лишень увесь в білому з срібним волоссям і блакитними очима. Але вона сказала сама собі: «І все одно я люблю рудих і зеленооких»!

- Дай здогадаюся! Янгол!

- Пішли!

- Знову те ж саме. Підемо! Куди підемо, навіщо підемо? Мене і тут непогано годують!

- До Пекла. 

- До Раю.

- Хор хлопчиків. Який чудовий вибір, шановні. У вас там сьогодні день відкритих дверей, або ви рекламними агентами працюєте?

- Вибирай.

-  А ти мені, любий Сатана, не наказуй. Мені подумати треба. Ось, що я робитиму, якщо з вами піду!? Хоч з одним з вас? І як мені вибрати, що краще? У вас рекламнне оголошення або буклетик який не завалявся?

- Потрапивши до раю, ти очистишся. Тобі пробачено буде всі гріхи твої і возвиситься душа твоя…

- Так. З тобою все зрозуміло. Твої варіанти, Сатана?

- Суцільні насолоди і втіхи. Все, що прагнутимеш, чого душі твоїй тільки буде завгодно. А за хорошу службу, і тіло тимчасове дати можуть.

- Ніа. Тіло тимчасове мені не треба, он моє власне валяється.

- Не спокушай невинне дитя! Чорний біс! Чиста душа її і непорочна! Не слухай його…

- Я перший поруч опинився, Янголе! Моєю душа її буде!

      Сатана аж підвівся і показав Янголу кулак. Янгол відсахнувся, зробив дивовижний жест рукою і знову затягнув своєї.

- Зі мною підеш, спокій і умиротворення здобудеш. Інакше ходити тобі неприкаяною світом білим…

- Як до нас підеш, - нудьги знати не будеш! Радість і бенкет повсякчас! Не дивися, що Пекло - темне містечко! Там і своєї краси вистачає.

- Зможеш лікувати людей, силою, даною тобі від Бога у винагороду за віру…

- Отримаєш все, що побажаєш, за відмінну службу і пошану…

- Твоя душа житиме вечно…

- Зможеш вселитися в чиєсь тіло і жити на Землі…

- Спокій і мир.

- П'янка і гулянка.

- Радість і щастя.

- Веселість і бенкет.

- Віра.

- Вшанування.

- Постійність.

- Вічність.

- Доброта.

- Вигода.

- Знання.

- Сила.

- Розуміння.

- Влада.

- Якщо ти підеш до Пекла, - матимеш все це…

- Якщо підеш до Раю, -  матимеш все це…

- Знаєте що, хлопці? Набридло вас слухати. Як там добре, як тут добре. Напружуєте ви мене цим базіканням. Усе одно ви мені не до смаку. І цікавого, що у владі і славі, що у вірі і спокої мало. Так що, адью. Я пішла назад. Навчуся готувати, танцювати і співати. А щодо зовнішності я переборщила. Не така я вже і страшна. До того ж, у вас тут всі чорно-білі, а я люблю рудих і зеленооких…

<<<  >>>

       Зненацька кардіограма на моніторі почала танцювати, призвівши до "легкого шоку" в пристуніх лікарів. Після перебування протягом 10 хвилин у стані клінічної смерті дівчина почала оклигувати.

<<< >>>

- Знаєш що, - сказав Янгол.

- Га? – буркнув Сатана.

- Ми пролетіли.

- Ага. Знову нічия. Даремно лише горлянки надривали.

- Гаразд, пішли. Там по сусідству хлопчака якогось оперують. П'ять душ, що моїм буде.

- Гаразд, Янгол, парі прийнято.

{{{   }}}

За оригінальний текст (який і прислужився при створенні того, що Ви мали можливість прочитати), висловлюю подяку сайту "http://gazeta.univ.kiev.ua/?act=view&id=654".

P.S. Прошу вибачення, якщо Ви сподівалися на продовження... Мого творчого пориву. Але на цей раз мені хотілося ознайомити Вас з чимось актуальним у контексті подій, з якими останнім часом довелося зіткнутися. Тож, мені видалися також цікавими наступні матеріали:

- Ніф, Наф, Нуф або як ними не стати ? < Раджу на це звернути увагу...

- Практичний МАХ на всі грипи,чи хай їм ГРЕЦЬ- Н1N1!!!

 Ще дещо...

Дружня порада: на хвилі цієї "інформаційної кампанії" не надумайте вигадати собі якусь хворобу (й така "капость" трапляється)...

... Бережіть себе і будьте здорові !!! )))...

Маю декілька варіантів, але не знаю, що саме вибрати.

Прошу колег долучитися до голосування:

Нова версія відомого малюнка

Жан де Сент-Іньї (1600-1649 роки), "Курильщики" (перша пол. ХVII ст.).

Кілька слів... Мені запрпонували написати замітку для співтовариства "ОдинЗаВсіх і ВсіЗаОдного"... За це можете висловлювати ваші подяки пану "Yriil"... Її було опубліковано за підсумками 2-ої частини (в умовах обмеженого часу). Тож, вже від себе можу лише порадити насолоджуватися ознайомленням та музикою (в межах Ваших можливостей). Я не претендую на якусь виключність та точність. ))) Ваші міркування можете лишати нижче.

Граф сидів у великому кріслі в своїй кімнаті з гарними гравюрами. Уздовж стін стояло кілька шаф з книгами в коштовних палітурках. Неподалік від великого вікна, з якого падали останні промені вечірнього світла, стояв великий різьблений стіл. Ліжко було накрито гарним вишити простирадлом, на якому можна було побачити ліс та сцени полювання. Свічок ще не запалювали...

Бажання кардинала таємно повернутися до Парижу вимагало належних приготувань. Передусім герцогу слід було подбати про відповідні для такої події заходи безпеки, адже Його Високопреосвященство, беручи до уваги можливі загрози життю, вирішив удатися до невеликого спектаклю... Цим самим вдалося дістати чудову можливість аби відддалік спостерігати за розвитком подій, а також тими людьми, у відданості яких виникали сумніви. При цьому, у таємницю того що кардинал лишився живим, було посвячено лише кілька осіб, які й мали належним чином опікуватися справами (як і потребами кардинала).

Обставини, з огляду на які кардинал прийняв відповідне рішення також не повинні були якось стати відомими громадськості. Але його прибуття до Парижу, а також перебування тут, викликало чимало труднощів. З цим клопотом повинен був упоратись досвідчений офіцер, який отримував належну для такої події платню, а також люди графа, яким належало подбати про гідні Його Високопреосвященства умови перебування в палаці графа.

"Цікаво, чи Його Високопреосвященство погодиться перевдягнутися у що-небудь відповідне події?" - подумав граф, але натомість покликав управляючого та наказав приготувати кілька кімнат для гостей, які мали з'явитися найближчими днями...

- А, ще дещо, - додав він, - перевір запаси вина та потурбуйся аби гості були задоволеними  під час їхнього перебування тут.

- Буде виконано, Ваша Вельможносте, але мушу нагадати, що надходження від Ваших мисливських угідь потребують пильнішої уваги, оскільки лісничий, як стало відомо, з минулого тижня перебуває у стані легкого запою...

- Хм... Якщо легкого...Тоді передай йому мій наказ негайно сюди з'явитися. Треба буде належно на нього вплинути.

- Як накажите. Ще будуть якісь накази?

 - Так. Потурбуйся аби підготували кімнату для тортур. Про всяк випадок.

- Як накажите.

- І ще дещо. Завтра має приїхати один мій добрий друг, де Монтраше. Його накази ви маєте виконувати як мої власні. Зрозуміло?

- Так, Ваша Вельможносте...

...Клопіт з приводу перебування кардинала видавався нетаким вже й тяжким порівняно з головною метою. Адже кардинал прагнув зустрітися з Його Королівською Милістю та обговорити якісь важливі для них справи...

..."Але ж як  Його Високопреосвященство могли б з'явитися у королівському палаці?, - подумав граф, - Чому б йому не перевдягнутися привидом?",- та усе ж, цю думку було негайно відкинуто як не гідну сану такої особи. Також міркування графа привели до того, що Його Королівська Милість постійно перебувала в оточенні свити, що теж становило деяку перепону.

"Ну що ж, доведеться поклопотатися... Здається, король прагнув відпочити й хотів організувати полювання. Чому б не запропонувати свої володіння для цієї мети?" - з такими думками граф піднявся та підійшов до столу, на якому лежало кілька книг та відповідні для писання речі. Також слід було взяти до уваги тимчасові ускладнення політичного становища короля, що спричинило деякі проблеми у його пересуванні... Передусім потрібно було надіслати листи знайомим, які перебували у найближчому оточенні Його Королівської Милості, а також поклопотатися, щоб отримати аудієнцію та поспілкуватися з самим королем... Було б непогано, якби Його належно поінформували про принадність мисливських володінь графа, що дозволило б дещо спростити самому графу його "місію".

Листи було доволі швдко (як для гусячого пера, яке увесь часноровило куди-небудь "відлетіти") написано та запечатано з використанням гербової печатки графа. Він викликав управляючого:

- Ось, потурбуйся аби ці листи було швидко доправлено зазначеним на них особам. Але в мене також немає бажання якось дізнатися, що хто-небудь окрім цих осіб мав щастя їх читати!

- Як накажите, Ваша Вельможносте...

 "Приправка" (для контексту):

Хто пише ці епіграми?,- запитав я, - хочу щоб цього мерзотника посадили до Бастилії, чуєте, Рошфор!
- Це неможливо, Ваше Високопреосвященство.
- Чому ж?
- Бачте. Це пише народ, а його до в'язниці не посадиш.
- Немає такого народу, якого я не міг би посадити до в'язниці . ( По фільму «Д’Артаньян і три мушкетери», - did moroz на http://20minut.ua/news/147190 ).

Вже давненько, ще перед 8-мим березням, у нас з"явився помічник-дворецький Інокентій, або, як ми його лагідно кличемо - Кеша .

 

Разом з ним ми часто куховаримо . Звичайно, не всі блюда сфотографовані, але багато з них лишається у добрих спогадах  і наших сердцях . Найзнаменитішим є суп з фрикадельками , не поступаються також і рисова каша з м"ясом а-ля плов, жарке у горщиках, грецький салат та смажена риба з картопляним пюре на гарнір, а також десерти, як то полуниця з вершками...

Що найголовніше у Кешиних кулінарних шедеврах, це душа і почуття гумору, яким він із задоволенням ділиться! Зважаючи на всі його заслуги і чесноти, ми плануємо у недалекому майбутньому завести йому подругу - Марусю...

Жінки - як діти, ледве що - відразу в сльози і до мами.
Жінка - як інспектор ДАЇ: фігні наговорить, гроші відбере, настрій зіпсує, а ти ще і винен.
Жінка - як посольство, може і не дозволити з друзями в Тайланд їхати.
Жінка в торгівельному центрі - як маршрутка, поки не крикнеш - не зупиниться.
Жінка - як театр, сьогодні комедія, завтра трагедія, а післязавтра гастролі в іншому місті.
Жінка - як улюблений светр, ти його звичайно дуже любиш, але на фіга він тобі в Туреччині потрібний?
Жінка - як викладач на іспиті, начеб готувався все правильно розповів, а вона тебе хоп і на якійсь дрібниці піймала.
Жінка - як чай, хтось любить міцніший, хтось не дуже, а хтось з другом один пакетик на двох заварює.
Жінка - як футболіст, лежить стогне а ти думаєш "симулює чи ні?"

ПС: У коментарях можна висловити свою думку на тему «Чоловіки – як…», або «Жінки - як...»