Правильно, але не справедливо
- 01.02.12, 05:33
(В Україні посадили першого олігарха)
Тут я маю зазначити олігарха в нашому розумінні, а не класичному.
Тому спробую визначити, що я маю на на увазі під цим терміном:
Олігарх це той, хто заробивши гроші будь-яким чином, надалі інвестує їх у владу, щоб за допомогою влади отримати ще більші бариші. Яким чином створився цей прошарок суспільства?
Перше і головне, яким чином добуті перші гроші — вихідний капітал. Більшість наших олігархів сформувалася в буремні 90-і роки, коли відбувався розпад комуністичної системи.
1.Отже першочерговий доступ до грошових потоків і запасів мали представники так званої номенклатури — більші чи менші партійно-комсомольські бонзи. Вони успадкували майно почилих в Бозі КПРС та комсомолу. Вправніші — наклали руку на капітали профспілок — “школи комунізму”. Немалі прибутки принесли вправних ділкам і похідні структури компартіїї та її апарату — будинки відпочинку, бази, санаторії та іже з ними, включно з розподільниками (згадайте систему постачання “дефіцитом” в совіцькій системі, “магазини об'їдків”) — це також хтось вдало приватизнув. Отже перший шлях — гроші партійно-номенклатурних структур, вкрадені в людей і повторно вкрадені першими “демократизаторами”.
2.Демократизація СРСР пішла шляхом створення “альтернативних шляхів набуття власності” — за відсутності розробленої законодавчої бази — безмежне поле для різних аферистів та пройдох. Росли, як на помийці різноманітні отруйні грибочки “пірамід”, “трастів” та інших МММ-ів, які потім скористалися приватизацією і маючи невеликі капітали і величезне нахабство (прикрите “кришою”, як правило) скупили всякі, також аферистичні, (але це афера державного рівня!) “цінні папери” — ваучери, сертифікати та інший мотлох, яким держава старалася обдурити простих громадян і на цій базі заснували суперкорпорації, не дуже переймаючись вкладниками “цінних паперів” та їхніми п рибутками — дивідендами. Другий шлях — гроші людей, вкрадені за допомогою аферистичних махінацій переважно колом “наближених” до номенклатури пройдох.
3.Але чому ви вважаєте, що тільки члени компартії могли розікрасти все, не допустивши до корита й інших? — спитають мене. Відповім — Звичайно ні!
В невизначеному полі законодавчої сумятиці та недорозуміння, кримінальні клани також вдало могли “відмити” криваву грошву і вступити на шлях “капіталізації”. А потім також — скуповувати сертифікати, набувати у власність підприємства і т.д. Широко це пішло в Донбасі, але і в інших теренах не надто відставало. Третій шлях — гроші вкрадені раніше, відняті та набуті шляхом прямого грабунку (рекет) людності, зокрема перших хто повірив в “ринкову економіку” і рвонув на ринок заробляти, мотаючись в Польщу, Югославію та Прибалтійські республіки головним чином за товаром.
Ви можете назвати ще способи набуття стартового капіталу, які були вдало використані в Україні і стали “стартовим майданчиком” для створення супербагатства в знедоленій і пауперизованій країні? Я не можу. Є синтези цих способів, але інших — не бачив. Винятком можуть служити хіба супергонорари “зірок”, але і вони були тільки складовою частиную п. 2 класифікації, наведеної вище. Найвправніші багатії використали всі три шляхи набуття капіталу і саме з них утворилися “олігархи”. Розшифровувати детально не буду, хіба трохи — щодо першого репресованого олігарха трохи пройдусь.
Попереджаю — я не юрист, але як і більшість людей, прекрасно розумію, шо таке справедливість і знаю, що хоча слово “юстиція” і озанчає “справедливість” латиною, але спільного з нею має небагато. Всі знають про суд “по закону” (ius) і “по справедливості” (людський) і знають, що далеко не завжди вони співпадають. Люди оправдовують відвертих грабіжників Кармелюка чи Робін Гуда, бо ті грабували “по справделивості”, але засуджують законопослушного Понтія Пілата, котрий юридично був абсолютно невинною людиною і навіть “умив руки” — грав “на публіку...” . Отже я зараз виступатиму “по справедливості” хоча цей метод підлий по своїй суті і веде до простого аргументу “...а у вас негрів лінчують...” при апроксимації (в ньому принйнято вносити як приклад третіх осіб).
Юля Володимирівна Тимошенко дуже цікава постать в українському політикумі. Це олігарх, який має значну популярність між людей, причому з позитивним знаком. Схильна до популізму і демагогії, прекрасний дискутант і розумна пані, вона викликає певні емоційні почуття, і як вродлива жінка, і як успішний політик. Ось такий синтез, при всій її брехливості (вона й досі на вказала своєї національності публічно!) ми її таки любимо. Свій капітал вона здобула переважно на синтезі п. 1 і п. 2 моєї класифікації, п. 3 менше присутній, але вона настільки ностальгічно і розчулено згадує стартовий проект — відеосалон, що я не можу не згадати, завдяки якій продукції і популяризації яких цінностей приносили вони прибуток. Тільки не треба мені доводити, що то був виняток - “не треба нас дурити, ми ще не зовсім п'яні” - так казали ми в молодості. А створення “Єдиних систем” взагалі неможливе без п.1, навіть теоретично — головою Січеславщини тоді був Лазаренко... І необхідно капіталу салон на його створеня не дав би при найкращих виторгах і прокатах. Навіть якби він захопив монопольне право демонстрації “Титаніка” - не вигоріло б! Отже без п. 2 нікуди!
ТО чи “по справедливості” сидить ЮВ?
Звичайно! ТАК! Не можу її прем'єрство відносити до якогось винятку в нашому процесі зубожіння. Вона не виділялася більшою зажерливістю ніж інші прем'єри, але і меншою — також. Отже вона винна як і всі інші наші очільники в зубожінні народу і держави. Тож сидить заслужено.
І навіть приємно — Україна таки правова держава! Перші особи держави таки можуть сісти. Демократія! Торжество справедливості!!!
? Звичайно НІ! Має похибку сама черговість “посадки”! Бо більше за неї завинили принаймі ще 2 особи. Їх би й посадити першими, а потім вже заповнювати “жіночі зони”! Ці особи — Леонід Кравчук і Віктор Ющенко.
Перший прийшов до влади на хвилі національного піднесення — здобуття віками омріяної Незалежності. Національне і громадянське піднесення давало підвалини для побудови Української України — Незалежної Соборної Держави Українського етносу “без холопа і тез пана” за влучним висловом Ярослава Стецька. Натомість перший Президент потратив свій термін на розбудову і заснування системи корупційної влади колишньої номенклатури. Своє бездарне президенство він ознаменував гучними скандалами — навколо “Бласко” та смішними — йдеться про “хатинку” — шале в Альпах... Словом “номенклатурний націоналіст” Л.М. Кравчук винен в першу чергу в тім, що знецінив ідею незалежності України. Кари гідний злочин! Люди доведені до розпачу його економічними експериментами, проголосували за добре зрозуміле і звичне зло — парторга великого підприємства — Кучму. Про цього я говорити не хочу ніц. Тільки зазначу, що його дві каденції закінчилися практично повстанням — “помаранчевою революцію”. Щоб довести Українців до рішучих кроків, треба їх допекти так, як нікого в світі!
І вже те, що Ющенко знецінив, девальвував національні ідеї варте щонайжорсткішої кари! Не меншої кари гідне й те, що посилив та укріпив ряди корупціонерів в Україні.
Отже, те, що Тимошенко посадили — цілком правильно, логічно, несправедливо тільки те, що саме її посадили першою... Зважимо на пом'якшувальні обставини — вона не етнічна Українка, жінка, і не обнімала всієї повноти омріяної нею влади. А віддуватися приходиться їй.