Тимошеко продиралась до влади, розштовхуючи ліктями конкурентів та надаючи перевагу використанню «протекцій» впливових функціонерів

Ми вже потурбували себе вирішенням простого дитячого рівняння «360$¬–250$», яке завдала Україні Юлія Володимирівна, підписавши з Росією 2009 року славнозвісну «газову угоду».  З’ясували ми і походження боргового «гачка» у 405,5 млн. доларів США, яким Леді підвісили за косу наші східні сусіди. 

Ну а доки Юлія Володимирівна накопичує у своєму гаманці по 110$ з кожної тисячі кубів Російського газу, який купує Україна, дозволимо собі порозмірковувати, чиїм рахунком «тягне себе з темниці» бідолашна та пофантазувати щодо можливих наслідків її прагнення волі. Детальніші факти про перипетії ув’язненої і її оточення задля цікавості можна почитати на ресурсі http://www.zhuzhaleaks.com.ua.  Дійсно цікаво, кому цікаво.

Нетиповий шлях, яким Тимошеко продиралась до влади, розштовхуючи ліктями конкурентів та надаючи перевагу (або «віддаючись переважно») використанню «протекцій» впливових функціонерів, вже заслужив уваги чисельних медіа: вітчизняних та закордонних. Рясність описів, схожих на кіношні сценарії, дещо розмивають розуміння характерної риси, яка послідовно спостерігається протягом всієї «кар’єри» нашої героїні: «швиденько хапнути – бистренько відскочити». Та ще й пропіаритись, щоб народну любов закріпити (пригадали серденько на білому?).

Вже наведені факти слугують чудовою ілюстрацією манер нашої Соньки, тобто Юлі. Згадаємо лист-вимогу Міністерства Оборони РФ до Кабінету міністрів України про заборгованість корпорацією ЄЕСУ (приватна кампанія Тимошенко) російському військовому відомству 405,5 млн. доларів США.

Що ж, бажання МО РФ повернути декілька сотень мільйонів доларів виглядає виправдано. Тільки не для Юлії Володимирівни! До перспективи повертати гроші вона віднеслась прохолодно: «Я би хотіла, щоб ви переглянули законодавство України та Росії та зрозуміли, що 15 років жодного боргу існувати не може». Ось так! нічого не знаю, грошей не маю, віддавати не бажаю!

Однак, лист-вимога Міністра оборони РФ Сердюкова до Прем’єра України Азарова – це вам не приватне листування, а питання іміджу України на світовій арені! На початку 2013 року генпрокурор України В.Пшонка повідомив про рішення Вищого господарського суду Києва, який залишив у силі попередні рішення Київських Господарського та Апеляційного судів про зобов’язання українського уряду виплатити Міністерству оборони Росії боргу корпорації ЄЕСУ. Ось так: по Юлиним «борговим векселям» розраховуються українські платники податків.

Приблизно так само наша Юля – тоді ще прем’єр-міністр України – залатала бюджетну дірку по пенсійним виплатам. Як раз «Кіотські угоди» підвернулись: 380 мільйонів євро Юлія Володимирівна «виручила» від продажу квот на викиди парникових газів. Японська дипломатія навряд очікувала такого «фінту вухами» від прем’єра України! Тимошенко черговий раз продемонструвала вміння вирішувати власні проблеми (на цей раз – як неефективного державного чиновника) чужим рахунком. І чхати на еконебезпеку та світові угоди: зате, вибачте за грубість, заткнула рота всім пенсіонерам!

І несеться українськими теренами цей «мотоцикл без люльки» із червоним серденьком на рамі: гучно рикаючи звинуваченнями всіх і вся та залишаючи стовп красномовних обіцянок! Несеться, оскільки розуміє: зупиниться – впаде!                

І тягне себе за косу наша «газова принцеса» з кам’яної темниці, не шкодуючи а ні сил на традиційні вистави, а ні коштів на «акторські» гонорари (пам’ятаєте, звідки капають грошенята?)!

 І лунають направо-наліво всілякі обіцянки! Направо – традиційні загравання про можливість … вступу у Митний Союз; наліво – про євроінтеграцію та ЄС. «Обіцянки-цяцянки, дурачкам у радість!» Дайте тільки викарабкатись! Тільки руку простягніть! А там…

Кінець.

Вимагання, зловживаючи службовим становищем

20.06.2013 року до Антикорупційної правозахисної Ради надійшло звернення від гр. Колпак Ольги Анатоліївни, з проханням захистити її права, прийняти міри реагування, при необхідності залучити представників СМІ. В даному звернені зазначено, що гр. Моісеєнко Борис Володимирович та гр. Огреніч Сергій Олександрович, погрожуючи корумпованими зв’язками у правоохоронних органах (міліції, прокуратурі), вимагають у заявниці грошові кошти, у розмірі 164 000 (сто шістдесят чотири тисячі) гривень, більш того, шляхом вимагання з погрозами, дані громадяни вже отримали від Колпак О.А. грошові кошти, у розмірі 12000 (дванадцяти тисяч) гривень. Детальніше

       - Ще два місяці після квітня поробити треба і буде хароша пенсія. Я сьогодні їздила в район, взнавала. Там жєнщина така гарна, поговорила зо мною, все посчитала, сказала, шо лучче з першого числа йти – тоді начіслєнія будуть на дві сотні більше.

       - Добре, мамо. Дивись, роби, як краще. Треба щось – кажи. А тітка ця, невже просто сказала, без ніяких?.. - я запитально звів брови.

      - Та нє. Я їй в документи положила там трохи, вона зразу й подобріла. Книжки якісь достала, звонила кудись, потом считала, так от все було.

      Після цієї розмови я лише всміхнувся: все стабільно. Слова в нашій країні завжди йдуть врозріз із реальністю. Всі заходи щодо боротьби з корупційними схемами, показові затримання, пачки грошей на екранах, що вилучені у «злісних хабарників», гучні викриття чиновницької братії, показові процеси над пішаками, що призначені «стрілочниками» - окозамилювання для народу та міжнародної спільноти задля отримання чергових зисків…

      Харків. Держпром. Одна з надважливих інспекцій, що має стосунок до енергоносіїв. Нормальні, привітні хлопці мого віку, доброзичливі. Вітаються при зустрічі, приймають документи, пакет з моїх рук непомітно опинився за столом в одного з них: «Ну, мы тут посмотрим, конечно, но вы солидное предприятие, одно из самих больших наполнителей бюджета. Думаю, что у вас все в порядке, правда? Позвоните через пару дней, уточните, когда надо приехать за документами». От і вся розмова.

      Натомість жіночка, що приїхала з якогось далекого району області, ось уже близько години марно намагалася довести свою правоту щодо нюансів складання річного звіту. Розмова звелася до банального: «Я все зробила правильно! Нет, Вы ошиблись: вот здесь, здесь и здесь. Исправьте и приезжайте через недельку-другую» - і уважний погляд у вічі…Жінка поїхала додому.

      Харків. Один з НДІ, пов`язаний зі специфікою роботи. Двоповерхова будівля-«сталінка», з ремонтом часів застою в одному зі спальних районів міста. В холі мене зустріла жінка середніх років, у одязі а-ля «радянська жінка».

     - Давно Вас не было. Пройдемте в эту комнату – йдемо до окремої кімнати.

      На моє питання стосовно долі нещодавно зданих документів, сумно відповідає: «Понимаете, один компьютер на двоих и тот зависает. И зарплата чуть больше тысячи, мы же бюджетники…» - погляд і пауза. Звісно розумію, всі ми люди. Кладу на стіл паспорти Вона гортає документи, на другій сторінці – посміхається молодий Шевченко. Настрій у неї помітно змінюється:

       - Вы не беспокойтесь, Ваши документы в порядке. Вот здесь исправите цифру у себя в копии, и все, – що не кажіть, а приємно, коли до тебе ставляться із розумінням та по-людськи. І цю справу залагоджено. На прощання вона щиро посміхається і закликає не забувати та приїздити ще…

      Прямую до метро. Спадає на думку історія річної давнини, коли тривала епопея по затвердженню норм по воді для наших виробничих об`єктів. Чотири візити до Полтави (130 км в один бік) закінчилися фразою: «Он там, через площу, фірма «…», йдіть, укладайте договір, тоді ми Вам усе погодимо».

      Після нетривалих дискусій керівництво дало «добро», провели оплату, «фірма» зробила норми (взяли наші за основу), які автоматично затвердили полтавчани – все в «ажурі». Ми – з нормами, спокійно видобуваємо газ, вони – при грошах. Всім добре…

       А скільки подібних історій відбувається у лікарнях, в чергах до БТІ, при «проходженні» техогляду на машину, в «найчесніших» ВИШах, при прийомі на роботу…

       Вмикаю телевізор: «Ми подолаємо корупцію! У нас є пакет відповідних законів», «…співробітники СБУ затримали на-гарячому голову Н-ської райдержадміністрації…», «Доручаю Кабінету міністрів і Вам, Миколо Яновичу, особисто розібратися.»…

       От диваки. Хіба можна боротися самим із собою і перемогти? Як може хабарник ловити хабарника? І кого, врешті-решт, ловлять і демонструють громадськості? Ясна річ,

тих, хто роззявив рота не за рангом і відкусив чужого, а також тих, хто крадькома «забув» поділитися. Тобто, ганяються свої за своїми аби ті дотримувалися правил.

       Гадаю, не тільки мене відвідує крамольна думка, що було б добре поповнити їхні лави власною персоною, бо щось на зарплату дуже не розженешся, а жити ж хочеться по-людськи…

      …Зранку подзвонив батько:

       - Там пенсію должні перещитувать, якийсь закон новий прийняли. Може з`їздиш, узнаєш, шо для цього треба? Телефон інспекторки не забув?

       - Змотаюсь, батьку. Все зробимо, не хвилюйся, - посміхаюсь я і розумію, що бій із корупцією вкотре відкладається. На невизначений термін. Напевно, назавжди.

Сегодня никого не удивишь информацией о межведомственных разборках, которые захлестнули в 2012 году Первую столицу. В силу событий, происходящих в стране никто, также, не удивляется какими методами провоохранители зарабатывают колоссальные суммы денежных средств. Согласно регулярным публикациям, лидируют в этой коррупционной гонке представители прокуратуры, МВД, налоговой, реже упоминаются судьи, а что же остальные – белые и пушистые? Судите сами. Ответ на этот вопрос можно получить у тех же милиционеров и прокурорских, которые всё знают, но в меру установившихся традиций молчат.

Молчат не только рядовые сотрудники, но и их руководители, которых сложившаяся в Харькове ситуация устраивает: никто никого не опасается, всё покупается и продаётся, сферы влияния обозначены, размер откатов зафиксирован, одним словом – каждый зарабатывает как может. В итоге может сложиться впечатление, что в Харькове установилась идиллия. Но это обманчивое и опасное мнение, поскольку история не раз учила: идеальный мир не долговечен – в итоге наступает развязный беспредел. Что собственно и происходит в Харькове.

Как вы уже догадались речь в статье пойдет о Харьковском СБУ, точнее сказать, об отдельных представителях, которые забыли зачем однажды одели погоны и приняли присягу на верность Украине.

Моя история о человеке в погонах началась достаточно давно, когда молодой и ещё не испорченный юноша переступил порог института по подготовке следователей для СБУ при Национальной юридической академии им. Ярослава Мудрого. Звали его Рой Максим Сергеевич. Учился Максим достаточно неплохо, быстро сообразил как решать вопросы с начальниками, с кем дружить и устанавливать полезные контакты. Природная коммуникабельность пригодилась как нельзя лучше.

После окончания института и получения лейтенантских погон, Рой М.С. получил распределение для дальнейшего прохождения службы в следственный отдел СБУ в Херсонской области. Но это уже был не юнец с широко раскрытыми глазами, а молодой человек с окончательно сложившимися взглядами на жизнь, где основным приоритетом установилось твёрдое желание заработать большие деньги любой ценой.

Проходя службу на следственном поприще, Рой М.С. достаточно быстро попал в поле зрения соответствующих сотрудников ВБ, как очень перспективный объект оперативного изучения. При этом решающую роль сыграло пристрастие Роя М.С. к спиртным напиткам и разгульному образу жизни.

В итоге, потерявший страх от безнаказанности, уверенный в своих силах решать любые вопросы и на любые суммы, Рой М.С. не почувствовал как вошёл в сферу интересов одного из руководителей местного СБУ. Обратная реакция последовала незамедлительно: Рой М.С. был задокументирован при получении взятки в особо крупном размере и задержан в рамках возбужденного в отношении него уголовного дела. Пришлось отдать все и даже больше того, чем успел заработать на продаже материалов уголовных дел и решении сопутствующих вопросов.

В этой непростой жизненной ситуации Рой М.С. вспомнил о своих старых институтских контактах, среди которых Дима Полковниченко выделялся особенно, в силу могущества его отца – Александра Николаевича Полковниченко, который в то время руководил СБУ в Сумской области.

Таким образом, в 2007 г. уроженец провинциального городка в Харьковской области, Рой М.С. вернулся на малую родину и «чудесным образом» получил назначение на оперативную должность в спецподразделение «К», где начал осваиваться на линии борьбы с преступностью в экономической сфере. Довольно быстро о нём заговорили и в Харькове: жажда наживы и воспоминания о потраченных в Херсоне немалых деньгах толкали Роя М.С. к вымогательству и получению взяток, в таких размерах, которые на тот момент для Харькова были неслыханными. Именно в это время Рой М.С. познакомился с небезызвестными в Харькове «бизнесменами от криминала» — Олегом Кияшко и Вадиком Казарцевым (по кличке – «Князь»), но об этом позже. О личностях Кияшко и Казарцева, их участии в финансовых схемах бывшего Харьковского губернатора, может увлекательно рассказать Черёмухин Николай Петрович — в 2005 году Кияшко О.Б. обвинил Черёмухина Н.П. в причастности к заказу и подготовке покушения на него. Данное обстоятельство послужило поводом для увольнения Черёмухина с должности первого заместителя Харьковского СБУ. (Материалы у.д. № 18050007, возбужденного прокуратурой Харьковской области 25.01.2005 г.).

Но вернёмся к нашему «герою»… Отсутствие чувства реальности на почве регулярного употребления алкогольных напитков и безнаказанность, подтолкнули Роя М.С. в очередной раз наступить на херсонские грабли – он влез в сферу интересов своего непосредственного руководителя – начальника отдела «К» Колесника Н.А. и заместителя начальника Харьковского СБУ – Пивовара А.В., которые очень хорошо были осведомлены о делах в экономике вцелом, и в частности – по теме переработки ворованного газолина и незаконной реализации ГСМ.

Вместе с тем, решающим обстоятельством в непростой карьере Роя М.С. явилось его нежелание ни с кем делиться, рассчитывая, что он умнее всех. Одним словом «крыса зажралась» — в конце 2008 года задержали Роя М.С. при получении очередной взятки.

На этот раз не помогли ему контакты с генералом Полковниченко А.Н. (поскольку на тот момент Полковниченко пребывал в открытой вражде с Харьковским начальником СБУ – генералом Мухатаевым А.А.) и вновь пришлось Рою всё отдать и начинать карьеру с нуля в отдалённом райотделе в должности опера. Так бы он и спился возле сельского магазинчика, вспоминая сколько денег бесследно прошло через него, но и здесь судьба подарила ему очередной шанс – весной 2010 года Харьковское СБУ возглавил Полковниченко. А вскоре последовало возвращение Роя М.С. в отдел «К», при этом – с одновременным повышением в должности: от опера райотдела до заместителя начальника экономического отдела в отделе «К». Финансировали Роя М.С. всё те же Кияшко и Казарцев.

Имея поддержку своего покровителя – генерала Полковниченко, Рой М.С. в кратчайшие сроки восстановил прежние коррупционные контакты и обзавёлся новыми. Теперь, наряду с контролем за черными схемами хищения и переработки газолина, Рой М.С. активно занялся организацией контроля за деятельностью конвертационных центров, а также разработкой и участием в преступных схемах по возмещению НДС. Оригинальность схем Роя М.С. заключается в том, что он не останавливается на узком круге фиктивных фирм. Фирмы регулярно обновляются. В исключительных случаях, когда требуется обналичить суммы от 20 миллионов гривен и более – Рой М.С. через налоговиков подбирает зарегистрированные, но бездействующие фирмы, оформляет их покупку на подставных лиц, проводит разовую операцию, после чего контролирует ликвидацию фирмы-однодневки в органах налоговой службы.

В этих условиях чётко сформировалось преступное сообщество, в котором Рой М.С., имея устойчивые связи в налоговой и в милиции (полученные, кстати, не без участия Полковниченко), фактически занял место организатора.

Функции исполнителей Рой возложил непосредственно на Кияшко Олега Борисовича, 01.08.1968 г.р. и его «карманного» бухгалтера – Козенко Елену Михайловну, 02.08.1969 г.р. К участию в непосредственном съёме денег и созданию фиктивных фирм привлекаются: Чумаченко Олег Олегович, Завьялов Игорь, 1965 г.р., проживающий по адресу: пр-т. Победы д.67, кв. 423, Поляков Александр и Пляскин Николай Александрович, 1968 г.р., уроженца Луганской области.

Организацию сопровождения наличных денежных средств, а также решение «текущих» вопросов с должниками и криминалитетом взял на себя ранее судимый, преступный авторитет — Казарцев Вадим.

В результате, начиная со второй половины 2011 года по сегодняшний день, Рой получает ежемесячно: от 500 до 600 тысяч гривен – за создание условий для беспрепятственной работы конвертационных центров («Погореленко», «Гарибьян», «Чердак», «Жилин» и др.); до 700 тысяч гривен – от преступной деятельности лиц, осуществляющих кражу и дальнейшую переработку ГСМ («Кошелек» и др.); до 400 тысяч — за сопровождение ГСМ, контрабандно – ввезенных из РФ. В круг интересов Роя и его подручных также входит организация каналов контрабанды красной и чёрной икры (по некоторым данным Рой контролирует большинство крупных поставок икры через Харьков, Сумы и Луганск, для чего лично выезжает встречать и сопровождать контрабандный груз). Основную доходную часть составляют денежные средства, полученные в результате незаконного возмещения НДС – ежемесячно от 1 до 1,6 млн.грн.

По самым грубым подсчётам ежемесячно группа Роя получает более 4 млн.грн. – наличными.

Интересно другое, при таких устойчивых схемах Рой не брезгует проведением банальных «кидков» в стиле 90-х годов. Один из таких громких «кидков» был проведен в ноябре текущего года на сумму 39 млн.грн. Деньги были сняты лично Олегом Кияшко в харьковском банке «Золотые Ворота» со счета подконтрольной фирмы.

Возникает закономерный вопрос: при столь активной «коммерческой» деятельности, когда же наш «герой» занимается выполнением своих прямых функциональных обязанностей по службе? Что ж, и на этот вопрос есть ответ, в духе общего поведения Роя: выполнение оперативных задач по службе (точнее сказать — их видимость) непосредственно зависят от заказов на участие СБУ в конкурентных войнах и разборках отдельно взятых предпринимателей. В этом направлении реализации своих «коммерческих проектов» Рой не блещет оригинальностью: по заказу одной из заинтересованных сторон готовятся соответствующие запросы на предоставление коммерческой информации (в качестве оснований для направления запросов руководству докладываются «липовые» оперативно – агентурные материалы), а после их получения передаются за достойное вознаграждение заказчикам. Но это на самом деле мелочь! А вот заведение заказного оперативно – розыскного дела с полным комплексом «прослушки» и «наружки», целью которого является рейдерский захват предприятия или получения доли в интересующем бизнесе — это высший пилотаж. Согласен риск значительный, но и вознаграждение – потрясающее! Но – это отдельная статья доходов Роя и, конечно же, отдельная история…

На «заработанные» деньги Рой М.С. приобрёл два автомобиля марки «MERSEDES – 550 GL»: один из них зарегистрирован на имя родного брата, второй – на имя жены Роя. На работу Рой ездит «скромно» — на автомобиле «Toyota Prado», г.н. АХ 4800 ВА. Рой активно вкладывает деньги в недвижимость – во владении его семьи имеются 4 квартиры (две – в домах по ул. Клочковской), которые сдаются. Но это лишь верхушка айсберга — «коммерческих проекты» Роя и участие в них первых лиц Харьковского СБУ нуждаются в подробном рассказе, который будет предложен вашему вниманию в ближайшее время. Поверьте, будет очень — очень интересно!

Качество «работы» Роя М.С. полностью устраивает нынешних руководителей Харьковского СБУ, и в настоящее время рассматривается вопрос о продвижении подполковника Роя по служебной лестнице…

Стоит ли удивляться беспределу, захлестнувшему Харьков, если беспредел в мозгах тех, кто обязан с ним бороться. Дальше будет гарячее…

Ось такі пиріжки від "наших" правоохоронців ...Банди 90-х замінили правоохоронні органи і тепер уже ззовні не відрізниш мєнта від бандюги.

При чому де Харків а де Львів а схеми однакові, "вот такоє от...", як казала Люся Якунович

http://sled.net.ua/kommerciya/v/sbu/po/kharkovski/2013/27/02

Останнім часом з усіх каналів тільки і чуеш про перевірки прокуратурою то Облавтодору, то комунальних дорожників. Звучать переможні реляції про виявлені упущення в їх роботі, називаються суми з багатьма нулями, які чи то неправильно використані, чи то вкрадені (як на мою думку - поділені з прокуратурою!), навіть вказуються посадівці, яких притягнули до дисциплінарної відповідальності... Слухаючи цю балаканину, починаєш розуміти, що дурнями пошивають нас. Хіба не дурні платять податки та з надією чекають за це справних доріг.

А що маємо? (так і проситься цитата першого гаранта) Дороги,  які гості з Білорусії назвали напрямками руху. Тротуари, по яких у нормальному взутті не пройти, треба гірські вібрами вбирати. Ага, ледь не забув, ще маємо ціле племя начальничків від дороги, які для керування ремонтним процесом купують за кошт держави наворочені позашляховики, бо на Таврії не з руки керувати, а то ще й втопитися можно серед дороги в калабані.

А що робити? Досвід останніх років показав, що тільки активні акції громади можуть змусити можновладців відмовитись від відкатів та розкрадання. А як заставити прокуратуру та суди реально покарати тих дурнів, що довели наші дороги до краю (тому машини вже освоюють тротуари та фоси)? Якщо не можуть доказати розкрадання, то нехай карають за халатність, недбалість, за посадові злочини!Нехай відшкодовують знищені автівки та платять пенсії сиротам загиблих у ДТП!

Хтось скаже: ти диви який кровожерливий. А як то Всевишньому слухати прокльони та матюки водіїв, пасажирів і пішоходів? А якщо всі ці побажання відбудуться? - Жахлива  буде картина... Тому, поки не пізно,дорожники, до роботи або з повинною до буцигарні. Для таких чиновників я пропоную найстрашнішу міру покарання: довіку ремонтувати дороги, особисто, а то ще й у колонії керівну посаду прикуплять. 

Оце пишу і думаю, а чи буде користь з цього. А таки буде.! Бо думка до думки додастся, розійдеться, розрухає людей до дій. Бо ніхто крім нас  не зробить життя кращим.

То хто корупціонер? Колесніков купив 20 українських швидких по 1 млн.грн Тимошенко - по 140 тис.грн.

Компанія «Львівський автобусний заводи» (ЛАЗ) підписала угоду з Національним агентством з підготовки та проведення чемпіонату Європи з футболу 2012 року про постачання 20 машин швидкої допомоги за 17 млн.грн. на потреби ЧЄ-2012.

Як відомо, на Тимошенко кримінальну справу завели за закупівлю «швидких допомог» вартістю 12 з половиною тисяч євро, причому прокуратура ще й звинувачувала уряд у завищенні закупівельної ціни на 20% ...

Низка освітніх установ та органів самоврядування 17-21 лютого уклали угоди на постачання в 2012 році газу по завищеним цінам. Дані про ці закупівлі опубліковано в "Віснику державних закупівель".

Також "Херсонгаз" поставить коштовний газ кільком освітнім установам.Цюрупинська спеціалізована школа №4 за 586 тис грн. придбала 96000 м3 по 6100 грн. або $ 762,5 за тисячу кубометрів. По цій же ціні газ придбала Новомаячківська загальноосвітня школа Цюрупинської райдержадміністрації на суму 610 тис грн.

Разом з тим "Херсонгаз" продає газ і значно дешевше. Відділ освіти Каланчацької райдержадміністрації за 1,73 млн грн. придбав 364 тис. м3 газу по 4760 грн. або $595 за тисячу кубометрів.

Відділ освіти Овруцької райдержадміністрації Житомирської області за 2,67 млн грн. придбало у ПАТ "Житомиргаз" 393 тис м3 газу по 6783 грн. або $ 848 за тисячу кубометрів.

Нагадаємо, цього року найдорожчий газ, зафіксований в "Віснику державних закупівель", придбав "Харківський фізико-технічний інститут" у ПАТ "Харківміськгаз" по $856 за тисячу кубометрів.

Закупівлі  газу  освітніми установами проводяться за  кошти  місцевих  та  державного  бюджетів.