хочу сюда!
 

Наталия

37 лет, близнецы, познакомится с парнем в возрасте 35-45 лет

Заметки с меткой «зима»

Про зиму.


  Я мерзлячка і зиму зараз, дорослою, люблю не так щоб сказати дуже. Що не заважає мені катати сніговиків, кидатись сніжками і годину-півтори гребти по коліно в снігу, щоб типу "вигуляти собаку", хоча по-факту я "вигулююсь" в рази дужче за них lol

 Але в дитинстві зиму ми любили всі. Правда всі пори року інші теж, бо в кожній свої можливості перетворити реальність в казковий світ ігор і фантазії. Але взимку було особливо, бо весною-літом-восени як не крути, а снігу й льоду нема..
  День взимку короткий, після школи нічого не встигнеш, але на вихідних.. а ще краще на канікулах.. Як ми їх чекали )) Зранку сніданок - і вперед, до діда з бабцею. Це казкове місце для дітей. В них будинок стояв, та й зараз він там же, за сто метрів від лісу, і за десять хвилин від річки, але то розваги для літа, а взимку на перший план виходило те, що за будинком в нас була власна гірка, з якої можна було метрів 30 їхати лижами, санками, а коли хороший сніг - зробити тунель, добре втрамбувати - і мати власну трасу для бобслею на шматку плівки, а ще краще коли маєш мішок з міндобрив, з товстелезної прозорої плівки, чи з сажзаводу, той чорний і більший. Мати такий "агрегат" в нас було великим щастям )))
  А якщо правильно і вміло повернути на ходу внизу гірки направо - то спуск продовжиться, і потрапиш просто на замерзле озеро. Озеро це завжди звалося просто Ковбаня, тобто "калюжа без імені"))), бо ковбаньками в нас звуться озірця-стариці, що залишились на місці старого русла Псла. От про це озеро мої найкращі дитячі спогади взагалі.. Про нього взагалі треба окрему розповідь. А взимку ми перетворювали його в казковий світ дитячих ігор, щороку з іншим дизайном. Коли хлопцям покупляли ковзани, ми посередині розчищали хокейну площадку, а до того центральне місце в нас завжди займав лабіринт)))) Копали самі, колективом, позносивши совкові лопати з усіх будинків)))  До речі колектив в нас був чудовий - десяток погодків, з найбільшою різницею в 4 роки, всі з'їжджалися на канікули до бабусь і всі дружно щодня збиралися в нас, на горку й озеро))) Таксопарк санок був вражаючим)))))) Крики, шум і гамір - теж)))) Й досі пам'ятаю свою шубу з штучного хутра коричневого кольору, "під ведмедя" мабуть))), без капюшона, але з коміром, під який треба було обов'язково зав'язати шарф, а щоб він не заважав - зав'язувати мав хтось інший, щоб кінці були на спині. Зараз смішно, а тоді, коли хтось з бажанням пожартувати ТУГО його затягував, а самому розв'язати теж нереально - було трохи інакше))) І от коли разів з двадцять впадеш з санок в сніг - та шуба перетворювалась в ходячий сугроб, бо сніг набивався в хутро і її вага збільшувалась кілограмів на десять, їй-богу))) тоді доводилося таки з прикрістю визнавати, що час йти грітися, ех(( )))) Ходити просто ставало реально важко))))
Коли ми отакі закочувались в будинок, бабуся завжди сварила нас, роздягала, бо не тільки шарф зняти, а й розстібнути гудзики, страшенно незручні, самостійно було неможливо, тоді ставила шуби й рукавиці розтавати і стікати))), а нас заганяла грітися і обідати))))) Обов'язковими було ще сказати, що більше вона нас сьогодні надвір не випустить, бо вдягати більше нічого)))) і поки шуба не висохне - санки нам тільки снитимуться)))))
  Дуже запам'ятався один момент. Зима тоді прийшла морозом раніше ніж снігом, і озеро вкрилося неймовірно гарним, рівним і чистим льодом, він завжди чорний прозорий, трохи страшний..)))) А потім пішов сніг, розкішний, пухнастий і багато, сантиметрів 15-20 випало. І погода така гарна - коли тихо, мороз невеликий, сонячно, все навколо вкрите снігом, який ще не обсипався з дерев, і вони такі пухнасті й об'ємні... Ми дружно розчищали новий лабіринт, це треба робити відразу, доки сніг легко розгорнути, і він не прилип до льоду, тоді лід буде як скло, і прозоро-чорним, казково-новим))) з, як зараз модно казати - 3D узором в своїй товщі з бульбашок метану, що завжди підіймаються з глибини озера.
  І от ми розкидаємо сніг, і тут на берег прийшли два чоловіка, гості одного з сусідів, з Харкова приїхали . І от вони стоять, дивляться на все це, і один другому каже - "Вот как бы я хотел ребёнком жить в ТАКОМ месте. Посмотри - какая красота!" Я тоді вперше якось побачила все іншим поглядом, без звичного "це було, є і буде завжди".

 Взагалі багато що можна ще розповісти.. це ж роки життя, а не дві-три історії. А головне в них те, що моє дитинство було щасливим.
  А сама сиджу оце і думаю - а що напишуть про своє дитинство теперішні діти? Як мерзли пальці коли водити по сенсорному екрану при -10?

Встреча с Зимой 2



Как зовут тебя? - Зима,
Ждали встречи? - Я пришла...


Проснувшись однажды, взглянув из окна,
Мне стало понятно, что это - Она.
Пришла незаметно, назвалась Зима,
Я знала, конечно, о встрече... ждала...

Ну, что ж, проходи, расскажи как дела,
Какие загадки с собой принесла?
Ты будешь суровой иль будешь добра,
И долго ли ждать до прихода тепла?

Мы будем близки или будешь одна
Седой и сварливой свой век доживать?...
Она подходила шагами несмелыми,
Немного посыпав снежинками белыми...

Потом собралась, ведь успеть надо в срок
Построить дворцы, детям горки, каток.
Легко и волшебно, встряхнув рукава,
Как в сказке искусно плетет кружева

Из белых сугробов, скрипучих снегов,
Из запаха елки, колючих ветров,
Коснулась щеки обжигающе-страстно
На память даря поцелуй ярко-красный...
                  ***********
Всем тем, кто полюбит и сможет понять,
Без лишних упреков душою принять,
Возможно, откроются тайны Зимы,
Бесценные клады на снежном пути.
       

Пока есть снег можно рассказать и про лопаты.

Не всем же повезло иметь под руками свой фотоархив 20-30-40-50-летней давности. 
Ну да ладно...

На этой неделе выпало немного снега. Ну так чуть-чуть.

В башне, в которой я работаю последнее время, хозяин какой то араб. Из самых что ни есть Эмиратов.
Поэтому и сервис приятный. И круглосуточная охрана, которая реально незаметна и не мозолит глаз. И очаровательная женщина на ресепшене. Блондинка с большими голубыми глазами. И не менее выразительными другими "глазами". И много всяких других мелочей, типа выгула собак жильцов и персональный электрик. 
Так вот в понедельник весь двор с парковкой завалило снегом. И для жильцов и гостей башни было выделенно несколько лопат. Они весь день с самого утра торчали в сугробе снега у входных дверей. И кто хотел мог спокойно взять и расчистить снег перед машиной, что б нормально выехать.
Очень удобно, очень приятный уровень сервиса.

Кто не верит, могу показать эту лопату.

Самота

Розстане  ніч
туман журби
пропаде

і  знак
Пломінням  в серце
надійде.





Зимний покой живого леса.

 Зима в этом году выдалась снежной. Все дороги укрыты толстым снежным ковром и частыми высокими сугробами. В лес можно попасть только на санной повозке. Сегодня Андрей как раз решил сделать такую вылазку в лес, чтобы на всякий случай пополнить запасы дров.

 Заснеженный лес выглядел совершенно сказочно. Белые березки  вперемешку  с укрытыми снегом ёлочками создавали неповторимый пейзаж. Тихое белое безмолвие создавало впечатление высшего покоя и умиротворения.  

 Наполнив сани сухостойными стволами отживший свой век деревьев, Андрей решил заодно и ёлочку на новогодние праздники срубить. Выбрав подходящую и подготовив топор, он почему-то вспомнил прошлогоднюю аналогичную поездку в лес. Тогда сильно пуржило и сразу заметало след. Ох, не сладко тогда ему пришлось.

 Уже срубив ёлочку, он возвращался домой. Но всякий раз, когда казалось, что пора уже выбраться из леса, он снова и снова  оказывался возле пенька от срубленной ёлочки. А на соседнем дереве неизменно сидело ворона, и пристально смотрела на него.

 Его лошадка тогда сильно подустала, и Андрей уже подумывал бросить в лесу заготовленные дрова. Ведь уже вечерело, а ситуация была крайне неприглядной.

 А почему я возвращаюсь к этому пеньку? – подумалось Андрею. И эта ворона, хоть бы каркнула, что ли. И тут его словно кто-то дернул за язык извиниться перед этой вороной за срубленную ёлочку. Странно, что ворона таки каркнула в ответ на этот глуповатый поступок и улетела в чащу леса.

 После этого Андрею сразу же удалось выбраться на опушку леса. И вот сейчас он засомневался, рубать ли эту ёлочку.

 Неожиданный голос сзади заставил Андрея вздрогнуть и оглянуться. Позади него стоял  седой старик с вязкой сухих веток за спиной.

– Что, ёлочку решил срубить?

– Да вот на новогодние праздники решил дом украсить и привезти детям живую ёлку.

– Это ты правильно отметил, что она живая. Лес ведь тоже живой и не всегда прощает огульные поступки. Другое дело, если в этом есть крайняя нужда, тогда он прощает, хотя и больно ему.

– Ладно, не буду я её рубить. Куплю в сельмаге искусственную. Давайте я вас, дедушка, подвезу.

– Спасибо, сынок. Я хочу прогуляться лесом. 

 Уже выезжая из леса, Андрей подумал, что этот старик не из их села, а до следующего  больше десяти километров. Пешком то и не добраться по такому снегу. Откуда же он тогда?

 Снег мерно поскрипывал под полозьями саней, а сознание Андрея всё не покидала сказанная стариком фраза:

 

                 «Лес ведь тоже живой и не всегда прощает огульные поступки».

 

люблю,когда вот так,почти по-настоящему)—2/Upgrade 19/12/17

лёгкая метель продолжается вторые сутки....









извинитe.....нe сдeржалась)

Слово - як насіння

насіння Слова
не проросте
у Холоді Байдужих
Упаде Жолудем
у той морозний сніг
чи в чорнозем -
і Проросте Творінням..