В цей день лютневий, в світлую годину

На землю Ангел із небес прилинув.

Господь в опіку душу йому дав,

А він із радістю служіння це прийнЯв.

 

Повів її він по життя дорозі,

Завжди він поруч – в радості й тривозі.

Від бід борОнить і упасти не дає,

Щодня наснаги й сили додає.

 

У долі випало твоЇй терпінь не мало,

Не один раз життя у крайності кидало.

Розчарування, втрати, біль ти зміг пройти,

Зумівши в серці щиру віру зберегти.

 

Нехай надалі тебе Ангел зберігає,

Господь любов’ю твоє серце зігріває,

Усе тепло твоє сторицею воздасть,

І все, що просиш ти в молитвах своїх, дасть.

 

А я тобі простори серця подарую,

У кольори кохання світ твій розмалюю,

Нехай сто літ тобі зозуля накує,

Я Богу дякую, що ти на світі є.

 

І знову сум. Закрався у думки,
знайшов до серця двері потаємні,
які колись на відстані руки
ти не помітив. Чи занадто темні
були тоді осінні вечори,
чи просто не хотів ти помічати?
Байдуже. Знов вечірні кольори
співають небу осені сонати
і тихий сум мереживом снують
тоненькою струною так відверто…
А я немов мозаїку свою
щасливу мрію воскрешаю вперто.
А я люблю. Люблю і все! Хоча,
цих слів ти не чекав і не чекаєш,
а я люблю… Любов – це не свіча,
пробач, але із часом не згоряє…

ХАЙ  ЩАСТИТЬ  ВАМ, ЛЮДИ  ДОБРI !!!

**************************************************

Хай щастить вам, люди добрi!

В країнi моїй,де землi --- за обрiй!

Де лани пшеницi золотої.

Землi житницi  родючої такої.

 

Хочу чути радicнi  пiсiнi

Завжди! Не тiльки на веснi.

Бо моя земля родючая

Гарная, квiткова, та спiвучая.

 

Дiди та й прадiди тут славно жили.

Та працею своєю вони радiли.

Кохалися,бралися, рiд продовжували.

Життя народу країни вiдроджували.

 

Той Дух країни зветься Україной.

Та знаю я, дiйсно, це моя країна.

Я з великого славьянського древнього роду,

Й з мого славетного, українського народу.

 

Славлю тебе,моя, Україно !

Земле моїх прадiдiв  чарiвна!

*******        / лютий  2010 року /

Плавляться усі думки
від спеки,
в голові суцільна
маячня…
Хоч бери й втікай кудись
далеко,
відключи мобільний –
й навмання
десь до прохолодних хмар
поближче,
до морів безкраїх
чи озер,
де цілунком з диво-чар
обличчя
прохолода раєм
обійме.
Навстіж відкриваю
в серце двері,
протяги гуляють
хай… а тут
фрази вицвітають
на папері,
залишається лиш: «Плавлюсь.
HELP! Рятуй!»

пацелуями меня он цилавал,
ласкал и прижимал к груди
я наражала ему тысячу дитей
и наготовила на завтрак бигуди

Стою опівночі і слухаю село… 

Навколо пахне чимось дуже свіжим. 

Вже в світлі мрії душу повело, 

І навіть гавкіт псів здається милим. 

 

Я слухаю, як місяць посилає вірші 

Зіркам, кокетливо захованим між хмар. 

І в змученого серця потаємні ніші 

Вливається потоком щирості бальзам. 

 

Стою опівночі і слухаю село… 

Легка утома розлилась по всьому тілу, 

А добре так, що й серденько звело 

І хочеться віддатись ночі співу. 

 

Я тут проїздом – скоро місто знов покличе… 

А хочеться лишитися і просто жить! 

Тут вільно дихаю і нать душа не плаче... 

Та знов втечу по хмарочосам ворожить… 

З  НОВИМ  2010  РОКОМ !!!

======================

Радiсть  Панночкою  ходить

З ранку  в  нашому  будинку.---

Новий  Рiк до  нас  приходить.----

З  Святом, мiй рiдненький СИНКУ !!!

 

З  Святом  вас, мої рiдненькi:

Чоловiк, донька  з  синочком !!!

Тож  бажає  ваша ненька --

Щасття  вам  багато  рочкiв !

 

Щоб у  злагодi  та  мирi

Ми  жили, добробут  мали!

Побажання  шлю  вам  щирi

Щоби  радiсть  ви  пiзнали:

 

У  трудi, в життi, в коханнi!

Щоби  дiм, як келих  повний!

Хай  здiйсняться  всi бажання !

Вашi  добрi,  безумовно !

 

I до  вас  звертаюсь, люди!

Також  хочу  побажати:

Хай  у  всiх  теж  саме  буде

В  Українi, в кожнiй  хатi.

 

З  Новим  Роком , добрi люди !

Що  живуть  на  всiй  Землi !

Побажання  також  будуть

Щирi, добрi   всим   мої !!!

*******           / декабрь 2010 года /

Для усмішки не треба так багато,
Для радості не треба зір озерце, –
Лише навчитись миті відчувати,
Що стукають із ними в наше серце.

Для струн душі смичка із чар не треба,
І магій слів не потребує щирість,
Із них весь світ малює пісню неба,
Із них життя складає слово «милість».

Для щастя зайві барви веселкові,
Не треба подарунків для кохання,
Вони самі – великий дар Любові,
Лиш берегти їх треба як востаннє.

Грець з тобою, хай тИ будеш правий.
Не труї моїй пам'яті шлях.
Йди вперед, досягни собі слави,
Я тебе поховала в зірках.

Забери свою лють і відразу,
Не рахуй більш моїх помилок.
Впізнаю твою впертість, одразу,
І молюся за кожен твій крок.

За тобою останнє є слово,
Те, яким винуватиш і б'єш.
Ти за нечість приймаєш корову.

І ніби сон як сон – не раз ти снив любов’ю,
не раз горіла ніч від пристрасті й тремтінь,
та тільки так як я, ніхто іще з тобою
наївно не блукав у нетрях сновидінь.

Не бійся, простягни мені на зустріч руку,
з тобою так давно ми снили в унісон…
Ти обніми мене й сердець незвичним стуком
розбудимо весну квітчасту за вікном.

Не раз тебе крізь сон п’янили аромати,
не раз тобі у снах здійсняла мрії ніч,
та лиш ніхто тебе не смів так цілувати,
як я слізьми роси, торкнувшись твоїх пліч.

Та тільки так як я ніхто не смів дивитись
твоїх очей і мрій у небо голубе.
Не зможе від тепер тобі ніхто так снитись,
не зможе більш ніхто любити так тебе…