Стою опівночі і слухаю село…

Стою опівночі і слухаю село… 

Навколо пахне чимось дуже свіжим. 

Вже в світлі мрії душу повело, 

І навіть гавкіт псів здається милим. 

Я слухаю, як місяць посилає вірші 

Зіркам, кокетливо захованим між хмар. 

І в змученого серця потаємні ніші 

Вливається потоком щирості бальзам. 

Стою опівночі і слухаю село… 

Легка утома розлилась по всьому тілу, 

А добре так, що й серденько звело 

І хочеться віддатись ночі співу. 

Я тут проїздом – скоро місто знов покличе… 

А хочеться лишитися і просто жить! 

Тут вільно дихаю і нать душа не плаче... 

Та знов втечу по хмарочосам ворожить…