Поклич мене, моя від світу втечо
Туди, де ночі родять таїну,
Туди, де гнізда дивляться лелечі
У всесвіту безсмертну глибину.
Поклич мене у безвість первозданну,
Від сотворіння бідну на біду,
І я, твоя дитина неслухняна,
Розкаюся, нарешті, і прийду.
І вечір. І небо.
І добре. І тихо.
Стриножений місяць
пасеться між хмар.
Доба загубила
природжену пиху
І річка пускає
туманний муар.
А у далині,
в почорнілому полі,
Що снігу ковтнуло
останню сльозу,
Вже духи весни
позбиралися в коло,
І кличуть приховану часом
красу.
Малюнок Олега Шупляка
Закладаю півдня в ломбард
(небагато, на погляд, ніби),
Може доля оцінить жарт?
Може дасть хоч цілушку хліба?
Краще житню, щоб заздрів світ
(не поділюся, хай не просить),
Замість солі – звичайний піт
Від роботи. Здається, досить.
А як буде іще азарт,
І слова без хули й омани,
То закладене у ломбард
Відкуповувати не стану.
Вугільне небо сіє мжичку,
Впадає ніч у сонний транс,
Та пише стуком електричка
Сумний про відстані романс.
З наївним шалом Дон-Кіхота
Вона здолати прагне їх,
Квадратних вікон жовті ноти
З ходи зриваються на біг.
Я заздрю їй. Вона відважно
Ламає сумнівів межу,
Та пісню слухаю уважно
Й свою про відстані пишу.
08.06.2016
Вік смокче днів одвічна монотонність,
Жадає жертв із поглядів, чуттів,
Де ж взяти стільки слів, аби бездонність
Залляти до самісіньких країв?
І як зібрати літери в намисто,
Якщо вони, нестримані, течуть?
Як віднайти хоча б краплину змісту
Й змастити нею свій життєвий путь?
07.04.2016
А я неправильний сьогодні,
А, втім, і вчора був таким,
В моїх віршах – сумна безодня
В моїх очах – тривоги дим.
В моїй душі – неоднозначність,
Є сенс, а іноді – нема,
Шалена вчинків необачність
І мрій – на ціле синема.
І серце, що життя колише,
Слів не боїться полину,
Воно боїться тільки тишу
Й нерозуміння глибину.
13.12.2015
Зів`яло золото годин,
настав брунатно-сірий вечір.
Чабанська мила дудка вмерла-
вона як синьо-сірий вечір,
зів`яле золото долин.
переклад з німецької Терджимана Киримли