Гуляє мороз прозорий,

Безмежність чаклує сном,

Мій дім погляда на зорі

Гарячим своїм вікном.

Внизу, на дорозі сніжній,

Загублену тінь несе,

І знову мовчить Всевишній.

Напевне, сказав усе.

Я вчора був у тій порі,

Де свята дух блука,

І дружно ходять звіздарі

Та славлять малюка,

Де розкидає небо сніг,

Кусає морозець,

Де час не знає слова «біг»,

І не гризе сердець,

Де завжди тішаться зорі,

Шанують ніч і день,

Літають янголи вгорі

І просять ще пісень.

Все, що буде, уже колись збулося:

Кохання, розпач, пустка та думки,

І стрічки райдуг небу у волосся,

І по землі розсипані роки.

І гомін вулиць у буденних датах,

І феєрверки у святкових днях,

І пошуки в своїх координатах,

І втрати у реаліях та снах.

Розбурхані й приборкані стихії,

І, в першу чергу, у самих собі,

Овації й каміння у подіях,

Що у великій селяться юрбі.

Морозні ночі, сонце у колоссях,

Безглузді вчинки, читана мораль –

Все, що буде, уже колись збулося,

А нам – долати заново спіраль.

20.06.2016

Шепочуть щось в подвір’ї протяги

І, ніч наповнюючи стуком,

Кудись біжать безсонні потяги,

Несуть і зустріч, і розлуку.

По давній, звичній траєкторії,

Яку непросто поміняти,

Несуть світи, несуть історії

Скрізь полини та шурхіт м’яти.

Я дам свої! У мене тонами

Історій тих, яких завгодно!

Не берете. І зорі гронами

Над головою. Прохолодно.

19.06.2016

Падав сніг на поріг,
Кіт зліпив собі пиріг.
Поки смажив, поки пік,
А пиріг водою стік.
Кіт не знав, що на пиріг
Треба тісто, а не сніг.

(П. Воронько) 

Зимове…
За що люблю я зиму?
За сині тіні сутінкові,
За білі віхоли ранкові,
На склі малюнки крижані
Пухнастий килим на землі.

Ніхто не хоче згаслого вогню,

Всіх вабить блиск, його хиткі принади,

Та з блиском часто плутають брехню,

Але цього достатньо вже для стада.

І мастить вуха солоденький спів,

Для того в когось вистачає хисту,

І йдуть стада двоногих баранів

За блиском, що без полум’я та змісту.

15.06.2016

Я люблю дощ у темного вікна

І простір штрикать поглядом безсонним,

Коли вночі невидима стіна

Змиває пил зі скла та підвіконня.

Я люблю твою посмішку тоді

Знімати з фотографій пожовтілих,

І щось мені говорить, що біді

Не місце тут, що ти заговорила

Її своєю посмішкою так,

Що та забула про свою роботу,

І я шукаю новий спосіб як

Тобі за ту віддячити турботу.

Я люблю дощ…

15.06.2016

Ховав туман вечірній денні ноти

І запал холодив пекучий мій,

Блукали тіні, наче гугеноти,

Яких підвів святий Варфоломій.

І вирушали спогади в мандрівку,

Повчала тиша – вічний богослов,

Та вітерець облизував верхівки

Занурених у темряву церков.

Загадки й таємниці прокидались,

І відповіді навіть де-не-де.

І дихав спокій. В ньому відчувалось

Щось чисте і по-справжньому святе.

14.06.2016