За дві тополі й три сосни,

За край доріг, за світу межі,

Де загубив туман одежу

І шаленіють цвіркуни,

Ходи, не думай. Був я там.

Я був собою й не собою.

І пахло ніччю голубою,

І степ вклонявся небесам.

І тішить день, і не гірчить полин

І на землі, і в небі, і на морі,

Коли в часи Содому і Гоморри

Я чую Вас під вибухи новин.

Народи нині люблять пустоту.

Народи сніг нерозуміння криє.

Я чую Вас, бо слухати умію

Тендітних мрій нескорену ходу.

Обережно! Вірш про волонтерство з хейтспічем та матюками)

Я не знаю що там як там, а у мене все гаразд,
я в житті вже розібралась. Знаю хто тут підарас.
Я канєша не геройка не воячка «на нулі»,
зате точно знаю як це - битись на своїй землі.

Чоловік наразі в лісі, в десантурі на війні,
ну а я в гламурній хаті храм із лісом у вікні.
Роздивляюсь і милуюсь знову йде життя на лад.
Перемога буде наша. Згине клятий психопат.

Я канєша не геройка не воячка на «нулі»,
а моя гламурна киця спить на скляному столі.
Я цю кицю тихо клацну фотошопом оброблю,
фотка хай збирає гроші на загибель м@скалю.

Десантурі пару рацій, форму, берці та вірші.
Вам за внески в перемогу всім подяка. Від душі.

Вірш написано в рамках проекту #Киця_волонтерка

Збираємо на рації для десантників на Луганщині.

Номер картки

5168745320427260

В чорну весну шаленіють люди.

В чорну весну перебор химер.

Сивий Бог нікого вже не судить,

Сивий Бог у людях тих помер.

Біла смерть потомлена, у милі,

У холоднім трансі німоти,

На полях, де щедро уродили

Трощене залізо і хрести.

У спокої я ляжу, і засну, бо Ти, Господи, єдиний даєш мені жити безпечно! (Пс 4:9)

 

У спокої я ляжу, і засну,

І диво дивне станеться зі мною,

Де спомини шукають глибину

Непізнаної пам’яті людської,

Куди не потикає носа лють,

Де місце є для волі і для сміху,

І де мене, як можуть, бережуть

Від пазурів скривавленого лиха.

Словами нічку цю не бовтай,

Не ворушися, не дзвени,

В блакитні сни упали Товтри,

В цілющі довгожданні сни,

Де силу втратило вчорашнє,

І за майбуть безсилий страх,

І є зоря, така домашня,

Що тихо мліє у руках.

 

Не плач, моя знедолена вітчизно!

Ми житимемо, нам настачить сил

На небеса, на води, на дороги,

У світі ще не створено чорнил,

Якими нам заплачуть некрологи.

І ти не плач – у сліз немає дна,

Хоча у них втопилося півсвіту,

Узимку краще чується весна,

Яку іще ніхто не зміг спинити.

Моя незгублена любове,

О, знали б Ви, як у четвер

На Вас дивилось з неба Слово

І сонцем сіявся етер.

Прощанням вабили вокзали,

Холодний день на час біднів,

Дивилось Слово і мовчало,

І я не мав зі Словом слів.