Сколько в жизни всего я теперь понимаюСколько старых потерь я не ощущаюПотому что люблю, без тебя умираю. Потому что хочу рядом быть я всегда Не отпускать твою руку никогда Держать её крепко идти напрямик Любить тебя сильно пока не поник Хранить образ в сердце моём навсегда Говорить те слова:”Я люблю тебя!” Дарить тебе розы даже в морозы Ставать на колени говорить что люблю Я обещаю, я слово сдержу!

Життя не виграють у лотерею і біль не пропивають в казино, якщо живеш – то тілом, і душею, до того ж йде лиш раз оте «кіно». Бажань не проштампують, мов «здійснено»… Не повернуть, не склеять… – сотні «не»! Тож перш, ніж зруйнувати, достеменно Переконайся, що руйнуєш не себе.

Що треба людям? Щастя?! Що ж це – щастя? Любов, кохання, дотики руки? Думки тверезі у людей не власні – Доводимо ми це споконвіки… Що треба думці? Простір? Може крила? Та ні, у неї цілий світ в ногах! Лиш тільки б серцю вистачило сили У грудях битись із життям у такт…

Сьогодні за календарем наших предків відзначається Свято Яр Дани або ВодоСвяття. Дана - Богиня і Повелителька Земної Води. Яра - Свята. [Приєднана картинка] Цього року свято припало на 6 січня. А взагалі воно рухливе і розраховується від Різдва Коляди Божича - на 12-й день. Ця Містерія має величезне космічне значення для нашої планети, тому що має астрономічне і астрологічне обгрунтування. Чому Вода на Землі стає Святою? Тому що саме в цей час, в ці дні, ми знаходимося...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Блошки Баксю загризають,Бідний Бакся ледь терпить.Тільки й знають що кусають,Треба їх трішки провчить!Будуть тоді блошки знати,Як Баксюню ображати!

Не прислухайся до холодних нот. Вони німі. Вони жорстокі й грізні І не тому, що це грудневий лот Зимового аукціону пісні. По струнах їхніх кров розлук тече, Терзає болем й так самотню душу. Не слухай їх. Хай снігом на плече Вони летять, а ти їх струшуй, струшуй… Візьми струну із переливів дум, Що я плела мереживом барвистим. У них життя із веселкових струн Нанизаних на сонячне намисто Відчуй мелодію сріблястих снів, Дзеркально чисті подихи надії Й мою любов, що не така як...

Читати далі...

Живу я в полоні надії,Її відпускати не смію,Що прийде нарешті розрадаІ ми будем завжди разом. Розвіються біль та тривоги,Розтануть сніги-оманиІ тихе, безцінне щастяДушею нашою стане. У щасті, у смутку, в турботах.. Із посмішками і сльозами.. Життя це пройдемо разом У вірі, надії, коханні.

Твої запорошені вії і ледве усміхнені губи без жодного зілля уміють мене приворожувать згубно. Торкнуться зірниці волосся, сковзне по обличчі долоня, – і все попливло, понеслося мов дика шалена погоня. Твої ледь примружені очі і трішки замріяний погляд запалюють зорі щоночі із кожною мрією поряд. Притихне задумано вітер, задивиться нічка зірчаста як я із сніжиночок-літер складатиму «Ти моє щастя»…

Дарма, що дощ свої ремарки пише серед зими зіпсованих картин, ти зупинись, послухай просто тишу і наклади на смуток карантин. Поглянь у вись – там серце долі б’ється, відчуй його, як відчуваєш біль, а дощ нехай все ллється, ллється, ллється… Це краще, ніж на серці заметіль. Лови губами кожен подих неба, тримай очима мить і цілий світ, щоб він крутився лиш навколо тебе, летіти щоб не в прірву, а в політ. Дарма, що дощ! Його плачі безсилі, коли душа летить в щасливу вись, як...

Читати далі...