Оксамитовий погляд
Ти мені подаруй наостанок,
Безнадійним мовчанням
До ніг припаду я твоїх.
Після довгої ночі
Настане безрадісний ранок
І трояндовий кущ
Запорошить негаданий сніг.
Ті квітки запашні
Похилило вагою чекання
І сльозинки роси
Замерзаючи рвуть пелюстки.
Аж ніхто не бажав,
Щоб так рано скінчилось кохання
Ніжним жестом прощання
Торкнися моєї руки.
Чого я так прагну ?! чого я бажаю?!…На світі живу я, тай гадки не маю…
Чому світить сонце?! чому в тебе очі
Як море прозорі, тай сяють неначе
Як промені зірки?!
Чому твоя посмішка лине до мене…
І серце стискається, наче від болю?!…
А потім несеться кудись, мов скажене?!…
І що буде Завтра?!
А що було Вчора давно ми забули…
Лиш Попіл вчорашнього б’ється нам в груди…
О Люди!
"Я не хочу тобі зла, я не така,
Я в очах твоїх шукаю лиш тепла,
Я в устах твоїх шукаю лиш добра,
Ти пробач все, що буде і що було.
Я не хочу тобі болю,зрозумій,
Я не хочу щоб за мене ти страждав,
І в очах моїх погасло стільки мрій,
Знаю,ти б мені життя віддав.
Будь щасливим! Я не хочу тобі зла!
Я не варта навіть краплі твоїх сліз,
Я піду від тебе так, як і прийшла,
Снігом розлечусь, розтану скрізь..."  ...
[Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка]Отож як перейменували Дніпропетровськ у Дніпро, начебто правильно. Та не завжди одразу визначити мова про ріку чи про місто. [Приєднана картинка] Сказати "вечірній", так одразу ще той радянський цукерочний бренд згадується...
Знову шаленеє море... цілунків...
Мене в полон свій бурхливий... забрало.
В нетрі забрало- собой оповило...
Цілими тижнями ... пестило жваво.
Ой же ...які вони всі ...та гарячі...
Тії цілунки... їх хочеться вдосталь.
Чом же тих пестощів... дуже замало?!
Де ж оті руки... та ніжнії плечі?!
Що так сумують... дарують блаженство...
Що нас кохають... і нам відмовляють.
Де ж оті вії, та гарнії очі?!
Що до звитяг надихають... буремних.
Я хочу відчути
тебе на смак,
На скрик, на запах,
на дотик...
На спраглому тілі
залишити знак,
Й любити тебе,
допоки
Наповнишся ти
солодким теплом,
Гарячим любові
промінням...
Я ніжно огорну
тебе крилом,
а ти - ростимеш
корінням
У пружне, жадане
моє єство...
Й оркестром
дзвінкоголосим,
Ніжним чарунком,
духм'яним зелом
Душу мою
оросиш...
Тебе закохаю,
собою сп'яню,
Сповию в любов,
заколишу...
І, спивши уповні
хмільного вогню,
Надію на вічність
залишу...