Рыбка ты золотая
Веселая и влюбленная,
В счастие, как влитая
Вошла, (глаза удивленные).

Тянет за сети рыбак,
Он золотом очарованный.
Скинет забот свой рюкзак,
Посмотрит глазами новыми.

В вОлнах теплых ныряя,
Запутавшись в нежных глупостях,
Троньте лишь двери Рая
И радость польется в руки вам.

Брызги сверкают светом
Цветами-снопами радуги.
Это подарки лета.
Беспечного ярко-праздного.

Експромт на. http://blog.i.ua/user/337299/512930/

Червона троянда, немов стигла вишня,
Тонким ароматом майбутьнe з колишнім
Єднає вона, оксамитом чарує.
Опісля турниру її подарують.
І вірю я все пeреможе кохання,
За гідність і мужність сміливе вітання.

Вони хочуть 
Їх хотіння немов небокрай,
Твої очі 
То нічого, дивись, помічай.

Їм не треба,
Ти, стояча і на колінах,
Їм без тебе 
Ця потрібна уся країна.

Тож про кого 
Без любові моя тривога ?
Бо такого 
Потім не підпуска до Бога.

Додолу тихо злітає листя,Попід ногами танцює вальс.Навіщо знову тут з'явились?Я тільки вчора забула Вас!

Без Вас важко, з Вами ще гірше.Безсилі ночі... - солодкий гріх ...Замало місця - в чужому ліжку,Кохання наше  ... - як перший сніг.

Жадає тіло палких обіймів,Летять із неба дощем зірки...Три слова тихо:  "Я завтра їду" -Навіщо ж душу  ... рвете Ви?

Квиток на потяг... туманний ранок...Слід поцілунку... й назад  ніяк!Пожовкле листя летить на ґанок.Як Вас забути? Тепер забути як?"  

Знову шаленеє море... цілунків...
Мене в полон свій бурхливий... забрало.
В нетрі забрало- собой оповило...
Цілими тижнями ... пестило жваво.
Ой же ...які вони всі ...та гарячі...
Тії цілунки... їх хочеться вдосталь.
Чом же тих пестощів... дуже замало?!
Де ж оті руки... та ніжнії плечі?!
Що так сумують... дарують блаженство...
Що нас кохають... і нам відмовляють.
Де ж оті вії, та гарнії очі?!
Що до звитяг надихають... буремних.

"Зима...наснилася зима, сніжинки, як волошки сині, а я заплуталась в слова твої, немов у павутинні... Зима у світлі своїх чар, п’янкою гречкою буяла. І ти додому поспішав, А я тебе не відпускала..."                            Angel W Я ледь почув... твої слова. Хоча в душі зима настала... І серце, майже, завмирало... Враз просвітліла голова. Моя душа з твоєю стрілась... А може ... це мені наснилось. Я бачив... ти вся зашарілась. Все це закрила  сніжна мла. Але смарагдове проміння... Твоїх очей , вуста палкії, Мене все кликали... Зумів я Заціпеніння  зняти. Твої вії Пухнастії від того снігу... Мене спинили. До барлігу Я не пішов. І руки ніжні цілував... І пестив губи я  до схочу. А  місяць посміхався мовчки... І танок дивний танцював.  

Ми вибираємо ... нас обирають... Я твої очі смарагдові знаю. Знов закохалась, мабуть, так нестримно... Він у кохання не міг те повірить. Знову згубив своє щастя…  і  жалем Серце наповнилось  до небокраю… Я  про появу твою  давно марю… Вірю у світле велике кохання. Я  розуміти це став дуже пізно… Знаю,  даремно про тебе я мрію. Ніжнії  губи  у снах мене пестять. А  як прокинусь… у серці , мов леза.   Серцю не скажеш: "Доволі любити!" Душу не зможеш  навік спопелити. Я за тобою слідую тінню... Буду звикати ...  шукать розуміння.

 "З літер складається слово, Слів поєднання – вже фраза, Фрази сплетемо в розмову Й зникне самотність одразу. З дотиків губ – поцілунок, З подихів – ритми бажання, З такту сердець – подарунок Долі, що зветься кохання. Нотка до нотки – й акордом Щиро вони озовуться, Всі ці акорди в не горду Й світлу мелодію зллються. Шепіт до шепоту – мрія, Ніжність до ніжності – миті Сплеску любові й надії, Снами польоти умиті. Слово складається з літер, З нот – переливи мелодій… Тільки от серце розбите Скласти з частиночок годі."                  Oliviya Думка тремтлива у серці... -Любить... не любить...- поволі ...  В мозку... якийсь, немов, шепіт... - Так може й треба?!.. Недоля...* Думки...  із серця... недобрі... Вимету геть... на подвір'я. Краще подивлюсь на зорі... І помандрую в сузір'я. Стрінуться... думки мої там... Вірю... з твоїми думками, Літери нам не потрібні... Мати лиш треба Бажання. Гаряче стало від думок - Переплелись, мов ліани... Ніби... знайшов половину... Іншу свою... й воз'єднався.                     Master

*Доля та Недоля - в слов'янській міфології дві сестри-пряхи, що прядуть нитки доль людських (одна пряде довгу рівну нитку щастя, удачі, друга - нерівну, неміцну, що обіцяє важке або коротке життя)

"Буває так в житті – увесь світ проти, І хочеться зірватися в нікуди, Душа страждає за колючим дротом, І розпач дико роздирає груди.

 

Але не треба опускати руки,

Впадати в відчай, в собі замикатись,

Себе віддати на поталу муки,

І віч-на-віч  з журбою залишатись…

 

Ти лиш поклич, я ж поруч, я з тобою!

Нема проблем, яких не розв’язати,

Ми біди всі розділимо надвоє,

А разом легше все в житті здолати…"        Angel W 

Тебе я кликав... ти не відзивалась...

Мій голос ... вже бодай... не той, що був...

Але ... як треба... то ще й заспіваю:

"Реве та стогне..." якщо не забув.

Давно вже півні не співали ...

Бо села напівмерліє стоять...

Гаї... ліси повирубали...

То де ж там... тім сичам кричать.

"Ми біди  розділімо..."  навпіл...

Ми розпач викинемо геть...

Ми ж люди... ми давно не мавпи...

Але без слова дружнього нам смерть.

Прийди ж до мене ... милеє створіння...

Прийди... і душу ... ти мою зігрій.

Я знаю... ти така ... що все зумієш...

І ось для тебе ... хай звучить цей спів.