[Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка]

Оксамитовий погляд Ти мені подаруй наостанок, Безнадійним мовчанням До ніг припаду я твоїх. Після довгої ночі Настане безрадісний ранок І трояндовий кущ Запорошить негаданий сніг. Ті квітки запашні Похилило вагою чекання І сльозинки роси Замерзаючи рвуть пелюстки. Аж ніхто не бажав, Щоб так рано скінчилось кохання Ніжним жестом прощання Торкнися моєї руки.

[Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка]

Чого я так прагну ?! чого я бажаю?!…На світі живу я, тай гадки не маю… Чому світить сонце?! чому в тебе очі Як море прозорі, тай сяють неначе Як промені зірки?! Чому твоя посмішка лине до мене… І серце стискається, наче від болю?!… А потім несеться кудись, мов скажене?!… І що буде Завтра?! А що було Вчора давно ми забули… Лиш Попіл вчорашнього б’ється нам в груди… О Люди!

"Я не хочу тобі зла, я не така, Я в очах твоїх шукаю лиш тепла, Я в устах твоїх шукаю лиш добра, Ти пробач все, що буде і що було. Я не хочу тобі болю,зрозумій, Я не хочу щоб за мене ти страждав, І в очах моїх погасло стільки мрій, Знаю,ти б мені життя віддав. Будь щасливим! Я не хочу тобі зла! Я не варта навіть краплі твоїх сліз, Я піду від тебе так, як і прийшла, Снігом розлечусь, розтану скрізь..." &nbsp...

Читати далі...

[Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка][Приєднана картинка]Отож як перейменували Дніпропетровськ у Дніпро, начебто правильно. Та не завжди одразу визначити мова про ріку чи про місто. [Приєднана картинка] Сказати "вечірній", так одразу ще той радянський цукерочний бренд згадується...

Знову шаленеє море... цілунків... Мене в полон свій бурхливий... забрало. В нетрі забрало- собой оповило... Цілими тижнями ... пестило жваво. Ой же ...які вони всі ...та гарячі... Тії цілунки... їх хочеться вдосталь. Чом же тих пестощів... дуже замало?! Де ж оті руки... та ніжнії плечі?! Що так сумують... дарують блаженство... Що нас кохають... і нам відмовляють. Де ж оті вії, та гарнії очі?! Що до звитяг надихають... буремних.

Лютий надимає щоки, Люто дме, шибками грюка, Знахабніло в двері стука... Космос чорний і високий Зоревітром срібним дмуха, ЗореПросо сипле з міху. Оріон потужно диха... Лютий дме. Я небо слуха. 11.02.2011 © Stepans’ka Marina (SMG)

продовження теми http://blog.i.ua/community/2051/536203/ Ой, лихо...

Читати далі...

Я хочу відчути тебе на смак, На скрик, на запах, на дотик... На спраглому тілі залишити знак, Й любити тебе, допоки Наповнишся ти солодким теплом, Гарячим любові промінням... Я ніжно огорну тебе крилом, а ти - ростимеш корінням У пружне, жадане моє єство... Й оркестром дзвінкоголосим, Ніжним чарунком, духм'яним зелом Душу мою оросиш... Тебе закохаю, собою сп'яню, Сповию в любов, заколишу... І, спивши уповні хмільного вогню, Надію на вічність залишу...