[Приєднане відео]

О, не мовчи! І не ходи повз мене, Неначе я - уже не є. Моєї виснаги знамена Тріпочуть. А чуття - кує Дзвінкі невлучні миті скону. Й довіку - знов мені мовчать... Палати, тліти чи холонуть Й квітчать ту провесінь, стрічать Величну згубу в серці тихім, Хандру сезонну у душі. А ти - мовчиш. Мовчиш, на лихо! Й твоє мовчання заглушить Я не порадна... Так буває. Величних змін душа зазнає - І знову в плетиво думок. Заграє десь, десь - заспіває, Й постане ясно, мов пророк.

Не розпачливий зойк... із душі виліта. Не тужливе зітхання... &nbsp...

Читати далі...

Безумство моє, о безумство! Лечу я у вир бездумно! Я падаю в прірву незнану, Й мені наплювати на рани, Які я собі здобуду - Безумна я є - і буду! Останнє мигтіння спокути... Лише - не згубить, не забути Дорогу оту до раю... А там - хай мене карає, За все те, що в серці зростила, Велика гаряча сила. Схопити палкі обійми - Підступно отак, розбійно! Свідомість затьмарити жаром, Себе віддавати товаром... Й натомість - ніщо не просити. І - жити! Безумно жити...

І зависло вітання Поміж нами в повітрі. І яскрава вітальня... І прадавнє повір'я... І перо на подвір'ї... І подружчині очі... Галасне надвечір'я. Стиглі фрази охоче Перекочують люди. Його знову не буде - Недозрілого слова. На тонкій волосині, На хиткій павутині - І зірватись готове, Впасти в доторки сині І у погляди чорні... Я тебе перегорну, Немов лист із альбому, І заб'ється у скронях Майже щось невагоме - Всіх надій моїх втома.

Летить твоя долоня - Й лягає на мою... А молоточки в скронях Підківки сліз кують. Лягай, долоня тепла, На лінії душі, Й зігріти поспіши, Щоб з скриком не затерпла В польоті необачно Ця хвиля золота, Щоб знову нам побачить, Як ніжність розквіта. Й дитя майбутнє в лоні Окреслиться на мить... Летить твоя долоня, Щоб знов мене любить...

Хмільна зоря розпачливо стрибне в світанок,Гукне роздзвонами ранкових звуків,Заскиглить стрімко ніччю наостанок - І переплавиться тужаво сонцю в руки.Закалатає росами кришталю в травах,Перепочине мить у гніздах співів - І далі полетить творить октавиІз срібнопелюсткових сплесків дива...

Горить свіча... І пусто у душі. Тепла печать Лежить на пам'яті моїй. Рахую дні. Рахую ночі... Один, два...п'ять - Ось і загорнуто в сувій Останній місяць. Відмічу Скалкою я знак На тілі днів холодних. Печаль відмічу... Дивно так - Знов серце я калічу. Я вигризу моє табу На тлі останньої розлуки. На тілі болю, І на стінах муки Поставлю знак, Якому - і не буть. Рабою я була - Та більш не стану! І не введу Я душу у оману, Не прокладу Дорогу заповітну Аж до небес...

Читати далі...

Тебе люблю... До стогону, До схлипу, До спалаху надії У очах. Аж до судоми З ароматом липи, Аж до безмежжя У прогірклих снах. І до крайнеба, І до третіх півнів, До цокотіння Золотих підків... До стужі півночі, До спеки півдня, Аби лиш... ти Любові захотів.

Жило собі перекотиполе. З малечку звикле до мандрів. Тішилось життю і не прив’язувалося до місця.Почувало себе вдома всюди,де була його сім’я. І гнали його життєвібуревії,перекочували селами і містами,а потім і країнами. А воно собі,знай,було щасливе. Могло зупинитися будь-де, захопитисячимось,залишити там часточку себе і…знятися у наступні мандри. Траплялося йомувтрачати,тих кого любить і тоді ставало йому сумно. І вертілася дзиґою тапечаль у душі(а хіба ви не знали, що й перекотиполе має...

Читати далі...