хочу сюда!
 

Наталия

44 года, рак, познакомится с парнем в возрасте 35-55 лет

Заметки с меткой «велосипед»

Ковток свободи






… І ось вже подолано половину маршруту веліком і я на великій швидкості, розігнавшись з гірки щойно здоланої естакади, наближаюся до цілі – це крутий підйом на Дарницький міст з протилежного від мого дому берега Дніпра. Сонце наближається до обрію. Все навколо набуло блискучих сріблястих відтінків від цього. Дуже красива погода. В обличчя холодне повітря - як на замовлення заспокоює розпалені інтенсивним рухом щоки. Модні велосипедні окуляри не дають обвітрюватись очам.

Щойно досягнуто підйому – перемикаю передачу на легку, і, вуаля!, моє улюблене – дуже швидкі рухи педалей - просто ідеально для підкачаних сідниць та засиджених біля компу, пухкеньких після зими ляшок. Радості немає меж. Особливо, коли відчуваєш перші краплі поту на проблемних місцях.

З широченною посмішкою та з улюбленою музикою в навушниках врешті добираюся висоти Дарницького мосту, що там, знизу, здається нездоланною самотужки веліком. Але! Ось я – вже нагорі, і це якось дуже радісно, хоч така дрібниця!

Праворуч якийсь житловий будинок, багатоповерхівка. Самотня та якась обвітрена, старенька, посеред промислового комплексу. Бачу, що на мотузках сушиться різний одяг – значить житловий. Дивно, мабуть, ось так жити – коли нижні поверхи обличчям прямо під міст зазирають, а прямо перед верхніми – перила моста та машини в інтенсивному русі. А уявити собі як людина спить, в якої ліжко біля вікна – ніби на узбіччі дороги як якийсь бомж. Які ж бідолахи ці мешканці! Оце так збудували їм на носі моста…

Помічаю, що перед будинком якась одноповерхова споруда з величезними вікнами у два поверхи, а там чоловіки інтенсивно грають в якусь гру, чи то було якесь інше спортивне тренування – не встигла розгледіти. Але помітила, що крім цих двох споруд все інше навкруги – самі промислові будівлі та сміттєзвалища. Найближча інфраструктура міста кілометрів за десять. Оце так «повезло» комусь з місцем проживання… Мабуть вони там всі дуже товариські і всі одне одного знають, бо живуть як у комуналці на тому п’ятачку.

Їду далі. Врешті підйом завершився, і маю нагоду набирати швидкість. Відчуття – ніби ти літак, що розганяється для зльоту.

Попереду зупинився якийсь водій автівки й вийшов з машини. З цікавості спостерігаю, як він захоплено виходить на тротуар до поручнів, щось розглядає вдалечині, та налаштовує фотоапарат щоб зафіксувати побачене. Я теж дивлюсь в той самий бік, що й він. Дивовижний краєвид захоплює й мене теж. Витягаю шию вдивляючись, намагаюся охопити поглядом одночасно водний простір і весь обрій з того боку моста. На швидкості з’являється відчуття польоту. Не таке, звісно, як воно є насправді, але щось подібне польоту.

Увагу водія привернула картина протилежного берега Дніпра, що потойбіч мосту – Осокорки, Позняки й далі. Десь там далеко йшов дощ зі снігом, але з правого берега сідало золотисте сонце й небо було ясне. Таким чином місто на лівому березі виблискувало золотом на чорному фоні суворого неба за ним. Дуже красиво. Блискітки чиїхось вікон – ніби каміння Swarovski, вилискують на сонці. До того додати ще й холодного відтінку смарагдові ліси, що за містом! Дуже гарно.



 

Мій настрій настільки злетів, що спускаючись просторим й безлюдним мостом я вже не соромилася горлати на всю пісні, що мені грали у навушниках. Але коли побачила якихось людей, що йшли з електрички на транспорт – стало соромно і вирішила втриматись від того.

 

Трохи сірувата погода продовжувала подекуди блищати золотавими кольорами сідаючого сонця. Я так спітніла від свого спорту, що якби пішов дощ зі снігом – це би зробило мене щасливою. Навіть не знаю звідки взялися сили – почала намагатися переганяти всіх, хто рухався дорогою. Усвідомила, що вперше їду рівною дорогою на найважчій передачі, і мені майже не важко. Прохожі тротуаром звертають увагу на дівчину, що летить по дорозі веліком як босяк. Хотілося до всіх загравати й жартувати, але втримувалася. Натомість просто гралася навипередки з повзучими маршрутками. Якась запилена зелена, видно, що душна всередині маршрутка ледь-ледь рухалася дорогою. Втомлені товсті й слабкі люди як ті консерви всередині. Їдуть, качаються, й свято вірять, що з правого на лівий берег це дуже далеко й недосяжно, аж ні! Мені для подолання цієї відстані вистачає хвилин десять – п’ятнадцять моїм веліком. А вони у тій маршрутці – спочатку витрачають час на зупинці в очікуванні, а потім товчуться, а потім ще й повзуть і спиняються кожної зупинки витрачаючи дорогоцінний час, та псуючи собі здоров’я.

Я не псую.

Хіба що, день боліло коліно – перенапружила – але вже через день і забулося про той біль, зник наче й не було.

 

Одного разу їду звідкись у маршрутці.

Пильно, брудно, бридко, хтось дихає на вухо перегаром, хтось сопить, хтось пердить, хтось розклав велетенські жирові складки двома кріслами, придушивши мене на третьому… Все те вимагає стиснути своє «я» у мікроскопічну кульку, меншу навіть, ніж власне тіло, аби не обурюватись і не бридитись всьому тому.

Бачу – на одній з зупинок до маршрутки влазить дівчина. Вона дуже сильно виділялася з більшості. Дуже охайно одягнена – видно, кудись зібралася серйозно так погуляти. Охайний новенький капелюшок, начищені туфельки. Яскравий, новенький чистенький одяг. Мене ніби пересмикнуло – вона як та перлина серед смітника! Справді! Все навколо таке пильне, і люди запилені, сірі, пелехаті. І я не надто охайна їхала з роботи – пом’ята й сіра. Ну аж надто негармонійно виглядає такий «прикид» у такому середовищі.

 

Середовище.

Воно таке прекрасне! По за тими пильними, брудними стінами маршруток й наших робочих місць. По за тими бетонними стінами наших квартир й домівок. А відстані насправді такі мізерні! Відстані значно прийнятніші, ніж нам вимальовує час у громадському транспорті. І тільки з веліком я це все усвідомила.

 

 

 

Зоопеттинг, велосипеды и Штирлиц. А также Михаил Генделев и Стас

Free Image Hosting at FunkyIMG.com

Не до букв, конечно, но привычка - вторая натура, а охота пуще неволи. Скрепив зубы и завязав губы в узел таки напишу перед отключкой.

Нашел для себя с подачи Стаса Белковского Михаила Генделева. Пока не вчитался, но буду пробовать. Рано он умер от эмфиземы после пересадки легких, но очень много написал. Я пока только ощупываю его, но очень маленькими кусочками.http://gendelev.org/proza/gendelev-gendelev/30-zapiski-iz-mansardy/462-vo-pridet-kot.html

Сегодня, закончив пылесосить, задумался о чем-то и совершенно непроизвольно стал наматывать шнур на локоть и запястье. Вот ведь мышечная память. Или это что-то сродни загадочному чуваку, который жизнь задом наперед проживал. Как там это кино называлось? Шенри Хилтон или Саттон Жирмор? Или Бенджамин Баттон?  Да, точно.

Уже целая вечность минула, как меня нет в Крыму, и сгнил в ржавчину тот пылесос детства, да и вообще я уже почти старик, разбитый всякими болезнями. А вот надо-же. Выскакивают такие условные рефлексы. Долго умилялся этим, даже жене пришел показывать, как я начал наматывать шнур пылесоса на локоть. Так глядишь скоро начну и сисю просить и агукать. Альцгеймер?

А еще Штирлиц. Сегодня снова показывают по телику. Удивительно, что щелкая каналами я случайно попал на туда, где штандартенфюрер Исаев. Мало есть фильмов культовых, но этот из их числа. И не потому, что про русских и фашистов. Там очень много мысли. Очень. Много диалогов умных. Короче, 5+. Даже про религию и фашизм очень много параллелей.

А вот эксперимент над собой с мефенаминовой кислотой я закончил. Наивные юношеские воспоминания. При больших проблемах нужны и лекарства не менее огромные. Обидно.

Чуха неожиданно раздуплилась супер-гульками. За сегодня уже пыхов двадцать пять, не меньше.

А еще я подумал такое: я вот Чуху пыхаю на левой ноге. И вот как раз с ней (левой ногой) начались очень большие проблемы. Может это кара мне за зоопеттинг? Даже не знаю, что бы я выбрал, если бы встал такой выбор. Вот если предложит Боженька  - или пусть Чухе станет плохо или у меня с ногой совсем кранты?  Думаю, что Чуху я бы не предал никогда. Да и вообще никого.
Скорее ногу пожертвую. Ну не в моем характере хоть кому-то сделать западло. Даже животинке. Даже в ущерб себе. Мазохист-мизантроп с принципами.

А еще каждую ночь мне снится езда на машине. Каждую! И каждую(!) ночь я в холодном поту просыпаюсь за миллисекунду до того, как под колеса попадет случайный прохожий. Иногда и несколько раз за ночь. Откуда? В жизни такого ни разу не было. Да и машину в последний раз брал больше года назад (или около того).

А позавчера во сне я катал на трехколесном велосипеде Михаила Пореченкова по своему микрорайону. По тому своему микрорайону, который остался в оккупированном Крыму, в Симферополе. По тому, куда я попасть и не могу и не хочу. Зачем я его катал - ХЗ. Сны - это вообще совсем отдельная тема. В моей жизни они занимают не меньше половины. Если не больше. Совершенно другая параллельная вселенная со своими законами.
Map

...до чего техника дошла)))

и мама в форме и ребёнок доволен)))

Осінні гори. Воловець-Мукачево

Тут вчора один таваріщь видав в фейсбуці півтони тексту про покатульки в неділю при тому каже що то ліпше, ніж 7 сезонів Сімпсонів поспіль.


Цю річку ми перетинали разів зо сім, а як називається -- забув...


Місцеві породи -- прапра-корова видно согрішила з буйволом.


Через кожні 20 км зупинка. Вибалакатись і посьорбати водички. Вода до речі стає противно-холодною у цій порі року.


Старі розвалені мости -- казковий дестрой.


Воловець. Звідси ми й починали дорогу.


Кусок гір, нічого особливого


Ближче до Мукачево зацінюєр місцеву архітектурку недавнього часу. Новобудови вже йдуть з іншим закосом.



Розказую як є на той випадок, якщо буде знов кудись кликати:
- ставати треба зранку шостої години. Що само по собі напряг;
- через збитий режим наступні пару днів не буде сили сидіти вечорами в неті;
- більшість лоботрясів, яких підписуєш зіскочуть в останній момент. отож, готуйтесь їхати мінімальною купкою;
- вай-фаю нема...
- графіка в цю пору року нікудишня. Карпати виглядають гірше, ніж на моєму нетбуці-дворнязі; Значить красівих селфі для гарного соціального резонансу не вийде;
- доведеться педалити 80км+ і робити вигляд, що дуже від того тащишся;
- якщо не береш фотік, матюкаєшся, бо потім всеж находиш прикольні кадри;
- вода в флязі стає паскудно холодною;
- якщо береш -- можеш не встигнути на електричку;
- багато не вип'єш. Залишки здорового ґлузду кажуть не брати більше 50 грам коньячку;

Єдиний можливий бонус від цього непотребу -- повна перезагрузка працездатності (актуально для всяких компутерних задротів). Сьогодні в мене другий понеділок, а при всіх напрягаг температура мізків лишається в межах 36.6.

Джерело

Нелицеприятное. Велосипеды, какашки и диетология.

Сегодня я буду очень нелицеприятным. Возможно даже отвратительным. А после шести таблеток тизалуда иначе и не получится.

Вот Жириновский будет платить за Лимонова, чтобы Эдуарда не отправили на принудительные работы. Это круто,- садись, пять. Читал новую статью Лимонова на Слоне - как всегда бесподобно. Один из лучших русских словесников о чем бы ни писал.

Но дело не в этом. Сегодня принесли и торжественно вручили Оксане половинку тамариллы. Нам без надобности, ибо только заради любопытства была куплена, а у нее - точно получится вырастить томатное дерево. Я верю. Оксана - лучшая.

Потом вот еще звонил один крутой перец после обеда. Перец, в смысле - хороший чувак и очень большой друг. Хотя, если честно, то "очень большой" - это я. А он - просто хороший друг. А перец - потому, что фамилия у него такая, перцеватая и довольно редкая. Чилли-Билли. Неважно.

И вот он звонит, а у меня все руки в мясе по локоть. А он звонит. А руки в мясе. Да. Пост не соблюдаю по многим причинам. Во-первых, потому что Бога нет и даже намеков на него не видно. Во-вторых, все диетологи - тупые придурки и недоумки. Какой идиот придумал вычислять калории в калорифере? Или в калориметре? Ладно, я это потом объясню, почему вся диетология - полное дерьмо. Именно потому, что никто дерьмо и не изучает. Калорийность дерьма нужно вычитать из калорийности продукта. А еще гормоны.

Но я хотел рассказать, зачем звонил перец. Я очень умный, наверное. Может поэтому? А может издевался в очередной раз. Типа советовался, потому что я гениальный кардиолог. Это он так сказал. Хотя может быть, что и послышалось. Хотел советов про велосипедный спорт и как на ходу быть в курсе всего.

Ахаха. Какие от меня спортивные советы? Ну разве что: - Режим? Ну да, режим... Напьемся и лежим. В смысле "co zanadto, to nie zdrowo".

Велосипеды я где-то в глубине души люблю. Только я очень толстый и тяжелый и мне, наверное, нужен трехколесный и на рессорах. А может и не нужен вовсе.

Потом вот еще что - дочка снова прислала кучу фоток и видео внучки. Это прелестно. Мне даже немножко начинает нравится, что все так издалека и порционно. Более острые ощущения. Внучка - супер!

Блин!, велосипед разбередил душу. Но шесть таблеток тизалуда заставляют быть нелицеприятным, поэтому всех радостно посылаю на хрен и отваливаюсь в гиперпространство.


Map

Велосипед без спиць




Велосипед без спиць в колесах, незвично якось ))))

Зимние покатушки

Сегодня впервые катался на веле при минусовой температуре.

За бортом минус четыре, погода отличная, решил узнать как это - зимой да на двух колесах.

Одежда - обычная вело только утепленная. Перчатки вязанные, закрывающие все пальцы. Джинсы без утеплителя да зимние кроссовки.

Проехал всего 6 км, обьехал вокруг речки около леса. 

Впечатления:
- тряска больше: земля промерзла и те кусочки грунта что летом под колесами расползались, сейчас не поддаются
- устойчивость меньше: ясное дело, на люду ездить можно, но очень медленно разгоняться, тормозить и поворачивать
- комфорта: меньше. по непонятной причине замерзли большой палец на правой руке, средний на левой и большой палец на ноге
- падения: более вероятны. опять таки, сцепление меньше с дорогой. упал один раз, попав на повороте в колею. до последнего наклонял вел в сторону падения, сам отклоняясь в другую, пока не свалился
- припасы: замерзают.ибо минус на дворе.в флягодержателе вода в бутылке не замерзла, не успела, но пить ее бы я не рискнул
- настроение: отличное, потому что все владельцы двухколесной техники поныкали ее по гаражах до весны, а я вот, катаюсь :-)


а каааак прикольно хрустит снег под колесами....
а каааак прикольно по катку в боковом юзе с забокированными колесами скользить.....

Потрібен дорослий трьохколісний велосипед

Потрібен дорослий трьохколісний велосипед! Будь який, вантажний, інвалідний, головне щоб не дитячий. В всіх пошукових система мені находить лише дитячіangry   Колись Харківський велозавод такі виготовляв але я їх теж не можу знайтиstena  Будь-ласка підкажіть хто знає, дуже треба!

GT avalanche expert

брызг холодным стеклом я умылся водой
в реку дважды вошел, что шумит меж камней
среди гор, где царит тишина и покой,
где педали кручу сновидений и дней.
между правдой и небом – лишь я и GT
только ветер навстречу и в спину
по заброшенным тропам пол жизни в пути
одинокой мечты половину…