хочу сюда!
 

Алла

38 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 35-48 лет

Заметки с меткой «велосипед»

Деды и внуки

Смена поколений


Велосипед без спиць




Велосипед без спиць в колесах, незвично якось ))))

История и эволюция велосипеда.



В 1818 году барон Карл фон Дрез из Бадена, Германия, запатентовал дизайн двухколёсной Laufmaschine или «машиной для ходьбы». Она состояла из двух колёс, деревянной рамы, сидения и руля. По сути, это был самокат, так как человек приводил его в движение, отталкиваясь ногами от земли. Изобретение Дреза назвали в его честь дрезиной, и слово «дрезина» поныне осталось в русском языке.

1850 год. Четырехколёсный «pedamotive carriage». 

1881 год
В появлении этого устройства была острая необходимость. Нужна была замена для лошадей, которых вырезали во время «вулканической зимы», вызванного извержением вулкана Тамбора на острове Сумбава в 1815 году. Это было крупнейшее вулканическое извержение в истории человечества. 1816 год известен как год «без лета»; из-за рекордно низких температур неурожайность постигла многие регионы, в том числе Европу. В течение лета несколько раз выпадал снег, урожай погиб на корню, домашний скот вырезали, потому что его нечем было кормить. А вскоре такая же участь постигла и лошадей. Их стало катастрофически не хватать, вот люди и обратились к деревянной машине фон Дреза.
[ Читать дальше ]

Гараж для велосипедів

Ви можете побудувати невеликий гараж з виїзним дерев'яним ящиком на рейках. З боку він виглядає як простий сарай, де зберігаються інструменти.
гараж для велосипедов: Велосипеды, электробайки, велотектура, велосипедные дорожки

Дед Мороз попал...



Дед Мороз приехал в лето:
захотелось шашлыков.
Да, жара! Никто про это
Не сказал. Без дураков!

А про мясо вот сказали:
Оленинку заказали.
На пикник Мороз добрался,
Но в засаде оказался.

"Засадили" продавцы
Полосатых палочек.
Захотелось им овцы,
Водки, нежных салочек...

Вело-рік

Рік тому я купив собі велосипед, про що писав у попередному блозі . З тих пір вже проїхав 2086 км, тобто за цю весну проїхав практично стільки, скільки за все минуле літо. Середня швидкість дещо підвищилася до 19.95 км/год. Нещодавно побив свій власний рекорд швидкості... Це знову-таки трапилося на Бориспільській трасі Тепер він складає 45,65 км/год.
За цей рік на велосидінні провів понад 104.5 години, можливо це крапля в морі, порівняно з 8760 годинами у році... лише 1.2%, але враховуючи те, що майже півроку холодний період, 30% часу ми спимо, а понад 30% часу працюємо на роботі, то це не так вже й погано... 
Велосипед я використовую переважно для поїздки на роботу, а це 20 км в один бік, 7 з яких проходить польовими дорогами. Навесні це дуже класно. Дороги ще не розбиті тракторами і іншою сільгосптехнікою, шлях проходить повз ліс, а узлісся зараз вкрите квітучими та пахучити акаціями... Але ближче до літа дороги пересихають і доводиться долати певну відстань по пісках, що ускладнює пересування та пісок забивається у ланцюг та каретки, від чого велосипед скрипить та псується... Частенько доводиться чистити каретки, вже пару разів вимивав ланцюг, але найближчим часом, все ж, треба завезти велосипед на ТО.
Весною, також їздив у дводенний велотур у Переяслів-Хмельницький. Протягом якого проїхав понад 100 км та перевірив велобаул на надійність та корисність. Гарна надійна річ, потрібна для веломандрівок.

І ще, за цю весну я вже скинув понад 4 зайві кілограми, почуваюся бадьоро та чекаю на веломандрівку Карпатами під час літньої відпустки... Ось такі річні висновки...
Всім бадьрості, оптимізму та наснаги! Літо тільки починається, то ж нові досягнення та пригоди ще попереду!!!!

Вантажний сімейний велосипед 3 в 1

Сімейний велосипед trioBike має всі шанси стати ідеальним транспортним засобом, його легко перетворити з громіздкого трициклу з коляскою в самий звичайний велосипед або просто невеликий візок для підвезення продуктів.

TrioBike - це не новинка, а перевірений часом вантажний велосипед, в Данії він вже успішно працює з 2004 року.

Трансформувати конструкцію досить легко. Все, що для цього потрібно, від'єднати «вантажний відсік», і поставити запаску, яка під ним кріпитися, туди, де у звичайного велосипеда знаходиться переднє колесо. Буквально пара хвилин і можна виходити на велопрогулянку. 

 

Насправді небагато велосипедів можна знайти, які б повноцінно функціонували в усіх трьох якостях.

Triobike грузовой семейный велосипед: Велосипеды, электробайки, велотектура, велосипедные дорожки

У 2009 році, зібравши безліч відгуків своїх користувачів trioBike почали заново винаходити велосипед. Тепер він важить всього 31,5 кг і вважається самим легким вантажним велосипедом на ринку. При цьому він дуже місткий, в кабіні може поміститься до 4 дітей або 2 дорослих. При цьому він зовсім ускладнився і складається зі стандартних компонентів звичайного 2-х колісного велосипеда.

Сьогодні trioBike вважається найбезпечнішим транспортним засобом і успішно використовується як у Європі, так і США, Японії і навіть в суворому зимовому кліматі в Канаді.

Більш детальну інформацію про ці вантажних велосипедах ви можете знайти на сайті TrioBike

В Дании изобрели велосипед...

[ Читать дальше ]

В Дании изобрели велосипед, который может приводиться в движение не только при помощи педального привода, но и благодаря энергии солнца. Разработка под названием Solarbike оснащена солнечными батареями, вмонтированными в колеса, встроенным в раму аккумулятором и электродвигателем. Полностью зараженного аккумулятора хватит примерно на 70-80 километров пути. Максимальная скорость при использовании энергии солнца составляет 25 км/ч, если при этом еще крутить педали, то можно разогнаться свыше 50 км/ч. В далеко не самом солнечном городе Копенгагене за один световой день аккумулятор заряжается на столько, что велосипед может проехать от 2 до 25 км. Дальнейшая судьба проекта не известна.


Ковток свободи






… І ось вже подолано половину маршруту веліком і я на великій швидкості, розігнавшись з гірки щойно здоланої естакади, наближаюся до цілі – це крутий підйом на Дарницький міст з протилежного від мого дому берега Дніпра. Сонце наближається до обрію. Все навколо набуло блискучих сріблястих відтінків від цього. Дуже красива погода. В обличчя холодне повітря - як на замовлення заспокоює розпалені інтенсивним рухом щоки. Модні велосипедні окуляри не дають обвітрюватись очам.

Щойно досягнуто підйому – перемикаю передачу на легку, і, вуаля!, моє улюблене – дуже швидкі рухи педалей - просто ідеально для підкачаних сідниць та засиджених біля компу, пухкеньких після зими ляшок. Радості немає меж. Особливо, коли відчуваєш перші краплі поту на проблемних місцях.

З широченною посмішкою та з улюбленою музикою в навушниках врешті добираюся висоти Дарницького мосту, що там, знизу, здається нездоланною самотужки веліком. Але! Ось я – вже нагорі, і це якось дуже радісно, хоч така дрібниця!

Праворуч якийсь житловий будинок, багатоповерхівка. Самотня та якась обвітрена, старенька, посеред промислового комплексу. Бачу, що на мотузках сушиться різний одяг – значить житловий. Дивно, мабуть, ось так жити – коли нижні поверхи обличчям прямо під міст зазирають, а прямо перед верхніми – перила моста та машини в інтенсивному русі. А уявити собі як людина спить, в якої ліжко біля вікна – ніби на узбіччі дороги як якийсь бомж. Які ж бідолахи ці мешканці! Оце так збудували їм на носі моста…

Помічаю, що перед будинком якась одноповерхова споруда з величезними вікнами у два поверхи, а там чоловіки інтенсивно грають в якусь гру, чи то було якесь інше спортивне тренування – не встигла розгледіти. Але помітила, що крім цих двох споруд все інше навкруги – самі промислові будівлі та сміттєзвалища. Найближча інфраструктура міста кілометрів за десять. Оце так «повезло» комусь з місцем проживання… Мабуть вони там всі дуже товариські і всі одне одного знають, бо живуть як у комуналці на тому п’ятачку.

Їду далі. Врешті підйом завершився, і маю нагоду набирати швидкість. Відчуття – ніби ти літак, що розганяється для зльоту.

Попереду зупинився якийсь водій автівки й вийшов з машини. З цікавості спостерігаю, як він захоплено виходить на тротуар до поручнів, щось розглядає вдалечині, та налаштовує фотоапарат щоб зафіксувати побачене. Я теж дивлюсь в той самий бік, що й він. Дивовижний краєвид захоплює й мене теж. Витягаю шию вдивляючись, намагаюся охопити поглядом одночасно водний простір і весь обрій з того боку моста. На швидкості з’являється відчуття польоту. Не таке, звісно, як воно є насправді, але щось подібне польоту.

Увагу водія привернула картина протилежного берега Дніпра, що потойбіч мосту – Осокорки, Позняки й далі. Десь там далеко йшов дощ зі снігом, але з правого берега сідало золотисте сонце й небо було ясне. Таким чином місто на лівому березі виблискувало золотом на чорному фоні суворого неба за ним. Дуже красиво. Блискітки чиїхось вікон – ніби каміння Swarovski, вилискують на сонці. До того додати ще й холодного відтінку смарагдові ліси, що за містом! Дуже гарно.



 

Мій настрій настільки злетів, що спускаючись просторим й безлюдним мостом я вже не соромилася горлати на всю пісні, що мені грали у навушниках. Але коли побачила якихось людей, що йшли з електрички на транспорт – стало соромно і вирішила втриматись від того.

 

Трохи сірувата погода продовжувала подекуди блищати золотавими кольорами сідаючого сонця. Я так спітніла від свого спорту, що якби пішов дощ зі снігом – це би зробило мене щасливою. Навіть не знаю звідки взялися сили – почала намагатися переганяти всіх, хто рухався дорогою. Усвідомила, що вперше їду рівною дорогою на найважчій передачі, і мені майже не важко. Прохожі тротуаром звертають увагу на дівчину, що летить по дорозі веліком як босяк. Хотілося до всіх загравати й жартувати, але втримувалася. Натомість просто гралася навипередки з повзучими маршрутками. Якась запилена зелена, видно, що душна всередині маршрутка ледь-ледь рухалася дорогою. Втомлені товсті й слабкі люди як ті консерви всередині. Їдуть, качаються, й свято вірять, що з правого на лівий берег це дуже далеко й недосяжно, аж ні! Мені для подолання цієї відстані вистачає хвилин десять – п’ятнадцять моїм веліком. А вони у тій маршрутці – спочатку витрачають час на зупинці в очікуванні, а потім товчуться, а потім ще й повзуть і спиняються кожної зупинки витрачаючи дорогоцінний час, та псуючи собі здоров’я.

Я не псую.

Хіба що, день боліло коліно – перенапружила – але вже через день і забулося про той біль, зник наче й не було.

 

Одного разу їду звідкись у маршрутці.

Пильно, брудно, бридко, хтось дихає на вухо перегаром, хтось сопить, хтось пердить, хтось розклав велетенські жирові складки двома кріслами, придушивши мене на третьому… Все те вимагає стиснути своє «я» у мікроскопічну кульку, меншу навіть, ніж власне тіло, аби не обурюватись і не бридитись всьому тому.

Бачу – на одній з зупинок до маршрутки влазить дівчина. Вона дуже сильно виділялася з більшості. Дуже охайно одягнена – видно, кудись зібралася серйозно так погуляти. Охайний новенький капелюшок, начищені туфельки. Яскравий, новенький чистенький одяг. Мене ніби пересмикнуло – вона як та перлина серед смітника! Справді! Все навколо таке пильне, і люди запилені, сірі, пелехаті. І я не надто охайна їхала з роботи – пом’ята й сіра. Ну аж надто негармонійно виглядає такий «прикид» у такому середовищі.

 

Середовище.

Воно таке прекрасне! По за тими пильними, брудними стінами маршруток й наших робочих місць. По за тими бетонними стінами наших квартир й домівок. А відстані насправді такі мізерні! Відстані значно прийнятніші, ніж нам вимальовує час у громадському транспорті. І тільки з веліком я це все усвідомила.