Навіть поверхневий аналіз показує, що у більшості випадків обіцяне не було виконане. Жоден з бандитів в політиці, про яких говорив Ющенко, так і не сів на лаву підсудних. Корупція не стала меншою, аніж була за часів президента Кучми. Під великим питанням – чи стала Україна ближче до НАТО і ЄС, ніж у 2005?

За всіма наявними політичними ознаками, початок осені стане початком президентської виборчої кампанії, тобто напружених змагань за найвищу владну посаду в державі.

Зайвий раз це засвідчують хоча б спільні "наїзди" президентського секретаріату та речників Партії регіонів на прем‘єра Тимошенко, котра, мовляв, неправильно займається ліквідацією наслідків стихійного лиха на Прикарпатті, і, відповіді, з боку БЮТу – про те, що Балозі просто напекло голову.

І тут неминуче постає простеньке таке запитання – задля чого так званій українській еліті взагалі ця влада?

Якщо спробувати відстежити еволюцію влади в країнах демократичного Заходу, то критерії, які визначають там боротьбу за здобуття влади, докорінно відрізняються від українських.

Важко уявити собі колишнього президента Сполучених Штатів Білла Клінтона, статки якого через декілька років після закінчення президентства складали б, скажімо, більше мільярда доларів. В Америці його, як мінімум, просто не зрозуміли б і розпочали розслідування його корупційної діяльності.

В Україні ж це сприймається як належне, і не лише щодо президентів, а і щодо депутатів чи колишніх міністрів, адже недаремно людина мала стільки років можливість контролювати фінансові потоки, не кажучи вже про такі вітчизняні "традиції", як занесення до кабінетів чемоданчиків з "пеньондзами".

На відміну від більшості вітчизняних політиків, західним не потрібна влада заради тільки грошей. Адже корупційні діяння швидко відслідковуються і покарання буде невідворотним.

Можна сказати, що тут існує принципова відмінність – їм потрібні певні гроші (зовсім не обов‘язково свої власні), щоб отримати владу, а не влада, аби конвертувати її в гроші.

Вони прагнуть реалізувати свої політичні концепції і ідеї. Для західного політика це природно. Оскільки він зможе заробляти на своїй колишній популярності уже пішовши зі влади. Включно з публічними виступами, мемуарами та іншими абсолютно легальними можливостями.

У українських же політиків подібне "незрозуміле" ставлення до влади виглядає, як безглузде прагнення влади. Тобто, з їхньої точки зору, прагнення до влади із-за грошей – це реалізація свої мети, а влада у чистому вигляді – заради влади – як спосіб реалізувати свої політичні погляди – не є зрозумілою.

Тому в їх озвученні це звучить як обвинувачення мало не в усіх страшних гріхах.

Журнал "Форбс" нещодавно вирахував 12 доларових мільярдерів серед депутатів Держдуми Росії. І це після справи ЮКОСу, коли більшість грошовитої публіки намагається триматися якнайдалі від практичної політики, слухняно ділячись прибутками із владою.

В Україні, здається, у Верховній Раді не менше мільярдерів, але їхній вплив незмірно вищий. І статки їхні щедро прибувають впродовж дуже і дуже напруженої парламентської діяльності.

Найбільш наочним прикладом конвертування грошей у владу стала політична діяльність Партії регіонів. Адже вона не є партією, у класичному вигляді. Партія регіонів фінансується передусім Рінатом Ахметовим, дійсно підкоряється його цілям, служить його бізнесу, що підтверджує фактичне подвоєння його капіталу протягом одного року.

Й нічого немає поганого у тому, що хтось став багатим, або дуже багатим. Погано те, що за українських реалій, якщо на одному соціальному полюсі суспільства накопичується супербагатство, на протилежному полюсі зростають суперзлидні.

Адже чи є головним завданням українського суспільства, на яке воно повинно працювати, щоб з’являлися чисельні мільярдери? На авторову думку, суспільство мало б подбати про широке залучення своїх громадян в акціонерні товариства, завдяки чому мільйони людей повинні багатіти, а не одиниці вибраних.

Бо коли утворюється така величезна прірва між полюсами багатства і бідності, і такі разючі відмінності у соціальних групах по розподіленню цього багатства, то відсутність жодних натяків на те, що традиційно звикли називати соціальною справедливістю, неминуче здатне призвести до створення новітньої революційної ситуації.

І у цьому випадку, для більшості громадян України, не буде мати жодного значення, хто брав участь в активному розграбуванні України – чи це "голубі", "помаранчеві" чи ще якісь політичні сили, котрі звикли конвертувати владу в грошові ресурси, а здобуті таким чином фінанси – знову у владу.

Намагання влади перетворити масово громадян України на "маленьких українців" (тобто безсловесних холопів) не прикрашають державних діячів будь-якого калібру, будь-то Віктор Ющенко, Віктор Янукович чи Юлія Тимошенко.

Водночас українці, щоб змінити подібну ганебну ситуацію, мають усвідомити той факт, що не можна обмежити свою політичну діяльність, проголосувавши раз на п’ять років на президентських виборах.

Прорвати замкнене коло олігархічної оборони можливо лише за умови, якщо українське населення активно впливатиме на політику і економіку країни та чинитиме тиск на владу.

Власне, голосуючи на Партію регіонів, електорат продовжує в часі ситуацію, коли, взявши на озброєння лозунги притаманні соціально орієнтованим партіям (російська мова та антинатовська риторика – це не що інше, як гостра політична приправа), її зверхники, по суті, продовжують залишатися провідниками антисоціальної політики.

І наступні президентські вибори матимуть шанс продемонструвати: чи будуть дієвими ті месиджі, котрі посилатимуть у вигляді обіцянок різномасті партії українському електорату.

З авторової точки зору, найбільш оптимальним для розвитку української держави виявився б баланс між лібералами і соціал-демократами при владі. Адже всі інші політичні напівтони лише збивають з толку українського виборця.

Зрозуміло, що ця соціал-демократія повинна докорінно відрізнятися від того, що пропонувала свого часу СДПУ(о) і її керівництво.

В ідеалі ліберали пильнують за тим, щоб конкуренція підштовхувала технологічний прорив, а соціал-демократи стежать за тим, щоб низькооплачувані верстви населення та члени їхніх родин мали реальний шанс на здобуття освіти та кваліфіковану медичну допомогу.

Можливо, зараз Україна потребує більше соціал-демократів, ніж лібералів, адже антисоціальна політика, котра започаткована ще у часи Леоніда Кучми і яка продовжується і до цього часу, є чудовим політичним живильним середовищем для підтримки цих ідей українським виборцем.

Сьогодні, за умови, що в Україні поки що відсутня потужна соціал-демократична партія, спробувати відвоювати для себе цю нішу могла б Юлія Тимошенко зі своїм БЮТом.

Адже, якщо враховувати український менталітет, то для українського народу куди є ближчим намагання будувати країну застосовуючи соціал-демократичні концепції з додатком такого виду солідаризму, який був притаманний за часів Аденауера, скажімо, німецьким християнським демократам.

Аніж продовжуючи будувати ющенсько-ахметівське суспільство ліберального капіталізму з пріоритетом для великого бізнесу і ігноруванням прав і потреб українського населення.

Під час наступної президентської кампанії багато чого буде сказано щодо позитивів і негативів президентства Віктора Ющенка. Проте уже зараз, аналізуючи його діяння протягом цих років, можна прийти до суперечливих висновків.

Адже цілком можна пригадати, що у 2004 році кандидат у президенти Віктор Ющенко обіцяв: бандитам тюрми, рішучу боротьбу з корупцією, усунення олігархів від влади, докорінну зміну стилю діяльності адміністрації президента.

А також укріплення національно-патріотичного руху, наближення України до європейських структур, розвиток демократії, укріплення міжнародного авторитету української держави, забезпечення гідного рівня життя громадян України, тощо. Присягався у вірності своїм соратникам по боротьбі за владу.

Однак навіть поверхневий аналіз показує, що у більшості випадків обіцяне не було виконане. Жоден з бандитів в політиці, про яких говорив Ющенко, так і не сів на лаву підсудних. Корупція не стала меншою, аніж була за часів президента Кучми.

Олігархи захопили владу повністю, секретаріат президента, всупереч Конституції, перебрав на себе значну частину функцій президента. Крім того, Ющенко не лише втратив союзника в особі Тимошенко, але й фактично розвалив свою партію НУ, а потім блок НУНС.

Та й під великим питанням – чи стала Україна у 2008 році ближче до НАТО і Європейського Союзу, ніж у 2005?

Безглуздо заперечувати факт, що у 2004 році Віктор Ющенко здобув таку потужну підтримку, на яку не зміг розраховувати жоден кандидат у президенти до нього та, очевидно, ще й довго не зможе сподіватися після нього.

Все це було і з цим не посперечаєшся. Ющенко консолідував у своїх лавах абсолютно різних людей. Але, можна сказати, що вони консолідувалися проти "професора" Януковича і без участі Ющенка.

Проте, тим не менше, ця безпрецедентна консолідація швидко закінчилася, і знову ж таки, складно заперечувати, що у цьому винен насамперед він сам.

Тепер, через роки, після Помаранчевої революції, стає очевидним, що Ющенко зміг консолідувати політиків і український народ тільки для просування себе на президентську посаду.

То що ж, власне, дала подібна консолідація українцям і Україні? Адже усе більше стає зрозуміло, що нині гаранта все більше цікавить конвертація влади у гроші. Хоча сама влада, як похідна таких можливостей, також не є зовсім зайвою.

Можна сказати, що в 2004 році Віктор Ющенко використав на свою користь увесь могутній потенціал, котрий був сформований ідеологічними творцями Народного руху за участю інтелектуалів, письменників і політиків: В’ячеслава Чорновола, Левка Лук’яненка, Івана Драча, Степана Хмари, Віталія Дончика, Володимира Яворівського, Юрія Покальчука, Павла Мовчана, Дмитра Павличка, Юрія Щербака…

Саме ці яскраві особистості і ще багато інших подібних до них формували національну ідею незалежності України. Ющенку в 2004 вдалося зробити те, що не вдалося реалізувати раніше в зв’язку з розколом Народного Руху і смертю (чи вбивством?) національного лідера всеукраїнського масштабу В’ячеслава Чорновола.

Того, котрого ніхто, як не намагався, так і не зумів звинуватити у конвертації влади у гроші, котрий не набув ані маєтків, ані "хатинок", ані грошовитих "друзів".

По суті, Віктор Ющенко під час Помаранчевої революції одягнув на себе "сорочку лідера нації", котра шилася для старшого Чорновола і дісталася президенту в спадок, у зв’язку з певним збігом складних політичних обставин.

І хоча Ющенко поспішив одягнути на себе цю одежину, але від цього справжнім лідером нації так і не став.

Отже, цілком природно, що під час тяжкого лиха на Прикарпатті, він абсолютно спокійно, за заздалегідь затвердженим ним графіком відбув з Києва комфортабельно відпочити на гарячому кримському пісочку...

Віктор Каспрук, політолог, для УП

   Она шла, закутавшись в серый шарф а ветер был нестерпимо суров, и дождь больно дрался каплями…..-Пускай…..Она зажмурилась и стиснула  свои хрупкие пальчики в кулак. –Нет.Я же сильная.. Я переживу. А ведь когда-то….эти пальцы осторожно касались Его жарких губ, и , казалось, от этого можно было сгореть и развеяться пеплом…-Больно,КАК больно….можно ли стерпеть эту накатывающую, как Бульдозер, тяжелую боль?! Тяжело дышать. Она шмыгнула носом и еще раз (какой уже раз!!!!) запретила себе думать о Нем. Анджей….Его уже нет в твоей жизни.Забудь Fac simile. А как же Университет, карьера танцовщицы, еще так много не сделано…На улице выключили фонари, и теперь, в кромешной тьме еще более четко высвечивался белый, как мел, абрис Ее лица. -Интересно, что Он делает сейчас в своей Варшаве? Вспоминает? Жалеет ли?.

Глаза блестели свинцом разочарования,а ведь когда-то в них теплилась яркая жемчужинка счастья и нежности, когда Он был рядом и ловил Ее дыхание,  смеялся так заразительно, до исступления целовал глаза….Она любила. Она любила? Она любила……и так и не успела сказать, что внутри Нее уже зародилась новая жизнь, такими же серебристо-серыми лукавыми глазами и тонкими чертами лица. И эта Осень станет  для Нее концом и НАЧАЛОМ. Так ли?

Если кто-то из прекрасной половины человечества посчитает себя оскорбленной, то пусть кинет камень в мой огород, но....вот что вычитал про историю праздника 8 марта:

Выбор числа принадлежал К.Цеткин, которая сумела связать день рождения нового отряда "революционных эмансипэ", с историей родного ей еврейского народа – с праздником Пурим, который отмечается иудеями на переломе от зимы к весне. В 1910 г. на Международной конференции женщин-социалисток в Копенгагене Цеткин предложила праздновать "Международный женский день" именно 8 марта.

А именно в этот день Юдифь отрезала голову Олоферну (Алаферну), который ее любил - есть такой милый библейский сюжетец в бесконечном ряду ссор между иудеями и их соседями. Причём правильное написание её имени - Иудифь, что является женским вариантом имени Иуда.

Но больше всего меня удивляют умные люди, которые говорят "отсекла" или "отрубила" голову. Достаточно представить тяжесть боевого меча, особенно для женских рук богатой изнеженной красотки, чтобы осознать абсурдность этих слов. К тому же в Библии сказано, что одной рукой она держала Олоферна за волосы, а в другой был меч. 

Поэтому не "отрубила", а отрезала, отпилила, откромсала. И продолжалось сие действо достаточно долго. И не убила она его перед этой "операцией", а резала по живому, благо пациент был в глубоком наркозе. И поскольку сердце у Олоферна ещё билось, то весь шатёр был забрызган кровью. В общем, Хичкок нервно курит в сторонке... 

Кстати, в память об этом событии, в честь отравленного сыра, поднесённого жертве, существует обычай есть сыр во время иудейского праздника Ханука.

Можно попытаться оправдать поступок Юдифи национальными чувствами и даже назвать его геройским, ибо рисковала она жизнью ради своего народа, идя во вражеский лагерь, но то, как она действовала, оправдать невозможно. Можно ведь было просто отравить Олоферна, а не усыплять его сонным зельем.  

Действительно же в деянии Юдифи содержится не одно, а несколько преступлений: 

1. П р е л ю б о д е я н и е. Вне всякого сомнения, ради достижения своей цели, Юдифь готовилась совершить прелюбодеяние с Алаферном. Об этом свидетельствуют ее недвусмысленные приготовления в Ветилуе, когда она умащивает себя маслами и наряжается в самые привлекательные одежды. Вряд ли она могла расчитывать на то, что Алаферн напьется до бесчуствия, как не напивался никогда в жизни. 

2. Л о ж ь,  Х у л а  на о т ц а  и  м а т ь. Ради того, что бы войти в доверие к ассирийцам Юдифь обвинила своих родственников в ее преследовании. 

3. К л я т в о п р е с т у п л е н и е. Еще более тяжкий грех она совершила (с точки зрения любой религии, кроме иудейской), отринув свою религию и пообещав Алаферну принять религию Ассура . Этот прием неоднократно использовался иудеями для того, чтобы усыпить бдительность гоев и подобраться поближе к власти (вплоть до папского престола). Так было в Испании (мараны), так было в Германии и Польше, так было в России. После революции практически все выкресты благополучно вернулись в иудейскую веру. Нет клятвы, которую они не преступили. Алаферн на свою беду не знал всего этого и поверил клятве Юдифи. И был убит. Так же как была перебита вся русская часть «интеллигенции», вся русская аристократия, поверившая в конце - начале 20 столетия в «тысячелетнюю обиженность» этого народа-убийцы. Такая же участь ждет всех, кто принимает их клятвы всерьез. 

4. У б и й с т в о. На фоне первых трех грехов, совершенное Юдифь убийство можно было бы даже оправдать, как своеобразный "подвиг разведчика", Но Юдифь убила доверившегося ей спящего человека,которому она только что беззаветно отдавалась. Убила практически ничем не рискуя, ибо понимала, что стража не осмелится задержать ее при выходе из шатра. Именно эту манеру, канонизированную иудеями, надо помнить всем, кто имеет с ними дело: вкрадываться (иногда годами) в доверие, в дружбу (как это было при убийствах С. Есенина и И. Талькова), платить деньги, отдавться для того, что бы усыпив бдительность совершить вожделенное: УБИТЬ, как хозяин убивает скотину, угостив ее лакомством и почесав за ухом. 

Так что день этот - праздник женской подлости, жестокости и коварства.

Посему не поздравляю я вас, мои дорогие, любимые, милые женщины. Не ваш это праздник. 

Чем отличается женщина от мужчины? В самом главном? Способностью рожать, дарить новую жизнь. Поэтому праздник ваш – День Мамы, который весь мир празднует в мае.

 …каждый последующий раз предавать легче. Поэтому не стоит даже задаваться вопросом дать или нет еще один шанс предавшему вас человеку. Предатели не предают только свою традицию предавать.

(Из авторской эссеистики)

Сегодня встретил знакомого сотрудника. Работали успешно вместе 2.5 года назад. Как HR, считал его своим успехом и гордился его успехами.  Он был в тройке лучших спецов, когда мне предложили уволиться.  В прошлом году и его уволили «за невыполнение поставленных планов». И расформировали практически все отделы.

---

Подумал вот о чем. Что нет особого смысла ни в верности, ни в стойкости, ни в патриотизме. Сменятся обстоятельства – и былые заслуги забудутся.  Откажутся от всех – даже лучших людей. Всяк останется со своими трудностями один. Поэтому, по логике вещей, нужно быть готовым вовремя переметнуться.

---

Во все предыдущие времена хранение верности, веры, взглядов считалось доблестью и геройством. Для поручительства было достаточно слова. Отказаться от данного слова человек уже не мог. Это было! Было всего 100 лет назад!

В 1919 году пленных русских офицеров немецкие власти отпускали на целый день в город, взяв с каждого честное слово, что офицер бежать не будет. И русские офицеры возвращались – в плен!

Когда в марте 1921 года умер князь П.А. Кропоткин, вдова пришла к В.И.Ленину просить отпустить на похороны арестованных анархистов. Ленин запросил Дзержинского, и тот, подчиняясь Постановлению СНК, отпустил 218 анархистов под честное слово. Подходил к каждому и брал обещание вернуться в тюрьму по окончании похорон. Все дали слово и все вернулись. И многих потом расстреляли.

---

Опасаюсь пенять на свою эпоху, но демонстрируются в государстве очень уж сволочные нравы. Ведь такая современная мораль?

Былые заслуги не берутся в расчет. Работников, сотрудников, граждан да и «слуг народа» усовестить уговорами, договорами, контрактами и законами возможностей нет.

Отзывают ПОДПИСИ под документами!

Меняют взгляды хоть каждый день.

Уединяются в альковных разговорах и тут же спешат обнародовать договоренности, письма, интимные фото, грязное белье.

Напрашивается вывод, чтобы преуспеть, нужно успеть первым «кинуть» партнера. Хоть в деле, хоть в семье, хоть в политике. И тебя одобрят, потому что в новой ипостаси получишь больше возможностей.

---

Часть людей продолжает жить по старинке – честно. Возвращают утерянные кошельки с деньгами. Принимают назад бракованный товар. Платят по счетам вовремя. Подвозят бесплатно через весь город – даже если немного не по пути. Тактично хранят мои личные тайны.

Возможно, нынче время новых людей. И нужно совершенствоваться. Но, говоря откровенно, мне будет неуютно жить в таком окружении. Я не считаю предателей – героями, хотя факты говорят об обратном. Избегаю хвалить лжеца за «многогранное личностное восприятие». Упорно цепляюсь за традиционные семейные ценности.

И работать хочется на себя. И над собой. Чтобы что-то осталось – пусть не в руках, но в душЕ.

И вдогонку к теме предательства.

Я всегда говорил, что больше человеческой глупости может быть только человеческая жадность. Оказывается, что я не умею делать гинекологическое УЗИ. Странно, но я всегда считал себя именно тем, кто первый (или первым?) в Крыму взял в руки трансвагинальный датчик около двадцати лет назад. Впрочем, я давно выше этого. Только перед пациентами неудобно, которым по телефону тупо отвечают, что "этот доктор гинекологию не смотрит". Представляю себе недоумение на том конце провода. Пациентов конечно жалко, но вот обидеть меня, как и Эдуарда Лимонова, в принципе невозможно. "Не родился еще такой человек", - сказал Лимонов намедни на Эхе Москвы. Я к нему присоединясь безоговорочно. К тому же я немного более воспитан и очень соблюдаю этику. Даже сдерживаю себя и не комментирую безграмотный бред коллег-эскулапов, хотя очень хочется.

Теперь о хорошем. Сегодня отговорили одну очаровательную девочку Дашу от бессмысленной траты денег и порчи ее здоровья путем простого объяснения ейной маме того факта, что их тупо разводят на бабки. За пятнадцать минут мама поняла все, что происходило с ней и ее ребенком на протяжении последних нескольких лет. Девочке Даше 8 лет и за последнее время она перепробовала почти все, включая гормоны, и побывала практически во всех стационарах, даже и в других городах.

И на прощание - об очень хорошем. После того, как мы пришли домой (пришли - громко сказано, я лично приполз),  Чуха улеглась на свежий лаваш, который улегся на помидоры и, немного жеманничая, позировала на протяжении всего фотоссета. Из более чем пятидесяти кадров я отобрал эти два. Это несомненный позитив дня. 

На сайте "i.ua", существует две пропагандистско - диверсионных группировки. Одна из них  финансируется из за границы, другая местными "добровольцами", поддерживающими политику правящей партии.
Подрывную деятельность на портале, координируют по телефонам. Туда же переводятся и деньги "проверенным товарищам" и инструкции от тихушников. Зафиксировать и пресечь подобную деструктивную деятельность трудно. Поэтому и бороться администрации сайта с этой политико - диверсионной антиукраинской группировкой, так сложно. Расправится с ней так, как это она сделала с украинскими патриотами, админам не удалось тоже по этой же причине. Поэтому, попытка администрации "деполитизировать" сайт и провалилась - не были выявлены главные зачинщики, провокаторы и стукачи портала, которые оказались менее доверчивыми и переписку на портале не хранили, групп и сообществ не создавали и явных следов деятельности поэтому не оставили.
Можно только косвенно - по отрывкам публикаций, комметариям, сообщениям в открытках и удаляемых записях с номерами телефонов и приглашениями присоедениться к "борцам с фашистами и свидомыми" составить более- мене полную картину происходящей на сайте диверсионно - подрывной деятельности этих группировок.
Естественно, что заниматься разоблачением, сопоставлением фактом и выявлением полит-диверсанов, на портале не кому. Администрация действует интуитивно и точечно нейтрализует самых активных исполнителей, тогда, как организаторы остаются в тени и продолжают разваливать портал и уничтожать мощный и популярный украинский интернет -  ресурс, как конкурента многочисленным и не таким успешным российским сайтам.

Коротко объясню схему пропагандистско - диверсионной деятельности одной из двух антиукраинских группировок на портале: "тихушники" или смотрящие, выявляют новичков, делят их на касты и дают свои номера, специально предназначенных телефонов, на счёт которых поступают деньги от иностранных спецслужб. Деньги предлагаются в ненавязчивой форме, как "помощь от успешных бизнесменов" или "для оплаты телефонных разговоров и интернета". На номера активных "борцов со свидомыми" переводятся разные суммы - как правило двух или трёхзначные. Сумма зависит от способности, активности "борца" и его умения собрать как можно больше компромата на политических противников, администрацию сайта и простых, далёких от политики, но талантливых блогеров, выражающим в своих заметках любовь к нашей стране, в той или иной форме. Большими деньгами, это конечно не назовёшь и много заработать, сразу скажу - не удастся,  но испортить настроение, испохабить портал или отвернуть от него потенциально опасную для "русского мира"  талантливую молодёжь, такими действия реально возможно и уже сейчас можно наблюдать отток лучших людей с сайта и уменьшение их активности, в следствии жалоб и интриг местных сотрудников пропагандистского отдела ФСБ Российской Федерации.

- Мне довелось видеть много разных предательств. И, признаюсь, меня всегда удивляло, как низко может пасть человек.

© Знакомьтесь, Джо Блэк

Предатель был предателем всегда .

Когда знакомился с тобой, лез в друзья , общался.

Когда предателя обидели , ты его утешал как мог, а он ныл…

Ты снова помогал предателю , и он ныть перестал, вытер сопли

Но вот в тебя плюнули , и предатель  рассмеялся…

Российские военные захватили парламент, аэропорт, летают российские самолёты, вертолёты, на вопросы журналистов открыто отвечают, что они россияне, а СБУ всё никак не может определить, кто они.