хочу сюди!
 

lykasha

51 рік, стрілець, познайомиться з хлопцем у віці 38-50 років

Замітки з міткою «дніпропетровськ»

Трохи лірики

За своє життя я втрапляв в бійку 2 рази, перший раз у школі, другий нещодавно після Нового Року. В обох випадках мені ламали носа, тому я вкрай обережна людина щодо бійок і масових акцій. Ще пару місяців тому я й подумати не зміг, куди доля занесе мене.

Сьогодні озирнувся і побачив як змінився світ, суспільство і я. Інколи стою на блокпосту в військовій формі, в броніку і шоломі. Не вистачає лише вогнепальної зброї для щастя. А іноді готуюсь до серйозної справи - захисту ОДА, або міськради з бітою в руках.

Раніше з отриманої зарплатні я йшов гуляти в нічний клуб, або купував собі якийсь гаджет. Зараз-же я купую собі з цікавістю берці, рації, військову форму. Буде ще трохи грошенят і почну процедуру оформлення вогнепальної зброї, аби мати хоча-б помповик. Дивно все, але сьогодні це здається абсолютно нормальним.

Тепер я розумію ізраїльтян, які все життя живуть в небезпеці і особливо не нервують.від цього. Нажаль в нас нема тепер іншого вибору, адже хочеш миру - готуйся до війни

Cтара Cамар.

Олег Репан, Ірина Рева.

   На околицях Дніпропетровська збереглися рештки фортеці, збудованої Іваном Мазепою на місці давнішого
козацького поселення.
 

Із козацтвом в уяві українців пов’язана красива мрія про волю. Ось тільки поринути в неї ніде. Більшість Січей

пішли під води Дніпра, колишні паланкові центри запорозьких вольностей укриті сучасною забудовою. А наша

розповідь – про пам’ятку, водночас і унікальну, й типову для степового українського порубіжжя XVI–XVIII століть.

 Ідеться про Стару Самар і Богородицьку фортецю, неушкоджені вали якої досі височіють на околиці

Дніпропетровська. Степове містечко відрізнялося від більшості йому подібних тим, що від кінця XVII-го й

упродовж значної частини XVIII століття тут стояла російська залога. Втім, як і в козацьких поселеннях

(Новому чи Старому Кодаках, Самарчику чи Кальміусі), тут жили українці.

КОЗАЦЬКЕ МІСТЕЧКО

Донедавна ми взагалі не знали, де було те легендарне «старовинне запорозьке містечко Самар із перевозом»

(XVI–XVII століття), згадане в не менш легендарній грамоті польського короля Стефана Баторія. Істину було

встановлено за допомогою лопати. Археологи Дніпропетровського національного університету, не встрягаючи

у схоластичні дискусії, довели, що вже від 1520-х років Самар існувала, залишивши по собі серйозний культурний

шар.

МІСТО БОГОРОДИЧНЕ. Вигляд кінця XVII – початку XVIII ст. Реконструкція Олександра Харлана

Перенесімося ненадовго на півтисячі років углиб історії.

– Агов, хлопці, приймай! – гукає чоловік, веслуючи до берега, де в затінку, попихкуючи люльками, сидять двоє

кремезних молодиків.

Ті схоплюються, хутко прив’язують човна, заходяться вивантажувати товар. Один клунок зненацька рветься, а

з нього сувій тканини розкішної, заморської пташкою випурхує. Не встигає господар озирнутись, як той крам уже

запхнули назад, а лантух закинули коневі на круп та й повезли до торгу… Ніхто й не помітив, що випала дорогою

з дірявого лантуха товарна пломба, котра через сотні років розповість нащадкам про «штуку» іноземного сукна,

проданого в Старій Самарі.

Про це давнє козацьке місто знаємо небагато. Виникає воно на початку XVI століття в пониззі річки Самари.

Розміщення  дуже зручне. Іще за часів Золотої Орди там діяв перевіз через річку, бо ж проходив торговельний

шлях на Крим. Місто мало невелику чотирикутну дерев’яно-земляну фортецю із двома кутовими вежами на

дальшому від водойми боці.

Виявлені товарні пломби (найранішу датовано 1524 роком) засвідчують: Стара Самар була потужним

центром комерції. Цікаво, що майже всі ці знахідки європейського походження. Скажімо, напис «GEL» на пломбі

ідентичний позначенню міста Гельдерн на золотих та срібних монетах Голландської республіки початку

XVII століття. Іншу товарну пломбу прикрашають герб Гданська та гордий напис «BESTE SORTE».

Про жваву комерцію свідчать і збережені монети – західноєвропейські, російські (як-то дротяні московські копійки

Міхаіла Фьодоровіча), польські (півгріш Сиґізмунда І, датований 1509 роком, або соліди Сигізмунда ІІІ) тощо. До речі,

 півтораки Сиґізмунда ІІІ там-таки й фальшували. Не зовсім звичною для наших місць є велика шведська монета

(половина ере Ґустава Адольфа), але і її занесло до Самарі з якимось купцем (чи козаком, котрий повоював у Європі)

. Що в жителів давнього міста водилися грошенята, підказують «монетки» із загостреним краєм та специфічною

 заглибиною під палець – знаряддя для зрізання гаманців. Злодійський інструмент археологи знайшли на території

шинку, який пропонував свої послуги й подорожнім, і місцевим.

Дещо можемо сказати про житла того часу. Археологи дослідили один із будинків середини XVII століття. Стіни

з глини та соломи, трохи заглиблені в землю, були 8 м завдовжки й 4 м завширшки. Долівка – земляна, тепло

давала гарна піч, облицьована кахлями. Шомпол, картеч, закаблуки від чобіт підказують, що тут жив козак.

Загалом у колекції археологів зберігається чимало «уламків життя» старосамарців: фрагменти зброї, натільні

хрести, люльки, застібки від одягу, прикраси. Печатка купця зі скромним написом «ПЕЧАТЬ ДОБРА ЧЕЛОВЕКА».

Цікавою знахідкою є перстень-печатка (ймовірно, адміністративного призначення), де зображено фортецю з двома

 вежами, над якими розгорнув крила одноголовий орел, увінчаний короною.

ФОРТЕЦЯ ІВАНА МАЗЕПИ ТА ПЕТРА І

Богородицька фортеця, спроектована голландським інженером Фонзаліном, була збудована 1688 року під

керівництвом гетьмана Івана Мазепи на території Старої Самарі. Відтак місто отримало й нову назву –

Богородицьк (український варіант – Богородичне). Його, тодішнє, можна не лише уявити, а й побачити, завітавши

до селища Шевченка в Дніпропетровську. Фортеця навіть сьогодні вражає розмірами (загальна площа близько

10 га) та обсягами робіт. Особливо коли пам’ятати, що тракторів і бульдозерів у XVII столітті не було, н

асипання навколо неї валів (заввишки 4 м та понад кілометр завдовжки) і прокопування ровів (близько 6 м у ширину

й понад 3 м завглибшки) стало тяжким випробуванням для будівельників. До речі, споруджував місто Іван Мазепа

(за наказом російського уряду) не лише для звітності, адже просив у Петра І його собі у власність і на короткий

час справді став тут господарем.

Дерев’яно-земляне Богородичне складалося з надійного замку (власне фортеці) для військових та цивільної

житлової частини – посаду. З висоти пташиного польоту цитадель нагадує зірку чи квітку. Однак у тодішнього

пішого чи вершника шпилясті кути бастіонів, дерев’яні вежі, рови з гострими палями та високі вали фортеці

навряд чи викликали приємні асоціації. Запорожці не любили агресивних «квітів» у своїх степах і поглядали на замок

недобрим оком. Ні для кого не було секретом, що царський уряд зводив такі укріплення не так заради війни, як для

обмеження козацьких вольностей.

Якщо ж гість був немісцевим, мав важливу справу, яка змушувала охоронців люб’язно перекинути міст через рів,

 то він міг і помилуватися краєвидом, що відкривався з південної брами замку, – добре спланованим соборним

майданом із дерев’яною церквою в ім’я Живоносного Джерела Пресвятої Богородиці (звідси й назва міста) та

дзвіницею.

Далі розміщені були 260 просторих хат, двір воєводи, 7 обійсть на 6 помешкань – для старшини й гетьмана.

Житла рядових мешканців фортеці здаються нині занадто скромними. Часто це були землянки близько 5 м

завдовжки та 4,7 м завширшки з кахляною піччю й ліжком із дощок. Вхід – дерев’яна драбина, яка спускалася вниз

приблизно на 2 м. Стіни каркасно-мазані, обшиті дошками. Дах – із дерну та очерету. Заможніші «апартаменти»

могли мати кілька приміщень, велику піч, зручне ложе, шафку з дорогою порцеляною тощо.

Нелюбов запорожців таки окошилася на Богородичному. Більшість жителів Самарі не захотіли жити поруч із

новими господарями й розійшлися. Уже 1690 року майже весь гарнізон фортеці вимер від чуми, а половина міста

згоріла. Долю своїх підлеглих розділив навіть воєвода Алєксєй Ржевскій. 1692 року до замку приходив ватажок

повстання проти Івана Мазепи Петрик із козаками й татарами. Посад йому вдалося здобути, а цитадель насилу

відбилася. Від нападників, які зуміли атакувати раптово, відстрілювалися чим могли. У пригоді стали навіть

кніпелі, які взагалі-то мають ламати корабельні щогли. Зрештою, запорожці домоглися свого, і 1711 року

укріплення було зруйновано згідно з умовами Прутського миру між Туреччиною та Росією.

СТАРОСАМАРСЬКИЙ РЕТРАНШЕМЕНТ

Однак місту на Самарі судився шлях фенікса. 1736 року зусиллями фельдмаршала російської армії Бурхарда

(Хрістофора) Мініха Богородицька фортеця була відновлена з незначними змінами. Відтоді її називали

«Старосамарський ретраншемент». Там знову заквартирувала російська залога, а також окрема кінна команда

козаків із Гетьманщини. У посаді з’явились українські поселенці.

Низовики-запорожці прагнули заволодіти якщо не фортецею, то принаймні містом. Цивільне населення посаду було

 організоване в Старосамарську сотню Полтавського полку, яку січовики 1761 року таки собі підпорядкували. Для

цього вони обрали простий метод – зробити життя місцевого люду нестерпним, а то й неможливим. Запорожці

не дозволяли ані орати, ані випасати худобу. Місцевий сотник Іван Березан був так само затятий, як і січовики,

й намагався протистояти їм силою. Та де там! І Стара Самар поволі хиріла, а мешканці переселялися до

запорозьких слобід. А щойно тут утвердилася влада Коша, то й місто відразу залюдніло.

Центром життя залишалася церква з торговельним майданом. На ньому обслуговували клієнтів крамниці й шинки.

Значну частину власне фортеці займали склади  заліза, ядер, харчів, пороху. Трохи осторонь стояв шпиталь для

залоги з невеликою лазнею, для якої московити постійно просили в Самарської паланки березові дрова.

Для війни місто придалося під час російсько-турецьких протистоянь 1735–1739-го й 1768–1774 років. Решту часу

старосамарська залога та її керівництво (очолював Стару Самар комендант, якому підпорядковувалися також

 гарнізони кількох сусідніх укріплень) байдикували. Про бажання згаяти час свідчить величезна кількість зібраних

археологами гральних фішок, виточених із битого посуду – матеріалу, якого там ніколи не бракувало.

ОСОБЛИВОСТІ МЕНТАЛІТЕТУ

Документи зберегли чимало згадок про конфлікти у фортеці й навколо неї. Наприклад, 1749 року кілька запорожців

почали розговлятися в Самарчику й вирішили продовжити в Новому Кодаку. Попри невелику відстань між цими

містами, січовиків змучила спрага, тож вони завернули з «інспекцією» до старосамарських шинків. Схоже, оковита

була тут непогана – козаки влаштували салют, побили солдатів гарнізону й погрожували спалити фортецю.

Коменданта, майора Ковальова, це так вразило, що він наказав витягнути гармати, які стояли законсервовані з

часів останньої війни.

Типовою є й історія про походеньки вояків старосамарської залоги Міхаіла Найдьонова та Філіппа Чєрнікова. Одного

чудового січневого дня 1762 року солдати вирішили розважитися риболовлею. Ловити пішли на Самару, яка саме

взялася міцною кригою, продовжили в шинку сусідньої слободи, а потім подалися до загороди з худобою місцевого

мешканця Сидора Самоткана. Господар, побачивши некликаних гостей, гукнув на допомогу сусідів і разом із ними

добряче почастував крадіїв батогами.

Риба зазвичай псується з голови, тож не дивно, що збереглося чимало справ про злочинну діяльність високих чинів.

 Старосамарський комендант секунд-майор Щєтінін уславився як ватажок, кажучи мовою міліцейських протоколів,

«організованої злочинної групи», що крала й переховувала коней, яких потім продавали на ярмарках. Інший

комендант, прем’єр-майор Рязанцев, за користування сіножатями брав із місцевих жителів хабарі худобою та

харчами. Ясно, що стосунки січової адміністрації з такою «військовою елітою» були складні. Тож зрозумілий був

подив запорожців, коли один із новопризначених начальників фортеці почав налагоджувати з їхніми представниками

нормальні робочі стосунки. Кіш одразу наказав підтримувати притомного офіцера, а для сприяння роботі негайно

вислав до Старої Самарі «дві діжки вина простого та діжку мушкателю».

Свідчення джерел про моральний стан командного складу підтверджують археологи. В одній із землянок знайдено

останки молодого чоловіка, який загинув через пожежу, а поруч із ним гарний кухоль. Знаменитий Шерлок Холмс

знічев’я вистрілював пістолетом на стіні своєї кімнати вензель королеви Вікторії. А от хаотично застряглі кулі в

стіні офіцерського житла, найімовірніше, з’явилися не від нудьги, а від великої кількості оковитої. Два поховання

молоденьких (років 16–18) дівчат, облаштовані під підлогою помешкань, не спонукають до іронії. Вочевидь, це були

наложниці, доля яких склалася ось так трагічно.

Закономірно, що знищення Січі призвело до занепаду ретраншементу, – тепер він був не потрібен. Поселення біля

закинутої фортеці також поступово занепало, причому частина люду, не схотівши сусідувати з німецькими

колоністами та поміщиками, яким щедро роздавав козацьку землю царський уряд, перебралася на Кубань, мріючи

про волю для себе і своїх дітей на чужій землі. Але сам витвір людських рук залишився і дає нам змогу уявити

життя тих, кого вже давно немає.

Мир та порядок на вулицях міста пильнувала Самооборона

25 травня під час виборів, та в ніч підрахунку правопорядок пильнувала Свободівська Самооборона, що склала 14 груп загалом.
Під час варти було попереджено кілька провокацій на виборчих дільницях та затримано сепаратиста, що тероризував місцеве населення одного з районів міста та бив жінок.



samooborona.dp.ua

Дніпропетровські лікарі не втратили жодного військовослужбовця

Подякуємо українським лікарям у День медичного працівника

За час проведення антитерористичної операції кваліфіковану медичну допомогу в Дніпропетровському військовому госпіталі отримали понад 6 600 пацієнтів.

При цьому не було втрачено життя жодного військовослужбовця, повідомляє Міністерство оборони України.

— На початку АТО відчувався брак необхідної медичної апаратури, деяких препаратів. Ми їх компенсували за рахунок професіоналізму наших лікарів, — розповів начальник військового госпіталю полковник медичної служби Андрій Рильський. — Завдяки злагодженим діям і допомозі керівництва Міністерства оборони України, Генерального штабу та волонтерів наші лікарі на сьогодні повністю забезпечені всіма базовими медичними препаратами, сучасним медичним обладнанням. Відбулося переоснащення терапевтичного, реанімаційного та хірургічного відділень.

Начальника відділення анестезіології і реанімації підполковника медичної служби Ольгу Полякову вертолітники справедливо вважають членом своїх екіпажів, адже вона разом з ними здійснила близько 40 вильотів. Загалом медичний персонал відділення підіймався в небо 95 разів, здійснивши евакуацію понад 1000 поранених військовослужбовців і зберігши життя всім цим бійцям.

Свою битву за операційними столами ведуть і військові хірургічні бригади госпіталю. За весь час проведення антитерористичної операції вони здійснили понад 2600 хірургічних втручань, провівши за операційними столами більше трьох місяців свого життя.

— Кожна операція особлива. Ми широко застосовуємо досвід наших колег з усього світу, навчаємося в них, а чогось і їх вчимо. Наприклад, наш метод видалення дрібних осколків за допомогою сильного магніту вже використовують в інших військових шпиталях, — зазначив начальник хірургічного відділення капітан медичної служби Іван Кураченко.

Кожен хірург підтвердить, що успіх будь-якої операції залежить і від професіоналізму операційних сестер. Старша операційна сестра хірургічного відділення старшина медичної служби Діана Кагратаманян розповіла про особливості їхньої нелегкої роботи:

— Бувало, що наші медичні сестри три доби практично не виходили з операційного блоку. О 18:00 заходили в операційну, а о сьомій ранку виходили, приймали 50–80 поранених, хвилин тридцять відпочили — і знову до роботи.

Персонал Дніпропетровського військового госпіталю працює злагоджено і високопрофесійно, кожного дня роблячи все можливе, а інколи — й неможливе, для порятунку життя поранених учасників бойових дій.


Про вибори без вибору (Дніпропетровськ)

Хто ж іде у мери в славному місті Дніпропетровськ?

Єврейська община Дніпропетровська, зокрема Вадим Єрмолаєв, як справжній єврей має в своєму активі аж двоє кандидатів - Іван Куліченко та Ігор Циркін. Дружба незмінного мера Дніпра з євреями тягнеться дуже довго, але після останніх невдач Іван Івановича для перестраховки почав просувати "молодого-енергійного" Циркіна. Проект не дуже зіграв, тим паче, що Куліченко зумів домовитись з Царьовим, головою ПР у Дніпропетровську, ще одного дуже доброго друга євреїв у місті. Тож Куліченко скоріш за все залишиться основним кандитатом від євреїв у місті і всі ресурси ПР і корпорації "Алеф" підуть на підтримку незмінного "удільного князя" міста - Івана Куліченка.

Організованна злочинність, представлена в місті вихідцями з гір, теж має свого кандитата - Зігіддіна Хабібулаєва, він же Загід Краснов. Справжній патріот міста, "корінний Дніпропетровець з Дагестану" він зірка пенсіонерів, яким зробив ремонти в під'їздах і снабдив дешевою гречкою і віагрою. Але сильно рипаться "дитя гір" не буде, адже дуже залежний від Царьова і ПР, а ті, як уже відомо, роблять ставку на іншого кандидата.

Ще двоє кандитдатів - Шилова і Денисенко, то діти Івана Лазаренка. Заздалегідь не прохідні, грають на правому електораті. Стосовно непроходимості своїх Іван не переймається, адже він, як і Куліченко, вміє домовлятись з ким треба, тому кандидати чисто технічні.

Ну і останній, нещодавно спалахнувший на небосхилі, Святослав Олійник, то ставленних місцевого сімейного бізнесу Грігянів, зокрема тітки Юлії Володимирівни - Антоніни Ульяхіної. Звісно ж сімейство Грігянів - Капітельманів до українців відношення мають опосередковане.

Така вимальовується картина. А де ж в цьому розкладі українці? Питання риторичне. Вибори мера в Дніпропетровську нагадають вибори в СРСР, коли в бюлетені стояло одне прізвище і навпроти нього треба було поставити галочку. Зараз прізвищ багато, але виграє вибори один кандитат - Єврейський бізнес Дніпропетровська.

Освідчення

Підписуюсь під кожним словом, скучила страшне!


Дніпропетровськ в червні 1943

За 4 міс до звільнення від окупації.

Перехрестя К. Маркса- К. Лібкнехта


Центральна площа

Вокзал 

К. Маркса

Початок Набережної, скоро стане Перемоги))


Робота в Дніпропетровську!


Друзья, ищу помощника!
Запросов от вас поступает много. Слава Богу телефонов отдают тоже много, но времени никто принести не может... Я уже молчу о просьбах солдат отремонтировать их личные телефоны или планшеты. 
А посему, ищу молодого человека на полный рабочий день, технаря, умеющего держать паяльник в руках, стремящегося познать все тайны электроники, готового посвятить часть своего свободного времени на благо родины. Скромность, честность и порядочность - необходимые качества.
Из бонусов - ЗП на время испытательного срока, возможность остаться в роли штатного сотрудника с постоянной ЗП. Дружный коллектив, лояльное отношение. 
Прошу понимания и репоста. Ищу не только помощника в волонтерских делах, но и сотрудника. Выбирать буду тщательно.
Все вопросы и предложения в личку.
Ещё раз, прошу репоста.