хочу сюди!
 

Наташа

49 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 44-53 років

Замітки з міткою «промова»

Програмна промова Петра Порошенка 24 серпня 2019 р.

Промова Петра Порошенка 24/08/2019: Ми заклали міцну основу незалежності і нам вдасться її захистити
Високоповажні пані та панове!

Шановне товариство!

Дорогі українці!

Щиро вітаю з одним із найбільших наших свят.

Незалежність для українців понад усе! І вона не здобувається раз і назавжди. Легко дістається лише рабство. На це сподівався лідер країни агресора. А за волю  треба боротися щодня – і за свободу держави, і за права громадянина. Останнім часом трапляється чимало такого, що бентежить і тривожить. Але говорити насамперед хотів би про те, що дає надію, що вселяє оптимізм. Якщо ти не віриш в перемоги, перемоги не буде. Якщо ти хочеш в цьому переконатися, спитай у воїнів. Не було секунди, щоб вони не вірили в перемогу. Бо з нами правда, з нами Господь.

Я буду говорити про оптимізм. Що доречніше до тієї святкової атмосфери, яка сьогодні панує в  Україні і в діаспорі… Коли десятки мільйонів українців по усьому світу, від Канади до Австралії, відзначають відродження української держави.

Соціологи фіксують рекордні показники впевненості українців у майбутньому. Цього разу це не просто традиційний наслідок виборів. Цивілізована зміна влади вже сама по собі стала ознакою нашої європейськості та однією з наших фундаментальних відмінностей від усіх країн колишнього Радянського Союзу. Цей оптимізм – результат копіткої роботи, яку український народ, українська влада, міжнародні партнери України виконали за останні п’ять років. Настає, нарешті, час пожинати плоди важких випробувань і важкої праці. Найсвіжіші дані про зростання ВВП у другому кварталі на 4,6% – символічне та промовисте свідчення  того, що ми заклали добру основу для відновлення рівня життя українців.

Економічну кризу, спричинену війною, шантажистським та агресивним закриттям Росією своїх ринків, остаточно подолано. Нашими зусиллями Україна переорієнтувалася на ринок Європейського Союзу і активно зміцнює там свої позиції. Україна активно зміцнює свої позиції на українському ринку. Щоб врятувати країну, ми вдавалися до багатьох непопулярних рішень. Розплатилися за це своїм політичним капіталом. Але… Але якби машина часу перенесла нас назад, то, – навіть знаючи, що станеться і 31 березня, і 21 квітня, – ми би так само працювали би на країну, а не на власний рейтинг. Закликаю вивчити досвід Венесуели та деяких європейських країн. Бо тільки такий підхід дав можливість розчистити авгієві стайні і відкрити перспективи для розвитку країни.

Однопартійна більшість і однопартійний – як обіцяно, технократичний – уряд дають новій владі гарантований шанс здійснити низку економічних реформ, для яких раніше не було належних політичних умов. Новий глава держави отримав унікальні можливості. Жоден з попередніх президентів і мріяти не міг про таку потужну пропрезидентську фракцію у Верховній Раді. Та як сказано в Писанні, кому багато дано, з того багато і спитається. Разом з широкими можливостями настає і колосальна відповідальність.

Вперше після падіння комуністичного режиму уся повнота влади зосереджується у руках однієї політичної сили. Та ризики однопартійного урядування нам добре відомі не лише з нашого історичного минулого. Його вади очевидні і з досвіду деяких країн – нових членів Європейського Союзу. «Влада розбещує, а абсолютна влада розбещує абсолютно», – помітив ще у дев’ятнадцятому столітті відомий британський історик та політичний діяч. Для того, щоби в умовах монопартійної влади, коли всі гілки в одних руках, все ж таки балансувала система стримувань і противаг, ми, наша команда, найкраща в Україні команда, іде і готова координувати зусилля з усіма. Окрім, зрозуміло, «Окупаційної платформи», яка не повинна вийти за межі маргінесу.  Справа принципу, аби у президії Верховної Ради у кріслі віце-спікера не сидів представник кремлівської п’ятої колони. Цього категорично не можна дати реалізувати цій кремлівській колоні. Рішення залежить насамперед від більшості, але «наша команда» точно не дасть жодного голосу за представника «Окупаційної платформи».

Впоратися з внутрішніми викликами легше, бо тут все залежить тільки від нас самих. Та очевидно, що ключовим ризиком для розвитку України все ж таки залишається зовнішня загроза. Пам’ятаєте нам казали, мир принести легко «Надо просто прекратить стрелять». Пам’ятаєте, Вони не хочуть закінчувати, бо хтось наживається на війні. Пам’ятаєте, як фейковими новинами намагалися знищити нашу політичну силу. І зараз протверезіння. Хто зараз заважає? Чому війна не закінчена?

Як ми і казали, ключ від миру лежить не у Вашингтоні чи в Києві, ключ від миру лежить у Москві. Для того треба спочатку зрозуміти, що війна то війна, а не конфлікт на Сході України, агресія є агресія, а не просто допомога сепаратистам. І країна агресор – Росія, і нарешті треба навчитись це вимовляти. Бо без цього Ви будете просто дурити український народ і своїх союзників. І врешті-решт втратите довіру першої і підтримку другої. Всі речі слід називати своїми іменами. За 5 років ми привчили світ до цього.

І ні в якому разі, ми не можемо дозволити втратити міжнародну солідарність, яка нашою командою будувалася всі 5 років. Вони кажуть, а зараз нічого не можна зробити, як вони казали у випадку зняття санкцій ПАРЕ. Друзі, у нас виходило, нам було не легше. Ми запроваджували санкції, а Вам достатньої їх тільки продовжити.

Сьогодні заговорили про наміри повернути Росію за стіл  «Великої сімки». Цілу добу роздумували якою має бути реакція країни. Вона для нас категорично неприйнятна. Жодна з вимог, які були висунуті Україною і союзниками при запровадженні санкцій, як  змусили з ганьбою витурити Московію з елітного клубу, Кремлем не виконана. Крим не повернуто. Донбас далі стікає кров’ю. Москва утримує за гратами українських заручників, замість того, щоб виконати чіткий і однозначний припис Гамбурзького трибуналу з морського права, де була перемога України. Перемога, відповідно до тих директив, які я як президент свого час у підписав. Зараз треба просто забезпечити виконання судового рішення. І є відповідальність за не виконання. І це негарний випадок, коли треба руйнувати це рішення і повертатись до ситуації обміну. Ми суверенітетом не торгуємо. Наших військовополонених моряків, над якими Росія не має жодної юрисдикції треба звільняти негайно. Тим більше вони себе поводять, як справжні герої. Як треба себе поводити запитайте Ахтема Чийгоза, Жемчугова він тут разом з нами. Привітаймо оплесками Героя України. Так само ця поведінка і ці стандарти мають бути по відношенню до всіх політичних в’язнів.

Спроби умиротворення агресора лише розпалюють апетит РФ. Я це знаю на власній шкурі і наполегливо раджу не експериментувати з країною. І Україна про це має ще раз нагадати лідерам тих країн, які за тиждень зберуться у Польщі, щоб відзначити вісімдесяті роковини початку Другої світової війни. Зараз я можу сказати, що саме у Варшаві 5 років тому мною були проведені переговори, які дозволили запровадити санкції. Хочу подякувати за позицію офіційної Варшави і президента Дуди, і уряду, і сейму за те, що Путіна там не буде. Так треба поводитись!

Як парламентська сила у складі нової Верховної Ради України ми будемо твердо стояти на сторожі національних інтересів держави. І щодо протидії російській агресії, де недоторканим має залишатися започаткований нами принцип «нічого про Україну без України». Не може бути так, коли доля України обговорюється великими країнами. Починаючи від припинення вогню і закінчуючи звільненням заручників, без участі нашої держави. Це неприйнятно! Україна довела, що вона є активним і впливовим суб’єктом міжнародного права і міжнародних відносин. На жаль маєм констатувати, останнім часом його дедалі частіше порушують.

Так само надзвичайно важливим є збереження санкційного режиму проти агресора. Бо вчора ми вже почули, як громадську думку почали готувати до того, що санкції, мовляв, продовжити неможливо. Ми Вам заздалегідь кажемо не просто можливо, а й потрібно. Для цього треба працювати. І ми «європейська Солідарність готові для цього підставити плече, поділитися досвідом. Це не є вузько-партійні, вузько-політичні інтереси. Мова йдеться про інтереси держави. Санкції ніколи не пролонгувалися автоматично. Кожен раз, раз за разом, була дуже важка дискусія. Але ми завжди в цій дискусії перемагали. Не можна допустити програш і зараз. Тут національні інтереси держави. Ми дуже велику ціну заплатили, щоб зараз щось здавати без бою.

Виплекані нами міжнародна єдність і солідарність стали для України як надійним оберегом на полі бою, так і інструментом ефективної підтримки для кардинальних змін всередині держави. Безпека країни – це відповідальна, наполеглива і дуже професійна, кропітка робота. Я намагався її виконувати всі п’ять років з моєю командою, дякую кожному з ним і нашим міжнародним партнерам. Хочу наголосити, що ми будемо робити все, щоби об’єднати державу, будемо робити все, щоби в надалі тримати міцну міжнародну коаліцію для захисту нашої країни.

Довготривалий мир та безпеку можна забезпечити однією дорогою. Іншої не існує – не шукайте. І назва цієї дороги –вступ України в Північноатлантичний альянсу. Саме це поставила головною метою наша політична сила, саме цю частину дороги ми пройшли за останні 5 років. Саме так ми будемо рухатися далі. Жодних ігор і торгів з цього питання з країною-агресором ми точно не дозволимо. Скільки ми чули солодких співі, що їм потрібна позаблокова Україна. Хочу нагадати, що в 14 році агресія почалася, хоча Україна мала позаблоковий статус. Позаблоковий статус потрібен лише для того, щоб проковтнути Україну. Подавляться! Обіцяю!

Ми, звичайно, за те, щоб забезпечити мирне врегулювання на основі Мінських домовленостей, яким днями виповниться п’ять років. Всі 5 років хто тільки не жбурляв камінням в Мінські домовленості. А сьогодні виявляється, що альтернативи їм немає. А ми маємо діяти і ці Мінські домовленості захищають інтереси України. Це було диво, коли ми забезпечили, щоби Путін поставив свій підпис під Мінськими домовленостями, які зобов’язують його вивести свої окупаційні війська з території нашої держави, вивести важку техніку і артилерію, роззброїти незаконні збройні формування, відновити контроль України над неконтрольованою ділянкою українсько-російського кордону і зробити багато речей, які стали нормою документу який став частиною міжнародного права. Частиною рішень Ради Безпеки ООН. Там червоні лінії давно сформульовані. Але головне – ані Росія, ані її маріонеткові утворення не повинні і не отримають права вето чи жодних інших можливостей блокувати, право вето, на вступ України до ЄС та НАТО. Ми з Вами точно не дамо цього зробити.

Від нового Президента, нового Кабміну, нової  Верховної Ради ми очікуємо переходу від європейських та євроатлантичних заяв та декларацій, – які ми почули, поділяємо та вітаємо – до конкретних рішень і проектів, які наближають Україну до Європейського союзу та Північноатлантичного Альянсу.

До грудневого саміту НАТО в Лондоні залишаються лічені місяці. Ми ще й кроку не зробили для того щоби, на Туманний Альбіон українська делегація має прибути із гранично ясною пропозицією щодо необхідності надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО не пізніше 2023 року. Ми готові розповісти як це робити, але не змарнуйте свій шанс. Розпочинати роботу серед міжнародних партнерів потрібно вже зараз, вже сьогодні.

Ще у середині 90-х років треба було підписувати не Будапештський меморандум, який не вартий паперу, на якому він написаний. А саме тоді потрібно було казати, якщо Ви хочете, щоб Україна віддала третій за потужністю ядерний арсенал в світі, надайте гарантії вступу до НАТО. Тоді би це працювало. Ми не дамо друге обдурити Україну. Бо жоден меморандум, на відміну від Вашингтонського договору – це чіткий міжнародно-правовий механізм колективного захисту членів Альянсу.

У нас немає альтернативи. Україна має обов`язково інтегруватися до ЄС і НАТО. Цю мету треба посилено працювати – конкретними справами, а не словами чи пустими обіцянками. Майже три чверті українців сьогодні за вступ до ЄС. Майже дві третини за інтеграцію в НАТО. Але нам потрібна дорожня карта, конкретні крокі, які необхідно зробити зараз. Саме тому ми будемо боротися. Вже боремося. Зокрема, ми не дали, щоб з нової Ради було прибрано комітет з євроінтеграції. Це перша наша з вами перемога. Я думаю, що сьогоднішній Марш ветеранів і ті хто сьогодні присутні разом з нами, браво! Друзі, Ви великі молодці. Це аргумент до того, що не тільки міністерство ветеранів необхідно, а й комітет ветеранів. І сьогодні, на жаль, наш голос, голос «Європейської Солідарності» один. «Голос», Ви нас чуєте? І інші політичні сили. Ми маємо об’єднатися, битися і перемагати.

Ми прийшли  до Ради із гаслом захисту євроінтеграційного курсу держави. І працювати над цим ми будемо, у тому числі з використанням можливостей, які відкриються перед нами по лінії Європейської народної партії. Це найбільш політична сім’я в Європейському Союзі, до якої належатиме і наша політична сила.

«Європейська Солідарність»  і надалі буде підтримувати політико-дипломатичний шлях врегулювання і відсічі російської агресії на Донбасі. Нагадаю також, що моя команда разом з партнерами напрацювали проект «дорожньої карти» імплементації Мінських угод. Вона є і ми готові озброїти нашу дипломатичну команду, яка буде зараз продовжувати переговори. На жаль, це робиться не швидко, але я сподіваюсь, що якщо не буде, а виглядає так, що не буде, зустрічі у нормандському форматі на найвищому рівні, то принаймні на рівні дипломатичних радників наш проект по дорожній карті і миротворцям має бути в основі тих рішень і пропозицій, які будуть реалізовуватись найближчим часом.

Ця дорожня карта передбачає поетапність та чітку послідовність реалізації Мінська з пріоритетом безпекового компонента. Під дулами російських автоматів ніяких політичних процесів на окупованому Донбасі не буде. Ми знаємо і ми не допустимо. Ми твердо переконані, що відповідь на це є рішення Ради безпеки про запровадження миротворчого контингенту на всій окупованій території, включно з неконтрольованою ділянкою україно-російського кордону.

Шановні пані та панове!

Днями в інтерв’ю мене запитали про формулу незалежності. Цю формулу, здається, вже знають всі, як два по два – чотири – «армія, мова, віра». Так, це ще не все. Потрібні сильна економіка та верховенство права. Але армія, мова і віра – це фундамент, який ми з вами збудували.

В багатьох є бажання розхитати: армію ігнорувати, скоротити фінансування, скасувати реформу харчування, кошти на озброєння, скоротити чисельність. Армія – основа нашого суверенітету. Ми будемо захищати армію, народ буде захищати армію і та підтримка, яка сьогодні на вулицях міста була продемонстрована нашій армії. Я наголошую – це була аполітична акція. І ветерани наголошують українську армію, яка захистила український народ, народ також здатен захистити.

Ми не дамо применшити роль армії, знизити її соціальний статус. В тому числі, через ліквідацію комітету ветеранів знизити значимість воїнів до рівня 2013 року. Подивіться, який рівень поваги зараз. Повернення в 2013 ми не допустимо. Навіть, коли нас не достатньо в парламенті. Ми є парламентський спецназ і один воює за десятьох. Так само, як зберегли Міністерство у справах ветеранів і комітет з євроінтеграції, збережемо і інші напрацювання. Хочу привітати одну з засновниць радіо-станції Армія-FM – Яну Холодну. Вона з нами тут, щоб продемонструвати єдність нашої команди.

Не можу не сказати про постійні спроби атакувати закон про мову. Хтось подає до Конституційного суду, хтось намагається зупинити цей закон через звичайний суд.

Це і спроби заблокувати перехід церков та церковних громад з московської церкви до української. Вони роблять це телефонним правом.

Так, фундаментальні зміни, які ми зробили за п’ять років не стали незворотними і ми все ще маємо їх захищати. Я переконаний, що основу ми заклали доволі міцну. І нам вдасться її втримати і захистити від усіх атак. Бо армія була, є і залишається найавторитетнішим державним інститутом.

Популярність і довіра з боку суспільства співставна і в Православної Церкви України. Більше 70% асоціюють себе з цією церквою. Церква є тим, що об’єднує українську націю та державу. Я ще раз хочу подякувати ієрархів за велику капеланську службу, за роботу по формуванню нації, і за блискучу місію Предстоятеля. І сила мови – вона тепер не лише в законі, але і в потужній суспільній підтримці, коли дедалі більше українців усвідомлюють історичну роль і вагому соціальну, комунікаційну функцію української мови.

Україна була, є і буде!

Вона стане невід’ємною частиною Європейського Союзу і НАТО!

Вона виросте в потужну регіональну державу і країну-лідера на пострадянському просторі.

Територіальну цілісність України буде відновлено. Крим буде повернуто в Україну, а Україну буде повернуто в Крим.

Особливо теплі привітання – українським патріотам в анексованому Криму та в окупованих районах Донбасу.  Ми з вами, дорогі браття та сестри!

Вітаю усіх з Днем Незалежності!

І особлива подяка в цей день – українським воїнам, нашим захисникам. Вибачте, що без параду. Це – помилка, яку, сподіваюся, виправлять наступного року.

Ми шануємо і поважаємо наших героїв.

«Прийде час, – казав колись великий український державник, – коли один скаже: «Слава Україні!»  А мільйони відповідатимуть:

«Героям слава!»

https://solydarnist.org/?p=215565

Промова Патріарха України Філарета 23 січня 2019 року

Промову Патріарха України Філарета під час урочистої академії з нагоди його 90-річчя варто прослухати кожному, бо то ціла епоха.


Дивився всю трансляцію наживо на каналі "Рада", бо інші канали припинили завчасно, а даремно, бо то варто уваги в повному обсязі з виступами і промовами. Давно не бачив нічого з більш величного заходу на славу державі і людині одночасно. Слава Україні! І слава Філарету!

Виступ Президента України на Раді регіонального розвитку

Виступ Президента України на відкритті Сьомого засідання Ради регіонального розвитку
12 листопада 2018 року

Шановний Володимир Борисович,

Шановна Ірина Володимирівна,

Шановні учасники Ради регіонального розвитку!

Почати я хотів би словами Єврокомісара, який відповідає за розширення Євросоюзу пана Йоганнеса Гана. «Багатьом зрозуміло, що за останні роки Україна зробила більше, аніж за попередні двадцять років», - це сказав днями, перебуваючи в Києві, Єврокомісар з питань європейської політики сусідства та розширення Йоганнес Ган.

І дуже важливо, що він відзначив і прогрес України у виконанні Угоди про асоціацію та поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі, яка є основоположним документом у наших стосунках з Європейським Союзом.

Це була абсолютна чітка і відверта розмова, бо Єврокомісар Ган є одним із наших ключових контактерів у керівництві Євросоюзу, і на основі багатолітнього досвіду нашого спілкування я абсолютно щиро можу сказати, що він точно не належить до тих, хто схильний до компліментарності. Втім, він не перший, хто порівнює зроблене раніше і тепер, і такі оцінки виглядають доволі об’єктивними.

Це казали і міжнародні фінансові організації, і Світовий банк, і Міжнародний валютний фонд і основні наші партнери зі Сполучених Штатів Америки і Європейського Союзу.

Настільки позитивний вступ, однак, не означає, що я збираюся будувати всю розмову з вами, шановні друзі, виключно на мажорній ноті.

Заспокоїтися й почити на лаврах ми могли би лише у тому випадку, якби високі оцінки наших західних партнерів поділяло українське суспільство, - якщо не все, то бодай переважна його частина.

А якщо 70% людей вважає, що країна рухається в неправильному напрямку, це означає, що ми всі разом - влада і органи місцевого самоврядування, недопрацьовуємо. 

По-друге, більшість реформ носить далекосяжний стратегічний характер: негативні й болісні аспекти проявляються одразу, а позитивні зміни даються взнаки за рік, за два, за три, або навіть більше.

По-третє, ми хоча й відновили економічне зростання, але темпи його наразі недостатні, щоб відновлення рівня життя людей відчули в усіх регіонах і соціальних верствах. Щоб ми перестали бути однією з найбідніших країн Європи.

По-четверте, і на цьому я хочу наголосити окремо, роз’яснювальна робота теж явно недостатня.

Важливість такої роботи особливо зростає зараз, коли Уряд прийняв рішення про підвищення тарифів на газ. Добре це рішення чи погане? Ясно, що не добре, і треба чесно казати про це людям.

Чи був в Уряду вибір між добрим і поганим сценаріями? Ні, Уряд стояв на розтяжці між поганим і дуже поганим, між підвищенням тарифів і потужним ударом по макрофінансовій і макроекономічній стабільності держави.

А це і курс, і дефіцит бюджету, це своєчасні виплати пенсій та заробітних плат, це фінансування армії, фінансування сектору безпеки. Це вибір між Сциллою та Харибдою.

Чи можна було обійтися без підвищення тарифів? Навряд, бо для стабільності і розвитку економіки точно потрібне фінансування і макрофінансова допомога Європейського Союзу, і транш МВФ, і кредит Світового банку. Всі вони зав’язані на відповідні рішення.

То, може, час перейти до опори на власні сили? Поточний стан економіки вже в принципі дозволяє відмовитися від кредитів міжнародних фінансових організацій. Я це наголошую. Це результат злагодженої чотирьохрічної роботи.

І ми так би й зробили, якби не мусили в 2019 і 2020 роках долати пікові навантаження по виплаті старих боргів.

Статистичні таблиці без жодних політичних пристрастей і без жодних партійних кольорів. Це статистика, і кожен може в цьому переконатися, яка яскраво демонструює хто і з яким показником державного і гарантованого державою боргу зайшов до влади і на якій позначці звільнив крісло.

Різниця, а не те, що нам намагаються сьогодні демонструвати, що ті чи інші борги повернуті. Повернуті за рахунок того, що брали нові запозичення. І різниця по боргу, то і є сума боргу залишеного нащадкам.

Так от, з 2007, і я це авторитетно наголошую по 2009 роки ця сума боргового навантаження зросла на 23 мільярди доларів, ні центом менше. Це те підвищене боргове навантаження, яке було зроблено в ці роки. З 2010 по 2013 рік – це було додатково ще на 32 мільярди.

Чи я вперше оприлюднюю цю цифру? Ні! 

Про це Володимир Борисович говорив неодноразово, але як людина вихована, як людина делікатна пальцем не показував і прізвищ не називав. А дарма, бо країна має знати своїх «героїв», які збільшили борг на десятки мільярдів, - зате тепер, оком не кліпнувши, очолюють колони борців із підвищенням тарифів. Так чи ні? Очевидно!

Ми дійсно, і це принципово, ми будемо поступово переходити до опори на власні сили, замість кредитів залучати інвестиції. А левова частина кредитів йде лише на повернення попередніх боргів, аж ніяк не на проїдання. Розвиваємось ми і зараз за рахунок інвестицій.

Якщо ви подивитися урядову стратегію зменшення боргового навантаження на економіку, яка розрахована на найближчі роки.  Я думаю, що ми побачимо абсолютно чітку відповідь. І статистика про це свідчить, що у 2016 році боргове навантаження  - співвідношення валового внутрішнього продукту на суму суверенного боргу складає більше 80%, майже 83%, а в середині 2018-го – це складає вже трохи більше 60%.

Майже на 20% ми зменшили боргове навантаження!

Це абсолютно суха і об’єктивна статистика - хто позичає і хто розраховується.

Але в контексті питання про тарифи є невідкладні тактичні завдання, які треба вирішити протягом місяців та тижнів. Я спілкувався з урядом і моя принципова позиція – захистити людей і вдосконалити та розширити систему субсидій, збільшити кошти на її виконання. Принципова позиція - жодна бідна і жодна незахищена людина точно не має постраждати. Жодна бідна і жодна незахищена людина не має платити більше.

Ми маємо чітке порозуміння, що ми саме в такому напрямку і будемо діяти. Ба більше, є принципова позиція щодо монетизації субсидій. Що це таке? Бідна людина економіть гроші - бідна людина встановлює за допомогою держави систему енергоефективності, менше споживає газу, вона має мати можливість отримати гроші за економію.

Зараз треба на 100% забезпечити субсидіями тих, хто їх реально потребує. І це не просто мій заклик, а це принципова позиція щодо формування бюджету 2019 року до другого читання. Наголошую окремо, якщо цієї позиції не буде в бюджеті, якщо не врахують позицію Президента при підготовці в парламенті, я бюджет цей не підпишу. Зроблю те, що ніколи не робив.

Наполегливо прошу, усі обласні державні адміністрації, усі міські та сільські голови - не сидіти осторонь, що це позиція лише Уряду. Це позиція наша спільна, це позиція влади. Треба підключитися до удосконалення цієї системи і дійти до кожної хати і не пропустити жодної родини, яка має законне право на субсидію. Допомогти захистити людей. Ті, хто заощаджує енергоресурси, ще раз наголошую, використовує суму меншу, ніж належить за законом, хоча ми все рівно за рахунок коштів платників податків з державного бюджету витрачаємо живі гроші, це ніякі не заліки на субсидії. Так от кожна родина, яка зекономила, має право на зекономлену різницю отримати, наголошую – живими грошима. Ми маємо до цього підійти.

Такою можливістю вже користується 1 млн 300 тис домогосподарств, і це коло Уряд має й надалі розширювати. Ми спільними зусиллями зробимо максимум, щоб захистити тих, хто реально потребує допомоги. Це є наше спільне завдання. І тут я точно не зупинюсь на цьому.  Я покладаюся на вас, на тих, хто найближче до простих людей – органи місцевого самоврядування.

Бо реформу децентралізації ми робили саме для того, щоб наблизити владу до людей, скоротити відстань від людини, яка приймає не лише політичні рішення, а має реальний фінансовий ресурс для вирішення проблем людей – скоротити відстань від людини, яка приймає рішення, до громади. І сьогодні оцінюється, що реформа децентралізації – це одна із наших найбільш успішних реформ для швидкого та ефективного вирішення місцевих проблем.
Тому ми 4,5 роки назад і започаткували децентралізацію. І хоча ця реформа ще далека до завершення, вона належить до числа тих, позитивні результати яких суспільство вже точно помітило. Поклали дорогу, відремонтували школу, зробили освітлення в сілі, селищі або місті, сміття почали нарешті вивозити не лише в містах, але і селах, водогін полагодили, майданчик спортивний зробили – це, здавалося б прості речі, хвалитися цими речами в двадцять першому столітті якось аж ніяково. Але давайте чесно казати, ці проблеми не вирішувалися десятиліттями.

В провінції ще донедавна здавалося, ніби час завмер на початку дев’яностих. Годинник знову пішов дві тисячі чотирнадцятого року після того – наголошую, що під час моєї передвиборчої президентської програми я наголосив, що одним із основних ключових елементів моєї діяльності на посаді Президента буде децентралізація. Пам’ятаєте як всі скептично посміхалися, що всі це обіцяють, але гроші з центру ніхто ніколи не віддасть. Це була позиція принципова моя, це була позиція Уряду. До речі, підготували зміни до Конституції, які мали забезпечити конституційну підтримку відповідним змінам до децентралізації. І сьогодні я можу наголосити – давайте подумаємо, що у зв’язку з тим, що пройшли незаконні вибори вчора на окупованих територіях, у зв’язку з тим, що Росія взяла на себе повну відповідальність за брутальне порушення Мінських домовленостей, ті зміни до Конституції ми залишаємо в Парламенті, але може ми швидко підготуємо зараз зміни до Конституції, які дозволять нам рішуче продовжити наступ на захист децентралізації, забезпечивши їм конституційний фундамент. Не встигаємо зробити це з першого січня 2019 року, оскільки потребує двох сесій, зробимо з першого січня 2020 або 2021 року, але наш рух вперед має бути таким, коли ніхто нас не зупинить. Бо децентралізація – це не лише перерозподіл грошей на місця, на задоволення самих невідкладних потреб громад. Бо децентралізація - це і прийняття політичних та владних рішень. Це чіткий розподіл відповідальності – відповідальності Президента, Уряду, центральної влади і відповідальності влади місцевої. І суспільство повинно точно знати за що з кого питати, бо в багатьох громадах ми вже бачимо ознаки змін.

Держава забезпечила різноманітні механізми стимулювання відродження регіонів, починаючи від фіскальних інструментів, завершуючи правом спрощеного об’єднання навколо міст обласного значення та міжмуніципального співробітництва. Скажіть мені, скільки про це мріяли мери міст, голови громад для того, щоб вирішити питання приєднання. І лише зараз ми забезпечили відповідні рішучі кроки.

Декілька слів про гроші. Вперше частка місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України перевищила 50%. Наголошую, що коли я працював головою бюджетного комітету, дуже добре знаю цей розподіл, тоді цифра коливалася в районі 30%. За чотири роки власні доходи місцевих бюджетів зросли з шістдесяти дев’яти мільярдів гривень до двісті тридцять одного мільярда. Це прогноз на кінець поточного року. 60 млрд і 230 млрд. Як цьому можна заперечувати, як не оцінити, що Президент і Уряд віддали гроші. Якби в нас зараз були ці гроші в нашій кишені, в державному бюджеті, то про що ви кажете – гори би звернули.

Але чому ми маємо це тримати в себе, коли ми маємо довіряти суб’єктам місцевого самоврядування? Дати їм можливість міським головам, головам громад самостійно вирішувати що і де будувати, як вирішувати власні проблеми.

В результаті, частка власних доходів місцевих бюджетів у ВВП збільшилася з 5% до 7%, більше 7%. Розмір державної підтримки на розвиток громад та розбудову інфраструктури, знову ж таки порівняти 2014 рік із 2018 роком, за чотири роки він збільшився у 39 разів.

На добровільній основі створено 865 об’єднаних територіальних громад. Пам’ятаєте скільки каміння було кинуто в наш бік – а чи буде це добровільно, а чи не буде ніхто примушувати, чи не будуть тиснути, чи не будуть заставляти, чи немає там прихованого політичного впливу.

А сьогодні об’єднані територіальні громади охоплюють вже 24% населення і 37% від загальної площі України. Вони зараз отримали зовсім  іншу, в рази й на порядки міцнішу фінансову базу. При цьому в 99 районах примудрилися не створити жодної об’єднаної громади. Хочу тут наголосити – це абсолютно неприйнятно.

Ще одна проблема. Мільярди гривень з коштів місцевих бюджетів пиляться на депозитах. Друзі мої, звернусь до банківських установ і попрошу оприлюднити в розрізі кожної громади. Якщо вони не потрібні головам громад, ви так і скажіть! Приблизно стільки зараз потрібно армії, щоби успадковані нами звалища боєприпасів, не сховища, а саме звалища, перетворити на сучасні склади із надійними та високотехнологічними системами безпеки, які повністю виключають вплив людського фактору і проведення диверсій.

Отримувати лише відсотки з депозитів – це замало. Гроші мають вкладатися в реалізацію важливих місцевих проектів, працювати на громаду,  генерувати нові робочі місця. Врешті-решт покращувати життя людей громади. Так чому тоді кошти розмиваються або «зависають» на депозитах? Не через злий умисел. Часом, просто через брак якісних контрактів, якісних проектів і якісних менеджерів, які готові і здатні їх реалізувати. Виходить як в радянському колгоспі: нема врожаю – біда, а як вродило – то ще більше лихо. Так і в громадах: не було грошей… були в 2013-2014 роках місцеві бюджети касам по виплаті зарплати, бо нічого більше там не було… Не було грошей – не знали, що робити, але принаймні депутати хоч посилалися: а що ми можемо зробити – грошей немає. Прийшли гроші –  заплуталися ще більше, не знають, куди відра підставляти.

За всіма прогнозами, протягом найближчих років в Україні триватиме зростання. Якщо на виборах дамо відсіч демагогам, дамо відсіч популістам, якщо не дозволимо їм звести нанівець суспільством побудовану макроекономічну стабілізацію. І тоді децентралізація призведе до появи у громад ще більших  додаткових коштів.

Необхідно подолати спорадичність і певний хаос в реалізації політики розвитку регіонів. Тому ставлю регіональній владі завдання розробити плани перспективного розвитку територій на 2019-2021 роки, обговорити їх із суспільством і громадами, і прийняти їх на рівні громад. Кожна територія повинна визначити свої переваги і пріоритети, на основі яких на ваших дорожніх картах і з’являться першочергові об’єкти, які і будуть маркерами розвитку. І саме головне – кожен член громади буде мати можливість знати, а що буде зроблено у 2019, 2020, 2021 році. І куди підуть такою важкою працею зароблені кошти громади. Це можуть бути і індустріальні парки. Але не з точки зору податкових пільг, бо ми збираємось провести зміни до законодавства, де стимулювання інвестицій буде проводитись на державному рівні. А індустріальні парки це означає, що коли місцева громада за рахунок власних коштів підготує майданчик, підготує підведення мереж, підготує приміщення, щоб завтра підприємець, який вирішив зайнятися ризикованою справою – інвестувати власні кошти в розвиток бізнеса, держава не словом, а ділом сприяла і допомагала. Щоб він не робив: розвиток потужностей альтернативної енергетики, вирішив будувати елеватори, вирішив будувати аеропорти, перинатальні центри. Громада вирішила будувати дороги, інфраструктуру, або багато іншого…

Наявність такий перспективних планів із затвердженими громадою проектами, механізмами фінансування в рази підвищить інвестиційні перспективи територій. І виграє той, хто буде першим. І з точки зору внутрішніх напрямків, внутрішнього фінансування, в тому числі і центрального, і з точки зору залучення зовнішніх грошей. Гарантую, що й держава знайде можливість співфінансувати багато із цих проектів. Тому, закликаючи вас до ухвалення планів розвитку, ми не зазіхаємо на кошти місцевого самоврядування. Це кошти, які ви будете самі визначати як використовувати. Навпаки – пропонуємо фінансову допомогу в реалізації особливо значимих проектів. Підставимо державне плече.

Яскравим прикладом такої допомоги є президентська програма розвитку медицини у сільській місцевості. Схвалено до фінансування 513 проектів з будівництва нових амбулаторій на суму майже 3 мільярди гривень. Ще 250 мільйонів витратимо на придбання 497 автомобілів для цих амбулаторій.  Першу сільську амбулаторію, згідно цієї програми, вже збудували і оснащують у селі Протопопівка Приютівської ОТГ на Кіровоградщині. Разом з Кіровоградською лідерами в проекті є Дніпропетровська, Луганська, Харківська та Рівненська області. На даний момент з 513 амбулаторій будується 89, решта - стартують в найближчі тижні. 

Нагадаю, такий амбітний проект став можливим завдяки тому, що Генеральна прокуратура України на чолі з Юрієм Віталійовичем Луценком змогла повернути до бюджету 44 мільярди гривень, вкрадених Януковичем та його оточенням. На зазначені кошти будуються, до речі, не лише 513 амбулаторій, але й 184 гуртожитки для воїнів-контрактників. Для того, щоб там проживали майже 24 тисячі українських військовослужбовців, в комфортних, нормальних умовах 21 століття, а не  в наметових містечках чи радянських казармах. Зараз на ці гроші закуповуємо сучасну зброю для армії, реалізуються інші соціально-значущі проекти. Крім грошей, у державну власність повернуті заповідники, ліси, земельні ділянки, великі заводи та інші активи. Всі ці  факти більше, ніж промовисто свідчать, що послідовний курс влади на залучення до бюджету всіх державних ресурсів, незаконно привласнених Януковичем та топ-особами його режиму, реально реалізується. Вибачте за цей «ліричний» виступ, але минулого тижня в інформаційному просторі з’явилася низка інсинуацій на цю тему.

Сільські амбулаторії не єдиний внесок держави в розвиток сільських територій.  Я ініціюю виділення в наступному році 3 мільярдів гривень на підключення сільських шкіл до Інтернету, на  модернізацію опорних шкіл, на придбання шкільних автобусів. Бо якщо ми тягнемо Інтернет для телемедицини у сільській медицині, очевидно, що і сільрада, і школа  мають точно мати високошвидкісний Інтернет. Так само наполягаю на збільшенні субвенції на інклюзивну освіту до одного мільярда гривень. Бо взагалі вирішувати проблеми інклюзивної освіти  почали лише зараз, в останні 3-4 роки. До цього ці діти, які є рівними членами суспільства, були кинуті на призволяще. І на сьогоднішній день влада нарешті опікується проблемами безбар’єрності, опікується особливостями освіти. І безумовно, що ми маємо забезпечити продовження цього курсу і ця сума у порівняні з поточним роком майже подвоїться.

Але я хотів би сказати, ще декілька слів по програмі сільської медицини і  будівництва амбулаторій. Якщо виявиться, що десь порушено умови тендеру чи умови конкурсу, чи хтось організував «междусобойчик», якщо підтвердиться будь-яка інформація, яку оприлюднено, я сподіваюся, що правоохоронні органи дадуть відповідну оцінку подібним діям. А урядові  представники просто відкличуть ліцензії у махінаторів. Для того, щоб не було права доступу махінаторів до участі у подібних тендерах. Якщо  ця інформація брехлива, то дайте відповідне роз’яснення людям для того, щоб вони могли визначити… Бо лише принцип довіри і прозорості може забезпечити ефективне використання саме цих напрямків бюджетних коштів.

Шановне товариство!

В 2014 році ми поставили собі амбітні цілі – зробити реформу децентралізації і порвати раз і назавжди з централізованою радянською системою. Віддати повноваження і ресурси у громади. Сьогодні, коли ми десь на екваторі цієї реформи, маємо ставити не менш амбітні цілі і завдання. Ми повинні бачити горизонти реформи. 2020 рік – ключовий. У 2020 році місцеві вибори мають відбутись вже за умови покриття всієї території України об’єднаними територіальними громадами. Часу залишилось небагато. Тобто на новій територіальній основі мають бути проведені місцеві вибори. І там буде забезпечено змагальність. Було нецікаво йти, в тому числі і в 2015 році, бо цим вішав ярмо і не мав ніяких можливостей для того, щоб вирішити проблеми. Зараз ситуація кардинально змінилася.

Що нам потрібно для цього зробити? Перше – потрібне максимальне стимулювання подальшого об'єднання та приєднання  територіальних громад, зокрема до міст обласного значення. Друге. Верховна Рада має прийняти надважливий законопроект «Про засади адміністративно-територіального устрою». Ми маємо обговорити його, мати суспільну підтримку і приймати. Він затверджує базовою адміністративно-територіальною одиницею держави – громаду. Наближаємо владу до людей. Наші дії, дії влади мають бути абсолютно зрозумілими. Третє. 2019 року мають бути сформовані всі перспективні плани областей з повним покриттям ОТГ всієї території України. У 2020 році ми повинні прийняти адміністративне рішення про об’єднання громад, які за чотири роки не знайшли ані бажання, ані прагнення, ані сил об’єднатись. Від того, що хтось не зможе до 2020 року забезпечити об’єднання, не мають страждати люди. Чому вони мають жити у більш гірших умовах, ніж ті, хто перебуває в ОТГ? Ми чотири роки не тиснули, лише бюджетно заохочували. Але ніхто не може діяти всупереч інтересам громади, інтересам людей.

Це станеться відповідно до бажання людей, щоб ніхто не був заручником. Це станеться відповідно до перспективних планів, затверджених обласними радами. Маємо завершити ключовий етап реформи, щоб усі громадяни України мали, нарешті, рівний доступ до якісних послуг – в освіті, медицині, соціальній сфері.

До речі, я вчора мав зустріч з керівниками багатьох держав в Парижі, це було дуже активне спілкування, але окремо була зустріч з Канцлером Німеччини Ангелою Меркель і Президентом Франції Еммануелем Макроном, і у питанні децентралізації – це один із тих напрямків, де нам готові збільшити обсяги допомоги і збільшити обсяги консультативної допомоги. Якщо будь-який обраний голова має порадитись як найбільш ефективно використовувати кошти громади, ми можемо дати доступ до найкращих іноземних практик.

Децентралізація, як і інші важливі реформи, про які тут сьогодні будемо детально говорити, має стати точно незворотною. Не можна будь-кому дати навіть маленький шанс на реванш. Чотири роки поступового впровадження довели її економічну та політичну ефективність для громад та громадян. Її ефективність зайвий раз переконує нас в тому, що наступному поколінню українців ми передамо успішну європейську Україну. Саме так і станеться, якщо лише не дамо передати країну до рук реваншистів, популістів, які атакуватимуть країну у виборчому циклі 2019-20 років. Але я впевнений, мудрий український народ зробить відповідальний вибір, який гарантуватиме сталий розвиток територій, громад. Розвиток, до якого розчистили дорогу і створили умови потягом кількох років важких випробувань і тяжкої праці.

Україна – це величезний потенціал людської сили. Україна – це величезний потенціал людської віри. Україна – це край єврооптимістів, правильних єврооптимістів, з унікальною вірою в Європу і власне європейське майбутнє.

Слава Україні!

Чи це новий світ? І що він означає - ПЕТРО ПОРОШЕНКО


Виступ на 14-й Щорічній зустрічі Ялтинської Європейської Стратегії (YES): Чи це новий світ? І що він означає

ПЕТРО ПОРОШЕНКО·15 ВЕРЕСНЯ 2017 Р.

Шановні Президенти,
Високоповажності,
Дорогі гості,
Пані та панове,
Для мене велика честь відкривати чергову 14-ту Щорічну зустріч Ялтинської Європейської Стратегії.
Перш за все, хотів би привітати всіх присутніх з Міжнародним днем демократії – однієї з основоположних цінностей Вільного світу.
Рік тому ми з Вами обговорювали глобальні «Шторми змін» і те, куди вони можуть занести нашу цивілізацію.
Добре пам’ятаю атмосферу, яка панувала тоді в цьому залі.
Тривожні передчуття тоді переповнювали багатьох з нас. А шанси цивілізованого світу встояти дехто оцінював як 50 на 50.
Лише пригадайте масштаб тих ризиків.
Вибори у Франції та Нідерландах, президентські вибори в США, Брекзіт, триваюча російська агресія на Донбасі та в Криму, палаючий конфлікт на Близькому Сході, ескалація тероризму, популізму, який іноді є таким же небезпечним, як тероризм, і ультраправого екстремізму, широкомасштабні інформаційні кампанії проти Вільного Світу, намагання нав’язати йому «альтернативні цінності».
Безвізовий режим та Угода про асоціацію практично висіли на соломинці. Не вщухали сотні обстрілів на день з боку російських військ та бойовиків на Донбасі.
Ми ніби йшли «по лезу ножа» над прірвою хаосу та невизначеності.
Хтось вже відкорковував кримське шампанське і розставляв стільці в окупованій Ялті, щоб наново ділити світ.
Але ми встояли.
Те, що не вбиває нас, робить нас сильнішими.
Ці слова Ніцше, на мою думку, сьогодні як ніколи точно передають суть того, що відбувається в сучасній геополітиці.
Чи є вже те, де ми знаходимося, новим світом? Думаю, що ні.
Чи можемо повернутися назад у тихий і стабільний світопорядок?
Ні, не зможемо.
І якщо хтось думає, що ось закінчиться війна в Україні (дай Бог, щоб вона закінчилася!) – і все вернеться на круги своя, той помиляється.
Не можна оживити десятки тисяч загиблих українців.
Не можна склеїти порвані договори.
Десяток Будапештських меморандумів вартий менше, ніж один ядерний заряд.
Перед нами нова політична реальність.

Шановні друзі,
Від того, наскільки принциповою, послідовною і безкомпромісною буде наша відповідь тим, хто хоче відкинути світ знову у середньовіччя.
Я переконаний, що саме українська Революція Гідності стала «дзвінком будильника» для демократичного світу.
Кремль цілеспрямовано намагався приспати пильність західних демократій. Непомітно, але системно руйнував їх зсередини.
Гібридна війна проти Заходу вже тривала, а Путіна радо вітали  у світових столицях, на самітах Великої Вісімки, підписували з ним мільярдні контракти.
Всі вважали: «якщо хижака добре годувати, то він не стане вас їсти».
Мало хто брав до уваги, що ці гроші йшли не на підвищення добробуту простих росіян чи освоєння безкрайніх, але безлюдних російських просторів, а на побудову новітньої наступальної армії.
І нібито все йшло за підступним планом Кремля…
Ось вже й Україна під проводом підкупленого й заляканого Януковича відмовляється від зближення з ЄС і повертається до «сфери впливу» Росії.
Вже готові до тріумфального маршу Європою десятки виплеканих Кремлем популістичних партій, готових за першим сигналом з Москви запустити сценарій розвалу Євросоюзу та Північноатлантичного альянсу.
Вже на західному кордоні Росії вибудована військова потуга, здатна, в разі необхідності, реалізувати будь-які варварські агресивні плани Кремля.   
Але Революція Гідності в Україні не дала цим планам збутися.
Кремль ще не був повністю готовим до гібридного наступу на Європу. Йому не вистачало ще кілька років, щоб підготуватися і діяти напевно.
Майдан в Україні змусив Росію до фальстарту. І це сплутало їй усі карти.
Адже Україна для Росії – це не просто частина колишньої імперії. Це - символ. Це – невід’ємний елемент імперської величі, без якої Кремль цю імперію просто не може уявити. Це – «наш Єрусалим» (слова московського патріарха Кірілла).

Тому Путіну довелося піти ва-банк, «зірвати маски» і показати всьому світові своє справжнє хиже обличчя.
На жаль, в цій ситуації жодний нейтралітет, жодна позаблоковість не допомогли б Україні. Тепер вже зрозуміло, що це казки, якими агресор заколисує свою потенційну жертву.
Не допомогли і гарантії безпеки за Будапештським Меморандумом.
Окупація та анексія Криму, вторгнення на Донбас, збиття Малайзійського Боїнгу, нескінченні кібератаки проти України та західних країн, спроби вплинути на волевиявлення в цілій низці країн Заходу.
Кремль розпочав гібридний наступ на демократичний світ, розпочав війну за свій світопорядок. Світопорядок, де існує право сили і воля царя, а не сила права і воля народу.
Історія нас вчить, що Росії не можна вірити. Ні за яких обставин.
З Москвою треба завжди бути готовими до найгіршого. Про це вам розкажуть десятки тисяч кримських татар та українців, які переслідуються в Криму та на Донбасі. Сотні з них загинули від рук вбивць та катів лише за українське слово, український прапор чи український паспорт.
На жаль, Кремль і надалі відмовляється визнавати свої злочини.
Тому ми повинні зберігати єдність та солідарність.
Санкції проти Росії мають діяти до повного виконання Мінських угод та відновлення суверенітету України над Кримом і Донбасом.
Хотів би подякувати Сполученим Штатам за лідерство у питанні посилення санкцій проти агресора.
Ціна окупації та агресії для нього має зростати. Щоб тримати в руках незаконно захоплене, а по суті – цинічно вкрадене, було нестерпно важко.
Про Крим нам постійно підказують – відкласти, заморозити, а то й просто забути. Так можуть радити лише недалекоглядні політики. Які забувають, що нинішня битва за світовий порядок розпочалася з окупації Криму.

Тому майже два роки тому я виступив з ініціативою про створення міжнародного механізму з відновлення суверенітету України над Кримом.
Йдеться про поступове – мирне – витіснення Росії з Криму.
Нашими союзниками на цьому шляху є інструменти міжнародного права, санкції, міжнародні суди і арбітражі, міжнародні платформи і моніторингові механізми – починаючи від ООН, і закінчуючи ЮНЕСКО.
І той факт, що в рамках ООН вдалося зафіксувати за Росією статус окупаційної держави – підтверджує, що ми на правильному шляху.
Кожного дня маємо нагадувати Росії про вчинений нею злочин.
Розраховуємо на скоординовану і цілеспрямовану підтримку наших міжнародних партнерів. Сьогодні хотів би запропонувати ідею створення міжнародного кола друзів деокупації Криму для координації спільних кроків і дій. Я планую детально обговорити цю ініціативу під час перебування в Нью-Йорку на Генеральній асамблеї ООН.

Пані та панове, представники Вільного світу,
Вільний світ став на шлях боротьби за новий світопорядок.
Від нашого успіху чи невдачі залежатиме те, яким врешті буде цей світ, якою буде Європа, якою буде Україна.
Це може бути світ демократії, сталого розвитку і процвітання. Світ, в який житиме здобутками нашої цивілізації, досягненнями Ілона Маска, можливостями штучного інтелекту, дослідженнями андронного колайдера чи перспективами криптовалюти.
А може бути світ, який житиме постійною загрозою ядерної війни та гонки озброєнь, гібридних агресій та інформаційних диверсій. 
Вибір очевидний. Шлях до нашої перемоги – це єдність та солідарність.
Необхідно зміцнювати трансатлантичний альянс, відкинувши, як контрпродуктивні і небезпечні, будь-які штучні та непринципові розбіжності між Європою та США. Цього тільки й чекають наші опоненти і вороги і ми не маємо права давати додаткові козирі в руки.
Ідея європейської інтеграції має отримати нове дихання, нову динаміку.
Я підтримую бачення щодо подальшого розвитку Європейського Союзу мого друга та щирого друга України Президента Єврокомісії Жан-Клода Юнкера, яке він виклав у своєму Посланні про стан ЄС у 2017 році 13 вересня.
Запропонована ним Дорожня карта до більш об’єднаного, сильного та демократичного Союзу відкриває можливості для створення якісно нової Європи, здатної відповідати глобальним викликам 21-го століття.
Разом з цим, вважаю, що започаткована дискусія щодо Майбутнього Європи не повинна обмежуватися виключно теперішніми країнами ЄС.
До дискусії повинні бути запрошені і країни-кандидати, і асоційовані з ЄС країни, які прагнуть розділити з Євросоюзом відповідальність за нову Європу.
Це буде символічним сигналом про місце цих країн в новій Європі.
Найкращою нагодою могла б стати зустріч глав держав та урядів ЄС щодо Майбутнього Європи, яка відбудеться 28 вересня у Таллінні.
Незважаючи на певні ситуативні виклики, які сьогодні переживає ЄС, небезпечно залишати у стратегічній невизначеності європейські країни, які прагнуть стати частиною Об’єднаної Європи.
Я підтримаю польського колегу Анджея Дуду у тому, що відмова від політики відкритих дверей буде для європейського проекту помилкою.
Це стало б сигналом для Росії, що реванш залишається можливим, і що ЄС, відмовляючи сусідам у праві на європейську перспективу, враховує так званими «особливими інтересами» Росії в регіоні.
Це стало б поганим сигналом для європейських народів та глибоким розчаруванням і означало б втрату впевненості у завтрашньому дні, відсутність гарантій того, що шлях до демократії, свободи і добробуту є незворотнім.
Я закликаю Захід прийняти важливе стратегічне рішення, яке кардинально впливатиме на подальший розвиток України у новому світі.
Україна де-факто стала східним кордоном об’єднаної Європи.
Сьогодні ми знову виконуємо свою тисячолітню місію оборони нашого спільного європейського дому від загроз зі Сходу.
Сотні тисяч українців зі зброєю в руках захищають не лише свободу і незалежність держави, але й безпеку всієї Європи, наші спільні цінності.
Ніхто в історії Європейського Союзу такою кров’ю і таким залізом не виборював собі європейської перспективи та асоціації з ЄС.
Україна перебудовує свою економіку та інфраструктуру, перетворюючи їх в інтегральну складову європейського континентального господарства.
Поглиблена та всеохоплююча зона вільної торгівлі дозволила нам реструктурувати нашу зовнішню торгівлю і підвищити частку європейського ринку до 40%. За вісім місяців цього року наш товарообіг зріс на третину у порівнянні з минулим роком і склав 25 млрд. доларів США.
За перші 90 днів безвізу понад чверть мільйона українських громадян вже скористалися можливістю вільних подорожей країнами Шенгенської зони, відчувши на собі всі переваги свободи руху осіб.
Українське суспільство зрозуміло, що зближення з ЄС – це потужний фактор збереження та зміцнення суверенітету, безпеки та добробуту.
Нашим наступним спільним завданням має стати синхронізація українських прагнень і європейських та євроатлантичних можливостей.
Ми працюємо над перебудовою нашої безпеки за стандартами НАТО.
Нагальне питання – доступ до озброєнь та військових технологій Альянсу. Агресор має знати, що шлях вглиб Європи через Україну закрито.
Практично тріщить по швам і Європейська політика сусідства. Треба вдихнути нове життя у «Східне партнерство». Після набуття чинності угодами про асоціацію та безвізовими режимами воно втратило стимули.
Україна дедалі глибше інтегруватиметься до секторальних політик ЄС, боротиметься за повне поширення на нас чотирьох свобод – вільного руху товарів, послуг, капіталів, осіб.
Рухаємося далі, в напрямку асоціації із Шенгенською зоною, приєднання до Митного Союзу та Енергетичного Союзу, Єдиного цифрового ринку ЄС.
Мені було б дуже цікаво ознайомитися з результатами дослідження щодо оцінки наслідків інтеграції України до Митного Союзу ЄС, яке, як мені відомо, буде представлено завтра учасникам Форуму.
Переконаний, що реалізація цих проектів є вигідною не лише для України, але й для самого Європейського Союзу.
Політичну волю до системних перетворень ми уже неодноразово перетворювали у наш спільний успіх.
Незважаючи на триваючу російську агресію, за три роки Україна не лише довела здатність проводити реформи, але й продемонструвала результати.
Зростає економіка, очищено банківську систему, скорочено бюджетні витрати, триває успішна співпраця з МВФ.
Позитивні очікування відображені і у підвищенні наших рейтингів провідними кредитними агентствами.
Європі потрібна сильна Україна - політично, соціально, економічно.
Для цього маємо не лише створити умови для переходу від економічної стабілізації до економічного зростання, але й реалізувати їх.
Я вітаю та підтримую ініціативу наших литовських друзів щодо розробки плану підтримки України.

Дорогі друзі,
Україна знайшла своє місце і покликання в новому світі.
Наше історичне місце – в сім’ї об’єднаної Європи та трансатлантичному західному альянсі.
Наше покликання – стати східним кордоном європейської цивілізації, контрибутором європейської та світової безпеки, двигуном континентальної економіки.
І ми разом з Вами, дорогі друзі України, втілюватимемо це покликання.
Ми рухатимемося до повноправного членства в Євросоюзі та НАТО.
Це, як показали події останніх років, є  справжньою гарантією української незалежності, суверенітету, добробуту та процвітання.
Бажаю вам плідних дискусій і дякую за увагу.
Слава європейській Україні!


Для розумних рекомендую цю промову Порошенка

Виступ Президента України Петра Порошенка на загальних дебатах 71-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН
21 Вересня 2016 - 19:52

Шановний пане Голово!                                                                                            
Шановні колеги!
Пані та панове!

Від імені України я щиро вітаю вельмишановного пана Пітера Томсона з обранням на посаду Голови 71-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН.

Висловлюю повну підтримку України Вашим зусиллям.

В один із найгірших років двадцятого сторіччя Ернест Хемінгуей написав великий гуманістичний роман.

Епіграфом він взяв слова англійського поета Джона Донна:

«Немає людини, яка була б, як острів, сама по собі; кожна людина є частиною материка. … Смерть кожної людини применшує й мене, бо я єдиний з усім людством…»

В цих словах полягала суть моральної та історичної трансформації, яку пройшло людство по слідах двох великих війн 20 сторіччя.

Ми вступили у 3 тисячоліття з твердим відчуттям, що ми є разом – як оновлене людство, для якого не існує такого поняття, як «чуже горе».

Що трапилося із цим відчуттям?

Куди воно зникло?

Звідки взялися десятки причин замкнутися на своєму «острові» та не бачити чужого горя?

Чому на континентах світу до влади приходять люди, головний мотив яких – не чути чужого «подзвону»?

Чому під маскою прагматизму в наших життях поселився цинізм, подібного якому ми не бачили з часів, коли Хемінгуей писав свій роман?

Чому зло сьогодні таке сильне, а добро таке слабке?

«Немає людини, яка була б як острів» - це стосується і політиків.

Це стосується і нашої організації.

 
Шановний пане Голово!

Останнім часом світ навколо нас становився все менш і менш стабільним.

Хтось це відчував сильніше, хтось слабкіше.

Але ніколи з кінця Холодної війни в такому масштабі, з таким зухвальством та в односторонньому порядку не попиралися міжнародні норми та принципи.

Ніколи до цього часу не ставився під сумнів Статут ООН, документ на якому тримався наш світовий порядок.

Ніколи до цього часу його головним порушником не виступала країна-член Ради Безпеки ООН, країна, яка фактично стала одночасно ініціатором і активним учасником конфліктів та його арбітром.

Як результат, зараз глобальна нестабільність – це вже не тема для наукових дискусій.

Це фактично найбільша загроза, що постала перед людством.

І від того, яким чином нам вдасться її подолати напряму залежить наше майбутнє, майбутнє наших дітей та майбутнє нашої Організації.

Шляхів виходу з цієї ситуації бачу тільки два:

або ми визнаємо існування проблеми і докладаємо зусиль для її вирішення на основі спільних цінностей та принципів,

або обманюємо себе ілюзією стабільності, заплющуємо очі на очевидні факти і ставимо майбутнє ООН – цієї безпрецедентної платформи для спільних дій – в залежність від одного гравця, який грубо порушує Статут ООН.

В останньому випадку вже найближчим часом нас чекає жорстке розчарування.

Ціна за таку короткозорість вже давно визначена – це людські життя.

У минулому сторіччі ми заплатили непомірну плату внаслідок двох світових війн – 70 млн життів.

Невже цього замало?

Тому вчергове підкреслюю – ми не можемо більше дозволити собі загнану у глухий кут Раду Безпеки при розгляді питань міжнародного миру та безпеки.

Обмеження права «вето» під час ухвалення рішень щодо попередження та врегулювання конфліктів мають стати пріоритетними завданнями у контексті реформування діяльності Ради Безпеки.

Призупинення права вето у випадках масових злодіянь, а також тоді, коли держава-член Ради Безпеки ООН є стороною у спорі має стати залізобетонним правилом без жодних виключень.

Рада має перетворитися на дійсно демократичний та репрезентативний орган, вільний від відголосків минулого.

Існує потреба у перетворенні нашої Організації на структуру, спроможну ефективно реагувати на акти агресії та притягувати винних до правової відповідальності.

В протилежному випадку жодна нація, жодна держава-член ООН не може розраховувати на стабільну безпеку та розвиток.

Ще одним видом загрози миру і міжнародній безпеці, який вимагає невідкладної уваги світової спільноти, є гібридні війни.

Як Президент країни, що стала наразі полігоном для випробування нових методів гібридної війни, я привертав увагу міжнародної спільноти до цієї проблеми під час минулорічної сесії Генеральної Асамблеї.

За рік, що минув ми стали свідками суттєвого поширення цієї практики.

Її наслідки спостерігалися в Європі, в Америці та на інших континентах.

Політичний тиск, відверта пропаганда, втручання у виборчі процеси, економічний примус, таємні диверсійні та військові операції, кібератаки, зловживання дипломатичними заходами – таким є сучасний інструментарій неоголошених війн.

Прийшов час, щоб Рада Безпеки взяла це питання під свій контроль.

У свою чергу, Україна готова й надалі ініціювати дискусію – що та як має робити Рада у протидії цій загрозі.

У контексті останнього розвитку подій на Корейському півострові, майбутнє режиму ядерного нерозповсюдження викликає все більше занепокоєння моєї країни.

Як відомо, Україна свого часу добровільно відмовилася від третього за розміром ядерного арсеналу з від 2800 до 4200 тактичними ядерними боєголовками в обмін на гарантії її суверенітету та територіальної цілісності за Будапештським меморандумом 1994 року.

На превеликий жаль, усі ці гарантії залишилися на папері. Будемо відверті, ми провалили іспит по Будапештському меморандуму. Таким чином, демократичний світ програв свою першу битву – йдеться не тільки про Україну, йдеться також про довіру до договорів.

Однак, Україна, як відповідальний міжнародний актор, завжди була та залишається відданою справі ядерного нерозповсюдження та роззброєння.     

Тож, своєчасні та ефективні дії міжнародної спільноти у відповідь на ядерні випробування в КНДР є ще одним іспитом для всіх нас.

Ми не повинні допустити, щоб світ поринув у нову гонку ядерних озброєнь.

Високий рівень нестабільності сучасного світу та зростаючі з кожним днем виклики підвищують запит як окремих країн, так і міжнародних організацій на сильне лідерство.

Не є виключенням у цьому плані й Організація Об’єднаних Націй.

Цього року ми обиратиме нового Генерального секретаря ООН.

Тож впевнений, що основними критеріями для кандидата на цю важливу посаду, на додаток до його або її високих професійних якостей, мають бути:

по-перше, безкомпромісна позиція у питанні дотримання положень Статуту ООН;

по-друге, готовність у випадку загрози миру та безпеці рішуче використовувати наявні у його розпорядженні інструменти, зокрема, що передбачені статтею 99 Статуту ООН.

Віримо, що Рада Безпеки та Генеральна Асамблея зроблять правильний вибір.

І Україна, зі свого боку, як непостійний член Ради Безпеки, працюватиме для досягнення цієї мети.

 
Шановний пане Голово!

Цього року ми стали свідками низькі жахливих терористичних атак.

Афганістан, Сирія, Ірак, Буркіна-Фасо, Туреччина, Бельгія, Франція, Німеччина, Україна – і це далеко не повний список.

Спрут тероризму продовжує опутувати своїми щупальцями все більше країн та континентів.

Очевидно, що загрозу такого масштабу можливо подолати виключно спільними зусиллями.

У цьому контексті захист критичної інфраструктури від терористичних атак має стати одним із важливих аспектів боротьби з тероризмом.

Під загрозою опиняться банківська та фінансові системи, телекомунікації, аварійно-рятувальні служби, повітряне і залізничне сполучення, енергетичний сектор та водопостачання.

Що найстрашніше – це загрожує численними жертвами серед цивільного населення.

Ми продовжуватимемо закликати Раду Безпеки до дій у відповідь на цю зростаючу проблему.

У цьому контексті ми також вітаємо ініціативу Великої Британії скликати спеціальне засідання РБ з питання терористичних загроз авіаційній безпеці.

Цей крок має стати потужним сигналом готовності Ради вживати рішучих дій, щоб унеможливити у майбутньому трагедії.

Такі трагедії як збитий два роки тому терористами літак МН-17 Малайзійських авіаліній у небі над Донбасом.

За результатами кропіткого технічного розслідування, здійсненого відповідною міжнародною командою, вдалося не тільки з’ясувати окремі деталі, а скласти фактично повну картину цього жахливого злочину.

Наразі, не дивлячись на ганебне «вето», накладене РФ на рішення щодо створення міжнародного трибуналу під егідою ООН,  ми маємо забезпечити належну імплементацію Резолюції Ради Безпеки ООН №2166.

Спільна команда, що складається з представників Малайзії, Нідерландів, Австралії, Бельгії та України, продовжує кримінальне розслідування.

Ми повинні створити ефективний механізм залучення до відповідальності всіх тих, хто несе відповідальність за цю катастрофу.

Наш моральний обов'язок – притягнути нарешті до відповідальності усіх винних у цій катастрофі – і не тільки виконавців, але й тих, хто своїми злочинними наказами зробили можливим загибель 298 безневинних людей.

 

Шановний пане Голово!

Починаючи з 2014 року, Україна з власного трагічного досвіду знає, що таке тероризм, експортований ззовні.   

Терористична складова неоголошеної гібридної війни Росії проти України є очевидною.

Драматично, вона стала реальністю повсякденного життя на окупованих територіях Донецької та Луганської областей України.

За два з половиною роки цього конфлікту, ми отримали значну кількість неспростовних доказів прямого залучення Росії, її структур і посадовців до фінансування, підтримки і координації діяльності терористичних угруповань, які вчинили численні злочини проти громадян моєї держави.

Шокуюча реальність така, що іноземні терористи, передусім з Росії, становлять значну частину приблизно 38-тисячного незаконного військового формування на Донбасі, озброєного до зубів.

І це не перебільшення – в їхньому розпорядженні перебуває близько 700 танків, 1200 бойових броньованих машин, більше 1000 артилерійських систем та більше 300 реактивних систем залпового вогню.

Зброя, боєприпаси та персонал продовжують надходити з Росії в Україну через неконтрольовану частину українсько-російського кордону. Надходити на щоденній основі ешелонами.

Водночас, російська сторона продовжує наголошувати з багатьох майданчиків, включаючи ООН, що вона тут ні до чого, що росіян немає в Україні.

Навіть лицемірні радянські керівники не можуть зрівнятися з такою відвертою брехнею та очевидними маніпуляціями, які дозволяє собі Кремль сьогодні.

Так, вони погрожували світу ядерною зброєю також, як це робить Росія сьогодні.

Але коли під час Карибської кризи СРСР було пред’явлено аерознімки американської розвідки, навіть Хрущов був змушений визнати наявність радянських ракет на Кубі.

Сьогодні, у відповідь на пред’явлені тисячі фотографій, відео, свідчень та інших доказів російської військової присутності на Донбасі, світ чує від Росії лише цинічне «нас там немає».

Росія говорила те ж саме про Крим. «Нас там не має». А потім був проведений фіктивний   референдум під дулами російської зброї. А потім, через декілька днів, кричуща заява російського президента, що Крим, уявіть собі, був анексований «у відповідності до Статуту ООН».

Чи говоримо ми про один і той же Статут?

Це не просто зневага до століттями напрацьованих принципів міжнародних відносин, їхніх писаних і неписаних правил і етики. Це нівелювання дипломатії як такої.

Вважаю, що нашій Організації настав час виробити серйозні запобіжники проти зловживання окремими країнами-членами ООН довірою решти світового співтовариств.

Необхідно продумати механізми офіційної фіксації доказів агресії одних держав проти інших та передбачити чітку відповідальність згідно з принципами  Статуту ООН.

Третій рік агресії продовжує нести біль та страждання моїм громадянам.

Загинуло 2430 осіб. Значна частина – цього року. Загальна кількість жертв цієї нав’язаної нам війни у серці Європи сягнула цифри 10 тисяч – 2,5 тис. військових та 7,5 тис. мирних мешканців.

У полоні бойовиків на Донбасі, а також на території Росії продовжують незаконно утримуватися сотні заручників.

Ми були шоковані дізнатися, що нещодавно на окупованих територіях Донбасу проросійські незаконні збройні формування взяли у заручники дітей.

Вони продемонстрували відео допиту підлітків, яким висувають абсурдні звинувачення у підготовці та здійсненні диверсій.

Ця ситуація є абсолютно неприпустимою у 21 сторіччі.

Ми закликаємо ЮНІСЕФ втрутитися та запобігти катуванню цих дітей.

Ще одна душероздираюча історія.

Декілька днів тому, один український заручник, волонтер, Володимир Жемчугов, був звільнений.

Після року у полоні без належної медичної допомоги, ця абсолютно сліпа людина без рук розповіла те, що є квінтесенцією того, що відбувається на Донбасі.

Цитую: «Я родом з Донбасу, росіянин за національністю, колишній шахтар. Але людей, як я на Донбасі, патріотів України, не вдалося обдурити російською пропагандою. Ми почали боротися проти російської окупації, країни, яка розв’язала війну проти України». Однак, він висловив глибоке переконання, що мир на його рідній землі – Донбасі – буде відновлено і люди там повернуться до нормального життя.

У цьому зв’язку, хочу в чергове наголосити, Україна залишається відданою політико-дипломатичному врегулюванню ситуації на Донбасі.

Ми мирна нація.

За жодних обставин у нас не було намірів починати будь-які конфлікти з нашими сусідами.

Протягом року ми словами та діями підтвердили, що готові рухатися шляхом імплементації Мінських домовленостей – комплексного плану мирного врегулювання, що його було погоджено ще у вересні 2014 року і підтверджено у лютому 2015 року.

Але постійно наштовхувалися на протидію Кремля та підтримуваних ним бойовиків, які всілякими способами намагаються затягнути мирний процес і перекласти відповідальність за свої власні деструктивні дії на Україну.  

Сподіваємось, що Росія відмовиться від такого підходу і дасть шанс всеохоплюючому врегулюванню.

Наголошую: у Мінських документах у цілому є чіткий орієнтир, що робити кожній стороні. Україна своє зробила і робить.

Справа за Росією та її посіпаками на українському Донбасі почати виконувати їхню частину: відпустіть полонених, припиніть стріляти, відведіть озброєння, дайте ОБСЄ можливість безперешкодно виконувати власний мандат, виведіть російське озброєння, а також регулярні та нерегулярні підрозділи.

Окупаційна влада не обмежується веденням бойових дій на Донбасі, але й продовжує свою репресивну політику в Криму.

Колись квітучий вільний півострів перетворився на «сіру зону», де люди фактично позбавлені всіх видів захисту.

Судова та пенітенціарна системи перетворилися у Криму у справжній інструмент репресій.

Як вже не раз було в історії, більшість жертв – кримські татари і українці.

Останній штрих у цій картині – заборона російською окупаційною владою діяльності Меджлісу – органу самоврядування кримськотатарського народу.

А також безпідставне тримання протягом 20 днів у психіатричній лікарні заступника голови Меджлісу Ільмі Умерова.

По суті, ганебна практика каральної психіатрії, що протягом багатьох років використовувалась радянською репресивною машиною, зараз береться на озброєння Росією.

Ми вимагаємо забезпечення безперешкодного доступу міжнародних правозахисних організацій як до Криму, так і до Донбасу, а також неухильного виконання рішення Виконавчої Ради ЮНЕСКО щодо запровадження моніторингу ситуації в АРК на інституційному рівні.

Жителі півострову мають бути захищені від дискримінації та утисків.

Геноцид кримськотатарського народу, що вже пережив трагедію депортації 70 років тому, не має повторитися.

Ми в Україні високо цінуємо внесок Верховного комісара ООН з прав людини та Ради ООН з прав людини у вирішенні поточних проблем з правами людини у моїй державі, у тому числі – в окупованому Криму.

Цього року, плануємо привернути увагу Генеральної Асамблеї ООН до цієї проблеми, представивши  відповідну резолюцію щодо ситуації з правами людини на окупованій території Автономної Республіки Крим та у Севастополі.

Ця резолюція має стати об’єктивною оцінкою всієї спільнотою ООН ситуації з правами людини на окупованих територіях.

Люди на цих територіях мають право на захист.

Їхні діти мають право на захист.

І це наша відповідальність як Організації Об’єднаних Націй захистити їх.

Я звертаюсь до всіх держав-членів ООН підтримати українську ініціативу.

Ми також закликаємо вас не визнавати легітимність російських виборів, які були проведені декілька днів тому в окупованому Криму.

Якщо ви визнаєте їх, це зіграє на руку агресії та заохочуватиме подальші репресії.

Ще одна проблема, яка спричинена російською окупацією Криму, це її наміри розташувати тактичну ядерну зброю та засоби її доставки на окупованому півострові.

Це фактично руйнує глобальну систему нерозповсюдження зброї масового знищення, брутально порушує без’ядерний статус України.

Більш того, Росія використовує тимчасово окупований Крим для планування її агресивної політики не тільки в Україні, але також в інших куточках світу, включаючи Сирію, де ця політика йде пліч-о-пліч з воєнними злочинами та злочинами проти людяності.

Сьогодні весь демократичний світ глибоко занепокоєний порушенням прав людини та стражданням цивільного населення Сирії.

Переконаний, що повне виконання Женевського комюніке 2012 року та резолюції Ради Безпеки 2254 є життєво важливим для врегулювання цього довготриваючого та кровопролитного конфлікту.

Привертаємо особливу увагу до необхідності усунення загрози будь-якого застосування хімічної зброї у цій країні.

Покращення гуманітарної ситуації, допуск до Алеппо та інших міст, що потребують негайної допомоги, міжнародних гуманітарних організацій є нашими першочерговими завданнями.

Ми вітаємо проведення ранкового спеціального засідання Ради Безпеки ООН по Сирії, де я сьогодні мав можливість висловити наше бачення цього важливого питання.

Сподіваюся, що ця дискусія призведе до змістовних рішень і кроків для полегшення тяжкого становища сирійців.

Ще один континент, який потерпає наразі від численних невирішених конфліктів та потребує нашої пильної уваги – це Африка.

Вона має нарешті почати сприйматися такою, якою вона є насправді: континентом з безмежним потенціалом та можливостями, а не тягарем, як це було багато років тому після століть колоніалізму та експлуатації.  

Моя країна не шкодуватиме зусиль на її підтримку і наші африканські партнери можуть повністю розраховувати на Україну, у тому числі за допомогою нашого членства в Раді Безпеки.

Шановний пане Голово!

Незважаючи на виклики сьогодення, які стоять перед Україною, моя країна повністю віддана справі реалізації Цілей сталого розвитку, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН в минулому році.

Ми продовжуємо працювати над виконанням наших зобов'язань на національному рівні, в першу чергу пов’язаних із забезпеченням здорового навколишнього середовища і сталого енергопостачання, просуванням гендерної рівності, боротьбою з корупцією.

Як член «Групи друзів з питань клімату», Україна зробила свій внесок у досягнення консенсусу щодо всеосяжної угоди у сфері зміни клімату.

Ми у стислі терміни завершили всі ратифікаційні процедури по Паризькій  угоді і сьогодні під час засідання високого рівня здали на зберігання наші ратифікаційні грамоти.

У цьому році ми також досягли важливого етапу – завершення Плану дій ООН щодо Чорнобиля та Декади відновлення та сталого розвитку регіонів, потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Однак існує очевидна необхідність продовження міжнародних зусиль із подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також завершення відповідних проектів.

Задоволений також, що порядок денний у галузі сталого розвитку на період до 2030 приділяє значну увагу одній із найбільших проблем сучасності – міграції.

Останніми роками ми стали свідками безпрецедентного за масштабами переміщення біженців, шукачів притулку, мігрантів та внутрішніх переселенців.

Важко собі уявити, але сьогодні в усьому світі – близько 65 мільйонів вимушених переселенців, у тому числі понад 21 мільйон біженців, 3 мільйони шукачів притулку та понад 40 мільйонів внутрішньо переміщених осіб.

Серед останньої категорії, на жаль, близько 1,8 млн. моїх співвітчизників – жителів окупованого та розореного Росією Донбасу.

Безумовно, наш першочерговий обов’язок – врятувати життя людей і забезпечити захист тим, хто його потребує.

Але для комплексного вирішення цієї глобальної проблеми потрібно зосередитись на першопричинах цього явища.

Це, насамперед, збройні конфлікти, тероризм, міжконфесійне протистояння та бідність. Нью-Йоркська Декларація тільки ухвалена нами – це перший крок у цьому напрямку.

Мій уряд відданий захисту переміщеного населення і здійснив важливі заходи, спрямовані на зміцнення національних механізмів реагування.

Особлива увага приділялася поліпшенню ситуації із забезпеченням засобів для існування переміщеного населення, а також розширення доступу до системи охорони здоров’я, освіти, житла і ринку зайнятості.

Шановний пане Голово!

70 років тому у Вестмінстерському коледжі один із засновників ООН Прем’єр-міністр Великої Британії Уінстон Черчілль зазначив:

«Наші труднощі та небезпеки нікуди не зникнуть, якщо ми заплющимо очі.

Вони нікуди не зникнуть, якщо ми просто спостерігатимемо за тим, що відбувається.

Не зникнуть вони і за допомогою політики умиротворення».

На превеликий жаль, ці слова не втратили свою актуальність й сьогодні.

Бачення Черчиллем Організації Об'єднаних Націй як рушійної сили миру, як основи політики міжнародних відносин, яка має протистояти «двом гігантським мародерам – війні та тиранії», набуває нового змісту та значення.

Він закликав «сумлінно дотримуватися Статуту ООН та виважено і тверезо рухатися вперед, не претендуючи на інші землі та скарби, не прагнучи свавільно контролювати думки інших людей».

Переконаний, саме такий підхід є потужним орієнтиром для нас всіх.

Більш того, він є єдиним можливим шляхом зберегти нашу унікальну Організацію та весь світ від катастрофи глобальної війни.

Дякую за увагу.

Європа висміює українських можновладців.

 Іноземна преса жваво відреагувала на інформацію про те, що виступ секретаря Ради національної безпеки і оборони України Раїси Богатирьової на конвокації в Києво-Могилянській академії виявилася плагіатом промови голови корпорації Apple Стіва Джобса перед випускниками Стенфорда в 2005 році.

Як повідомляє "Фокус", десятки сайтів в усьому світу поширили інформацію про це, і авторитетні ділові й IT-видання США, Британії, Австралії, Іспанії, Франції, Туреччини та інших країн не забули зіронізувати як щодоо самої Богатирьової й інших українських чиновників, так і щодо ситуації з авторськими правами в пострадянських країнах в цілому.

Зокрема, блогер міжнародної ділової газети Financial Times Олександра Стевенсон не церемониться в своїх оцінках щодо плагіату промови українського політика. «Секретар українського Радбезу буквально сприйняла пораду Стіва Джобса наслідувати лідерів. (...) Ну, чудово - скажете ви - адже ці думки дуже добрі, і що з того, коли Богатирьова їх запозичила. Навіть якщо вона повторила досвід перебування при смерті. Може, річ у тому, що коли кількість історій про порушення інтелектуальних прав досягає свого піку (хто не читав про липові магазини Apple в Китаї?), то Богатирьова, щоб одержати з цього вигоду, перетворила і себе на таку медіа-мішень».

«У країні, де прем`єр Микола Азаров «ледве здатний зв`язати разом два слова» (рідна мова для Азарова - російська, але урядові промови він виголошує українською), щоб бути довершеною, Богатирьовій достатньо бути харизматичним оратором», - упевнена блогер. «Готова сперечатися, що відповідь в Україні була б: А хіба це не те, що роблять усі інші?» - із сумом пише Стевенсон.

Американський бізнес-портал Business Insider теж не згаяв нагодити покепкувати на тему плагіату з боку української чиновниці. «Промова Стіва Джобса на випускному в Стенфорді - достатньо знаменита і дуже надихає. Настільки, що, мабуть, український політик не змогла утриматися, щоб не «позичити» кілька абзаців. Це доводить, що в сучасному світі YouTube дозволяє нам не тільки шукати промови, щоб використовувати їх для «натхнення», а й зрозуміти слухачам, звідки береться це натхнення. Навіть якщо виголошувати цю промову в Україні».

Не відмовило собі в задоволенні пройтися по краденій промові Богатиревой і австралійське Інтернет-видання для гіків Gizmodo. «Схоже, що Китай - не єдина країна, де схиблені на крадіжці ідей Стіва Джобса! Хоч це і менш прибуткова справа, ніж підроблювати iPhone, але секретар Ради національної безпеки і оборони України Раїса Богатирьова вкрала Стенфордську промову Стіва Джобса! (...) Богатирьова використала всі можливості на повну, щоб передати весь набір погано перекладених банальностей», - дотепничає Gizmodo. При цьому гіківський портал дає секретареві українського Радбезу ділову пораду на майбутнє: «І це те, що вона вкрала? Лубковий матеріал про характер і долю? Якщо вже збираєшся вкрасти промову, то бери щось гучне, наприклад, вислови Малкольма Ікса або Джона Кеннеді. Давай, Богатирьова!»

«Натомість українська Рада Безпеки наполягає, що вони не мають нічого спільного з плагіатом, а Богатирьова, ймовірно, просто «надихнулася» Джобсом. Чуєте, студенти, які надмірно працюють? Просто зайдіть на Вікіпедію і трохи надихніться для контрольної з історії, яку вам не дуже кортить писати. Якщо вас виключать, то принаймні вас чекає робота в Раді безпеки України», - дає корисну пораду австралійське видання.

Спеціалізоване інтернет-видання про сучасні технології iSmashPhone.com побачило інцидент з українським політиком в історичному контексті: «Старі читачі пам`ятають часи Холодної війни, коли Росія безкарно крала секрети США... Раїса Богатирьова, секретар Ради національної безпеки і оборони України, недавно зробила промову на випускній церемонії в Києво-Могилянській академії. Єдина проблема: її промова була слово в слово скопійована з тієї, яку Стів Джобс зробив у Стенфордському університеті в 2005 році».

Американський комп`ютерний щомісячник PC World теж не залишив без уваги прокол з боку Богатирьової. «Колишні радянські республіки сумно відомі своїм зневажливим ставленням до авторських прав. І в Україні це підтвердилося нещодавнім інцидентом на найвищому урядовому рівні», - пише видання.

А міжнародне інтернет-видання The Next Web навіть зв`язалося з професійним перекладачем, який вимушений був констатувати, що промова Богатирьової не тільки містить в собі елементи плагіату, а й ще доволі посередньо виконана.

«Стів Джобс - знаменитий оратор, з розмовним, але магнетичним стилем, який настільки вражає, що про те, як його наслідувати, пишуть книги. Нещодавно український Секретар Ради національної безпеки і оборони Раїса Богатирьова вирішила, що їй настільки подобається промова Стіва Джобса, вимовлена ним у 2005 році в Стенфорді, що просто скопіювала їїМи поговорили з перекладачем, Олександром Манкута, який підтвердив, що промова і справді має підозрілу схожість з промовою генерального директора Apple. Схожість достатня, щоб стало цілком ясно, що це копія», - цитує Манкута видання.

Нагадаємо, 1 серпня секретаря Ради національної безпеки і оборони України Раїсу Богатирьову викрили в плагіаті: журналісти інтернет-видання Українська правда виявили, що її промова на конвокації в Києво-Могилянській академії місцями практично дослівно повторювала відому промову голови корпорації Apple Стіва Джобса перед випускниками Стенфорда в 2005 році.

 

Від блогера.   Чому попри всю абсурдність акушер-гінеколог очолює РНБО з 2007року ? Ставлення Президентів до національної безпеки української держави вражає своєю безвідповідальністю.