Люди добрі, просю хелпу! Звернення до львів'ян.
- 08.05.15, 12:22
Дуже хотілось відключити мозок від навантаження, так би мовити зробити перезавантаження файлів у голові ))) Часу і грошей на дальні поїздки немає, так що кожен сам собі режисер. Подивились ми карту місцевості і вирішили прогулятись на окраїни міста. Тим більше з недавніх пір у нас є захоплення - збирання старої цегли і черепиці. День був пасмурний, туманний, але чудовий іній на деревах заворожував очі. Отже ми вирушили в дорогу.
Ми майже на старті
Йдемо далі, я такого інія не бачила жодного разу
І ось ми вже на стежці, що веде до кінця геграфії
Велетень-охоронець стежки )))
Ми дійшли до озера, його називають Мертве озеро. Не знаю в якому році його створили, але точно знаю, що воно штучне і було створене в балці. Вдалині видніються пеньки дерев, які були затоплені. І рибаки вийшли на зимову рибалку.
Осінній привіт зимі )))
Наші прекрасні українські яри. Це те, що дає нам енергію, це наше рідне. Наша колиска. Я обожнюю такі місця. Взимку там можна відчути потоки вітру, на хребтах дуже холодно, вітер, неначе кусається, а спустившись в низинку тебе огортає теплом і хочеться сісти на суху траву, заплющити очі і згадати дитинство. Ми там відчули на собі зміни вітрів. Такі вдчуття були, коли ми стояли на верхівках Ай-Петрі або на Мангупі, або на Тепе-Кермен. Там відчувається подих природи Навесні там зелено і смачно пахне весною, квітами, все устелено кульбабками, бджілки створюють атмосферу релаксу, гудучи над квітами. В липні там пахне підсушеною травою і чебрецем. А осінь розфарбовує дерева і навкруги все кольорове. Краса!!!
А це те саме тепле кубелечко, в якому хотілось лягти і заснути. Там було тихо-тихо і тепло-тепло
Хоч прогулянка і була цікавою, але хотілось чогось кольоровенького і ось, по заявкам тєлєзрітєлєй
Диво природи. Дерева ловлять туман на себе і наряжаються у причудливі чарівні вбрання. Це МЕГА ІНІЙ Дивишся на нього і здається, що ті колючки дуже колкі, але береш його у руки і вони розсипаються м"яким сніжком.
Але після споглядання всієї краси, почали ми дорогу додому і вийшовши з посадки натрапили на Зомбі-апокаліпсис Продукти жизнєдєятельності чєловєка
Походили, подивились, пожурились і відчули що вже і ноги гудуть, і їсти хочеться, і котик нас зачекався мабуть , а додомку ще йти і йти. І почемчикували у напрямку дому.
Ой, а це, що таке? Ну звичайно, коли ми йшли вперед був ранок і цей струмочок був ще підмерзлий, а тепер він неначе нагадав, що весна скоро. Вже мало мало чекати залишилось
Ну і звичайно ж наші трофеї
Прийшовши додому, відкрили карту, щоб подивитись де ми набродили. Та не просто подивитись, а ще й виміряти намотаний кілометраж, таки не жарт бродити 5 годин )))) І виявилось, що набродили ми 8,3 км, але зважаючи на те, що йшли не тільки по дорозі, а петляли як бешені зайці, то думаю десятку в зачьот можна поставити Ось тільки маленький відрізок, по якому ми петляли
Ось таке у нас було Стрітення з Весною
--- ------- -- -- ------------- -- -- -------- ---
Тихо-тихо лине звідкись сумна мелодія,
Журно кличе чайка долю понад хвилями,
Бризками вітер шпурляє мов стрілами,
Небо синє темніє вгорі над вітрилами...
----------------------
-------
-
Отак, ми нарешті пливем... Після того як корабель запізнився трохи з відправкою, мусив же листа написати, трохи притримавши швартового троса, все ж вже в дорозі.
Капітан виявився чесною і лагідною людино. Хоч трохи і поверещав, коли я піднімався на борт, але заспокоївся побачивши знак королівської печатки. А в обід і взагалі подобрішав, і запросив до себе в каюту скуштувати винця. Розмова велася, винце лилося, а що робити? плисти майже до ночі. Навіть поспівали пісень, типу "Раскинулось море широко...", я аж сльозу проронив.
Та під час розмови стався момент, що змусив мене отверезіти, правда ненадовго. Та все по порядку...
- Ти хороша людина, е-е-е, як тебе?..
- Портос! - Кивнув я головою.
- Ага... хороша людина ти Портос... Отак бач і живем, все пливем і пливем... туди-сюди. А може хоч моряком? До нас? Є місце...- Підморгнув, і його морщинисте лице враз змінилось з виразу задуми на цікаво веселе.
- Е-е, ні! Дяк звичайно, але в юнги вже пізнувато... та і королева не пустить.
- То ти королеву бачив? і короля?
- Аякже говорю з ними як ото з тобою, кланятись тільки тре деколи. - Я посміхнувся.- Короля правда рідше бачу, затятий мисливець, але ще жодного трофею королеві з тих полювань не привіз, невезуха йому там видно...
- Краще вже хай рибалкою займеться. Я в юності перші рази під вітрилами... невод, риби - ВО! - капітан широко розмахнув руками.
- О-о, Портосе, а ти керував кораблем коли? - З запитальним бісиком глянув на мене.
- Ні-ні, більш сухопутними засобами...
- То ходи... - Капітан рвонувся, але звівшись почав заточуватись, довелось його притримати, мене більш з незвички шатало, на морі все таки.
- Дякую, месьє Портос, х-м, певно треба трохи поспати, а ти йди кермуй якщо...
"Дивний якийсь капітан став..." - Майнуло в моїй голові. А він коливаючись вже дістався лежанки в кутку і присів.
- Д-а-а, мушкетери. Частенько вас посилають у той Лондон...
- Лондон? Звідки ви знаєте? - Я подивись на нього ошелешений.
- Та перевозимо частенько. Плів тут один нещодавно... - капітан смачно позіхнув, і приліг.
- Хто? - в мене очі стали ще більші.
- Хто... Мушкетер.
- Як звати? Ім`я?
- М-м-м, - капітан перевернувся на бік, збираючись засинати
- Ім`я капітане! Як його звати? Який з себе?
Але капітан захропців і, як я його не мотав, не подавав тверезих ознак життя.
- Підозріло це все... Чого це здоровило, старий мороський вовк - капітан, від кількох випитих келихів відключився? Мені теж наче ставало зле, очі поважчали, спати хотілось все більше.
- Йо-ма-йо! в вино щось було підсипано... Аж мурашки по шкірі побігли. Хто? Де? Коли?
І я ото з цими думками вилітаю на полубу й... бачу повсюди поснулих матросів...!!!
Обід же був, всі по келиху скуштували!
Зрозумів, що зі мною буде те саме (ще й вночі не спав), глянув на море... на горизонті вітрило корабля, який ішов повним ходом у нашому напрямку (мені він геть не сподобався).
Та ще й шторм наближається... Взагалі торба...
Коли майже п"ятдесят років тому містечко проектувалося, то передбачили, що у ньому житиме близько 20 тисяч осіб, переважно енергетики із сім’ями. Будувалася АЕС, а разом із нею росла Орбіта. З’явилися житлові будинки, один з найбільших в області універмаг, палац культури, величезна їдальня. Люди почали потроху заселятися, місто загомоніло...
Приїжджали люди звідусіль. Влада обіцяла роботу, житло, перспективи. Планувалося, що незабаром в Орбіті збудують школу, садочок, лікарню. Житло тут можна було отримати відразу.
Після вибуху в Чорнобилі будівництво зупинилося назавжди. Місцеві мешканці враз залишилися без жодних перспектив. Через безробіття більшість із них виїхала. А коли згодом зупинилася котельня і єдина теплотраса в місті припинила подавати тепло в оселі, стало зрозуміло, що Орбіта вмирає.
Та все ж сьогодні у містечку життя хоч і неквапно, але триває. У двох п’ятиповерхівках мешкають близько шістдесяти сімей, переважно пенсіонери. (с)
Одразу на в"їзді в поселення нас зустрічає чималенька дев"ятиповерхівка. Вона зовсім пуста, жодна людина тут не живе.
Біля неї стоять дві будівлі. На одній з них зрозуміло написано "Універмаг". Але ж від нього залишилась пошарпана коробка.
Щоправда навколо самої коробки Універмагу повсюди розсипані неприхотливі квіточки, які вже ростуть самі собою, розсипаючи щорічно насіння.
Жилі будинки з цього місця навіть не видно. Про їх напрямок ми здогадались по тому, що з-за лісочку вийшли місцеві, а потім туди ж пішов ще один чоловік. І ми теж пішли в тому напрямку, де в ліску натрапляли на старі червиві гриби, такі які бачили і біля так званої АЕС. Теж було дивно, що люди прямо в двох кроках від себе не збирають гриби Дехто за десятки, сотні кілометрів їдуть хоч трішки зібрати грибів, а тут під носом добро пропадає на очах...
Вже коли підійшли ближче до пролісочка, між віттям стали проглядатись п"ятиповерхові будиночки і чувся дитячий гомін.
Пройшовши ще декілька метрів нам відкрилась картинка мого дитинства і здалось наче ми з Марсу (недобудованої АЕС) прилетіли на машині часу у вісімдесяті роки минулого століття.
Тут дивна, заспокійлива тиша, яка зовсім не в"яжеться з ритмом мегаполісів. І побувши там зразу думаєш, що ось тут би пожити. Але походивши в такому спокійному ритмі вже наче і скучно стає. Але, але... кожен обирає для себе, під свій темпо ритм...
З плюсів звичайно найчистіше хвойне повітря, для дітей просто оаза, машини виїзжають рідко, автобус по розкладу приїздить наче 3 рази на день, тиша і спокій для нервової системи. Начеб-то діток возять до школи і в садочок на автобусі.
Вийшли ми в іншу сторону від будинків, де побачили зупинку
Перед від"їздом пробіглись по ліску і зібрали трохи грибів.
Вже коли їхали в напрямку Чигирина, на довгому відрізку дороги лежали бетонні плити. Мабуть тут повинна була бути загорожа, якась кілометрова зона від станції.
На цьому наша екскурсія до Орбіти закінчилась, але далі нас чекав ще один цікавий об"єкт. Який вже давненько приманював до себе.
Посеред поля вдалині стоїть млин. І проїзжаючи декілька разів повз нього дуже хотілось підійти поближче. І ось той час настав
Здаля здається, що з ним все в порядку, але підійшовши ближче вже побачили, що лопасті просто прибиті для антураху. Але ж все одно, хтось це дбайливо зробив. Ми дуже були їм вдячні.
Наблизившись до млина ми почали його оглядати з усіх боків
І побачили з боку вхід у млин
Звичайно він нас дуже приманював, тим більше там навіть ступеньки є. І ми полізли всередину, бо це було вперше в житті. Хоч і не дуже сподівались побачити там щось цікаве, все таки млин древній і все могли розтаскати, але ж надія жевріла. І о чудо! Нам пощастило і ми не пошкодували, що протупцювали через все поле і залізли у млин
Там було багато всіляких перетинок, перемичок, дощечок і саме найголовніше круглий механізм
Багато брусів і досок поїдені шашелем, але деякі ще досить міцні і навіть цілі
Коли ми вилізли з млина сонце швидко ховалось за дерева. Ми були раді, що накінець змогли оглянути цього старожила
Млин справив гарне враження і пом"якшив енергетику бетонної станції і поселення Орбіти. Хоч млин давно і не виконує своїх функцій, але ж його енергія добра знівелювала пусту енергію бетонних розвалин.
Гарного всім настрою