Як писала в попередніх замітках, їду до Львова. Буду там завтра з 5 ранку до 22 вечора. Ніколи там не була.

Вчора була. Виявляється, я скучила))

          Уніјськиј двірець (Union Station), Вашинґтон

          Летовище ім. Дж. Кеннеді (JFK), термінал 2, Новиј Јорк

          Капітоль у Вашинґтоні, ОК

    Між іншим, двірець у Вашинґтоні виявився буквально в межах видимості the Capitol (Капітоля).
    Ми взяли таксівку від двірця Union Station (Юніон Стејшн) до готелю the Ramada Inn (Рамада Інн). До готеля можна було діјти від двірця пішки, але Рич мав дуже велику валізу. В таксі не було лічильника. Таксист сказав:
    — Fares are determined by taxi fare zones. (Оплата визначається за тарифними зонами.)
    Рич потім пояснив:
    — Washington is the exception, not the rule. In most cities cabs have meters. (Вашинґтон — це виняток, а не правило. У більшості міст таксівки мають лічильники.)
    У готелі ми зареєструвалися без проблем. Адміністратор підтвердив моє замовлення на двомісниј номер. Ми заповнили реєстраціјні бланки ј отримали ключа. Носильник відніс валізу Ричарда нагору.
    — How much I should tip him? (Скільки повинен дати јому на чај?) — думав я.
    Рич сказав:
    — A one-dollar tip would be okay. (Один доляр був би добре.)
    — Well, how was I doing? (Ну, як я поравсь?)
    Рич сказав:
    — You were doing all right so far. (Ви поки що поралися нормально.)
    Ми мали не просто номер, а люкс. Фактично це була ціла квартира з кухонькою, холодильником і навіть баром. На приліжковіј тумбочці я најшов Біблію. Рич сказав:
    — There is one in every hotel room. (Вона є в щоготельнім номері.)
    Можете це собі уявити?
    Злегка перекусивши, ми вијшли на прогулянку. Ричард розповів мені дещо про Вашинґтон, ОК. Ці літери завше додаються, щоби не плутати јого зі the state of Washington (штатом Вашинґтон). Цеј штат дуже далеко від столиці, на тихоокеанськім узбережжі. «D. C.» (ОК) означа District of Columbia (округ Колумбія). Це особливиј федеральниј округ не належе до жодного з п’ятидесяти штатів. Він зело малиј. Тому міськиј терен виходе черз јого кордони до сусідніх the states of Maryland and Virginia (штатів Мериленд і Вірджинія).
    Рич сказав:
    — Washington is unlike many other cities in its treatment of tourists. In what way? Most of its museums, galleries and monuments is free. (Вашинґтон не схожиј на багато інших міст у своєму відношенні до туристів. У чому? Більшість музеїв, галереј і пам’ятників — безкоштовні.)
    Абсолютно природно я намагався порівняти місто з Новим Јорком. Я помітив, що тут нема небосягів. Закон заборонив будівництво вище, ніж Капітоль. На вулиці було мало народу ј значно більше негрів, ніж у Новім Јорку. Ричар сказав:
    — Most of the population is black. People go to bed very early in Washington. (Більшість людеј тут негри. В Вашинґтоні люди дуже рано лягають спати.)
    Так, це було зовсім не схоже на Новиј Јорк!
    Ричард весь час казав:
    — If I finished my work earlier today, we could go sightseeing together. (Якби я закінчив сьогодні раніше, ми змогли би сходити разом на екскурсію.)
    Але він мав дуже насичену програму. З одного боку, я не мав особливих справ у місцевому відділі фірми. Значить мав багато вільного часу. Як зазвичај, я хтів спочатку піти на екскурсію з ґідом по столиці. За порадою Рича я вибрав the Tourmobile shuttle bus (екскурсіјниј автобус «Турмобіль»). Платиш раз, сходиш де завгодно і знов сідаєш безкоштовно. Квиток діјсниј ввесь день. Екскурсія з поясненнями. Автобус зупиняється за розкладом біля всіх пам’яток на the National Mall (Націјональніј алеї або парку Молл) і на Arlington National Cemetery (Арлінґтонському націјональному кладовищі).
    Парк Молл — це широке трав’яне поле завдовжки 2 милі. Він тягнеться від підніжжя Капітоля до the Lincoln Memorial (пам’ятника Лінкольну). Він проходе повз the Smithsonian Institution museums (музеїв Смітсоновського інституту) і позаду the White House (Білого Дому). В центрі парку Молл ви бачите the Washington Monument (пам’ятник Вашинґтону). Це обеліск з граніту ј мармуру, присвячениј першому президентові США.
    Вашинґтонці пишаються своєю системою підземки, що вони називають Metrorail (Метрорејл) або просто Metro (Метро). Вона набагато сучасніша за новојорську. Це цілком природньо, бо відкрилася тільки 1976 року. Вона ма 5 лініј: Red, Orange, Blue, Yellow and Green (Червона, Помаранчева, Блакитна, Жовта ј Зелена). Є плани спорудження Silver line (Срібної лінії). Лінії розходяться від середмістя Вашинґтона глибоко на терен Мериленда ј Вірджинії.
    Мінімальна плата в звичајниј час — 85 cents (85 центів). Максимальна плата в годину пік — $2.40 (2,40 доляра). Замість жетона вам тре’ використовувати a magnetic farecard (магнітну картку), що мо’ купити в касах-автоматах на кожніј станції. Щоби потрапити на платформу, ви маєте вставити картку в вхідниј турнікет. Картка вискоче з закодованим часом і місцем. У пункті призначення ви вставляєте картку в вихідниј турнікет, і плата за проїзд автоматично вираховується.
    Автобуси з’єднують усі станції метра. Щоби добратися туди, можете взяти a free transfer ticket from the Metro to a bus (безкоштовниј пересадочниј талон метро-автобус) у автоматі на станції метра, де ви починаєте поїздку.

    І знову Новиј Јорк.
    На протязі першої пари тижнів я нич не купляв, крім some groceries (бакаліјних товарів). Купляти в супермаркеті легко. Ви просто кладете те що хочете до кошика ј несете це до касира. Він проб’є все на касовому апараті, візьме в вас гроші ј покладе закупи до мішка. Проте будьте обережні! Сума може бути більша, ніж зазначено на етикетках з ціною. Це тому, що є a sales tax (податок на продаж) усього, крім основних продуктів харчування. Цеј податок стягується в більшості штатів.
    Я мав не особливо багато грошеј. Через те мені треба було акуратно планувати. Бачите, я хтів привезти додому дарунки для родичів ј друзів. Я так само хтів купити a VCR (video cassette recorder) and a PC (personal computer) (відеомагнітофон і персональниј комп’ютер) для себе.
    Люди в конторі давали мені поради. Вони казали:
    — If you don't want to spend a lot of money, you should watch newspaper ads for sales. If you get to the store early on a sale day you will have a wider choise. There are different kids of sales: semi-annual and annual sales, one-day sales, half-price sales, close-out sales, clearance sales, warehouse sales and many others. (Якщо ви не хчете витрачати багато грошеј, вам тре’ пильнувати за газетною рекламою розпродажів. Якщо пријдете до крамниці в день розпродажі, матимете великиј вибір. Є різні види розпродажів: піврічні ј річні, одноденні, розпродажі за пів ціни, за ліквідації крамниці, сезонні, зі складу ј багато інших.)
    Спочатку я просто пильнував, як купляють інші. Потім я зробив там декілька непоганих закупів і пару вельми вдалих!
    Більшість американців уважно пильнують за цінами ј регулярно ходять на розпродажі. Але є виняток — credit cards (кредитні картки). Подејкують, що американці оплачують карточками 500 billion dollars (500 млрд долярів) щороку. Рич каже:
    — Two-thirds of these people pay only a portion of their monthly bills. That means they'll have to pay a high interest on the remainder. But people like using credit cards because they don't like waiting to get anything. Plastic money has become an important part of American life-style. So when you want to pay for something, you'll hear the question: «Cash or charge?». (Дві третини цих людеј оплачують лише частину їх щомісячних рахунків. Це значе, що вони мають платити високі відсотки з решти. Але вони подобають використовувати кредитні картки, бо вони не люблять взагалі на що-небудь чекати. Пластикові гроші стали важливою частиною стилю життя американців. Тому коли ви захочете за щось заплатити, ви почуєте питання: «Готівкою чи на виплату?».)
    Під час моїх щоденних прогулянок по Мангеттену я так само часто оглядав вітрини. На Fifth Avenue and Madison Avenue (П’ятіј Авеню і Медисон Авеню) ціни мене вразили. Одного разу я бачив шалик за ціною over $1,000 (більше 1000 долярів). Мої друзі пояснили мені, що гроші не мають значення для клієнтів, що там скуповуються. Он де гроші діјсно говорять!
    Як ви знаєте, я мав гарну кухню в квартирі, але не мав ні часу, ані бажання готувати. Я часто купляв продукти або в бакаліјніј крамниці, або супермаркеті по дорозі додому. Це міг бути буханець хліба, пакунок молока, дюжина (= 12) крашанок або фунт (= 454 г) масла на сніданок. Або я купляв величезниј a submarine sandwich (сендвіч для підводників) у місцевому гастрономі, а то ј пару гамбурґерів або чизбурґерів де-небудь, де дають на виніс, на вечерю. Але мені доводилось їсти в основному поза домом.
    Я намагався ходити щоразу до іншого місця, коли јшов на обід у обідню перерву, або на вечерю після праці. Спочатку я завжди прохав Ричарда або когось з друзів у конторі піти зі мною. Дехто з них наполягав на тім, щоби пригостити мя. Тоді я починав наполягати на тім, щоби пригостити їх. Після суперечки, як правило, платили кожен за себе.
    Поїсти десь у Новім Јорку — жодних проблем. Є стільки місць, де мо’ пообідати! Ј назви в них так само різні — restaurant (ресторан) або cafe (кафе), cafeteria (кафетеріј) або coffee shop (кав’ярня), pancake house (млинцева) або steakhouse (біфштексна), pizza place (піцерія) або sandwich shop (канапкова), eatery (їдальня) або просто grill (ґриль). Деякі з них мають назви на кшталт «The Pines» (Сосни). Інші назви за іменням власників «Maria's» (Маріїне), або бувших власників, якщо заклад заслужив гарну репутацію. Можете поїсти навіть у a deli (гастрономі). Коли ви щось купуєте, вас запитують:
    — Here or to go? (Тут чи на виніс?)
    Конкуренція настільки сильна, що мо’ завше знајти гарну їжу, що вам по кишені. Час од часу мајже всі ресторани дають special offers (спецрекламу) дешевих обідів. По неділях, коли я любив поспати пізніше, я завше шукав у газетах якусь рекламу a «Sunday brunch special» (недільного сніданко-обіда).
    Надіјшов час мені прощатися з моїми американськими друзями. Фірма намічала влаштувати велику вечірку на мії гонор. Вони дали мені на вибір любиј новојорськиј ресторан. Нарід у конторі був різних націјональностеј за походженням і кожен пропонував свіј укоханиј заклад. Але я вважав за краще щось типово американське. І ніяких мені французьких вин. Чудово підіјде і каліфорніјське вино.
    Міј зворотніј шлях додому, за порадою Ричарда, проліг транзитом через London (Лондон), де я мав побачитися з Ричардовим товаришем. Ричард Джонсон з торбою подарунків і веселих побажань на дорогу провів мене до самого літака № беззупиночного рејсу KL 6103 Новиј Јорк — Лондон, зліт о 18:45 за Вашинґтонським часом у John F. Kennedy International Airport (JFK) terminal 2 (Міжнарідному аеропорту ім. Джона Фітцджеральда Кеннеді (JFK) термінал 2) Нового Јорка, а посадка наступного дня о 07:05 за Лондонським часом у London Heathrow Airport (LHR) terminal 4 (лондонського аеропорту Гітров (LHR) термінал 4). Усього 7 годин і 20 хвилин польоту. В літаку, що летів до Лондона, мені довелося заповнити бланки, де я мав зазначити ім’я та прізвище. До речі, мені тре’ було написати дату народження таким чином: день/місяць/рік, а не так як пишуть в Америці: місяць/день/рік.
    Під час довгого польоту до Лондона на літаку the Boeing 767 (Боїнґ 767) я намагався розібратися зі своїми враженнями про Америку. Деякі речі здалися мені незвичајними, принајмні.
    Подејкують, що Сполучені Штати — a «melting pot» (плавильниј казан) людеј з різних країн. Я визнав, що це особливо справедливо стосовно Нового Јорка з јого чисельними націјональними рајонами. Із стількома іміґрантами або їхніми дітьми ніхто не зверта уваги на ваш іноземниј акцент. Звичајно, я намагався як міг виглядати і розмовляти як американець. За тиждень я міг розуміти мајже всіх. Але я ніколи так і не зміг зрозуміти жаргон американських негрів. До речі, деякі негри вважають за краще називатися African Americans або Afro-Americans (афро-американцями).
    Мене вразила дружелюбність людеј на вулиці. Цілковиті незнајомці посміхалися мені і навіть казали: «Hello!» (Привіт!) або «How are you?..» (Як ся маєте?..). Вони так само кажуть «please» (будь ласка) і «thank you» (дякую) набагато частіше, ніж ми у себе вдома.
    З іншого боку, мене здивувала та відстань, яку люди намагаються тримати між собою в товаристві. Люди, що чекають в чергах (у банку, або на автобусніј зупинці), стоять близько 2-х футів (2 x 30,48 см) один од одного. Вони вважають, що мають право на відокремленість і особистиј простір.
    Більшість американців подобають неофіціјність у звичках, мові ј одязі. Іноді навіть занадто, як мені здавалося спочатку. На манер людеј, що кладуть ноги на стола. Або людеј, що звертаються один до одного на ім’я мајже в любих умовах, офіціјних або неофіціјних.
    Ще що мене зело здивувало, це як мало люди п’ють і палять. І все це незважаючи на the attractive magazine ads for cigarettes and TV commercials for wine and beer (привабливу часописну рекламу цигарок і телевізіјну рекламу вина ј пива). Так, здоров’я явно модно в Америці сьогодні. Мені завжди хтілося кинути палити. І мені нарешті вдалося це зробити там. When in Rome, do as the Romans do. (Якщо ти в Римі, чини як римляни.)
    І останнє. Я чув багато історіј про злочинність в Новому Јорку. Я читав про вуличні пограбування в місцевих газетах. Але я сам ніколи не мав жодних прикростеј. Може через те, що я дотримувався поради Рича. Він мені радив уникати деякі рајони міста після темряви. До інших рајонів мені взагалі не слід було ходити.

    P. S. [ Читати далі ]

    Як панство ся ставе до Вашинґтона?

Дуже хотілось відключити мозок від навантаження, так би мовити зробити перезавантаження файлів у голові ))) Часу і грошей на дальні поїздки немає, так що кожен сам собі режисер. Подивились ми карту місцевості і вирішили прогулятись на окраїни міста. Тим більше з недавніх пір у нас є захоплення - збирання старої цегли і черепиці. День був пасмурний, туманний, але чудовий іній на деревах заворожував очі. Отже ми вирушили в дорогу.

Ми майже на старті

Йдемо далі, я такого інія не бачила жодного разу 

І ось ми вже на стежці, що веде до кінця геграфії 

Велетень-охоронець стежки )))

Ми дійшли до озера, його називають Мертве озеро. Не знаю в якому році його створили, але точно знаю, що воно штучне і було створене в балці. Вдалині видніються пеньки дерев, які були затоплені. І рибаки вийшли на зимову рибалку.

Осінній привіт зимі )))

Наші прекрасні українські яри. Це те, що дає нам енергію, це наше рідне. Наша колиска. Я обожнюю такі місця.   Взимку там можна відчути потоки вітру, на хребтах дуже холодно, вітер, неначе кусається, а спустившись в низинку тебе огортає теплом і хочеться сісти на суху траву, заплющити очі і згадати дитинство. Ми там відчули на собі зміни вітрів. Такі вдчуття були, коли ми стояли на верхівках Ай-Петрі або на Мангупі, або на Тепе-Кермен. Там відчувається подих природи    Навесні там зелено і смачно пахне весною, квітами, все устелено кульбабками, бджілки створюють атмосферу релаксу, гудучи над квітами. В липні там пахне підсушеною травою і чебрецем. А осінь розфарбовує дерева і навкруги все кольорове. Краса!!!

А це те саме тепле кубелечко, в якому хотілось лягти і заснути. Там було тихо-тихо і тепло-тепло 

Хоч прогулянка і була цікавою, але хотілось чогось кольоровенького і ось, по заявкам тєлєзрітєлєй 

Диво природи. Дерева ловлять туман на себе і наряжаються у причудливі чарівні вбрання. Це МЕГА ІНІЙ   Дивишся на нього і здається, що ті колючки дуже колкі, але береш його у руки і вони розсипаються м"яким сніжком. 

Але після споглядання всієї краси, почали ми дорогу додому і вийшовши з посадки натрапили на Зомбі-апокаліпсис   Продукти жизнєдєятельності чєловєка  

Походили, подивились, пожурились і відчули що вже і ноги гудуть, і їсти хочеться, і котик нас зачекався мабуть , а додомку ще йти і йти. І почемчикували у напрямку дому.

Ой, а це, що таке? Ну звичайно, коли ми йшли вперед був ранок і цей струмочок був ще підмерзлий, а тепер він неначе нагадав, що весна скоро. Вже мало мало чекати залишилось

Ну і звичайно ж наші трофеї 

Прийшовши додому, відкрили карту, щоб подивитись де ми набродили. Та не просто подивитись, а ще й виміряти намотаний кілометраж, таки не жарт бродити 5 годин )))) І виявилось, що набродили ми 8,3 км, але зважаючи на те, що йшли не тільки по дорозі, а петляли як бешені зайці, то думаю десятку в зачьот можна поставити   Ось тільки маленький відрізок, по якому ми петляли

Ось таке у нас було Стрітення з Весною  

Частина перша, друга

Ніколи не думала, що після чималенького списку європейських міст мене ще якесь місто, ще й на пострадянському просторі зможе привести в захват...
Але це таки можливо...бо є місто, яке неймовірним чином поєднало в собі романтику Львову і Праги,
 велич Парижу
 
і самобутність Амстердаму...

Канали,

павутиння вуличок,

чудово збережені парки і палаци,

величні собори

і простори Неви...

Петергоф, поруч з яким Версаль виглядає блідою примарою...

Секрет мабуть простий, протягом кількох століть в це місто збирали найкращих архітекторів і майстрів, в ньому відтворювалось все найкраще що робилося в Європі і ніхто не рахував гроші які витрачались на будівництво, але неймовірним є також те як це все було збережено, не зважаючи на революції і війни...

---                 ------- --                 -- ------------- --           -- --------                 ---

Тихо-тихо лине звідкись сумна мелодія,

Журно кличе чайка долю понад хвилями,

Бризками вітер шпурляє мов стрілами,

Небо синє темніє вгорі над вітрилами...

----------------------

-------

-

Отак, ми нарешті пливем... Після того як корабель запізнився трохи з відправкою, мусив же листа написати, трохи притримавши швартового троса, все ж вже в дорозі.

Капітан виявився чесною і лагідною людино. Хоч трохи і поверещав, коли я піднімався на борт, але заспокоївся побачивши знак королівської печатки. А в обід і взагалі подобрішав, і запросив до себе в каюту скуштувати винця. Розмова велася, винце лилося, а що робити? плисти майже до ночі. Навіть поспівали пісень, типу "Раскинулось море широко...", я аж сльозу проронив.

Та під час розмови стався момент, що змусив мене отверезіти, правда ненадовго. Та все по порядку...

- Ти хороша людина, е-е-е, як тебе?..

- Портос! - Кивнув я головою.

- Ага... хороша людина ти Портос... Отак бач і живем, все пливем і пливем... туди-сюди. А може хоч моряком? До нас? Є місце...- Підморгнув, і його морщинисте лице враз змінилось з виразу задуми на цікаво веселе.

- Е-е, ні! Дяк звичайно, але в юнги вже пізнувато... та і королева не пустить.

- То ти королеву бачив? і короля?

- Аякже говорю з ними як ото з тобою, кланятись тільки тре деколи. - Я посміхнувся.- Короля правда рідше бачу, затятий мисливець, але ще жодного трофею королеві з тих полювань не привіз, невезуха йому там видно...

- Краще вже хай рибалкою займеться. Я в юності перші рази під вітрилами... невод, риби - ВО! - капітан широко розмахнув руками.

- О-о, Портосе, а ти керував кораблем коли? - З запитальним бісиком глянув на мене.

- Ні-ні, більш сухопутними засобами... 

- То ходи... - Капітан рвонувся, але звівшись почав заточуватись, довелось його притримати, мене більш з незвички шатало, на морі все таки.

- Дякую, месьє Портос, х-м, певно треба трохи поспати, а ти йди кермуй якщо...

"Дивний якийсь капітан став..." - Майнуло в моїй голові. А він коливаючись вже дістався лежанки в кутку і присів.

- Д-а-а, мушкетери. Частенько вас посилають у той Лондон...

- Лондон? Звідки ви знаєте? - Я подивись на нього ошелешений.

- Та перевозимо частенько. Плів тут один нещодавно... - капітан смачно позіхнув, і приліг.

- Хто? - в мене очі стали ще більші.

- Хто... Мушкетер.

- Як звати? Ім`я?

- М-м-м, - капітан перевернувся на бік, збираючись засинати

- Ім`я капітане! Як його звати? Який з себе?

Але капітан захропців і, як я його не мотав, не подавав тверезих ознак життя.

- Підозріло це все... Чого це здоровило, старий мороський вовк - капітан, від кількох випитих келихів відключився? Мені теж наче ставало зле, очі поважчали, спати хотілось все більше.

- Йо-ма-йо! в вино щось було підсипано... Аж мурашки по шкірі побігли. Хто? Де? Коли?

І я ото з цими думками вилітаю на полубу й... бачу повсюди поснулих матросів...!!!

Обід же був, всі по келиху скуштували!

Зрозумів, що зі мною буде те саме (ще й вночі не спав), глянув на море... на горизонті вітрило корабля, який ішов повним ходом у нашому напрямку (мені він геть не сподобався).

Та ще й шторм наближається... Взагалі торба...

Була у відрядженні, два дні. Жили біля ветакадемії в Євроготелі. 

       Продовжуючи подорож http://blog.i.ua/user/729788/2250961/?p=1#p1 ми поїхали далі, а саме в житлову частину поселення Орбіта. 

       Коли майже п"ятдесят років тому містечко проектувалося, то передбачили, що у ньому житиме близько 20 тисяч осіб, переважно енергетики із сім’ями. Будувалася АЕС, а разом із нею росла Орбіта. З’явилися житлові будинки, один з найбільших в області універмаг, палац культури, величезна їдальня. Люди почали потроху заселятися, місто загомоніло... 

   Приїжджали люди звідусіль. Влада обіцяла роботу, житло, перспективи. Планувалося, що незабаром в Орбіті збудують школу, садочок, лікарню. Житло тут можна було отримати відразу.

       Після вибуху в Чорнобилі будівництво зупинилося назавжди. Місцеві мешканці враз залишилися без жодних перспектив. Через безробіття більшість із них виїхала. А коли згодом зупинилася котельня і єдина теплотраса в місті припинила подавати тепло в оселі, стало зрозуміло, що Орбіта вмирає.

      Та все ж сьогодні у містечку життя хоч і неквапно, але триває. У двох п’ятиповерхівках мешкають близько шістдесяти сімей, переважно пенсіонери.  (с)

      Одразу на в"їзді в поселення нас зустрічає чималенька дев"ятиповерхівка. Вона зовсім пуста, жодна людина тут не живе. 

Біля неї стоять дві будівлі. На одній з них зрозуміло написано "Універмаг". Але ж від нього залишилась пошарпана коробка. 

         Щоправда навколо самої коробки Універмагу повсюди розсипані неприхотливі квіточки, які вже ростуть самі собою, розсипаючи щорічно насіння.

         Жилі будинки з цього місця навіть не видно. Про їх напрямок ми здогадались по тому, що з-за лісочку вийшли місцеві, а потім туди ж пішов ще один чоловік. І ми теж пішли в тому напрямку, де в ліску натрапляли на старі червиві гриби, такі які бачили і біля так званої АЕС. Теж було дивно, що люди прямо в двох кроках від себе не збирають гриби   Дехто за десятки, сотні кілометрів їдуть хоч трішки зібрати грибів, а тут під носом добро пропадає на очах...

Вже коли підійшли ближче до пролісочка, між віттям стали проглядатись п"ятиповерхові будиночки і чувся дитячий гомін.

 Пройшовши ще декілька метрів нам відкрилась картинка мого дитинства і здалось наче ми з Марсу (недобудованої АЕС) прилетіли на машині часу у вісімдесяті роки минулого століття. 

     Тут дивна, заспокійлива тиша, яка зовсім не в"яжеться з ритмом мегаполісів. І побувши там зразу думаєш, що ось тут би пожити. Але походивши в такому спокійному ритмі вже наче і скучно стає. Але, але... кожен обирає для себе, під свій темпо ритм... 

З плюсів звичайно найчистіше хвойне повітря, для дітей просто оаза, машини виїзжають рідко, автобус по розкладу приїздить наче 3 рази на день, тиша і спокій для нервової системи. Начеб-то діток возять до школи і в садочок на автобусі.

Вийшли ми в іншу сторону від будинків, де побачили зупинку

Перед від"їздом пробіглись по ліску і зібрали трохи грибів.

Вже коли їхали в напрямку Чигирина, на довгому відрізку дороги лежали бетонні плити. Мабуть тут повинна була бути загорожа, якась кілометрова зона від станції.

На цьому наша екскурсія до Орбіти закінчилась, але далі нас чекав ще один цікавий об"єкт. Який вже давненько приманював до себе.

Посеред поля вдалині стоїть млин. І проїзжаючи декілька разів повз нього дуже хотілось підійти поближче. І ось той час настав    

Здаля здається, що з ним все в порядку, але підійшовши ближче вже побачили, що лопасті просто прибиті для антураху. Але ж все одно, хтось це дбайливо зробив. Ми дуже були їм вдячні.

Наблизившись до млина ми почали його оглядати з усіх боків

 

І побачили з боку вхід у млин

Звичайно він нас дуже приманював, тим більше там навіть ступеньки є. І ми полізли всередину, бо це було вперше в житті. Хоч і не дуже сподівались побачити там щось цікаве, все таки млин древній і все могли розтаскати, але ж надія жевріла. І о чудо!  Нам пощастило і ми не пошкодували, що протупцювали через все поле і залізли у млин

Там було багато всіляких перетинок, перемичок, дощечок і саме найголовніше    круглий механізм 

Багато брусів і досок поїдені шашелем, але деякі ще досить міцні і навіть цілі

Коли ми вилізли з млина сонце швидко ховалось за дерева. Ми були раді, що накінець змогли оглянути цього старожила

Млин справив гарне враження і пом"якшив енергетику бетонної станції і поселення Орбіти. Хоч млин давно і не виконує своїх функцій, але ж його енергія добра знівелювала пусту енергію бетонних розвалин.

 Гарного всім настрою   

От і пішла я...