хочу сюда!
 

Анастасия

29 лет, козерог, познакомится с парнем в возрасте 28-35 лет

Заметки с меткой «студенти»

Студенти влаштують виставку “зброї”* під офісом Партії Регіонів

У зв’язку із наміром Партії Регіонів прийняти законопроект «Про вищу освіту», а також у відповідь на заяву президента про те, що сьогодні в Україні закуповується зброя для скоєння нападів на органи влади, студенти заявляють, що самовіддано використовуватимуть знаряддя ненасильницького спротиву для знищення рейтингу партії більшості та викриття її антинародної політики.

У Києві в середу, 16-го листопада, о 14:00 під офісом Партії Регіонів (вул. Липська, 10) відбудеться виставка студентських знарядь боротьби!

Спудеї продемонструють свою справжню “зброю”, виготовлену для законного спротиву антистудентським, антиосвітнім та антинародним діям провладної партії.

Всі охочі запрошуються відвідати захід. Вхід вільний. *подія відбудеться з дотриманням Законодавства України

Щоденник педагогічних спостережень. Епілог. Юмор. (7 частин)

Епілог.

Усі ми люди, і в кожному із нас живе частинка Ромки Юргана. Саме тому будьте терпимі до своїх учнів чи вчителів, друзів чи простих знайомих, рідних чи не зовсім…

Вони теж не застраховані від того, що ота частинка Юргана у певну мить може вирватися на зовні.

Але справжній вчитель лише той, хто може заховати свого Ромку Юргана на стільки глибоко, що жоден учень його не побачить…

 Маю сподівання, що Вам було цікаво та смішно! 

Щоденник педагогічних спостережень. Оповідь остання. Юмор

Оповідь остання

1

Ось і настали останні дні педагогічної практики.

Москалиха сиділа на уроці. Аж раптом відчула, що її притисло срати. Причому, сильно притисло.

Вибачившись перед дітьми вона побігла до параші.

І лишень вона скинула труси…

2

Ромко Юрган сидів у хімічному кабінеті на підвіконні, міцно притиснувши до себе Віку.

Саме з хімкабінету було добре видно парашу.

Ще тиждень тому він зробив невеличку бомбу з радіодитонатором, і кинув її в парашу. Але Москалиха ніяк не йшла туди.

Саме тому, їм довелося провести ще одну справу, а саме: долити до води фенолфталеїну.

І ось є результат…

Коли Москалиха зайшла до параші, Ромко, зачекавши хвилину, натис на кнопку "Пуск"…

3

На дворі йшов урок фізкультури. Аж раптом у параші пролунав вибух такої сили, що старі, перегнивші двері, від сильної декомпресії, вилетіли нахуй.

На стелі параші висіли здоровезні сталактити з гівна. І ще один такий сталактит висів на сраці в Москалихи, що стояла у параші буквою "Зю".

Люди, що були поруч, дивилися на це диво, і відкрито лахали.

- Чьто смотріш?! – Вигукнула Москалиха до якогось хлопа. – Бумагу давай!..

Щоденник педагогічних спостережень. Оповідь 5. Юмор.

Оповідь п’ята

1

Ромко Юрган прокинувся раненько від страшних сушняків. Узявши із столу пусту кварту він поволі побрів до відра із питною водою. Втамувавши спрагу водою, у якій чомусь плавали червоний та чорний перець, Ромко почав згадувати…

- Бля! - Прокричав він. – Тож треба купити подарок для Стограмовича.

Швидко одягнувшись він вибіг із хати, і помчав до базару. Вибравши невеликий подарунок, Ромко побіг до школи.

Під школою на нього чекала Віка.

- Ти що тут робиш? – Запитав Юрган у неї.

- На тебе чекаю…

- І якої то бляді ти уроки прогулюєш?

- Та ладно, всеодно в Москалихи.

- І шо?

- Та дістала вона мене. Я не хочу навіть зустрічати її.

- А шо ся стало?

Дівчина підійшла до ромки, і ніжно обнявши його, мовила:

- Вона постійно пиздить різну хуйню…

- Ну, це її натура…

- Та якби ж то просто пизділа. Але ж ота курва на минулому уроці вліпіла мені двійку лишень за те, що я зустрічаюся з тобою.

- Ну, сучара… - Злісно промовив Ромко. – Бачить Бог, не хотів я їй хуйні чинити. Але змушений…

2

Місько Стограмович сидів у своєму кабінеті, і вже з самісінького ранку встиг "окілограмитися", в честь свого дня народження.

Раптом двері відчинилися, і до кабінету увійшов Ромко Юрган.

- Здоров, Ромко. – Мовив Стограмович, дістаючи із шухляди столу ще єдного гранчака і півторачку бурачанки.

Ромко дістав придбаний дарунок.

- Здоров. Вітаю тебе з днем народження. Бажаю, щоб всьо було заєбісь, і хуй стояв до ста років.

- Дякую. – Мовив Стограмович, беручи дарунок. – Сідай.

Вони випили по сто.

- Ну, як справи? – Запитав Стограмович, занюхавши горівегу шматком пирога.

- Та добре…

- А чого не заєбісь?

- Та бо Москалиха як завжди вийобується.

- То шо, ти не годен їй якусь хуйню створити?

- Та годен, але реактивів потрібних не маю.

- А в хімкабінеті?

- А я їбу. Я ж туди не маю доступу.

- Уже маєш…

3

Ромко Юрган вийшов із кабінету директора. В його очах двоїлося. Усюди пригали зелені, червоні та руді чортики. Якийсь зелений чорт вирішив пожартувати над Ромкою. І коли той проходив повз нього, бетонна підлога піднялася, і боляче їбанула Юргана по лобі.

- Блядь! Ви заїбали! Йдіть на хуй! – Вигукнув Ромко.

Потім він пішов далі.

На сходах, що вели догори на нього чекав сюрприз. Сходи перетворилися на велетенський ескалатор, що сягав аж до небес.

- Охуєть, - мовив Ромко, - і коли вони встигли поставити цю хуйню?

Він став на першу сходинку ескалатора, і поїхав догори.

Їхав він довго. Йому аж надоїло…

Раптом пролунав дзвоник.

- Бляд! – Вигукнув Юрган. – Якого хуя так довго?! Я ж на урок запізнюся!

Він не став чекати, доки ескалатор донесе його до місця призначення, і побіг догори.

4

Ромко Юрган стояв посеред класу, струшуючи із лівої руки якогось наглого чортика.

Але й клас був не ліпший.

Ромко тримав у правій руці стару, засмальцьовану дерев’яну лінійку на 15 сантиметрів.

Врешті йому набридло струшувати оте нахальне породження п’яного мозку, і він, впиздивши його лінійкою, мовив:

- Та від’їбись ти…

Гашиш в свою чергу теж скинув якогось чорненького чортика із своєї парти.

- Блядь, - мовив Вася Гашиш, - вони вже заїбали.

- Похуй. – Мовив Ромко. – Потрібно виконувати навчальний процес.

Юрган дістав роздруківки контрольної роботи, і роздавши її учням, мовив:

- Так, як я побачу, що котрась блядь буде списувати, буду пиздити цією пальою… - І показав лінійку.

 Продовження буде...

Щоденник педагогічної практики. Оповідь 4. Юмор.

Оповідь четверта

1

Ромко Юрган сидів у кабінеті Міськи Стограмовича. Обох мучив страшний бодун після вчорашньої білки. А Микола ще не повернувся від Баби Галі.

- Блядь, він вже заїбав. – Мовив директор школи, тримаючись за хвору голову. – Його тільки по смерть посилати.

В цей момент двері в кабінет зачинилися. З’явився Микола.

- Про вовка промовка... – Мовив Ромко, дістаючи із шафи три гранчаки.

Швидко розливши "чар-зілля" по стаканах "педагоги" випили.

- Доречі, Ромка, - Мовив Стограмович, коли його трішки попустило. – Тут Москалиха пизділа, що ти повинен провести із своїм класом якусь блядську виховну бесіду.

- Да?..

- Гадом буду...

2

Після шостого уроку Ромко ввалився до свого класу, і зачинивши двері з середини на ключ, звернувся до учнів:

- Добрий день.

- А шо, додому не йдемо? – Запитав якийсь хлоп, якого ледь було видно з-під парти.

- Хто то спиздів?

- Бородоблядий... – Хтось тихенько пожартував.

- Ладно, хуй з ним. Доречі, а де Раданович?

- А ми думали вона з вами...

- Охуєно. Ладно. Зараз я з вами по бистрому проведу бесіду на тему: "шкідливість вживання наркотиків". – Мовив Ромко, а по тім, трішки подумавши, додов: - Але для початку... – Ромко дістав з кишені пакет, туго набитий ганджубасом.

- О-о-о-о! – Відповів Васька Гашиш, і кинувся до шафи діставати "бульбу".

3

- Значить, ги, так, бля, ги. – Почав бесіду Ромко. – Ну, бля. Ой, ну нахуй. Оце мене лупить... Растоман, викинь ти нахуй того чортика.

- Якого саме?

- А он того, ги-ги, бля, шо вон сидить на підвіконні, і різні, ги, смішні рожі корчить.

Хлопець повільно підвівся, і відчинивши вікно викинув туди якогось вазонка. Тоді, зачинивши вікно, звернувся до кактуса, що стояв поряд.

- І ти, кудлатий, підеш слідом, якщо будеш заважати.

- Добре. – Відповів йому кудлатий зелененький чортик, і сівши на підвіконня звісив свої зелененькі лахматі лапки.

- Дякую. – Мовив Ромко, і продовжив: - Отже, як ви знаєте, шо вся наркота різна. Але самою хуйовою з них є всякі там хімічні препарати, ширка, і різні самопальні сурогати.

- А чого?

- Та бо та хайня висасує мізки.

В класі на якийсь час повис сміх. А потім, хтось із накурених запитав:

- А як воно ото робить?

- А хуй його знає. Я не бачив. Але скажу вам – не страдайте хуйньою. Якщо хочете піздато відтягнутися, то ліпше бухло або масть. До-речі, масть самий охуєний наркотик.

- Во-во. - Підтвердив Гашиш. – Може ше по банці?

- Засипай...

4

Ромко Юрган прокинувся раненько від страшних сушняків. Узявши із столу пусту кварту він поволі побрів до відра із питною водою. Але поглянувши у відро, де плавали три використані гандони, він пішов до крану.

Втамувавши спрагу він повернувся до своєї кімнати, де на його ліжку на нього чекала дівчина…

5

Ромко Юрган прийшов на перший урок. Адже в той день (п’ятниця) мав хімію у своєму класі.

Щоб хоч трохи порятуватися від страшного бодуна він, перед уроком, зайшов до Стограмовича, де йобнули по сто.

Коли Ромко зайшов до класу, Гашиш зачинив двері з середини.

Перш ніж Юрган встиг що-небудь зрозуміти перед ним уже нарісувалася плящина доброго Хмельницького пива.

- О, - мовив Ромко, - це саме те, що треба. Ще й якраз під тему уроку.

Юрган зробив великий ковток пива, і промовив:

- Отже, темою нашого уроку будуть спирти…

- А ви розкажете нам, як самогон варять? – Подала голос Гінюк.

- Якщо залишиться час. Отож, спиртами називають речовини, загальна формула яких R – ОН, де Ер, це будь який алкільний радикал. Ось, наприклад C2H5 – Найкращий радикал, що утворюється з молекули, - Ромко взяв крейду, і написав на дошці хімічну формулу: "С2H6". – Доречі, як називається ця шняга?

- А хуй його знає, - відповів Бородоватий.

- А курити його можна? – Додав Гашиш.

- Хуй то правда. – Відповів Ромко. – То ж газ, то шо, ніхто не знає?

- Етан. – Відповіла Раданович.

- Вірно, а це? – Ромко намалював на дощі ще три речовини: СН4, С3Н8, С4Н10.

- Метан, пропан і бутан.

- Вах! Маладец! – Вигукнув Ромко. – Будеш мати гроші, купиш собі цукерки… Отже, ми маємо чотири вихідні назви. Як з назви алкану утворити назву радикалу?

Тут прокинулося якесь дрімаюче тіло.

- Ради гівна можуть робити тільки долбойоби.

- А ти хто? – Запитав його Ромко.

- Дечик Максим.

- Так ось, максим, якшо ти депчик, то нєхуй чо всім це показувати. Отож, щоб утворити назву радикалу, ми змінюємо закінчення –ан, на –ил або –іл, і маємо:

СН4 - Метан СН3 - Метил

С2H6 – Етан С2H5 - Етил

С3Н8 – Пропан С3Н7 - Пропіл

С4Н10 – Бутан С4Н9 – Бутил…

- І як то все запам’ятати? – Запитав Гашиш.

- Дуже просто, достатньо запам’ятати такий кацапський віршик: "Мєтіл Етілу пропіл Бутіл"… - Ромко допив пиво до кінця, і продовжив: - Що ж, пиздуєм далі. Отже, щоб назвати спирти, ми повині зробити таку хуйню: якщо ми творимо назву із радикалу, то до його назви додаємо частку –овий і слово "спирт", а якшо із алкану – то –ол, і відповідно маємо:

СН3 – ОН – Метанол, або метиловий спирт

С2H5 – ОН – Етанол … і так далі.

- А шо, всі спирти можна глушити? – Запитав Бородоватий.

- Можна всі, але більшість тільки раз в житті. Саме тому найбільшу цінність для нас, як для алкоголіків, становить саме етанол, як спирт, що входить до складу всього бухла…

В цей момент пролунав дзвоник.

- Йобаний в рот. – Вигукнув хтось. – Така піздата тема…

- То хуйня. На наступний раз я розповім вам способи добування спиртів і бухла.

 Продовження буде…

Щоденник педагогічних спостережень. Оповідь 3. Юмор.

 

Оповідь третя.

1

Ромко Юрган прокинувся раненько від страшних сушняків. Узявши із столу пусту кварту він поволі побрів до відра із питною водою. Набравши кварту чомусь жовтуватої води, він зробив ковток. Вода мала дивний сольоний смак, і цей запах аміаку...

Але Ромко не зважаючи ні на що, допив усе, що було в кухлику. Після цього він повернувся до кімнати.

На люстрі висіло п’ять використаних гандонів. На підлозя були розкидані його речі... і якась жіноча білизна.

- Невже я поп’яні став підаром?.. – Пробурмотав Юрган.

Під столом валялося безліч пустих пляшок з-під пива та самогону. На столі, де було багато слідів від сперми, стояв водний бульбулятор.

На його ліжку під одіялом щось було. Чи може хтось?

Ромко зробив крок до свого ліжка, і перечепившись за чиєсь тіло, що дрихло на підлозі у дивній позі, упав на підлогу.

Тіло щось муркнуло, і повернулося так, що голова опинилася під столом, а ноги під іншим ліжком.

Від сильного гуркоту, що вчинив Ромко падаючи, прокинулося те, що спало на його ліжку, і з-під одіяла показалася голова.

Та голова належала вродливій чорнявій дівчині, що була абсолютно голою.

Ромко? – Пролунав ніжний дівочий голос.

Але Юрган не міг нічого сказати, так як падаючи, він сильно їбанувся хуєм в пусту фляжку, і тепер лежав, абсолютно голий, на голодній підлозі, і тримаючись за своє хазяйство лишень стогнав.

Коли біль вщух, Ромко піднявся, і подивившись у карі очі дівчини, запитав:

- Ти хто?

- Ти що, нічого не пам’ятаєш?

- Ніхуя...

- Що ж, сідай, розповім.

Коли Ромко сів, дівчина притулилася до нього. Але ще перед тим Ромко помітив сліди крові на простині.

2

- Мене звати Вікторія. – Почала дівчина свою розповідь. – Прізвище Раданович, а не Ананович, як ти мене вчора назвав.

У Ромки одразу ж закралося дивне відчуття, що він став педофілом, і вчинив щось зовсім не педагогічне.

- Навчаюся я в 11-Б класі. – Продовжувала дівчина. – Учора, після того як ти, і оте тєло, - дівчина показала пальцем на Васю Гашиша, що дрихнув на землі, - файно собі хапнули на уроці, ти нам щось розповідав про високі матерії хімії. А після уроку пішов до директора, і попросив, що б тебе тимчасово зробили нашим класним керівником. Ти ще йому казав: "Місько, бля, цій нечистій силі потрібно відрізати голову. Дай мені цей клас, і я зроблю з них людей..." Хоч я й не зрозуміла, що ти мав на увазі.

- А що ж Москалиха? – Перебив Юрган дівчину. Йому зробилося дивно, але поряд із нею він хотів змінитися. Він не хотів бути тим Ромком Юрганомю він хотів стати схожим на того лося Мішу, із своєї групи, якого вафлив постійно, либонь бачив.

- А що Москалиха. Спочатку скакала, але ти і Михайло Степанович її так послали, що у неї аж піна на роті виступила. Ми вже подумали, чи вона бува не сказилася.

- То білка... – Приречено відповів Ромко.

- А знаєш, що після цього ти так влився в наш клас. Я ще не бачила такого вчителя, щоб його так любили учні.

- Невже?

- Правду кажу.

- А що потім було?

- Після уроків ти запросив увесь клас до себе, що б, як ти казав: "обмити знайомство".

- Стривай, а як ти опинилася в моєму ліжку?

- Вибач, Ромко, я не пам’ятаю.

3

Вася Гашиш прокинувся під столом у чужій хаті. Але спочатку йому було похуй де він.

А прокинувся він від того, що якась курва пизданула його ногою, правда не сильно, а потім ще й впало. Він повернувся і спробував заснути, але якісь дві бляді постійно пизділи над вухом.

Прислухавшись він зрозумів, що його однокласниця розповідає його вчителю вчорашній день. А коли Віка Раданович призналася, що теж мало що пам’ятає, Васька остаточно прокинувся.

Витягши ноги з-під ліжка він спробував встати, але так сильно пизданувся об стільницю столу, що знову упав на підлогу.

- Растоман, ти як? – Почув він голос Радановички.

- Не так піздато, як би хотілося, але й не так хуйово, як би могло бути. – Відповів хлоп вилізаючи з-під столу. – Ви дійсно хочете знати, що тут за блядство творилося?

- Так. – Разом відповіли Ромко та Віка.

- Ми пили за знайомство, а потім, ти, Ромко, припиздюрив звідкись кольцо. Але то хуйня. Ти освідчився Радановичці в коханні. І навіть більше того, ти запропонував їй вийти за тебе заміж...

- А що я? – Запитала дівчина.

- А ти погодилась...

- ?

- Ну а після того ще й за заручини пили...

4

Ромко Юрган та Вікторія Раданович стояли на бвлконі в квартирі Юргана. На дворі узівся не хуйовий мороз. І хоч обоє були вдягнені, але Ромко обійняв, навіть притис, до себе віку, боячись, щоб вона не замерзла.

Обоє стояли мовчки. Говорити, хоч і було про шо, ніхто не хотів. Ромко тримав "у зубах" "бацилу" марки "Прима срібна".

- Ромцю. – Промовила, нарешті, дівчина.

- Га?

- Як ти гадаєш, сьогоднішня ніч була помилкою, чи...

- Швидше за все – закономірністю. – Відповів їй Ромко.

- Ти хочеш сказати, що був п’яний, і я теж. Тому сей стало?

- Ні, я хочу сказати, що ти дійсно дуже гарна дівчина. Я хоч і був у стані автопілоту, але ж обрав саме тебе. І не шкодую.

- ?

- Ти дійсно гарна дівчина. І я не шкодую, що зробив тобі пропозицію. Коли ти біля мене, я ладен на все. Навіть відмовитися від бухла та масті. Моя вчорашня пропозиція залишається в силі.

Ромко встав перед дівкою на одне коліно, і мовив:

- Вікторіє Раданович, чи згідна ти стати дружиною вірного раба твого Ромки Юргана?

- Так...

продовження буде...

Щоденник педагогічник спостережень. Оповідь 2. Юмор.

Оповідь Друга

 

1

 

На наступний день у хлопців уже мали бути уроки. Місько Стограмович домовився з ними, що хлопці будуть викладати кожен у чотирьох класах, і лише хімію, а біологію їм і так зарахують. Геть навіть конспекти понаписують.

Увесь вечір Ромко, Микола і Місько Стограмович проводили "настановчу конференцію" і готувалися до першого, у житті хлопців, уроку.

"Конференцію" проводили на хаті у Ромки, і за час її проведення встигли вдудлити чотири літри бурачанки...

2

Ромко Юрган прокинувся раненько від страшних сушняків. Узявши із столу пусту кварту, він поволі побрів до відра із питною водою.

Але втамувати спрагу йому не вдалося. Коли хлоп підійшов до відра, і намірився встромити туди кухля, як йому в очі втрапили ригалєти, що густою масою плавали у відрі.

- Оце, бля... – тільки й зміг вимовити Ромко, тамуючи подих, щоб не зригатися й собі.

Швидко вдягнувшись, він, ні світ ні зоря, пішов до баби Галі.

Вдувши плящину горівки, відчув, що його ніби попустило. Але руки все ще тремтіли, чи то від страху перед першим уроком, чи від вчорашнього перепою?

Зрештою, доки Ромко дійшов до школи, то ще всмоктав півтора літри пива.

Коли, зрештою, Юрган ввалився в приміщення школи до початку уроку залишалося ще пів години. Він хотів піти в хімкабінет, але по дорозі здибав Міська Стограмовича, і той запросив Ромку до свого кабінету, щоб провести останню "настановчу бесіду".

 

3

 

Коли Ромко виходив із кабінету директора, то в його очах вже двоїлося. Слідом за ним йшов Стограмович у тому ж стані.

Піднявшись сходами на третій поверх Ромко втрапив до "свого" класу.

Точніше, він не одразу зміг знайти дорогу, так як витратив дохуя часу на те, щоб знайти, котра ж то блядьська ручка справжня.

Ось, нарешті, двері було відкрито. Але в середині на нього чекав сюрприз.

Двадцять чортів дивилися на нього своїм пекельним поглядом. Хтось щось говорив, але Ромко не зміг розібрати.

Нарешті страх таки взяв своє, і Юрган в паніці вибіг з класу.

Та у дверях він налетів на директора школи.

- Що трапилося? – Запитав Стограмович.

- Там, там... – Ромко інтенсивно хрестився. – Вони прийшли по мене!!!

- Хто?

- Чорти...

- Та ти погнав, - спробував заспокоїти його Місько Стограмович. – Я чортів не приймав до школи.

- Так ідіть і погляньте.

Директор школи нічого не відповівши пішов до класу, і...

О жах!!!

На нього дивилось двадцять чортів. Половина із них були коричневі, а решта зелені та червоні. Один якийсь синій, дуже нахальний чорт, підвів на Стограмовича свої дивні зелені очі, і мовив:

- Ще один. Такий самий...

Усі чорти розсміялися своїм пекельним сміхом, а Місько Стограмович у паніці побіг геть.

 

4

 

Ромко Юрган і Місько Стограмович сиділи у будці Тольчика. Щоб їх не побачила нечиста сила, вони затулили (як їм здавалося) здоровенне, двохметрове вікно подушкою. І сховавшись за пустою пляшкою, тремтячими від жаху руками, розливали по гранчаках бальзам "Три гички".

Випивши чергову пляшку, і занюхавши її якимось ослизлим вогірком, Місько Стограмович почав виливати своє горе шкільному вахтерові.

- Нє, Тольчик, ти поглянь, що твориться у світі. Я вже двадцять років як директор, а такого ще не бачив.

- А шо ся стало?

- Та, блядь, приходимо сьогодні на урок, а в класі одні чорти. І жодної дитини...

- Степанич, я тобі скажу, що коїться. Я в цій будці сижу постійно. А знаєш чому?

- Ні, - сказав Місько Стограмович, хильнувши чергову чарку.

- Тому що я все бачу. Оті чорти тут ганяють постійно. А ви б бачили, що вони тут творять у ночі... Жах.

- Але ж я не приймав до школи нікого із рогами.

- То все моя колишня.

- Во-во, - подав голос Ромко. –Я ще в школі помічав за нею щось таке.

Тольчик нагнувся поближче до своїх опонентів, і поманивши їх рукою, прошепотів:

- Вона в них головна. – Потім він різко озирнувся по сторонах, та приклавши вказівного пальця до губ, додав: - Тільки тс-с-с-с...

"Педагоги" випили ще по чарці, аж тут двері до каптьорки відчинилися, і в дверному пройомі з’явилася літня жінка із лютими очима. Це була Москалиха

- Что ви тут дєлаєтє?! – Суворо вигукнула вона. – Чьто ви сєбє пазваляєтє? Мала таго, чьто ви прип’йорлись на мой урок, так єщьо и п’яниє! Вот єта прислалі нам практиканта. Запомнитє, я буду званить в ваш университет!!!

Після цього вона пішла, голосно пизданувши дверима.

- Ні хуя собі. – Промовив Тольчик.

- Вона шо, охуєла? – Додав Місько Стограмович.

Тут до Ромки у голову нарешті прокралася розумна думка.

- А який то урок зараз буде? – Запитав він, дивлячись як кілька чортиків пробігали повз будку вахтера.

- Третій.

- Бля, то-то в мене зараз урок у тих чортів!!!

- Що будемо робити? – Запитав його стограмович.

Ромко гордо підвівся і мовив:

- Що ж, раз уже в цій школі вчаться чорти – будемо їх вчити!

- Молодець! Поважаю! Справжній педагог! – Підхопив його ініціативу Стограмович.

Юрган уже хотів вийти, але у самих дверях його зупинив тольчик.

- Стій. Я ту нечисту силу знаю. – Він узяв із столу стару, засмальцьовану дерев’яну лінійку не 15 сантиметрів, і дав її Ромкові. – Без зброї до них не можна. ось, візьми...

5

Ромко Юрган ледь заповз до класу після дзвінка. Підваливши до вчительського столу він важко оперся на нього руками, і поглянувши у очі чортів, мовив:

- Доброго дня... дідьки.

У класі пройшов ніяковий смішок, але Ромко не зважав на нього. Від білки та хвилювань він вже ніхуя не розумів.

- Мене звати Юрган Наркоман Петрович... Тобто Роман Конопльович... Тьху, блядь, Роман Петрович.

У класі пройшла хвиля нестримного сміху. І це розізлило Ромку.

- Якого хуя ви либитесь?! – Вигукнув він. – Я вам шо, бля, Петросцян?!

Коли клас затих, Ромко відкрив класний журнал, і ледь знайшовши сторінку "Хімія", продовжив:

- А зараз я з вами буду знайомитися...

- Так все одно ж завтра ніхуя повнити не будете. – Жартома мовив якийсь синій чорт.

- Я комусь, блядь, дозволяв пиздіти?! – Запитав Ромко, і продовжив: - Ананович!

- Я, відповів якийсь рудий чорт.

- Ну, блядь, і фамілія. У вас тут шо у всіх такі?

Не дочекавшись відповіді Юрган продовжив:

- Бородоблядий!

- Бородоватий... – Відповів йому зелений чортик, якого ледь було видно з-під парти.

- Яка в хуй разніца... Волинець... Нє, бля, Вовкоранець!!! Тьху, бля, як тебе?

- Вовковинець...

- Гівнюк... Манька...

- Гінюк, а не гівнюк.

- Гашиш!..

- Я

- Гарна фамілія... Масть куриш?

- Ага.

- А маєш?

- Абежаєш, Генацваллє. – Хлопець дістав із носка п’ятку.

- О! – Зрадів Ромко, і підійшовши до дверей класу, де у замку стирчав ключ, зачинив клас  середини.

- Гашиш дістав із шафи водний бульбулятор, і Ромко з ним почали хапати...

продовження буде...

Щоденник педагогічної практики. Оповідь 1.

Щоденник педагогічної практики

Врхола Андрій

(Arh. Diavol) Дітям до 18 років читати заборонено Будь яка схожість героїв даної книги з вашими вчителями, учнями чи просто знайомими чистий збіг. Усі події і герої даної книги були вигадані мною. 

Оповідь перша

1  Ромко Юрган прокинувся раненько від страшних сушняків. Узявши із столу пусту кварту він поволі побрів до відра із питною водою.

Втамувавши спрагу Ромко помацав свою хвору голову.

- Блядь, оце мене несе... – Пробурмотiв він, - і нахуя було вчора так напиватися?..

Учора вони разом з групою здавали останній екзамен, і після нього Ромко так набухався, що не пам’ятав, як втрапив додому. Раптом заграла стара, дотошно-противна мелодія мобільного телефону марки SIEMENS A52.

 - Котра то блядь так рано дзвонить? – Пробурмотав юнак, пробираючись крізь завали одягу та речей до столу. – Ало, бля.

- Ромко, бля, де тебе чорти носять? – Пролунав голос із труби.

- Ти хто? – Ледь зміг виговорити Ромко.

- Хуй в пальто! Ти, бля, вже заїбав. Забув, що маємо їхати сьогодні додому домовлятися

за практику?             - Йобаний по голові! – Тільки й зміг сказати Ромко, кидаючи мобільний телефон, і

починаючи поспіхом одягатися.

2

СМТ Смердиківці знаходилося аж в іншій області. Всю дорогу два старих друга Ромко і

Микола грали в дурня, а коли їм набридло, почали грати вар’ята.

Для початку, від нєхуй чьо дєлать, хлопці вирішили пожартувати із контролерів, але

це ледь не закінчилося для них погано...

Вийшовши на станції Гречани, двоє юнаків одразу ж пішли до місцевої пивнухи, і закім чекали

на потрібний їм поїзд встигли всмоктати літрину горівки, виробництва місцевого самогонного заводу.

            Взагалі-то, вони брали її для директора школи як хабар, але скуштувавши її вирішили, що для їхнього любого Міськи Стограмовича вистачить і смаги виробництва баби Галі. Все ж дешевше буде.

3 Директор школи Михайло Степанович, як завжди сидів у своєму кабінеті. Із самого ранку він уже сходив до баби Галі, і зараз сидів перед дзеркалом допиваючи пузиря. За ті одинадцять років, що Ромко з Миколою провчилися у цій школі, вони жодного разу не бачили директора у тверезому стані.Саме тому й прозвали його Міськом Стограмовичем.

            Але із ним завжди можна було домовитися за допомогою пляшки.

            Ще в дев’ятому класі, двоє юних дарувань в галузі хімії (Ромко і Микола), спиздили в

кабінеті хімії здоровенний шматок калію, і вирішили перевірити, як він реагує з водою.

            Так як у той час була посуха, а єдину калабаню, що можна було зустріти, це колабання у шкільному, чоловічому туалеті, котра не висихала там "ще з часів першої світової".

            Але їм здалося, що цієї калабані буде замало, тому вирішили скористатися більш надійним "посудом" – унітазом.

            Звісно ж, результат не заставив себе чекати.

            Як тільки шматок калію змочився водою, пішла активна реакція по виділенню водню, і надто великий викид теплової енергії призвів до вибуху.

            Звісно ж, два вар’яти-експерементатори не встигли не те що с’їбатися, а й навіть сховатися.

            Ромкові пощастило трохи ліпше, він відбувся лише незначним переляком, і повними штанами нових вражень.

            А ось Микола файно отримав шматком унітазу по їбальнику, і на місяць відправився відпочивати в місцеву травматологію.

            Спочатку у хлопців були проблеми, але потім вони принесли Стограмовичу півторачку славнозвісного самогону від баби Галі, і директор спустив цю справу. А точніше, закрив туалети в приміщені школи, і заново відкрив стару парашу на території шкільного двору, яку ще німці побудували, коли захопили Смердиківці.

            Другий свій мегадослід хлопці провели вже в десятому класі.             На дворі стояла чудова, тепла, весняна погода. Двоє друзів узяли із дому пів кілограма цукру, півторачку свіжого молока...             На уроці хімії спиздили у вчителя (сина всім відомої баби Галі) павкілограмову пачку дріжджів.             До початку останнього уроку висмоктали пів півторачки молока. Доречі, це був єдиний день у їхньому житті, коли вони пили молоко із таким задоволенням.             Умовно назвавши свій дослід "Операція "И"", хлопці приступили до справи...             Засипавши цукор у молоко, і заталувавши у поліетиленову фляжку пів кіло дрожів, Юрган заникав диверсійну суміш у потаємне місце.             До кінця шостого уроку у небезпечній пляшці активізувалася біохімічна реакція, і частина суміші вилилася на нещодавно помите підвіконня.             Тепер залишилися дрібниці, непоміченими дістатися параші.             Операція "И" пройшла успішно. На наступний день до школи не можливо було підступити ближче ніжна пів кілометри. Дві машини-гівновози не встигали відкачувати пахучі маси, що білі з очків параші, немов лава з гирла вулкану.             Хлопцям знову довелося нести пляшку для Міськи Стограмовича. 4.             За тих чотири роки, що хлопи прожили в університеті школа не змінилася зовсім.             Під школою, як завжди, стояла купка одинадцятикласників, курячи дорогі цигарки L&M, розповідаючи пошлі історії та анекдоти. Хтось відкрито тіскав місцеву шкільну шлюху.             Ромко і Микола мовчки пройшли повз п’яну компанію, і зайшли у приміщення школи.             - Треба буде у тих пациків пробити плану. – Промовив Юрган, коли важкі залізні двері голосно пизданули по одвірках.             Від цього різкого звуку прокинувся дрімаючий охоронець, і сфокусувавши на мить зір на двох не прошених гостів, спробував піднятися із стільця. Але сила земного тяжіння, підсилена дією сорокаградусної водички зробила свою чорну справу, і згодом із будки вахтера донісся храп п’яного сторожі.             - О, Тольчик, як завжди, з самого ранку святкує розлучення із Москалихою. – Задумливо промовив Микола. - Цікаво, а вона ще працює в школі, чи може вже на щасття віддала Богові свою кляту душу? - Да, це було б добре...

5

            Хлопці тихо постукали у двері із написом: "директор". Хтось із місцевих вар’ятів-жартівників 

дописав чорним маркером: "спиртодигустаційного

цеху".

            - Кого там бляді принесли! – Почувся голос вічно молодого, і вічно п’яного Стограмовича.

            Ромко легенько відчинив двері, і просунувши у шпарку лахмату голову, промовив:

 - Можна?             Місько Стограмович відірвав свій погляд від вже спорожнілої флєшки бальзаму "три гички", і глянув на відвідувача.             - О! Ромко! Заходь!

            Хлопці пройшли до кабінету, і поставивши перед ясні очі директора півторачку любого його серцю напою, мовили:

            - Ми до вас у справі.

            - Що ж, сідайте. – Відповів Місько, і перш ніж хлопці зотямилися перед ними вже стояло два гранчаки. Коли вони наповнилися чудовим напоєм із запахом перебродившого цукрового буряка, і хлопці випили по сто, Місько Стограмович, занюхавши оте зілля шматком прицвілого хлібу, запитав: - Що ж привело вас до рідної школи?

            - Та... розумієте... – Почав ніяково Микола, але його блеяння перервав Ромко, так як за цілий день встиг набратися, а ця чарчина взагалі знесла хлопцеві дах. Тепер йому було всьо похуй.

            - Тут така хуйня. Треба десь-ся пройти оту йобану пед... педарис..., педагогічну практику. Коло унівєра ми їбали се робити, бо ж оті кляті методисти й дихнути вільно не дадуть. То й ми подумали про рідну школу...

            Микола, що був тверезіший за Юргана відсотків на 90, вже тихо сидів утупившись мордою у стіл, і думав:

            "Піздєц. Оце, блядь, пощастило з вар’ятом поїхати. Прийдеться повертатися, і йти куди пошлють..."

            Але його думки перервала несподівана річ Стограмовича.

            - То, то ж заєбісь! А то в нас вже давно не вистачає хіміків. І жодна блядь не хоче йти сюди...

            - А як же Стьопа? Син баби Галі?

            - А, його ще рік тому в Скаржинці забрали. Допився бідолаха. У двадцятиградусний мороз вибіг на двір в одних трусах і фашистській касці. Почав бігати по вулиці, тут його й санітари хапнули. Сказали що білка.

            - Буває.

            - Ага...

            На хвилину у кабінеті повисла тиша, яку розірвав лише звук наповнюваних стаканів.

            - То ж вип’ємо, - мовив Місько Стограмович, - за двох молодих педагогів.

продовження буде... 

Студенти! Не ведіться на цю замануху Табачника! Цитую Бекешкіну

Постійне посилання: http://www.pravda.com.ua/columns/2011/10/23/6697219/

Неділя, 23 жовтня 2011, 10:07

Недитячі ігри в "студентський" референдум

Уявіть, шановні, що ви берете участь у референдумі, де вам пропонують питання – чи підтримуєте ви, аби вам у півтори рази підвищили зарплату? Або – щоб ціни на продукти харчування не підвищувалися протягом ну, хоча б, кількох років? Або – якщо у вас середня спеціальна освіта, то прирівняти її до вищої? Що за дурня, здивуєтесь ви, ну хто ж буде проводити такий референдум? Не скажіть. Чи знаєте ви, що 24 жовтня відбудеться загальнонаціональний студентський референдум? Подія намічається не така собі, а грандіозна – 100 000 студентів у 100 вузах! От які питання пропонують на «референдумі». Читайте й насолоджуйтесь. Очевидно, що увесь "секрет" цього дивного "референдуму" криється у останньому, підсумковому запитанні референдуму: "Чи підтримуєте Ви якнашвидше ухвалення Законопроекту?" Ну скажіть, хто ж не підтримає законопроект, який обіцяє студентам такі солодкі речі? Звісно – так! Так! Так! Про цей простенький маніпулятивний прийом можна прочитати у будь-якому посібнику з ведення переговорів і називається він «ефект наведеної згоди», коли співбесіднику пропонуються низку запитань, які передбачають лише позитивну відповідь, а потім він на автоматі погоджується і з тим, що, власне, й було предметом зацікавлення. Хоч у організаторах "референдуму" й значаться три студентські громадські організації , але мимоволі спливають крилаті слова з Ільфа і Петрова – "тут чувствуется лапа Корейко". От і листа міністр освіти спрямував керівникам вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації: "З метою вивчення думки студентів та отримання достовірної інформації про їх ставлення до освітніх реформ, просимо сприяти проведенню всеукраїнського студентського опитування. Міністр Дмитро Табачник". Та й організатори референдуму наголошують, що "предмет опитування - нова редакція Закону України "Про вищу освіту", яка розроблена експертною робочою групою Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України". Відчуваєте "спритність рук"! Питають про стипендії, а висновки зроблять про "ставлення до освітніх реформ". І скоро ми дізнаємося, що 99% студентів країни (1% скинуть для пристойності) підтримують законопроект міністерства про вищу освіту! А ще – Всеукраїнський з’їзд освітян, що відбудеться 28 жовтня теж підтримає, не сумнівайтеся, обов’язково підтримає! І як після цього Верховній Раді не ухвалити такий Закон, який одностайно підтримує студентство, який підтримують освітяни?! Про вади запропонованого Міністерством "Закону про вищу освіту» вже багато писали. Недарма він надовго "завис" у Верховній Раді, до нього вносилося чимало правок, в тому числі й під тиском виступів студентів. Але усе це не виправило головної вади – від нього тхне нафталіном. Запропонований «Закон про вищу освіту» консервує існуючу ситуацію в освіті і не містить ніяких серйозних реформ, так само як, до речі, й недавно оприлюднена Міністерством освіти «Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012 - 2021 роки". Найбільш гострі проблеми вищої освіти – невідповідність викладання потребам ринку праці, хабарництво у вишах, купівля оцінок, списування дипломів та курсових і, як наслідок - низька якість освіти – ні в проекті «Закону про вищу освіту», ні у «Стратегії» – навіть не ставляться. А ми вже дійшли до того, що "Міністерство вищої освіти Саудівської Аравії прийняло рішення не визнавати дипломи українських університетів через низьку якість освіти в Україні". Важко обговорювати те, чого в Законі нема, а з того, що там є – далеко не все виноситься на «референдум». От спитати б студентів – "Чи згодні Ви, щоб знов повернути корупцію при вступі до вищих навчальних закладів"? Як ви думаєте. Якими були б відповіді? Ця міна тихенько закладена у "Закон про вищу освіту", у вигляді "балу вищого навчального закладу". Розділ VII, «Доступ до вищої освіти», пункт 4: «Прийом на основі повної загальної середньої освіти при вступі на навчання за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста, бакалавра (магістра медичного і ветеринарного спрямувань) здійснюється за результатами зовнішнього незалежного оцінювання знань та умінь вступників та їхніх здібностей у випадках, передбачених умовами прийому до вищих навчальних закладів України, з урахуванням середнього бала державного документа про повну загальну середню освіту та бала вищого навчального закладу». І що цікаво – якщо зовнішнє незалежне оцінювання описано у кількох параграфах – що це таке і як робиться, якщо бал шкільного атестату теж прописаний, то про «бал ВНЗ» - ні гу-гу. Що це? Екзамени, співбесіда, «мотиваційне есе»? Та все, що завгодно – аби знизити питому вагу незалежного тестування, розчинивши цей об’єктивний показник у різних інших чинниках, які дозволять приймати тих, «кого треба» і закрити дорогу талановитій підготовленій молоді, яка не має зв’язків або грошей. І у разі ухвалення цього «Закону» вже наступного року суспільство стикнеться з зовсім іншою ситуацією при вступі дітей до вишів, як кажуть, «віроломно, без оголошення війни». І знов повернуться «ректорські списки», хабарі, протекція – усе те, чого значною мірою вдалося позбутися. І тут громадська думка міністерство не цікавить. Не треба референдумів – громадська думка вже стабільно сформувалася на користь зовнішнього тестування. Загальнонаціональні опитування, поведені Фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва у березні та жовтні цього року, засвідчили стабільність громадської думки на користь зовнішнього незалежного тестування: більшість опитаних вважає, що ЗНО ставить усіх у рівні умови, дає змогу обдарованим дітям вступити до будь-якого ВНЗ, стимулює учнів вчитися, стало кроком до справедливості у державі, дає змогу ВНЗ обирати кращих студентів. А от щодо пропозиції, щоб при вступі до ВНЗ до результатів ЗНО та балу атестату додавався вступний іспит ВНЗ, громадська думка налаштована явно негативно. І що важливо – у ставленні до зовнішнього тестування співпадає позиція прихильників різних політичних сил і регіонів, як кажуть «Схід і Захід разом». Ну ладно, з громадською думкою у нас рахуються лише тоді, коли це вигідно, і ігнорують, коли не вигідно. Але ж міністерство освіти проігнорувало позицію людини, яка зараз стоїть на вершині владної піраміди! У Посланні Президента до Верховної Ради чітко сказано: «Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України потрібно надалі вдосконалювати політику щодо проведення зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) випускників загальноосвітніх навчальних закладів. Необхідно законодавчо визначити результати стандартизованого тестування єдиним критерієм прийому до навчання у ВНЗ. Потрібно започаткувати роботу із розроблення та реалізації концепції запровадження стандартизованого тестування на всіх освітніх рівнях». То хто і куди «послав» Послання Президента? Але цілком очевидно, що такі ідеї не знайшли б підтримки на референдумі ані у студентів, ані у викладачів, не кажучи вже про ректорів. І тим більше не прийнятні вони для Міністерства освіти, бо тут буде по гамбургському рахунку - «хто є хто»: які виші справді готують спеціалістів, а у яких після п’яти років навчання дипломовані «соціологи» не можуть зрозуміти простих двомірних таблиць і не вміють написати гайд для фокус-групи. З маніакальною наполегливістю міністерство хоч миттям, хоч катанням, як завгодно, намагається ліквідувати, може, єдину в Україні успішну реформу, яка дала шанс дітям з простих сімей стати студентами найбільш престижних вузів. Зараз цей шанс у них забирають. Для цього й влаштовують цей, на перший погляд, потішний маніпулятивний «референдум». А буде не смішно. Зрештою, подібні «референдуми» з нами влаштовують на кожних виборах, заманюючи солодкими цукерками-обіцянками, а потім оговталися – а вже пізно.

То, може, хоч зараз ще не пізно їх зупинити?

Далі подаю коментарі від реальних, а не покемонських студентських та просто громадських організацій

Ширше:

http://www.svidomo.org/defend_article/5520

Реакція бандоохоронців не забарилася...

"Співробітники міліції взяли в кільце й перекрили рух 100 учасників акції протесту проти політики Міністерства освіти і науки, молоді та спорту на Михайлівській площі в Києві.

Студенти організованою групою виходили з Михайлівської площі у бік вулиці Трьохсвятительської, однак міліція перепинила їм дорогу, вишикувавшись у шеренгу.

Студенти не стали вступати в конфлікт із міліцією й почали проводити акцію протесту біля шеренги.

Частина з них сіла на бруківку, інші тримали плакати й прапори.

При цьому вони викрикували гасла "Ви нам корупцію - ми вам революцію" та інші.

Пізніше учасники акції кинулися врозсип у бік Михайлівської площі, де їх зустріли близько 10 співробітників міліції, які намагалися перешкоджати руху акції протесту в іншому напрямку.

Після цього виникла бійка.

У результаті розрізнені групи міліціонерів загальною кількістю близько 100 осіб об'єдналися і близько 11:00 взяли учасників акції в кільце біля Михайлівського собору.

Протестувальники продовжують викрикувати гасла, деяких з них потроху випускають з оточення.

Як повідомляло агентство, раніше студенти вирішили змінити маршрут проведення акції у зв'язку з рішенням Окружного адміністративного суду Києва про заборону проведення масових акцій у центральній частині столиці 22-23 вересня".