хочу сюди!
 

Маша

50 років, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 37-65 років

Замітки з міткою «москва»

Вказівка НКВС УРСР керівництву УНКВС по Тернопільській...

Вказівка НКВС УРСР керівництву УНКВС по Тернопіль-
ській області про організацію робота по ліквідації підпілля
ОУН на території Тернопільської області


29 травня 1940 року
З ОТДЕЛ УГБ НКВД УССР   СОВЕРШЕННО СЕКРЕТНО
На №1576482.

НАЧАЛЬНИКУ ОБЛАСТНОГО УПРАВЛЕНИЯ НКВД
КАПИТАНУ ГОСУДАРСТВЕННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ



тов.ВАДИСУ
г. Тарнополь.

Имеющиеся в нашем распоряжении материалы свидетель-
ствуют о том, что закордонное ОУНовское руководство про-
водит на нашей территории большую работу по восстанов-
лению организаций ОУН, по превращению таковых в терро-
ристические группы, широко использует кадры ОУН, вре-
менно отошедшие от работы ОУН за последние годы.
Контрреволюционное] выступление укр. националистов
в Збаражском уезде, неудавшееся выступление в Вишневец-
ком районе были подготовлены на одно и то же число, име-
ют между собой общность целей и задач, что дает право
предполагать о централизованной деятельности ОУНовско- 
го подполья и наличии целой сети ОУНовской резидентуры
в Тарнопольской области.
По делу подготовки вооруженного выступления укр. на-
ционалистов в Вишневецком районе примите самые реши-
тельные меры по установлению организационной связи с ли-
цами, организовавшими выступление в Збаражском уезде.
Поручите ведение следствия квалифицированному опера-
тивному составу. Вышлите копию плана агентурно-опера-
тивных мероприятий по доработке нерепрессированных
участников, принимавших участие в подготовке контрре-
волюционного] выступления.

НАРОДНЫЙ КОМИССАР ВНУТРЕННИХ ДЕЛ УССР
КОМИССАР ГОСУДАРСТВЕННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ
3 РАНГА       СЕРОВ


"29й мая 1940 года.
г. Киев
Отпечатано.
экз. Адресату.
-"- В деле Секр. Наркомата
-"- В деле Секр. 3 отдела
-"- В делах исполнителя.
Исполнитель ЕВСТИФЕЕВ.

Копія. Машинопис
ГДА СБ України: Ф. 16. — Оп. 33 (1951 р.). — Спр. 53. —
Арк. 106,107.

Теракт на Лубянке. Несостыковки с официальной версией. Фото

Представленный ниже текст, был написан несколькими людьми, я подредактировал, внес стилистические правки и добавил кое какие факты. В нем анализируется теракт с точки зрения логики эффективности террористов, то есть пошли от обратного. Я думаю, что текст получился достаточно логичным и последовательным. Будет еще продолжение  в аспектах медиа и политэкономики. 

Заранее извиняюсь за картину, которая не для слабонервных, но она ключевая в анализе, поскольку наиболее полно раскрывает ряд несостыковок.

Россия. 23.02.2021. - 25.02.2021. Из Звенигорода в Краснодар


-------
-------

23.02.2021. мне предстояло ехать из Звенигорода в Москву. На Казанский вокзал.

Вопрос был лишь в том: какой способ выбрать.

Подумал я, что если сейчас поеду на вокзал Звенигорода. Потом 1,5 часа тащиться до Москвы. Потом в метро. С 4 единицами багажа. Это же я замудохаюсь.

И пришла мне мысль: вызвать такси. Но сколько это будет стоить?

Обзвонил днём ранее три службы такси. Все говорят, что ориентировочно 1800 рублей. В принципе не дорого за такое расстояние ( примерно как от Тимашёвска до Краснодара ). 

Но 23.02.2021. к обеду навалило столько снега, что ни одна служба такси не могла до меня добраться. Начал уже рассматривать возможно езды до вокзала на тракторе. Это был бы трэш.

Но... вдруг звонок с Максима, машина едет, чёрная, номер такой-то. Жду. Приехала. Водитель - московский армянин. 

У меня из багажа была картонная коробка с инкубатором, два чемодана и сумка. Не хило, да?

Но армянин возмущаться не стал. Всё оперативно рассортировал. Едем. Болтаем.

Он живёт в Звенигороде, но часто ездит на работу в Москву. Последние 4 года работал в московском гей-такси. Платили хорошо. Требование было только одно: лояльность к ЛГБТ-пассажирам.

Кстати, у этого московского гей-такси даже есть официальный сайт: https://zerotaxi.ru

По словам армянина чаще всего вызывали в/из Москва-Сити.

Но когда началась эпидемия, гей-такси сократило штат и его уволили. Теперь вот работает в Такси Максим. 

Рассказал, что женат. Ещё подрабатывает в рекламном агентстве. Недавно ездил в Санкт-Петербург.

Ну так. Под разговорчики о том, о сём, примерно за час добрались до Казанского вокзала. Пробок на дороге не было. 

Расплатился. Армянин помог разгрузить багаж. И... меня сразу же атаковали доходяги с предложением помочь донести мой багаж до зала ожидания по цене 2000 рублей за единицу багажа.

Доходяги были посланы куда подальше. Перебежками со стоянки дочапал до центрального входа. Затем всё это через сканер. А после нагрузил на себя багаж как на новогоднюю ёлку и допёр до скамеек. 

Был я на Казанском вокзале где-то около 17:00. А на 18:00 у меня была назначена встреча. Там же. С одной продавщицей яиц. Но яиц не простых.

Короче, эта китайская порода птиц, у которых мясо и кости чёрные, а яйца зелёные. Очень редкая порода. Хочу попытаться вывести их в этом новом инкубаторе. Глядишь может что и получится.

Встреча была успешной. Яйца привезли. Уселся я с краю скамейки в зале ожидания. Ждать нужно было больше 6 часов. 

Сразу, что почувствовал. Отсутствовало отопление. В зале было где-то около 0С и ниже. 

Второе, на что обратил внимание - огромное количество разного сброда: бомжи, алкаши, наркоманы. Они постоянно дрались, орали, распивали алкоголь, пели песни и приставали к другим ожидающим.

Третье. Под скамейками были дырки для зарядки техники, но эти дырки... не были подключены к электричеству. Типичная российская реальность.

Ещё смотрел там Санта Барбару. На протяжении всех 6 часов. Два алкаша подрались. В ходе потасовки один алкаш бросил другого на жалюзи одного из многочисленных магазинчиков. А хозяйка магазинчика ( таджичка ) пошла отлить. 

Вернулась, а жалюзи вогнуты вовнутрь. И автоматический замок не открывается. Она начала выяснять кто сломал, но все молчат как рыбы. Потом она стала звать на помощь и прибежали все таджички вокзала в количестве 30 штук.

Затем пришли ребята-таджики в возрасте от 16 до 20 лет, которые попытались эти жалюзи починить, но в итоге они отвалились и разлетелись на куски по вокзалу.

Хозяйка магазина начала истерить. Рыдать. И крыть матами на русском языке ребят, которые доломали в хлам жалюзи.

Потом пришли полицейские. Посмотрели. Почесали яйца. И ушли.

Затем каждые 20 минут приходили разные таджички, которые дежурили у магазина, чтобы никто ничего не растащил. 

Потом вызвали ещё каких-то таджиков. Они всё починили. Ушли. Хозяйка пришла. Начала открывать жалюзи, а они опять упали и разлетелись. 

У неё опять истерика. Потом пришла толстая таджичка. Притащила 8 вокзальных мусорок. Поставила друг на друга типа стена и загородила магазин. 

Через 15 минут пришла зам.начальника вокзала и начала растаскивать мусорные урны обратно. Таджики позвали на помощь своих друзей. В итоге мусорки так и не отстояли. 

Толстая таджичка придумала новый способ. Где-то спёрла магазинные тележки и наставила штук 50 друг на друга. Загородка была готова. 

Ну, а у меня из развлечений были походы в туалет, которые провоцировал адский холод...





... интересно, 23 см был бы достаточно большой для него? umnik rofl ; а ещё ходил в таджикскую столовку с сотрудницами, которые по-русски не бум-бум...



... думал, что хоть там отапливается, но где там; такая же холодрыга.

На 4 час ожидания я реально почувствовал, как кости моего черепа промерзают насквозь.

Единственное тёплое место, где грелись все местные бомжи и наркоманы, это мужской туалет. Там работала тепловая завеса и единственная на весь вокзал батарея. 

Фрагмент одной из алкашеских драк на Казанском вокзале...



Забавный случай видел.

Короче, эти неугомонные носильщики со страшными тележками постоянно искали жертв. Кого бы на бабки объебать.

И нашли. Весёлого африканца. У него было три сумки средних размеров. Тот по-русски плохо говорил и явно не знал российского менталитета. Отличная мишень для местных аферистов.

Полуагрессивный насильщик раскрутил африканца на 5000 рублей. Взял деньги. В тележку багаж погрузил. И съебался с банкнотой, сказав, что скоро придёт.

Африканский парнишка ждал 10 минут. 20 минут. 30 минут. И естесно никто так и не пришёл smile

А когда объявили его поезд, эту ржавую тележку африканец сам катил до вагона, а носильщика и след простыл. На эти деньги он может 10 таких тележек купить и ещё замутить вечеринку. 

Иностранцы всё-таки такие наивные, даже жалко их как-то.

---

24.02.2021. 

Путь объявили в последний момент. 

Бежал. Торопился. А зря. В моём вагоне была поддатая проводница, которая к моменту моего прихода пыталась справиться с открытием двери.

Её помогала полупьяная напарница. К счастью я был в первых рядах и успел пройти. Остальных отправили на посадку в другие вагоны, так как эта вообще в дупель.





В купейной ячейке изначально я оказался один. Да и вообще вагон был заполнен только на 1/3.

К этому моменту был смертельно уставшим. Так что застелился и на боковую. Правда просыпался время от времени, так как проводницу бросало к гормональные приливы.

Когда ей было холодно, она врубала печку на полную мощь. В вагоне жара +50С. Потом её отпускало и она врубала кандёр до +5С. В общем то адская жара, то полярный мороз. 

В РЖД никогда не научатся нормально регулировать температуру внутри вагонов. Это за пределами их возможностей.





Днём на короткие отрезки садились две женщины. Они быстро выходили. И продолжал ехать один во всей купейной ячейке.

После Воронежа тоже одна женщина садилась. Вышла сразу после Россоши. И потом до самого Тимашёвска я опять один. Повезло.





Между Воронежем и Россошью явно наблюдался дефицит снежного покрова...



... а после опять пошли заснеженные поля.



Заснеженные поля на юге Воронежской области...





До Ростова-на-Дону заперся в купейной ячейке.

Был мобильный интернет, так что можно было скачивать парнушку без ограничений. И никто не мешал.

Скоро сезон спариваний и время откладывать личинки, так что нужно готовиться заранее dada

Затем стемнело. Перекусил. Подремал немного.





Поезд едет ночью через реку Дон...



25.02.2021.

Ночью приходилось держать себя в сознании, так как эта пьянь явно не собиралась меня будить.

За полчаса начал тормошить проводницу. Она никакая.

Пошёл в соседний вагон. Там проводница была более адекватная и согласилась открыть двери не в свой вагон за шоколадку. 

К счастью, в Тимашёвск поезд пришёл на 10 минут раньше, а следовательно на 10 минут дольше стоял, так что смог без проблем выгрузить весь свой багаж.





В 03:05 я погрузил свою поклажу в краснодарское такси, которое вызвал в Тимашёвск за 3 часа из тамбура. 

Водитель-кабардинец без проблем довёз меня до дома. Вот так закончилось моё февральское внеплановое московско-звенигородско-тульское путешествие bravo blind 

-------









-------

ОТКОРРЕКТИРОВАННЫЙ ПЛАН ПУТЕШЕСТВИЙ НА 2021 ГОД.

Март, 2021: Санкт-Петербург. Ленинградская область: Выборг.

Апрель, 2021: Украина: Бахчисарай. Симферополь. Евпатория.

Июнь, 2021: Карелия: Петрозаводск. Мурманская область: Полярные Зори. Мурманск.

Август, 2021: Тюменская область: Тюмень. Тобольск.

Декабрь 2021: Архангельская область: Котлас. Вологодская область: Великий Устюг

Над Москвою солнце светит!

Высотный дом на Котельнической набережной российской столицы украсили украинскими символами. Половину звезды выкрасили в синий цвет, а над ней водрузили украинский флаг. По подозрению в причастности к "происшествию" полиция задержала уже нескольких москвичей, сообщает The Moscow Post. 

Россия. Март, 2017 год. Из Краснодара в Москву

16 марта 2017 год.

1) Рассмотрим морально-этические качества кубаноидов и русских террористов на конкретном примере.

Поехал я тут на автобусе по Краснодару из одной части города в другой. Сел в передней части автобуса через несколько рядов от водителя. 

Водитель около 30 лет и 18-летняя шалавоподобная кубанская кондукторша/проститутка.

а) На одной остановка из автобуса через передние двери стала выходить старушка ( около 70-80 лет ), которая спросила у водителя расписание, чтобы успеть на обратный автобус, на что водитель ей сказал: ,,Чё,тупая? Вон на стене висит расписание!! Надо было не жопой на сиденье сидеть, а подойти и почитать?! Тупые пассажиры,,. Старушка в шоке, поворачивается к кондукторше, а та ей говорит: ,,Чё уставилась? Вышла отсюда. Чё, не видишь, автобус из-за тебя не едет!!

После того, как старушка вышла, кондуктор и водитель стали рассказывать друг другу смешные анекдоты, как будто ничего только что не было.

б) На другой остановке вошла женщина около 40 лет. У неё была белая справка, дающая 50% скидку на билет. Но она была из Новороссийска и видать справка какого-то иного дизайна. 

Водитель сразу стал орать на женщину. Его тут же поддержала громогласная кондукторша/проститутка. Но женщина не собиралась сдаваться и решительно хотела войти в автобус, но кондукторша преграждала ей путь. Вскоре одна из пассажирок в виде кубанского недочеловека подключилась к разговору и крикнула к женщине: ,,Вали в свой Новороссийск!! Чё ты тут у нас забыла, а?,,. 

После этого кондукторша ударила женщину в грудь и вытолкнула из двери автобуса. Вслед на женщиной полетела и её сумка.

Автобус поехал дальше. Кондукторша весело смеялась, а водитель рассказывал ей, что подыскивает себе новую жену.

Уверен, если бы им в этот момент дали пистолет и сказали бы, застрелите всех пассажиров - они бы с радостью это сделали и продолжили бы свой весёлый разговор.

в) Кажется на четвёртой остановке вошёл старичок. Совсем дряхлый. Может лет 90. И вместо нужной суммы за билет дал вдвое меньше, так как плохо видит. На что водитель-колорад сказал старичку: ,,Дед, ты такая развалюха, тебе бы дома лежать уже, к смерти готовиться, а ты ещё в автобусах ездишь,,. Водителя поддержала молодая кондукторша своим блядским смехом.

Кошмар.

Зато у водителя на переднем стекле висела колорадская ленточка, флаг ЛНР и круглая наклейка с портретом Сталина. Всё как полагается.

21 марта 2017 год.

Кубаноиды дали напряжение в 290. Дебилы. Люстра в комнате взорвалась. Точнее две энергосберегающие лампы рванули. К счастью другая техника у меня на специальных электростабилизаторах.

22 марта 2017 год.

Приключения со Сбербанком продолжаются. Приехал в Тимашёвск. Просто хотел пропечатать все поступления и снять оставшиеся там 25000 рублей. 

Опять талончик выпал к той идиотке Ионовой. Простая казалось бы операция, но эта дура не смогла распечатать строчки в сберкнижке. Огорошила меня сходу: ,,Ваша сберкнижка не отображается у меня в компьютере,, bazar

Затем спросила где я живу, я ответил, и сказала мне, чтобы в следующий раз я обслуживался ,,по месту жительства,, bazar

Я сказал, что буду обслуживаться в тех филиалах, где посчитаю нужным: хоть в Краснодаре, хоть в Тимашёвске, хоть в Ростове-на-Дону, хоть в Майкопе. И указал ей, что её дело не указывать где клиенту обслуживаться, а выполнять свои функциональные обязанности.

На что она опять начала орать и хамить.

Поднялся у них там на второй этаж. Якобы начальница там. Сидит такая молодая ведьма с длинными когтями и рот свой открывает только тогда, когда хочет испрыснуть из него какую-нибудь гадость.

Пытаясь объяснить ситуацию, наткнулся на очередную порцию хамства и препирательства, в итоге ведьма отправила меня обратно на 1 этаж к некой Милаковой - заведующей оперзала.

Вначале я выслушал от заведующей мини-лекцию о том, кому мне можно жаловаться, а кому нельзя, затем опять сказала мне, что я должен обслуживаться по месту жительства, а затем соизволила узнать в чём же дело bazar

Какая подчинённая - такая и заведующая. 

Она сделала вид, что слушает, взяла мои документы, сказала коронную фразу ,,я вас услышала,, и скрылась на час.

Приходит эта идиотка и выносит мне новую сберкнижку. Говорит, у них новые правила. Что распечатывается в книжке только тогда, когда что-то снимаешь. Я говорю, ОК, идёмте снимем 10 рублей.

Она подходит к свободной операторше, пытается распечатать, а у неё всё равно НИХУЯ не распечатывается. Стоят три идиотки ( Ионова, Милакова и третья сотрудница ) и хлопают длинными ресницами - тупые. 

Итог:

а) у меня на руках оказалось две сберкнижки на один счёт ( грубейшее нарушение работы Сбербанка );

б) мне не пропечатали в сберкнижке поступления и расходы после 10 марта 2017 года;

в) я не смог снять деньги со сберкнижки.

Слава богам, что я успел снять 1250000 рублей с продажи квартиры до этого инцидента, иначе денег мне не видать.

После Италии я конечно дело так не оставлю и сниму оставшиеся 25000 рублей, после чего не буду иметь с шизофреническим Сбербанком и его психически больными сотрудниками ничего общего.



23 марта 2017 год.

Путешествие началось. Первую половину дня дособировал чемоданы, ну а ближе вечером поехал на электричке в Тимашёвск, так как нужный мне поезд не останавливался в Краснодаре.

Тимашёвская - 1...


... поехал на поезде в Новороссийск - Москва 126, так как в марте 2017 года самолёты из Краснодара в Италию не летают. Так что Москвы никак не удалось избежать.



Пора отправляться в путь...



Ехал я в плацкартной ячейке один всю дорогу, так как вагон был полупустым.

Не успел я сесть, как мне сразу же начала хамить проводница РЖД.

Суть была в том, что в вагоне было +40С, на улице +20С, а проводники запрещали открывать окошки. Но никто об этом заранее не сказал.

Вообще-то все окошки закрыты на ключ, но почему-то моё окошко оказалось незапертым. Я не собирался жариться и открыл его.

Через 15 минут прибегает взъерошенная проводница и начинается... Она заявила мне, что ,,ездят тут всякие,, , ,,открывают окна,, , а потом ей из-за этого ,,прилетает по башке,,.

Затем, уже нахамив, потребовала в приказном порядке закрыть окно. Я сказал ей, что если ей надо, то пускай сама и закрывает. Она, матерясь, сняла обувь, встала ногами на сидушки и закрыла окно специальным ключом, при этом продолжая ворчать.

Тем временем по вагону разносился устойчивый запах табачного дыма. Я сказал проводнице, что вместо того, чтобы хамить пассажирам и закрывать окна в пережаренном вагоне, лучше бы она следила за курильщиками.

Требование она моё проигнорировала, а весь оставшийся маршрут она делала вид, что меня нет.


Пока не стемнело, успел сделать несколько кадров на территории Краснодарского края...


... между Брюховецкой и Каневской...



Вскоре выяснилось, что проводницы в вагоне две: обе Кристины и обе блядины. Их качества ,,личности,, выяснялись по ходу следования.

Сразу стало ясно, что они не только не следят за курильщиками, но и сами активно курят: и не только в тамбуре, но и прямо в своей ячейке для проводников; всё табачное говно разносилось вентиляцией повсюду.


24 марта 2017 год.

Спал я прерывисто из-за жары, табачного дыма, громкого блядского смеха пьяных проводниц.

Рассвет в Воронежской области...


... в этих местах от +20С не осталось и следа, температура воздуха за бортом была явно около 0С, холодный туман был прямо как в Фар Харборе...


... качу дальше...


В Ростове-на-Дону подсело несколько юнитов. Всю ночь они храпели, а утром ожили и начали мочить фишки.

Один дед-москвич нашёл себе собеседников в виде одной мамаши и двух её дочерей, и начал травить байки.

Вначале он рассказывал как по-молодости, в 90-х г.г., когда все голодали, он с друзьями в Сибири на вертолётах охотился на оленей и медведей.

Затем решил рассказать анекдот про вонючих кубаноидов. Анекдот начинался так: Знаете, почему от кубаноидов несёт говном всегда? Потому что они никогда не моются.

Анекдот услышал кубаноид, ехавший двумя ячейками дальше, и начал на весь вагон орать и материть старика, так как он ,,оскорбился,,. Но до рукопашной не дошло, так как мужчины-кубаноиды очень трусливы, они могут только бесцельно сотрясать воздух как базарные бабы.


Ну а после дед-москвич решил рассказать мамаше страшную историю про украинцев. Двигаемся по-ближе dada

СТРАШНАЯ ИСТОРИЯ ПРО УКРАИНЦЕВ.

10 веков назад существовало ,,Великое Русское Государство,,. Много городов. Много церквей. Все ,,русские люди,, были богаты и веселы.

Но вскоре на южные ,,русские города,, стали нападать ,,коварные хазары,,.

Хазары разоряли города, насиловали русских женщин и разрушали дома.

Тогда ,,великий русский царь,, Пётр Первый ,,собрал их всех,, и сказал, цитата: ,,Я прощаю вас, неумытые крестьяне. Именую отныне вас украинцами и разрешаю селиться на западных русских землях. Но коли ещё восстанете против народа русского, покараю вас огнём и мечом,,. Конец цитаты.

hypnosistearslolrofl

Я смеялся часа два lol


Новые персонажи не заставили себя долго ждать.

Вскоре причапала из соседнего вагона громогласная толстенная бабищща, похожая на Мисс Пигги. Она была на высоких каблуках, при том что одна её ляжка была как весь я, юбка до уровня мохнатки, а на верху напялена кафточка на 10 размеров меньше положенного, из-за чего на поросюшке было видно 33 жировые складки.

Села в мою купейную ячейку, но напротив где столик и орёт одной из Кристин: Эй, а ну подошла сюда!!!

Выходит молоденькая проститутка и та ей говорит: Слышь, а ну-ка помассировала мои шишки!!! lol

Та говорит: Я не будут!!! Она: Ты хоть знаешь кто я? Я начальница поезда!!! Быстро делай, что я сказала!!!

После чего разложила столик и тестообразное желе разлилось по сидушке. Молодая Кристина начала массирование шишек. Начальница издавала приятное урчание. При этом ноги начальницы были в разные стороны и мохнатка её была на всеобщее обозрение.

После 10 минут порнографии биомасса встала и говорит Кристине: Молодец, Хорошо массируешь. Приходи сегодня ночью в штабное купе, мне ещё помассируешь lol

Ох уж эти лесбиянки из РЖД. Пропаганда гомосексуализма понимаешь rofl

Где-то через час та молодая Кристина-шалава стала клеиться к одному из парнишек-музыкантов. Увидела, что тот везёт флейту и полчаса уговаривала его сыграть ей. Он согласился и я слушал около часа его посредственную игру.

После чего блядища сказала, что, цитата: ,,От этой игры у меня даже взмокли трусики,,. Конец цитаты.

А то, что у пассажиров от +40С жары в вагоне тоже взмокли трусики, её не волновало. После этого блядина стала трогать парня за пах и они закрылись в ячейке для проводников на два часа, где раздавались ритмичные хлюпающие звуки.

К вечеру я добрался до Казанского вокзала в Москве. Московская погода встретила меня -5С и сильным снегопадом.

Вначале бегом в метро. Мне нужно было добраться до Павелецкого вокзала до того, как перестанут ходить аэроэкспрессы до аэропорта Домодедово.


Билетик покупать не стал, так как меня заметил какой-то парень студент и решил провести меня через турникеты всего за 50 рублей.


Сел на кольцевую ветку. Вышел на поверхность. А где Павелецкий вокзал - не знаю. Знаю, что спрашивать у москвичей что-либо бессмысленно, но всё же решил попытать счастья. Один просто сделал вид, что меня нет. Второй сказал: ,,Я чё справочная?,,

Постоял немного у этого здания...


... и вскоре заметил вдалеке вокзал; туда и потопал.

Сразу заметил, что Москва - очень злачный городишко: тут много бандитов, которые тусят прямо у выхода из метро, много подозрительных личностей уголовного склада, попрошаек, цыганок, разной шушары; также сразу бросилось в глаза большое количество бездомных детей. Нужно проявлять бдительность.

На Павелецком вокзале очень грубый персонал; самый отвратительный из всех московских вокзалов. Хамьё и быдло.

Поэтому с персоналом этого ,,заведения,, лучше вступать в контакты по-минимуму. Минут 10 искал где там кассы аэроэкспресса. Купил. Побежал бегом на перрон, так как отправление было всего через 4 минуты.

Ехал где-то 40 минут. Обещаный бесплатный вай-фай отсутствовал. По вагону ходил колорад-рждэшник и предлагал разный товар, как цыганка какая-то, самое смешное что он сказал: ,,Покупаем сушёный манго для постящихся,, lol

Вот жиру бесятся эти московские православные:  сушёными мангами в пост закусывают rofl


Под снежными хлопьями и сильным ветром побежал километр с чемоданами до здания аэропорта...


... народу было дофига. Поднялся на верхний этаж, по-ближе к туалетам, вылет был только в 7 утра, так что времени было ещё много.

Почалося ???? В Москві переворот???

http://proua.com.ua/?p=7701

Как ранее сообщало наше издание, на улицах Москвы наблюдается передвижение военной техники… Слухи подтвердились. 
Москвичам удалось сделать фотографии подтверждающие данные факты. По словам свидетелей, танки прячут за тентовыми белыми грузовиками, которые были завезены под Кремль ранее… БТРы не особо прячут. Количество военных зашкаливает.

Источник: Слухи подтвердились! Танки и БТРы уже на Красной Площади (ФОТО) | ProUA.com.ua


А ОСЬ ЩЕ

Автомобильные трассы, ведущие в Москву, заполнены колоннами БТР, кртыми грузовиками и другой техникой, видимо, подчиненные внутренним войскам. В небе кружат военные вертолеты. В колоннах автобусах, также предположительно, находятся военнослужащие. Заняты трассы М2, М7, М8, М11, А103, А104, А106.

В районе Барвихи усиленно курсируют правительственные кортежи. Начался исход большого чиновничества.

В центре Москвы «разбросаны» группы чеченцев. Пока тихо.

Количество войск и техники неизвестно.

http://www.alter-idea.org.ua/v-moskvu-vvodyatsya-vojska-vse-ser-ezno/

Три міфи московських фальсифікаторів.

20 серпня, 2011    Тиждень

Міф перший про те, що нібито в тексті Декларації про державний суверенітет України містилося зобов’язання укласти новий Союзний договір із Москвою

Постановка питання про новий Союзний договір уже не була на момент початку роботи Верховної Ради 12-го скликання (останнього за радянським ліком і першого від часу проголошення незалежності) чимось новим. У республіці перша політична опозиція – Українська Гельсінська спілка на чолі з колишніми політв’язнями В’ячеславом Чорноволом, Левком Лук’яненком, Михайлом і Богданом Горинями, Олесем Шевченком та іншими правозахисниками – від липня 1988-го пропагувала власну програму реформування політичної системи, що передбачала докорінний перегляд Союзного договору 1922 року, який, до речі, був фікцією від самого початку.

Парламентські ухвали про державний суверенітет Естонії (листопад 1988-го), Литви (квітень 1989-го), Латвії (листопад 1989-го) та Грузії (9 березня, з доповненням 20 червня 1990-го) також були спрямовані на радикальні зміни договірних принципів, які відкривали б дорогу до відновлення їхньої державної незалежності.

Натомість прийнята 12 червня 1990 року Декларація про державний суверенітет Російської РФСР проголосила мету створення правової держави у вигляді оновленого Союзу РСР, де Росія мала б об’єднатися з іншими республіками «на основі Договору». Тобто очевидно, що в питанні майбутнього Російської імперії між двома центрами, що сформувалися в Москві, – Ґорбачова і Єльцина – розбіжностей не було. Саме з того дня, 12 червня 1990 року, Рада Федерації СРСР під головуванням Міхаіла Ґорбачова розпочала розробку нового Союзного договору і створила для цього робочу групу у складі повноважних представників усіх республік.

Декларація про державний суверенітет України, ухвалена Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990-го, також містить поняття «союзний договір», але сприймати контекст його вживання як висловлений намір укладати новий Союзний договір у формі оновленого СРСР зі здоровим глуздом неможливо:

«Відносини Української РСР з іншими радянськими республіками будуються на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи.

Декларація є основою для нової Конституції, законів України і визначає позиції Республіки при укладанні міжнародних угод. Принципи Декларації про суверенітет України використовуються для укладання Союзного договору».

Співавтори цього доленосного для України документа не мають причин виправдовуватися щодо двох часто згадуваних у наш час його положень: про позаблоковість і про Союзний договір. Намір не брати участі у військових блоках негласно означав, зокрема, й відмову від участі у Радянському Союзі, що був засновником і спадкоємцем Варшавського блоку, а союзний договір (не випадково вжито в Декларації з малої літери як загальне поняття) міг теоретично бути зі шведами, турками, поляками, Європейським Союзом, але тільки не – на принципах нашої Декларації – з федеративною московською державою як її складова.

До речі буде нагадати, що Верховна Рада того самого 16 липня 1990 року ухвалила Постанову «Про День проголошення незалежності України»:

«Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки  п о с т а н о в л я є:

Вважати 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України».

Цей документ, так само як і Декларацію про державний суверенітет України, підтримала конституційна більшість Верховної Ради. І було б безперечним абсурдом сподіватися на використання його як інструменту поховання незалежності.

Міф другий

про те, що на Всесоюзному референдумі 17 березня 1991 року українці нібито підтримали ідею збереження СРСР як оновленої федеративної держави

Після проголошення республіками Радянського Союзу парламентських ухвал про державний суверенітет Кремль був поставлений перед необхідністю реорганізації СРСР. Його завдання полягало в тому, щоб це не завдало шкоди імперській цілісності. На цій засаді ґрунтувався проект Союзного договору, запропонований Міхаілом Ґорбачовим, який 3 грудня 1990 року підтримала Верховна Рада СРСР, а 24 грудня – IV З’їзд народних депутатів СРСР. Народні депутати більшістю в поіменному голосуванні постановили вважати необхідним збереження Союзу РСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік.

На виконання рішення IV З’їзду народних депутатів СРСР 16 січня 1991 року Верховна Рада СРСР прийняла постанову про проведення 17 березня 1991 року на всій його території Всесоюзного референдуму з включенням до бюлетеня для таємного голосування такого запитання: «Чи вважаєте ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій будуть повною мірою гарантуватися права і свободи людини будь-якої національності?».

Імперський центр припускав, що результати цього референдуму не в кожній з радянських республік дадуть бажаний результат. А тому наступний пункт постанови містив директиву:

«Визначити результати голосування по Союзу РСР у цілому з урахуванням підсумків голосування у кожній республіці зокрема».Тобто заздалегідь було встановлено, що заперечна відповідь тієї чи іншої республіки на запитання щодо збереження СРСР буде знехтувана арифметичним підрахунком «по Союзу РСР в цілому».

Крім того, політичним шахрайством, звичним для російського керівництва, було й саме формулювання запитання. Адже сказати у відповідь «ні» означало б не тільки те, що учасник не підтримує ідеї збереження СРСР, а й те, що він виступає: а) проти оновлення радянської федерації; б) проти рівноправності республік; в) проти їхньої суверенності; г) проти гарантування прав і свобод людини; ґ) проти рівноправності громадян різних національностей. Отже, фактично замість одного запитання про ставлення до збереження СРСР пропонувалося одночасно відповісти на п’ять, чотири з яких ні в кого не викликали заперечень.

Парламенти й уряди радянських республік не діяли як ізольовані від суспільства інститути – вони відображали суспільно-політичну ситуацію в кожній із них. В Україні після 16 липня 1990 року панували всенародне патріотичне піднесення і критичне ставлення до імперського центру, що наростало на тлі поглиблення економічної кризи. Нав’язування суспільству через комуністичні засоби масової інформації теми підписання нового Союзного договору викликало роздратування в зубожілого народу й активний опір національно свідомої його частини. Верховна Рада працювала в режимі постійного оточення вуличними пікетувальниками. Пряма радіотрансляція її пленарних засідань стала найкращим антирадянським агітатором і пропагандистом. Надихала також велична картина падіння комунізму в країнах Європи.

Кульмінацією розвитку подій після ухвалення Декларації про державний суверенітет стало всеукраїнське студентське голодування в жовтні 1990 року, що ввійшло в історію під романтичною назвою «Революція на граніті» (автор цих рядків брав участь у студентському захопленні червоного корпусу Київського державного університету імені Т. Шевченка 15 жовтня 1990-го; саме за моїм розпорядженням студенти пропустили до його будівлі ректора, члена ЦК КПУ, академіка Віктора Скопенка, переможеного мною конкурента на загальноуніверситетській конференції з висування кандидата в депутати Верховної Ради від КДУ).

16 жовтня Верховна Рада створила Погоджувальну комісію з розгляду вимог голодуючих студентів, поданих до її Президії 2 жовтня 1990 року, у складі:

- від депутатської більшості – перший секретар ЦК КПУ С. Гуренко, М. Залудяк, О. Коцюба, лідер комуністичної депутатської більшості «група 239» О. Мороз, О. Сухий; - від Народної ради – її голова І. Юхновський, С. Головатий, М. Горинь, В. Філенко, О. Шевченко; - від Президії Верховної Ради УРСР – І. Плющ. На перше засідання Погоджувальної комісії були також запрошені студентські представники О. Барков, С. Бащук, О. Доній, М. Іващишин, М. Канафоцький.

На другому засіданні, що розпочалося ввечері 16 жовтня, а закінчилося вночі 17-го, обговорювався проект постанови Верховної Ради для винесення на сесійний розгляд. Дискусія точилася вперто, п’ятеро депутатів від комуністичної більшості намагалися пом’якшити рішення чи хоча б формулювання, але представники Народної ради, обстоюючи вимоги студентів, не робили жодної поступки. Стотисячна підтримка на вулиці додавала нам твердості й стала гарантією відступу першого секретаря ЦК КПУ Станіслава Гуренка на наших очах. Очільникові комуністів протистояли у складі п’ятірки від демократичної меншості двоє колишніх в’язнів комуністично-кадебістського режиму Михайло Горинь і я, обрані до Верховної Ради як лідери першої антикомуністичної опозиції – Української Гельсінської спілки. Речник московської політики в Україні уночі поставив свій підпис під нашим проектом постанови, який через лічені години прийняла Верховна Рада: за – 314!

Ось що було ухвалено:

«1. Стосовно проведення нових виборів:

Впродовж другої сесії Верховної Ради УРСР прийняти Закон про референдум в Українській РСР, Закон про громадські об’єднання та організації в Українській РСР, Закон про статус народного депутата Української РСР, передбачені порядком денним, та Закон про вибори в Українській РСР на багатопартійній основі.

В І991 році провести в Українській РСР народне голосування (референдум) з питання довіри Верховній Раді Української РСР дванадцятого скликання і за його результатами вирішити питання про проведення нових виборів до кінця року.

2. Стосовно військової служби громадян України:

Забезпечити проходження строкової військової служби громадянами України поза межами республіки тільки за добровільною згодою громадянина. З цією метою по 31 грудня 1990 року прийняти Закон про проходження строкової військової служби громадянами України на території республіки, Закон про альтернативну військову службу, а також утворити необхідні державні органи.

3. Стосовно націоналізації майна КПРС та ВЛКСМ на території України:

Відповідно до постанови Верховної Ради УРСР від 15 жовтня 1990 року розглянути на сесійному засіданні висновки Державного арбітражу УРСР, Міністерства юстиції УРСР і Державного комітету УРСР по економіці у питанні щодо націоналізації майна КПРС та ВЛКСМ на території України і до 1 грудня 1990 року утворити тимчасову комісію Верховної Ради УРСР з цього питання.

4. Стосовно Союзного договору:

Згідно зі Зверненням Президії Верховної Ради УРСР, схваленим Верховною Радою УРСР 15 жовтня 1990 року, спрямувати всі зусилля Верховної Ради УРСР на стабілізацію політичної і економічної ситуації в республіці, на побудову правової суверенної Української держави, прийняття нової Конституції республіки, і поки цього не досягнуто, укладення Союзного договору вважати передчасним.

5. Стосовно відставки Голови Ради Міністрів УРСР:

Прийняти до відома повідомлення Голови Верховної Ради УРСР Кравчука Л. М. від 17 жовтня 1990 року стосовно відставки Голови Ради Міністрів УРСР Масола В. А. і вирішити це питання у порядку, передбаченому статтею 97 п. 9, статтею 108 п. 4 Конституції УРСР.

6. З метою створення правової основи для виконання цієї постанови до 30 листопада 1990 року привести діючу Конституцію УРСР у відповідність з положеннями Декларації про державний суверенітет України».

Отже, рішення стосовно Союзного договору, ухвалене конституційною більшістю 17 жовтня 1990 року, ставило надмогильний хрест на маніакальному кремлівському домаганні. Ці слова грали, як сурми: до «побудови правової суверенної Української держави, прийняття нової Конституції республіки… укладення Союзного договору вважати передчасним» (!).

У відповідь на нав’язаний референдум Верховна Рада України обачно вирішила не демонструвати протистояння з Москвою, не торпедувати його проведення, як це зробили Литва, Естонія, Латвія, Грузія, Молдова та Вірменія, які вже оголосили жорсткий курс на державну незалежність, а організувати водночас свій, суто український (постанову підтримали 288 депутатів). Не погоджувалася з цим Народна рада. А Львівська, Тернопільська й Івано-Франківська обласні ради запропонували своїм учасникам референдуму ще одне, третє запитання: «Чи хочете ви, щоб Україна стала незалежною державою, яка самостійно вирішує всі питання внутрішньої та зовнішньої політики, забезпечує рівні права громадянам незалежно від національної та релігійної належності?».

Запитання для населення Української РСР, схвалене Верховною Радою 27 лютого 1991 року, було сформульовано так: «Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути в складі Союзу Радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?».

Фактично це було опитування на підтримку Декларації про державний суверенітет України, прийняття якої вже стало офіційним святом – Днем проголошення державної незалежності України.

Теоретично припускалося, що Україна в майбутньому вестиме переговори про створення конфедерації незалежних держав, але, по-перше, вони можливі лише після «побудови правової суверенної держави, ухвалення нової Конституції» – йдеться про роки, а не місяці, а по-друге, Москва вважала ідею конфедерації для себе неприйнятною. У листопаді 1991 року кремлівське керівництво вже мало ще один, четвертий варіант Союзного договору – тепер на засадах конфедерації, але знову (слава Богу!) пропозиція Білокам’яної виявилася невчасною: розпад імперії став уже історичним фактом і незабаром, 8 грудня, Боріс Єльцин, Леонід Кравчук і Станіслав Шушкевич констатували його своїми підписами в Біловезькій Пущі.

І перший офіційний варіант Союзного договору, датований 21 листопада 1990 року, і другий, опублікований 12 березня, за п’ять днів до референдуму, і третій від 15 серпня 1991-го (початок кремлівської агонії) ґрунтувалися на ідеї збереження єдиної федеративної держави. Наведу як переконливу ілюстрацію лише кілька положень із третього варіанта:

«Союз Радянських Суверенних Республік виступає в міжнародних відносинах як суверенна держава, суб’єкт міжнародного права – правонаступник Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Громадянин держави, яка входить у Союз, є одночасно громадянином Союзу.

Відносини між державами, що утворюють Союз, регулюються цим Договором, Конституцією СРСР, такими, що не суперечать їм, договорами й угодами.

Учасники Договору наділяють Союз РСР такими повноваженнями:

–  Захист суверенітету і територіальної цілісності Союзу та його суб’єктів; оголошення війни і укладення миру; забезпечення оборони і керівництво Збройними силами, прикордонними, спеціальними (урядового зв’язку, інженерно-технічними та іншими), внутрішніми, залізничними військами Союзу; організація розробки та виробництва озброєнь та військової техніки.

– Забезпечення державної безпеки Союзу; встановлення режиму та охорона державного кордону, економічної зони, морського і повітряного простору Союзу; керівництво і координація діяльності органів безпеки республік.

– Затвердження й виконання союзного бюджету, здійснення грошової емісії; зберігання золотого запасу, Алмазного і Валютного фондів Союзу; керівництво космічними дослідженнями; управління повітряним рухом, загальносоюзними системами зв’язку та інформації, геодезії і картографії, метрології, стандартизації, метеорології; управління атомною енергетикою.

– Прийняття Конституції Союзу, внесення в неї змін і доповнень…»

 Наведене коментарів не потребує. Але перечитувати такі сторінки нашої історії новим поколінням політиків обов’язково потрібно. Тому що смертельна небезпека, що нависла тоді над нами, – це не ДКНС (рос. ГКЧП), а цей новий цинічний «братній» договір із Москвою.

Слава Богу, українці уважно поставилися до березневого референдуму 1991 року: більшість його учасників (80,2%) підтримали засади Декларації про державний суверенітет України, на 10% менше проголосували за ґорбачовську пропозицію (70,5%) і 88% у західних областях висловилися за повну державну незалежність. Вельми характерним і, можна сказати, символічним показником ставлення наших співвітчизників до ідеї збереження єдності з Москвою стало те, що ґорбачовське питання в місті Києві підтримало лише 44,6% громадян!

Слід зазначити, що результат опитування населення України 17 березня 1991 року був би ще вагомішим, якби низка патріотичних партій і громадських об’єднань не вели активної кампанії за цілковитий бойкот референдуму. Адже зрозуміло, що в такому разі втрачалися голоси не тих, хто підтримував збереження СРСР, і це створювало серйозний політичний ризик. На превеликий жаль, рішення бойкотувати референдум ухвалила й Українська республіканська партія, правонаступниця УГС, зареєстрована Президією Верховної Ради УРСР 5 листопада 1990-го за моїм невтомним нагадуванням. Незважаючи на свою належність до керівного складу УРП, я не визнав її рішення й агітував за підтримку Декларації про державний суверенітет України, щоб не допустити, аби ґорбачовська пропозиція набрала більшість голосів. Це дало підстави декому з моїх однопартійців, зокрема пану Ковалю, порушувати питання про виключення мене з УРП. Цього не сталося, але мої переконання були непохитними – національний інтерес мав бути вищим від партійних принципів.

Отже, березневе опитування населення стало ще одним зобов’язувальним чинником для Верховної Ради: з офіційно з’ясованою думкою народу найвищий представницький орган мусить рахуватися.

До речі, згідно з чинним на той час Законом СРСР «Про всенародне голосування (референдум СРСР)», його результати не мали імперативної юридичної сили, тобто так само мали характер всенародного опитування. Проте московські фальсифікатори не пошкодували зусиль для підрахунку «по Союзу РСР в цілому». До загальносоюзного результату, позичивши в сірка очі, вони внесли і програне ними голосування в Українській РСР, і результати в Казахській РСР, де референдум відбувся зовсім з іншого питання: «Чи вважаєте Ви необхідним збереження Союзу РСР як Союзу рівноправних суверенних держав?» (тобто перетворення СРСР на конфедерацію), і на утворених міліцією, армією та КДБ нечисленних виборчих дільницях у Молдові, Естонії, Литві, Латвії, Вірменії, які офіційно його не проводили, і в Абхазії та Південній Осетії – в Грузії також опитування не було.

І ось на підставі такого «підрахунку» 21 березня 1991 року Верховна Рада СРСР винесла постанову: «Державним органам Союзу РСР і республік керуватися у своїй практичній діяльності рішенням народу, прийнятим шляхом референдуму на підтримку оновленого Союзу Радянських Соціалістичних Республік, виходячи з того, що це рішення є остаточним і має обов’язкову силу на всій території СРСР».

Дрібнополітичне шахрайство і великодержавницьке нахабство цього документа очевидні: він ґрунтується на тому, що народ один – совєцький, що тих, хто проти, можна просто не помічати, що всупереч чинному в СРСР закону про референдум його результат можна за бажанням депутатів Верховної Ради оголосити таким, що «є остаточним і має обов’язкову силу» і що вона поширюється на всю територію Союзу (!).

Звертає на себе увагу й термінологічний волюнтаризм авторів постанови: вони не стали вже гратися з поняттям «суверенні республіки», вживши звичне «соціалістичні» («ліс рубають – тріски летять»). Слава Богу, історія поставила на місце зарозумілу імперську шпану.

Міф третій

про те, що нібито українці здобули незалежність тільки завдяки перевороту в Кремлі 19 серпня 1991 року

Другий пункт згаданої вище постанови від 21 березня 1991 року містив директиву пришвидшити доопрацювання і підписання нового Союзного договору.

На початку серпня президент СРСР Міхаіл Ґорбачов у телевізійному зверненні оголосив, що Союзний договір «відкритий до підписання», що 20 серпня першими підписи під ним поставлять РРФСР, Білорусія, Казахстан, Узбекистан та Таджикистан і що восени до цих п’ятьох республік мають приєднатися ще чотири: Україна, Вірменія, Туркменистан і Киргизстан.

Імперський центр уперто прямував до юридичного узаконення єдиної федеративної держави. Але, як бачимо, України поміж перших підписантів оновленого Союзу не було. Вона мала три історичних документи, які унеможливлювали її входження до складу іншої держави. Це Декларація про державний суверенітет, постанова Верховної Ради від 17 жовтня 1990 року щодо вимог учасників студентського голодування і результати Всеукраїнського референдуму 17 березня 1991-го.

Особливо важливо, що за рік, який минув після ухвалення Декларації про державний суверенітет, Україна зробила низку історичних кроків на шляху реалізації принципів Декларації.

30 липня, через два тижні після ухвалення Декларації, прийнято Постанову Верховної Ради «Про проходження строкової військової служби громадянами Української РСР…», котрою передбачалося «переведення до 1 грудня 1990 року громадян Української РСР, які проходять строкову військову службу, в Україну... і, починаючи з осені 1990-го, здійснювати призов на строкову військову службу, як правило, до військових частин, які дислокуються на території України».

Ще через три дні, 3 серпня, було ухвалено Закон «Про економічну самостійність Української РСР», яким «земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний, науковий і технічний потенціал, розташований на території республіки», «усі розташовані на території України підприємства, установи і організації» оголошувалися власністю народу України.

Кардинальних змін зазнала 24 жовтня 1990-го ще чинна Конституція Української РСР 1978 року – з неї було вилучено положення про Збройні сили СРСР та підпорядкування Москві питань безпеки, утворено незалежну республіканську генеральну прокуратуру, Рада Міністрів (згодом Кабінет Міністрів) дістала статус найвищого органу виконавчої влади, підпорядкованого виключно Верховній Раді Української РСР.

У лютому 1991-го парламент ухвалив закон про передачу об’єктів вугільної та металургійної промисловості у власність України, а у квітні зупинила дію указу президента СРСР на території нашої держави, який суперечив раніше прийнятій постанові ВР України. У червні – липні було винесено постанови, згідно з якими головні податки для наповнення союзного бюджету – з обігу і на прибуток – зараховувалися тільки до бюджету Української РСР.

17 квітня 1991 року ухвалено закон про реабілітацію жертв політичних репресій, чим дано законну оцінку комуністичному репресивному режиму радянського періоду.

У другій половині червня до Верховної Ради надійшов із Москви з супровідним листом Міхаіла Ґорбачова проект договору про Союз Суверенних Держав, це був третій варіант Союзного договору. На сесії Верховної Ради 27 червня 1991-го зазначалося, що він суперечить Декларації про державний суверенітет України, а назва не відповідає його федеративній спрямованості. Прийнятою постановою доручалося:

• постійним комісіям ВР вивчити до 1 вересня відповідність надісланого проекту договору Декларації та Закону України «Про економічну самостійність»;

• Кабінету Міністрів та Академії наук до 1 вересня підготувати економічні розрахунки та правові висновки щодо входження України до Союзу на умовах, визначених проектом договору;

• робочій групі Верховної Ради узагальнити зауваження і пропозиції до 15 вересня 1991 року.

У результатах наміченої до 15 вересня роботи майже ні в кого з народних депутатів України сумнівів не було. Парламент, незважаючи на спротив частини комуністичної більшості, працював на утвердження державного суверенітету.

5 липня 1991-го Верховна Рада заснувала посаду президента Української РСР – через три з половиною місяці після появи посади президента СРСР – та ухвалила закон про вибори президента. Останньому було надано право так само, як Верховній Раді, «зупиняти дію рішень органів виконавчої влади Союзу РСР на території Української РСР, якщо вони суперечать її Конституції».

Таким чином, на початок серпня 1991 року Україна створила правову основу для функціонування суверенної держави, заснувала власну банківську систему, державний бюджет і готувалася до запровадження своєї грошової одиниці.

Президентові СРСР Міхаілу Ґорбачову відступати було нікуди, тобто стало зрозуміло, що відтягування підписання Союзного договору не дасть Москві жодних позитивних результатів. 15 серпня центральні газети опублікували текст документа, змінивши його назву на Договір про Союз Суверенних Держав, але не відступаючи ні на крок від ідеї збереження «єдиної неділимої». Ґорбачов зі скрипом у серці оголосив дату його підписання п’ятьма республіками – 20 серпня, щоб «процес пішов» і у вересні – жовтні натиснути на інші республіки.

Однак його кремлівські товариші вважали інакше. Вони розуміли, що хід історії веде до зменшення території імперії, що Україна не підпише цього документа не тільки 20 серпня, а й у вересні чи жовтні, що підписання 20 серпня стане актом капітуляції імперської Росії, а новий договір – епітафією на могилі СРСР, бо без України він неможливий.

Часу до 20 серпня лишалося мало, і вони діяли поспіхом. 18 серпня голова Верховної Ради СРСР Анатолій Лук’янов оприлюднив офіційну заяву, в якій підкреслив, що в опублікованому три дні тому проекті договору назва не відповідає тій, яку на референдумі підтримала «абсолютна більшість громадян країни», у ньому також не зафіксована необхідність «єдиного економічного простору, єдиної банківської системи і закріплення за Союзом власності, потрібної для його нормального функціонування як федеративної держави», «встановлення самостійних податкових надходжень у союзний бюджет». «Без цього, – резюмував Лук’янов, – Союзний договір не зможе повною мірою виражати волю радянського народу про збереження СРСР».

Зрозуміло, що така заява голови Верховної Ради повисла в повітрі, вимагаючи логічного висновку: після неї щось мало бути, адже президент запропонував договір до підписання, а друга особа держави заявляє, що документ не годиться.

Того самого дня, 18 серпня, кремлівська делегація вилетіла до Криму на президентську дачу в Форосі й вимагала, щоб Ґорбачов погодився на запровадження надзвичайного стану на всій території СРСР, а також відкладення на цій підставі підписання нового Союзного договору. Той вимогу відхилив. Тоді в ніч на 19 серпня владу в Кремлі перебрав на себе ДКНС (ГКЧП). Це був акт приречених.

Таким чином, позиція парламенту України, що спиралася на всенародне прагнення українців до незалежності, стала головною причиною, яка змусила кремлівську кліку вдатися до державного перевороту.

Замість епілогу. З розповіді першого віце-прем’єр-міністра Костянтина Масика газеті «Вечірній Київ» 26 серпня 1991 року: «У кабінеті Л. Кравчука уже був перший секретар ЦК КПУ С. Гуренко. Через три хвилини з’явився Варенников із Чичеватовим, командувачем КВО, і Шариковим, членом Військової ради, начальником управління КВО. В основному говорили Варенников, Кравчук і я, решта сиділи мовчки …Я попросив його пояснити, яким чином може ҐКЧП підпорядкувати собі Кабінет Міністрів України, якщо немає відповідного закону, затвердженого Верховною Радою УРСР. Варенников мені різко відповів: «Мы вас научим подчиняться и все это делать! Войска приведены в полную боевую готовность!»

Кравчук: «Зберемо президію, Верховну Раду і тоді вирішуватимемо…»

Варенников: «От вас лично много что зависит. Если товарищ Кравчук будет вести прежний курс, то мы этого не позволим».

Кравчук: «Не треба погроз у цьому кабінеті. Тут присутні керівник уряду республіки і голова Верховної Ради. Кому ви погрожуєте?»

Варенников: «Войска приведены в полную боевую готовность, и мы примем меры вплоть до пролития крови».

Варенников: «Митинговая демократия имеет плохие последствия. Сделайте с этого правильные выводы. Союзный договор – это приговор самому существованию Союза!»

Велика Україна і Мала Русь



Хоч як сумно, але інформаційні спецпроекти на кшталт «Всесвітня історія» чи «Малоросія» й досі благополучно перебувають не лише в умах пострадянських (за мислення) українських політиків, а й у шкільних підручниках незалежної України.

Однак поступово правдиві, документально підтверджені факти з тисячолітньої української історії складаються в яскраві картини національної величі українського етносу, який сформувався ще наприкінці ІV тис. до н. е.

Об’єктивні дані істориків, археологів, філософів, культурологів і релігієзнавців свідчать, що такі українські цивілізації, як Мезин (ХХ—ХІІ тис. до н. е.), Кам’яна Могила/Шу-Нун (ХІІ—ІІІ тис. до н. е.), Трипілля (VІ—ІІ тис. до н. е.), Скіфія/Арія/Оріяна (ІV тис. до н. е. — І тис. н. е.) — набагато старші за так звані «класичні» цивілізації Давнього Єгипту (ІІІ тис. до н. е.), Індії (ІІ тис. до н. е.), Греції (ІІ—І тис. до н. е.) чи Риму (І тис. до н. е. — І тис. н. е.).

Проте й донині в українських школах наших дітей переконують, що до Київської держави України-Русі (ІХ—ХІІ ст. н. е.) у нас нічого не було, а власне українці як народ з’явилися лише у ХІV столітті н. е., та й то відбрунькувалися від наших більш спритних у переробці історичних текстів північних сусідів...

У цьому зв’язку ми і намагатимемось з «неканонічної» точки зору розглянути деякі усталені історичні, політичні та релігійно-філософські міфи, дотичні до істинної багатотисячолітньої української історії.

У попередніх матеріалах (див. статтю «Христос і Нефертіті» від 15.10.2008 р.) ми вже вивели логічний ланцюжок становлення і розвитку українського етносу: теукри—скіфи—арії—українці.

А сьогодні спробуємо розібратися, як сталося, що тисячолітня Україна перетворилась спочатку на Київську Русь, а згодом і на Малоросію, відновивши, зрештою, свою прадавню назву — Україна.

Українська та Київська Русь

В Україні спостерігається унікальне географічно-топонімічне явище, якого практично немає ніде у світі. Ну де, скажіть, ви зустрінете у Франції село Француженка або в Німеччині село Німецьке.

В Україні ж ми разом маємо 38 населених пунктів, в яких у їх назві є корінь «укр». Серед них три міста — Українськ (Донеччина), Українка (Київщина) і Новоукраїнка (Кіровоградщина).

До цих міст додаються 35 сіл і селищ: 22 села, що називаються Українка, 12 — з назвою Українське й одне село Українець, які рясно розташувалися по всіх областях України.

Показово, що в Україні є й 26 сіл, які у своїй назві мають корінь «рус». Серед них виокремлюють два Русиліва, два Русіва, два Руських.

А далі (по одному) ціла шерега сіл з епітетом «руський»: Руська Гута, Руська Долина, Руська Мокра, Руський Мочар, Руське Поле, Руські Тишки і т. ін. Є й Руснів, Русовичі, Русивель, Русин і Русин Яр.

Така кількість населених пунктів, що мають у своїй назві корінь «рус», зовсім не випадковість. Якщо ми звернемося до «Правди роської» (до речі, не руської, а роської — за текстом!) Великого київського князя Ярослава Мудрого, то дізнаємось, що жителі Київської держави називалися русинами.

Більше того, ця середньовічна історична пам’ятка нам повідає, що поняття русин і слов’янин характеризують представників зовсім різних народів. Отже, за версією Ярослава Мудрого, середньовічні русини — це сучасні українці, а слов’яни — сучасні росіяни.

Для того, щоб переконатись у цьому, процитуємо «Правду роську» князя Ярослава (за Академічним списком): «Оубьет моуж моужа, то мьстить братоу брата, или сынови отца, любо отцю сына, или братоучадоу, любо сетриноу сынови; аще не боуде кто мьстя, то 40 гривен за голову; аще боудеть роусинъ, любо гридинъ, любо коупчина, любо ябетникъ, любо мечникъ, аще (в) изгои боудеть, любо словенинъ, то 40 грименъ положити за нъ».

Як свідчив свого часу відомий знавець тієї епохи російський академік М. Тихомиров у своїй книжці «Пособие для изучения Русской правды» (Москва, 1953 р.): «Русин — житель Киевской Руси, так как новгородцы называли Русью именно Киевскую и прилежащие к ней земли... Словенин — означал новгородца».

Тож українці ніколи не були і не є слов’янами!

Тому й не варто дивуватися словам росіянки З. Рагозіної, яка ще 1903 року писала, що українці є нащадками скіфів. А ще процитуємо римського історика Помпея Трога (І ст. до н. е.): «Скіфське плем’я завжди вважалося найдавнішим, хоча між Скіфами і Єгиптянами довго тривала суперечка про давність походження...».

Процитуємо цього поважного римлянина і нагадаємо, що єгипетська цивілізація відноситься до ІІІ тисячоліття до н. е. А ми, виходить, старші від цих давніх єгиптян...

До речі, російська імперська історична наука (В. Татіщев, М. Ломоносов та ін.) активно посилалась на прадавній міф про наших предків, згідно з яким було два брати — Скіф і Словен. Старший брат Скіф залишився жити на батьківській землі (в Україні), а молодший брат Словен пішов на північ і... заснував Новгород (в Росії)...

Звідси й така різниця в мовах, культурі, звичках, ментальності...

Тому й не дивно, що в Російській Федерації зовсім немає міст і є лише чотири села, в назві яких фігурує епітет «руський»: Руський Акташ (Татарстан), Руський Камешкир (Пензенщина), Русько-Висоцьке (Ленінградщина) та Руський (Приморський край).

Отже, можна порівняти: 26 руських сіл в Україні й 4 руських села в Росії. Відчуваєте різницю? Насправді все дуже просто. Згадаймо, що в середні віки те, що нині називається Росією, мало назву Московія, Московське князівство.

Сама Москва, як загальновідомо, була заснована київським князем Юрієм Долгоруким (який похований у Києві). Але згодом московська колонія і київська метрополія помінялися місцями (приблизно так, як згодом Англія і США).

Нова московська метрополія, так би мовити, в адміністративному порядку привласнила назву Русь, перейменувавши Україну в Малоросію і запровадивши міф про Україну як «окраину» новоствореної Російської імперії.

«Окраина» чи «Околітія»?

Переконливі факти з прадавньої української історії не дають нам жодних підстав погодитися з походженням назви України як «Окраины», оскільки:

1) льодовики (які розтанули на півночі Європи лише 8—10 тисяч років тому) ніколи не переривали життя в Україні, і вона протягом щонайменше 20 тисяч останніх років свого існування була центром глобальної за своїми культурно-історичними наслідками цивілізації;

2) найстаріший храм планети Шу-Нун/Кам’яна Могила розміщується в Україні, а храми завжди будували в центрі обслуговуваної ними території, оскільки вони були місцем суспільно-адміністративного управління, здійснення релігійних культів, осередками ремесла, освіти та науки;

3) доведено, що наші пращури трипільці/арії протягом VІ—ІІ тисячоліть до н. е. активно розселялись у світі і, прийшовши в інші краї, не могли (чисто психологічно) називати свою прабатьківщину «окраиною» (та ще й мовою, котра виникла лише в ХІV—XV ст.);

4) слово «окраина» — російського походження; в українській мові немає такого слова, проте є — «околиця», і якби мешканці України прагнули підкреслити саме географічно-прикордонний характер своєї держави, вона носила б назву «Околітія»...

Продовжуючи етимологічно-лінгвістичний аналіз назви «Україна», варто звернути увагу на корінь «країна» (страна — російською, state — англійською).

На Балканах (неподалік від населених пунктів Кий і Києво) й досі існує адміністративно-територіальна одиниця — Сербська Країна. А в одній із книжок ХІХ століття згадується місто «Биаград — столичный град тоя украины». Як можна здогадатися, мова йде про нинішній Белград.

У середні віки в Європі, як свідчить Френсіс Дворнік, були відомі такі князівства, як Словенська Крайна і Войнова Крайна, що входили до складу Священної римської імперії.

Отже, слово «країна» з давніх-давен є доволі поширеним в Європі.

Історичні дослідження свідчать, що слово «україна» (оукраїна) активно використовувалося в географічній топоніміці Середньовіччя поряд з такими поняттями, як князівство, край, землі.

Наприклад у книжці «Слово Христолюбця» зазначалось: «Ноне по оукраинам молятся ему проклятому богу Перуну».

А в «Повісті про два посольства», котра описує часи царювання московського царя Іоанна Васильовича, використовується вельми показова фраза: «В наши украины и на наши городы войною учнутъ ходити».

Як свідчать історичні джерела ХV—ХІХ століть, на півночі сучасної Російської Федерації, зокрема, була Терська Україна — на півдні Кольського півострова, а на південь від Карелії — Каянська Україна.

Псковський 1-й літопис від 1481 року згадує Україну за Окою, Тульську Україну, а «Сказання про Мамаєве побоїще» та Псковський 2-й літопис (1481 р.) згадує Псковську Україну.

Але й це не все! «Розпис міст» Російської імперії від 1652 року дає такий перелік 37 українських міст: Тула, Калуга, Кашира, Коломна, Переяслав, Рязанський Ярославець і т. ін.!

Тут також читаємо: «Калуга и др. украинские города», «В Туле и иных украинных городах», «Украйных Севских городов», «Украйных Польских городов», «Малороссийских городов жители приезжают в Московское государство и в украинные городы».

Отже, ми можемо переконатися, що слово «україна» означало, навіть за московськими мірками, зовсім не околицю їхнього князівства. Якщо, наприклад, україни в Карелії і на Кольському півострові ще можуть потрапити під визначення околиці, то підмосковні міста Тула, Калуга, Коломна розташовані в самому серці Московської держави.

Тож напрошується й певний висновок щодо «неточності» та «неупередженості» перекладу та тлумачення російськими імперськими істориками загальноприйнятого у світі поняття україна, як країна, край, держава, земля.

А, дійшовши такого висновку, сьогодні ми вже можемо зрозуміти, для чого все це робилося: «Немає історичної пам’яті, немає й такого народу — українці. Є, звісно, лише якісь там «малоросы с окраины», котрі відбрунькувалися від великоруської народності, а нині стали «антирусскими» (такий ось абсурд!).

Наостанок порівняємо, скільки українських міст було свого часу на території Росії (понад 40) і скільки власне «топологічно руських» населених пунктів є в Росії сучасній (лише 4).

Згадаймо також про московські маніпуляції назвами «Русь» та «Малоросія», а також про кількість «топологічно руських» населених пунктів, розташованих у сучасній Україні (26), і тоді ми зрозуміємо, наскільки важливим для становлення національної самосвідомості є вивчення власної історії, мови та культури!

Валерій БЕБИК, доктор політичних наук, проректор Університету «Україна», голова правління Всеукраїнської асоціації політичних наук.

Фото Дмитра СМОЛЕНКА (Укрінформ) та з архіву автора.

"Голос України"

Вьетнам. Россия. 17 июля 2017 год. Из Хошимина в Москву

Есть такая показательная туристическая фирмочка в Москве. Называется: Тайный Меридиан. 

Официально они организуют экзотические туры, в основном по странам Азии. Завлекают тем, что тур сопровождает специализированный гид в виде доктора наук по географии.

Читаем подробнее. Пишут, что проведут по лучшим местам Тропиков, которые являются наиболее богатыми в плане биоразнообразия. Доктор наук. Такое пишет.

Доктор наук по географии, который не видит разницы между тропиками и экватором. Доктор наук, который не знает, что максимальное биоразнообразие на Земле как раз на экваторе. Экваториальный климатический пояс буквально пульсирующий генератор эволюции.

Но откуда это знать московским докторам наук по географии с купленными дипломами в переходе. Действительно.

Что пишут дальше. Набираем группы только после личной беседы с гидом и установления психологической совместимости. Вот те на.

Ну, что я скажу. Люди разные. И психика у всех тоже разная. Нельзя организовывать туры по психологической совместимости. Такое может написать только глубоко больной шизофреник, который хочет контролировать всю ситуацию 100%. Но контролировать всё невозможно.

Попробуй такую завлекалку организовать где-нибудь в США. Типа, набираю в туристическую группу только чернокожих/геев/или латиноамериканок с 2 детьми. Какой результат? Ну такую бы фирму сразу прикрыли, а её организаторов посадили бы лет на 5-10.

Вывод: этих московских докторов наук по географии надо метлой по жопе в 5 класс отправлять, а потом эти метёлки в руки давать, чтобы дворы мели. И то польза будет какая-то от них. 

-------------
-------------




Утром спустил все свои чемоданы вниз и вызвал такси. До такси пришлось ещё волочь по одному чемодану, так как сотрудники отеля отказались помогать.

Аэропорт в Хошимине в целом не очень большой, к тому же компактный, так что заблудиться или запутаться там практически невозможно.

На регистрации пришлось схитрить, так как разрешённый багаж только по 23 кг. Часть пришлось распихать в ручную кладь.

Ну да, во всех нормальных странах норма багажа 30 кг, но Россия как всегда хочет срубить бабла. 

На паспортном контроле попалась сотрудница-идиотка. Она обслуживала всех колоссально медленно. При этом одной рукой пила кока-колу из трубочки и жрала торт, вбивая данные из паспортов одной рукой. А когда дошла моя очередь, то она просто встала и ушла. Пришлось 15 минут ждать её сменщика bazar

Когда прошёл все формальности, оказался в нейтральной зоне...



... главным развлечением тут было наблюдать за проезжающими мимо по взлётно-посадочной полосе самолётами разных авиакомпаний...









Чем дольше сидел в ожидании посадки, тем больше москвичей скапливалось. 

Пришла одна больная на голову. Всем стала рассказывать, что она жена какого-то режиссёра. А потом пристала к одному стюарду из Аэрофлота - тоже москвичу. Хотя тот был враждебен, оба нашли общий язык.

Москвичка: Можно Вас спросить? Вы Тимур?
Стюард: Я что похож на татарина?
Москвичка: У Вас смуглая кожа, ну я и подумала...
Стюард: Неправильно подумали. Меня зовут Дима. Понятно? Чего хотели?
Москвичка: Ну, раз Вы так враждебно настроены, даже не знаю стоит ли Вас о чём-то спрашивать.
Стюард: А Вы спросите и узнаете.
Москвичка: Я летела прошлым рейсом и оставила в салоне очки от астигматизма. Переписывалась в Вибере со стюардом Тимуром; он сказал, что может помочь.
Стюард: Поверьте, Ваши очки уже пропали навсегда. Забудьте о них со спокойной душой.
Москвичка: Вы прямо так уверены. Всё равно мне их жалко.
Стюард: Так они же не дорого стоят. Могу денег Вам дать на них.
Москвичка: Ну, я пока не нищая. Я жена очень известного режиссёра.

Затем слово за слово и оба уединились в кабинке мужского туалета. 

Вообще старался избегать москвичей в Хошимине, которых там было в изобилии. Но дважды с ними пришлось столкнуться.

Первый раз на рынке Бен Хан 16.07.2017. 

Москвичка: Я же сказала тебе, принеси мне БИГ САЙС? БИГ САЙС - поняла?
Вьетнамка-торговка: Биг Сайс. Йес.
Москвичка: Ты чего мне лапшу на уши вешаешь, деточка? Я вижу когда биг сайс, а когда нет. Ты чё, дура совсем? ( по русски говорит )
Вьетнамка-торговка: ( ничего не понимая по-русски приносит шорты другого размера ) 
Москвичка: Да ты чё блять такая тупая-то?! Серёжа, пошли отсюда.

Второй раз на регистрации.

Один придурок погрузил свои чемоданы на эту тележку и тыкал ей мне по спине и ногам сзади. Насколько можно быть тупым, чтобы не понимать, что ты своей тележкой причиняешь неудобства другим. Но когда я посмотрел на ту московскую пьяную ухмыляющуюся рожу, то всё сразу стало понятно.

Лететь мне предстояло более 11 часов. Последний раз такой длинный перелёт у меня был из Франкфурта-на-Майне в Виндхук. А тут ещё и с москвичами, так что я уже предчувствовал негативные приключения, что ждали меня впереди.

Место в самолёте досталось у иллюминатора...





... самолёт был огромный; я летел на двухместном сиденье один; кто не летал на таких, расскажу, там как бы несколько секций внутри салона. И у впередисидящих двоих не было багажных отсеков. Так что свою ручную кладь они положили в мою ячейку. У меня всё поместилось, кроме одного пакета. Стюард сказал, что можно убрать в соседнюю ячейку. Что я сделал. А зря.

Взлёт...



















Разнесли вот такие менюшки. Типа можно выбрать. На самом деле был лишь один вид пищи, а разнесли меню они ,,потому что так надо,,. Аэрофлот одним словом.







Первая кормёжка...





В небе над Бангладешем...



... река Мена, впадающая в Бенгальский залив...







Воды побережья Бангладеша были все вот в таких точках...



... было не понятно: то ли это множество кораблей, то ли это мусор плавал.

С самого начала полёта врубили кондиционер. В этой модификации самолёта не было индивидуальных кондиционеров, а один мощный на весь салон. У русских проблемы с этим делом и они врубают кондиционер на максимум.

Естественно было очень холодно. Но я захватил с собой толстовку. Видимо также предполагалось, что холодный воздух сможет усмирить русских, но этого явно недостаточно.

При подлёте к Индии одна русско-московская пьяная мразь наёбалась алкоголя из дьюти фри и начала вести себя неадекватно. Вначале пела песню ,,Ой, мороз, мороз...,, на весь салон, к ней подключились ещё три пьяные проститутки. Затем она полезла в драку с рядом сидящей пассажиркой. 

Затем эта дырка от бублика решила достать сумку из багажа с ещё одной бутылкой Мартини, но... так оказался мой одиноко стоящий сбоку красивый пакетик из Индонезии, которую туда положил стюард.

Этой манде не понравился мой пакет. Она вынула его, разорвала на части и высыпала его содержимое по окрестностям.

При этом она орала, что ,,всякие пидоры,, ложат свои вещи ,,в её ячейку,,. При этом у неё в качестве ручной клади было 4 маленьких чемодана, которые она как-то умудрилась протащить. 

Я попытался утихомирить эту московскую дегенератку, объяснить ситуацию, но она ничего не слушала и продолжала орать, распуская язык и руки. Пришло собрать всё рассыпанное и вызвать стюарда.

Я сообщил ему, что или он сейчас усмиряет эту носительницу вырожденного генетического материала, либо тут будет грандиозная драка с разгерметизацией салона.

Московский стюард хоть и туповат, но ситуацию понял. Он пересадил пьянь на свободное место в хвосте, где уже через 10 минут эта крыса подралась ещё с кем-то.

Тем временем поддержавшим дегенератку москвичам я прочитал мини-лекцию об их культурной и интеллектуальной ущербности. 

В такие моменты жалеешь, что Гитлер проиграл войну.

В небе над Индией...



... над Индией всё время был плотный облачный покров без разрыва как в Лангольерах. Близ Нью-Дели самолёт сделал резкий поворот вправо.

В этот момент раскрепостились и другие москвичи. Они разбились на 5 пьяных компаний. Громко орали. Врубали музыку на телефонах. Дети бегали по всему салону. Мат. Громкий смех. Хвастовство друг перед другом о том, кто кого во Вьетнаме трахнул и у кого какая компания/отель/бизнес в Европе.

В небе над Таджикистаном...







Река Сырдарья...



В небе над Узбекистаном...





Среди всего безобразия, которое творилось на борту, 5 минут чувствуешь себя спокойно лишь в кабинке туалета...



Информационные экраны, которые половину пути не работали, наконец-таки включили; видимо пилотам самим стало интересно, где они летят...







Особо ждал момента пролёта над Аральским морем; точнее тем местом, где оно когда-то было. Хотел лично убедиться в том, что его больше нет.

Пролетаю на восточной частью Арала...



... при ближнем рассмотрении можно заметить, что там красуются дюны новой пустыни Аралкум...







... но вот в западной части Аральского моря ситуация иная; пески там тоже присутствуют, однако посмотрите на горизонт - там явно сохранились внушительные водоёмы; озёра и заводи...













В небе над Казахстаном...



Вторая кормёжка...









В небе над Россией...









Где-то между Оренбургом и Москвой ко мне пьяная в дупель подошла опять та ведьма, что разорвала мой пакет. Начала орать на меня и называть разными матершинными словами. Пришлось дать ей в бубен и за волосы оттащить в хвост. По пути сказал ей, специально громко, что мол кто такое гавно вообще выпускает за пределы границы? Русское гавно не должно выплёскиваться из общего котла. В качестве наказания я достал одну из её четырёх поклаж и выпотрошил её по салону.

В этот момент я понял чувства президента Дутерте, который выбрасывает на лету из кукурузников наркоторговцев. Очень хотелось выбросить эту москвичку-недочеловека также.







В небе над Московской областью...







Эх, эти недочеловеки занимают такие красивые земли...





Река Ока...









Посадка в аэропорту Шереметьево...







То, что случилось на борту самолёта, было лишь лёгким недоразумением, по сравнению с тем, что ожидало меня на земле. А ожидал меня настоящий Ад, ведь в Ад я и летел; а за всё хорошее всегда нужно платить devil devil devil

----------------

Рубрика NO COMMENTS...


Россия. 6-7 октября 2016 год. Из Москвы в Краснодар

6 октября 2016 год.

Первую часть ночи отбивался от тараканов, мух и комаров в поезде 341Ь Москва - Кишинёв.

Примерно в 02:30 стало так холодно, что спрятались даже тараканы. Дело в том, что поезд совершенно не отапливался. Если в Кишинёве было +30С, в Киеве +15С, то ближе к Москве похолодало до +2С.

У меня замёрзло всё. Даже яйца. Пришлось одевать на себя три футболки, одевать три пары носков, заправлять джинсы в носки. Укутываться в одеяла не стал, так как там прятались от холода тараканы.

В отмороженном состоянии доехал до Москвы к 6 утра. Пока шёл до метро, замёрз весь. Пожалел, что не взял с собой зимнюю куртку. В следующий раз буду более предусмотрительней.

В метро купил себе проездную карточку, которую как оказалось активно используют в колорадской пропаганде, вот посмотрите...





В метро и на Казанском вокзале оказалось много охранников. Наглых и с низком уровнем интеллекта. Рявкают. Орут. Ведут себя вызывающе, чувствуя свою полную безнаказанность.

Оно и понятно. Если в Европе полиция и охрана служат для помощи гражданам и являют собою образец для подражания, то в России полиция используется для угнетения и распространения страха. 

Но на меня их методы не подействовали. И не такое видал ещё.

Казанский вокзал...


Вначале сидел там в полусонном состоянии, так как нормально не спал две последние ночи из-за тараканов. Но ситуация изменилась, когда ко мне подсел старичок лет 65-70.

Прописан он в Сочи. Зовут Иван Сергеевич. Ездил на заработки в Московскую область. Заработал 500 долларов США. 

Разговорились. А у него была одна особенность. Не знаю, где он там работал, но последние недели три он точно не брился и зарос как ваххабит. Сразу подумал, что наверняка к нему кто-нибудь прицепится из-за этого.

И точно. Прямо у меня пророческие мысли порой.

Подходят два быдло-охранника к моему бородатому собеседнику. Меня сразу спросили, мы с ним вместе или по отдельности? Я говорю: Я сам по себе smile 

Ещё не хватало вляпаться в очередную историю.

И тут они говорят деду, что в таком виде по вокзалу ходить нельзя. Потребовали показать паспорт. Он показал: русское имя, прописка Сочи, Краснодарский край. 

Они его взяли за шкирку. Увели в туалет. И побрили его там служебной электрической бритвой hypnosis rofl 

Пытались вымогать у него деньги, но Иван Сергеевич сказал, что у него ничего нет. Он-то уже более опытный и спрятал 500 долларов США в стельки своей обуви. Видать не первый раз трясут его.

Ну ладно хоть яйца не заставляют показывать. Ага. Представьте. Сидишь такой на вокзале. К тебе подходят амбалы и просят показать яйца. Ага. Не бритые. Пошли сбривать, типа lol rofl 

Фашизм чистой воды. Нет слов.

Дождался я своего поезда и пошёл на перрон. Вагон №13. Везенье на везеньи. А вагон оказался самым дальним. 

По пути увидел инвалида в инвалидной коляске в одной футболке и лёгких штанах. У него был вагон №1, но его отказывались пускать, так как не было специального трапа. Его отправили в вагон №13. Якобы там есть такой трап. Он по холоду докатился до вагона №13, его и там отказались сажать. Он уже был просто в отчаянии и покатился обратно в вагон №1.

Но зато у проводниц новая форма одежды: шляпки как у английских старушек и бейджики с дубляжом на английский язык, и поезд двухэтажный стоит на соседнем пути...


Поезд назывался Москва - Анапа. Фирменный. Поскольку был скоростной, то и остановок было мало. А те, что были, оказались очень короткими...


Станция Рязань-2...



У меня было место №1.

После Рязани две проводницы огородили одеялом боковушки...



... и начали играть в карты с распитием алкогольных напитков. 

Вот какие фразы и предложения она громко выкрикивали:

1) ёбаныйврот;

2) ах ты сучка;

3) у меня даже пелотка зачесалась от такого расклада.

При этом больше половины пассажиров в вагоне были детьми от 7 до 12 лет.

Основными занятиями в этом поезде была еда, сон и походы в туалет.

Туалеты тут конечно были хорошими. Био. Аж два. В конце вагона. Но это же Россия, поэтому с туалетной бумагой и водой из крана была напряжёнка. 

Главное, что не было тараканов. Слава богам!!!

Лопал украинские конфетки всю дорогу...



Надоумило меня купить в Москве пюре с котлетой, которая почему-то называлась ,,котлетос,,. Ага. По ходу её уже многократно подогревали и она была давно не первой свежести.

Траванулся по полной программе. Благо был с собой Лоперамид, который пришлось докупать в Москве, так как мой запас высыпала та ненормальная в Могилёве-Подольском.



Вот так вот: ты уже в тысячи километрах от Москвы, а москвичи тебя достают всё равно с помощью куриного котлетоса lol

Во время пути до мужчин домогалась вот эта шалава обыкновенная ( тусила либо у туалетов, либо в тамбуре ) ...



... обращалась к мужчинам на предмет оказания своих интим-услуг. Была быстро отшита.

Мичуринск-Воронежский...




В Грязях не работали вокзальные часы.

В Лисках была куча торгашей.

Перед подъездом к Россоши группа москвичей стала гадать какому субъекту федерации принадлежит этот город.

Одна девчонка сказала, что Россошь - это Липецкая область, вторая девчонка - что это Курская область. Подключился парень, сказал, что это Волгоградская область. 30-летняя женщина сказала, что это Рязанская область. 

Но тут подключился мужчина лет 40 и сказал, что он учитель и чтобы те не несли чепухи, а затем сказал, что Россошь - это Ставропольский край.

Ёпта, до чего же эти москвичи тупые lol

7 октября 2016 год.

После Россоши уснул, так как был смертельно уставшим. Проснулся только уже у своей станции Тимашевская-1.

Почему Тимашевская-1? Дело в том, что этот поезд не останавливается в Краснодаре, так что пришлось выходить там, где ближе всего к краевой столице.

В 5:10 я был уже в Тимашёвске, где мне сразу же на ногу наступил пьяный кубаноид. Через 20 минут после выгрузки шла электричка Тимашёвск - Краснодар.

Так я добрался до дома...



Перед тем, как зайти в дом с вещами, под металлическим навесом расстелил белую простынь. И начал там разбирать свой багаж. 

Ну да. Мне ещё не хватало, чтобы у меня дома завелись молдавские тараканы. Перетряхивал каждую вещь.

В итоге обнаружил и убил 7 тараканов. Хитрюги. А рюкзак сразу же отправился в стиральную машину.

Банкнота 1 молдавский лей...



Красивая штучка, вешается на стену...



Молдавские монетки...



Осталось немного украинских гривен...



Пограничные штампики...





Молдавский магнитик...



В Молдове купил себе вот такую 1,5 литровую кружку; наконец-то вся жидкость будет помещаться как надо...



Мои магические амулеты, которые я брал с собой в дорогу...



... помогли по ходу, раз добрался до дома живым и мне в ухо или нос не заползли тараканы smile

Украинские и молдавские конфетки...



Купил себе на винном фестивале вот такую окарину...



... конечно она не такая большая, как у Натальи Сокол, но звучит очень красиво. 

Украинские соки Sandora...