Комуніст Царьков про бендеровських позорних собак
- 23.09.12, 15:06
На донецкой земле начинается поход за возрождение Союза Советских Социалистических Республик (СССР).
Об этом заявил председатель ЦК Компартии Российской Федерации Геннадий Зюганов на международном форуме «Возрожденный Союз – путь к спасению братских народов!» в Донецке 19 августа, сообщает официальный сайт КПРФ.
На заседании исполкома Совета СКП-КПСС, посвященное 20-летию развала СССР, лидер КПРФ отметил, что «убийство Советского Союза было организовано как внутренней контрреволюцией, так и ее внешними пособниками».
«В результате выиграли только глобалисты, а Россия, Украина и другие республики глубже всех провалились в пучину мирового финансово-экономического кризиса», - сказал Зюганов.
Его поддержал лидер Компартии Украины Петр Симоненко, который заявил, что, согласно социологическим опросам, уже 47% украинцев сожалеют о развале СССР, а 30% хотят вернуться к плановой социалистической экономике.
Выступая перед журналистами, Зюганов напомнил, что сегодня Донецкая область дает 22% ВВП Украины, и эта промышленная мощь создавалась усилиями всего советского народа. «Поэтому не случайно, что именно на Донецкой земле мы начинаем поход за возрождение нашего Союза», - подчеркнул Зюганов.
После пресс-конференции лидер КПРФ и участники заседания исполкома Совета СКП-КПСС посетили стадион «Донбасс-арена», на котором проводит свои матчи команда «Шахтер». Они ознакомились с этим спортивным сооружением, которое является одним из лучших в Европе.
Не задумал ли Зюганов национализировать "Донбасс Арену"? Уж очень она ему понравилась...
В тот же день, выступая на донецкой площади им. Ленина перед митингом своих сторонников, Зюганов заявил: «Сейчас и Российская Федерация, и Украина, и другие бывшие союзные республики, кроме Белоруссии, глубже всех провалились в яму кризиса. Поэтому приговор проводимому у нас либерально-спекулятивному курсу вынесен и обжалованию не подлежит!»
«Здесь, в Донецке, - подчеркнул лидер КПРФ, - шахтеры всегда показывали пример того, как надо достойно трудиться, обеспечивая энергетическую безопасность нашей державы. И мы собрались здесь не случайно, потому что люди многих национальностей создавали в Донбассе могучую промышленную базу советской страны. Мы собрались вместе для того, чтобы сказать: «Да – возрождающемуся Союзу!», «Да – новым победам во имя торжества справедливости и дружбы народов!»
На митинге было принято воззвание «Единство – путь к спасению братских народов!», в котором подчеркивается, что историческая задача возрождения СССР «может быть решена лишь с восстановлением власти трудящихся и возрождением социалистического общественного строя, осуществлением социалистических преобразований на основе соблюдения ленинских принципов федерализма».
Повезло Донецку. С него Зюганов обещает начать возрождать СССР и возвращать все украденное.
На момент, коли напала Німеччина, внутрішні тюрми НКВС УРСР були переповнені в’язнями. Станом на
початок червня 1941 року в них утримували 72 тис. 768 людей за загального обмеження у 30 тис. 753 особи.
Там сиділи політики, релігійні діячі, представники інтелігенції, колишні чиновники та військові, вихідці з
«буржуазії», «куркулі», активісти національно-визвольного руху, кримінальні злочинці та побутові арештанти.
22 червня 1941 року у зв’язку з початком нацистської агресії Наркомат внутрішніх справ та прокурор СРСР
видали директиву про переведення тюрем, таборів та колоній примусового утримування на воєнний стан.
Було заборонено звільняти в’язнів, в особливу категорію виділено «польський контингент, німців та
іноземних підданих», яких належало зосередити в зонах із посиленою охороною. Також передбачено було
заарештувати всіх осіб, підозрюваних в антирадянській діяльності, які могли становити небезпеку для
більшовицького режиму в умовах німецької окупації.
Читайте також: Історія однієї в’язниці.Тюрма на Лонцького: чиєї правди більше?
ТРАГЕДІЯ ГАЛИЧИНИ Й ВОЛИНІ
На початку німецько-радянської війни в тюрмах Західної України перебувало багато людей, заарештованих
більшовицькими каральними органами в ході радянізації інкорпорованих до складу СРСР територій Галичини,
Волині та Північної Буковини за результатами «визвольних походів» Червоної армії в 1939–1940 роках.
Першого тижня війни заповненість в’язниць у західному регіоні УРСР збільшилась у півтора-два рази. Органи
НКВС та НКДБ за відповідними інструкціями з центру арештовували всіх підозрюваних в «антирадянській та
шпигунській» діяльності. Зокрема, у Львові після 22 червня чекісти влаштували справжні облави на
мешканців міста, вбачаючи в кожному другому повстанця й шпигуна.
У перші дні війни органи державної безпеки УРСР намагалися вивезти заарештованих із прифронтової смуги
в глиб території. 23 червня 1941-го начальник тюремного управління НКВС республіки Філіппов направив
командирові 13-ї дивізії НКВС полковнику Зав’ялову план евакуації в’язнів із західного регіону. Зокрема,
передбачали вивезти 23 тис. 236 осіб, для чого необхідно було мати 778 залізничних вагонів. Однак
блискавичний наступ німецьких військ, проблеми із транспортом та активізація націоналістичного підпілля,
яке спорадично атакувало тюрми з метою визволення в’язнів, поставили радянські каральні органи перед
неможливістю реалізації плану. Після кількох звернень керівництва українського НКВС до Москви по
інструкції звідтіля надійшла телеграма: потрібно було «згідно з розпорядженням Лаврєнтія Бєрії, за списком,
затвердженим прокурором, розстріляти всіх осіб, що перебували під слідством, засуджених за
контрреволюційні злочини за ст. 170 Кримінального кодексу, та осіб, які здійснили розтрати, а підслідних та
засуджених, які не проходять за цими статтями Кримінального кодексу, – звільнити».
За винищення політичних в’язнів від самого початку війни взялись у прикордонних тюрмах – у Перемишлі й
Добромилі. Надалі з повним розмахом страти арештантів здійснювали без суду за вказівками місцевого
тюремного начальства. Їх убивали в камерах, на подвір’ях в’язниць, в урочищах за межами міст, над
шурфами шахт тощо. Катівські технології варіювалися від застосування вогнепальної зброї та бронетехніки –
через відрубування частин тіла – до закопування живих людей у землю й подекуди варіння в казанах.
Від 23 червня розстріли проводили чимдалі інтенсивніше, спочатку індивідуально за викликами на прізвище,
а потім цілими групами. В останні дні перед відступом радянських військ в’язнів страчували без списків,
подекуди просто в камерах за допомогою автоматів і гранат. Щоб приховати передсмертні крики жертв від
міських жителів, екзекуції виконували під шум автомобільних і тракторних двигунів. В’язні намагалися
повставати, однак зазвичай їхні виступи закінчувалися суцільними розстрілами. Деяким арештантам
пощастило втекти, скориставшись панікою та безладом радянських військ, що відступали. Окремих –
звільнили оунівці під час організованих повстань.
Про масштаби червоного терору на початку війни в умовах відступу Червоної армії із теренів Західної України
свідчать очевидці: «…Львівські «Бригідки». З розкритих навстіж брам доноситься трупний запах. На подвір’ї,
в коридорах, у підвалах – стоси трупів. Усі вони зі слідами тортур. Проломлені черепи, відрубані ноги, руки,
скручені колючим дротом тулуби, спотворені обличчя». «У Самбірській тюрмі було знайдено багато трупів,
помордованих у жахливий спосіб. Деякі з них мали в устах ганчірки й пісок, інші попідрізувані нігті на пальцях
рук, пошматовані й повирізувані пояси шкіри з обличчя, повиколювані очі, повідрізувані носи, повибивані зуби
і т.д. У жінок були відрізані груди, порозпорювані животи, повиривані жмути волосся, перед стратою їх усіх
зґвалтували».
Загалом у перші тижні війни в тюрмах Західної України було страчено близько 22 тис. осіб. У в’язницях
Львівської області (на той час до її складу входила тільки північна половина теперішньої. – Ред.) (Львів,
Буськ, Городок, Комарно-Рудки, Щирець, Бібрка, Жовква, Кам’янка-Бузька, Судова Вишня, Яворів, Лопатин)
було розстріляно 4 тис. 591 людину, у трьох в’язницях Дрогобицької (Дрогобич, Самбір, Стрий) – 3 тис. 301, у
тюрмах Станіслава – 2 тис. 500, Луцька – 2 тис. 754, Рівного – 150, Дубно – 1 тис. 500, Ковеля – 195,
Тернополя – 1 тис., Перемишля та Добромиля – 2 тис. в’язнів. більшість із них були українці, невеликий
відсоток становили поляки, біля 10% – євреї-сіоністи.
ЕТАПОМ НА СМЕРТЬ
Евакуацію ув’язнених вдалося провести тільки в окремих містах, однак більшість арештантів так і не
дісталися до місць призначення. Транспортні засоби використовували лише для вивезення цінних речей і
товарів, а переважну кількістьц в’язнів етапували пішки. Із «маршів смерті» вижило тільки 214 осіб. Решта
дорогою були страчені або ж загинули від нападів авіації супротивника (їх плутали з регулярними військами,
що відступали). Зокрема, з Чорткова Тернопільської області було евакуйовано 954 в’язні, із яких дорогою
розстріляли 123, а з Умані – 767. Відомо про 110 осіб, вивезених етапом із Західної України й полеглих від
чекістських куль у Биківні поблизу Києва. У рідкісних випадках начальник конвою через складну ситуацію
відпускав своїх бранців на всі чотири сторони (так трапилося на Хмельниччині). Тих, кого евакуювали
залізницею, дорогою підривали або ж знищували в брутальний спосіб. Так, зокрема,сталося 7 липня 1941року
із політв’язнями з Коломиї та Буковини, яких на станції Заліщики Тернопільської області викинули з
поруйнованого вибухом моста в річку Дністер.
Інші категорії в’язнів були або переміщені до тюрем і таборів тилових районів, або звільнені відповідно до
указу Верховної Ради СРСР від 12 липня 1941 року. Тоді в місцевостях, де було оголошено воєнний стан,
випускали на волю осіб, засуджених на терміни до трьох років за так звані побутові злочини. А ще амністії
підлягали кримінальники.
Після вступу німецьких військ, коли двері в’язниць повідчиняли, перед західними українцями постала
жахлива картина комуністичного терору. Нацистська пропаганда досить успішно використала факти масових
розстрілів задля посилення антибільшовицьких та антисемітських настроїв серед місцевого населення у своїх
інтересах.
Свідчення очевидців та імена замордованих періодично публікували в українській, польській та німецькій
пресі окупаційного періоду, місця злочинів фотографували й фіксували на відеоплівку.
ВІЙСЬКОВІ ЗЛОЧИНЦІ
Утім, трагедія невільників тюрем у західних областях була не єдиним брутальним злочином комуністичного
режиму перед панічним відступом із теренів республіки. Масова ліквідація в’язнів у перші тижні війни
відбулась у Вінниці, де загалом більшовики знищили 9 тис. 439 осіб – переважно громадян, заарештованих
під час Великого терору 1937–1938 років. поблизу Харкова, у селищі П’ятихатки перед відступом радянських
військ було замордовано 8 тис. в’язнів, серед яких виявились і польські офіцери. Під час евакуації з Криму
НКВС вдалося до масового переслідування й арештів серед цивільного татарського населення. 31 жовтня
1941 року в день здачі Сімферополя чекісти розстріляли в камерах усіх політичних в’язнів. Після вступу
німецьких військ у міській тюрмі НКВС було знайдено тіла жінок та дітей, убитих разом із чоловіками.
Схожу картину червоного терору бачимо в Ялті, де 4 листопада 1941 року енкавеесівці перед відходом
знищили всіх ув’язнених у тюрмі. Крім того, у Криму вони розстрілювали місцевих жителів просто на міських
вулицях та дорогах, вбачаючи в них потенційних ворогів і гітлерівських посібників. Так, сталося між
Алуштою та Ялтою і в містечку Карасубазар.
Масове вбивство політичних в’язнів на початковому етапі німецько-радянської війни стало дієвим засобом
знищення опонентів сталінського режиму під виглядом безладного відступу радянських військ та органів
більшовицької влади на схід. Не дивно, що під цю категорію не потрапили кримінальні злочинці та божевільні
психлікарень, яких масово випускали з місць утримування в перші місяці війни.Дії каральних органів проти
арештантів підпадають під категорію військових злочинів відповідно до норм тогочасного міжнародного права, зокрема Гаазьких конвенцій 1899 та 1907 років,
дотримання яких повсякчас декларував Радянський Союз у ході Другої світової війни. Масштабні страти
в’язнів у перші тижні німецько-радянського збройного протистояння справили шокове враження на українське
населення, особливо західного регіону, яке після повернення більшовицького режиму 1944 року не змогло
пробачити йому варварських злочинів і довгий час живило повстанський рух, що боровся за незалежність
України.
ДО РЕЧІ. Досвід Литви
Після розпаду Радянського Союзу Литва розпочала слідчі дії проти злочинців комуністичного
режиму, причетних до масових убивств в’язнів 1941 року.Зокрема, Шяуляйський територіальний суд
2001-го видав постанову про притягнення до відповідальності колишнього співробітника органів НКВС
Пєтра Раслана за злочини проти литовського народу, засудивши його до довічного ув’язнення.Однак
виконанню цього рішення завадила Російська Федерація, взявши екс-чекіста під свою опіку. Це стало однією
з причин, чому 2004 року Вітаутас Ландсберґіс змусив президента своєї держави бойкотувати
святкування Дня Перемоги в Москві.
Активисты Межрегиональной организации «Коммунисты Петербурга и Ленобласти» открыто обратились к киноактрисе Ольге Куриленко, которая позорно согласилась играть содержанку врага советского народа диверсанта и убийцы кровавого Джеймса Бонда-007:
"От имени всех коммунистов обращаемся мы к тебе, блудная дочь несчастной Украины и дезертирка славянского мира Ольга Куриленко.
Советская Украина и весь Союз бесплатно тебя учили, лечили, воспитывали, то никто не знал, что ты совершишь акт интеллектуальной и моральной измены – пойдешь в киносодержанки Бонда, убившего, согласно фильмам о шпионе, сотни советских людей и граждан стран соцлагеря - кубинцев, вьетнамцев, северокорейцев, китайцев и никарагуанцев. Ты польстилась на богатство и послужной донжуанский список западного шпиона. Кто тебе, Оля, мешал сыграть любимую женщину настоящих героев - Штирлица, Щорса, Ковпака, Ярослава Галана, Петра Симоненко?!
Но нет, ты согласилась стать подругой человека, который десятки лет по заданиям Тэтчер и Рейгана разрушал СССР, страну где ты родилась. Это Бонд подкладывал бомбы под советские заводы, сыпал яд в наши колодцы, проникал под видом дворника в квартиры советских людей. Начала ты со сьемок неглиже в сомнительных журналах и вот - со ступеньки на ступеньку – добралась до объятий американского шпиона. Неужели ты хочешь, чтобы Украина стала колонией США, а крымских девушек насиловали жестокие и тупые американские десантники?! Ты дошла до того, что подарила Бонду бутылку горилки и хвастаешься этим. Знаешь ли, что делали в дни Великой Отечественной войны с женщинами, которые привечали оккупантов?! Где же твой патриотизм? Ведь ты носила красный галстук. Жизнь длинная, Оля, и раскаяние обязательно придет к тебе, но будет уже поздно. Твой родственник Герой Советского Союза Владимир Куриленко, красный партизан, пал смертью храбрых под Смоленском в трудном и суровом 42-м, а ты подносишь Бонду горилочку и даришь свои прелести. Где твоя совесть? Откажись лучше тогда от своей фамилии!
Мы представим тебе поименный список убитых Джеймсом Бондом советских людей за весь период гнусной кинобондианы, и как тогда ты запоешь, бездумная красотка?! Твои сверстницы участвуют в демонстрациях против НАТО, а ты нежишься на Лазурном берегу. Как могла ты в трудный час покинуть Родину?! Слава твоя – дешевая и недолговечная. Нет в твоих киноработах глубины актерской игры, следования высоким идеалам, нет и связи с национальной культурой. Вот ты в кадре палишь направо и налево из пистолета. А ведь стреляешь-то ты в свою Родину, в братские славянские народы. Ты стала духовной бандеровкой, Оля…
У тебя есть только один путь на Родину, к своему народу, в славянский мир из холодного жестокого рассудочно-меркантильного запада. Ты должна захватить и доставить в правоохранительные органы России исполнителя роли Бонда Дэниэла Крейга – эту машину для убийства, созданную НАТО, ненавидящего все советское и славянское, все народное. Пусть он расскажет, какие еще планы по дискредитации России пишут в Пентагоне и Голливуде, чтобы вбить клин между российским и украинским народами. Подумай, Оля, тебе жить… Если же ты продолжишь строить свою кинокарьеру и личную жизнь такими сомнительными методами, предавая дружбу славянских народов и предпочитая западных мужчин, тебя ждет забвение и суровая оценка потомков".
http://www.kplo.ru/index.php?option=com_content&task=view&id=661&Itemid=5
27 марта совершены поджоги зданий Центрального Комитета и Печерского райкома Компартии Украины.
Исполнители этих преступлений трусливо прикрылись ночной тьмой, которая всегда служит завесой для самых черных дел. Словом, они действовали так, как привыкли поступать фашисты. Для того, чтобы в этом убедиться, достаточно вспомнить поджог гитлеровцами Рейхстага в 1933 году.
Нет сомнений в том, что перед нами – не просто хулиганские выходки фашиствующих молодчиков, а тщательно спланированные акции. И заказчики их сидят в самых высоких властных кабинетах.
Главарям режима националистов и олигархов не дает покоя тот факт, что коммунисты решительно борются против попыток крупного капитала переложить на трудовой народ тяготы экономического кризиса, непримиримо выступают против втягивания нашей страны в НАТО, говорят людям правду о нарастании угрозы фашизма.
Компартия Украины заявляет: запугать нас не удастся никому! Мы будем и впредь так же твердо отстаивать интересы трудящихся, осознавая свою историческую правоту и не сомневаясь в конечной победе.
Пресс-служба
15 марта 1917 г. (94 года назад)Владимир Ленин отправил Иннесе Арманд письмо с потрясающей новостью — о революции в России
В этот день находившийся в швейцарском городе Цюрихе Владимир Ильич Ленин отправил жившей близ Женевы Иннесе Арманд письмо, в котором поделился с ней потрясающей новостью о том, что в России произошла революция.
О себе и своем окружении в этом послании Ленин писал так: «Мы сегодня в Цюрихе в ажитации: от 15 марта есть телеграмма в «Zurcher Post» и в «Neue Zurcher Zeitung», что в России 14 марта победила революция в Питере... Коли не врут немцы, так правда». Оказалось, что «немцы», которыми Ленин именовал швейцарцев, действительно не соврали.
(1) 14 марта 1917 года в Российской империи произошла революция, итогом которой стало падение монархии и переход власти к Временному правительству.
(2) 15 марта во Пскове в 23 часа 40 минут в штабном вагоне императорского поезда царь Николай II отрёкся от престола за себя и своего сына наследника-цесаревича Алексея в пользу младшего родного брата великого князя Михаила Александровича.
Михаил не рискнул вступить на престол, так как не располагал никакой реальной силой, и (3) 16 марта передал всю власть Временному правительству до созыва Учредительного собрания, которое должно было решить вопрос о форме правления.
(4) 17 марта в газетах было опубликовано два манифеста — Манифест об отречении Николая II и Манифест об отречении Михаила Александровича, а также Политическая программа 1-го Временного правительства.
Таким образом, много десятилетий мы жили под воздействием коммунистического обмана, ибо за что уничтожили царскую семью?