хочу сюда!
 

Юлия

38 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 40-55 лет

Заметки с меткой «відпустка»

З новими силами...

Якщо ви це читаєте - я десь на конференції)) Хай все буде добре!

Світлина від Юлії Клименюк.

Настав час змінити вид з вікна

Сьогодні ламається ілюзорна міць стабільності мого буття і настає час невизначенності, експериментів, спроб і помилок, аналізу певного відтинку життя і спроб відділення дійсно цінного від лушпиння.

Якось швидко минув рік з хвостиком життя в цій орендованій квартирі. Але хочеться змінити краєвид за вікном.

Поїду у провінцію, до Кременчука, на 'легкие труды'.

Вже і квиток на потяг купив. Так що Київ на якийсь час залишається без мого нагляду :)

Таке-сяке... Понеділкове.

Доброго ранку!
Вчора йшла з ювілею весілля кумів, ішла та думала. Хотіла прийти й вам багато думок написать. А як додому з'явилася - думаю, нафіга ото чужим людям мої роздуми? Та мені й самій воно не потрібне. І спати лягла. 
Мені рівно тиждень до відпустки лишився. Рівно п'ять робочих днів. Не найлегший, але лише тиждень. 
А поки ми спали, націоналізували Бєнябанк.money Ну побачимо, як там воно буде.
Ага, зі святом, колеги-блогери! Хай щастить. І понеділок буде якнайлегшим rose
Вам що Миколайчик приніс? podmig 

Куди поїхати відпочивати в Україні навесні 2016

Весна – час, коли природа, прокинувшись від зимової сплячки, щедро дарує нам яскраві фарби і квіткові аромати. Хочеться співати, танцювати, і, звичайно, подорожувати! Саме час вирушати за свіжими враженнями. Ми розповімо саме про ті місця, які зроблять ваш весняний відпочинок в Україні казковим.

Під час відпустки українці працюють

З кожним роком у світі зростає кількість людей, які не уявляють своє життя без інтернету і мобільного зв'язку. Навіть вирушаючи на відпочинок, вони підшукують готель з wi-fi, використовують мобільний інтернет або підключають роумінг. Це пов'язано не тільки з бажанням підтримувати зв'язок з рідними і близькими або мати доступ до соц. мереж. Для більшості офісних працівників ця необхідність, продиктована умовами роботи в компанії. За даними опитування hh.ua , дев'ять з десяти «білих комірців» так чи інакше повинні залишатися на зв'язку під час відпустки. Для третини опитаних це обов'язкова вимога роботодавця. Двом з п'яти бути в зоні доступу необов'язково, але вкрай бажано. Кожен п'ятий готовий підтримувати зв'язок з офісом у виняткових випадках. І тільки кожен десятий офісний співробітник може дозволити собі вимкнути мобільний і не заходити на робочий E- Mail.

Серед тих, кому в обов'язковому порядку потрібно триматися на зв'язку, найбільше юристів, автотрейдерів та працівників оптової торгівлі. Найменше така потреба виникає у айтішників, працівників медіа, а також лікарів і фармацевтів. 

 В цілому «білі комірці» звикли до такого режиму і готові до дзвінка з роботи, навіть перебуваючи у відпустці. Половина з них ставиться до цього спокійно за умови, що не смикають через дрібниці. А кожен шостий вважає постійне спілкування з клієнтами, колегами та керівництвом частиною своєї роботи. Кожен десятий бачить у необхідності бути на зв'язку тільки позитивні сторони , оскільки таким чином може не втрачати контроль над справами. Тим часом чверть офісних співробітників проти, щоб їх турбували, і відстоюють своє право на особисте життя.

Жінки частіше за чоловіків висловлюють своє невдоволення тим, що доводиться вирішувати робочі питання віддалено. Також більшою мірою негативно ставляться до такої необхідності люди у віці 20-40 років . А ось ті, кому за 40, частіше за інших висловлюють нейтральне ставлення до дзвінків і листів по роботі під час відпустки. 

Якщо все ж співробітник відмовиться залишатися на зв'язку під час відпустки, то в половині випадків нічого страшного не станеться. Кожен четвертий «білий комірець» сам не уявляє ситуацію, щоб він відмовився бути доступним на пошті або по телефону. 15% допускають можливе погіршення відносин з керівництвом. А ось такі радикальні заходи, як штраф або звільнення, в українських компаніях непопулярні. Лише двоє зі ста офісних співробітників піддадуться фінансовим стягненням і стільки ж можуть бути звільнені. Серед інших можливих неприємностей «білі комірці» називають страх «провалити» проект, втратити клієнтів, позбутися замовлень і, як наслідок, понести матеріальні збитки, які позначаться як на прибутку компанії, так і на зарплаті співробітника. 



7381АК

куди

дуже люблю море.

але чомусь зловила себе на думці , що не хочу в цьому році туди

а куди я хочу? 

зі: до речі

на любителя
Dakh Daughters
Новий проект театру ДАХ.
Сім граціозних дівчат - різноголосих сирен, п'ятнадцять музичних інструментів. Бурхливе подолання меж між стилями і об'єднання їх у неочікувані саунд-колажі, створені не в останню чергу в результаті спільної роботи семи індивідуумів із таким різножанровим досвідом у своїй музичній біографії (Ніна Гаренецька — учасниця гурту “ДахаБраха”, Руслана Хазіпова — гурту “Перкалаба”, Таня Гаврилюк — сольного проекту “ТаняТаня”, Соломія Мельник — проекту “Потужні дівчата” і проекту “Soloma project”, Анна Нікітіна — проекту “Кабаре-шансон”, Наталія Галаневич і Zo – балету “БіZоН”)

з нині досить відомою піснею  Dakh Daughters "Rozy / Donbass"
яка з*явилась задовго до подій 

В прєдвєрії отпусков… І про мертву авєчку…

Напередодні морських відпочинків хочу всіх предупредить про разні можливі опасності з ним сопряжоні. Ну про перепой і пережор ви й так знаєте… Я про екскурсії, які в більшості готелів чисто пляжної орієнтації – нікакії…

Колись давно мій кум поїхав в Камбоджу і поінтересувався у мєсних аборигенів, які форми развлєченій і свецької жизні йому можуть тут предложить. Аборигени предложили за 5-ть доларів пострілять з “Калашнікова”. На шо кум, як особа утончона, сказав, що його це не інтересує. Тоді вони предложили вже VIP-пакет. Тіпа, 20 баксів і вистрєл із пушки в безхмарне кхмерське небо. Але прівірєдлівий і ізбалований кум і тут ушол от предложенних “наслаждєній”… Після цього неожиданного отказа вони запропонували вже повний пакет, тіпа “лакширі ол-інклюзів”, який заключався в тому, щоб за 50 доларів стрельнуть з танка в корову…

Значно пізніше я сам попав в Камбоджу. В якомусь селі я побачив мєсну корову. Вона була горбата, худюща як Анжеліна Джолі, і стояла коло забору та апетітно їла пласмасову бутилку… Тоді я пойняв, шо стрельнуть в неї з танка, - це було б актом гуманізма і мілосєрдія (я про корову, а не про Анжеліну)… Автаназія, так сказать, в отраслі сєльського хазяйства… Думаю, що родствєннікам корови з тих 50 баксів не достається ні копійки. Та й страхованіє жизні среді коров там вряд лі распостранєно в широких масштабах…

А то якось літом поїхав я в Єгипет, в Шарм-ель-Шейх. Чого мене туди понесло посеред літа на температуру плюс піісят в тіні, - я не знаю. Мабуть, знову через кума. Та й вообще, я люблю “не сезон”… Але в Єгипті літом живуть і отдихають такі злобні комарі, що я, будь-моя воля, судив би їх судом Гаазького трибунала без адвоката і даже без послєднього слова… Мало того, що вони страшно кусючі, так вони ще й маже невидимі, як рейтинг Добкіна. За однією з таких лічностєй я по готельному номеру ганявся з готельним тапком з 2-х ночі до 4-х утра… Але комар був мєсний, знав там усі ходи й виходи і ловко мною маніпулірував, як опитний і безстрашний безпілотнік… Зрештою мені це набридло, я вкрився одіялом з головою, і виставив тільки одну ногу. – На, кажу, - їж, сука, заслужив… Комар їв…

Готель був комфортний і дорогий. Але моє тіло і душа жаждали культурних познаній внє отеля. То я записався на бедуїнську вечеринку. На бедуїнській вечеринці, кроме мене, ще були бедуїни. І ще один вонючий і худий верблюд, одягнутий в красний ковьор. Верблюда посадили коло мене. Мабуть, для екзотіки. А може подумали, що ми разом отдихаємо… Верблюд весь час кашляв і чхав (мабуть, десь пересидів під кондиціонером) а ще намагався ласково взять мене за ухо своїми чуственними губами… А може він хотів мені розказать на ухо, шось про незаконне фінансірованіє терорізма на Бліжнєм Востокє, але сцяв мєсті бедуїнів, і тільки беззвучно шось мямлив…

Бедуїни також були одягнуті в ковьор і пили чай. Вони сиділи напроти мене і дивилися мені прямо в глаза… Я пив вино. Бедуїни дивилися на мене з поріцанієм і осуждєнієм. Навколо літали красіві великі мухи синього і красного цвєта. Вони одкушували апетітні куски фалафелю своїми цепкими лапами…

Але й цього мені було мало, то ми ще поїхали на рибалку. Замовили яхту. Лакширі, понятноє, дєло, яку ж іще… По дорозі на рибалку я запідозрив, що щось не так,коли на питання, “що це за яхта?”, потенциальний капітан відповів (він говорив на руському, бо в його жінка з Харькова): “Ето яхта тіпа “Ібн-Осман-Хатаб-огли Четвьортий”… Яхта представляла собою старе іржаве і велике судно на 200 посадочних мєст… Колись такий катір ходив з Черкас у Іркліїв по Дніпру. Він називався “Стрункий”… Хоча назвать цю посуду “струнким” можна було тільки с особой долєй цинізма… Щоб скрить свою нєсостоятєльность в отраслі лакширі- турізма, капітан приказав покласти посеред “яхти” красіву полосату дорожку і поставить вздовж бортов десь, приблизно, восімдесят стіклянних пєпєльніц. Це було дуже удобно…

Капітан достав з-за пазухи моток лєски і прив’язав до неї якусь страшну адську пласмасову хрєнь. Це був муляж кальмара. Крючка на кальмарі не було… “Когда клунєт, я вас позову”, - сказав капітан… Не клунуло. Я б сам на таку хрєнь ніколи не клунув… В общим, з усіх гаджетів рибалки нам в той день понадобився тільки штопор…

Але мене тоді більше цікавили акули, які саме на той час розплодилися навколо Шарм-ель-Шейха, як карасики у колгоспному ставку… Я спитав про ці опасні тенденції у капітана… Але капітан був опитний морський вовк, і понімав, що від напливу турістів залежить його фінансовий статус. То він мені розказав таку поучітєльну історію із жизні риб…

Панімаєш, брат, - сказав він мені. Січас я тібє всьо об’ясню… Плил бальшой карабль. Он перєвазіл авєчка. Много авєчка… Адін авєчка іздох. Что дєлать с мьортвій авєчка? – Ейо бросілі за борт. І вот, пливьот акул. Смотріт: что-то плавает свєрху бєлоє. Акул его с’єдать. Акул запомніл, что ето вкусноє… Потом акул паплил бліже к бєрєгу, к отелю. Просто так поплил, пасматрєть, он нікаго не хатєл кусать… Смотріт акул, опять что-то пливьот… О думаєт, как харашо: апять вкусний мьортвий авєчка… А ето аказалась нємєцкая турістка… Так что акул нє вінават, - закончив капітан свій лідінящий душу рассказ в стилі телеканалу “Анімал планет”…

В общим після цього ми вже нікуди не їздили, а сиділи в готелі і дивилися на риб Красного моря. На пірсі висіла лаконічна і загадочна табличка “Хлєб в труси нє класть! Катєгорічеськи”… Я сначала подумав, що це засторога проти якихсь підступних бєжєнців, що тайно кладуть хліб в труси і проносять їх своїм постраждалим родствєннікам в різні гєтто, обгорожені колючою проволокою, як ото в кіно показують… Але потом оказалось, що ця засторога касається тільки кормлєнія риб. І зовсім не із естетичних переконань. Коли я побачив, як якась велика синя риба запросто одкушує своїм страшним дзьбом половину великої каменюки і радостно її ковтає, то пойняв, що хлєб в труси дійсно краще не ложить. А ще краще і самі труси не стромлять в воду з усім їх содєржимим…

Якось так сталося, що у мене не було прямого авіабілєта… І я летів пізно увечері по якомусь страшно неудобному маршруту тіпа Шарм-Каїр-Франкфурт-Київ… В 9-ть часов утра ми з кумом залізли в басейн, щоб випить по стаканчику розового… Але стаканчиком воно обично рідко обходиться, карма така… То вилізли ми з того басейну тіки в 10-ть вечора… Не самі, понятноє дєло, а с помощью персонала і отого сложного приспособлєнія, з помощью якого в басейн опускають інвалідів першої групи…

Коли я приземлився в Каїрі на пересадку, то був такий п’яний, шо минут двадцять не міг понять, де я вообше нахожуся… В самольоті вже не було жодного пасажира, а екіпаж питався привести мене в чувства… Я пручався і казав їм “Одчепіться, суки, мені треба летіть дальше. Я додому хочу”…

До Франкфурта я вже трохи оклигав і по прильоту ззів сосіську, бублик і випив пива… Але без фанатізма, бо помнив про неприятний інцидєнт з Юрієм Віталієвичем Луценком…

Отакоє… Ну всі ці застороги касаються тіки тих, хто поїде отдихать. А хто не поїде… Ну, що ж, буває й так… Поїдете наступного року, не разстраюйтесь… Я помню, колись купив путьовку на лижі, але тут саме грянула перша Помаранчева 2004-го года… То я нікуди не поїхав, а путьовка пропала… Ну на революції було ше інтересніше чим на лижах…

В общим, це як в отому діалозі:
- Я нікуди отдихать не полечу, бо боюся літать тверезим
- Так, випий…

- А коли я вип’ю, то мені й тут заїбісь…

https://www.facebook.com/vitalii.chepynoga/posts/797872656924092



Хто куди збирається у відпустку?


0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

33%, 2 голоса

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

0%, 0 голосов

67%, 4 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Здрастуй, робота!

Закінчилась відпустка, а я нічого не встиг.... unsmile

Але час не назвеш змарнованим. Навіть декілька фотів зробити зумів






















5%, 1 голос

25%, 5 голосов

20%, 4 голоса

10%, 2 голоса

35%, 7 голосов

5%, 1 голос
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Музей вторсировини

Музей вторсировини розташовується на території київського заводу по переробці вторсировини. Колекція незвичайного музею складається з безлічі антикварних і екзотичних речей, вік деяких становить 200 і більше років. Збирати експонати почали в 1943 році буквально зі смітників!
Дізнавшись, що в Києві створено подібний музей, люди стали звозити свої знахідки сюди з усієї України. Предмети, які здавалися спочатку абсолютно марним сміттям, сьогодні набули статусу цінних експонатів. Вже на вході в музей відвідувачі відчувають цей характерний запах, який миттєво занурює в минуле, нагадуючи про скарби, що зберігаються в бабусиних скринях. Детальніше тут

Миколаївський собор в Бердичеві

Миколаївський собор розташовується в центрі Бердичева. Храмовий кам’яний ансамбль, що складається з собору, трьох’ярусної дзвіниці, огороджений красивий металевою огорожею, видно здалеку. Всі споруди виконані у візантійському стилі, тому гармонійно одна одну доповнюють. Залишитися байдужим, дивлячись на яскраві зелені з блакитним відливом куполи, прикрашені розсипом позолочених зірок, білосніжні архітектурні елементи і світлу цегляну кладку, неможливо.
Затишний просторий дворик, вистелений кам’яною плиткою, висаджений деревами. Детальніше тут