Автор першої і наразі єдиної книги про козацьку минувшину Луганської області, краєзнавець Ігор Саєнко стверджує, що територія регіону, досі знаного як Дике Поле, належить до вольностей Низового війська Запорізького, і Українське козацтво селилося тут з діда-прадіда. 

За його словами, історію заселення та освоєння луганських земель неможливо відірвати від історії Українського козацтва. Про це свідчить передусім топоніміка краю: Гетьманський шлях, Черкаський Брід, Великий Луг, села Байдівка, Гармашівка тощо. Розташовані по битому татарському шляху, так званій Кальмуській сакмі, землі нинішньої Луганщини понад два сторіччя були полем бою запорозьких, пізніше також слобідських козаків із татарськими ордами. Щороку навесні чимало січовиків рушало сюди, долучаючись до тих запорозьких козаків, які постійно мешкали тут в зимівниках і прикордонних залогах. Вони лишались основною збройною силою у Придінців'ї, і московський уряд дедалі частіше вимушений був звертатись до їх послуг. Так, 1559 року козаки на чолі з гетьманом Дмитром (Байдою) Вишневецьким погромили татар біля Айдару. Від 1641 по 1643 роки запорозькою прикордонною вартою біля Дінця керував козацький ватажок Іван Богун. В 1650 році сюди, до річки Міусу, приводив запорозьке військо старший син гетьмана Богдана Хмельницького - Тиміш. Минуле Луганщини пов'язане з двома гілками Українського козацтва - Військом Запорізьким та Слобідським козацтвом. Південна частина теперішньої Луганської області належала до Кальміуської паланки Війська Запорозького Низового, а північна - до Ізюмського та Острогозького Слобідських козацьких полків. - Вперше я довідався, що Луганщина була причетна до Українського козацтва, у 1967 році, коли був школярем. Тоді вийшла книжка «Історія міст і сіл УРСР», і в ній, попри всі ідеологічні радянські засади, є кілька згадок про минуле наших сіл та містечок. Звідти ж я вперше довідався, що козаки не жили всі на Січі, але Січ була столицею, а козацькі паланки були чимось на зразок областей, але більшими за них територіально. А ще раніше, коли ми були хлопчаками і гралися в мушкетерів та середньовічних лицарів, мені подумалося раптом: «А чому ж ми не граємося в своїх героїв, лише в іноземних?» І от з того часу можна відраховувати початок задуму цієї книжки, - розповідає краєзнавець. Гречкосії та звитяжники Збереглися деякі відомі назви містечок і сіл - це були колись назви козачих зимівників. У межах Луганської області козаки мали більше 30 зимівників. В них жили козаки, які, на відміну від січовиків, могли одружуватися, вести господарство. Тому їх жартома називали сиднями, баболюбами, або гречкосіями. - Кам'яний Брід на річці Лугані - зараз у межах Кам'янобродського району обласного центру - давнє запорозьке займище, старожитня козацька місцевість, - каже Саєнко. - Згадки про поселення у цій місцевості маємо від 1740 року. Зимівник козака Вергуна на річці Лугані (нинішнє селище Вергунка Жовтневого району м. Луганськ). Згадки про козака Вергуна маємо і «Історії запорозьких козаків» Дмитра Яворницького. 1688 року цей козак доправив до Війська Запорозького листа гетьмана Мазепи, а також тисячу червінців у дарунок від нього і передав їх кошовому отаману Грицькові Сагайдачному. На жаль, не зберегло свою назву поселення Макарів Яр - нинішнє село Пархоменко Краснодонського району. Ця місцевість з давніх часів була улюбленим сховищем для запорозького козацтва. 1738 року тут оселився зимівником відставний січовик Макар Безродний. Поблизу села є Скелюватий Яр і Тертишний Байрак. У 1690 та 1700 роках козаки цих зимівників постачали до Бахмутської фортеці на продаж велику кількість худоби, збіжжя та інших харчів. Чомусь не зберіг свою назву Черкаський брід - нині це м. Зимогір'я Слов'яносербського району, згадується від 1645 року. Запорожці Лисичого Байраку на Дінці (зараз місто Лисичанськ) ще у ХVII сторіччі використовували кам'яне вугілля для побутових потреб і при ковці заліза, проте роком заснування Лисичанська вважається аж 1710-й. А біля нинішнього селища Чорнухине Перевальського району проходив козацький шлях із Січі на Дон і Кагальник. На початку ХVII сторіччя запорожці влаштували там одну із своїх головних попутних станцій з великоми запасами харчів, зброї та інших припасів. Подорожні козаки мали змогу там відпочити і запастися харчами. До речі, кілька років тому краєзнавець із Дніпропетровська розповів Саєнку, що, коли у Чорнухиному на початку 60-х років минулого сторіччя будували птахофабрику, то розрили козацькі комори - там був одяг, була козацька зброя. Але на питання, куди ці археологічні знахідки поділися, ніхто поки що не може дати відповіді. На жаль, минуло вже забагато часу, щоб можна було поговорити з тими, хто будував цю фабрику. Землями Луганщини, по Дінцю, проходив північно-східний кордон вольностей Війська Запорізького Низового. На північ від того кордону починалося Дике Поле - степовий простір між Гетьманщиною, Московщиною та Військом Донським. У посушні роки татари йшли у Дике Поле на випас коней. Кордони Запорозьких вольностей тут боронили козаки Підгірненського та Суходільського бекетів (прикордонних варт), подаючи знаки про навалу кримчаків через систему так званих хвигур - веж, на вершині яких запалювалися вогні. Опереткове відродження? По кількох десятиріччях будівництва «світлого майбутнього» майже вся історія була перероблена. Лишилися тільки поодинокі свідчення про козацьку минувшину краю. Зараз розпочато повернення до традицій минулого. Цей рух торкнувся і козацтва. В Російській Федерації, на думку Саєнка, козацтво перебуває під пильним державним наглядом. Там відновлені Донське, Терське, Оренбурзьке, Забайкальське, Сибірське, Уральське, Астраханське, Амурське та Усурійське козацтва. Теперішня влада прагне мати «особое военно-служилое сословие». Поза межами РФ відродилося Донське козацтво в Україні в Семиріченське в Казахстані та Киргизії. «Відродилося» навіть те, чого не існувало взагалі. Казна-звідки взялося «придністровське козацтво» у Молдові, «кримське козацтво» в Україні та навіть «абхазьке козацтво». - На цьому тлі за відродження Українського козацтва в Росії - анітелень. Хоча в межах РФ опинилася більша частина Острогозького Слобідського козацького полку разом із його полковим містом, частина земель ще трьох Слобідських полків, частина вольностей колишньої Кальміуської паланки та більша частина Стародубського Гетьманського козацького полку разом із його полковим містом (наразі це західна частина Брянщини, яка входила у склад Чернігівської губернії аж до 1919 року). Українське козацтво і зараз небажане для російських «демократів», як було колись небажане російському царату, - розповідає автор книги. Що ж до Кубані, то, за словами Саєнка, відродження козацтва тут також вибіркове. Воно не торкнулося тієї частини козацтва, яка чинила найбільший опір сталінській директиві 1932 року про знищення української культури на Кубані. Тоді на російську мову було переведено українські часописи, діловодство у державних установах (до того воно велося українською), 746 українських шкіл, 12 педагогічних технікумів і 2 педагогічні інститути (у Краснодарі та у станиці Полтавській). До речі, цю станицю перейменували - тепер вона зветься Красноармійська, а колишня станиця Уманська стала Ленінградською. Непокірних козаків страчували, ув'язнювали, засилали до Сибіру та Казахстану. А в 1932-33 роках Москва влаштувала на Кубані такий же жахливий Голодомор, як і в Україні. - В нашій країні відродження козацтва здійснюється за невтручання держави, на аматорському рівні, випадковими людьми. Крім спроб утворити військово-патріотичні організації є ще такі дивні опереткові прояви, коли чоловіки, що дослужилися до офіцерських чинів, проголошують себе генерал-полковниками козацьких військ. Вони шиють собі чудернацькі однострої з імперськими лампасами та надягають кашкети чинного генералітету Збройних сил України. А члени деяких нібито українських козацьких товариств розмовляють лише російською мовою, шанують тільки російські традиції, орієнтуються винятково на Москву, обіцяючи до останньої краплі крові захищати... Московський патріархат, - дивується краєзнавець. Цариці до Луганщини не їздили За словами Саєнка, на Луганщині до всіх негараздів додається ще й таке перекручення історії - мовляв, у нашому краї завжди було лише Дике Поле, голий степ, і історія краю почалася від «матушки Єкатерини». Навіть стародавню тюркську назву річки Айдар (Біла річка) дехто пояснює таким чином: начебто під час мандрівки цариці Катерини луганскими землями ій піднесли щойно зловлену в річці велику рибину, а «матушка» захоплено вигукнула: «Ай, дар!». Насправді ж ця назва існувала за кілька сторіч до народження Катерини ІІ, і, окрім того, цариця жодного разу на теренах Луганщини не була. - Ще один парадокс. Історики стверджують, що 1782 року село Іванівська Лука біля річки Айдару (Новопсковський район) було назване Булавинівкою на честь повстанця Кіндрата Булавіна. Тобто за часів правління тої ж таки Катерини ІІ, яка вважала себе спадкоємицею Петра І і всіляко його прославляла, в назві села вшанували пам'ять того, хто «встромив ножа у спину» Петрові під час війни зі Швецією? - запитує пан Ігор. У 1995 році луганська міська влада урочисто святкувала 200-річчя від часу заснування Луганська. В той же час відомо, що зимівник запорозьких козаків Кам'яний Брід, який дав початок обласному центру, у документах згадується уже в 1740 році. З часом цей зимівник перетворився на велике й багате село, яке мало свою церкву на честь святих Петра і Павла в 1761 році, а 1811 року навіть отримало власний герб. 14 листопада 1795 року цариця Катерина ІІ видала наказ про заснування біля села Кам'яний Брід гарматного заводу. Згодом біля заводу утворилося селище Луганський Завод, а в 1882 році Кам'яний Брід і Луганський Завод об'єдналися в один населений пункт, який отримав назву Луганськ і став центром Слов'яносербського повіту Єкатеринославської губернії. - А чого вартий герб Луганська, затверджений Луганською міською радою у 1992 році! Це, власне, є відновлений герб міста часів Російської імперії, затверджений 22 квітня 1903 року царем Миколою ІІ. На ньому досі збереглися 9 зірочок та літера «Є». Ця літера вказує на належність міста до Єкатеринославської губернії, а кількість зірочок вказує на кількість повітів цієї губернії. До речі, на гербі міста Дніпропетровськ, яке колись було Єкатеринославом, літери «Є» немає, так що луганський герб - це показник історичного невігластва влади. А ще на гербі зображено домну, наче символ досягнень Луганщини. Але ж місцева залізна руда, всупереч надії Катерини, виявилася непридатною для металургійного виробництва, бо містила в собі лише 40% заліза. Тому всі гармати та боєприпаси на Луганському заводі вироблялися з чавуну, привезеному з уральських заводів. Тобто на гербі міста відображено домну, яка ніколи не працювала, і знак зниклої адміністративної одиниці. «Курінний індіанець»  - Я не знаю, як зараз викладають історію краю в школі - напевне, розповідають тільки про «матушку Катерину» та «Молоду гвардію», - знизує плечима Саєнко. - Своїм дітям я розповідав, як воно все було насправді. Але дуже хотів би, щоб ця ситуація змінилася. Чим більше люди знатимуть про своє корені, про своє історичне минуле, тим краще, тому що відродження народу починається саме з відновлення пам'яті. Зараз пригадую - коли ми грали в індіанців - я завжди був добрим ковбоєм - найвойовничішим індіанцем був хлопець на прізвище Курінний. Тоді ми не знали походження цього прізвища, думали, щось із курми пов'язане. А тепер розумію - це ж справжнє козацьке прізвище! 

http://polemika.com.ua/article-72095.html#title&nbsp 

http://www.ex.ua/view/6159431  -Лаврів. Історія Південно-східної України.Лв.1992  формат - djvu об`єм - 10,3 мб

 

Видання об’єднує найважливіші статті Яна Чіхольда про типографію і естетику книги, які були опубліковані у різний час в спеціалізованих європейських журналах. Зібрання допомагає зрозуміти, чому настільки багато книг виглядають потворно, і насправді оцінити рідкісні, воістину прекрасні видання. Тому книга буде цікава типографам, видавцям і дизайнерам, а також всім читачам, люблячим книгу.

Читаючи цю книгу мене постійно не покидало відчуття, що автор просто закоханий у книгу як носій людських знань. Він намагається донести до читача магію книготворення, показує чудові приклади і наочні іллюстрації. Читати далі »

Уже три роки поспіль літоб'єднання Sevama проводить

фестиваль "День Незалежного Поета" (ДНП),

перші два ДНП пройшли у Львові в університеті ім. І. Франка,

третій відбудеться 23 серпня 2011 р. у Івано-Франківську.

Місце: 12:00 - середмістя, 16:00 - Культурно-мистецький центр "Є" (вул. Незалежності, 31)

Учасники фестивалю "День Незалежного Поета у Франику" – члени Спілки письменників і незалежні поети з усієї України.

Цьогоріч
гостями Івано-Франківська є: Арсеній Барзелович, Василь Кузан, Діма
Княжич, Заза Пауалішвілі, Іван Гентош, Іван Сергієнко, Ігор Павлюк,
Катруся Матвійко, Микола Ільків-Свидницький, Михайло Жаржайло, Оксана
Мазур, Оксана Шафаревич, Оксана Яблонська, Роман Лаврентій, Юрій
Рудницький, Юлія Смаль, Юрій Сорока, Ярослав Чорногуз і багато інших
поетів (модератор Оксана Яблонська).

Пісні виконують відомі поети-барди Олексій Бик, Олег Король, Юрій Рудницький і поет-бандурист Ярослав Чорногуз.

Вітають
гостей місцеві автори: Адель Станіславська, Василь Мороз, Ірина
Мандич, Ірина Тарновецька-Мороз, Марія Дзюба, Олег Гуцуляк, Оленка
Бараненко, Олеся Овчар (модератор Олеся Овчар).

Цьогоріч на
фестивалі звучатиме поезія і проза для дітей (о 12-00 у центрі міста)
та дорослих (о 12-40 у центрі міста та о 16-00 у КМЦ «Є»). А родзинкою
фестивалю є презентація збірки українського поета зі Швейцарії Назарія
Незнаного.

Контактні особи ДНП-2011 – Олеся Овчар (Івано-Франківськ) і Оксана Яблонська (Київ).

http://sevama.uaforums.net/
[email protected]

 

Ця книга стала бестселлером в Америці відразу після виходу. І не дивно — вона перевертає сталі уявлення про «правильне» ведення бізнесу, що насправді часто заважають успіху. Автори, два успішних підприємці, розповідають, як почати або вдосконалити ваш бізнес, а точніше — ваші погляди на нього, з тим щоб віднайти небачену раніше степінь свободи і отримати якомога більшу ефективність.

Книга буде корисна як початківцям так і досвідченим підприємцям. Вона одночасно надихає, збиває з пантелику, виводить із зони комфорту і дає корисну практичну базу. Ви і не здогадувалися, що бізнес може бути таким!

Авторами книги є засновники досить відомої компанії 37signals. Вони легко і доступно діляться своїм досвідом ведення бізнесу в інтернеті. Цікавим є той факт, що сама компанія — не роздута махіна аля Microsoft або Google, а невеличка команда фрілансерів, в постійному штаті котрої всього 14 чоловік (на момент написання книги). І тим не менш, їх продуктами користуються більше ніж 3 мільйонів чоловік у всьому світі. Все це дивним чином вселяло в мене оптимістичну нотку, адже можливості і ресурси є, треба тільки піднатужитись і зробити дійсно корисний продукт. Корисний, в першу чергу, для себе. Читати далі »

Тіло Людмили Старицької-Черняхівської конвоїри викинули з арештантського вагона дорогою до Казахстану

"Ми були першими українськими дітьми, - писала Людмила Старицька-Черняхівська про своє дитинство в Києві. - Не тими дітьми, що виростають у селі, у рідній сфері стихійними українцями, - ми були дітьми городянськими, яких батьки виховували вперше серед ворожих обставин свідомими українцями зі сповитку". Дворянські родини Старицьких, Косачів, Лисенків удома спілкувалися українською. Фото 1882 року

"Виконавицею мого заповіту, - розпорядився наприкінці життя письменник Михайло Старицький (1840 - 1904), - я залишаю свою улюблену дочку Людмилу, яка була моїм ангелом-хоронителем за мого життя і яка любить своїх сестер і брата, й вона не образить їх". Людмила Черняхівська-Старицька казала, що по смерті батька в неї розпочалося "життя з половиною серця"

Олександр Черняхівський (у центрі) та його донька Вероніка (перша ліворуч) під час перебування в Німеччині. Приблизно 1925 рік

[ Читати далі ]

Пропоную трохи розслабитися і почитати ТОП-50 ляпів абітурєнтів на зоdнішньому тестуванні по українській літературі цьогоріч:D

Можна однозначно стверджувати - студенти будуть веселі:)

1. Навіть у бактерій та грибків є свої проблеми та бажання їх вирішити. Саме тому ми й існуємо.

2. Проблеми нам Господь створив, щоб нам не казалася земля пухом покушали не тільки пряник, ну і кнут.

3.Найбільш розповсюджена проблема – це, звичайно, парламент України.

4. Політики як стадо баранів і кожен хоче посісти місце вожака, отож і б’ються, як собаки у дворі.

5. Я проходжу по вулиці та бачу молодь, що лежить і не може встати від того, що в стані
алкогольного
сп’яніння. У стані алкогольного сп’яніння гинуть люди, отримується
незапланована вагітність, а потім матері роблять аборти або залишають
дітей у дитячих будинках, а у рекламі було все так гарно і весело.

6. Людина, народившись на світ – це вже проблема для батьків.

7. З часом людина почала будувати заводи, електростанції і сама почала отруювати оточуючу середу.

8. Адже коли ми думаємо, ми змушуємо працювати всі розумні органи нашого тіла.

9. Головна героїня пішла легким шляхом у вирішенні цієї проблеми – вчинила самогубство.

10. Хочеться забути все, відкинути, забути, а ще краще кайфанути.

11. У школі я пройшла наче 2-у світову війну.

12. Маруся Ч. піднімала бойовий дух солдатів, які від’їжджали на фронт.

13. Шановні перевіряючі, поставте мені добру оцінку, бо батьки мене повісять.

14.
Я поспорив з другом під параграф з біології, що я його вивчу, але в
мене не получілось вивчити половину і розказав другу. Друг сказав, що не
треба вчити другу, а я зрозумів, що не треба спорити під те, чого
незнаєш.

15. Твір, це, на жаль, занадто складне завдання для нашого склеротичного мозоку.

16. Об’єднувалися і кохалися за кожен кусок хліба чи зернини.

17. Настав день 8 березня. У ці дні ми любили ходити по лісу та собирати гриби.

18. Це лісне створіння хотіло відчути на собі справжнє кохання.

19. Сталін послав українців воювати з холостими патронами.

20. У Наталки була проблема нежонатої.

21. Лукаш, який дуже кохав Мавку, побачивши її в поганому образі, кинув її.

22. І за проханням хлопців вона зробила аборт.

23. У кожної людини рано чи пізно є проблема кохання, із-за якої людина може втратити свідомість.

24. А тепер наша країна процвітає та розвивається на чолі з іншими державами.

25. Є таке прислів’я: якщо не любиш свою професію, краще сиди вдома.

26. Тіло хоче хавати.

27. Кожен день ми бачимо, як хтось щось робе, а інші жують.

28. На превеликий жаль, буду закінчувати з катастрофічною нестачею часу.

29. Багатство – це гроші, коли їх рахуєш, все тіло живиться, а душа звеселяється.

30.
Наприкладі Колобка котрий втік від бабусі с дідусем ми бачимо що після
того як він втік йому було тяжко та проблематично ходити тому що всі
хтіли його з’їсти. Коли Колобок повернувся до діда і бабусі, вони його
пробачили і я вважаю, що вони стали для нього кращими.

31. Президент В.Янукович, який вирішує свої проблеми і стає кращим, краще править нашою державою.

32. Стовкнувшись з чимось дуже тяжким і здолавши цю преграду відчуваємо себе набагато краще.

33.
Пузир намагався піймати курку, що втікла від нього, та упав і забив
собі печінку, через що у нього виник пузир, який тимчасово треба було
оперувати і він пошкодував грошей і помер власною смертю.

34. Це автори, які на своїй шкірі скоштували все.

35. Будь-яка проблема – це можливість стати кращим, у моєму випадку знайти кращого хлопця.

36.
Наші працівники: педагоги, директор, завуч працюючи з нами, мають уже
стільки проблем, що мама дорогая, але вони йдуть далі.

37. Купив собі мопеда… і дуже хочу, щоб він їздив, як швейцарський годинник.

38. Я не стадо, я личность, і лідер.

39. Сиджу я у цьому класі і чухаю там, де не свербить, бо нічого не знаю.

40. Не потрібно боятися проблем, а лише тісно співпрацювати з ними.

41. Всі ми незабаром помремо. Бажаємо успіху.

42.
В Україні багато проблем: уряд, економіка і т.д. І якщо уряд піде
назустріч народові, то зразу відпадуть дві проблеми: і уряд, і дороги.

43. Отже, підводячи ітоги, можна зробити висновок.

44. Оптимісти і пісімісти.

45. Наприклад, моя подруга у сімнадцятирічному віці завагітніла. Банальна ситуація від коханої людини.

46. Став міністром міської ради.

47. Щастя – мати гарну жінку, горе – мати таке щастя.

48. США суне свої штати куди не потрібно.

49. Я вирішив, що якщо не можу вступити де подобається, піду, де добре платять.

50. Мойсей вів народ через постелю.


А тим часом нагадую - КОНКУРС "УКРАЇНА - ЦЕ МИ" триває і можливо саме тебе чекає пристойна грошова

винагорода;)

Приєднуйтеся до флеш-мобу «Читай українською!»

Мета: змусити книгарні замовити для реалізації якомога більше різножанрових україномовних книг сучасних українських авторів, оскільки саме попит створює пропозицію.
 
Час проведення: 9-10 липня (найближчі вихідні).

Щоб взяти участь у флеш-мобі, читач української літератури має пройти по кількох книгарнях свого міста (оптимально – п’ять) і запитати там книги українською.

Підводні камені.

1. Якщо просто попросити «щось українською», то одразу пропонують українську класику зі шкільної програми або нові твори Шкляра, Костенко і Забужко. У більшості книгарень вважають, що це достатній асортимент для покупця, який читає українською.

2. Якщо ви назвете прізвище (наприклад, Андрухович, той же Шкляр чи ще хтось конкретний), то цим не вплинете на асортимент книгарні у своєму місті. Цей автор або є, або його немає в книгарні. Якщо його книг немає, то, імовірно, і надалі не буде (перевірено на власному досвіді).

3. Якщо ви попросите щось для своєї дитини українською, вам здебільшого запропонують переклади або народні казки. Не піддавайтеся. Запропоноване розвиває не сучасну українську літературу, а гаманець видавця, оскільки на народні казки немає авторського права, а більшість перекладів у цьому сегменті зроблені комп’ютерними програмами з російської.

4. Вам також можуть запропонувати переклади з іноземних мов (здебільшого з російської), це особливо стосується дитячого сегменту. Не ведіться. Переклади вам не потрібні з причини, озвученої у попередньому пункті.

5. Вам взагалі можуть пропонувати російськомовну продукцію замість того, що вам потрібно. Тут без коментарів. :)

Найефективніше запитувати українські фентезі і фантастику, пригодницьку або психологічну прозу, детективи, казки для дітей і підлітків, але нові, а не передрані з радянських видань під новою обкладинкою, та ін.

Або хай вам підберуть книги для відпустки (дощі невдовзі закінчаться :) , але тільки українською.

Запитуйте також про молодих українських авторів або своїх земляків, тут вас може чекати багато сюрпризів.

Фантазуйте та імпровізуйте!

Завжди пам’ятайте, що продавець виконує свою роботу. Він має вам відповідати, і власник книгарні найперше зацікавлений, щоб ви не пішли з книгарні з порожніми руками, бо на кожній книзі власник книгарні має від 40 до 60% прибутку.

"Майдан".

 

Ця книга — біблія сучасної практики створення логотипів. Тут їх більше 1300, розділених на групи і типи у відповідності з формою, символікою, асоціаціями і т.д. Щоб підкреслити візуальне значення форми логотипу, у книзі вони представлені в чорно-білому варіанті. В колекцію увійшли логотипи як невеличких дизайнерських студій, так і широко відомих міжнародних компаній. Автор книги — копірайтер і журналіст, спеціаліст в області брендінгу Майкл Евамі.

Це книга із серії каталогів креативних логотипів аля «logolounge», але трохи простіша тому й дешевша. Основна фішка — чорно-білі логотипи. У такому вигляді всі вони, так би мовити, в одній ваговій категорії, тобто не відволікаєшся на кольори, а аналізуєш форму, ідею, шрифти… Читати далі »

 

Класичний посібник по створенню грамотних, привабливих і читабельних публікацій, видане в семи країнах, і яке витримало три перевидання. Книга наочно демонструє, як творча взаємодія редактора і дизайнера дозволяє добитися максимального впливу на читача слів, образів і простору. Повна простих і оригінальних рішень, ця книга — настільний посібник для дизайнерів, які вдосконалюють свою майстерність; авторів і редакторів, які прагнуть живого діалогу з читачем; головних редакторів, які турбуються про максимальне охоплення і вплив на аудиторію; і видавців, які думають про конкурентоспроможність свого продукту.

Книга хоч і розрахована більше на дизайн друкованих видань — а конкретніше журналів, але буде дуже корисна і веб-дизайнерам. Ідеї і прийоми, якими вона наповнена під зав’язку, легко переносяться на дизайн веб-сторінок. Книга читається дуже легко, а завдяки великій кількості ілюстрацій ще й цікаво. Читати далі »

Давно  не  вносила цитат із "Записок
самашедшего..."  Передозування  емоційної правди не дозволяє прочитати
одним махом. Дійсно  читаю  серцем, бо  не  можу  проаналізувати 
етимологію  болю. Внутрішнього, тихого, склизького, який змією оплутує
серце. Моє  українське серце. Хоча кров в мені й російська і білоруська і
польська (за свідченням родичів). І УКРАЇНСЬКА  на  відміну  від перших
трьох не  мовчить, а  голосно  промовля ЛЮБОВ’Ю ДО УКРАЇНИ. Тому
відчуття  головного  героя  мені  зрозумілі, разом з  ним  я  відчуваю
все. Дивилася "творчий вечір" Ліни  Василівни і  ось що  подумала.
Скільки  людей прочитало, та ще  прочитає "Записки..",  скільки 
прочитає  отаких  постів як  в мене... То  як  би  вони на  словах не
ховали націю, нація  є  і  буде,  а лихі  часи  колись (вірю)
закінчаться. Бо лихі  часи тримаються  на  лихих людях, колись і
українські часи настануть!

Тож залишаю цитати в блозі,  щоб  не  загубилися:

[ цитати з книги ]