Сьогодні був не перший день, коли це трапилось. Але на цей раз, боротьба
досягла небувалих масштабів. І цього слід було очікувати, якщо
проаналізувати моє життя. Велика кількість змін за мізерний відрізок
часу. І в результаті…нас тепер троє…

- Все! Це кінець! Катастрофа! Гірше просто не може бути…

 - Та все нормалізується, не парся.

 - Не слухай її. Яке там нормалізується?! Ти по вуха…сам знаєш в чому. В тебе лише один вихід – самогубство!

 - Депресія, як завжди все драматизує. Самогубство – не вихід. Швидше навпаки. Ти ж хлопець релігійний?

- Вже ні. До біса релігію. Суцільна плутанина, що лише все ускладнює.

 - Малий діло каже. Релігія розділяє на «тих» і «інших», що дає вибір, але лишає загальної єдності.

 - Гаразд, забули про релігію. Думай про життя і все що ним керує.

- А потім згадай, в якій країні знаходишся, при якій владі виживаєш і
з проявом якого менталітету співіснуєш. Згадав? Тепер бігом стрибай з
вікна.

- Я тебе благаю…З першого поверху?! Хоча, коли вже на вулиці опинишся,
може по хліб сходиш? А ще, раджу шоколадку купити. Кажуть, вона містить
фермент щастя.

-  І поділись нею з друзями.

- Бачиш, що вона робить? Змушує почувати тебе самотнім і нікому не потрібним.

- А я хіба не самотній? Жодного друга - лише знайомі.

- Це правда. Але ти сам відштовхуєш всіх від себе. А це не складно виправити.

- Може ти маєш рацію.

 - Та, що ті друзі? А як же кохання? Хіба воно в тебе є?

 - Не все кохання з першого погляду. Подзвони Поліні, домовся про зустріч.

- І почуй, який ти козел, що довго не дзвонив, і не виявляв жодної
ініціативи до цього. А ще вимогу ніколи не дзвонити, а при зустрічі
обходити якнайдалі.

- Можливо Депресія права – Поліна не найкращий варіант. А може вона
тільки і чекає твого дзвінка, готова все пробачити, забути і почати з
початку.

 - Після двох років?

- Дива трапляються. В будь якому випадку подзвони, бо як ще дізнатись про результат? Принаймні стане легше, якщо вибачишся. 

  - Радість не перестає мене дивувати. Легше тобі стане, коли прострелиш собі голову.

 - Іграшковим пістолетом? Бо інших ми не маємо.

 - То треба купити бойовий.

- А гроші де взяти?

 - Ох і важко з тобою…Дістань з під подушки.

 - А їсти, на що купувати?

 - А їсти йому вже не треба буде.

 - Тобто ти пропонуєш йому померти голодним? Ти ж не хочеш померти з голоду?

- Ні звичайно.

  - Чому це з голоду? Він же застрелиться.

 - В нього грошей на набої не залишиться.

 - У нього грошей бракує, а ти радієш?!

 - На життя вистачить. А, більше і не треба!

                                                                                   Комусь може дуже важливо,
                                                                                   певний колір очей, чи відтінок...
 
Багато років минуло з того часу, коли до мене підсів той хлопець.І звідки він взявся? Худощавий такий, косоокий, схожий на наркомана, зі шрамом на правій руці.Почав скаржитися, на життя і я вирішив йому допомогти.Навіщо, я це зробив?
Тепер, я нікому не допомагаю, ні порадами, ні вчинками. А було все так....Десь шоста година ранку.Сиджу я на лавочці в парку, відпочиваю після нічної зміни. Аж раптом, чую чийсь голос, зовсім поруч...
- В мене купа проблем, вирішення яких, скидається на стрибок вище своєї голови. Я погано сплю, поступово зникає інтерес до всього, що коїться.Та, що там казати..., якщо навіть сонце, не викликає посмішки на обличчі. Мабуть, як помру, то ніхто і не помітить.
 - Дурний ти! Які там проблеми, в твоєму віці? Ти ж навіть не цінуєш того, що в тебе є.
-  Нічого в мене не має.., ні вроди, ні хисту, ні знань,... Чому тут можна радіти? Хіба це життя, коли ти ні на що не здатний?
- Тебе послухати, так ти ніби розумово відсталий каліка, після лоботомії. Кажеш в тебе нічого не має? Хочеш, доведу протилежне? Я навіть можу гарантувати, що ти почнеш знову радіти.
- Гадаю, гірше від цього не буде.
- Я тебе загіпнотизую.Ти не проти?
- Я не вірю в силу гіпнозу.
- Це не має значення.То як?
- Чому б ні?
- Ну, почнемо...Лягай, заплющ очі, зконцентруй увагу на моєму голосі.Уяви: ти лежиш на м'якій траві, сонце гріє твоє тіло, квіти наповнюють твої легені своїм ароматом. В тобі виникає палке бажання подивитись на небо,та сонце сліпить тобі очі, і ти нічого не бачиш. Але нічого страшного.Зір тобі зараз не потрібен, я заберу його в тебе.Тепер, на рахунок три,ти вернешся в парк.Один, два, три.
- Що,ти зі мною зробив?! Я нічого не бачу!
- Заспокойся! Через два дні, я поверну тобі зір. А доти, використовуй, ті відчуття, які лишились.

                                                                                    ...Інші, зір вважають за диво,
                                                                               наче в щойно народжених діток!

А, може, це кохання?.. Думала вона, вдихаючи духмяний аромат м’ятного чаю і вдивляючись у зоряне небо. Як дивно, зірки сьогодні сяяли якось по-особливому яскраво. Ось її улюблена Велика Ведмедиця. До цього сузір’я вона так часто звертала свій погляд, коли їй було сумно і самотньо. Воно випромінювало якусь дивну позитивну енергетику, яка поступово проникала у її втомлену душу і заспокоювала її. Вона несподівано спіймала себе на думці, що, згадуючи цей незвичний загадковий погляд, з яким вона сьогодні зустрілася зовсім несподівано і неждано, її серце чомусь пришвидшує свій розмірений ритм, і чомусь так хочеться посміхнутися… Просто, невимушено, легко, безтурботно … Вона не могла цього пояснити. Ні, це не кохання… Вона ніколи не вірила в кохання з першого погляду. Вона взагалі більше не вірила в кохання… Бо навіщо вірити в те, чого не існує? Вона не хотіла у нього вірити… Колись вона уміла кохати… Давно… У іншому житті… А в цьому вона просто викреслила це слово зі свого лексикону. ” Це лише миттєве захоплення і я не дозволю йому навіть доторкнутися до свого серця… Бо воно давно зачинене!” подумала вона, роблячи останній ковток запашного чаю. Приємна солодка втома торкнулася до її очей, а з глибин пам’яті чомусь знову виринув цей дивний загадковий погляд…

          

[ Читать дальше ]

За твоїм вікном іде дощ…Несподівано ти побачиш у ньому мої сльози…

Ідучи на роботу алеєю весняного парку,яскрава весняна зелень проникне у твою душу…І ти згадаєш мої очі…

Легкий ніжний вітерець лагідно торкнеться до твоєї щоки…І ти згадаєш дотик моїх рук…

Закінчився дощ…Ти побачиш, як промені сонця протискаються крізь хмари, звеселяючи і обігріваючи землю…І ти згадаєш мою посмішку…

Ти поглянеш у небо і побачиш в ньому різнобарвну веселку…І ти згадаєш наші кольорові мрії…

Твій погляд підніметься увись і ти побачиш журавлиний ключ,який повертається  з далеких країв…І тобі раптово нестримно захочеться повернути час…

Ти почуєш,як із найближчого кафетерію лунає така знайома мелодія…І згадаєш нашу першу зустріч…

А невдовзі красуня Ніч розкидає по небу звабливі мерехтливі зорі…І ти згадаєш нашу зоряну мить…

Твій синій холодний погляд раптом наповниться гарячою вологою спогадів і упаде на маленького сріблястого ангелочка,який колись був символом нашого кохання…

Ти візьмеш його у свої долоні…Але не відчуєш тепла…

Ти пригорнеш його до серця,але відчуєш від цього лише біль…

Ти з благанням і тугою подивишся у його сумні очі,у яких колись відображалася уся моя ніжність…Але тепер вони мовчать…

Тобі так захочеться кричати, але забракне слів…

І раптом ніби зовсім випадково ангелочок  вислизне з твоїх рук і розіб’ється…

Бо не захоче більше бути оберегом того, чого вже немає…

Так і ти колись розбив наше кохання…

Ти згадаєш…Але вороття уже не буде…

He deals the cards as a meditation  And those he plays never suspect  He doesn't play for the money he wins  He don't play for respect  He deals the cards to find the answer  The sacred geometry of chance  The hidden law of a probable outcome  The numbers lead a dance  Chorus:  I know that the spades are the swords  of a soldier  I know that the clubs are weapons of war  I know that diamonds mean money for  this art  But that's not the shape of my heart  He may play the jack of diamonds  He may lay the queen of spades  He may conceal a king in his hand  While the memory of it fades  Chorus:  I know that the spades are the swords  of a soldier  I know that the clubs are  weapons of war  I know that diamonds mean money  for this art  But that's not the shape of my heart  (*)That's not the shape, the shape  of my heart  And if I told you that I loved you  You'd maybe think there's  something wrong  I'm not a man of too many faces  The mask I wear is one  Well, those who speak know nothin'  And find out to their cost  Like those who curse their luck in too  many places  And those who fear are lost

Сдача карт для него как медитация.  И те, кто играют с ним, даже не подозревают,  Что играет он не ради денег,  Не ради престижа.  Во время игры он хочет разгадать  Великую Тайну Случайностей,  Скрытый закон возможного исхода…  И цифры пляшут в его руках  Припев (дословно)  Я знаю что пики - это  оружие солдат,  Я знаю что дубинки (крести) тоже нужны  для войны,  Я знаю что бриллианты (бубны) - это плата  за такое искусство,  Но моё сердце (черви) не лежит к этому.  Он может пойти с бубнового валета,  (В разговорной речи это значит "козырной  валет" во всех значениях этого выражения)  А может и с пиковой дамы  (В разговорной речи имеет значение  "роковая женщина")  И в его рукаве может прятаться король,  О котором все уже давно забыли  (Вероятно, ссылка на английскую идиому -  "An ace in one's hand (или sleeve)",  буквально - "Туз в рукаве", которая  значит "нечто (аргумент, довод, уловка и  т.д.), оставленное "про запас")  Припев (по смыслу)  Я знаю что пики - это  оружие солдат,  Я знаю, что крестами благословляют  на войну,  Я знаю, что бубнами приветствуют  победителей,  Но моё, червонного цвета, сердце не лежит  к этому.  И если бы я сказал, что люблю тебя,  Ты, наверно, подумала бы, что я не  искренен…  Я отнюдь не лицемер,  И маска у меня на все случаи одна.  А те, кто вечно говорят - не знают ничего,  И понимают горькую правду:  Они, как и те, кто слишком много клянёт  свою судьбу,  И как те, кто испытывает страх, безнадежно  потеряны.

Ось і дожив... не хочеться м'яса... ані м'яса, ані молока, ані риби... піст триває... чи що...?

Запросили сьогодні разом з другом Сергієм і його приятелями (ну, можна сказати, що вже і із моїми приятелями), посвяткувати разом день 1 травня (раніше він називався днем солідарності трудящих, а тепер можна назвати його днем дозвілля, шашликів і пива з горілкою).

Все добре - і погода тепла, і компанія весела..

Але засмучувало мене те, що з самого початку при уявленні собі всього що буде відбуватись, ніяк не уявлялись шашлики.. Ось все нормально - двір, садочок, лави, деревца... салатики, пиво, горілка в руках друзів... Тости, сміх, жарти... а ось м'ясо не йшло...

Почали готувати - розвели вогнище, розтопили жар... Поставили м'ясо...

Раніше б слиною захлинувся... а тепер якось байдуже було...

Коли все наготували - надкусив шматочок, і більше не полізло. Не хочу більше їсти м'яса...

Може, це тимчасово, і скоро мине?

Навіть не знаю... раніше я собі життя без м'яса не уявляв... а тепер вже не знаю...

що важливіше, життя, чи бізнес? гроші чи почуття?

на що варто витрачати свій час? життя рахувати заробітком, чи привітними посмішками?

... чи варто задавати питання саме так "... або ..."? 

чому я знаходжу час для будь чого, окрім власного блогу? чому нічого не пишу?

ледащо? ні... нема чого написати? ТА ТОЧНО Є!

а чому не пишу? У мене єдина більш-менш адекватна відповідь: "тому що читаю"...

якщо казати о коливаннях в житті, то є періоди, коли я слухаю, а є такі, коли розповідаю...

досить тривалий час у мене був період, коли я слухав... а коли я слухаю, то не перебиваю, мовчу.. і глибоко обмислюю все, що до мене доходить.

гойдалка - вгору та долі, вгору та долі, вгору, долі... слухаю, кажу... саме так... все життя. Коли слухаю - то мовчу. Коли кажу, то не слухаю... Крайнощі, блін... а як уникнути цих крайнощів? І чи варто уникати? Що мені дасть уникнення від крайнощів? Перестану вміти і казати і слухати, бо стану мати якусь суміш? 

... я вмію читати так, що бачу розповідь, приховану між словами... я вмію слухати так, що чую те, про що не кажуть, а лише думають... я вмію дивитись так, щоб бачити приховане від зору... мабуть саме тому, що коли читаю, то не пишу, коли слухаю - не кажу, а коли дивлюсь, то сам не демонструю.

... я вмію написати так, щоб люди читали не слова, а емоції... я вмію розповідати так, щоб чули ідею та намір... я вмію так показати, що це запам'ятається... мабуть тому, що цього часу мене не відволікає чиясь маячня навколо... я взагалі мало на що звертаю увагу, я просто знаю і вмію і роблю... і у мене це дуже добре виходить. Завжди.

може, саме ця гойдалка і є моя гармонія? навіщо я переймаюсь через те, що не завжди пишу, або не завжди слухаю?

може. не відомо (-:

*****

а про що я хотів написати сьогодні?

про те, що зрозумів, як можна ЛЕГКО позбутись ще декількох паганих звичок, і вже застосував це знання на собі? (кому цікаво - теж розповім...)

про те, що за останні два тижні у мене часто і вчасно трапляються "сяяння"? (не знаю, як це можна назвати вірніше. хай називається це явище "сяяння")

про те, що декілька речей, про які я хотів написати вже втратили сенс і більше не варті на мій погляд того, щоб взагалі розглядатись? (принаймні, в тому ракурсі, в якому це було незрозуміло самому мені?)

про те, як мені сподобались книжки Задорнова, які я ще не читав, але вже знаю, бо знаю з чого він пише, і сам черпаю багато інформації звідти? (-: Пише кльово... із гумором сатирою..

о! згадав... хотів розповісти про сміх! точно! обов'язково розповім... тільки проведу ще один експеремент, і відразу напишу... якщо експеремент не вкаже на те, що я помилявся у всьому... але і в цьому випадку я теж напишу про сміх, але вже щось інше (-:

про обіцянки? ооо... здається, я знову маю довіру людям... одній персоні... людям? Я можу знову щось обіцяти! Я знову впевнений в собі! Я вірю в майбутнє... ооо. це неймовірно кльово!!!! (Настя, ти б знала, як я тобі вдячний що ти є!!!!)

про любов? морков? секс? інтим? ... ммм... еротичні сни мені такі сняться... уууууу (% прокидатись не хочеться (-: 

тобто, прокидатись хочеться, але і додивитись ці сни - теж хочеться... але не виходить додивитись, а виходить побачити нові сни..

до речі, снів багато. але вони зараз дуже персональні. Багато з них про те, чого в моєму житті ще не трапилось. Тому чекаю на багату кількість "де жа вю". як почнуться (мають відбутись серіями), відразу напишу (-:

про маму? вона за мене знову хвилюється... цікаво, як може хвилюватись матір... ззовні - одне відчуття, внутрі - інше... те, що бачиш, чуєш і відчуваєш - все каже про різні хвилювання... я ледь не кожною фіброю відчуваю те, як вона про мене дбає... хех... я її не стану засмучувати. точно! це я гарантую (-:

про самопочуття? здається, виростають крила - я трішки зкинув зайвого жирку, накачав м'язів... (наближаюсь до того еталону, який собі зазначив... не реактивно, але із достатньою швидкістю) здоровий... забув про хвороби... шкодую, що досі іноді приходиться вдягати куртку... куртка допомогає зекономити час на відповіді, чому я без куртки ... гггг (-: 

про бізнесові справи? ох... окрема тема. наступним разом напишу... якщо цікаво... для мене ця тема вже трішки в минулому, але є веселі та важливі нюанси... подивлюсь по коментарях, якщо попросять - то напишу докладніше (-:

друзів. багато. нових.

старі друзі... які і не друзі... а може, і друзі, але не в минулому і не в теперішньому. ну, короче, не було у мене друзів з дитинства... а роки три назад з'явився перший... а ще нещодавно другий... і тепер ще третій ДРУГ. 

ммм... у мене навіть я сам собі став другом. і реальним і віртуальним... сам себе створив... сам із себе створив собі друга... ммм... не можу знайти, як це передати словами так, щоб не розкрити таємницю цього друга в обличчі мене самого (-: (цей мій друг - це не я, і від мене немає зовсім нічого фізично, хоч і зроблений мною та із мене)

про пригоди? ох, вони у мене шикуються в чергу (-: чекають, коли дозволю їм збутись... деякі лізуть без черги та запитань... це такі, непримітні, в яких відразу і не впізнаєш, що це - чи просто чергова дія, чи щось потенціально надзвичайно незвичайне (-: хіхі

ну і ще.. ВЕСНА ПРИЙШЛА!!!! УРА!!!!

Здоров'я вам, щастя, любі люди!

---

Я знаю тільки те, що світ божеволіє і я разом з ним.

 

Людина може тільки те, в що вірить.

 

Щастя – для одних ілюзія, а для інших мрія.

 

Якщо ти не знаєш, що робити, звернися за допомогою до свого серця.

Вона єдине вкаже тобі правильний шлях.

 

Головними компонентами дружби є: розуміння та вміння вислухати.

 

А що таке ЖИТТЯ?

Життя – це маленька частинка вічності, яка дорівнює одній секунді.

 

Любов приходить та уходить, а справжня дружба залишається на завжди!

 

З першого погляду любов не може виникнути, а – лише симпатія. Але через деякий час симпатія може перетворитися в любов.

 

Ніколи не закохуйтеся в юності! Так як в цей період любов триває секунди, але за секунду можна втрати справжнього друга.

 

Якщо ти образив людину – вибачся, але якщо вона тебе не розуміє і не хоче вислухати, то вона образила сама себе.

 

Якщо ти розчарувався в житті, не робити так щоб в ній розчаровувалися й оточуючі люди!

 

Не насміхайтеся з людини, в якої інші погляди на світ!

 

Ніколи не будь впевненим, що буде в майбутньому, але ніколи не забувай, що було в минулому!

 

Справжня любов приходить до кожного, тільки не кожний її помічає.

 

Мрії – це добре, вони допомагають прямувати до цілі, але не живіть мріями.

 

Кожна людина – особистість, але не кожна людина це розуміє.

 

Дружба – це також любов. Заради друга ти готовий на все, коли йому погано – ти відчуваєш цю біль, ти не можеш без нього жити – це ж є

одними з ознак любові.

 

Якщо ти назвав людину другом, то і стався до неї так же.

 

Правда потрібна, але не завжди вона може допомогти.

 

Якщо ти скажеш правду, людина може образитися, а коли сховаєш її – ти образиш не тільки її, а й себе.

 

Перед тим, як судити людину, поставте себе на її місце.

 

Якби життя було б без проблем, то жити б було не цікаво.

 

Життя – це неприємність, яку потрібно пройти з високо піднятою головою.

 

Правда і брехня не можуть існувати один без одного, так само, як світло і тінь.

 

Життя чудове, коли є заради чого жити.

 

Життя дорівнює миті, так насолоджуйтеся нею.

 

Не можливо зрозуміти твір, коли нічого не знаєш про його автора.

Але все таки можливо, якщо для тебе тема близька.

 

Лучше прятаться и быть трусом, чем открыться и бить униженным.

 

Якщо ти не поважаєш навколишніх людей, то про яку повагу, до себе, ти говориш?!

 

Всі люди рівні! Так чому до половини ставляться, як до «скотини»?

 

Життя – це дивина річ. Для одних воно триває вічність, а для інших секунди.