Ти згадаєш...

За твоїм вікном іде дощ…Несподівано ти побачиш у ньому мої сльози…

Ідучи на роботу алеєю весняного парку,яскрава весняна зелень проникне у твою душу…І ти згадаєш мої очі…

Легкий ніжний вітерець лагідно торкнеться до твоєї щоки…І ти згадаєш дотик моїх рук…

Закінчився дощ…Ти побачиш, як промені сонця протискаються крізь хмари, звеселяючи і обігріваючи землю…І ти згадаєш мою посмішку…

Ти поглянеш у небо і побачиш в ньому різнобарвну веселку…І ти згадаєш наші кольорові мрії…

Твій погляд підніметься увись і ти побачиш журавлиний ключ,який повертається  з далеких країв…І тобі раптово нестримно захочеться повернути час…

Ти почуєш,як із найближчого кафетерію лунає така знайома мелодія…І згадаєш нашу першу зустріч…

А невдовзі красуня Ніч розкидає по небу звабливі мерехтливі зорі…І ти згадаєш нашу зоряну мить…

Твій синій холодний погляд раптом наповниться гарячою вологою спогадів і упаде на маленького сріблястого ангелочка,який колись був символом нашого кохання…

Ти візьмеш його у свої долоні…Але не відчуєш тепла…

Ти пригорнеш його до серця,але відчуєш від цього лише біль…

Ти з благанням і тугою подивишся у його сумні очі,у яких колись відображалася уся моя ніжність…Але тепер вони мовчать…

Тобі так захочеться кричати, але забракне слів…

І раптом ніби зовсім випадково ангелочок  вислизне з твоїх рук і розіб’ється…

Бо не захоче більше бути оберегом того, чого вже немає…

Так і ти колись розбив наше кохання…

Ти згадаєш…Але вороття уже не буде…