хочу сюда!
 

Lisenok

33 года, козерог, познакомится с парнем в возрасте 31-35 лет

Заметки с меткой «рідна мова»

Я українка!


Чому ми (українці) говоримо російською мовою? Я виховувалась українською, і десь з підліткового віку почала активно спілкуватися російською мовою. В мене був хлопець російськомовний. А потім в інтернеті зокрема на цьому сайті тільки і спілкувалась російською. 
Думаю пора спробувати щось змінити. Декілька днів перед цим я експериментувала: писала і говорила на українській. Мені сподобалось, десь ділась та ніяковість. Десь місяць буду спілкуватися українською.

Я вирішила, що буду спілкуватися українською, рідною мовою!!! 

ХТО ЗІ МНОЮ?

Вибачте друзі була вимушена закрити коментарі. Замітку я видавала не для обговорення, а для інформації про своє рішення, щоб люди не дивувалися чому це я їм почала писати українською. Хто хоче сказати щось важливе напише в гостьовій, або на пошту ;)

66%, 146 голосов

34%, 75 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Державна мова.

Як уже набридло це все.

Знов і знов наріжним каменем суспільства стає українська мова. Ніби проблеми вже всі залагодили, давайте й цю вирішимо. Вже скільки її гнобили, калічили, забороняли-дозволяли, забували, карали носіїв...

Воістину, ми – найтерплячіша нація світу. Де, скажіть на милість, в якій країні СВІТУ піддають сумніву, та що там, – люто ненавидять та знищують власну ідентичність та культурну спадщину? У Польщі, чи може у Франції, а може на Туманному альбіоні вирішили заборонити державну? Не силкуйтеся – все одно не знайдете такої країни (хіба якісь тумба-юмба, але ж ми не такі).

Мова селюків, укробидла, галицайська говірка, малоросійський суржик...Безліч "епітетів", максимум зневаги. Мільйони наклали головами за те, що сьогодні паплюжать та винищують...

Я – українець. Це не просто слова. Я належу до великої нації, що має одну з найгарніших мов світу. Для мене не існує питання засобу спілкування – я народився на Україні, українська – мова моєї держави, а значить – і моя мова.

Я не калічу людей за те, що вони розмовляють іншою мовою, я не ображаю їх право на вільне виявлення власних емоцій мовою своїх пращурів. Але я – на своїй землі, тому вимагаю поваги до моєї мови та культури, землі та традицій.

На гроші платників податків – тих злиденних, що ще не повтікали звідси, а й досі вірять словам; тих, кого владні мужі не вважають за людей та повсякчас грабують та зневажають – утримуються ВСІ державні установи та чимала армія чиновників.

Прямий ОБОВ'ЯЗОК державних діячів та працівників усіх без винятку держустанов: розмовляти, провадити діловодство, популяризувати власним прикладом ДЕРЖАВНУ мову. Держави, що їх годує. А вдома – хоч китайською, як дозволить сумління.

Наші діти повинні отримувати освіту ДЕРЖАВНОЮ мовою: починаючи від дитсадочка аж до робочого місця по закінченні ВИШу.

Вмикаючи телевізор ми не повинні бачити обличчя радянської партноменклатури, що нахабно плює в лице європейській державі, провокуючи, тим самим, бійки та дестабілізацію в країні. Те саме варто сказати про книги чи медіа-видання...

Всі ці заклики до "другої державної", "двомовної Швейцарії" є не що інше, як провокації та спекуляції на почуттях людей. Це – банальне окозамилювання, під час якого розкрадаються останні землі, виводяться в офшори чергові мільярди, розподіляються фінансові потоки на майбутнє.

Мова окупантів і поневолювачів, що століттями мордували Україну не повинна стати державною, бо це – шлях у небуття.

Нехай ВСІ чиновники на чолі з Гарантом складають іспити на знання української мови та історії держави. Не склав – аріведерчі! Не хочеш – до побачення, і без розмов!

Українська мова повинна панувати в усіх сферах суспільно-політичного життя країни. Від затрапезної сільради – до засідання членів уряду та виступу вищих осіб держави. ВСІ повинні поважати Україну та дотримуватися букви Закону. Щоби Україна в очах іноземців не виглядала: "матрьошка", "водка", "русский", "спасибо", "пожалуйста"...

Не бійтеся бути українцями в Україні. Я – україномовний у Харкові. Всі мене чудово розуміють і деякі, навіть, (о диво!) переходять на українську, бо в більшості випадків розуміють. Нехай і не все, але суть – точно. При цьому я володію російською навіть краще за багатьох її носіїв (та й не тільки я).

Бо в цьому все наше єство: при звертанні російською – очі додолу, хаотичне пригадування і – російська відповідь з українською інтонацією. Колоніальне минуле міцно засіло на генному рівні.

Ми тут господарі, нехай вони – очі додолу і пригадують. Давно вже час підвестися з колін у власній свідомості та вчинках. Це – в наших силах. Ми ж можемо звернутися державною, скласти без помилок документ, побороти спокусу "бути, як усі" та покращити, бодай на йоту, життя. В наших силах спілкуватися українською вдома, на роботі, з власними дітьми...

Варто, лишень, почати, і все у нас вийде. Не чекайте, що за Вас це зробить хтось інший, почніть із себе, будьте в авангарді.

Що!? Кажете російська – скрізь? Неправда! Це ми її підтримуємо своїми лінощами та меншовартісними комплексами. Це з нашої мовчазної згоди нас русифікують, а ми ще й чублимося одне з одним за право першими підгавкнути на "общепонятном" та отримати крихти з панського столу.

Так, ви не помилилися, лейбмотивом даної статті є те, що єдиною ДЕРЖАВНОЮ, без зазіхань і поза всяким сумнівом, повинна бути УКРАЇНСЬКА МОВА. Є незгодні? Вас ніхто не тримає, де знаходяться вокзали, ви знаєте...

Без мови нема нації.

Як воювали з українською мовою.

Прошу розповсюдити цей ролик - люди мають знати правду.

Цікава розповідь про незвичайні можливості української мови




Було це давно, ще за старої Австрії, в 1916 році. В купе першої кляси швидкого потягу Львів.- Відень їхали чотири пасажири:
англієць, німець, італієць. Четвертим був відомий львівський юрист Богдан
Косів. Розмова велася навколо різних проблем і тем. Нарешті заговорили про
мови – чия краща, котрій з них належить світове майбутнє.
Першим заговорив англієць:
- Англія країна великих завойовників і мореплавців, які рознесли славу
англійської мови по всьому світі. Англійська мова – мова Шекспіра, Байрона,
Дікенса, Ньютона та інших великих літераторів і вчених.
- Ні в якому разі, – гордовито заявив німець. – Німецька мова – це мова двох
великих імперій – Великої Німеччини й Австрії, які займають більше половини
Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Гегеля,
Канта, Вагнера, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова має світове значення.
Італієць усміхнувся і тихо промовив:
- Панове, ви обидва помиляєтеся. Італійська мова – це мова сонячної Італії,
мова музики й кохання, а про кохання мріє кожен. На мелодійній італійській
мові написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Бокаччо, Петрарки,
Лібретто знаменитих опер Верді, Пуччіні, Россіні, Доніцетті. Тому італійській
мові належить бути провідною у світі.
Українець довго думав і нарешті промовив:
- Ви ж по суті нічого не сказали про багатство і можливості ваших мов. Чи
могли б ви написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з тої
самої літери?
- Ні. ні, ні! Це ж неможливо, – відповіли англієць, німець та італієць.
- На ваших мовах неможливо, а нашою – просто. Назвіть якусь літеру, -
звернувся він до німця.
- Нехай буде “П” – сказав той.
- Добре. Оповідання буде називатися.
ПЕРШИЙ ПОЦІЛУНОК
Популярному перемишлянському поетові Павлові Подільчаку прийшло поштою приємне
повідомлення:
“Приїздіть, пане Павле,- писав поважний правитель повіту Полікарп
Паскевич,-погостюєте, повеселитесь”. Пан Павло поспішив, прибувши першим
потягом. Підгорецький палац Паскевічів привітно прийняв приїжджого поета.
Потім під’їхали поважні персони – приятелі Паскевичів… Посадили пана Павла
поряд панночки – премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Пан Павло
прочитав підібрані пречудові поезії. Панна Поліна програла прекрасні полонези
Понятовського, прелюд Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспань,
польку. Прийшла пора пообідати. Поставили повні підноси пляшок: портвейну,
плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пільзенське пиво. Принесли печені
поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет,
пухкі пампушки під печеричною підливкою, пироги, підсмажені плецки. Потім
подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові
полумиски полуниць, порічок.
Почувши приємну повноту, пан Павло подумав про панночку. Панна Поліна
попросила прогулятися по Підгорецькому парку, помилуватися природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція
повністю підійшла прихмелілому поетові. Походили, погуляли.

…Порослий папороттю предавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря
п’янило принадними пахощами. Побродивши по парку, пара присіла під порослим
плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися.
Почувся перший поцілунок: прощай парубоче привілля, пора поетові приймакувати!


В купе пролунали оплески. Всі визнали: милозвучна, багата українська мова буде
жити вічно поміж інших мов світу.
Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати своєї поразки.
- Ну а коли б я назвав іншу літеру? – заявив він. – Ну, наприклад, літеру “С”!
- Я на своїй мові можу укласти не лише оповідання, але й навіть вірш, де всі
слова будуть починатися на “С”. Якщо Ваша ласка, прошу послухати.

САМІТНИЙ САД
Сонно сипляться сніжинки,
Струмінь стомлено сичить.
Стихли струни, стихли співи,
Срібні співи серенад
Сріблом стеляться сніжинки
Спить самітній сонний сад…
Сипле, стелить сад самітній
Сірий смуток – срібний сніг,
Сумно стогне сонний струмінь
Серце слуха скорбний сміх
Серед саду страх сіріє.
Сад солодкий спокій снить.

- Геніально! Незрівнянно! – вигукнули англієць й італієць.
Потім усі замовкли. Говорити не було потреби.

Панас Столярчук, професор
(“Українська думка”, Лондон)
від Вальдемара Чарноцького.

Молитва до мови

Етапи нищення української мови.

Етапи нищення української мови.     

Подивіться будь ласка голосування і хто не проголосував прошу прийняти участь. Як бачимо за двомовність дуже малий процент голосуючих, як правило голосують українофоби за російську мову, то хіба потрібно Україні підтримувати українофобські настрої і вводити другу мову? Наш народ на справді на 70% толерантний і терпимий, та голосує не піддаючись на провокативні, конфлікті питання за другий варіант, українці мудра нація, шкода тільки що до влади шобла всяка рветься не розуміючи всієї відповідальності державних посад. 

* 1627 р. — указом царя московського Олексія Михайловича та його батька патріарха Філарета звелено було книги українського друку зібрати і на пожежах спалити із суворою забороною будь-коли в майбутньому купувати українські книги. У Москві спалено 'Учительное євангеліє' Транквіліона-Ставровецького разом з іншими його книгами та 'Катехизис' Лаврентія Зизанія Тустановського[124].

            * 1677 р. — Патріарх московський Іоаким наказав з українських книг знищити листки, які мають різницю від книг московських.

* 1689 р. —синод російської православної церкви заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати І том 'Четьї-мінеї' Дмитра Ростовського.

* 1690 р. —московський патріарх Іоаким указом заборонив усе українське письменство, а І том книги 'Четьї-мінеї' Данила Заточника звелено спалити.

          * 1693 р. — лист Московського патріарха до Києво-Печерської лаври про заборону будь-яких книг українською мовою.
          * 1709 р. — указ Петра І про заборону друку книг українською мовою, а книги, друковані церковнослов'янською мовою, звіряти з російським виданням, щоб у них ніякої різниці не було.
          * 1720 р. — указ Петра І, щоб знову книг ніяких, крім церковних попередніх видань, на Україні не друкувати, а ті старі книги з книгами великоросійського друку зрівняти, щоб ніякої різниці і особливого наріччя в них не було.
          * 20 грудня 1720р. — Петро І видав указ київському губернському князю Голіцину, щоб «в усіх монастирях, що залишаються в Російській державі, продивитися та вилучити давні грамоти та інші куртіозні листи оригінальні, а також книги історичні, рукописні та друковані [українською мовою).
          * 1721 р. —наказ Синоду надсилати книги з українських друкарень у «синодальну контору» для виправлення їх згідно з російськими вимогами та вимовою й звірення клеймом цензора.
          * 1724 р. —друкарня Києво-Печерської лаври оштрафована на одну тисячу карбованців за друкування книг, не у всьому схожих з російськими. На таку ж суму і за таку ж 'провину' оштрафовано і Чернігівську друкарню, яку перевезли до Москви.
          * 1729 р. — наказ Петра І про переписування на Україні державних постанов та розпоряджень з української мови на російську.
          * 1740 р. —російська імператриця Анна Іванівна створила правління гетьманського уряду під керівництвом московського князя Олексія Шаховського та запровадила російську мову в діловодстві на території України.
          Переписи 1740 —1748 рр. свідчать, що в семи полках Гетьманщини на 1094 села припадало 866 шкіл з викладанням українською мовою. У 1804 р. було видано царський указ, який заборонив навчання українською мовою. Результати національного гніту одразу позначились на стані освіти в Україні. Уже перепис 1897 р. показав, що на 100 осіб було лише 13 письменних.
          * 1748 р. — наказ Синоду Київському митрополитові Самуїлу Милославському ввести в Києво-Могилянській академії та в усіх школах України російську мову викладання, в результаті чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.
          * 1750 р. — після скасування «Канцелярїї міністерського правління малоросійських справ» у м. Глухові з неї вилучені та перевезені до Росії справи таємного діловодства. Документи архіву Запорозької Січі, знайдені під час 'розорення Січі генерал-поручиком Текелією у скрині під престолом січової церкви', опинилися в Московському відділенні загального архіву Головного штабу.
          * 1755 р. —наказ Синоду Києво-Печерській лаврі перекласти російською мовою 'Четьї-мінеї' Св. Дмитрія Ростовського та Києво-Печерський патерик.
          * 1763 р. — указ Катерини ІІ про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
          * 1764 р. — скасування Катериною ІІ українського гетьманства, а з ним — ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади україномовних чиновників.
          * 1765 р. — ліквідація Катериною ІІ козацького устрою на Слобожанщині та козацьких шкіл.
          * 1766 р. — Синод видав суворий указ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які в московській друкарні друкуються та апробовані Синодом.
          * 1769 р. — Синод заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою і наказав відібрати у людей ті букварі, які були вже на руках.
          * 1782 р. — Катерина ІІ створила комісію для заведення в Росії народних училищ, завданнями яких було запровадження єдиної форми навчання та викладання російської мови в усіх школах імперії.
          * 1784 р. — Синод наказує митрополитові Київському і Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи учителів Києво-Могилянської академії за відхід від російської мови.
          * 1785 р. — наказ Катерини ІІ по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російська мова заведена у всіх школах України.
          * 1786 р. —Синод знову наказує митрополитові Київському контролювати Лаврську друкарню, щоб ніякої різниці з московськими виданнями не було, а в Києво-Могилянській академії негайно ввести систему навчання, узаконену для всієї імперії.
          * 1789 р. — у Петербурзі з ініціативи Катерини ІІ видано 'Порівняльний словник усіх мов', у якому українська мова визначається як російська, спотворена польською.
          * 1811 р. — закриття Києво-Могилянської академії.
          * 1847 р. — розгром Кирило-Мефодіївського братства.
          * 1853 р. — покалічено видання «Літопису» Грабянки.
          * 1862 р. — закрито українські недільні школи. Припинилось видання українського літературного та науково-політичного журналу '0снова'.
          * 1863 р. — Валуєвський циркуляр (рос. Циркуляр министра внутренних дел П. А. Валуева Киевскому, Московскому и Петербургскому цензурным комитетам от 18 июля 1863 г.): «[…] ніякої особливої малоросійської мови не було, немає і бути не може, […] наріччя їхнє, що його вживає простий народ, є та сама російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі».
          * 1881 р. — закон про дозвіл на друкування словників українською мовою, але за російським правописом, а постановка українських вистав залежить від місцевого начальства.
          * 1888 р. — указ Олександра ІІІ «Про заборону вживання в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами».
          * 1889 р. — у Києві, на археологічному з'їзді, дозволено читати реферати всіма мовами, крім української.
          * 1892 р. — російський уряд наказує цензорам суворо стежити за тим, щоб не допустити українських літературних перекладів з російської мови.
          * 1894 р. — заборона ввезення українських книг з-за кордону.
          * 1895 р. — заборона української читанки та українських книг для дітей.
          * 1903 р. — на відкритті пам'ятника І.Котляревському у Полтаві не дозволено промови українською мовою.
          * 1905 р. — Кабінет Міністрів Росії відкинув клопотання Київського та Харківського університетів про скасування заборони української мови, визначаючи це несвоєчасним.
          * 1906 і 1907 р.р. — закриття «Просвіти» в Одесі та Миколаєві.
          * 1908 р. — указ сенату про те, що освітня робота в Україні шкідлива й небезпечна для Росії.
          * 1910 р. — указ Столипіна про зарахування українців до розряду інородців і про заборону будь-яких українських організацій.
          * 1914 р. — указ Миколи І про заборону української преси.
          * 1864 р. — тисячі пудів архівних матеріалів вивезли до Москви після судової реформи 1864 року. Згідно з обіжником Міністерства юстиції від 3 грудня 1866 року, туди потрапила велика кількість документів ліквідованих установ з Волинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Херсонської та Чернігівської губерній.
          * 1869 р. — законом чиновникам усіх відомств призначалась значна доплата за русифікацію.
          * 1876 р. — Емський указ. Заборона ввозити українські книги з-за кордону, заборона підписувати українські тексти під нотами, заборона українських вистав.
         
          [...] Не допускати ввезення у межі Імперії, без особливого на те дозволу Головного Управління у справах друку, будь-яких книг, що видаються за кордоном малоросійським наріччям.
          Заборонити в Імперії друк, на тому самому наріччі, будь-яких оригінальних творів чи перекладів, за виключенням історичних пам'яток, але з тим, щоб і ці останні, якщо [вони] належать до усної народної словесності (як-от пісні, казки, приказки), видавалися без відступлення від загальноросійської орфографії (тобто не друкувалися так званою «кулішівкою»).
          [...] Заборонити також будь-які на тому самому наріччі сценічні вистави, тексти до нот і публічні читання (як такі, що мають наразі характер українофільських маніфестацій).
          Подтримати газету «Слово», що видається у Галичині в напрямку ворожому українофільському, назначивши їй хоча б невелику, але постійну субсидію [збоку дописано: «1000 крб. з сум III жанд., до тексту [...] не вводити, а лише мати на увазі»], без якої вона не може продовжувати існування і повинна буде припинити [діяльність].
          [...] Посилити нагляд з боку місцевого учбового начальства, щоб не допускати у початкових училищах викладання будь-яких предметів малоросійським наріччям.
          [...] Звернути серйозну увагу на особовий склад викладачів в учбових округах Харківській, Київській та Одеській, вимагаючи від попечителів цих округ іменного списку викладачів з позначкою про благонадійність кожного щодо українофільських тенденцій та тих, що позначені як неблагонадійні чи сумнівні, перевести у великоросійські губернії, замінивши уродженцями цих останніх.
          [...] Визнавалося б корисним взяти за загальне правило, щоб в учбові установи округ: Харківської, Київської та Одеської призначити викладачів переважно великоросіян, а малоросіян направляти до учових закладів С.-Петербурзької, Казанської та Оренбурзької округ.
       
            ....із виступу пана Мовчана в ВР. (#) 
          Років 6 тому ознайомився з працями відомого російського політтехнолога Сергія Переслєгіна, який рекомендував, як консультант тоді ще, голові Адміністрації Росії Медведєву, як потрібно діяти щодо України: Україну потрібно розглядати, цитую: „как дешевый источник неоприходованных ресурсов, прежде всего человеческих; утилизация этих ресурсов может проводиться экономико-дипломатическими методами, при слабой Украине, или силовыми, если к власти в республике законным путем или через механизм переворота придет сильный лидер. Одной из необходимых мер является изменение образовательных систем. Понятно, что выбросить из школьного курса украинский язык невозможно. Но необходимо трезво смотреть на вещи, в эпоху регионализации жителям страны украинский язык не понадобится” (сторінка 183) „Самоучитель игры на мировой шахматной доске”.

„Регионализация” – ви почули, яка тягне за собою неминучу федералізацію земля… за для чого, питається, самозрозуміло. Так само як для нас зрозуміло, чому відбувається за наполяганнями Медвєдєва щотижневі зустрічі двох президентів. Так само зрозуміло, де знаходиться кухня, на якій виробляється, дійсно, стратегія гуманітарної політики для нас. Все було розроблено задовго до виборів 2010 року. І тому так стрімко, обвально зникає Україна. Тому і маємо демонстративну зневагу до Конституції і, зокрема, з’яву Закону про мови, підготовленого і профінансованого фондом із промовистою назвою „Русский мир” і підписано Єфремовим, Симоненком, Гриневецьким, які засудили українську мову на смерть і вона взагалі не становить жодної цінності, як саме і країна.


11%, 10 голосов

63%, 57 голосов

1%, 1 голос

10%, 9 голосов

15%, 14 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Коли забув ти рідну мову

Коли забув ти рідну мову -

яка б та мова не була -

ти втратив корінь і основу,

ти обчухрав себе дотла.

                     Коли в дорогу ти збирався,

                     казала мати, як прощавсь,

                     щоб і чужого научався

                     й свого ніколи не цуравсь.

Ти повернувсь душею бідний,

не просто розгубив слова.

Немов якийсь Іван безрідний,

Іван, не помнящий родства.

                     Не раді родичі обновам.

                     Чи ти об'ївся блекоти,

                     що не своїм, не рідним словом

                     із матір'ю говориш ти?

Ти втратив корінь і основу.

Ти обчухрав себе дотла.

Бо ти зневажив рідну мову,

Ту, що земля тобі дала.

                     Ту, що не вбили царські трони.

                     Ту, що пройшла крізь бурі всі,

                      крізь глузи й дикі заборони,

                      й постала нам у всій красі.

Сяйних перлин тобі не шкода.

Адже, набувши вищих прав,

те, що дала сама природа,

ти добровільно занедбав.

                        В пальті строкатім, як афіша,

                        крикливі модні кеди взув.

                        А мати? Де ще є рідніша

                        за рідну, котру ти забув?

Для тебе й Київ - напіврідний,

І Мінськ піврідний, і Москва.

То хто ж ти є? Іван безрідний.

Іван, не помнящий родства!

                                                 Дмитро Білоус.

                     

Прикрась життя українською!

РІДНА МОВА
Велична, щедра і прекрасна мова, 
Прозора й чиста, як гірська вода, — 
То України мова барвінкова, — 
Така багата й вічно молода. 
Вона, як ніжна пісня колискова, 
Заходить в серце й душу з ранніх літ, 
Ця мова, наче пташка світанкова, 
Що гордо лине в свій стрімкий політ. 
Юлія Косинська


Джерело Словник СловОпис

В світі сьогодні відзначають Міжнародний день рідної мови

21 лютого у світі відзначається Міжнародний день рідної мови, який був проголошений у листопаді 1999 р. на генеральній конференції ЮНЕСКО.                            
21 лютого відзначається Міжнародний День рідної мови. Це відносно молоде свято – до календарів усього світу воно ввійшло тільки у 1999 році. І в Україні воно також лише почало писати свою історію, хоча сама проблема української мови на українських землях нараховує кілька століть.

Історія свята, на жаль, має дуже трагічне начало.  21 лютого 1952 року у Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову. Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний День рідної мови, а починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначають і в нас. Оскільки з 6 000 розмовних мов світу близько половині загрожує зникнення, ЮНЕСКО прагне підтримувати мову, як ознаку культурної приналежності особи. Окрім того, організація вважає, що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги.   Тому щорічне відзначення цього дня використовується для звернення уваги на меншини з менш аніж 10 тис. особами, що активно розмовляють мовою. Часто ці мови не передаються наступному поколінню і потрапляють у забуття. Багато мов, якими розмовляють менше 100 осіб, не задокументовані. В Європі, під загрозою зникнення, перебуває близько п’ятдесяти мов. Особливо скрутно зі збереженням мов у корінних народів Сибіру. Є мови, кількість носіїв яких можна перерахувати на пальцях однієї руки. В деяких регіонах Азії відчутний тиск китайської мови. На Тайвані з 23 місцевих мов 14 поступаються китайській. У Новій Каледонії наступ французької мови призвів до того, що з 60 тисяч корінних мешканців острова 40 тисяч забули рідну мову. На думку спеціалістів, мові загрожує зникнення, якщо в суспільстві її перестають вивчати понад 30% дітей. Отже, діти назавжди віддаляються від предків, позбавляють себе єднання з надбанням народу чи народності і вже ніколи не зможуть відчути себе приналежними до неповторної спільноти.

Здавалося б, Україні, з багатомільйонним населенням, можна поки що не турбуватися про те, що українська мова зникає. Але проблем вистачає і на наших теренах. Сотні років поневолення зробили свою чорну справу: нинішнім поколінням ще довго доведеться відроджувати велич і багатство рідної мови. Наскільки швидко це станеться, залежить від того, як кожен із нас плекатиме рідне слово щодня і повсякчас, а не лише в день рідної мови… Адже рідна мова –це мова дитинства, мова найпершого досвіду пізнання світу, основа перших взаємовідносин у суспільстві.


“Рідна мова дорога кожному з нас. Рідною мовою ми вимовляємо наші перші слова і найкраще висловлюємо наші думки. Вона є базою, на якій усі люди розвивають свою особистість з моменту свого першого вдиху, і вона є тим, що підтримує нас протягом усього життя. Вона є засобом навчати повазі до самого себе, до своєї історії, до своєї культури і, головне, до інших людей з усіма їхніми особливостями”.
Генеральний директор ЮНЕСКО, пан Коіхіро Мацуура

P.S.  Дякую Росомону  :)

Ілюстрація до великого мовного шахрайства

На першій карті, яка складена на основі даних Всеукраїнського перепису населення 2001 року, ми бачимо, що українська мова є рідною мовою в абсолютній більшості адміністративних одиниць (районів і міст) України. В цілому українська мова є рідною для 67,5 населення України.

Яку ж мовну карту України пропонує конфліктний законопроект Колесниченка? Око українофоба замилуються. Для української мови залишають менше 40% території і населення України, причому без жодних гарантій. На більшій же частині країни планують відмінити державний статус української мови в усіх сферах життя.

Джерело: Вибори 2012

Увага!!! Від сьогодні пишемо рідною мовою.

До дня української мови і писемності пропоную від сьогодні писати на нашому сайті, а ще краще всюди, рідною мовою.

Думаю розумієте, що це стосується переважно українців, бо росіяни і так пишуть рідною мовою. Докажімо, що ми не гірші за росіян, німців, англійців чи французів, які бережуть свої мови і пропагують їх в цілому світі.

Страницы:
1
2
4
предыдущая
следующая