Одна гора високая, а другая низька, 
Одна мила далекая, а другая близька. 

У цієї близенької воли та корови, 
А в тієї далекої та чорнії брови. 

У цієї близенької воли поздихають, 
А в тієї далекої брівки не злиняють. 

У цієї близенької рушник на кілочку, 
А в тієї далекої брови на шнурочку. 

Ой, я цюю близенькую людям подарую, 
А до тої далекої пішки помандрую.

(народна творчість)




Со временем меняются нравы,
Исчезли старые барьеры.
Чем дольше правит Янукович —
Тем больше нравится Бандера.

(точка зору однієї росіянки з України, яка подзвонила на радіо «Ера» і зачитала російською мовою свій вірш)

Запозичено тут.

Вот, надыбал сегодня во Всемирной Сети справжню пэрлыну народнойи творчости:

***
Ми вперто будем рідну мову вчить.
На це не пожалкуєм часу й праці.
Щоб не москальскою "мы в жопе" говорить,
а гордо рідною: "Держава наша в ..."!


P.S. Если у этого шедевра есть реальный автор, мне будет очень приятно с ним познакомиться.

Серед жанрів української пісні є один малодосліджений та маловисвітлений - "сороміцькі" пісні (від слова "соромитися"). Ці пісні, як і український народний гумор, відрізняються від вульгарних російськомовних пісень та анекдотів, у них - дотепність та веселий характер, добра вдача українського народу. Ось деякі з "сороміцьких" українських коломийок (замість останніх слів за римою мають бути інші - "сороміцькі"):

"Всі ся хлопці поженили,
Зробили по-людськи,
Хіба я ся не оженю,
Бо не маю блюзки. (тобто п...цьки).

Всі ся хлопці поженили,
А я - в листопаді,
Та таку си жінку візьму,
Що широка в плечах

Та я би ся не женив,
Не велике діло,
Як би ми ся молодому,
Їсти не хотіло.

Або мене оженіть,
Або ня повісьте,
Або моє причандалля
Возьміть тай вдріжте.

Ой весілля, весілля,
Зарізали рака,
Молодому голова,
А молодій клешні.

Ой весілля, весілля,
Зарізали бузька,
Молодому голова,
А молодій крила.

Котилася торба з горба,
А в тій торбі раки,
Та я тебе, моя мила,
Пригорну до серця.

Ой дівчино, дівчинонько,
Шляк би тебе трафив,
Та-с ми дала напівперек,
А я не потрафив.

Я нікому не давала,
Хіба раз німому,
Бо німому файно дати -
Не скаже нікому.

Бо німому файно дати,
Бо німий не скаже,
А німий як не скаже,
То пальцем покаже.

Стара баба, шиґди-шиґди,
Не гралася ниґди,
А тепер ся грати мусить,
Бо ї кашель дусить.