Наостанок...
- 30.01.13, 09:34
Колись давно, коли було не требаШукати слів і натяків в словах,Я вміла доторкнутися до небаІ сміла мимохідь поцілувать,Коли ми не боялися мовчання,Не боронились сміхом від журби,Коли я звуком першим і останнім,Коли жила я піснею в тобі,Коли я точно знала: ми не граєм,Ми вміємо мовчати в унісон –Цей світ був раєм. Нашим спільним раєм.А день був –день. А я була – Асоль.Ще не було «можливо…» або «раптом…»,Ще не було тривог і каяття…Шкода лише:казкар поставив крапку.І стало просто казкою життя.
18