хочу сюди!
Знайомства
 

ГАЛИНА

59 років, терези, познайомиться з хлопцем у віці 60-70 років

Замітки з міткою «вірш»

Сортувати:
нові
популярні
Вид:
короткий
повний

trifolium

trifolium

Коронавірус


Вже другий рік лютує пандемія,

У кожного свої думки і почуття,

У кожного своя неврастенія,

Прийдешнього фіналу відчуття.


Емоції все більше імпульсивні,

Занепокоєність, тривога, сум'яття.

Навколо всі пасивно-агресивні,

Реальності проблем несприйняття.


Роздратування, втома, потрясіння,

пригніченість, апатія, нудьга...

Коли вже до нас прийде розуміння,

Щоб розірвати цього ланцюга?

                          


     20.04.2021                     Олександр Чалий

1

Mykolaj_58

Mykolaj_58

Осiннiй Експромт.

на допис поета     Вискарион:    http://blog.i.ua/user/1959447/2341411/#p3
 

Залипнув в серпні я на Дачі
На Дачі в Серпні НЕ батрачу,
Бо Спека висушила весь пейзаж,
Згадав Сієсту я – давно забуте нами
Да ж ?

***
Задихає повітря Вереснем,
Пливуть до школи діти Лебедем,
Наступить «трєтьє сєнтября»
Наступить прохолода Осені,
Та Літо буду згадувати я…
1

Nevr

Nevr

"чом ти, сумовитий..."

Доземний уклін та вічна память і шана полеглим!
Вони, теж гаряче любили життя і мріяли про кохання, хотіли мати дітей, онуків та щасливе життя…
На жаль, їм не судилося…

Чом ти сумовитий,
Дубе мій зелений
Й болем оповиті
Берізки та клени?
– Бо зібрались круки
У зловісні зграї,
І в сльозах розпуки
Тонуть виднокраї.

Квилить сива мати:
– Сину мій, синочку
Нащо ж одягнув ти
Дубову сорочку?
Діти та онуки,
Не прийдуть до тебе
Не зігріє сонце,
Не побачиш неба.

Плакала, просила
Думала – поможе:
– Візьми, віддай сину
Моє життя – Боже!
Бо жити без нього
Сенсу вже немає...
Кличе, молить бога
Оберіг знімає.
Та враз біль скосила
Вже й молитв не треба
Бо мати – до сина
Пішла в Вічне Небо....
--------------------------
Болем оповиті
Берізки та клени…
Чом ти сумовитий
Дубе мій, зелений?

…памятаймо та шануймо!

8.05.18

1

Kvitka

Kvitka

Тот ангел...

Рассыпанная медь твоих волос...
Изгиб спины... в садах,- дыханье ночи...
И месяц завернувшийся в вопрос...
И тишина,- что отвечать не хочет...

И тонут пальцы в сонной высоте
Листвы касаясь... Вспыхнувших соцветий...
А Ты стоишь одна на целом свете...
В своей не расколдованной фате...

Спадает ветвь... погасшая свеча...
На выдохе,- исход... воспоминанье
Вся жизнь игра... в которой ничья...
Твоё,- неразделённое желанье

И ускользает с нитью золотой
По кромке облаков по глади влажной
Тот ангел что молил тебя однажды
Не уходи... Прошу тебя... Постой...

Карен Самунджян
1

Воїн світла

Воїн світла

2 віршованих тексти

Ми не читаємо книжки, зате читаєм пабліки
І всі підсіли на власний сорт героїну, 
як на голку наріки!
В ночі, коли одні, коли в тиші,
Ми думаєм про тих хто у душі,
Про тих хто в самому сердці!
І в багатьох заради них, воно ще б'ється.
Кохання перетворили на наркоту.
Якщо так, то так то похуй.
Дилер, дай дозу, по вені їбану!
А мені б таку як ти, тільки щоб кохала.
Я не знаю де її знайти, але я скучаю, правда!
А мені б таку як ти, тільки щоб поряд, щоб взаємно!
Та тебе тут нема, лише в текстах ці сентименти...



Двадцять п'ята осінь так і не стала доброю.
Листя опало, душа лишилась хворою.
А навколо всі такі щасливі, всі по парах.
В день тримаючись за руки, в вечері по барах.
А я пам'ятаю як тоді сидів на парах.
Двісті сорок третя аудиторія, вікно.
Вона десь в цих стінах, та їй насправді все одно.
По вікні вода, за вікном дерева голі
І парк на сороковому мікрорайоні.
1

Воїн світла

Воїн світла

Про 25

Двадцять пять вже їбануло,
Чверть віку промайнуло.
А в памяті пусто, неначе нічого не було...
Сила в правді? Не рєбят, то все піздьош!
Бодров не прав. В шибку бє холодний дощ.
Пацани читають репчик, який допомагає жити.
Варто було б забити пятку і на все забити!
Про те дим зникне десь у небутті,
Проблеми ж так і залишуться баластом 
Десь у хворій голові.
Школа, Унівєр, трохи приколів.
Але на порядок більше розчарувань і болі.
Другий курс, я на пари.Вона в Богдані,
Передає за проїзд і сідає десь по заді.
Загорілось почуття і віра на взаємне,
Стало світло в тій кімнаті, там де зараз темно.
"Ніколи не здавайся фраза, не про почуття, 
Старайся не старайся, пусто коли їх нема!"
Слова пацанів із [ВСЕ ПРО…], 
але вони правдиві як ніколи.
Потім чотири роки, лише на неї був хворий.
Хотів для неї стати самим - самим,
та так і залишився ніким.
Час стікає по стіклу, краплями самотніх годин.
Шкільна дружба продається, просто так і ні за що.
Той кого важав за брата, забув про все що було.
Сила не в правді, не та вже зараз правда!
Надія завжди вмирає останньо,
А раптом вийде сонце завтра?
1

udzen

udzen

))))))))

Вона казала - Я люблю поетів,

І ненавиджу гроші, хай їм грець!

Та тільки трохи пожила серед аскетів,

Та й зацікавив у поета гаманець...
1

udzen

udzen

)))))))))))))))

Весело час, як холостяк проводжу,

І кожен день є пассія нова,

Та довго я, напевно, так не зможу,

Бо вже на ранок забуваю імена...
1

_A-S_

_A-S_

Віктор Бойко МИ ВІРИМО!

                                                 


Ми віримо! Орлиця прилетить,
Змахне крилом з очей людських полуду,
І знову люди  вільно стануть жить,
І будуть дихать  знов на повні груди.

І на Майдан підніметься народ,
І дух свободи на гарячій хвилі,
Змете цих новоспечених «господ»,
Нажме «курок» рука чиясь змарніла.

Запломенить Надії нам Зоря,
Знов закипить гаряче наше слово,
Впаде корона з недолугого «царя»
І будем жити в Вірі і Любові.

 Єднаймось люди, до плеча плече,
Скидаймо з себе розбрату колоду,
І піднімімось браття із колін
В ім’я Свободи вільного народу.
1

_A-S_

_A-S_

Віктор Бойко РІДНА МОВА

             

 РІДНА  МОВА

Ми мову  рідного народу
В далекому  дитинстві вчили,
Носили все життя з собою
Прості слова, що так  любили.
 
Прості слова, ті  серебринки:
Про поле, небо і гаї
І пісня добра, материнська –
То є наставники й  мої.
 
Вони ведуть мене по світу,
Коли я десь, в далечині,
Про отчий дім, про мою мову
Вони нагадують мені.
 
І я тоді дитинство бачу,
Коня  з вербової  лози
І повоєнний перший клас,
І мови рідної ази.
 
Я вчивсь писати: Мама, Тато,
Якеєсь  дивне  дієслово,
В торбинку суфікси складав,
Щоб взнати, що ж таке є мова.
 
Та відповідь шукаю й досі:
Чи то вогонь, чи може лід?
Слова, що стали вже дорослі,
На серці залишають слід.

Коли в село я приїжджаю,
Іду до свого джерела,
Поп’ю водиці і питаю:
«Чи ви ще тут мої слова?..»
 
Слова: Дзвіночки серед поля,
І крапля крові, і роса,
І вже засохлая тополя –
То мови рідної краса.
 
А мова щиро все фіксує:
Молитву тихую прочан
І ті  слова, що мовив хлопчик,
І слово, рубане з плеча.

Я всі слова, як колосочки,
Складаю в сніп отой, єдиний,
І віддаю від серця щиро
Моїй  Матусі Україні.
         Записник. 1970 рік.
*****
 Ходив по світу, думав може
Знайду якісь такі слова,
Щоб на мої були всі схожі,
Та мови неньки дорогої
На світі кращої нема. 
2007 р.
1
Сторінки:
1
…
57
58
59
60
61
62
…
67
попередня
наступна
Радіо онлайн Слухай улюблені радіостанції в одному місці
 
I.UA, 2006—2024.
Ok Для зручності користування сайтом використовуються Cookies. Детальніше у політиці конфіденційності
This website uses cookies to ensure you get the best experience on our website. Learn more