Це диптих - спочатку каже він, а потім вона

Я – твій творець…

Тебе відтворюю з уяви,

Життя вдихаю у бездушний камінь,

Закохано і трепетно торкаюсь…

Твій полонений я – Пігмаліон,

О, мила серцю Галатея!.....

Я – Галатея…

Була я мертвим каменем -

Одна між тисяч мармурових брил.

Від теплих ніжних рук твоїх

В мені життя зануртувало.

О, мій творець, Пігмаліоне!

04.09.2009

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11109270260

До кожного приходить день такий

Розкручуєш і стелиш на підлозі

І дивишся на весь набуток свій

То усміх,то зажура на лиці

А то й сльоза твоїх незбутих мрій

Покотиться і серце обпече

Як пломінь обпікає вогняний

Якщо не витратив зусиля надарма

І вірний був завжди меті своій,-

Тебе несхилять пережиті дні

А вознесуть у простір голубий

Та бережись себе,як дармував

Чужим трудом був ситий аж гладкий

У божевільне марення впадеш,

Бо весь твій шлях ганебний і пустий.

Ти мій єдиний і коханий,

Ні з ким у світі незрівняний,

Понад усе тебе люблю,

Для тебе небо прихилю,

Віддам тобі усе тепло і ласку,

І поведу тбе в чарівну казку.

Здійсню усі твої я мріїї,

Розбужу приспані надії.

І сонця ясним променем 

В душі моїй проллється

Те щастя,що ім"ям твоїм зоветься.

Говорят,что любовь прекрасна,

И не знает обиды и зла,

Что ж мечты наши на осколки 

Разбивает жестоко она?

Свет волшебный,сияющий в сердце,

Лучик нежности и добра

Почему же с холодным ветром

Ты,любовь,от меня унесла?

Не люблю я больше февраль,-

Этот месяц любви и счастья,

Он ТЕБЯ навсегда украл,

Оставляя в душе ненастье.

Так неслышно прошла весна,

Омывая дождями душу,

Тихо плачет сердце моё,

Пускай ветер слёзы осушит.

Не живёт больше в сердце надежда,

За любовью она ушла.

Нету в нём ни тепла,ни печали,

Лишь осталась одна пустота...

Крикнет сердце, а кто услышит?

Кто вернёт ему дивный свет?

Лишь одно только хмурое небо

Зарыдает дождями в ответ...

Ще недавно були ми разом,

І в душі розквітала весна,

Ще недавно була я твоєю,

а сьогодні для тебе чужа...

Ще недавно з тобою летіли

В небеса ми,як вільні птахи,

А сьогодні мені сказав ти,

Що в нас різні з тобою шляхи...

Пам"ятають ще губи твої поцілунки,

Пам"ятаю я рук твоїх ніжне тепло,

Мені без тебе холодно і сумно,

І не забуде серце того,що було.

Знов темна ніч своїми зорями чарує,

І може,з іншою сьогодні ти,

Я про одне тебе благаю:

ТИ НЕ ПРИХОДЬ ЩОНОЧІ В МОЇ СНИ!

Розлука ранить з кожним днем все більше,

А я сумую за тобою все сильніше.

Ти кажеш,що дороги наші мали розійтися,

А моє серце тихо кличе : повернися...

---

дні полетіли у вирій...

наче сонце на схилах,

наче вітер в вітрилах затих...

---

і посріблений іній 

на закоханих хвилях,

зупинивсь на устах десь твоїх...

---

нащо змріялась, нащо стрілася,

нащо змовкнув навік оберіг...

від оков притаманності,

від коханих жаданостей..,

полум`яний зустрівся поріг...

---

години в хвилини, а дні у секунди,

повз логіку і філософію доторків,

навіщо й чому скрізь без тебе повсюди

вмираю... й з тобою лиш вічно живу...

***

Яке прекрасне, чисте, високе синє небо

І зовсім не важливо: з тобою чи без тебе

І ці пробуджені зі сну,квітуючі дерева

Шепочуть тихо про весну, хоч я іду без тебе

З моїх очей ще сум не зник, знов думаю про тебе

Душа моя твоїй - двійник, напевно, так і треба  - 

Страждати, сердитись, втекти, пробачити нарешті

ВІд тебе зможу я піти, без мене не помреш ти

І знов кохання спалахне - на мить або до смерті

А Сонце! Мерехтить вогнем в небесній круговерті