Націоналістична карта стане головною темою передвиборчої кампанії

Російським націоналістом, а ще краще — великодержавним шовіністом, у сусідній країні завжди бути модно. І навіть коли на словах більшовики проти цього боролися, вони насправді створювали імперію, в якій російський народ був старшим братом, а решта — молодшими. При цьому націоналістичні гасла завжди виходили на перший план, щойно в російській державі щось і якось йшло не так, і влада не знала, як вийти з такої ситуації. Спрямувати гнів знедоленого народу на інородців, які начебто заважають щасливому життю, пояснити всі негаразди тим, що люди з іншим розрізом очей, які говорять іншою мовою, і є причиною всього цього неподобства. Під такими гаслами ходили вулицями, зокрема й українських міст, чорносотенці, яких скеровувала царська охранка, з такими криками виходили молоді люди на Манежну площу. Мабуть, нелегко тандемові Медведєва — Путіна, якщо за три місяці до виборів в Державну думу російському виборцеві пропонують шовіністичний порядок денний. З погляду влади, це золота жила. В обстановці націоналістичного чаду ніхто не запитуватиме про те, чому в нафто- та газодобувній країні так багато мільярдерів і жебраків.

Зрозуміло, що сама панівна партія «Единая Россия» з крайніми гаслами не виступає. Для цього є Дмитро Рогозін, який на нещодавньому Міжнародному форумі в Ярославлі порушив питання про те, що росіяни є носіями всього прогресивного, а архаїчні околиці на кшталт Північного Кавказу тягнуть країну назад. Тому потрібно кардинально змінити систему керівництва і зробити так, щоб росіяни в Росії не були дискримінованою більшістю  (  нарешті !!! вже в Росії визнали, що *старшобратній народ* є меншістю у власній імперії і відповідно не має права претендувати на якесь лідерство у слов"янському світі !!! ).

   Настільки радикальний підхід нинішнього постійного представника Росії при НАТО змусив вступити з ним у дискусію президента Дмитра Медведєва. При цьому було ясно, що полеміку президент веде не з Рогозіним, дуже маргінальним є цей політик, а з прем’єром Путіним. Адже Рогозін, розбудивши Конгрес російських громад, який перебуває в летаргічному сні, веде справу входження останнього до фронту Путіна. Якщо це станеться, що доволі ймовірно, то націоналізм плавно перейде в ідеологію фронту. Отже, зрозуміло, хто адресат Медведєва, хоча, з певних причин, прізвище його не назване.

Услід за Рогозіним до дискусії з національного питання вступив Володимир Жириновський. У Колонній залі Будинку спілок відбувся з’їзд Ліберально-демократичної партії Росії (ЛДПР). Його було присвячено затвердженню списку партії на парламентських виборах у грудні. Першим номером став, природно, Володимир Вольфович. До першої трійки списку ЛДПР, окрім Володимира Жириновського, увійшов його колега депутат Держдуми Олексій Островський, а також син лідера партії депутат фракції ЛДПР Ігор Лебедєв. Це не новина, і навіть не дуже цікаво. Під цим оглядом є дуже характерними інші персони цього партійного списку. Там знайшлося місце для сина вбитого в Москві колишнього полковника Юрія Буданова — Валерія, який балотуватиметься в Москві, і Максима Короткова-Гуляєва, адвоката Євгенії Хасіс — фігурантки справи про вбивство адвоката Маркелова і журналістки Бабурової. Отже, список відповідний.

На великій мапі Росії Жириновський указав на регіони, де зменшується число росіян. «Дані перепису приховують, бо зменшилася кількість росіян!»( !!! і тут правда проривається !!! ) Жириновський висловив незадоволення політичним устроєм країни, який не є ані демократією, ані диктатурою, а чимось змішаним і незрозумілим. Політик уважає, що причина нинішнього становища — у неправильній позиції влади, яка за останніх 12 років так і не зробила ставку на російський народ: «На Манежній площі, хоча там і кров була, і хулігани, все ж таки вийшли й сказали — є росіяни в цій державі!». В ухваленій партійній програмі ЛДПР, яка складається з 20 пунктів, першими йдуть «За росіян!» і «За Росію!». За ними надруковано стандартні популістські тези про поліпшення якості життя та здоров’я росіян, зменшення корупції. Те, як цього домогтися, не пояснюють, однак прямо говорять про потребу закрити порнографічні сайти в Інтернеті, замінивши їх на художню самодіяльність. Розуміючи, що зовсім оскаженілий націоналізм може віднадити певну частину виборців, Жириновський поспішив їх заспокоїти. «Ми не проти інших прекрасних народів, які населяють Росію, ми за те, щоб російський народ не піддавали дискримінації!» — неодноразово повторював віце-спікер Державної думи. Цікаво, що в національних республіках гасло «За росіян!» буде замінене на інше: «За ЛДПР!». Але це — чиста політтехнологія, суть від цього не змінюється. Одночасно Володимир Вольфович виступив проти статті 282-ї Кримінального кодексу, яка передбачає покарання за «роздмухування ненависті або ворожнечі», зокрема і за національною ознакою.

За даними останнього опитування ВЦВГД, 28% респондентів симпатизують ЛДПР та її лідерові, 49% не мають сумнівів, що партія здолає бар’єр у 7% і буде репрезентована в Державній думі. На попередніх виборах вона отримала 8,14%. Як уважає директор Міжнародного інституту політичної експертизи Євген Мінченко, «у ЛДПР чітка й зрозуміла для виборців позиція, і цим вона вигідно відрізняється від усіх учасників кампанії». Звичайно, висунути шовіністичні гасла набагато простіше, ніж намітити й вжити реальних заходів для боротьби з корупцією. Небезпечним є те, що чітка й зрозуміла масам позиція з національного питання багата на великі проблеми і для Росії, і для її сусідів у майбутньому, причому найближчому.

На запитання журналістів, кого він підтримує — Путіна чи Медведєва, головний російський ліберал-демократ не відповів, натомість поставив вимогу: «Команда пітерських має піти». При цьому Жириновський відрікся від своїх колишніх слів, що вважає Путіна найдосвідченішим прем’єром за всю історію Росії. Цього разу він заявив, що вважає його найдосвідченішим, але порівняно з його сучасними колегами. Ураховуючи, що Жириновський практично завжди озвучує те, що інші в московських владних коридорах уважають за краще не говорити, політичний і пропагандистський тренд нинішньої російської виборчої кампанії виявляється чітко й недвозначно. У ній роль радикальних націоналістів відводять Жириновському й Рогозіну, тимчасом як «Единую Россию» буде представлено як помірковану політичну силу. Лівий фланг віддають комуністам. Але й вони намагатимуться розігрувати націоналістичну карту, прикриваючись, і то не дуже, інтернаціоналізмом і дружбою народів.

Такий сценарій передвиборчої кампанії має разом із внутрішніми проблемами розв’язати й проблему зовнішню. Заходові та решті прогресивного людства наочно демонструють, як небезпечно надалі тиснути на Росію, порушуючи проблеми дотримання прав людини, усього того, що викликає крайнє роздратування Кремля та Білого дому. Які права людини? Зараз наростає націоналістична хвиля, яка може заплеснути не лише Росію, а й європейський та азіатський простори. Тому потрібно дотримуватися теорії «меншого зла». Але цю роль спробують заперечити і Медведєв, і Путін. Останній має виступити як єдиний, хто може з цією небезпекою впоратися. Він людина тверда, на відміну від «м’якого» Медведєва. Президент таким виглядає в очах дуже багатьох громадян Росії. Про це ж говорять і дані опитування ВЦВГД. На питання про досягнення Медведєва 47% опитаним було важко відповісти, а 23% опитаних уважає, що «жодних досягнень не було». Тому разом із використанням націоналістичної карти як способу мобілізації виборців, завдають удару і по Медведєву як по можливому претенденту на посаду президента в березні наступного року. І ця обставина набагато важливіша, оскільки за російського адміністративного ресурсу результати виборів визначають не виборці, а ті, хто ці показники напише й оприлюднить. Зовні все має здаватися респектабельним, спостерігачі приїдуть і переконаються, але кількість депутатів від «Единой России», ЛДПР і комуністів визначено, і вона зміні не підлягає.

Звичайно, в Росії є нормальні люди, яких дуже лякає піднята владою шовіністична хвиля. Глава Московської Гельсінської групи Людмила Алексєєва вважає гасло «За росіян!» неприпустимим на виборах: «Воно є небезпечним для російської монодержави і веде до її розвалу». ЛДПР своєю чергою готова до суду, оскільки не бачить у своєму гаслі нічого протизаконного. Поняття «За росіян!» у нинішній кампанії радше «філософське», уважає Жириновський. І він має рацію. Усе починається з «філософії», а закінчується війною, таборами смерті та стражданнями людей. Історія, зокрема й наша, знає таких «філософів», до речі, і те, чим вони закінчили. Але ті, хто в Москві грають із шовіністичним вогнем, про це не думають. Їм здається, що з ними такого не станеться. Каддафі теж був у цьому впевнений, він писав «Зелену книгу». А де він тепер? Шукають і ніяк не знайдуть.

Нинішній націоналістичний ухил у Москві — явище не випадкове, під вибори, а довготермінове. Зовнішньополітичним виявом його буде посилення агресивності російської політики. Передусім щодо найближчих сусідів. Квіточки цього явища відчуває на собі Київ у спробах якось домовитися щодо газу. Це нічого не дасть. Білокам’яна перейшла до практичної реалізації іншого гасла: «Хто не з нами, той проти нас!». Першим об’єктом для його виконання буде Україна. Бо згадані гасла є основою для відновлення спочатку так званого «Русского мира», а потім і неоімперії. Москва не мислить і не може створити її без України. Тому Київ відчуватиме на собі такий тиск, що нинішні ігри довкола ціни на газ здадуться дитячими забавками. Якщо наша влада цього ще не зрозуміла, то тим гірше для неї та й для України!

Бонус - відео.     http://www.youtube.com/watch?v=1uZuQn_leMA

   «Голубая Мечта» нынешней украинской власти – отменить парламентские
выборы в 2012 году и провести их вместе с президентскими в 2015.
   Об этом в своей авторской статье на «Хвиле» пишет политолог Андрей Золотарев.
   По словам Золотарева, сначала власть изменила избирательное
законодательство под местные выборы, теперь вокруг «пропорционалки»
начинаются игры уже к парламентским выборам. «Якобы, если всю мелюзгу
(Тигипко, Литвин, Балога и т.д.) согнать в Партию регионов, поднять
барьер до 7%, то в результате получится хорошо. Якобы, с одной стороны,
будет двухпартийная система как в США, а с другой – все будет под
контролем как в России», - отметил эксперт.
   «Не получится «хорошо», и стратеги от власти это прекрасно знают. Хотя
бы потому, что в принципе нельзя составить единый партийный список,
который бы всех удовлетворил. Драка начнется за долго до выборов.  А
«хорошо» будет только в одном случае – если парламентские выборы вообще
отменить! То есть провести их вместе с президентскими в 2015 году. Вот о
чем мечтают стратеги от власти…», - резюмировал А.Золотарев

То один, то другой депутат украинской Верховной Рады настаивает на том, что выборы в парламент могут быть перенесены с 2012 года на 2015 год. Стоит напомнить, что и 2012 год - дата, ради которой парламентарии пошли на очередное изменение Конституции. Все дело в том, что избирали их еще по старой - вернее, новой редакции, которая была отменена в одночасье решением Конституционого суда страны. И оказалась, что «вернувшаяся» Конституция уменьшила полномочия парламента. Но в Верховной раде рассудили, что Основной закон хорош только тогда, когда он продлевает полномочия…

Поэтому выборы президента остались по вернувшейся редакции, а выборы парламента перенесли, найдя в Верховной раде конституционное большинство - то самое большинство, которое никак не находится, когда нужно выполнить какие-нибудь предвыборные обещания Виктора Януковича, вроде придания русскому языку статуса государственному. Впрочем, это я лишку хватил: что значат предвыборные обещания, когда речь идет о возможности лишний год посидеть в депутатском кресле? Тут и немой проголосует! Но 2015 год - это уж слишком. Поверить в такие намерения «регионалов» непросто. Но на самом деле возможно. Ведь ситуация в стране развивается отнюдь не по праздничному сценарию, запланированному Партией Регионов после победы ее лидера на президентских выборах. Да, было ясно, что рейтинг победителей снижается, но мало кто представлял себе, что он будет падать такими головокружительными темпами. А ведь еще не наступила осень, которая может стать для украинцев временем самых непростых экономических испытаний.

Поэтому выборы 2012 года можно выиграть только при условии тотальной фальсификации их результатов - и с помощью изменения избирательного закона, которое даст возможность избирать половину депутатов по мажоритарным округам. Но и тут в победе нет особой уверенности - власть на Украине не раз сталкивалась с ситуацией, когда верный ей депутат-мажоритарщик менял позицию под воздействием обстоятельств. Причем сделать это ему гораздо проще, чем избранному по партийному списку. Поэтому полной уверенности в том, что система сработает, все же нет. Да и тотальная фальсификация выборов опасна: один раз такое презрение к волеизъявлению уже привело к Майдану - и нет никаких гарантий, что на этот раз оно не станет спусковым механизмом для новых массовых волнений. При этом в условиях социальной нестабильности фальсифицированные выборы могут стать не причиной волнений - но важным поводом.

Так может, и в самом деле лучше не проводить никаких выборов? Да, в этом случае рейтинг Партии регионов опустится ниже плинтуса, но зато у ее выдвиженцев будет еще несколько лет нахождения у ресурса. А за четыре года, согласно старой пословице, либо народ перемрет, либо падишах насытится. Или последнее в постсоветских условиях все же невозможно?

Высший административный суд Украины отказался удовлетворить иск, предъявитель которого обвинял действующего президента страны Виктора Януковича в невыполнении предвыборных обещаний. Иск был составлен вполне конкретно - в нем говорилось не об обещаниях вообще, а о том, что до сих пор не введены налоговые каникулы для малого бизнеса сроком на пять лет, не произведено снижение НДС до 17% и не осуществлен переход на контрактную службу в армии. В соответствии с программой кандидата в президенты Виктора Януковича «Украина для людей» во время выборов 2010 года, все эти пункты должны были быть выполнены до 1 января 2011 года.

Впрочем, уже тогда было ясно, что обещания эти носят популисткий характер и никогда не смогут быть осуществлены. И что избиратель голосует за Януковича не потому, что бывший премьерт обещает что-то конкретное, а потому, что видит в нем «крепкого хозяйственника» и альтернативу «оранжевой власти». И ждет от Януковича наведения порядка в стране - а значит, улучшения жизни. Вряд ли избиратель Януковича в день выборов мог перечислить какие- то конкретные пункты его программы. Вот порядок - это да! Тут Федорыч специалист!

Порядок как будто наведен - но жизнь лучше не стала. Зато стало ясно другое: украинские политики не несут никакой ответственности за свои слова. Высший административный суд страны охарактерзовал президентскую предвыборную программу как средство агитации - и напомнил истцу, что Высший админсуд «может признать действия или бездействие соответствующего субъекта властных полномочий противоправными только если им допущено нарушение положений Конституции или законов Украины», так что оснований для признания противоправной бездеятельности президента нет. На этом рассмотрение делa и закончилось.

С юридической логикой судей трудно не согласиться. Но политических проблем с обещаниями от этого меньше не становится. Ведь ответственным политикам свойственно с большим интересом относиться к тому, что они предлагают избирателю. В украинских же условиях все происходит с точностью до наоборот - считается, что нужно предложить самую невыполнимую, но самую яркую «обманку» - и избиратель обязательно клюнет. Так что любая предвыборная кампания проходит как бы понарошку и зависит не столько от политических планов претендента на высокую должность, сколько от его личной популярности и мастерства технологов, вылепливающих образ из подручного материала. Ну и, конечно же, от доступа к СМИ, от возможности провозглашать все эти обманки бесчисленное количество раз. Впрочем, бывают ситуации, когда и это необязательно - тот же Виктор Янукович демонстративно отказывался от дебатов с Юлией Тимошенко, что не помешало ему выиграть президентские выборы и благополучно забыть про свои обещания согражданам.
www.politcom.ru

На проходящем в Киеве съезде Социалистической партиии завязалась драка между сторонниками
Александра Мороза и Николая Рудьковского.
   Как сообщил один из делегатов съезда, потасовка завязалась между
сторонниками этих двух кандидатов на должность председателя СПУ после
того, как один из сторонников Мороза сказал, что кандидатура
Рудьковского навязывается партии извне, точнее Администрацией Президента
Украины.
   Столкновение происходило в основном между представителями делегации от Черниговской области.
   Съезд СПУ проходит в закрытом режиме без
допуска журналистов, а голосование за лидера партии будет в тайном режиме.

   Видно, через відсутність достойних суперників у братів Кличків у світі в середовищі українських партій розпочалась підготовка власних *кадрових бійців*. Тим більше з огляду на присутність *бультер"єрів* в парламенті. От тільки чи цього чекає від власних обранців сам народ?

   В Высший административный суд Украины поступил иск против президента Виктора Януковича в связи с бездеятельностью главы государства при выполнении своих предвыборных обещаний, в том числе обещаний о налоговых каникулах для бизнеса и снижении НДС.    В начале июля 2011 года на рассмотрение Высшего административного суда Украины поступил иск против президента Виктора Януковича, в котором истец просит признать противоправной бездеятельность президента Украины.    Как стало известно  «Делу», суду придется оценивать, является ли законным тот факт, что до сих пор в Украине не введены налоговые каникулы для малого бизнеса сроком на 5 лет. Эта инициатива была озвучена в предвыборных обещаниях Президента в 2009-10 гг.  Также истец требует снизить НДС до 17% с 1 января 2011 года,  налог на прибыль - до 19% с 1 января 2011 года. Эти изменения тоже содержала программа кандидата в президенты Виктора Януковича.    Кроме того, нынешний глава государства обещал переход на контрактную армию с 1 января 2011 года, - об этом также указано в иске.

   При этом подавший иск требует обязать президента в течение месяца со дня вступления в законную силу решения суда безотлагательно внести в Верховную Раду Украины законопроекты о введении налоговых каникул и снижении НДС, а также о переходе военнослужащих на контрактную основу. 

    Имя человека, который подал иск против президента, неизвестно.

Екс-президент Віктор Ющенко піде на вибори в одному з мажоритарних округів на Львівщині.
Про це повідомило газеті "Сегодня" джерело в "Нашій Україні".
За його словами, це буде один з трьох округів у Львівській області - з центрами у Яворові, Пустомитах або Стрию.

Київ переживає скрутні часи. Столицю активно руйнують ті, хто здавалося б, обіцяв своїм виборцям дбати про розвиток міста та добробут його мешканців. Знищуються найважливіші галузі, що безпосередньо впливають на життєдіяльність 3,5-мільйонного мегаполісу: землевпорядкування, промисловість, підприємництво, транспортна та комунальна інфраструктура, екологія, культура. Ми аутсайдери серед європейських столиць. Найбільш брудна столиця Європи. Як вам такі новітні «досягнення» Києва, панове столичні можновладці?

Переважна більшість киян вже зрозуміли, що такий стан справ у столиці – далеко не випадковий збіг обставин. Це і є реальний показник ефективності роботи київської влади. Те, що відбувається у Києві за останні 5 років, можна назвати «стратегією керованого хаосу», під час реалізації якої, місто цілеспрямовано знищується, а влада отримує з цього шалені прибутки, не надто переймаючись питанням подальшого існування та розвитку столиці та життям тут майбутніх поколінь киян.

Як ще можна пояснити ситуацію, коли всупереч інтересам місцевої громади та здоровому глузду, знищувалися тисячі гектарів парків, зростали комунальні тарифи, продавалася столична земля та об’єкти комунальної власності. Деякі схеми незаконних оборудок вражають своєю цинічністю. Наприклад, оформлення ділянок землі на підставних осіб, створення «офшорних» фірм для оренди цілих гектарів землі, зміна цільового призначення земельних ділянок, проведення «нічних» засідань Київради, на яких вирішувалася доля найбільш ласих шматків столичної власності.

Чому сьогоднішній Київ значно відстає від столиць Східної Європи за рівнем розвитку та життя? Тому що, з 2006 року містом керують банкіри та бізнесмени, що узурпували систему управління містом перетворивши її на «сімейний бізнес». Київрада стала аналогом закритого акціонерного товариства, яке працює не в інтересах киян, а задовольняє бізнес-інтереси олігархів, збагачуючи їхні кишені за рахунок киян.

Головний принцип діяльності нинішньої Київської міської Ради – це бізнес-підхід, що орієнтований на отримання максимального прибутку. Це єдиний критерій оцінювання будь-яких матеріальних активів столиці. Усе, що має будь-яку цінність, розглядається як інвестиційно-привабливий об’єкт з який можна перетворити на гроші. Земельна ділянка, комунальне приміщення у центрі міста, історична пам’ятка, парк, сквер, дитячий майданчик – все має свій грошовий еквівалент. Проте гроші від подібного «сімейного бізнесу» йдуть не в міський бюджет, а в кишені «акціонерів», тобто, збагачується не місто і не кияни, а окремі столичні керівники та депутати. Саме до їхніх кишень потрапляють гроші від приватизації комунального майна, продажу та оренди землі, надання різноманітних дозволів, а також бюджетні кошти, що виділені на реконструкцій дорожніх розв’язок, оновленя парку громадського транспорту, озеленення та благоустрій міста.

Отже, конкретних питань до київської влади багато. Проте зрозуміло, що такий масштаб для своєї «підприємницької» діяльності, який був у Київі, міський голова Л. Черновецький міг отримати лише через контроль над Київрадою. Більшість що була сформована фракціями блоку Черновецького, Громадського активу Києва, Партії регіонів та блоку Литвина, одноголосно підтримувала усі запропоновані рішення. При цьому, часто багато депутатів навіть не вважали за потрібне поцікавитися, а за що саме вони голосують. Розірвати це «замкнене коло», у якому Київрада служить олігархам, а «космічний» мер відкрито розпродає місто, можливо лише одним способом – кияни мають обрати нового міського голову та депутатів міськради. Проте не все так просто.

Після перемоги на президентських виборах В.Януковича стало зрозуміло, що на владну вертикаль у столиці очікуватимуть радикальні зміни. Першим кроком стало розділення повноважень Київского міського голови та голови Київської державної адміністрації, які до цього одноосібно виконував Черновецький. Восени минулого року на посаду голови КМДА був призначений екс-міністр ЖКГ України Олександр Попов. Проте навряд чи це адміністративне призначення голови столичної адміністрації було викликане бажанням Президента знайти вихід з ситуації, що склалася у столиці.

Швидше за все, у такий «пожежний» спосіб, нова влада хотіла заспокоїти киян після результатів роботи молодої команди Черновецького та скандальних рішень Київради. Проте не треба забувати, що голова КМДА – це людина від влади. Місту потрібен мер, який здійснюватиме представництво інтересів киян, а його у столиці наразі немає. Черновецький, як номінальний мер цілком влаштовував Банкову. Певно основною причиною всіх негараздів молодої команди став переділ власності у столиці. Продані землі і комунальні підприємства починають повертати у власність міста через суд, але вже є чутки про наступну хвилю приватизації у столиці, коли звільнені активи з одних рук, зможуть опинитися у інших.

Відчувалося і небажання влади проводити вибори у Києві через низьку підтримку та ризик втратити все. У Київраді може утворитися неконтрольована більшість, а кандидат від влади не стати мером. Проте все розіграли за власним безпрограшним сценарієм: після ліквідації районних Рад у Києві, питання про дату столичних виборів перетворилося на предмет політичних торгів в контексті майбутніх виборів до Верховної Ради. Відповідно Партія регіонів зможе проводити вибори у Києві після того, як матиме власного рейтингового кандидата на посаду мера та контрольованих кандидатів-мажоритарників у депутати до Київради, які зможуть створити більшість. Після того, як у жовтні 2010 р. Конституційний Суд України визнав неконституційними зміни до Конституції внесені у 2004 році, де було зазначено, що термін повноважень депутатів місцевих рад складає 5 років, а столичних голів – 4 роки, вибори у столиці теоретично мали б відбутися у 2012 році.

Проте зараз влада не називає дату виборів у Києві керуючись політичним розрахунком та займаючи очікувальну позицію. Розглядаються варіанти провести вибори у Києві разом з виборами до Верховної Ради України у жовтні 2012 р., або ж взагалі – у 2013 р. виходячи з 5-річного терміну повноважень мерів та депутатів органів місцевого самоврядування, які були на рік продовжені внаслідок політичної реформи 2004 року. Наразі ж у Києві будується чітка адміністративна вертикаль влади, головне завдання якої – остаточно знищити прояви місцевого самоврядування у Києві та усунути киян навіть від теоретичної можливості впливати на рішення та дії влади.

Де-факто Черновецький від осені минулого року не є мером Києва. Він фактично не з’являється на робочому місці, не виконує покладені на нього обов’язки. Майже всі функції міського очільника наразі здійснює голова Київської міської державної адміністрації, при цьому радячись не з киянами, а з Кабінетом міністрів та адміністрацією Президента. Зрозуміло, що життєво важливі для столиці та киян питання, як би того не хотілося нинішній владі, не можна вирішувати адміністративним шляхом. Потрібно проводити громадські слухання з актуальних питань, детально вивчати проблеми міста, організовувати ефективний діалог з громадою міста. Це основи місцевого самоврядування будь-якого сучасного міста, а особливо столиці європейської держави.

Проте чи готова нова столична влада до широко розрекламованої відкритості та прозорості у діалозі з громадянами? Чи почує вона кожного киянина? Питання риторичне. Останні показові приклади подібної готовності до відкритості, це сутички з працівниками ринку біля станції метро «Лісова», а також передача під забудову компанії близькій до Уряду земельної ділянки на якій знаходиться стадіон «Старт», де відбувся історичний футбольний поєдинок – «матч смерті» киян з німцями.

 Вагомих причин, чому має бути відома дата проведення виборів у Києві є достатньо. По-перше, невизначеність терміну повноважень нинішнього столичного голови та депутатів Київради. По-друге, складна соціально-економічна ситуація у столиці, неможливість столичного голови Л.Черновецького якісно виконувати свої обов’язки через постійну відсутність на роботі. По-третє, фактичне управління столицею Урядом через КМДА, свідоме небажання влади проводити вибори...

Найзаплутаніша ситуація виникла з визначенням терміну повноважень нінішнього столичного голови та депутатів Київради. У частинах 1-2 ст. 141 Конституції України чітко зазначено, що п’ятирічний термін повноважень встановлюється для депутатів місцевих (сільських, селищних, міських, районних, обласних) рад та міських (сільських, селищних) голів обраних виключно на чергових виборах. Третя частина даної статті повідомляє про те, що чергові вибори сільських, селищних, міських, районних, обласних рад, сільських, селищних, міських голів відбуваються в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень відповідної ради чи відповідного голови, обраних на чергових виборах.

Як бачимо, ніде немає ані слова про термін повноважень осіб, що обиралися на позачергових виборах.

Дехто може вважати, що вибори нічого не змінять. Але які можуть бути альтернативи? На даний час їх просто немає. Можливо, щоб з'явився результат, киянам час привчатися відповідальніше ставитися до виборів і нести особисту відповідальність за їхній результат. Якщо обереш бандита чи злодія – тоді й не нарікай, що влада погана. Продаси свій голос за гречку чи копійчані доплати-подачки – не дивуйтеся чому ми вкотре матимемо в столиці саме ту владу, на яку дійсно заслуговуємо.

Повна відсутність відповідальності на свої вчинки – це одна з найшкідливіших звичок нашого суспільства. Звички, якої потрібно позбутися. Згадуючи відомий вислів у нашому випадку можна сказати, що нам потрібно відповідати за тих, кого ми обрали. Київ має захищати своє право на місцеве самоврядування а кияни - обрати нову відповідальну київську владу. Хочеться вірити в те, що кияни, після сумного уроку 25 травня 2008 року, коли відбулися позачергові вибори у Києві до цього часу вже зробили всі належні висновки. Якщо ж ні - нарікати немає на кого.

Тоді це яйце стало героєм - що-ж зараз має стати героєм, аби українці нарешті скинули антинародну тиранію януковича-азарова?

Запровадження змішаної системи виборів до парламенту може призвести до “посіріння” еліт та переведе боротьбу опозиції з парламенту на вулиці. Таку думку висловив народний депутат фракції “НУ-НС” Олесь Доній під час прес-конференції в ІА ГолосUA. “Запровадження змішаної системи — це шлях до посилення регіональних еліт, але з іншого боку це є шляхом від “посіріння” партій, тобто партії будуть змушені більше рахуватися з окремими персонажами”, - заявив О. Доній. Водночас, він зауважив, що ті пропозиції, що наразі є, призведуть до послаблення представництва опозиції та більшого впливу адмінресурсу. “В умовах України це означатиме, що опозиціонери будуть змушені всю свою силу, енергію, в першу чергу приділяти вуличній боротьбі, вуличному руху опору з незрозумілими перспективами”, - додав нардеп. При цьому він наголосив, що “при всій критиці пропорційної системи, яка є, пропорційна система є найбільш репрезентативна, більше представляє інтереси населення, аніж зміни, які пропонуються”. Нагадаємо, 7 квітня у своєму посланні до Верховної Ради Президент України Віктор Янукович запропонував запровадити змішану систему на виборах до Верховної Ради та підвищити прохідний бар'єр для партій до 4% і для блоків — до 5%. При цьому у посланні наголошується, що це завадить потрапити до парламенту «маргінальним політичним силам». ГолосUA