хочу сюди!
 

Наталия

49 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 35-55 років

Замітки з міткою «враги»

Николай Левашов. Интервью телеканалу РТР (2011) CAMRip

Москва, 16 февраля 2011 года



В середине февраля академик Н.В. Левашов дал интервью по просьбе телеканал РТР. Для передачи «Климат. Мировая революция» были освещены вопросы глобального потепления, применения против России климатического оружия и многое другое. Небольшие фрагменты из этого интервью всё-таки были включены в передачу, вышедшую в эфир аж 4 июля сего года под названием… «Жара. Кто воюет с землянами». Как и ожидалось, самый главный и самый «честный» канал России показал всё шиворот навыворот. Из всего интервью Н.В. Левашова было оставлено 3 небольших фрагмента общей длительностью чуть больше пяти минут, а всё остальное время было посвящено «наведению тени на плетень». Зрители опять старательно зомбировались Глобальным потеплением, предстоящими апокалипсисами и прочими придуманными страшилками, призванными напугать и лишить рассудка людей, имеющих неосторожность смотреть телезомбилку достаточно регулярно. А Николай Левашов говорил совсем о другом! Вы сами можете убедиться в этом, скопировав себе полную версию этого интервью…

[ Читать дальше ]

Русь против Хазарии

Александр Новак, 01 июля 2011

Победа русов над иудейской Хазарией 3 июля 964 года была очень важна для будущего всей нашей цивилизации. Уничтожение этого паразитического государства надолго нарушило планы иноземных врагов по истреблению всего Человечества...



Помнить великие победы наших предков – святой долг каждого из нас, ибо знание о тех великих победах прошлого несут в себе ключи к пониманию того, как нужно строить своё будущее. Как помним мы победу дедов наших в Великой Отечественной войне над гитлеровским нацизмом 1945 года, так должны мы чтить и помнить неоценимый вклад в развитие Руси победы князя Святослава Храброго в 964 году над Хазарией.

Разбив иудейский Хазарский Каганат – паразитическое государство, которое жило исключительно за счёт работорговли, ростовщичества и контроля над торговыми путями, так называемым «великим шелковым путём», – Святослав, сын Игоря, освободил Русь от хазарского ига, укрепил могущество Руси и вывел её на лидирующие позиции в мировой политике того времени. Победа над Хазарией – это торжество русского оружия и непобедимого духа над паразитической системой, созданной иудеями в хазарском государстве.

О Святославе замолвите слово­

[ Читать дальше ]

Слова любви тебе уже не скажешь…

Слова любви тебе уже не скажешь…

В субботу во Франции была подло убита Светлана Левашова – жена, верный друг и соратник академика Николая Левашова. Очень больно, когда ничтожества ухитряются убивать умных и добрых людей, служащих идеалом для всех остальных... 



Суббота 13 ноября 2010 года стала для всех нас чёрным днём, страшным и трагическим днём. Днём скорби и печали. Днём, когда мы все осиротели. Днём, когда враги рода человеческого вырвали из наших рядов самого светлого Человека. Лучшего и достойнейшего из всех живущих.

В этот день враги подло и хладнокровно убили Светлану Левашову, любимую жену, верного друга и стойкого соратника академика Николая Левашова. Подлые и трусливые нелюди нанесли удар по самому дорогому! Именно нелюди, ибо только трусливые и подлые твари уничтожают женщин и детей, когда не могут справиться с мужчинами.

Разум отказывается верить в произошедшее, но сердце застыло. Оно знает и ноет от невыносимой боли и тоски. Горе пришло нежданно. Светлана рассказывала нам в своём «
Откровении», что ненавистники всего живого и светлого на Земле в первую очередь уничтожают самых лучших. И вот теперь её тоже нет с нами. Человека, который с любовью и состраданием нёс нам слова Истины, Мудрости и Понимания, чтобы мы прозрели и тоже увидели Свет, и стремились к нему, и боролись за него.

Прощай, Светлана! Светлый, смелый и стойкий Человек! Ты показала нам Путь и помогла обрести Истину. Память о тебе в наших сердцах будет жить вечно. Мы изо всех сил постараемся быть достойными Твоей жизни и борьбы...

Памяти Светланы посвящается

Николай Левашов

Слова любви тебе уже не скажешь,
Не бьётся сердце более твоё.
В твои глаза уж боле не заглянешь,
И не увидишь отражение своё.

Враги взорвали сердце изнутри
И кровь по телу боле не струится.
И жизнь по капле из тебя
В бездонный холод уж стремится.

Ты была светом для меня
И этим светом душу согревала.
И сразу стало пусто без тебя
И мрак окутал чёрным покрывалом.

Враги не в силах были пережить,
Что ты как воин с ними воевала.
Ты так мечтала дальше жить,
Увидеть свет победы так мечтала.

Ты не искала пользы для себя
Ты жизнь свою по капле отдавала.
И самым главным было для тебя,
Чтоб жизнь и дальше процветала.

Ты мне во многом помогала,
Ты людям многое сама несла.
Душевным светом путь им освещала
И этим многим людям жизнь спасла.

Врагам сорвали этим летом планы.
Они хотели Родину сгубить
И миллионы жизней положить
И душу русскую убить.

Боится русов нечисть мировая,
Мечтает душу русскую убить,
И рабство в Мире воцарить,
И править, кровью запивая.

Не вышло у ворогов в этот раз,
И ты им тоже в этом помешала.
Взбесилась нечисть уж в который раз
И на тебе всю злобу отыграла.

Не в силах до меня достать,
Они решили на тебе
На всю катушку отыграться
Чтобы потом за мной с улыбкой наблюдать.

Чтоб наблюдать, как я страдаю
И как украдкою от всех
Слезу из глаз своих роняю
И проклинаю чёрных тех.

За смерть твою они заплатят!
И долго будут помнить день,
Когда решились на такое...
От них оставлю только тень.

Я дело наше не оставлю,
Все силы снова соберу,
И наплевав на чёрных травлю
Я до победы дело доведу.

У той победы имя Свет –
Твоё у той победы имя!
И ты зажгла для всех рассвет,
Зажгла ... сама погаснув...

Николай Левашов, 14 ноября 2010 года, 2 часа 42 минуты утра.

---
Источник:
http://ru-an.info/news_content.php?id=468
---

..как вам такое?...

Если хочешь завести себе врагов, будь лучше их. Если хочешь, чтоб у тебя были друзья, будь хуже их. (c)

Про геноцид українців...

Про голодомори в Україні з вини комуністів нині є багато документальних свідчень, які викликають нестерпний біль

Публікації про голодомори нашого народу, організовані московськими комуністами і їхніми поплічниками в Україні, почали з'являтися за кордоном невдовзі після більшовицького перевороту в Росії.

Перші повідомлення про голод 1921—1922 рр. подавав комітет Нансена. Демократичне об'єднання колишніх політично репресованих українців видало в Англії книжку “Найбільший злочин Кремля”, а в Канаді проф. В. Дубровський видав працю “Біла книга про чорні діла Кремля”. Про голод, його причини і винуватців пізніше писали канадський історик, українець за походженням, О. Субтельний (“Україна: історія”, американський дослідник радянської політичної системи Р. Конквест (“Жнива скорботи”). Відбувалися слухання на Комісії Конґресу США про голод в Україні 1932 —1933 рр.

Тільки в СРСР компартією було накладено табу навіть на розмови про голод, ця тема була під суворою забороною. За розмови про голод 1933 р. в Україні комуністи карали як за антирадянську пропаганду. Після розпаду СРСР — “імперії зла” — з'явились книги свідчень Голодомору О. Міщенка “Безкровна війна” (Київ, 1991), І. Кирія “Голодна весна”, “Український “Голокост”, 1933”, подавались окремі публікації в демократичній пресі, функціонують виставки на тему Голодомору. Останнім часом навіть згадують про Голодомор на державному рівні, відзначається День вшанування пам'яті жертв голодоморів, з ініціативи УРП створено Асоціацію Дослідників Голодоморів в Україні на чолі з Левком Лук'яненком.

Але мало хто з читачів знає, що одним з перших про це страхітливе лихо написав ще 1963 р. Юрій Семенко — наш земляк з Січеславщини, що нині мешкає в Мюнхені, у книзі “Голод 1933 року в Україні. Свідчення про винищування Москвою українського селянства” (Мюнхен, 1963), яка вийшла до 30-річчя Великого Голоду, а 1993 р. друге доповнене видання книги побачило світ у Дніпропетровську. Матеріалами-свідченнями цієї книги 18 разів послуговувався згадуваний нами вище Роберт Конквест у капітальній праці “Жнива скорботи”.

Можливо, хтось з читачів скаже чи подумає: “Скільки можна писати на цю тему”. А писати потрібно, щоб таке страшне лихо не повторилося, щоб люди, особливо молоді, також знали про цей глобальний злочин світового масштабу, його причини і винуватців. Недавно виступаючи в одній з телепередач, перший секретар ЦК Компартії України, депутат Верховної Ради П. Симоненко цинічно заявив, що, мовляв, цифри жертв явно завищені, тоді й людей стільки не було. Для нього 7, 8, чи 10 млн. загиблих від штучного голоду, організованого його побратимами по партії, — неважливо, це невелика цифра.

У книзі подається понад 65 свідчень людей, уцілілих після голодомору. Не можна навіть уявити собі, як Ю. Семенко, перебуваючи з 1944 року за кордоном, виконав гігантську працю, щоб зібрати таку кількість моторошних свідчень людей, які пережили цю трагедію. Нам також моторошно наводити ці свідчення, що в книзі складають 220 сторінок дрібного шрифту, наведемо тільки їх окремі заголовки: “Голос вцілілих після голодомору”, “Початок нищення села — 1920 рік”, “Голодні на площах Харкова”, “Людоїдство з вини комуністів”, “Комуністи перетворювали церкви на в'язниці”, “Штабелі з трупів померлих засланців у Вологді”, “Як большевики ув'язнювали священиків”, “Доля одного роду” (про дев'ятьох членів родини автора, загиблих з вини комуністів). Наводимо повний текст розповіді автора про долю свого роду:

“Село Михайлівка (на Криворіжжі) — колись кріпацьке (власність ґен. Синельникова), а за большевиків — колгоспне — в рік мого народження, 1920-й, мало близько 300 господарств. Коли восени 1941 р., вже за німецької окупації, я приїхав у Михайлівку (після повернення 1937 р. в Україну з Архангельської області, куди запроторили нашу родину, мені було небезпечно відвідати тут родичів), то майже нікого не застав із рідних... Большевики вигублювали українські селянські родини, нищили і тепер іще винищують український народ. Доля деяких із них така.

Семен Мартинюк розповідає, що в кінці 1933 року йому довелося переїжджати через Старобільщину — північну частину Донбасу, цю, одну з найбагатших закутин української землі. Села стояли майже пусті; подвір'я й вулиці позаростали високими бур'янами, озимина лишилася на степу нежата.

— Пізніше мені знову довелося, — говорить він, - бути у цих місцях. В опустілі села навезли росіян, але багато з них повернулося назад. Одним з мотивів було те, що тут треба було важко працювати, і не лише чоловікам, а й жінкам, які у своїх лісах до цього не звикли.

Селянин Панас Обруч розповідає:

— Хутір Новий Ставок Трикратського району Миколаївської області мав у 1929 році 47 дворів. Протягом 1929-1 930 років усі 47 сімей розкуркулено, в тому числі двох селян — Йосипа Головка та Тимоша Ляшка — розстріляно, 3 сім'ї вивезено на далеку Північ, а всі решта — 42 сімейства — розбіглися в усі сторони, головно на Донбас.

У книзі наводяться слова катів нашого народу: секретаря ЦК КП(б)У П. Постишева: “Нужно посадить мужика на картошечку, а хлеб сдать государсгву. Вплоть до семян...” і секретаря Дніпропетровського комітету КП(б)У М. Хатаєвича: “Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну”. Ясніше не скажеш — комуністи воювали проти власного народу і виграли цю війну ціною багатомільйонних жертв селян.

У книзі Ю. Семенка про причини голоду 1922 року, що забрав також мільйони жертв нашого народу, можна прочитати таке. У степовій Україні 1921 року була велика засуха, що знищила посіви. Запас збіжжя з комор селян загарбала російська окупаційна армія. Наводяться слова американського професора Г. Фішера з його книги: “Московський уряд не тільки не подбав про те, щоб довести становище в Україні до відома Американського Допомогового Комітету, як це він зробив про інші області, значно дальші, але цей уряд намагався перешкодити американцям вступити в контакт з Україною”. Проф. Фішер стверджує, що поїзди з харчами посилалися тоді з Києва й Полтави на Московщину, замість того, щоб їх повезти до Одеси й Миколаєва, де лютував страшний голод. А лишки збіжжя з Поділля і Київщини перевозили через голодаючі області, вантажили на пароплави і продавали в Гамбурзі.

За аналогічним сценарієм московських комуністів організовувався голод в Україні 1933 року — ця найжахливіша в історії світової цивілізації трагедія, яка забрала життя близько десяти мільйонів людей — наших братів і сестер. Але писав сценарій вже не В. Ленін, продовжував його справи Й. Сталін — “батько всіх народів”, вождь комуністичної партії.

На превеликий жаль, ця страшна трагедія багатьох нічого не навчила, якщо в нас навіть деякі народні депутати закликають до відновлення Союзу.

Найважливішим і найжахливішим у трагедії голоду було те, що його можна було уникнути. Сам Сталін заявив: “Ніхто не може заперечити того, що загальний урожай зерна в 1932 році перевищував урожай 1931 року”. Його весь забрали, навіть насіннєве, залишивши селянам голодну смерть.

Люди їли мишей, щурів, горобців, земляних хробаків і слимаків, мололи кістки на борошно, варили шкіру із взуття. Вживали в їжу кульбабу, реп'яхи, проліски, липу, акацію, щавель, кропиву. Траплялися випадки людоїдства, матері вбивали і їли своїх дітей.

А законом від 7 серпня 1932 р. заборонялося збирати колоски на полі навіть перед їх заорюванням. За збирання колосків обвинувачений “карається не нижче п'ятьох років ув'язнення в далеких таборах з конфіскацією майна обвинуваченого і вище, аж до найвищої міри покарання (розстрілу)”.

Люди вмирали всю зиму 1933 року, а весною почався справжній голод. У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто й умираючих, звозили і складали у спільні ями і закопували.

“Нема в світі вищих братських могил, ніж ті, що заповнені останками безвинних жертв голодомору в Україні”. “...Імена їх, ти, Господи, знаєш...”, — пише Ю. Семенко.

"Українське Слово ", число З, 16-23 січня 2003 р.

 

Бойся

«Не бойся врагов - в худшем случае они могут убить. Не бойся друзей - в худшем случае они предадут. Бойся равнодушных, они не убивают и не предают, но только с их молчаливого согласия существуют на земле предательства и убийства».

Бруно Ясенский.

LKB

LKB

враги

мда, я поражаюсь тому, сколько у нас в мире зла!большинство людей просто хотят всего достичь легким путем, даже идя по трупам...и это скорей в прямом смысле...

вот делаешь людям добро, а ответят же скорей всего не добром, злом...


или никого не трогаешь, никому ничего не делаешь, а все равно будешь плохим..

или просто боришься за справедливость и в итоге кому нужна эта справедливость?!!но в этой борьбе наживаешь врагов...

Враг..если это враг, значит враг навсегда..даже если враг что-то просит помочь или предлагает какую-то "взаимовыгодную сделку", все равно остается врагом и, кто знает, что это не "троянский конь".

[ Читать дальше ]

Размыщления

         

Откуда на свете берутся враги? Не знала я раньше об этом… Во все времена их цвели очаги С готовым фатальным секретом… Они в ожидании ужалить, добить, И крови испить, да побольше… Затем наслаждаясь, слезу придавить Чтоб сделать трагедию горше… За ложной улыбкой и скользкой душой Скрывают враги свои лица… За самой известной душою большой – Скрывается мерзкая птица...

 

                         P.S.Когда-то... было навеянно не сущесвенными как оказалось событиями в моей жизни ))))

                               

                                                                       Рейтинг блогов

Коректна ода ворогам

Коректна ода ворогам.

 

Мої кохані, милі вороги!

Я мушу вам освідчитись в симпатії.

Якби було вас менше навкруги,-

Людина може вдаритись в апатію.

 

Мені смакує ваш ажіотаж.

Я вас ділю на види і на ранги.

Ви – мій щоденний, звичним мій тренаж,

Мої гантелі, турніки і штанги.

 

Спортивна форма – гарне відчуття.

Марудна справа – жити без баталій.

Людина від спокійного життя

Жиріє серцем і втрачає талію.

 

Спасибі й вам, що ви не м’якуші.

Дрібнота буть не годна ворогами.

Якщо я маю біцепси душі –

То в результаті сутичок із вами.

 

Отож хвала вам!

Бережіть снагу.

І чемно попередить вас дозвольте:

Якщо мене ви й зігнете в дугу,

То ця дуга, напевне, буде вольтова.

 

 

Ліна Костенко

...враги-друзья

 У меня нет врагов. Это я узнал пару лет назад. Недавно я это понял. Есть у меня один знакомый- крутой, задира, которому можно  ?позавидовать?, не знаю, мне это не свойственно. Судя по заголовку, ясно к чему я клоню, но по дружески. Так вот я прозрел : То, что мне не нравится в других, есть во мне! А с помощью наблюдения за другими, можно узнавать новое о себе иделать выводы: меняться ( избавляться от бзиков etc) или наоборот тренироваться и самосовершенствоваться. А самое смешное то, что у меня и друзей нет, хотя это не смешно. Точнее друга\подруги, другого я, alter ego... Если посмотреть с другой стороны, предположить, что враги это друзья, то снова возвращаясь к заголовку...
Сторінки:
1
3
4
попередня
наступна