хочу сюди!
 

MELANA

39 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 49-51 років

Замітки з міткою «духовність»

Десять дней тишины....

или мои впечатления от випассаны:

Випассана – искусство медитации и сосредоточения, искусство жить, а значит быть здесь и сейчас.

Это просто и трудно одновременно. Наша сила жизни там, где наши мысли, а наши мысли очень часто летают где угодно, но не здесь и сейчас, а значит мимо жизни, ведь реальность творится именно в сию минуту.

Випассана – это работа с астралом и менталом – главная задача практики - успокоить их, непомерно разбушевавшихся в наше очень темпераментное и заводное время, и очистится от страданий – от кармы, что давлеет над каждым.

Випассана - это искусство Тишины и Великого Безмолвия…Ведь именно так успокаивается ум… он хоть и делает порывы улететь, но сосредоточение на дыхании его удерживает здесь и сейчас…

Вдох-выдох. Вдох-выдох…

Как только ум успокоился, он становится острым и чутким. Именно такой ум готов отследить вибрации каждой клеточки тела, но до этого еще далеко, еще надо научиться беспристрастно и отстраненно, как хирургу, делающему операцию,  отследить боль или приятные ощущения на теле, «голые» участки (где нет ни боли, ни особо никаких ощущений). Когда это пережито, ум готов идти дальше… А дальше самое интересное – сама випассана во всей своей красе – жесткое условие – не сделать ни одного движения (по возможности), садясь в медитативную позу, и-и-и … плавное отслеживание ощущений на теле, ощущений разных и никаких оценок хорошо или плохо….никаких!  Так на себе переживаешь   закон непостоянства различных вещей в нашей жизни – аничча. Все проходит – и хорошее и плохое… и это учит не привязываться ни к чему.

Почему дыхание? Почему боль?

Потому что дыхание – это единственный процесс в организме, которое происходит независимо от нашей воли. Это процесс,  который мы не можем ни особо желать – о, какое дыхание… еще и еще хочу дыхания! Дайте мне больше дыхания – оно мне так нравится! Ни отвергать – это было бы глупо - попробуйте не дышать вообще… Этот процесс  жизненно необходим и происходит, как бы сам по себе, и он непрерывный, поэтому его не нужно контролировать. В нормальном состоянии дыхание ровное и гармоничное, поэтому сосредоточение на  дыхании гармонизирует человека почти сразу и настраивает на работу, на то, что он должен выполнять в этот данный момент времени здесь и сейчас.

Почему мы должны терпеть боль? Потому, что наблюдая именно этот процесс, который рано или поздно тоже заканчивается (ибо это космический закон(!), нужно только запастись силой воли и терпением… и, пожалуй,  верой - верой в себя, что все сможешь, и  в действие вселенского закона, ибо он все же объективный и не зависит от чьего-либо желания), выходят все негативы - и этой жизни, и прошлых. Во время болевых ощущений выходит санкара (информация, осевшая на наших тонких телах, в результате привязаннойте или непринятий). НО при одном условии – ваша беспристрастность, то есть неоценка этого процесса «хорошо\плохо», «хочу еще\не хочу больше». Все это две стороны одной медали – это действие другого закона космоса – закона влечения и притяжения. Страстно желая чего-то, мы запутываемся еще больше в пристрастиях (порождая все больше и больше санкар). Не желая принять что-либо, отвергая, запутываемся еще больше в своих страданиях (снова порождая все больше и больше новых санкар отвращения). А как часто в жизни многие страдают именно из-за того, что не получают желаемого – хочу-хочу-хочу!!! Хочу то, это, и того и другого, и все сразу .. В общем, знаете.. все мы хоть раз да испытывали нечто подобное на себе… И что? Были ли мы счастливы от этого?.. Нет.. Каким великим страдальцем себя ощущаешь в эти минуты… Такое впечатление, что весь мир против тебя…. Я тут понимаешь, страстно желаю, и ничего не происходит.. а у других…  и-и-и еще больше несчастья вливается в нашу жизни - так можно продолжать до бесконечности… Но рано или поздно ваша душа призовет вас, чтобы вы сделали выбор между жизнью и страданиями, чтобы вы сказали стоп – больше никаких страданий, и возможно вы тогда придете на випассану , и сами все переживете и прочувствуете. Ведь истинна лишь та мудрость, которая пережита нами самими. Этому учит випассана.

Итак, когда боль появляется на теле – нужно просто принять это и тихо (спокойно и уравновешенно, не порождая новых санкар) возрадоваться, что карма  страданий выходит и рассеивается, а она может рассеяться именно при условии неоценки данного процесса!

Так же и с приятными ощущениями – чтобы вышла карма пристрастий – надо просто наблюдать процесс и ничего больше.. никаких оценок и новых желаний.. это важно! Иначе работа не будет выполнена, а скорей наоборот.

Бояться не стоит! Миллионы людей, что прошли эту практику за это время (а времени достаточно - 2, 5 тысячи лет!) ВСЕ прошли через это, а значит и вы пройдете, если захотите, конечно.

У меня тоже были страхи – не высижу – старые спортивные травмы коленей! Какое там часовое сидение в позе лотоса!!! Нет!!… это могут только абсолютно здоровые люди! Но желание пережить то, что пережил Будда, познать випассану во всей своей первозданности, познать Будду в себе, двигала меня вперед. Только так как Будда..и никаких стульчиков! (а такое острое желание взять стульчик возникло после первой жесткой медитации – адитаны, когда нельзя шевелиться ровно час). Но было трудно представить себе Будду,   сидящим на стульчике…. Никак нельзя было представить.. и потому, раз я дала обет и согласие на медитацию Твердой Решимости, решила сидеть и наблюдать… Аничча… - все проходит!…  И, была вознаграждена – во-первых, эта победа над собой подарила радость и уверенность  в себе; во-вторых, когда боль все-таки проходит (это может быть не за одну медитацию, ведь наслоений негативов у нас о-очень много – за эту жизнь наберется, а ведь хотелось бы и за прошлые еще почиститься), можно уловить вибрации во всем теле и ощутить его полностью – сегодня здесь и сейчас! Это надо просто пережить самому, потому что это не описать! И, тем более, ощущения у каждого свои! Это важно! Потому, если вы созреете на випассану, главное правило – забудьте все, что я здесь описала, и начните с чистого листа – у вас все получится!

После окончания курса, когда нам разрешили общаться, мне стало ясно, что там было много таких, как я – каждый со свое проблемой в жизни и со здоровьем (и с коленями в том числе J). Трудно было всем! Все испытывают боль. Даже здоровые люди, ведь высидеть час без движения, действительно трудно, но реально!! И даже с больными коленями!! Да, пусть не сразу, на 7-8-9 день сидели практически все. И это здорово! Потому что победа над собой – самая сладкая победа! Потому, что посмотрев в глаза своему страху, видишь, как он растворяется и исчезает. Еще бы, ведь таков закон вселенной – все проходит… Аничча!

Так же, я прочувствовала на себе еще одну мудрость - когда ты сама преодолеваешь страхи, выдерживаешь дисциплину, другие смотрят на тебя и говорят себе: «вот, она может.. и я смогу»….  Когда закончилась практика и ко мне подбежала моя соседка  по комнате и по залу для медитации, которая практически все время была рядом и потому  видела все – как я встаю утром в 4 утра, как иду на медитацию в общий зал (можно оставаться было и в своей комнате, но я твердо знала зачем я сюда приехала), как я сижу и не шевелюсь….  Она взяла меня за руку и сказала «Спасибо тебе, что ты была рядом!», потому что своим примером (как выяснилось) я показывала ей, что все возможно. Все по силам! Конечно, старые студенты сидели очень красиво, они были нам всем примерами, но когда равный тебе (такой же новичок) может, тогда и ты понимаешь, что все возможно, надо только преодолеть иллюзию страха в себе. И как важно в жизни быть примером… но, особенно важно, каким примером!.. а ведь я не пыталась этого делать.. я просто работала с собой, мне была важна победа над собой… а кому-то это тоже помогло одержать свою победу. А ведь мы в повседневной жизни всегда  для кого-то примеры… но никогда не задумываемся какие примеры, а ведь так тоже порождается карма, если наш пример оказался не очень удачным…

Вот так випассана научила меня быть внимательной и бдительной ежесекундно. Она позволила мне на себе пережить и осознать многие мной любимые дзен буддистские мудрости, которые теперь по праву стали моей мудростью…

Вот так не на словах, а на деле, можно познать свою природу, тем самым познать мир. Так познал себя Будда и потому стал Буддой (Просветленным) и потому оставил нам эту практику, что бы все люди избавились от страданий.

Пусть Все Живые Существа Будут Счастливы!

Випассана в Украине - сайт

Поруйновано образів Богів на о. Хортиця!!!

Сьогодні вранці християнськими дикунами були пошкоджені, спалені, зрубані зображення (кумири) давньоукраїнських Богів на острові Хортиця. Християни намагаються спровокувати представників Рідної Віри на відповідні акції, щоби вкінець знову розперезатися і, слідуючи біблійським вказівкам, руйнувати, вбивати і знищувати всіх, хто не признає Христа Ягвовича. Ніхто не хоче задуматися, що ті, хто це робить рано чи пізно несуть кару. Боги - це об"єктивна реальність. Знищивши образ Бога, ніхто не знищить самого Бога. Кара - неминуча. Вистачає "святих отців"-провокаторів, які, не досить, що жеруться між собою, то ще й порушують Конституцію, перешкоджаючи українцям у їхньому прагненні сповідувати віру древніх батьків. Міліція ж, як завжди, робить вигляд, що реагує, або і не реагує взагалі. А буде реагувати вже тоді, коли піде в повітря кілька церков. До цього і підштовхують, цього і чекають попи Гапони. І тоді Янукович знову збере свої силові структури і зобов"яже їх в тижневий термін знайти винуватця. А поки що живемо у духовно поневоленій, сплячій летаргічним сном, Україні. 
[ Читать дальше ]

Чем гнев наш отзовётся?

Порой трудно признать что сам неправ, когда не смог сдержать свой гнев по пустякам. Но уж если попросил прощения то кажется что и следов от него не осталось...

эзотерическая школа


Объявляется набор на 1-й курс Школы Духовного Роста "Путь к себе"

 Первое занятие состоится 11 сентября 2010 в 13:00.
Обращаться по телефону 8-050-942-60-19
 
или по телефону центра 564-98-80
 


Школа "Путь к себе" (программа и практикумы)





Не засмучуйте своїх Ангелів

Сірими холодними краплинками

По вікні моЇм стікає літо.

Плачуть Ангели небесними сльозинками,

Хочуть бруд із душ людських омити.

 

Тихим голосом душі до нас звертаються,

Від біди крилом могутнім захищають.

Із дітьми малими вони граються,

І до них відкрито промовляють.

 

У хвилини смутку та тривоги

Віру в серці зберегти допомагають.

І прохання вірних душ несуть до Бога.

Тим, хто просить, завжди поміч посилають.

 

Чому ж люди своїх Ангелів не чують?

Чи ж настільки їхні душі зачерствіли?

Світ ілюзій і примар собі будують,

В задзеркаллі свого его заблудили.

 

Дуже часто люди Ангелів втрачають,

Самовільно відрікаючись від Бога.

Та в нікчемності своЇй, на жаль, не знають,

Що у вічному страхУ застрягне їх дорога.

 

І чому свій хрест життєвий люди відкидають?

Найцінніший дар небес у себе відбирають?

Від хрестів життєвих так вони втікають,

Та в мільйони раз страшніші муки їх чекають.

 

І нема НІЯКОГО для цього оправдання,

Кожному дається за його ж гріхи страждання.

То ж чому так важко людям душу очищати,

І так легко все навкОло своїм злом вбивати?

 

Чому дітям своїм рідним, ангелам невинним

Залишають люди в спадок лиш одні терпіння?!

Хоронителів небесних знати не бажають,

І свою людську подобу назавжди втрачають.

 

Хочеш Ангела почути? То звернись до нього!

Як дитина, з щирим серцем проси допомоги!

На твоЇ палкі молитви він завжди чекає.

І у будь-якій потребі руку простягає.

 

І тоді нестримна радість серце огортає,

А душа подячну пісню разом з ним співає…

Зупинилися сльозинки… То ж радіти треба!

І веселку вже малюють Ангели у небі.

Листи до неба

Вона писала листи до неба

На білих аркушах свого серця.

Одне лиш знала – повірити треба

У те, що доля їй ще посміхнеться.

 

Без адрЕси і без адресата…

Світлий Ангел за ними приходив.

Для дитини своєї крилатої

Він розраду завжди знаходив.

 

Поцілунком він лист запечатував,

Білосніжним крилом підписував.

Чи ти віруєш-душу запитував?

Й УСТРЕМЛІННЯМ ЇЇ УКРІПЛЮВАВ.

  

Була доля до неї жорстокою.

Мрії стали болючими ранами.

Та не прагнуло серце спокою

Під життєвими ураганами.

 

І так часто злими насмІшками

Аж до болю її бичувала.

Відчувала душа себе грішною,

Й оправдання собі не шукала.

 

Лиш потоками сліз покаЯння

До світанку вона вмивалася.

Вже не було ні мрій, ні бажання,

Тільки віра одна зосталася.

 

І прийшла тоді відповідь з неба –

Більша в тисячі раз, ніж просила…

На землі цій найвища потреба –

В серці Бога живого зустріла.

 

Перше причастя

В світлий день Святої Трійці

Світлом сповняться вуста.

В своє серце ви приймЕте

Благодатного Христа.

 

Ви неначе янголятка –

Такі чисті і прості.

Зі своЇм  небесним Батьком

Поєднаєтесь в Христі.

 

Ваші душі мов перлинки,

Ясні й світлі, як кришталь.

Наче золоті краплинки

Прийме вас живий ручай.

 

І радіють мама з татком,

А у небі – всі святі.

Бо цей день для янголятка

НайважлИвіший в житті.

 

Ви сьогодні розпочнете

Новий шлях свого життя.

Бо навіки душі стануть

Нареченими Христа.

Зупинися на мить,людино!

Світ у війнах потопає,

Захлинаючись від болю.

Від ненАвисті й печалі,

Й  від жорстокої сваволі.

 

Зупинись на мить, людино!

 Ти все знаєш і все можеш.

Бо з усіх створінь єдина

Створена на образ Божий.

 

Зазирни у свою душу –

Як побачиш, то жахнешся.

Ти ж сама себе придушиш,

Темнотою задихнешся.

 

Ти усі закони Бога

На свій лад перекрутила.

Бо мудрішою від нього

Стати раптом захотіла.

 

Та забула ти, людино –

Є творець і є творіння.

Є художник і картина.

Є сіяч і є насіння.

 

Станьте всі ви досконалі –

Дав нам заповідь Учитель.

Неймовірно? Ні – реально!

Тільки треба захотіти.

 

Нам Господь ВСЕ відкриває –

Та не вміємо приймати.

Нас до миру закликає,

А ми хочем  воювати.

 

Нам Він розум відчиняє –

Шлях до мудрості прямий.

А ми у зло все обертаєм,

І кричимо – іще відкрий!

 

То ж зупинись хоча б на мить, людино!

Відчуй надійний захист теплих рук.

У люблячого Батька ти одна дитина.

І Він спасіння твого хоче, а не мук…

 

Люди-зорі

Які яскраві й неповторні зорі.

Вони у вічності бездоннім морі

Купаються щоночі до світання,

Хоч кожна ніч для когось з них остання.

 

Вони світлі гімни Творцеві складають

І неустанно його прославляють.

Одні більш яскраво, а інші тихіше,

Та кожна  із них в небі слід свій залишить.

 

У нашому світі усе проминає,

Та тільки безслідно ніщо не щезає.

На Землю усі ми приходим, як зорі, -

Яскраві і чисті, як небо прозоре.

 

Невинна душа у світ цей приходить,

А в піднебессі зоря нова сходить.

Й щораз яскравІшою буде ставати,

І дУші споріднені в небі шукати.

 

Є зорі, що світять прекрасно і ясно,

Та в декого ще за життя вони гаснуть.

Так часто людина зорю свою тушить,

Бо голос небесний в душі своїй глушить.

 

Як час вже приходить з землею прощатись,

І в лоні Творця із зорею з’єднатись,

Два Ангели душу прийдУть зустрічати

Й на шальки терЕзів життя все складати.

 

Чи світла чи темна сильніш буде гирька?

Погасне у небі іще одна зірка…

Як чорною була душа на Землі,

Навіки пропАде в холодній імлі.

 

Якщо ж душа світло в душі не втрачала,

Й дорогою правди завждИ прямувала,

Погасне вона. Та залишить від себе

Зірок яскравІших ще сотні у небі.

 

Навіщо ж зіркИ передчасно гасити?

Якщо можна світ яскравІшим зробити.

Лампадкою бути в житті золотою,

І люди засвітяться поруч з тобою.

Христос воскрес!!!

Дзвони із неба линуть,

Віщають веселу новину.

Спів ангелів чути з небес,

Радійте!Христос воскрес!

 

Молитва увись злітає,

Весь Всесвіт Його прославляє

Піснями відкритих сердець.

Радійте!Христос воскрес!

 

У ці найсвітліші хвилини

Хай кожен з нас душу відчинить.

Світ радістю сповнився днесь.

Радійте!Христос воскрес!

 

Він кличе до кожного серця,

І з нами навік зостається

Вогнем благодатним з небес.

Радійте!Христос воскрес!