хочу сюди!
 

Кристина

34 роки, діва, познайомиться з хлопцем у віці 30-40 років

Замітки з міткою «вірш»

Депресняк...

З віршованої пєси.




Не черствіти!

не  зачерствіти.

 

Не відгоріти

серцем

ставши  бованом

на  двох

колесах...

 

скоро  вже

і  ранок

вийти б

це  на  ганок

 

Хех ,

Полелі  вранішнього

сонця обридлий 

морок

проженуть

 

 

і душу  лиш  тоді

розкрию

аби проснутися

ще  тут.

Ожити  і  хотіти  жити...

Віршований текст. Рядочки.

Рядочки.

Під шум дощу і тріск вінілу,
На хвилях FM діапазону,
Крізь світло фар нічних автомобілів,
В твоє місто приходить осінь.
А я не подружився з ним ще й досі.
Цікаво як ти там? Як у тебе справи?
Жаль що ти так і не дізналася,
Який я є насправді...
Місто Л, але не місто Лева,
А життя і далі тече
По артеріям і венам.
Це місто нас ніколи разом не побачить,
Та й не важливо це.
Лише осінь все зрозуміє і пробачить.
З неба краплі, з дерева листочки.
Давно забув, та все ж лови!
Для тебе ці рядочки!

І сьогодні, і завтра....



Розкажу тобі думку таємну,
дивний здогад мене обпік:
я залишуся в серці твоєму
на сьогодні, на завтра, навік.
І минатиме час, нанизавши
сотні вражень, імен і країн, –
на сьогодні, на завтра, назавжди! –
ти залишишся в серці моїм.
А чому? То чудна теорема,
на яку ти мене прирік.
То все разом, а ти – окремо.
І сьогодні, і завтра, й навік.

                                                        Л. Костенко ©

Р.С. Стриптиз душі без коментарів... blind

Осінь в короткому плащі. Віршований текст


Cкоро осінь в короткому плащі,
Постукає в мої двері 
і я впущу її в свої вірші.
В свій дім, в свою кімнату,
Вона принесе з собою вина 
і кораблик плану.
Ми сядемо біля вікна,
Під шум дощу і тріск вінілів,
її парфюм із листя клену і зів'ялих квітів.
Листопад її волосся, зводить з розуму мене.
Вона наль'є пів келиха вина. 
Свій короткий плащ зніме.
І пригорнеться до мене, так ніжно й тихо,
Неначе боячись накликати лихо.
Почне розповідати про себе, про подругу погоду,
Про те як темні хмари лють на землю воду.
А я візьму її кораблик плану
І заб'ю нам двом по спліфу.
До ранку лежатимемо в двох,
Слухаючи шум дощу і тріск вінілів...

Життя. Віршований текст

Ми всі такі різні,
В той же час такі однакові.
Хтось вірить лише в себе,
А хтось вірить в казки
І шукає квітку Папороті.
В когось все peace тато
А когось біда наккрила
І подає сигнали SOS,
Та нема нікому до того діла!
Хтось сімейний вже давно,
Малюки в візочку.
Везе мама первістка синочка,
А татко меншу дочку.
А хтось роками в бетонному гетто,
Чотири стіни і точка!
На висоті сьомого поверху,
Багатоповерхівки оболочка!
Життя це не книжка і далеко не кіно,
Він засинає з думкою про неї
І це походу вже давно.
Та в неї своїх проблем хоч відбавляй,
Їй приємно що її кохають, їй більш не треба
І на цьому край!
А вона піздата! Да!
Та йому до неї зась!
В нього серце поцарапане,
А в неї на сенсорі пилюка завилась...

Приснись. (Сопливо-ванільний текст)

Приснись

Звичайні дні, сірі будні.
З тобою стали б казкові, не забутні.
Була б ти поруч, було б все інакше,
Але зараз я один і пишу цей текст без фальші
Тебе нема! Наснись мені хоча би в снах,
Де ти сидиш, така ніжна, на моїх руках,
Дивишся мені просто в очі,
А я в твоїх назавжди потонути хочу!
Де ми в двох і нема нікого на цілім світі!
На світанку теплом своїм тебе зігріти!
Але зараз я один і вже лягаю спати.
Будь ласка наснись мені сьогодні,
Щоб не наснились жахи!


Смішно і не дуже

Ви бачили, а може чули

Як в цих краях, у наших же гуцулів

Король будує собі рай


Все золото чужої йому країни

Всі діаманти і дорогоціння

Він тягне й тягне, ще й сина підозвав


А скільки там є охорони

Вже скоро бідне гайвороння

Без дозволу не пустять до гнізда


Отаке отам життя...


В той час як у Карпатах кипить робота

На тому заробляє копійки голота

Король ще дужче вірить у своє життя


Він мову рідну вивчив, і двійко мудрих слів

Здається трішки похудів,

Престол каліками в столиці укріпив:


Один впріває, як тільки про українську хтось згадає

Інший історію країни на комунізм міняє

Ще й бабу з голосом дракона хтось прислав


Там, у столиці, всі свої

За гроші роблять все, знімають всі гріхи

Для короля й сина короля, нічого не шкодуй, всюди їх земля...?


Так тішаться мертві душі біля сліпого короля,

А час біжить, для них життя - це мить

Час - то їх суддя...

Блог провінційного Растамана. Пробило на вірш

Пробило мальоха. Ну шось от таке от....

Ми всі такі різні,
В той же час такі однакові.
Хтось вірить лише в себе,
А хтось вірить в казки
І шукає квітку Папороті.
В когось все peace тато
А когось біда наккрила
І подає сигнали SOS,
Та нема нікому до того діла!
Хтось сімейний вже давно,
Малюки в візочку.
Везе мама первістка синочка,
А татко меншу дочку.
А хтось роками в бетонному гетто,
Чотири стіни і точка!
На висоті сьомого поверху,
Багатоповерхівки оболочка!
Життя це не книжка і далеко не кіно,
Він засинає з думкою про неї
І це походу вже давно.
Та в неї своїх проблем хоч відбавляй,
Їй приємно що її кохають, їй більш не треба
І на цьому край!
А вона піздата! Да!
Та йому до неї зась!
В нього серце поцарапане,
А в неї на сенсорі пилюка завилась...

"Бандерівський" вірш Давида Самойлова

За життя автора, совіцького поета Давида Самойлова - (фронтовика, ветерана війни) - цей вірш не друкувався, хоча публічно був прочитаний ним на вечорі в МДУ в 1946-му.

ДАВИД САМОЙЛОВ


БАНДИТКА

Я вел расстреливать бандитку.
Она пощады не просила.
Смотрела гордо и сердито.
Платок от боли закусила.
Потом сказала: «Слушай, хлопец,
Я все равно от пули сгину.
Дай перед тем, как будешь хлопать,
Дай поглядеть на Украину.
На Украине кони скачут
Под стягом с именем Бандеры.
На Украине ружья прячут,
На Украине ищут веры.
Кипит зеленая горилка
В белёных хатах под Березно,
И пьяным москалям с ухмылкой
В затылки тычутся обрезы.
Пора пограбить печенегам!
Пора поплакать русским бабам!
Довольно украинским хлебом
Кормиться москалям и швабам!
Им не жиреть на нашем сале
И нашей водкой не обпиться!
Еще не начисто вписали
Хохлов в Россию летописцы!
Пускай уздечкой, как монистом,
Позвякает бульбаш по полю!
Нехай як хочут коммунисты
В своей Руси будуют волю…
Придуманы колхозы ими
Для ротозея и растяпы.
Нам все равно на Украине,
НКВД или гестапо».

И я сказал: «Пошли, гадюка,
Получишь то, что заслужила.
Не ты ль вчера ножом без звука
Дружка навеки уложила.
Таких, как ты, полно по свету,
Таких, как он, на свете мало.
Так помирать тебе в кювете,
Не ожидая трибунала».
Мы шли. А поле было дико.
В дубраве птица голосила.
Я вел расстреливать бандитку.
Она пощады не просила.


сентябрь 1944-1946

счастье))))

У нас есть всё, чтоб счастье испытать:
Рассвет, закат, и время помечтать,
Любовь, улыбка сына, шум листвы…
Я счастлива от этого, а вы?

Вдохните воздух глубже, а потом,
Прочувствуйте, наполнен он дождём.
Сейчас в душе такой же аромат,
Как будто капли по цветам скользят…

Вглядитесь в красоту полёта птиц…
На небе нет таможни и границ,
Поэтому не страшно им летать
И на рассвете песни напевать…

Мы сами создаём себе в уме
Границы, словно камеры в тюрьме…
Боимся наговоров, перемен
И сердце отдаём сомненьям в плен…

Себе никак не можем разрешить
Не строить планы, а стараться жить
Уже сейчас, ведь нам ценить пора –
«Сегодня», чтоб не плакать над «Вчера»

Поверьте, нам не нужен новый дом,
Чтоб стали мы семьёй счастливой в нём…
Достаточно друг друга понимать,
Чтоб не болели ни отец, ни мать…

А мы опять стараемся копить…
И копим-копим, забывая жить…
И вот у нас теперь «Кабриолет»,
А счастье где? Его в копилке нет…

Давайте наслаждаться каждым днём
И теми, с кем в согласии живём…
Давайте дорожить уже сейчас
Не тем что будет, тем, что есть у нас…

Ведь это счастье – новый день встречать,
А ночью звёзд сиянье замечать,
И замирать от неба синевы…
Я счастлива от этого, а вы?

Ирина Самарина-Лабиринт